Феномен перформансу в творчості сучасних українських композиторів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ

імені А.В. НЕЖДАНОВОЇ

УДК 78.03+78.071.1(2)

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

ФЕНОМЕН ПЕРФОРМАНСУ В ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

Максименко Марія Олександрівна

Одеса - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії музики та композиції Одеської державної музичної академії імені А.В. Нежданової Міністерства культури і туризму України

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України СОКОЛ Олександр Вікторович, Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової, ректор, зав. кафедрою теорії музики та композиції

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор КИЯНОВСЬКА Любов Олександрівна, Львівська державна музична академія імені М.В. Лисенка, зав. кафедрою історії музики

кандидат мистецтвознавства, доцент МУРАВСЬКА Ольга Вікторівна, Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової, кафедра сучасної музики та музичної культурології

Захист відбудеться 11 листопада 2009 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.857.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Одеській державній музичній академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 63, Малий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської державної музичної академії імені А.В. Нежданової за адресою: 65023, м. Одеса, вул. Новосельського, 63.

Автореферат розіслано «10» жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат мистецтвознавства, доцент А.Д. Черноіваненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Соціокультурна ситуація сьогодення характеризується необхідністю методологічного обґрунтування, комплексного розкриття специфіки сучасного мистецтва. Наукова спрямованість в проблематику художньої сфери пов'язана з буттям мистецтва нового порядку, котре характеризується синтетичністю, мультимедійністю, інформаційною багатоканальністю, сценічністю, установкою на гру та іншими факторами в композиційному мисленні цілого. Сучасне звернення уваги до явища перформансу обумовлено зростанням інтересу до нього в галузі музикознавства, в контексті якого набувають особливого значення питання, що розширюють межі семантичного простору означуваного. Вивчення названої проблематики в рамках даного дисертаційного дослідження пояснюється відсутністю її відповідного обґрунтування в контексті сучасного музичного мистецтва, актуальністю доведення методологічної значущості названого феномену для музикознавства.

Складовою успіху явища перформансу в сучасному музичному мистецтві є життєвість, образотворчість традицій даної арт-практики, своєрідно переломленої в контексті індивідуальних стилів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження погоджена з планами роботи кафедри теорії музики та композиції і відповідає змісту перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності ОДМА імені А.В. Нежданової на 2000-2006 роки, зокрема темі №5: «Українська музика в контексті світової культури». Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради ОДМА імені А.В. Нежданової (протокол № 9 від 2 липня 2004 року).

Метою дисертації є: а) визначення змісту та природи феномена перформансу; б) запровадження поняття «музичний перформанс» як необхідної ланки поняттєвої системи сучасного музикознавства.

Дана мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

Обґрунтування концепцій перформансу, існуючих у науковій думці, пропозиція власного розуміння поняття.

Виявлення історично-стильових передумов феномена перформансу (візуальні арт-практики ХХ століття; концептуальні мистецтва тощо).

Обговорення тріади факторів: «композитор - виконавець - глядач (слухач)» в контексті музичної творчості сучасних вітчизняних авторів:

розгляд композиційно-технологічних складових композиторської поетики; перформанс композитор виконавець музичний

висвітлення виконавських параметрів у тлумаченні музичних перформансів;

репрезентація особливостей інформаційно-комунікативної рецепції перформансу.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає творчість українських композиторів від кінця минулого століття до сьогоднішнього часу, з одного боку, як носія культурно-інформаційного досвіду поколінь, з іншого, - представника нової формації, сукупності нових самобутніх авторських стилів.

Предметом дослідження є специфіка явища перформансу як одного з провідних творчих методів сучасних авторів, що апелює до потенціалу традицій даного феномену в попередньому столітті та музичній історії в цілому, і приводить до появи мистецтва музичного перформансу.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено концепції, висунуті в фундаментальній, загальнонауковій та конкретно-науковій методології. Поставлені завдання обумовили звернення до різноманітних методів дослідження. Для вивчення наукової літератури з даної проблеми розвиваються наступні підходи: термінологічний, логіко-конструктивний, історико-стильовий, компаративний, історіографічний; в роботі з нотними текстами, музичними та відеозаписами застосовується конкретно-історичний, жанрово-репрезентаційний, аналітичний музикознавчий, текстологічний, порівняльний методи; при обґрунтуванні теоретичного та практичного значення основних положень дослідження домінуючими стали системний, графічний методи, які дозволяють осмислити перформансні твори сучасних композиторів в широкому культурному контексті, порівняти явища, що одночасно виникали в різних культурах, проходили крізь аналогічні стадії розвитку. Методологічно важливими для нашого дослідження постають праці: Є. Назайкінського, в яких відображається проекція феномену гри в художню площину (на рівні музично-композиційного синтаксису); В. Клименко, котра розробляє теоретичні основи ігрових структур в музиці та екстраполює їх в галузь творчості митців минулого століття; О. Лебедєва, який розкриває прояв музичної ігрової логіки завдяки репрезентації через жанрові константи.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в роботі вперше запроваджується поняття «музичний перформанс», обґрунтовується доцільність його застосування; досліджується багаторівневість феномена в композиторській поетиці українських авторів, в зв'язку з чим, розкривається специфіка сучасного композиторського світогляду; виявляються основні підходи у дослідженні явища перформансу в сучасному гуманітарному знанні (мистецтвознавство, культурологія та ін.) та визначаються суміжні позиції в галузі музикознавства; на предмет виявлення практик перформативної спрямованості вперше аналізується творча спадщина сучасних українських композиторів, в зв'язку з чим, артикулюється ряд понять: «перформанс в перформансі» як випадок ситуації «тексту в тексті» (У. Еко); «мультиграфічність» як якісна характеристика фіксації музичної думки у сьогоденні та ін.

Сформульовані положення складають особистий внесок автора в музикознавство і виносяться на захист дисертації.

Аналітичним матеріалом дисертаційного дослідження стали опуси С. Зажитька, А. Загайкевич, І. Небесного, В. Рунчака, К. Цепколенко, Л. Юріної. Вибір фактологічного матеріалу обумовлюється: наявністю в творчості приведених композиторів традицій явища перформансу, своєрідно переломлених в контексті авторського бачення світу (номінація художнього формату); мотивацією показу відмінностей у стильових рішеннях названої практики; актуальністю фактору концептуалізації в сьогоднішньої художній сфері тощо. На предмет вивчення питання про специфічність композиційно-технологічних засобів в поетиці сучасних митців досліджуються окремі твори одеських авторів - В. Буланова, Ю. Гомельської, А. Томльонової.

Практична цінність дисертаційного дослідження виявляється у застосуванні отриманих результатів в різних галузях людської діяльності, зокрема в сфері культури, мистецтва, науки; в узагальненні значного обсягу фактологічного матеріалу, пов'язаного з генезисом та семантикою феномену перформансу, в контексті сучасного музичного мистецтва; в можливості приведення до загального знаменника формотворчих принципів перформансів різної спрямованості, в запровадженні ряду понять для позначення новітніх явищ сучасної культури, що може бути використано як додаток до навчальних планів, рекомендацій та програм з курсів історії зарубіжної та вітчизняної музики, історії культури та мистецтва, музичної культурології, теорії музики, музичної інтерпретації, в тому числі - окремих напрямків педагогіки, інформатики, психології музичного сприйняття, теорії театрального мистецтва, історії художніх практик ХХ століття. Методична значущість роботи позначена тим, що наукові результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності: в створенні творчих стратегій в класі композиції, у інтерпретації опусів нинішніх авторів в класах виконавських спеціальностей та належному розумінню новітніх арт-практик в слухацьких рядах. Крім цього, приведені аналізи перформансів вводять в музикознавчий ужиток недосліджені твори сучасних митців.

Апробація матеріалів дисертаційного дослідження здійснювалась на засіданнях кафедри теорії музики і композиції ОДМА імені А.В. Нежданової, а також була представлена в ряді конференцій (всього - 12): Всеукраїнська наукова конференція «Еволюційні процеси в музичному мистецтві: від минулого до майбутнього» в рамках Всеукраїнської музичної акції «Мистецтво молодих-2005 (Донецьк, 2005); Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку (Київ, 2005); Міжнародна конференція-семінар «Схід-Захід: культура та музика» (Одеса, 2005); Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Сучасна українська наукова думка» (Київ, 2005); Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Україна наукова» (Київ, 2005); Міжнародна конференція-семінар «Культура та цивілізація. Схід та Захід» (Одеса, 2005); Міжнародна науково-творча конференція «Трансформація музичної освіти і культури в Україні» (Одеса, 2005); Міжнародна науково-творча конференція «Музичні інформаційні технології. Досвід та проблема розвитку» (Одеса, 2006); Міжнародна науково-творча конференція «Трансформація музичної освіти і культури в Україні. Захід - Схід» (Одеса, 2007); Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Простір і час сучасної науки» (Київ, 2007); Міжнародна науково-творча ювілейна конференція «Трансформація музичної освіти: культура та сучасність» (Одеса, 2007); Щорічна науково-творча конференція «Дні науки» в рамках Міжнародної науково-практичної конференції «Захід - Схід. Музичне мистецтво та культура» (Одеса, 2008).

Основні положення та висновки дослідження були опубліковані у п'яти одноосібних статтях, що розміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел (375 найменувань), чотирьох додатків. Обсяг основного тексту дисертації - 183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, наукова новизна дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологічні засади, розкривається науково-теоретична, методична та практична цінність роботи, вказуються головні інноваційні положення, що виносяться на захист.

Розділ 1 - «Музичний перформанс як художня арт-практика та засіб композиторського мислення» є окресленням концепційного поля дисертаційної роботи, показом основних напрямків дослідження.

У підрозділі 1.1. «Поняття «перформанс» в колі мистецтвознавчих та музично-культурологічних категорій» ставиться питання про життєвість явища перформансу в сучасному художньому континуумі, відбувається узагальнення теоретичної та практичної цінності названого феномену, пропонується власний погляд на зазначену проблематику. Комплексне дослідження сутності явища проводиться у міждисциплінарному ключі: на основі вивчення стану питання в критичній літературі (у культурологічних, мистецтвознавчих науках (Ю. Гниренко, Н. Маньковська, В. Польовий), психології, політології (О. Єрофєєв, О. Морозова), філософії (Б. Гройс), медицини (Д. Трунов)), формулюється робоче визначення поняття: «перформанс» - це різновид сучасної арт-практики, котрий є формою комунікації, спрямованої до обміну інформацією між митцем та реципієнтом, в більшості випадків, соціально-політичного та соціокультурного змісту. Автором виокремлюється ряд різновидів феномену в залежності від превалювання певного художньо-інформаційного початку, наприклад, театральний, художній (випадок візуальної модальності перформансу), літературний, музичний з домінантою аудіального викладу матеріалу. Цікавість для дослідження представляє саме музичний перформанс як художній формат та, в цілому, показник композиторського мислення - метамузики.

Підрозділ 1.2. «Формотворчі принципи музичного перформансу» містить характеристику основних організуючих факторів явища перформансу, в числі яких: а) «принцип інновації» (термін Ю. Гниренко), котрий позначає появу нового типу соціокультурних відношень, особливого бачення суспільної реальності, сенс якого полягає в миттєвому реагуванні на події в соціумі та постійному оновленні мистецтва (динамічність, ситуаційність, актуальність); б) концепція твору, власне те, чим даний вид мистецтва відрізняється від багатьох інших арт-практик, зокрема від гепенінгу. Логіка перформансу передбачає наявність авторського початку, що проявляється у плануванні конституції твору як на рівні розробки концепційної основи, так і організації матеріального втілення ідеї; в) принцип документальності події фіксує авторство композитора; «документами» виступають коментарі до твору, матеріальні підтвердження цих практик, фотознімки або відео-зйомки, які, до речі, переростають в самостійний вид мистецтва - відео-арт; г) епатаж, а також поняття, споріднені за смислом («провокація», скандальність, хуліганство тощо), вивчення якого ведеться на перетині наук (психології, соціології, політології та ін.) за допомогою теорії девіантної поведінки, концепції кризи ідентифікації та теорії гри (дослідження показників людського життя - самосвідомості, світогляду, суспільно-рольових моделей поведінки); д) дискурсивність, що передбачає: гру та мову персонажу, оскільки останній є уособленням авторської думки, носієм інформації, «композитором» образної сфери твору; розкриття концепції потребує від нього арсеналу поведінкових моделей, від рельєфності та різнобічності яких залежить успіх твору; ж) комунікативність як трансляція інформаційно-культурних цінностей (процес розпізнавання та сприйняття) та багатьох інших принципів, що репрезентують ігрову природу мистецтва перформансу.

У підрозділі 1.3. «Специфічність втілення художньої думки у контексті перформативних акцій» відбувається внесення конкретизації у розуміння понять «театральність» як прояву авторського початку та «театралізація», в основі якої процес аудіовізуального «добудовування» інформаційного ряду артефакту самими виконавцями та виявлення сенсу, «закодованого» автором, що, в цілому, призводить до появи самобутніх інтерпретацій; розкривається сутність одного із засобів конструювання художньої цілісності сьогодення, організації тексту завдяки впровадженню якісно різних інформаційних початків та носіїв - фактор мультимедійності. Історична модифікація природи акцій (від однозначної наочності до аудіовізуальної подачі/рецепції) обумовлена розширенням спектру композиційних можливостей сьогоднішнього автора, що пояснюється науково-технічним розвитком суспільства. Електронні музичні інструменти, медіа-ресурси та інші чинники відклали відбиток на мистецтво другої половини минулого століття та впливають на теперішній художній континуум.

У Розділі 1 відбувається формулювання та розробка концепції дисертаційного дослідження. В матеріалі даного розділу узагальнюється естетико-культурологічний, філософський досвід у вивченні понятійного статусу перформансу, надається широке музикознавче обґрунтування його визначенню. Аналізуються твори: «Фалосипед» для міма, ударних, трьох пилососних шлангів та мегафона С. Зажитька; «Вторгнення» для скрипки, фортепіано та магнітної плівки В. Буланова; «І поволі кружляючи я увійду в небесний став...» для фагота, контрабаса, кларнета (бас-кларнета) та електроніки А. Загайкевич та ін. (Звірка назв, інструментального складу творів відбувалась за матеріалами видань «Асоціації «Нова музика» (Одеса)).

Розділ 2 - «Історико-стильові передумови дослідження феномену перформансу» має методологічну значущість в силу обґрунтування актуальності вивчення явища перформансу в контексті прояву модерністських, постмодерністських технологій та ситуативності посткультури в художньому континуумі сучасності; доведення доцільності розгляду основних філософських, психологічних, культурологічних, музикознавчих позицій стосовно організуючої ролі та стратегічності феномену гри у соціокультурній ситуації сьогодення.

Підрозділ 2.1. «Актуальність культурних традицій ХХ століття у часовій перспективі» представляє собою ретроспективний показ культурних моделей ХХ століття, критерій вибору яких обумовлений фактором генетичної спорідненості з феноменом перформансу, в рамках якого відбувається матеріалізація мистецького досвіду (так звані «елітарно-масові» технології - мистецтво живопису, боді-арт, мультимедійне мистецтво, гепенінг та ін.). Об'єднуючими факторами названих практик стає концептуальне мистецтво як ідейний конструкт та технологія більшого формату - акціонізм, завдяки якій одержується змога втілення ідейно-концептуального змісту твору та його показ в певному процесуальному просторі. У даному підрозділі акцентується увага на відмінностях творчих методів у створенні артефактів перформативної спрямованості у минулому столітті та сучасності. Зауважується, що в сьогоднішньому музичному мистецтві скоріше слід говорити про концептуалізацію творчості, котра проявляється у вигляді розгорнутого «сценарію» в передмові до композиції, авторських коментарів у окремих частинах та інших факторах. Застосування подібного підходу є вдалим авторським надбанням, оскільки привносить довершеність у всі етапні моменти творчого процесу - від написання до сприйняття реципієнтом.

У підрозділі 2.2. «Генезис та художньо-естетичні засади феномену перформансу» з'ясовується питання про поступовість розвитку та набуття даною практикою самостійності, завершеності (елементи даного явища сходять до архаїчного суспільства, римської арени, середньовічних ярмарків, версальських видовищ, на що вказує немало дослідників, серед них: М. Бахтін, М. Коган, Л. Столович та ін.). В роботі доводиться, що феномен перформансу одержує естетичне звершення в ідеологічних конструктах ХХ століття - авангарді, поп-арті та концептуальному мистецтві. Акції перших десятиліть минулого віку ознаменовані підвищеним концентруванням скандальності, «провокативності», хуліганства, експериментальності з елементами гострої сатири, маніфесту; впровадженням побутових речей в художній обіг (так званий реді-мейд - мистецтво готових речей) тощо. Митці прагнуть створити особливу художню реальність, яка б цілком відкликалась на вимоги нової генерації. Апеляція до масової культури стає джерелом натхнення - суспільні реалії починають складати основу експериментального мистецтва, в якому реципієнт трактується як безпосередній учасник дії (фактор інтерактивності). Апофеозом розвитку явища як наочного мистецтва стає саме ця епоха - його формація припадає на 60-70 роки минулого століття, період, який вважається «золотими роками перформансу» (Р. Голдберг).

Обговорення сутності візуальних акцій ХХ століття приводить до дослідження практик, в яких обов'язковим компонентом творчого процесу є музична творчість, в зв'язку з цим, в роботі пропонується нове поняття - «музичний перформанс» як якісне розширення семантичного значення явища перформансу. В зв'язку з цим, визначення перформансу як культурно-інформаційного повідомлення та носія мистецького досвіду, наданого у підрозділі 1.1., доповнюється акцентуванням уваги до питання про інформаційні домінанти у викладі художнього матеріалу (музичний, театрально-музичний, художньо-музичний перформанси). В роботі підкреслюється значущість феномена інструментального театру, розвиток якого припадає на другу половину минулого віку. Відмова в дисертаційному дослідженні від трактування творів сучасних композиторів в контексті інструментального театру, схильність до їх розуміння крізь призму феномена перформансу пояснюється: по-перше, авторськими визначеннями композицій як свідомих репрезентацій названого явища (перформанс «Тікати, дихати, мовчати» А. Загайкевич; «Збігнєв Батюк», «Лука Батюк», «Фалосипед» С. Зажитька; «Принцеса», «Блукання у просторі трикутника» К. Цепколенко; «Кінець гри або Провокації» Л. Юріної та ін.); по-друге, формат перформансу надає більші, у порівнянні з мистецтвом інструментального театру, можливості для тлумачення композиторської думки - це конкретність та суттєвість авторського сценарію, провокативного чинника, інформаційно-комунікаційній рецепції практик даної спрямованості, психологічних якостей виразу та сприйняття художнього матеріалу.

Подальший матеріал підрозділу представляє собою спробу проекції типології естетик перформансу, що сформувались в модерністський час, (антропологічний, екзистенційний, провокативний, соц-арт та ін.) на сучасну композиторську творчість (посилення уваги до концептуального та мінімалістичного видів естетик, антропологічність висловлювання (творчість С. Зажитька)).

Підрозділ 2.3. «Історіографічні аспекти вивчення явища гри» містить в собі вивчення проблеми гри у зв'язку з тим, що «захоплення ігровим принципом є невід'ємною духовною константою сучасної культури» (Зубавіна І. «Стратегії гри» в просторі сучасної екранної культури / І. Зубавіна // Сучасне мистецтво, АМУ. - Київ, 2004 - Вип. 1. - С. 206). Даний підрозділ являє собою відповіді на ряд завдань, поставлених у вступі до дисертаційного дослідження, серед яких: розв'язання питання про етапи формування європейських теорій гри та еволюційний шлях поняття «гра», котре ведеться у наступних напрямках: філософському (лудологія), психологічному та педагогічному (ігрологія), культурологічному та соціальному в зв'язку з чим у цьому підпункті розвивається компаративний та історіографічний методи дослідження. Трактування гри в роботі як феномена, що виявляє функціональний зв'язок з різними сферами людської діяльності (інформаційний, психологічний, соціальний, етичний, творчий, знаковий та інші аспекти взаємопраці), приводить до вивчення питання про буття зазначеного в художній галузі.

Цікавість для дослідження представляє висвітлення ігрового фактору в музичному мистецтві, а саме, значна увага відводиться вивченню питання про функціональність ігрової сфери. Проекція названої проблеми в область музичного мистецтва проводиться за допомогою виокремлення таких напрямків дослідження, як: композиторська та виконавська ігрова логіка. Взаємозумовленість названих факторів приводить (за висловом Є. Назайкінського) до організації «стереофонічної» картини дії театрального характеру, котра стає визначальною для мистецької думки ХХ століття та сучасності. На основі проведеного аналізу пропонується висновок, що гра є невід'ємною частиною сучасної соціокультурної реалії. Застосовуючи сентенцію Ю. Лотмана, можна зробити висновок, що вона є «універсальною сюжетною моделлю культури ХХ - XXI століття», представляючи собою зразок теперішнього мислення, що охоплює майже всі сфери людської діяльності.

Підрозділ 2.4. «Напрямки стратифікації сучасного музичного мистецтва» присвячений розробці питання про тенденційність мистецтва, репрезентації ігрової специфіки через жанрові конструкти. Доводиться, що твори сьогоднішніх авторів ґрунтуються як на традиційних жанрових константах, так і на самобутніх новаторських рішеннях. Одержання інформації стосовно жанрової основи опусів сучасних митців відбувається завдяки квазі-жанровій характеристиці, зазначеній, в першу чергу, в заголовку композиції, яка є позамузичним компонентом музичного твору, котрий «не тільки й не стільки тлумачить зміст або форму твору, скільки «діалогізує» з ним» (Ю. Семенов), виконує «рекламну функцію» (О. Зінькевич), готує слухача до «певного інваріантного жанрового стереотипу, який в умовах сучасної музики часто порушується, модифікується і сприймається як динамічна взаємодія очікуваного та реалізованого» (І. Пясковський). Отже, вказується на додання до музичного тексту візуального та вербального прошарків з метою організації композиційного цілого, завдяки чому відбувається передача інформації, що знаходиться за межами музичного тексту (за термінологією М. Арановского - екстрамузична семантика).

Розділ 2 представляє собою панораму історико-стильових позицій у вивченні феномену перформансу: а) предтечі перформансу - акціонізм (художня акція), медіа-арт, гепенінг, концептуальне мистецтво, інструментальний театр тощо; б) ігрова природа сучасного мистецтва та багато інших факторів. Досліджуються композиції наступних авторів: «Гра звуків», матч з музики в п'яти раундах між кларнетистом і струнним квартетом В. Рунчака, «Саморефлексія» для фортепіано з електронікою К. Цепколенко.

У РОЗДІЛІ 3 - «ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ТВОРЧОСТІ СУЧАСНИХ ВІТЧИЗНЯНИХ КОМПОЗИТОРІВ: МУЗИЧНІ ПЕРФОРМАНСИ ТА ПРАКТИКИ ПЕРФОРМАТИВНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ» відбувається висвітлення тенденцій посткультури, аналіз індивідуальних композиторських стилів, в зв'язку з чим, на розгляд виноситься проблема стратегічності художнього мислення, яка є якісним доповненням поняття «композиторська поетика». Введення в мистецтвознавчий обіг поняття «творчі стратегії» (М. Берг, О. Кривцун, І. Зубавіна та ін.) обумовлене функціонуванням самобутніх авторських стилів, виробленням певних жанрово-стильових моделей, ігрових ситуацій, стереотипів сценічної поведінки. Становлення і формування творчих стратегій наприкінці минулого століття - початку нового віку відрізняється композиційно-технологічною структурованістю та конструктивністю у подачі матеріалу. Названі тенденції мають відображення у виникненні нових музичних форм і жанрів, прийомів звуковиразності тощо. Особливої гостроти набуває питання про домінування у художньому континуумі сьогодення певних композиційно-технологічних елементів, котрі володіють високим рівнем інформаційних можливостей. Одним з важливих факторів, суміжних з даною тематикою, є проблема фіксації художньої думки, котра виходить за межі суто музичного мистецтва, включаючи в себе елементи графіки, живопису тощо, тому для визначення запису сьогоднішніх опусів автор пропонує поняття «мультиграфічність». Сучасний композитор - це художник, твори якого відрізняються одночасним користуванням традиційною нотацією, впровадженням акласичних графічних засобів, мальовничих додатків, які створюють ефект підказки-натхнення. Отже, характерною особливістю творчості теперішніх митців є нове бачення композиції як художньої цілісності, що має прояв у нетрадиційному відношенню до концепції, часових параметрів твору, музичних та позамузичних засобів побудови тексту.

Третій розділ дисертації представляє собою масштабне дослідження монографічного характеру, котре виявляє основні тенденції та потенціал арт-практик провідних українських композиторів. Відмова від структурування даного матеріалу на ряд окремих самостійних підрозділів обумовлюється завданням створення загальної панорами творчих стратегій вітчизняних митців та приведення результатів аналітичної роботи до загального знаменника. У даному розділі розгляду підлягають твори, котрі мають безпосереднє визначення природи названого явища, та композиції з яскраво вираженою провокативною спрямованістю, візуалізацією образу, неповторністю просторового рішення, серед них: «Час «Х»... - , або «Прощальна» несимфонія, для п'яти виконавців», «Голосіння» для сопрано, кларнета и фортепіано, «Дуелі», квадромузика №3 для духових інструментів та інших музикантів оркестру», «Звуки відзвуків», «Удар - ні, ще удар - ні, - ударні» для ударних інструментів, «Sax для двох саксофоністів» В. Рунчака; «Кінець гри або Провокації» для кларнета, фортепіано, скрипки, віолончелі Л. Юріної; «Збігнєв Батюк» для співучого актора, балерини, туби, «Нестор Батюк» для читця, бубна, скрипки, баяна, мандоліни, тромбона, епізодичного баритона та інших згуків С. Зажитька; «Принцесса» для флейти та струнного квартету, «Блукання у просторі трикутника» для маримби, скрипки, альта та віолончелі, «Кабіна для восьми» для октету виконавців, «Нічний преферанс» - «Гра в карти № 3» для флейти (кларнета), перкусії, органа (фортепіано) та віолончелі К. Цепколенко та опуси інших композиторів.

Результати дисертаційного дослідження дозволили дійти наступних Висновків: явище перформансу займає важливе місце в творчості сучасних українських авторів. Це пов'язано з тим, що формат даного соціокультурного феномену надає змогу висвітлення різнохарактерної тематики новітнього часу та попередніх століть, підняття людського буття на рівень художнього осмислення та специфічного перетворення його в своїх надрах.

Культурно-інформаційний континуум сьогодення відрізняється набуттям особливої мистецької уваги до явища музичного перформансу, котре представляє собою інноваційно-експериментальне, синтетичне мистецтво, в основі якого полягає апеляція до потенціалу композиторсько-виконавської майстерності, що простирається за межі суто музичної творчості. Втілення феномену перформансу в творчості сучасних українських композиторів обумовлене, в першу чергу, дією авторського початку, під яку підпорядковуються чинники, що мотивуються ідеєю створення видовищного мистецтва - мистецтва перформансу.

Вивчення сутності предмету дослідження приводить до розгляду проблематики з різних позицій: по-перше, музичний перформанс є різновидом сучасної музично-сценічної арт-практики, в якій в художній формі фіксуються реалії суспільного життя за допомогою тлумачення різних інформаційних каналів крізь призму індивідуального світосприйняття, це формат, за допомогою якого відбувається втілення творчих стратегій автора, відповідно, показ композиторського мислення - метамузики; по-друге, перформанс є засобом комунікації, передачею культурно-інформаційного повідомлення.

Основними ознаками феномену перформансу в творчості сучасних українських композиторів виступають наступні:

інтерес до неординарних подій соціокультурного простору (від архаїки до сучасності);

алюзивне звертання до авторизованих жанрів, концепцій, енвайронментів композицій (еталонні постаті митців минулого століття - М. Кагеля, Дж. Кейджа та ін.);

мінімалістичний характер проектів, в котрих висвітлюється специфіка буттєвих складнощів, соціальних перипетій, духовного пошуку та самовдосконалення людини - «моноцентричність образної системи» (І. Татарінцева);

смислове «кодування» ключових антиномічних проявів буття та розкриття сутності духовних цінностей через асоціативність мислення;

оперування сферами числової та геометричної символіки;

вербалізація мистецької думки у вигляді автокоментаря до опусу, ремарок в партитурі твору тощо, котра виявляє чинник документальності подій;

епатажна спрямованість концепції та її матеріалізації («провокативне», скандальне тлумачення сценічної поведінки учасників дії, засобів музичної виразності та інших композиційних складових);

композиторсько-режисерське бачення сценічних планів (перформанси С. Зажитька, В. Рунчака, К. Цепколенко, Л. Юріної); диригентське керування творчим процесом (В. Рунчак), організації перформансів більшого формату - фестивальний рух «Два дня та дві ночі» (К. Цепколенко) та ін., створення «епатуючих міні-шоу на кшталт фестивального серіалу» (вислів О. Гармель про опуси С. Зажитька);

своєрідність просторового рішення концепції композиції, що призводить до буття особливого «енвайронменту»;

інформаційна наповненість творів в силу акустичної багатоканальності (ряд авторизованих жанрів В. Рунчака під назвою «Квадромузика» та твори ін. композиторів);

посилення видовищності задуму за рахунок візуалізації образу: а) моделі сценічної поведінки (квазі-гра - імітація гри на музичних інструментах, пов'язана з культурою «аудіомовчання»; одноосібне виконання партій різних музичних інструментів тощо); б) контекстне значення ігрових поведінкових ситуацій, котрі, з одного боку, переростають у випадки самостійних перформансів (ефект «перформансу в перформансі»), з іншого, - виконують функції провідників основного змісту твору); в) оперування атрибутами позамузичного походження (від предметів повсякденного обігу (дрібні залізні предмети в тазику; пилососні шланги) до атрибутів різних видів людської діяльності (бич; посилювач звуку, що слугує управлінням великою аудиторію у відкритому просторі - мегафон; радіоприймач; мобільні телефони та ін.)); г) використання композиційних засобів новітньої музичної історії: прийоми внутрішнього (наспівування складів із закритим ротом) та зовнішнього інтонування (вокалізація інструментальних партій), гра флажолетів на клавішних інструментах, моменти експресивного інтонування; д) препарація клавішних інструментів (олівці, камінці на струнах роялю тощо) та їх тлумачення в якості метро-ритмічних носіїв;

переосмислення стилістики існуючих жанрів за рахунок відштовхування від зазначеного шляхом постанови в нарочиту опозицію («щось на зразок квартету», «щось на зразок тріо», «non-stop music», «не-симфонія», «не-концерт», «анти-соната», «тет-а-тет» В. Рунчака та ін.);

особливе трактування інструментарію, ансамблевих співзвуч;

темброве «перевдягання» ритмо-інтонаційних формул;

активність «стилістичних констант» творчості;

композиційна перевага інваріанту сонатної форми з уклоном в бік розробочного типу викладу музичної думки;

ігрова композиторська та виконавська специфіка опусів (сценічна поведінка виконавців, праця з композиційно-технологічними елементами тексту; ситуації-інсинуації, перевдягання, «кодування» структур тощо);

вирішення кульмінаційних моментів як квазі-екскурсів в атмосферу всього твору;

буття персонажної мови, що вносить корективи у авторське бачення та трактування загального художнього образу;

створення ситуації «оголення» - показу духовних сил людини-виконавця (культурні цінності, інтереси, погляди), що ставить музикантів в ряд «композиторів» опусу;

комунікативний аспект відрізняється неоднозначністю рецепції - від нерозуміння внаслідок недосвідченості, неприйняття сучасної музики до повселюдної привітності та схвалення.

Крім загальної характеристики явища в поетиці сучасних авторів, слід вказати на специфічність його втілення в контексті індивідуальних композиторських стилів. Перформанс є непроголошеною основою опусів В. Рунчака, формат котрого надає чималі можливості для розширення семантичних границь музичної архитектоніки. Творчість С. Зажитька ознаменована перевагою візуального початку у тлумаченні художньої думки, чим приближується до акцій експериментальної спрямованості митців модерністської доби (Л. Беріо, Дж. Кейдж, М. Кагель), а саме: наочна процесуальність, нарочитість дій, скандальна поведінка; зниження ролі музичного мистецтва до функцій допоміжного характеру; інтонаційно-ритмічна опора на фольклор різних народів - українського, російського, кавказького та ін.; еротика задуму, котра виявляється у взятті за основу сюжетів із відповідною тематикою; нове освітлення та жанрово-стилістичні запозичення з інших видів мистецтва - кінематографу, сценічних видів мистецтв та ін. Арт-практики Л. Юріної овіяні концептуальною спрямованістю в бік діяльності драматургів абсурдистського напрямку (С. Беккет, Е. Іонеско, Е. Олбі та ін.). В творчості К. Цепколенко є опуси, що визначаються авторкою як явище перформансу, так і твори із непроголошеною перформансною основою. Названі практики відрізняються введенням в їх структуру ряду самостійних авторизованих жанрів, котрі збагачують загальний контекст; масштабністю просторово-акустичного рішення; художнім трактуванням різних сфер людської діяльності; своєрідністю графічної фіксації матеріалу. Синтетичний характер акцій А. Загайкевич обумовлений їх мультимедійним виміром та ін. факторами.

Виходячи з аналітичного матеріалу дисертаційного дослідження, можна з впевненістю визначити, що перформанси сучасних українських авторів є вражаючими за концепцією, матеріальними втіленнями художньо-образної сфери. Творча спадщина вітчизняних майстрів може слугувати натхненням як в сфері наукових досліджень, так і для композиторських спроб, в тому числі на терені явища перформансу, надаючи поштовх для подальшого обміну інформацією.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Максименко М. Специфіка феномена і поняття гри як культурної універсалії (у контексті сучасного музичного мистецтва) / М. Максименко // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник ОДМА імені А.В. Нежданової : [збірка наук. статей / гол. ред. О.В. Сокол] - Одеса, 2005. - Випуск 6, книга 2.- С.77-86.

2. Максименко М. Теорія гри в контексті сучасної музичної культури / М. Максименко // Теоретичні та практичні питання культурології : [зб. наук. статей / ред.-упор. Мартинюк Т.В.]. - Мелітополь : Видавництво «Сана», 2005. - Випуск ХХ. - С.27-36.

3. Максименко М. Принцип гри у композиторській поетиці (на прикладі творчості одеських композиторів) / М. Максименко // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник ОДМА імені А.В. Нежданової : [збірка наукових статей / гол. ред. О.В. Сокол]. - Одеса, 2006. - Випуск 7, книга 1. - С.67-76.

4. Максименко М. Актуальність вивчення феномену гри у сучасному гуманітарному знанні / М. Максименко // Музичне мистецтво : [зб. наук. статей / ред. колегія : В.В. Воєводін, М.Р. Черкашина-Губаренко та ін.]. - Донецьк, 2006. - Випуск 6. - С. 82-92.

5. Максименко М. Своєрідність концептуалізації перформансу в творчості провідних українських композиторів / М. Максименко // Музичне мистецтво і культура : Науковий вісник ОДМА імені А.В. Нежданової : [збірка наукових статей / гол. ред. О.В. Сокол]. - Одеса, 2007. - Випуск 8, книга 1. - С.61-72.

АНОТАЦІЯ

Максименко М.О. Феномен перформансу в творчості сучасних українських композиторів. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. - Музичне мистецтво. - Одеська державна музична академія імені А.В. Нежданової. - Одеса, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню специфіки феномену перформансу в сучасній культурній реалії. У роботі виявляються як загальнотеоретичні, так і конкретно аналітичні аспекти проблеми: узагальнюється естетико-культурологічний, мистецтвознавчий та виконавський досвід у визначенні стратегічності музичного перформансу в творчості вітчизняних композиторів. Залучені та аргументовані поняття є якісним розширенням названої проблематики, збагаченням семантичного простору теорії музичного мистецтва. Аналітичний матеріал дослідження дозволяє прийти до висновків про трактування в композиторській поетиці сьогоднішніх авторів явища перформансу як арт-практики та основи творчого методу.

Ключові слова: ігрове начало, комунікація, музичний перформанс, мультиграфічність, перформанс, творчі стратегії, позамузичні чинники та ін.

АННОТАЦИЯ

Максименко М.А. Феномен перформанса в творчестве современных украинских композиторов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Одесская государственная музыкальная академия имени А.В. Неждановой. - Одесса, 2009.

Диссертация посвящена исследованию специфики феномена перформанса в современной культурной реальности, в частности в поэтике современных авторов. В работе раскрываются как общетеоретические, так и конкретно аналитические аспекты проблемы: обобщается эстетико-культурологический, искусствоведческий и исполнительский опыт в определении стратегичности музыкального перформанса в творчестве отечественных композиторов, а также проводится экскурс в эксперименты подобной направленности художников предыдущей эпохи. В этом контексте приобретает актуальность ряд сопутствующих вопросов: жизненность арт-практик в современном музыкальном континууме, специфика фиксации художественной мысли, арсенал технических средств «лаборатории» нынешнего композитора, тенденция к концептуализации, стратегичность мышления современных украинских авторов и др.

Привлеченные и аргументированные понятия являются качественным расширением заявленной проблематики, обогащением семантического пространства теории музыкального искусства: формулируется ряд новых для музыковедения понятий, раскрывающих различные аспекты исследования, - «музыкальный перформанс», «перформанс в перформансе», «мультиграфичность» и др.

Аналитической базой диссертационной работы стали произведения С. Зажитько, А. Загайкевич, И. Небесного, В. Рунчака, К. Цепколенко, Л. Юриной и др. Изучаемые опусы имеют как провозглашенную перформативную принадлежность (авторская номинация перформанса), так и незаявленную провокативную основу. В работе освещается специфика преломления данного формата в контексте творчества разных авторов, как результат, - панорамная характеристика художественных стилей отечественных композиторов. На предмет изучения вопроса о специфике композиционно-технологических средств исследуются отдельные произведения одесских авторов - В. Буланова, Ю. Гомельской, А. Томлёновой.

Аналитический материал исследования позволяет прийти к выводам о трактовке в творчестве современных украинских композиторов явления перформанса как арт-практики и основы творческого метода, что соответствует концепции, заявленной в диссертации.

Ключевые слова: игровое начало, коммуникация, музыкальный перформанс, мультиграфичность, перформанс, творческие стратегии, внемузыкальные факторы и др.

ANNOTATION

Maximenko M. Phenomenon of performanсe in creation of the modern Ukrainian composers. - Manuscript.

The dissertation on the competition of a scientific degree of candidate of art according in speciality 17.00.03 - Musical Art. - Odessa State musical academy by the name А.V. Nezhdanova. - Odessa, 2009.

The dissertation is devoted to research of specific to the phenomenon of performance in modern cultural reality. The general theoretic open up in work both and concrete analytical aspects of problem: art, aesthetics and culturological study and carrying out experience is summarized in determination of strategic of musical performance in creation of domestic composers.

The attracted and argued concepts are high-quality expansion of adopted problems, enrichment of semantic space of theories of musical art. Analytical material of research allows to come to conclusions about interpretation in composer's poetics of today's authors of the phenomenon of performance as art-practice and bases of creative method.

Key words: communication, creative strategies, multigraphic art, musical performance, outside musical factors, principle of game, performance and other.

Размещено на Allbest.ru