Емоційна сфера у вокальній творчості: музично-естетичні та виконавські аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського

УДК: [784:159.942.5](043.3)

Емоційна сфера у вокальній творчості: музично-естетичні та виконавські аспекти

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Єрошенко Олена Віталіївна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківській державній академії культури

Міністерства культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор

Польська Ірина Іллівна,

Харківська державна академія культури,

професор кафедри теорії музики та фортепіано

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор

Стахевич Олександр Григорович,

Сумський державний педагогічний університет

ім. А. С. Макаренка,

завідувач кафедри вокального мистецтва

кандидат мистецтвознавства, доцент

Коханик Ірина Миколаївна,

Національна музична академія України

ім. П. І. Чайковського,

доцент кафедри теорії музики

Захист відбудеться “_17_” _вересня_____ 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.871.01 у Харківському державному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції, 11/13, ауд. 58.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського за адресою: 61003, м. Харків, м. Конституції, 11/13.

Автореферат розісланий “5” серпня_______ 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат мистецтвознавства, доцент М. С. Чернявська

естетичний виконавський емоційний спів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особливою ознакою культури ХХ ст. стала «криза гуманізму», визначена у філософських і художніх творах видатних митців віку науково-технічної революції. Проблема майбутнього постає головним питанням, що визначає шляхи розвитку самої культури, і одними з пріоритетних завдань сучасного суспільства є збереження культурної спадщини і всебічне розвинення здібностей людини. Для їх успішного вирішення весь розвиток культури повинен бути спрямований на людяність і позитивність. Саме ці тенденції притаманні одній з найемоційніших форм музичної творчості - вокальному мистецтву. Його позитивний заряд, викликаючи емоційний підйом і у самого вокаліста, і у слухацької аудиторії, протистоїть антигуманістичним тенденціям сучасної дійсності. У зв'язку із зміною світоглядних парадигм і відповідно до художніх завдань вокальної музики, перед сучасними співаками постали нові вимоги, пов'язані з трансляцією тонких психологічних почуттів, опануванням мистецтва акторської майстерності тощо. Таким чином, назріла нагальна потреба мистецтвознавчого вивчення природи різних психологічних станів співака та особливої ролі емоцій у творчому співацькому процесі.

Проблемне поле стосовно емоційної складової вокального мистецтва є досить широким для науково-дослідницької діяльності. З другої половини ХХ ст. було розпочате вивчення деяких психологічних аспектів співу фахівцями різного профілю, серед яких - біофізики, медики, психологи, музикознавці, вокальні педагоги та ін.

Широковідомою є визначна роль емоцій і почуттів у вокальній творчості та загалом у мистецькому процесі. Проте, всупереч колосальному значенню емоційності у вокальному виконавстві й незрівняній розповсюдженості співу в світовій культурній практиці, у вітчизняному музикознавстві дотепер немає спеціальних наукових досліджень, присвячених даній проблематиці в царині вокального мистецтва, що і обумовило актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження проведене згідно тематичного плану наукових досліджень Харківської державної академії культури на період 2006-2010 рр., затвердженим Вченою радою ХДАК 27 лютого 2006 року (протокол № 8). Дисертація відповідає комплексній темі науково-дослідницьких робіт факультету музичного мистецтва «Актуальні проблеми сучасної музичної науки та виконавсько-педагогічна практика» і виконана в межах комплексної теми кафедри теорії музики та фортепіано «Українська і світова музична культура».

Метою дослідження є здійснення музикознавчого комплексного дослідження емоційної сфери у вокальній творчості та визначення естетичної й виконавської специфіки емоційної складової мистецтва співу.

Відповідно до поставленої мети основними завданнями дослідження є:

- окреслити особливості формування та розвитку теоретичних засад проблематики емоційної сфери у вокальній творчості та сучасний стан розробки даної тематики;

- розглянути емоційно-семантичне поле вокальної музики в дзеркалі музично-естетичної думки західноєвропейської культури в історичному контексті;

- визначити емоційну специфіку вокального виконавства;

- встановити психофізіологічні детермінанти емоційних факторів виконавської творчості співака-актора;

- розглянути специфічні відмінності формування емоційної складової в музичному (вокальному) та театральному (драматичному) мистецтві;

- поновити поняттєвий апарат досліджуваної проблематики, зокрема, надати визначення поняття «вокальні емоції», проаналізувати особливості їх виявлення у вокальній творчості;

- визначити основні шляхи розвитку емоційної виразності професійного співацького голосу у виконавській та педагогічній практиці;

- обґрунтувати значення емоційної виразності співацького голосу як однієї з найважливіших характеристик вокальної творчості.

Об'єктом дослідження є вокальне мистецтво європейської традиції.

Предметом дослідження є музично-естетична та виконавська специфіка емоційної сфери у вокальній творчості.

Методи дослідження обумовлені його предметом, пов'язані з досягненнями культурологічних, філософських, психологічних, психофізіологічних, естетичних, мистецтвознавчих досліджень вітчизняної і світової науки. При визначенні принципів і методів дослідження авторка орієнтувалась на комплексне та системне вирішення проблеми, що зумовило інтегративний міждисциплінарний науковий підхід.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, діалектики, детермінізму. Основні положення дослідження визначаються шляхом інтеграції загальнонаукових методологічних підходів: діалектичного, історичного, системного (структурно-функціонального), культурологічного, компаративного. У дисертаційному дослідженні використано методи аналізу і синтезу, обґрунтування, порівняння та ін. Відповідно до поставлених завдань і апробації висунутих положень застосовано спеціальні мистецтвознавчі методи та підходи, властиві, насамперед, історичному музикознавству, історії та теорії виконавства, в першу чергу, вокального.

У силу заявленого ракурсу дослідження методологічний підхід авторки даної роботи ґрунтується на акцентуації насамперед проявів емоційно-семантичного поля у виконавській творчості та свідомому виключенні з дисертації аналітичних розділів, присвячених емоційному полю конкретних вокальних творів тих чи інших композиторів, оскільки це є більш опрацьованою цариною музикознавства.

Теоретична основа дослідження. Напрямок роботи обумовив необхідність вивчення наукової літератури, яка стала джерельною базою дисертації. Це праці в галузі філософії (Аристотель, Р. Декарт, Г. Гегель); природничих наук (Ч. Дарвін, І. Павлов, П. Симонов, Р. Юссон, В. Морозов); загальної та музичної психології (Л. Виготський, А. Ольшаннікова, Б. Теплов, О. Костюк, В. Петрушин); культурології (М. Каган, Є. Гуренко, В. Шейко); мистецтвознавства (Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, А. Лосєв, С. Раппопорт, В. Шестаков); театрознавства (К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, П. Єршов); музикознавства (О. Сєров, Р. Вагнер, Б. Асаф'єв, А. Сохор, М. Друскін, Т. Ливанова, В. Конен, Г. Коган, В. Медушевський, Є. Назайкінський, В. Холопова, М. Черкашина, І. Іванова, І. Польська).

Теоретичну базу дисертації склали також наукові праці з історії та теорії вокального мистецтва (Н. Гребенюк, О. Стахевич, Т. Мадишева, В. Антонюк); теоретична (науково-методична) спадщина видатних вокальних педагогів (О. Мишуга, О. Муравйова, М. Микиша, П. Голубєв, О. Благовидова, Д. Євтушенко); матеріали наукових праць представників російської вокальної школи (В. Багадуров, І. Назаренко, Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, А. Яковлева, В. Юшманов), репрезентантів зарубіжних вокальних шкіл (Ж. Дюпре, М. Гарсіа (сина), Ф. Ламперті); спогади, літературна та епістолярна спадщина видатних співаків ХІХ-ХХ ст. (Ф. Шаляпін, І. Алчевський, Дж. Лаурі-Вольпі, Ф. Литвин, Б. Гмиря, Є. Нестеренко, О. Образцова), а також вітчизняні й зарубіжні довідкові та енциклопедичні видання, статті та публікації з періодичних видань, що стали джерелом важливих відомостей для дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше в українському мистецтвознавстві здійснене комплексне дослідження емоційної сфери у вокальній творчості;

- вперше у вітчизняній музичній науці запропоновано комплексну історико-теоретичну концепцію емоційного начала як однієї з детермінант функціонування вокального мистецтва в цілому;

- вперше в українській музикології висвітлено семантико-культурологічні аспекти формування емоційної сфери вокального мистецтва крізь призму історичного розвитку музично-естетичної думки західноєвропейської традиції;

- уточнено специфіку взаємодії психофізіологічних (емоційна сфера) та суто виконавських аспектів творчості співака-актора;

- уточнено специфічні відмінності формування емоційної складової в музичному (вокальному) та театральному (драматичному) мистецтві шляхом компаративного аналізу їх проявів у відповідних сферах;

- набуло подальшого розвитку положення, згідно якого позитивні емоції вокаліста ефективно впливають на самі процеси співу та постановки голосу;

- удосконалено комплекс методологічних підходів до розвитку емоційної виразності професійного співацького голосу у виконавській та педагогічній практиці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання матеріалів і висновків дисертації в подальших науково-теоретичних розвідках, у виконавській і педагогічній практиці (зокрема, вузівських курсах «Історія та теорія виконавського мистецтва», «Історія вокального виконавства», «Теоретичні основи вокального виконавства», «Вокал», «Вокальний ансамбль», «Методика викладання спеціальних дисциплін»).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у практичній науково-педагогічній діяльності кафедри естрадного співу Харківської державної академії культури, зокрема, окремі положення роботи апробовано в лекційних курсах і практикумах «Історія вокального виконавства», «Методика викладання спеціальних дисциплін», «Вокал», що викладаються авторкою для студентів виконавських спеціалізацій ХДАК.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри теорії музики та фортепіано Харківської державної академії культури, а також на засіданні міжкафедрального методологічного семінару Харківської державної академії культури (6 лютого 2008 року). Основні ідеї й теоретичні положення роботи були оприлюднені в доповідях на Міжнародних і Всеукраїнських наукових конференціях: «Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта (консенсус, партнерство, стандарти) в контексті Болонського процесу» (Харків, 2005), Сьома науково-практична конференція Українського товариства аналізу музики (Київ, 2006), «Традиційна культура в умовах глобалізації: проблема наслідування культурного коду нації» (Харків, 2006), Міжвузівська науково-методична конференція «Актуальні проблеми музичного та театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка, виконавство» (до 90-ліття з дня заснування Харківської консерваторії) (Харків, 2007), «Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації» (Харків, 2007), «Харків у контексті світової музичної культури: події та люди» (Харків, 2008); Всеукраїнських наукових конференціях молодих вчених «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2006, 2007).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження видано 10 публікацій, серед яких 5 - статті у фахових збірках, затверджених ВАК України, 4 - тези доповідей на конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, трьох додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 211 сторінок, з них основного тексту - 171 сторінка, додатків - 8 сторінок. Список використаних джерел містить 344 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, формулюються методологічні засади дослідження, наукова новизна, з'ясовується теоретичне і практичне значення одержаних результатів, характеризується структура дисертації.

Розділ 1 «ЕМОЦІЙНА СФЕРА У ВОКАЛЬНІЙ ТВОРЧОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ» присвячений обґрунтуванню значущості дисертаційної проблематики як предмету наукового аналізу.

У підрозділі 1.1. «Історіографія та сучасний стан дисертаційної проблематики» висвітлюється розвиток науково-теоретичних питань щодо специфіки емоційної сфери у вокальному мистецтві. Аналізуються наукові праці з загальної (Л. Виготський, В. Небиліцин) і музичної (Б. Теплов, О. Костюк, В. Петрушин) психології, природничих наук (П. Симонов, В. Морозов, Р. Юссон), мистецтвознавства (М. Каган, В. Шестаков, С. Раппопорт), театрознавства (К. Станіславський, П. Єршов) і музикознавства (Б. Асаф'єв, В. Медушевський, Є. Назайкінський, В. Холопова, М. Смирнов). Особливу увагу приділено розгляду наукових і методичних праць у галузі вітчизняного вокального мистецтва, насамперед роботам Н. Гребенюк, О. Стахевича, В. Антонюк, О. Мишуги, М. Микиші, П. Голубєва, Д. Євтушенка, теоретичним роботам представників історично пов'язаної з українською російської вокальної школи (Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, О. Зданович, В. Юшманов), а також літературно-мемуарній спадщині уславлених співаків ХХ ст.

Зазначено, що питання психології творчості співака стали предметом ретельного наукового вивчення лише з другої половини ХХ ст. Визначено, що, незважаючи на необхідність і важливість емоційно-почуттєвих чинників у вокальному мистецтві, проблематика емоційної специфіки в мистецтві співу дотепер залишається малодослідженою цариною в українському музикознавстві, що й обумовило актуальність теми дослідження і необхідність створення даної дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.2. «Методологія дисертаційного дослідження» викладено основні методологічні засади пропонованого дослідження, визначені провідні джерела наукового аналізу дисертаційної проблематики та базові наукові підходи і методи, використані авторкою.

Загальною методологічною ознакою дисертації є комплексно-інтегративний підхід до емоційних проблем співацької творчості, поєднання історико-культурологічного, психофізіологічного та музично-виконавського напрямів розв'язання поставлених питань.

Методологія дослідження базується на використанні як фундаментальних, загальнонаукових, так і спеціальних - мистецтвознавчих - підходів і методів. Суттєву роль у вивченні вокально-емоційної сфери відіграють сучасні мистецькі (зокрема, театрознавчі) методи моделювання емоцій у виконавській творчості. Відправним культурологічним пунктом дисертаційного дослідження є акцентуація гуманістичного начала вокального мистецтва та його емоційної позитивності (зокрема, психофізіологічного впливу на самого співака). Запропоновано методологічну класифікацію досліджень проблематики емоційно-психологічної сфери у вокальній творчості (за І. Польською). Таким чином, визначено основні напрямки розвідок у царині дисертаційної проблематики: історико-культурологічний, музично-естетичний, музично-психологічний, методико-педагогічний, виконавський та мемуарний.

Визначено, що питання емоційної специфіки вокального виконавства є одними з найактуальніших та найперспективніших, пов'язаних із професійною діяльністю співака, що й обумовило головний напрямок дисертаційного дослідження.

Теоретичну основу дослідження склали: праці в галузі філософії (Аристотель, Р. Декарт, Г. Гегель); культурології (М. Каган, Є. Гуренко, В. Шейко); природничих наук (Ч. Дарвін, І. Павлов, П. Симонов, Р. Юссон, В. Морозов); загальної (Л. Виготський, В. Небиліцин, А. Ольшаннікова) і музичної (Б. Теплов, В. Петрушин, О. Костюк) психології; мистецтвознавства (Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, Р. Ролан, А. Лосєв, С. Раппопорт, В. Шестаков), зокрема, театрознавства (К. Станіславський, В. Немирович-Данченко, П. Єршов). Особливе методологічне значення для дисертаційного дослідження мають спеціальні праці з музикознавства - теоретичного та історичного (О. Сєров, Б. Асаф'єв, А. Сохор, М. Друскін, В. Конен, В. Холопова, Є. Герцман, В. Медушевський, Є. Назайкінський, М. Черкашина, І. Іванова, І. Польська), а також теорії та історії музичного виконавства (Г. Коган, Л. Гінзбург, В. Григор'єв, О. Катрич, В. Білоус, Т. Сирятська, Ю. Попов), насамперед вокального. Цей напрямок репрезентовано як аналітичними дослідженнями вітчизняних науковців (Н. Гребенюк, О. Стахевич, Т. Мадишева, В. Антонюк), так і науково-методичною спадщиною видатних виконавців і педагогів (О. Мишуга, О. Муравйова, М. Микиша, П. Голубєв, Д. Євтушенко, Б. Гнидь). Методологічним підґрунтям дисертації є також наукові та методичні праці представників російської вокальної школи (В. Багадуров, І. Назаренко, Д. Аспелунд, Л. Дмитрієв, А. Яковлева, В. Юшманов) та зарубіжних вокальних шкіл (М. Гарсіа (син), Ф. Ламперті). Джерельну базу дослідження прикрашають імена видатних співаків, зокрема Ф. Шаляпіна, Ф. Литвин, Дж. Лаурі-Вольпі, І. Алчевського, Л. Собінова, М. Голинського, С. Лемєшева, Б. Гмирі, Є. Нестеренка, О. Образцової, ін. Для теоретико-методологічної бази дисертації суттєву роль відіграють праці з основ сучасної наукової діяльності А. Лудченка, В. Шейка та Н. Кушнаренко, Л. Ніколаєвої, ін.

Загальною методологічною установкою дисертації є семантична диференціація емоційного начала вокального мистецтва як багатогранного явища, що розглядається насамперед у музично-естетичному та виконавському аспектах. Завдяки інтегративній методології аналізу емоційної сфери вокальної творчості запропоновано цілісну історико-теоретичну концепцію емоційного начала як однієї з детермінант функціонування музичного мистецтва в цілому.

Розділ 2 «ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ВОКАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ: МУЗИЧНО-ЕСТЕТИЧНІ АСПЕКТИ» присвячений аналізу еволюції змістовних аспектів емоційності у вокальному мистецтві, насамперед крізь призму історичного розвитку західноєвропейської музично-естетичної думки.

У підрозділі 2.1. «Становлення емоційної семантики вокальної творчості в західноєвропейській музичній естетиці (до середини ХVІІІ ст.)» визначаються семантико-культурологічні аспекти формування емоційної складової вокального мистецтва в культурі західноєвропейських країн у зазначений період.

Музика як вид мистецтва є моделюванням емоційних процесів і станів, що відбувається, обминаючи предметність і вербальність. Вокальна музика не є виключенням. Хоч спів майже завжди безпосередньо пов'язаний із словом, втім головним чинником у ньому залишається музика. Сама звукоінтонаційна природа співаючого голосу встановлює психологічний емоційний контакт із слухачем, що демонструє насамперед гуманістичні основи вокальної творчості, іманентно пов'язаної з емоційним світом людини. Підкреслено, що однією з найхарактерніших рис музичного мистецтва є емоційність, і споконвічною формою прояву внутрішнього емоційного світу людини був саме спів.

Шлях самовизначення музики є і шляхом самоосягання її емоційної природи, що відобразилося в теоретико-естетичній думці Західної Європи.

З'ясовано, що проблема вираження емоцій, почуттів, настроїв засобами вокального мистецтва досліджувалася філософами, ученими, музикантами західноєвропейської традиції від часів античності. Питання змістовно-виражального характеру музики і співу, їх емоційного впливу на людину посідали значне місце у Платона, Аристотеля. Античне вчення Давньої Греції про морально-виховне та пізнавальне значення музики стало цінним надбанням музичних культур багатьох країн і народів у наступні сторіччя. У добу Середньовіччя музику, і насамперед спів, більше пов'язують із духовним спілкуванням людини з Богом, емоційний вплив співу на душу людини вважався найприємнішим і найлегшим засобом засвоєння християнської моралі (Рабан Мавр). У ХІV ст. (Ars Nova) музика поступово звільняється від теології і обмежується власною цариною. У епоху Ренесансу музиканти і філософи визнають в співі та музиці мистецтво, що має велике емоційне і гедоністичне значення. У цей період через появу нових філософських теорій (учення про темперамент) концепція музичного етоса отримує нового обґрунтування (Дж. Царліно). У добу бароко в зв'язку з появою опери спів, глибоко насичений експресивністю, стає основним елементом музичного театру, з'являється новий тип вокаліста - співак-актор. Вокальне мистецтво набуває все виразніших емоційних рис. Втіленням нового раціоналістичного розуміння природи, призначення музики та її впливу на психологію людини стає барокове вчення про афекти, що вимагає від музиканта здатності самому переживати відповідні почуття для сильнішого впливу на слухацьку аудиторію (К. Ф. Е. Бах, ін.).

Отже, з'ясовано, що яскравим віддзеркаленням роздумів про характер емоційно-психологічних властивостей музики і співу, їх етичної та естетичної ролі стала низка фундаментальних теоретичних концепцій (античне вчення про музичний етос і його середньовічні модифікації, ренесансні гуманістичні ідеї, вчення про афекти, яке стало підґрунтям емоційно-семантичного поля європейського музичного мистецтва XVІІ-XVІІІ ст., теорій наслідування та вираження тощо). Таким чином, становлення емоційно-семантичного поля вокальної музики в культурі Західної Європи від часів античності до середини XVІІІ ст. відбувалося через його кристалізацію у численних музично-естетичних ученнях, а також всебічне розширення виражальних (музично-драматичних) можливостей співу, формування загальної естетичної специфіки музичного мистецтва європейської традиції.

У підрозділі 2.2. «Естетично-емоційна специфіка вокального мистецтва другої половини ХVІІІ - початку ХХІ ст.» міститься розгляд історичного розвитку емоційно-семантичного поля вокального мистецтва, зокрема, в дзеркалі музично-естетичної думки в західноєвропейській культурі у відповідний період.

Висвітлено, що загальне піднесення музично-теоретичної думки у Франції в другій половині ХVІІІ ст. щільно пов'язане з діяльністю філософів-енциклопедистів, які, зокрема, вважали емоційну складову однією з основоположних ознак музичного мистецтва, насамперед вокального (Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо). Саме питання про музичну виразність і емоційний характер стає центральним у художньо-естетичній полеміці ХVІІІ ст. між адептами теорій наслідування (мімезісу) та вираження, де останні наполягають на пріоритеті ролі вираження людських пристрастей і почуттів в музиці як такій. Поступово емоційність починає витісняти раціоналістичність часів Просвіщення, і на межі ХVІІІ-ХІХ ст. формується новий художній напрямок - романтизм. Романтична музична естетика, яка проголошує домінування почуття над розумом, кардинально змінює баланс зображальності й емоційної виразності в музичному мистецтві та розуміння самого почуття і його ролі в музиці та співі. У цей історичний період емоційна складова вокального мистецтва поступово розширюється, стає значно вагомішою та ефективнішою. Романтизм відкриває шляхи співіснування різноманітних художніх течій, напрямків, стилів, серед яких провідними творчими позиціями, що лежать в основі музичної культури кінця ХІХ-ХХ ст., музикознавці визначають «імпресіоністичну» та «експресіоністичну», де остання виявилася ближчою для музики. Підкреслено, що в ХХ ст. вокальна музика, розвиваючи власні засоби вираження найтонших емоційних особистісних процесів, великою мірою розкрила глибинні душевні рухи та почуття сучасної людини.

Визначено високий ступінь використання емоцій та почуттів у співі, їх впливу на людину - з загальною тенденцією зростання від античної монодії до виразної вокальної декламаційності перших dramma per musica - через віртуозний стиль XVІІІ ст. - до романтичної експресії ХІХ ст., експресіонізму та інших напрямків ХХ - початку ХХІ ст. Відзначено, що складність сучасного стану музичного мистецтва і культури взагалі визначається сукупністю чинників суспільно-економічного, політичного й соціально-психологічного характеру. Підкреслено, що прагнення до відмови від емоційної змістовності музики в ХХ ст. (більш або менш сильне в різних країнах та в різні періоди) не визначало загального характеру розвитку музичного мистецтва. Зазначено, що проблематика емоційної сфери вокального виконавства міститься в самій природі музики та співу.

Отже, естетично-емоційна специфіка західноєвропейського вокального мистецтва другої половини XVІІІ - початку ХХІ ст., тісно пов'язана з відбиттям особливостей різних художніх напрямів і мистецьких стилів, міститься в концентрації почуттєво-змістовного поля, розширенні виразних музично-драматичних можливостей і вокально-технічних прийомів виконавця-співака і, таким чином, суттєво впливала на загальний характер еволюції музичного мистецтва та його емоційної сфери в цілому.

Розділ 3 «ЕМОЦІЙНА СПЕЦИФІКА ВОКАЛЬНОГО ВИКОНАВСТВА» присвячений висвітленню ролі емоційної сфери у виконавській творчості співака-актора та у вокально-педагогічній практиці.

Підрозділ 3.1. «Вокальна творчість як різновид музично-виконавської творчості» присвячений характеристиці та визначенню специфічних ознак виконавської творчості співака-актора.

Вокальне виконавство підпорядковане загальним закономірностям функціонування людського організму. Творчий процес у вокаліста є активним емоційним процесом, що вимагає від виконавця наполегливих пошуків і відбору різноманітних виразних засобів. Дисертантка визначає поняття «вокальна творчість» як інтерпретування вокального твору співаком, обумовлене сукупністю всіх особистісних і професійних якостей його творчої індивідуальності. Отже, авторкою це поняття трактується як один з різновидів музично-виконавської творчості. Підкреслено, що найактуальнішими напрямками сучасного дослідження вокальної творчості є саме виконавські (діяльнісно-креативні), що є менш вивченими порівняно з композиторськими, більш пов'язаними з аналізом музичних творів.

Зазначено деякі загальні риси творчої особистості та підкреслено зв'язок людських здібностей, серед яких - співацький голос, з типологічними особливостями вищої нервової системи людини. Висвітлено надзвичайну важливість почуття радості під час вокального виконання у зв'язку із спонукальним характером позитивних емоцій. Як приклад неперевершеної досконалості вокально-сценічної творчості стисло розглянуто деякі характерні риси виконавського мистецтва геніального співака Ф. Шаляпіна.

Підрозділ 3.2. «Емоційні фактори виконавської творчості співака-актора: психофізіологічні аспекти» присвячений розгляду ролі емоційної складової у вокальній творчості через об'єктивні психофізіологічні закономірності функціонування механізмів емоцій, уточнено специфіку взаємодії останніх із суто виконавськими аспектами творчості вокаліста.

Відзначено зв'язок типів темпераменту і специфічно людських типів вищої нервової діяльності (І. Павлов) із професійними якостями вокаліста. Висвітлено глибинні основи акторського мистецтва переживання через розуміння природних механізмів емоцій. Зазначено, що сучасні наукові розвідки у сфері психології демонструють суттєве превалювання в музично-сценічній сфері позитивних емоцій над негативними. Підкреслена необхідність активного використання стимулюючої дії позитивних емоцій у вокально-виконавській і вокально-педагогічній творчості.

У вокальному виконавстві через його специфічність, пов'язану з особливістю цього виду мистецтва, музичний інструмент якого - співацький голос - знаходиться «всередині» самого виконавця, - психофізіологічний стан останнього відіграє вирішальну роль у досягненні художньо-творчого результату, а емоції та емоційність загалом є одними з найважливіших якостей фахової діяльності вокаліста.

Зважаючи на величезне значення емоційно-почуттєвої сфери для творчості співака-актора, на саму природність і необхідність присутності достатньої емоційності у вокальному виконавстві, на визначений високий рівень емоційного начала у вокальній музиці європейської традиції, на змістовну важливість емоцій, почуттів і настроїв для самої музики як такої (за Б. Тепловим)№, вважаємо за доцільне використання словосполучення «вокальні емоції» в якості спеціального терміну у вокально-виконавській та вокально-педагогічній практиці. Спираючись на з'ясовані В. Медушевським основні ознаки загальних музичних емоцій, на запропоновані В. Холоповою класифікацію найважливіших типів емоцій в музиці та визначення провідної особливості співацьких музичних емоцій, дисертантка пропонує власне визначення поняття «вокальні емоції»: «вокальні емоції» як різновид професійних суб'єктивних емоцій виконавця-вокаліста є специфічними емоціями, притаманними психофізіологічному стану співака під час виконання вокального твору, особливі ознаки яких детерміновані, з одного боку, їх позитивним знаком, а з іншого - унікальністю самого механізму фонаційного співацького процесу (неподільністю “музичного інструменту” - голосу - та самого виконавця - співака).

Підкреслено, що саме шляхом відтворення доцільних фізичних дій створюється підґрунтя для виникнення сценічних переживань і цей принцип (за П. Симоновим) лежить в основі відомого «метода фізичних дій» К. Станіславського. Визначено, що в музиці знаходження вірного сценічного втілення художнього образу відбувається шляхом, відмінним від мистецтва драматичного, а саме: від логіки музично-сценічних почуттів до логіки драматичних дій. І особливістю виконавської творчості співака-актора є здатність знаходити характер образу, природність переживань в самій музиці.

Отже, творча специфіка вокального мистецтва функціонально обумовлена самою виконавською природою співу, пов'язаного, перш за все, з емоційною сферою людини. Тож, емоційні фактори творчості співака-актора, які базуються на психофізіологічних закономірностях функціонування людського організму, відіграють найважливішу роль у вокальному мистецтві - насамперед, у діяльнісному (дієвому), художньо-естетичному (образостворюючому) та виконавсько-фонаційному (технологічному) аспектах.

У Підрозділі 3.3. «Емоційна виразність співацького голосу та шляхи її розвитку» характеризується емоційність як одна з найважливіших ознак вокального виконавства і визначаються методологічні підходи до розвитку емоційної виразності професійного співацького голосу у виконавській та педагогічній практиці.

З'ясовано визначну роль видатного вченого В. Морозова в дослідженні особливого місця емоцій у вокальному мистецтві (насамперед, у біофізичному й акустичному аспектах). Підкреслено, що позитивні емоції, які виникають під час співу, збільшують саму енергетику вокаліста, підвищують його життєвий тонус. Емоційність проявляється у вокальному мистецтві одночасно на рівнях художньої виразності та досягнення вокально-технічної досконалості. З'ясовано, що емоції та емоційність як психофізіологічні властивості вокаліста є одними із найзначніших якостей його професійної діяльності, а вокальна творчість як така потребує високого ступеню емоційної обдарованості співака. Відзначено пріоритетність естетичної та дидактичної ролей емоцій у вокальній творчості. Самі позитивні емоції, виникаючи під час співу і впливаючи на процес фонації та настроювання голосового апарата, посилюють дієвість виконавської творчості, сприяють вдосконаленню вокальної техніки.

Емоційна виразність співацького голосу є однією з найважливіших характеристик виконавської творчості співака-актора, параметри якої залежать від трансформацій різноманітних емоційно-психологічних рухів, творчих нюансів у процесі співу. Підкреслено в зв'язку з активізуючою роллю позитивних емоцій, а також з метою розвитку емоційної виразності співацького голосу і формування його виконавських якостей значення оптимістичного психологічного настроювання співака. Проаналізовано з наукового боку належність застосування образно-емоційної вокальної термінології. Авторкою запропоновано визначення методу спеціального застосування художніх образів і емоцій у процесі формування професійного співацького голосу та вокально-технічних навичок як методу емоційного настроювання співацького голосу. Цей метод, доцільність якого, на наш погляд, зумовлена самою емоційною природою співу, багато в чому є співзвучним психотехнічним методам К. Станіславського, спрямованим на розвиток акторської майстерності в театрально-драматичній сфері.

У ВИСНОВКАХ підсумоване теоретичне узагальнення проблеми емоційної сфери у вокальній творчості, її нового висвітлення через історичний розгляд процесів еволюції емоційно-семантичного поля вокального мистецтва, зокрема, в дзеркалі музично-естетичної думки західноєвропейської традиції, дослідження специфіки емоційної складової вокальної творчості.

На сучасному етапі розвитку науки про співацький голос психологічним питанням вокальної творчості надається все більшого значення, що, на наш погляд, обумовлено вимогами самого часу, в який ми живемо, його найхарактернішими ознаками. Динамічність, глобалізація, гіперінформаційність, невизначеність, пошуки стабільності та гармонії світосприйняття - всі ці риси кінця ХХ - початку ХХІ ст. вимагають надзвичайного напруження психологічної сфери сучасної людини, викликаючи тим самим підвищений інтерес до самого її вивчення.

Здійснено комплексне музично-культурологічне дослідження емоційної сфери у вокальній творчості, визначено естетичну і виконавську специфіку емоційної складової мистецтва співу та запропоновано загальну історико-теоретичну концепцію емоційного начала як однієї з детермінант функціонування вокального мистецтва в цілому.

Сутність даної концепції складають такі положення:

1. Емоційна сфера є однією з найважливіших складових функціонування вокального мистецтва взагалі.

2. Загальна кристалізація емоційно-семантичного поля музичного мистецтва відбувалася насамперед у царині вокальної музики.

3. Механізми формування і розвитку емоційної сфери у вокальній творчості пов'язані з моделюванням специфічних образно-художніх уявлень та відчуттів, насамперед пов'язаних із наявністю позитивно-психологічного стану співака-актора.

4. Суттєвою відмінністю формування музичних емоцій у виконавстві вокальному від створення сценічних емоцій у театрально-драматичному мистецтві є зворотний (протилежний) характер самого їх виникнення: від «методу фізичних дій» (Станіславський) до вираження «життя людського духу» (Станіславський) у драматичному театрі - та від «партитури почуттів» (Станіславський) до правдивих сценічних дій в оперному театрі.

У межах цієї концепції здійснено аналіз становлення емоційно-семантичного поля вокального мистецтва в західноєвропейській культурі та висвітлено семантико-культурологічні аспекти формування емоційної сфери вокальної творчості, зокрема, крізь призму історичного розвитку музично-естетичної думки західноєвропейської традиції.

Важливе місце в науковій концепції дисертації займає детальне дослідження психофізіологічних чинників екзистенції вокального виконавства. У зв'язку з цим уточнено специфіку взаємодії психофізіологічних і суто виконавських аспектів творчості співака-актора, поглиблено наукове уявлення про характер ефективного впливу позитивних емоцій вокаліста на процес фонації й створення вокального образу. Уточнено спеціальну термінологію щодо загальної термінологічної проблематики, зокрема, надано визначення таких понять як «вокальна творчість» та «вокальні емоції». Удосконалено комплекс методологічних підходів до оптимізації формування творчої індивідуальності вокаліста через використання емоційних засобів настроювання співацького голосу.

Уточнено специфічні відмінності формування емоційної сфери в музичному (вокальному) і театральному (драматичному) мистецтві шляхом екстраполяції досягнень сучасної театральної науки стосовно закономірностей емоційної складової сценічної діяльності драматичного актора на специфічну царину музичної науки про співацьку творчість. Використано насамперед метод моделювання емоцій у виконавському мистецтві, глибоко розроблений у театрознавчих працях К. Станіславського.

До позитивних результатів роботи належить і систематизація наукової літератури з дисертаційної проблематики. Запропоновано методологічну класифікацію досліджень проблематики емоційно-психологічної сфери у вокальній творчості (за І. Польською).

Перспективними для подальших наукових розвідок у сфері дисертаційної проблематики є, перш за все напрямки, пов'язані з виявленням специфічних ознак вокально-виконавської діяльності, насамперед, її емоційних складових. Дослідження цих питань є нагальною потребою сучасної вітчизняної музичної науки, а також музично-сценічної творчості співака-актора. Поглиблене вивчення емоційного світу вокального мистецтва сприятиме вдосконаленню людської особистості як такої та глибшому розумінню природи музичних здібностей, природи обдарованості та таланту загалом, у кінцевому підсумку, привнесенню в наше недосконале буття гармонії та краси, яка, за знаменитим висловом Ф. Достоєвського, «врятує світ».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Єрошенко О. В. Про емоційну виразність голосу співака / О. В. Єрошенко // Культура України : зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2006. -- Вип. 17 : Мистецтвознавство. Філософія. -- С. 216-223.

2. Єрошенко О. В. Фізіологічні механізми емоцій і творчість актора-співака / О. В. Єрошенко // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти : зб. наук. пр. / Харк. держ. ун-т мистец. -- Х., 2006. -- Вип. 17. -- С. 48-59.

3. Єрошенко О. В. Емоційний аспект вокальної творчості : формування та становлення науково-теоретичних засад проблематики / О. В. Єрошенко // Культура України : зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2007. -- Вип. 20 : Мистецтвознавство. Філософія. -- С. 192-199.

4. Єрошенко О. В. Емоційність у вокальному виконавстві як аспект музичної психології / О. В. Єрошенко // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті : зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. дизайну і мистец. -- Х., 2007. -- № 1, 2, 3. -- С. 119-122.

5. Єрошенко О. В. Деякі музично-естетичні аспекти емоційної складової вокального мистецтва / О. В. Єрошенко // Культура України : зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2008. -- Вип. 23 : Культурологія. Мистецтвознавство. -- С. 134-143.

6. Ерошенко Е. В. К проблеме использования методов эмоционального настраивания певческого голоса в современной вокальной педагогике / Е. В. Ерошенко // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта (консенсус, партнерство, стандарти) в контексті Болонського процесу : матеріали наук.-практ. конф., 13-14 груд. 2005 р. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2005. -- С. 167-169.

7. Ерошенко Е. В. Физиологические основы эмоций и вокальное исполнение / Е. В. Ерошенко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали наук. конф. молод. учених, 25-26 квіт. 2006 р. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2006. -- С. 133-134.

8. Єрошенко О. В. Традиційна музична культура як джерело української вокальної школи / О. В. Єрошенко // Традиційна культура в умовах глобалізації : проблема наслідування культурного коду нації : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 21-22 груд. 2006 р. -- Х. : П. П. Якубенко, 2006. -- С. 63-68.

9. Єрошенко О. В. Емоційний аспект вокальної творчості : формування та становлення науково-теоретичних засад проблематики / О. В. Єрошенко // Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття : матеріали наук. конф. молод. учених, 24-25 квіт. 2007 р. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2007. -- С. 161-162.

10. Єрошенко О. В. Професор П. В. Голубєв - видатний педагог української вокальної школи / О. В. Єрошенко // Харків у контексті світової музичної культури : події та люди : матеріали міжнар. наук.-теор. конф., 3-4 квіт. 2008 р. / Харк. держ. акад. культури. -- Х., 2008. -- С. 93-94.

АНОТАЦІЇ

Єрошенко О. В. Емоційна сфера у вокальній творчості: музично-естетичні та виконавські аспекти. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Харківський державний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського. - Харків, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню музично-естетичних і виконавських аспектів емоційної сфери у вокальній творчості. Запропоновано комплексну історико-теоретичну концепцію емоційного начала як однієї з детермінант функціонування вокального мистецтва.

Шляхом осмислення естетичної й виконавської специфіки емоційної складової в мистецтві співу здійснено аналіз становлення емоційно-семантичного поля вокального мистецтва в західноєвропейській культурі, висвітлено семантико-культурологічні аспекти формування емоційного начала вокальної творчості, зокрема, крізь призму історичного розвитку музично-естетичної думки західноєвропейської традиції. Удосконалено комплекс методологічних підходів до оптимізації формування професійного співацького голосу та вокально-технічних навичок вокаліста через використання емоційних засобів настроювання співацького голосу.

Ключові слова: вокальна творчість, спів, емоції, емоційність, емоційно-семантичне поле, музична естетика, співак-актор.

Ерошенко Е. В. Эмоциональная сфера в вокальном творчестве: музыкально-эстетические и исполнительские аспекты. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Харьковский государственный университет искусств им. И. П. Котляревского. - Харьков, 2008.

Диссертация посвящена исследованию музыкально-эстетических и исполнительских аспектов эмоциональной сферы в вокальном творчестве. В диссертационной работе предложено комплексную историко-теоретическую концепцию эмоционального начала как одной из детерминант функционирования вокального искусства в целом. В рамках данной концепции проведен анализ становления эмоционально-семантического поля вокального искусства в западноевропейской культуре и освещены семантико-культурологические аспекты формирования эмоциональной составляющей вокального творчества, в том числе, сквозь призму исторического развития музыкально-эстетической мысли Западной Европы.

Сущность предложенной концепции составили следующие положения: эмоциональная сфера является одной из важнейших составляющих функционирования вокального искусства в целом; общая кристаллизация эмоционально-семантического поля музыкального искусства происходила, в первую очередь, в области вокальной музыки; механизмы формирования и развития эмоциональной сферы в вокальном творчестве связаны с моделированием специфических образно-художественных представлений и ощущений, в первую очередь, связанных с наличием положительного психологического состояния певца-артиста; существенным отличием формирования музыкальных эмоций в исполнительстве вокальном от создания сценических эмоций в театрально-драматическом искусстве есть обратный (противоположный) характер самого их возникновения: от «метода физических действий» (К. Станиславский) к выражению «жизни человеческого духа» (К. Станиславский) в драматическом театре - и от «партитуры чувств» (К. Станиславский) к правдивым сценическим действиям в музыкальном (оперном) театре.

В диссертации также уточнены специфические отличия формирования эмоциональной сферы в вокальном и драматическом искусстве путем экстраполяции достижений современной театральной науки в сфере познания закономерностей эмоциональной составляющей сценического творчества драматического артиста на специфическую область музыкальной науки о певческом творчестве. Использован, в первую очередь, метод моделирования эмоций в исполнительском искусстве, разработанный в театроведческих работах К. Станиславского, П. Ершова, др.

Важное место в научной концепции диссертации занимает детальное исследование психофизиологических факторов экзистенции вокального исполнительства, в связи с чем уточнена специфика взаимодействия психофизиологических и исполнительских аспектов творчества певца-артиста, а также углублены научные представления о характере эффективного воздействия положительных эмоций вокалиста на процесс фонации и создания вокально-художественного образа.

В работе уточнен понятийный аппарат относительно диссертационной проблематики, в частности, даны определения понятий «вокальное творчество» и «вокальные эмоции». Усовершенствован комплекс методологических подходов относительно оптимизации формирования профессионального певческого голоса и вокально-технических навыков вокалиста путем использования эмоциональных способов настраивания голоса.

Предложена методологическая классификация исследований проблематики эмоционально-психологической сферы в вокальном творчестве (по типологической классификации И. Польской), основными направлениями определены: историко-культурологический, музыкально-эстетический, музыкально-психологический, методико-педагогический, исполнительский, мемуарный.

Ключевые слова: вокальное творчество, пение, эмоции, эмоциональность, эмоционально-семантическое поле, музыкальная эстетика, певец-артист.



Yeroshenko O. Emotional sphere in the vocal art: musical and aesthetic and performing aspects. - Manuscript. Thesis submitted in fulfillment of the requirement for the scientific degree of Candidate of Arts in specialty 17.00.03 - Musical Art. - Kharkiv I. P. Kotlyarevsky State University of Arts. - Kharkiv, 2008.

The thesis is dedicated to the investigation of the musical and aesthetic and performing aspects of emotional sphere in vocal art. The complex historical and theoretical conception of emotional principles is offered as one of the determinants of vocal art function.

The analysis of foundation of emotional and semantic field of vocal art in West European culture is realized by means of comprehension of aesthetic and performing specification of emotional component in singing art. Also the semantic and culturelogical aspects of formation of the vocal art emotional principles are elucidated through the view of historical development of musical and aesthetic idea of the West European tradition as well. The complex of the methodological approach to the optimization of professional singing voice formation and vocal and technical habits of a singer is improved with the help of taking advantage of the emotional means of the singing voice tuning.

Key words: vocal art, singing, emotions, emotionality, emotional and semantic field, musical aesthetic, singer-actor.

Размещено на Allbest.ru

...