Український концерт для мідних духових інструментів (1950-2000): формування, усталення, модифікації жанру

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

ТА ЕТНОЛОГІЇ ім. М.Т. РИЛЬСЬКОГО

УДК 785.6 (477):788.1/.4

Спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

УКРАЇНСЬКИЙ КОНЦЕРТ ДЛЯ МІДНИХ ДУХОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ (1950-2000): ФОРМУВАННЯ, УСТАЛЕННЯ, МОДИФІКАЦІЇ ЖАНРУ

ПАЛІЙЧУК Ірина Степанівна

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі інструментально-виконавського мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ.

Науковий керівник: доктор мистецтвознавства, професор Круль Петро Франкович, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, завідувач кафедри інструментально-виконавського мистецтва (м. Івано-Франківськ)

Офіційні опоненти:

доктор мистецтвознавства, професор Муха Антон Іванович, Інститут мистецтвознавств фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, провідний науковий співробітник відділу музикознавства (м. Київ)

кандидат мистецтвознавства, доцент Посвалюк Валерій Терентійович, Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, в.о. професора, завідувач кафедри мідних духових інструментів (м. Київ)

Захист відбудеться "16" жовтня 2007 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.227.03 при Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розісланий "15"вересня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Сікорська І.

Анотації

Палійчук І.С. Український концерт для мідних духових інструментів (1950-2000): формування, усталення, модифікації жанру. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 - Музичне мистецтво. - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена вивченню українського концерту для мідних духових інструментів у контексті загальноєвропейського процесу розвитку жанру. У роботі здійснено екскурс в теорію та історію жанру, що розглядається як багатоскладове, системне явище; простежено особливості його формування, встановлено жанрові ознаки вітчизняного концерту для мідних духових інструментів та визначено основні тенденції розвитку.

У дослідженні запропоновано періодизацію розвитку українського концерту за участі солюючих духових упродовж 1950-2000-го років, у якій останнє двадцятиліття минулого століття розглядається як активна стадія розвитку жанру, що характеризує процеси жанрово-стильової модифікації.

Ключові слова: жанр, концерт, мідні духові інструменти, жанрово-стильові модифікації. жанровий концерт духовий

Палийчук И.С. Украинский концерт для медных духовых инструментов (1950-2000): формирование, утверждение, модификации жанра. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03 - Музыкальное искусство. - Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского Национальной академии наук Украины. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена изучению украинского концерта для медных духовых инструментов в контексте общеевропейского развития жанра. В работе осуществлен экскурс в теорию и историю жанра, который рассматривается как многоаспектное, системное явление; прослежены особенности его формирования, установлены характерные жанровые признаки отечественного концерта для медных духовых инструментов и определены главные тенденции развития.

В исследовании предложена периодизация развития украинского концерта для медных духовых инструментов в течении 1950 - 2000-го годов.

Концерты, написанные в период 1950 - 1970-х годов, за исключением произведения А. Красотова, демонстрируют тяготение к классико-романтическим традициям.

1970-е годы в процессе эволюции жанра предстают как период "доукомплектования", стабилизации концерта для медных духовых инструментов и обогащения его типологических разновидностей: возникают "юношеский" концерт (Н. Сильванский, Ю. Щуровский, Н. Бердыев, Я. Лапинский), жанр большого симфонизированого концерта (В. Гомоляка, А. Зноско-Боровский, Н. Дремлюга), концерты-поэмы (Л. Колодуб, В. Гомоляка), а также синтетический жанр - симфония-концерт (А. Красотов).

1980 - 1990-е годы рассматриваются как активная стадия развития украинского концерта для медных духовых инструментов, которая продолжается до сих пор. Существенно обогащаются концептуальные возможности жанра: состязательные моменты уступают место философско-трагедийным замыслам, которые более свойственны для жанра симфонии. Возникают оригинальные типологические разновидности концерта: камерный вид жанра и его модификации - одночастный камерный концерт (Ж. Колодуб), жанр концертино (Л. Колодуб), двойной концерт (Л. Колодуб), концерт-монолог (Б. Синчалов), программный концерт (Д. Киценко, Л. и Ж. Колодуб, Е. Станкович, А. Костин), а также тройной концерт-соло (Л. Колодуб, Я. Лапинский).

Произведения, написанные в последнее двадцатилетие ХХ века, свидетельствуют о расширении неостилевых тенденций украинского концерта для медных духовых инструментов: возникают композиции, представленные влияниями неоклассицизма и "новой фольклорной волны" (Л. и Ж. Колодуб), необарокко (Д. Киценко), эстетики экспрессионизма (С. Зажитько), а также других жанров и видов искусства, в том числе, кино (Е. Станкович, А. Костин).

Ключевые слова: жанр, концерт, медные духовые инструменты, жанрово-стилистические модификации.

Palijchuk I.S. The Ukrainian concert for brass wind instruments (1950-2000): the formation, strengthening and modifications of the genre. - Manuscript.

A Thesis for the Scholarly Candidate's Degree of Art in Speciality 17.00.03 - Musical art. - M.T. Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology, National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2007.

The dissertation is devoted to the study of the Ukrainian concert for brass wind instruments in the context of the all European process of this genre development. An insight into the theory and history of the genre of the Ukrainian concert for brass wind instruments with orchestra is carried out in the work. This genre is considered as a many-sided systemic phenomenon. The thesis shows the peculiarities of concert formation, establishes typical genre features of the Ukrainian concert for brass wind instruments, and determines the main tendencies of the development of the Ukrainian concert for brass wind instruments.

The dissertation suggests the divison of the development of the Ukrainian concert for brass wind instruments into periods from 1950 through 2000. The last two decades of the 20-th century are considered to be an active period of this genre development, which is connected with the processes of style and genre modifications.

Key words: genre, concert, brass wind instruments, style and genre modifications.

Загальна характеристика роботи

Дослідження історії й сьогодення вітчизняного виконавства на духових інструментах - одне з важливих завдань сучасного мистецтвознавства. Адже, відповідаючи естетичним вимогам часу, воно невпинно еволюціонує, щораз переконливіше утверджуючи своє місце в загальній системі музичного виконавства. Вагомий акцент при цьому ставиться на детальному вивченні національно-самобутніх рис репертуару в контексті даної галузі виконавського мистецтва. Дедалі частішими стають спроби узагальнення доробку композиторів у певному жанрі, зокрема концерту - від витоків до кінця ХХ століття.

Слід при цьому зауважити, що у таких випадках об'єктом розгляду традиційно обираються - на рівні жанру - концерти для якогось окремого духового інструмента - флейти чи фагота, труби чи тромбона. Між тим очевидно, що за всіх інших рівних умов - концерти для мідних (мундштукових) інструментів у цілому матимуть, крім відмінних, і певні спільні риси, характерні винятково лише для даної групи. Тим самим, ці концерти у своїй специфічній єдності відрізнятимуться від концертів для дерев'яних духових інструментів у цілому, і тим більше - від концертів для споріднених інструментів інших груп - струнно-смичкових (від скрипки до контрабаса), струнно-щипкових, клавішно-духових, ударних тощо. Отже, виправдано і, як виявилося, доцільно розглядати концерт для мідних духових інструментів у сумарному розумінні, як своєрідне цілісне системне явище, умовно самодостатню жанрову галузь, зрештою, просто як особливий жанр.

Шляхи становлення і розвитку вітчизняного концерту для мідних духових інструментів пов'язані з другою половиною ХХ століття. За півстолітній період часу цей "сукупний" жанр пройшов значний еволюційний шлях, а в останні десятиліття минулого століття зазнав найбільш інтенсивного різнопланового оновлення.

У 1980 - 1990-х роках з'явилося чимало оригінальних творів, що стали відомими не тільки в українській музичній культурі, але й за кордоном. Це, зокрема, "Сербське капричіо" для труби і камерного оркестру О. Костіна, яке неодноразово виконувалось у Сербії, або Шоста камерна симфонія (Концерт) "Тривоги осінніх днів …" для валторни з камерним ансамблем Є. Станковича, що мала значний успіх на вітчизняних та зарубіжних фестивалях сучасної музики ("Київ Музик Фест", "Контрасти" (Львів), "Восьмі Дні музики краківських композиторів" (Польща) та чимало інших творів.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:

відсутністю узагальненої панорами генези й еволюції концерту для мідних духових інструментів в Україні як цілісного явища впродовж півстолітнього періоду його існування (1950-і - 2000-й роки); зокрема, не висвітлена творчість українських композиторів для валторни й туби;

активним розвитком національних творів концертної форми за участі солюючих мідних духових інструментів в останній третині ХХ століття;

нагальною потребою вивчення нових явищ у даній жанровій галузі, що виникли в процесі інтенсивного розвитку в 1980 - 1990-х роках;

дедальшим зростанням ролі й розширенням місця концертного жанру для мідних духових інструментів у вітчизняній музичній культурі.

Спроби висвітлення проблем еволюції концерту для тих чи інших мідних духових інструментів українськими музикознавцями в другій половині ХХ століття не мали систематичного характеру. У творчих портретах В. Гомоляки, Л. Колодуба, О. Красотова подається, серед іншого, й характеристика їхніх концертних творів за участі солюючих духових. З огляду на узагальнено-нарисове спрямування таких праць, визначення жанру концерту для мідних духових інструментів та його музично-стилістична проблематика у них недостатньо висвітлені й потребують більш детального дослідження.

У дисертаційних роботах Б. Мочурада "Концерт для труби в аспекті жанрово-стильової еволюції" та Ф. Крижанівського "Український концерт для тромбона в аспекті становлення та розвитку жанру" здійснюється ґрунтовне висвітлення жанрово-стильової динаміки розвитку концерту для названих окремих мідних духових інструментів в українській музичній культурі другої половини ХХ століття, не вичерпуючи, однак, усіх його аспектів стосовно попередніх і подальших періодів, особливо 1980-1990-х років. Аналогічних праць, присвячених валторні і тубі, поки що немає. Між тим, створення цілісної панорами становлення і розвитку вітчизняного концерту в даній галузі впродовж 1950 -990-х років видається актуальним та перспективним завданням.

Мета дослідження - висвітлення жанрово-стильової динаміки розвитку вітчизняного концерту для мідних духових інструментів як цілісного явища в контексті загальної панорами еволюції концертного жанру за участі солюючих духових.

Поставлена мета обумовлює наступні завдання:

обґрунтувати тлумачення концерту для мідних духових інструментів як своєрідного цілісного явища, на рівні особливого жанру, самодостатньої галузі;

простежити шляхи розвитку цього жанру в плані загальноісторичних передумов генези вітчизняного концерту для мідних духових інструментів;

охарактеризувати особливості формування і розвитку творчості вітчизняних композиторів для мідних духових інструментів у ХХ столітті та з'ясувати причини запізнення появи в українській музичній культурі професійних зразків концертного жанру в даній галузі;

докладно проаналізувати українські концерти для валторни і туби та ряд новотворів для труби і тромбона, які не були висвітлені у працях попередніх дослідників;

відтворити лінію послідовної еволюції жанру концерту 1950-2000-го років та визначити періодизацію історії розвитку концертних композицій для мідних духових інструментів українських композиторів;

виявити основні напрямки жанрово-стильової модифікації, що характеризують розвиток сучасного концерту для мідних духових інструментів і визначають його специфіку.

Об'єкт дослідження - вітчизняний концерт для мідних духових інструментів другої половини ХХ століття як жанр, розглянутий в цілому, в єдності усіх складових, і в контексті європейського музичного мистецтва.

Предмет дослідження - формування й утвердження жанру українського концерту для мідних духових інструментів та основні напрямки модифікації на сучасному етапі розвитку.

Матеріалом дослідження стали концерти, створені українськими композиторами впродовж 1950 - 2000-го років (Додатки А, Б). Більшість таких нотних джерел є авторськими рукописами. У дисертації розглядаються лише ті концертні твори для мідних духових інструментів, що найбільш показові для процесів модифікації жанру.

Важливим інформаційним підґрунтям дослідження слугували аудіо- та відеозаписи провідних вітчизняних виконавців, програми конкурсів і фестивалів, а також Інтернет-ресурси. Враховувались також висновки, отримані в результаті прослуховування концертних і конкурсних виступів виконавців на мідних духових інструментах і безпосереднього спілкування з авторами проаналізованих творів.

Методологія дослідження. Наукова робота ґрунтується на загальнонаукових (філософських) методах пізнання та спеціально-наукових методах, які лежать в основі сучасного теоретичного музикознавства, серед них - принципи історизму, системності, компаративний метод. Важливу роль у даній дисертаційній роботі відіграє музично-теоретичний аналіз, зумовлений самим характером проблематики і повнотою музичного матеріалу, з частковим залученням генетичного і культурологічного аспектів.

Теоретичну базу дисертації склали музикознавчі праці з проблем:

музичного жанру і стилю: М. Арановського, М. Лобанової, М. Михайлова, С. Скребкова, О. Соколова, А. Сохора, М. Старчеус, В. Цуккермана, С. Шипа;

музичної форми, композиції та драматургії: Б. Асаф'єва, В. Бобровського, Б. Гецелєва, Н. Горюхіної, О. Зінькевич, Т. Кюреган, Л. Мазеля, В. Медушевського, А. Мухи, В. Холопової, В. Цуккермана, Т. Чернової;

концертного жанру та принципу концертності: О. Антонової, Б. Асаф'єва, Н. Ахмедходжаєвої, В. Заранського, Ф. Крижанівського, І. Кузнєцова, Б. Мочурада, О. Немкович, О. Пономаренко, Л. Раабена, М. Тараканова, А. Уткіна;

історії та теорії духового виконавства: В. Апатського, В. Богданова, П. Круля, С. Левіна, В. Посвалюка, Ю. Рудчука, Е.Х. Тарра, Ю. Усова та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві:

запропоновано "особливе" (проміжне між "загальним" і "окремим") тлумачення жанру концерту для мідних духових інструментів на рівні цілісної жанрової системи;

охарактеризовано особливості розвитку творчості вітчизняних композиторів для мідних духових інструментів у ХХ столітті та з'ясовано причини деякого хронологічного запізнення появи в українській музичній культурі професійних зразків концертного жанру в даній галузі;

створено загальну панораму генези й еволюції вітчизняного концерту для мідних духових інструментів впродовж 1950 - 2000-го років у контексті європейського музичного мистецтва;

визначено періодизацію історії розвитку жанру концерту для мідних духових інструментів в Україні;

введено до наукового обігу і проаналізовано концерти для валторни і туби та нові концерти для інших мідних духових інструментів, створені українськими композиторами у другій половині ХХ століття, зокрема, за останні двадцять років (Б. Синчалов, Д. Киценко, Л. Колодуб, О. Костін);

висвітлено основні тенденції й прояви жанрово-стильового оновлення, характерні для розвитку вітчизняного концерту в даній галузі впродовж 1980-1990-х років;

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертацію виконано на кафедрі інструментально-виконавського мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника у відповідності до перспективного плану науково-дослідницької роботи кафедри. У роботі розвивається одна з провідних ліній наукових розробок кафедри, пов'язана з дослідженням актуальних проблем сучасної української музики (комплексна тема № 2 "Проблеми координації українського і світового досвіду інструментально-виконавського мистецтва: специфіка національного" перспективного тематичного плану науково-дослідної діяльності Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника).

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використовувати їх у матеріалах спеціальних курсів вищих мистецьких навчальних закладів "Сучасний український концерт для мідних духових інструментів" та стосовно історії української музики, сучасної музики, історії вітчизняного духового виконавства, аналізу музичних творів, а також у виконавській та педагогічній практиці кафедр духових інструментів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення, позначені науковою новизною, є авторськими. Всі публікації дисертанта одноосібні.

Апробація основних положень дисертації здійснювалась на щорічних науково-практичних конференціях кафедри інструментально-виконавського мистецтва Прикарпатського університету ім. В. Стефаника впродовж 2003-2006 років. Окремі теоретичні положення дослідження були узагальнені у виступах на наукових конференціях, зокрема, на:

Всеукраїнській науково-практичній конференції "Культоротворча парадигма українського націєтворення" - Івано-Франківськ, 2005;

Всеукраїнській науково-практичній конференції "Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства" - Київ, 2005;

Першій Всеукраїнській студентській науково-практичній конференції з нагоди Міжнародного Дня студента "Молодь і проблеми входження України у світовий культурний простір" - Рівне, 2005;

Всеукраїнській науково-практичній конференції "Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України" - Рівне, 2006;

Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українська культура в контексті сучасних наукових досліджень та практичних реалій" - Київ, 2006.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано чотири статті у наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та трьох додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження, в якому міститься основний зміст, - 170 сторінок, список використаних джерел - 22 сторінки (258 найменувань), додатки - 25 сторінок.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, коротко аналізується ступінь її розробленості у вітчизняному музикознавстві, формулюються мета і наукові завдання роботи, об'єкт і предмет дослідження, визначаються його матеріал, методологічна база, наукова новизна, практичне значення та структура дисертації.

Перший розділ - "Історіографія питання та методологія дослідження" - складається з двох підрозділів. У першому з них - "Історіографія вивчення жанру концерту для мідних духових інструментів" - проведено огляд музикознавчих праць, класифікованих за такими критеріями: джерела, пов'язані з загальною теорією жанру концерту; спеціальні дослідження, присвячені історії концертного жанру, зокрема для мідних духових інструментів в європейській музиці, а також література, в якій висвітлюються певні аспекти становлення та розвитку цього жанру у творчості вітчизняних композиторів. На цій основі обґрунтовується прийняте автором даної дисертації трактування концерту для мідних духових інструментів як своєрідного цілісного утворення у загальній жанровій системі.

До першої групи опрацьованих джерел увійшли праці стосовно теоретико-методологічної бази дослідження загальних питань розвитку концертного жанру. Це роботи М. Тараканова, І. Кузнєцова, Л. Раабена, В. Тимофєєва, А. Уткіна, М. Лобанової, Н. Ахмедходжаєвої, Є. Антонової, В. Холопової та інших.

До другої групи увійшли дослідження, що висвітлюють історію європейського концерту для різних мідних духових інструментів у їхній жанрово-стильовій еволюції від ХVІІ до початку ХХІ століття, зокрема праці Б. Мочурада, І. Якустіді, Ю. Усова, Ф. Крижанівського, Л. Полєха та Е.Х. Тарра.

Останню групу розглянутих музикознавчих джерел, згідно запропонованої класифікації, складають дослідження, де розглядаються деякі аспекти становлення та розвитку національних концертів за участі солюючих мідних духових інструментів - М. Загайкевич, Ф. Крижанівського, Б. Мочурада, В. Посвалюка, Р. Розенберг, Ю. Щириці та інших.

Підсумковий огляд літератури виявив відсутність у вітчизняному музикознавстві наукових досліджень про жанр концерту для валторни і туби й загалом для мідних духових інструментів як цілісного системного явища. Отже, ключовими для даної дисертаційної роботи є: розгляд історичних віх еволюції концерту для валторни та туби у європейському музичному мистецтві; визначення типології жанру вітчизняного концерту для валторни та особливостей формування репертуару для туби в українській музичній культурі; дослідження місця й ролі концертів для валторни і туби у контексті інтенсивної загальної жанрово-стильової модифікації української музики для мідних духових інструментів у 1900 - 2000-й роки; доповнення новими матеріалами вітчизняних концертів для труби і тромбона 1980 - 2000-го років (Б. Синчалов, Д. Киценко, Л. Колодуб, О. Костін, Л. Юріна), а також створення узагальненої панорами еволюції концерту для мідних духових інструментів в Україні як цілісної жанрової системи впродовж півстолітнього періоду її існування (1950-і - 2000-й роки).

У другому підрозділі - "Методологія дослідження" - визначено методологічну базу роботи, якою виступає сукупність загальнонаукових (філософських) методів пізнання, а також спеціально-наукових методів, які лежать в основі сучасного теоретичного музикознавства.

Загальною методологічною основою даної дисертації є методи історизму, системності та компаративізму. З метою комплексності дослідження використовуються генетичний, культурологічний і деталізований структурно-функційний підхід; значну роль у роботі також відіграють принципи термінологічного аналізу й операціоналізації понять, методи наукової індукції та дедукції, ігрового моделювання, інтерв'ю дисертанта з авторами проаналізованих творів та інші.

У передмові до другого розділу - "Український концерт для мідних духових інструментів: передумови й етапи формування та стабілізації жанру" - здійснено розгляд теоретичних аспектів жанру концерту, зокрема формування його жанрових підсистем. Так, на сьогодні відомі концерти для різних струнно-смичкових інструментів - скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, в яких, звичайно, присутні відмінні й спільні специфічні ознаки. Аналогічним чином, концерти для труби, валторни, тромбона та туби разом утворюють своєрідний "наджанр" концерту для мідних духових інструментів. Враховуючи комплекс питань теорії жанру, які активно розроблялись у працях М. Арановського, В. Бобровського, Н. Герасимової-Персидської, І. Земцовського, В. Клина, В. Конена, Л. Мазеля, М. Михайлова, А. Мухи, С. Павлишин, Л. Пархоменко, С. Скребкова, А. Сохора, Т. Смірнової, О. Царьова, В. Цуккермана, Л. Шаповалової, С. Шипа та інших, визначимо специфічну схему трактування концертного жанру:

— загальне тлумачення жанру, стосовне принципів концертування як такого, безвідносно до характеристики конкретного виконавського складу: інструментальний концерт, вокальний концерт;

— особливе, визначене за належністю виконавців до певної групи однорідних інструментів: концерт для струнно-смичкових інструментів або дерев'яних духових, мідних духових, ударних тощо;

— окреме, що включається у назву певного твору як визначення певного солюючого інструмента з супроводом оркестру: концерт для скрипки чи - віолончелі, флейти, труби, валторни, фортепіано, арфи, баяна тощо. Це також концерти для двох чи більше однорідних інструментів (скрипок, труб, валторн та ін.) або споріднених (скрипка і альт, труба і тромбон тощо) чи для різнорідних інструментів у будь-яких їх поєднаннях. Зрештою, на окремому рівні можуть виступати "мікроконцерт" для соліста без супроводу - "суперника" або, навпаки, концерт для повного складу оркестру (симфонічного, народного, естрадного тощо).

У даній дисертації жанр концерту для мідних духових інструментів у творчості українських композиторів ХХ століття досліджено з точки зору другого рівня - а саме: як єдиної групи цілісної системи, складовими якої виступають концерти для труби, валторни, тромбона, туби; розглянуто історичні передумови формування та процес еволюції цієї специфічної жанрової галузі в контексті європейського музичного мистецтва.

У підрозділі 2.1. - "Еволюція концерту для мідних духових інструментів у європейській музичній культурі XVII-XX століття" - висвітлюється поступове формування його як специфічної жанрової підсистеми з розвиненою структурою, зі своєю специфікою (звуковидобування, трактування віртуозності й кантиленності), переважним складом аудиторії тощо. Ця жанрова підсистема виступає як рівноцінна іншим (для струнних, для дерев'яних, для ударних інструментів тощо), а також є складовою "вищої" жанрової системи - інструментального концерту.

Тривалий історико-еволюційний шлях, який пройшов жанр концерту для мідних духових інструментів, можна поділити на декілька етапів:

XVII-XVIII століття - період становлення та розвитку барокового концерту для труби (Т. Альбіноні, Й.С. Бах, І. Вальтер, А. Вівальді, Л. Моцарт, Й. Неруда, Дж. Тартіні, Г.Ф. Телеман, К. Тесаріні, Дж. Тореллі, Н. Штольцель та інші). Вирізняємо два його типи, що сформувалися на основі церковної та камерної сонат і з відповідною стилістикою та типологією частин.

Основним фактором розвитку жанру концерту для мідних духових інструментів у ХVIII столітті стала його взаємодія із симфонією. Однак класичний концерт формується як самостійний жанр, специфічною рисою якого є наявність партії солюючого інструмента, що вступає у "змагання" чи діалог з оркестром. Даний період часу характеризує також виникнення сольного концерту для тромбона (І. Альбрехтсбергер, Г. Вагензейль, М. Гайдн, Л. Моцарт) та валторни (Й.С. Бах, А. Вівальді, Г.Ф. Гендель, Г.Ф. Телеман, Я. Штіх, А. Розетті, Й. Гайдн, В.А. Моцарт) як самостійних жанрів.

ХІХ століття - формування і розвиток домінантно-сольного (К.М. Вебер, Ф. Греффе, Е. Заксе, О. Ланге, Є. Рейхе, М. Римський-Корсаков Р. Шуман) і симфонізованого (Ф. Давид, Р. Штраус) типів концертів, а також концертів-поем (К.М. Вебер, Ф. Давид); національних педагогічних та виконавських шкіл, поява яких в епоху романтизму спричинила стрімке зростання духового виконавства.

ХХ століття - утвердження жанрів концерту для труби (П. Гіндеміт, А. Жоліве, А. Томазі, І. Їрко та інші), валторни (П. Гіндеміт, Р. Глієр, Б. Дваріонас та інші), тромбона (В. Блажевич, М. Спісак, К. Сєроцький, Б. Горбульскіс) і становлення концертного жанру для туби (О. Лєбєдєв, Д. Генделєв, Р. Воан-Уільямс, Е. Боцца, В. Струков та інші); пошуки нових концепцій жанру в межах різних національних композиторських шкіл; виникнення жанрових "гібридів" (концерт-симфонія, симфонія-концерт, концерт-сюїта), а також використання різноманітних виконавських складів.

Огляд шляхів еволюції жанру концерту для мідних духових інструментів у західноєвропейській музичній культурі XVII-ХХ століть переконує в тому, що цей жанр є одним із яскравих репрезентантів музичного мистецтва. Еволюційний процес концерту для мідних духових інструментів не припиняється по сьогоднішній день, що свідчить про великий творчий потенціал цього жанру та його значну соціальну цінність.

Підрозділ 2.2. - "Формування жанру концерту для мідних духових інструментів в Україні (1950 - 1960-і роки)" - присвячено вивченню феномена концертного жанру для мідних духових інструментів в українській музичній культурі. Зокрема охарактеризовано особливості формування і розвитку творчості вітчизняних композиторів для даних інструментів у ХХ столітті, з'ясовано причини запізнення появи професійних концертних творів у цій галузі відносно розвитку концертного жанру в європейському музичному мистецтві, а також проаналізовано їх перші зразки.

Шляхи становлення та розвитку концерту для мідних духових інструментів в Україні пов'язані з другою половиною ХХ століття. Процес формування цього провідного жанру в духовій літературі відбувався досить повільно. Перші взірці складових вітчизняного концерту для мідних духових інструментів як цілісної жанрової підсистеми з'являються лише в 1950 - 1960-х роках - це Концерт для труби з оркестром Б. Яровинського (1951), Концерт для труби і тромбона з оркестром Є. Зубцова (1964) та Концерт для туби з оркестром І. Ельгісера (1968). Дані твори демонструють дотримання класико-романтичних норм, які виявляються у принципах драматургії та формотворення, музичній мові концертів тощо. Про це свідчить, насамперед, збереження типово класичної моделі циклу: сонатне Allegro з яскраво контрастними темами, лірична друга та жанрово-танцювальна третя частини.

Жанровий спектр вітчизняного концерту для мідних духових інструментів на етапі його становлення збагатився Концертом для туби з оркестром І. Ельгісера (1968), який, на відміну від тричастинної циклічної структури концертних взірців Б. Яровинського та Є. Зубцова, започаткував тенденцію створення одночастинного концерту поемного типу.

Художні задуми цих творів знаходяться в межах образного світу російської та української музичної класики ХІХ століття. Стильові засади концертних взірців для мідних духових інструментів 1950 - 1960-х років визначають традиції українського епіко-жанрового симфонізму та західноєвропейські стильові орієнтири.

Підрозділ 2.3. - "Стабілізація іманентних ознак і типологічних рис вітчизняного концерту для мідних духових інструментів (1970-і роки)" - містить характеристику наступного етапу - усталення концертного жанру для мідних духових інструментів в українській музиці. Розвиток і утвердження вітчизняного виконавства, а також національної композиторської школи як складової частини світового музичного мистецтва сприяли розвиткові жанру концерту для інструментів мідної духової групи.

Так, в 1970-х роках цей жанр вступає в фазу активного композиторського зацікавлення. З'являються концертні взірці за участі солюючих мідних інструментів М. Сильванського (1970), Ю. Щуровського (1970), М. Бердиєва (1972; 1977; 1978), В. Гомоляки (1972; 1974); Л. Колодуба (1972), О. Зноско-Боровського (1975; 1976), Я. Лапинського (1976), М. Дремлюги (1977), О. Красотова (1977) та інших. Усвідомлюючи художню нерівноцінність цих творів, тим не менше можна констатувати, що 1970-і роки в історії розвитку концерту для мідних духових інструментів - це період стабілізації жанру, формування його іманентних ознак та типологічних різновидів - "юнацького" концерту, жанру великого симфонізованого концерту, концертів-поем, а також синтетичного жанру - симфонії-концерту.

1970-і роки характеризуються також появою українського валторнового концерту, першими авторами якого були Л. Колодуб, В. Гомоляка та О. Зноско-Боровський.

Таким чином, концерт для мідних духових інструментів як жанрова підсистема на цей час був повністю сформований, представлений усіма її складовими. Водночас структура даного жанру ускладнюється й збагачується завдяки появі окремих його різновидів. Так, у пункті 2.3.1. - "Юнацький" концерт - нами вперше аналізуються зразки цього жанрового різновиду в українській музиці: концерти для труби з супроводом оркестру або фортепіано М. Сильванського (1970), Ю. Щуровського (1970), М. Бердиєва (1972, 1977, 1978) та Я. Лапинського (1976).

Жанрові ознаки українського "юнацького" концерту для мідних духових інструментів торкаються як композиційних, образно-емоційних, так і музично-тематичних ознак. В основі структурної моделі цих творів переважно є одночастинність, оскільки виконавство на духових, особливо мідних інструментах, вимагає від виконавця фізичної витривалості і має свої часові ліміти. Композиційно-драматургічний принцип одночастинності сприяє компактності, спрямованості форми на соліста і на слухача.

Визначальною рисою "юнацького" концерту є особливий образний стрій: життєрадісність, світле світовідчуття. Цьому сприяє широка опора авторів у наведених прикладах на жанри урочистих похідних маршів, танців, а також ліричних пісень.

Окрім "юнацького" концерту для мідних духових інструментів у 1970-х роках з'являється жанровий різновид великого симфонізованого концерту, в якому при збереженні функції лідерства солюючого інструмента реалізовується певний тип симфонічної драматургії і симфонічного розвитку. Він представлений Валторновими концертами В. Гомоляки (1972) та О. Зноско-Боровського (1976), Тромбоновим концертом О. Зноско-Боровського (1975), а також Концертами для труби і симфонічного оркестру М. Дремлюги (1977), проаналізованих автором вперше у пункті 2.3.2.

Дані твори здебільшого тяжіють до епічного типу образності та драматургії. Тут панує врівноважено-об'єктивний тон висловлювання, а в основу драматургії цих творів покладено контрасти-зіставлення різних емоційних планів. У наведених прикладах також простежується широка опора авторів на первинні жанри - урочисті та похідні марші, ліричні пісні, танці. Асимілюючи стильові ознаки побутової музики, композитори конкретизують ситуацію - драматургічну, національно-етнографічну тощо. Жанровість проникає в усі частини, впізнається в інтонаційному змісті та способах розвитку тематизму; форма-схема класико-романтичного інструментального концерту зберігає свої традиційні риси.

Твори одночастинної поемної форми для мідних духових інструментів -- Перший валторновий концерт з оркестром Л. Колодуба (1972) та Трубний (1974) і Тромбоновий (1978) концерти В. Гомоляки - проаналізовано додатково у пункті 2.3.3. - "Концерт-поема". Особливу увагу дисертанта зосереджено на Концерті для валторни з оркестром Л. Колодуба, що відіграв досить значну роль в історії вітчизняного концерту для мідних духових інструментів, оскільки став хронологічно першим українським взірцем жанру валторнового концерту. Його стильовою моделлю виступає романтична симфонічна поема, характерними ознаками якої є вільно трактована сонатність, охоплення автором широкого образно-емоційного діапазону, об'єднаного наскрізною інтонаційною ідеєю; динамічне розгортання музичного матеріалу, злиття функцій сольного та оркестрового компонентів.

Як виняток у загальному процесі стабілізації вітчизняного концерту для мідних духових інструментів у 1970-х роках постає Симфонія-концерт для труби з оркестром О. Красотова, що започатковує створення нових, оригінальних різновидів цього жанру. ЇЇ характеристику нами додатково висвітлено у пункті 2.3.4. - "Концерт-симфонія".

Симфонія-концерт для труби з оркестром О. Красотова - неоромантичний твір. Його характеризує прагнення до суб'єктивного авторського самовираження, ліризації емоційного змісту музики, безперервності розвитку музичного матеріалу. Неоромантичні риси Симфонії-концерту поширюються і на його форму: це одночастинна сонатна форма, в якій сконцентровано розділи чотиричастинної циклічної композиції, що є невід'ємною ознакою поемності.

У третьому розділі - "Утвердження і жанрово-стильові модифікації українського концерту для мідних духових інструментів (1980 - 2000-й роки)" - намічені основні риси, що відображають процес оновлення жанру в останньому двадцятилітті минулого століття. Дослідження широкого кола сучасних явищ на матеріалі багатьох вітчизняних концертів для мідних духових інструментів дозволило зробити такі висновки.

1980 - 1990-і роки в українській музичній культурі можна визначити як активну "стадію" (О. Зінькевич) розвитку жанру концерту для мідних духових інструментів, що триває по сьогоднішній день. Це засвідчують як зовнішні показники - численне звернення композиторів різних регіонів України до даного жанру, так і внутрішні якісні критерії - художня цінність більшості творів, які є відомими не тільки в Україні, але й за її межами.

Як загальну тенденцію, можна відмітити трансформацію жанру концерту для мідних духових інструментів на сучасному етапі його розвитку виникненням різних жанрових відгалужень, характеристику яких містить підрозділ 3.1. - "Типологічні різновиди вітчизняного концерту для мідних духових інструментів (1980-і роки)".

Окрім симфонізованого, в даний період часу рівноправним жанровим різновидом концерту для мідних духових інструментів стає камерний концерт. У пункті 3.1.1. розглядаються його жанрові розгалуження, зокрема концертино та одночастинний камерний концерт.

Досить оригінальні жанрові різновиди концерту, які ще не зустрічались у вітчизняному концертному репертуарі для мідних духових інструментів, а також не виступали предметом аналітичного дослідження в сучасному музикознавстві, представляють Валторнові концерти Л. Колодуба.

Концерт № 2 для валторни з камерним оркестром Л. Колодуба для юних виконавців, присвячений М.Я. Юрченку (1980), являє собою своєрідний "сплав" характерних ознак різних типологічних видів жанру концерту. Твір започаткував існування поряд із симфонічною - камерної гілки жанру. Також Другий валторновий концерт Л. Колодуба виявляє характерні ознаки жанру "юнацького" концерту, до яких належать світлий образний зміст, опора на жанри маршу, танців та ліричних пісень тощо. Він продовжує розвиток національного педагогічного репертуару для мідних духових інструментів у жанрі концерту, формування якого припадає на 1970-і роки ХХ століття.

Водночас Л. Колодубові належить створення досить оригінального жанрового різновиду - подвійного концерту, який представлений Українським концертино для двох валторн з оркестром (1985). Композиційну структуру твору складає тричастинний цикл із симетричним чергуванням контрастних частин. Цитування автором у першій частині української народної пісні "Ой піду я понад лугом", а в фіналі - "Женчичок-бренчичок вилітає", - посилює в концертино яскраво виражений національний колорит.

У 1980-х роках вітчизняний репертуар у жанрі концерту для туби, представлений в 1950-1970-х роках лише твором І. Ельгісера, поповнило Епічне концертино для туби та оркестру Л. Колодуба (1986). Твір являє собою одночастинний цикл, написаний у формі сонатного allegro. Концертино витримане в об'єктивно-епічній, навіть дещо архаїчній стильовій атмосфері. Тому основу музичної драматургії твору складають контрасти-зіставлення різнопланових картин.

Концерт № 2 для валторни з оркестром, Українське концертино для двох валторн з оркестром та Епічне концертино для туби з оркестром Л. Колодуба є яскравими репрезентантами неокласичного типу концерту. Ці твори характеризує сконцентрованість та стрункість форми, значна роль поліфонічних прийомів, а також принцип рівноцінності солюючих інструментів та оркестру.

"Драматичний" концерт для труби й камерного оркестру Ж. Колодуб започаткував у перспективі новий жанровий різновид концерту для мідних духових інструментів - одночастинний камерний концерт.

Твір приваблює своїм національним колоритом, що органічно співіснує з сучасною манерою вислову. Він багатогранно розкриває виразові можливості труби і є досить нелегким для виконавців. Майже весь концерт переважно звучить у межах p, pp, що є доволі складним, враховуючи динамічну потужність інструмента. Крім того, композитор виявляє свою майстерність, надаючи особливого драматургічного значення таким факторам, як метро-ритмічний, агогічний і динамічний.

У 1980-х роках продовжує свій розвиток жанр концерту для мідних духових інструментів у супроводі симфонічного оркестру, взірці якого проаналізовано у пункті 3.1.2. - "Симфонізований концерт".

Жанр великого симфонізованого концерту за участі солюючих духових демонструє дотримання іманентних рис даного жанру та засвідчує процес модифікації концерту на сучасному етапі його розвитку. Так, оригінальність Концерту №1 для тромбона та симфонічного оркестру В. Пацери (1985) (Харків), за словами Ф.Крижанівського, виявляється у його виражальних засобах, зокрема, музичній мові, яка містить синтез "горизонтального" і "вертикального" письма; метроритмічній примхливості фактури та яскравих тембрально-колористичних сполуках оркестрової партитури.

Доволі традиційне бачення художніх можливостей жанру концерту для мідних духових інструментів, на думку Ф. Крижанівського, демонструє Перший тромбоновий концерт (1986) Л. Колодуба, в якому автор дотримується класико-романтичних традицій. У творі зберігаються такі характерні засади жанру концерту, як тричастинна структура композиції з швидкими першою і фіналом та повільною середньою, "змагання" між солістом та оркестром. Момент новизни тут швидше виявляється у розмаїтті образності й якісному її перетворенні на рівні циклу, музичній мові твору, а також у максимально широкому задіянні автором виразового та технічного діапазону солюючого інструмента.

Еволюційний процес та модифікацію жанру засвідчує Концерт для труби з симфонічним оркестром "Монологи" Б. Синчалова (1986) (Крим), який віддзеркалює тенденцію "нової лірики ХХ століття" (Т. Зубчевська) у трактуванні жанру концерту для мідних духових інструментів. На перший план твору виступає суб'єктивно-лірична виразність, що, на нашу думку, є характерною ознакою концерту-монологу.

Монологізація концертного жанру вплинула на його музичну драматургію, змінюючи звичне співвідношення частин, а також на основи музичного мислення, насамперед сонатності. Так, свій задум Б. Синчалов втілює в тричастинній формі циклу з наступним співвідношенням частин: помірна-повільна-швидка. Однак, на зміну бітематизмові, характерному для форми сонатного Аllegro, приходить монотемність. Тому сонатна ідея швидше виявляє себе через антиномію протилежних образних сфер на циклічному рівні - лірично-елегійної (перша та друга частини) та маршової (фінал).

Серед концертних творів для мідних духових інструментів 1980-х років вирізняється Концерт для тромбона та симфонічного оркестру Л. Юріної, створений у 1989 році. Дисертантом відзначено, що твір характеризує своєрідна форма (одночастинний цикл, що поєднує в собі ознаки поемності і сюїтності), а також звернення автора до сучасних засобів виразності (використання нових техніко-композиційних систем - атональності, сонористики, принципів стохастики). Втілення невичерпної філософської концепції Людина-Світ зближує композицію Л. Юріної з жанром симфонії.

Отже, перебуваючи під впливом сучасних тенденцій музичного мистецтва ХХ століття (жанрово-стильовий плюралізм, посилення ліричного начала та задіяння новітніх техніко-композиційних систем), концерт для мідних духових інструментів у 1980-х роках продовжує плідно розвиватись, демонструючи невичерпні можливості цього жанру.

Підрозділ 3.2. - "Напрями трансформації концерту для мідних духових інструментів в українській музичній культурі (1990-і роки)" - розкриває деякі тенденції і перспективи розвитку концертного жанру в сучасній музичній літературі для даних інструментів.

Останнє десятиріччя ХХ століття характеризується розширенням не тільки кількісно доробку в жанрі українського концерту в цій галузі, а й якісно, з огляду на значні перспективи його жанрово-стильових модифікацій.

Стильовий спектр концерту для мідних духових інструментів у 1990-х роках збагатився Концертом для валторни та симфонічного оркестру С. Зажитька, присвячений пам'яті Е. Вареза. Загострено-емоційний настрій цього твору, безупинний ріст напруги, а також декламаційна природа інтонування вказують на його експресіоністичні джерела.

Однією із найбільш плідних стилістичних течій у ХХ столітті стало необароко, що вплинуло і на сучасний концерт за участі мідних духових інструментів. Його художньо-стильові ознаки яскраво виявляються у Другому тромбоновому концерті Д. Киценка (1991). У творі використовується типова для творів Д. Скарлатті двочастинна ранньосонатна форма з характерним для неї тоніко-домінантовим тональним співвідношенням, а також фактурне оформлення та будова тематизму (ядро-розгортання).

У 1990-х роках тенденція розширення концептуальних вирішень концертних взірців для мідних духових інструментів досягає свого апогею. Замість культу прекрасного, гармонійного, блискучого, цей жанр щораз частіше репрезентує втілення іронічних поглядів на існування Людини у сучасному світі.

Одним із прикладів такого змістовно-естетичного наповнення є Концерт для валторни й симфонічного оркестру (1990-1991) Л. Думи (Львів), позбавлений оптимістичного вирішення твору, традиційного для поетики концертності. "Герой" твору постає у двох художньо-образних амплуа - дієвому, сповненому стремлінь та сподівань, а також ліричному, споглядальному. Однак усі його прагнення в сучасному світі, насиченому різними життєвими колізіями, виявляються марними, тим самим відображаючи іронічний погляд на людське буття.

Принципово нову поетику жанру демонструє й Концерт для тромбона та 13 струнних інструментів Д. Киценка (1990) під назвою "De profundis". Композитор намагається узгодити ігрову природу концерту з проблематикою лірико-філософського плану - осмислення одвічних питань життя та смерті. Перед нами постає біблійний образ людини, яка звертається до Бога з безодні відчаю та глибокої темряви. Це, безумовно, вплинуло на музичну драматургію Концерту, змінивши звичне співвідношення його частин. Композиційну структуру твору складають три частини, з яких перша та третя написані в повільному темпі, а друга - в швидкому.

Характерною тенденцією творчості українських композиторів останніх двох десятиліть є переосмислення вихідного жанру: відбувається або його внутрішня трансформація, або симбіоз декількох жанрових утворень при провідній функції одного з них. Саме таку вільну взаємодію генетичних джерел репрезентує Шоста камерна симфонія (Концерт) "Тривоги осінніх днів …" Є. Станковича (1993). Партитура даного твору поєднує ознаки симфонії та концерту для валторни з камерним ансамблем. Крім того, виконання трьох частин Шостої камерної симфонії attacca надає їй смислової єдності, а також утворює цілісну монолітну композицію поемного типу.

Специфічною ознакою сучасного українського концерту, в тому числі і для мідних духових інструментів, є запозичення закономірностей кінодраматургії. Важливим компонентом Шостої камерної симфонії Є. Станковича є використання кінематографічних принципів: кадрового монтажу, зміни планів, переходів із часового простору "звичайного кадру" до рапідної зйомки.

Звернення до прийомів кіно стало характерною рисою багатьох творів О. Костіна, зокрема "Сербського капричіо" для труби й камерного оркестру (1997). Цей твір виник як своєрідний акт протесту композитора проти бомбардування Югославії в 1994 - 1995 роках. Автора у цьому концерті можна прирівняти до режисера, що "монтує" кадри відповідно зі своїм художнім задумом. А музика у "Сербському капричіо" О. Костіна постає як документ часу.

Український концертний репертуар для труби з кожним роком поповнюють все нові композиції, що сприяють піднесенню виконавства на якісно вищий щабель. Показовим у цьому відношенні є "Іюльський концерт" № 2 (1999) для юних виконавців Л. Колодуба. У порівнянні з концертними композиціями М. Бердиєва, Ж. Колодуб, Я. Лапинського та М. Сильванського, Трубний концерт для юних виконавців Л. Колодуба є багаточастинним (тричастинний цикл, де друга та третя частини виконуються attaсca). Цитування композитором у фіналі жартівливої української народної пісні "В місяці іюлі випала пороша …", записаної академіком Д. Яворницьким від О. Саксаганського, І. Пономарьова та діда Сидора Малого, підкреслює національну характерність твору.

Специфічний жанровий різновид концерту - потрійний концерт-соло, репрезентує Концертино для трьох солістів (двох труб та тромбона) "Маски" Л. Колодуба (2001). Твір являє собою чергування шести різнохарактерних мініатюр, що зовні надає йому рис сюїтності, а також засвідчує тенденцію індивідуалізації драматургічних рішень сучасного концерту для мідних духових інструментів.

У Концертино яскраво виявляється вплив романтичної музичної культури. Сама ідея циклу - миттєва зміна масок, вражень, що, безумовно, викликає асоціації з "Карнавалом" (цикл фортепіанних мініатюр) Р. Шумана. Водночас твір характеризує сучасна музична мова, а також використання новітніх композиторських технік.

Музичні досягнення українських композиторів у жанрі концерту для мідних духових інструментів засвідчують його великий потенціал та слугують джерелом для подальшого розвитку жанру в ХХІ столітті.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Доведено, що жанр концерту для мідних духових інструментів являє собою багаторівневу ієрархічну систему, складовими якої є концерти для труби, валторни, тромбона, туби. Кожен з них має свої характерні особливості та індивідуальний еволюційний шлях. Разом з тим, утворений їх сукупністю особливий, "сумарний" жанр виступає як цілісне неповторне явище зі спільністю специфічних тембрових, фактурних та інших характеристик, чітко відрізняючись у цьому відношенні від аналогічних інших "укрупнених" жанрових угрупувань. Кожне з них має при цьому свою історію зародження і еволюції, структуру, динаміку розвитку.

...