Українська естрадна пісня 50-80-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська естрадна пісня 50-80-х років

Драбчук Ю.П.

Київ

Період 50-60-х рр. характеризується новим етапом формування естрадного пісенного репертуару, який відрізняється від попередніх суттєвими змінами у жанровій насиченості, функціональними особливостями й новими виконавськими засобами. Масовізації української естрадної пісні сприяли розвиток телебачення, удосконалення звукозаписуючої та звуковідтворюючої техніки, поява електромузичних інструментів. Усе зазначене сприяло виникненню численних самодіяльних вокально-інструментальних ансамблів - прикметної ознаки нової доби в розвитку популярного музичного мистецтва.

Історія розвитку української естради в СРСР стала невід'ємною складовою програм Всесоюзного радіо та Центрального телебачення. Цьому сприяла поява популярних пісень П. Майбороди, І. Шамо, О. Білаша, С. Сабадаша, А. Горчинського, І. Поклада на вірші А. Малишка, В. Сосюри, М. Рибчинського, Б. Олійника та ін. У зазначений період створено київсько-дніпровський і карпатський ліричні цикли [1]. Домінуючим пісенним жанром 50-60-х рр. була масова пісня у дусі принципів естетики соціалістичного реалізму. Поетика масової пісні була продовженням заангажованої пісенної творчості (революційних гімнів й пісень соціального бунту), була підпорядкована ідеалізації післяжовтневої дійсності й формуванню образу «простої радянської людини». пісня естрадний музичний

Добою формування феномену української естрадної пісні як жанру, в якому відобразилися найхарактерніші риси національних музичних традицій, стали повоєнні роки. Так, у середині 50-х рр. набули популярності пісенні твори українських композиторів братів П. та Г. Майбород, Я. Цегляра, І. Шамо, А. Кос-Анатольського, С. Сабадаша, В. Михайлюка. Такими творами були «Київський вальс», «Рушник», «Ми підем, де трави похилі» П. Майбороди. Пісні А. Кос-Анатольського «Ой, ти дівчино...», «Коли заснули сині гори», «Зоряна ніч», «Гуцулка Ксеня» відрізняються яскравим впливом музичного фольклору карпатських українців, а такі твори, як «Солов'їний романс», «Ой, піду я межи гори» - ознаками віртуозності вокальної партії. У 50-60-х рр. розвиток вітчизняної популярної пісні відбувався у руслі певного дотримання традицій народного мелосу, а також класичних романсу чи вальсу. Найвідоміші естрадні виконавці мали, як правило, академічну освіту та досвід оперної практики. Йдеться, передусім, про Д. Гнатюка, М. Кондратюка, Ю. Гуляєва, К. Огнєвого, Д. Петриненко, А. Мокренка, О. Таранця, Л. Остапенко та ін. [2]. Серед пісень, популярних в Україні й на теренах усього СРСР, не менше половини були піснями з кінофільмів.

З другої половини 50-х рр. спостерігається удосконалення українського професійного виконавства у плідній взаємодії з пошуками митців інших республік Радянського Союзу [3]. Посилюється академізація пісенного виконавства. Власне професійна сфера здійснює все вагоміший вплив на музикантів: поширюються масштабні форми, зростають вимоги до художніх творів, вдосконалюється музичне інструментування» [4, с. 9]. Відбувається зростання розмаїтості форм у музично-вокальних жанрах радянської естради. Цей процес позначився появою вокально-інструментальних груп та ансамблів з музично-сценічного боку цілком нових для вітчизняної естради. Поширювалися гнучкі ансамблеві форми, все більше естрадних колективів зверталися до інтерпретації народної пісні, популяризували її традиції, виробляли свій власний виконавський почерк [5, 5-44]. Зазнала впливу театралізації радянська лірико-цивільна та інтимна пісня. На естраді ці жанри успішно репрезентували талановиті співаки: Л. Утьосов, К. Шульженко, М. Бернес, Е. Флакс, В. Бунчиков, В. Нечаєв, Г. Виноградов, Р. Сикора та ін., а також артисти драматичного театру та кіно Л. Орлова, Л. Гриценко. Їхній виконавській манері притаманні глибокий ліризм і радісна мажорність.

Ліризація масової пісні громадянського спрямування у моральному відношенні підсилюється висловленням глибокої патріотичності почуттів. В її образно-емоційному складі вагомого значення набувають пейзажні мотиви (оспівування неосяжних ланів, річок, гірських круч, квітучого саду тощо). Масовими за популярністю стали пісенні шедеври «Київський вальс» П. Майбороди й А. Малишка, «Києве мій» І. Шамо та Д. Луценка [6]. Високі зразки лірики, представлені у творчості П. Майбороди, Г. Жуковського та І. Шамо, позначилися на інших жанрово-тематичних різновидах естрадної пісні. Правомірно констатувати також збільшення інтересу українських композиторів до гуцульського фольклору з притаманними йому яскравою інтонаційною характерністю, багатим місцевим колоритом. У даному інтонаційному ключі створено пісні «Зелен клен», «Тиха вода», «Дикі гуси» І. Поклада (вірші Ю. Рибчинського), «Карпати» М. Скорика (вірші М. Петренка), «Веснянка» й «Сонце в долонях» В. Філіпенка (вірші М. Сингаївського), які були написані у другій половині 60-х рр. В ефектному естрадному плані втілено західноукраїнські пісенно-танцювальні інтонації у творах В. Івасюка (на власні вірші) «Червона рута» й «Водограй», успішно презентованих у всесоюзних концертних програмах. До розважальної естрадно-танцювальної музики цього періоду відносяться твори «Карпатське танго» й вальс-бостон «Коли заснули сині гори» А. Кос-Анатольського (на власні вірші), композиції М. Скорика «Львівський вечір», «Принесіть мені маків» (вірші Б. Стельмаха), «Не топчіть конвалій» (вірші Р. Братуня) та інші. У них трансформовано ритмо-гармонічні елементи популярних танців (рок-н-ролу, твісту, шейку, боса-нови).

Наприкінці 50-х рр. в Радянському Союзі з'явилася авторська пісня. Відомими творцями стали Ю. Кім, Ю. Візбор та ін. У жанрі самодіяльної авторської пісні яскраво втілилися актуальні суспільно-мистецькі проблеми того часу, наприклад, потреба у вільному висловленні власних думок та критичних поглядів на історію і сучасність тощо. Самодіяльна пісня 50-60-х рр. позначилася мотивами сповідальності й навіть наївної чутливості. Авторська пісня еволюціонувала до рівня міського романсу, утворивши альтернативу естрадній пісні.

Нові тенденції у розвитку композиторської творчості спричинили дискусії щодо діалектики національного та інтернаціонального, традиційного й новаторського у музичному мистецтві. Окремі спроби експериментаторства на ниві музичного мистецтва сприяли пошуку нових зразків інтонаційно-образної інтерпретації дійсності та сучасної композиційної техніки на рубежі 60-70-х рр. [6]. «Нова фольклорна хвиля» у творах М. Скорика, Л. Дичко та Л. Грабовського 60-х рр. характерна прагненням зберегти етнографічну цілісність та вірогідність фольклорних джерел. Це досягалося використанням безлічі оригінальних музичних прийомів та засобів: орієнтації на розмаїття тембрових характеристик, типів ритмічної пульсації, принципів формоутворення й мовних особливостей поетичного тексту [7]. Для творчості українських композиторів 60-х рр. характерна також зацікавленість новими масовими жанрами рок та поп-музики.

В українській естрадній пісні 60-70-х рр. XX ст. паралельно з «акліматизацією» багатьох стилів та форм світової естради розвивалися і продовжувалися ліричні традиції, зокрема аматорського й домашнього музикування. Наприклад, риси старовинного українського романсу та солоспіву, тісно споріднених з фольклорними джерелами, зберігали свою значущість і в новітній час [6]. Сказане підтверджують пісні, написані А. Кос-Анатольським, П. Майбородою, І. Шамо, О. Білашем, І. Покладом, С. Сабадашем, В. Михайлюком та ін. Вони характеризуються новаторськими підходами до традиційних засобів пісенної виразності. Назавжди залишаться класикою «Осіннє золото» І. Шамо, «Червона троянда» А. Горчинського. Роль цих пісень у розвитку української національної пісенної естради є надзвичайно важливою [8, с. 2]. Саме завдяки їм вона не тільки стала популярною в Україні, а й отримала визнання.

На початку 70-х рр. XX ст., значного поширення в Україні набули традиції театралізації пісні, передусім у пісенних творах, головним чином сольних, на героїко-патріотичну тематику. Вираз «театр пісні» саме в той період почав активно використовуватися на музичній естраді й у критиці як визначення виконавського мистецтва не тільки суто вокального, а й драматургічно-ігрового характеру. У 70-х рр. загальною рисою світової естради як різновиду масової культури стає поширення шлягерів. Особливості українського шлягеру значною мірою зумовлювались стереотипами сучасної європейської музики (диско, рок-н-ролу), а також деяких різновидів танців (твіст, вальс, танго, шейк). Окремим каналом асиміляції європейських стилів став західноукраїнський фольклор. Українська пісенна естрада 70-х рр., як і радянська вцілому зазнала вплив зарубіжних ансамблів. Знадобився певний час для набуття вітчизняними естрадними виконавцями свого творчого реноме. Заслуговують, зокрема, на увагу українські ВІА «Смерічка» та «Кобза». Ці творчі колективи спромоглися на високому художньому рівні досягти поєднання різних стильових та виконавських елементів; компонентів інструментального стилю «рок» з обробками українських народних пісень. У 70-х рр. джазове мистецтво «легалізувалося» й завдяки проведенню щорічних всесоюзних джазових фестивалів набуло великої популярності. Утворювалися численні аматорські й професійні ансамблі та оркестри, зорієнтовані на примноження традицій українського музичного фольклору. Йдеться, зокрема, про джаз-оркестри «Дніпро», «Зелений вогник», оркестр Київського державного цирку, ансамблі «Свірчкове число», «Тріо Найдичів», «Арніка» та ін.

80-і рр. позначились принциповим оновленням звукового матеріалу, стрімким запровадженням цифрових акустичних пристроїв та мультимедійних комп'ютерів. Застосування цифрової апаратури в музично-творчій діяльності спрощує її, знімаючи багато рутинних проблем, і дозволяє прилучитися до творчого процесу навіть тих, хто не має необхідної професійної підготовки.

Таким чином, серед історико-культурних передумов, що справляли вплив на розвиток української радянської культури 50-60-х рр., зокрема музичного мистецтва, слід зазначити такі важливі історико-культурні події, як доба післявоєнної відбудови народно господарства, потепління міжнародних відносин СРСР, викриття культу особи та ін. Особливостями розвитку української радянської естрадної пісні в 50-60-ті рр. XX ст., що визначили перспективи її подальшого розвитку як національно своєрідного виду музичного мистецтва, стали поєднання прийомів народного традиційного виконавства з деякими елементами західної масової музичної культури і виникнення на цій основі нових естрадних жанрів, а також суттєве посилення впливу масової естради на творчість композиторів академічного напряму, внаслідок чого у ній відбувалася жанрова переорієнтація. Музичне життя в Україні 50-60-х рр. характеризувалося активізацією діяльності концертних закладів і організацій, збільшенням кількості відповідних теле- і радіопередач, зростанням обсягів популяризації авторських і тематичних пісенних збірок. Зазначені чинники кардинально вплинули на образну сферу та інтонаційний характер української естрадної пісні того часу й надовго визначили умови формування вокально-ансамблевого стилю в естраді. Зближення творчості «академічних» композиторів з масовою естрадою, поява нових музично-виконавських жанрів сприяли формуванню тогосного вокально-ансамблевого стилю. Формування цього стилю супроводжувалося цікавими експериментами у звучанні та формотворенні. Прагнення до театралізації, акцентування видовищності концертного виконавства, розвиток естрадної творчості в орієнтації на сучасний шоу-бізнес спричинили вагомі зміни на ниві української пісенності 70-80-х рр. минулого століття. Почастішали нетрадиційні, оригінальні режисерські рішення, з'явилася сучасна апаратура, що дала можливість застосовувати потужні звукові та світлові ефекти. Так, прояв нових творчих рис засвідчував істотну гуманізацію музичного мистецтва.

Література

1. Малишев Ю. В. Це - музика!. - К.: Музична Україна, 1974.

2. Антонюк В.Г. Пісенно-фольклорні витоки українського вокального мистецтва / Київ. Нац. ун-т культури і мистецтв. - К.: Укр. Ідея. - 1999. - 23 с.

3. Антонюк В.Г. Становлення вокально-професійної освіти в України: проблема поліетнічності / Київський національний ун-т культури і мистецтв. - К.: Укр. ідея, 1999. - 28 с.

4. Платонова С. М. Новые тенденции в современной советской музыке для баяна (1960-первая половина 1980-х годов): Автореферат дис... канд. искуств: 17.00.02 / ГМПИ им. Гнесиных - М., 1988. - 21 с.

5. Арановский М. Структура музыкального жанра ситуация в музыке / М. Арановский // Музыкальный современник: Сб. ст. - Вып. 6. - М.: Сов. композитор, 1987. - С. 5-44.

6. Мозговий М.П. Становлення і тенденції розвитку української естрадної пісні: Дис. … канд. мистецтв. (17.00.01) / М.П. Мозговий; КНУКіМ. - К., 2007. - 175 с.

7. Антонюк В.Г. Традиції української вокальної школи. Микола Кондратюк: наук. дослідження / Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського; Центр музичної україністики. - К.: Укр. ідея, 1998. - 147 с.

8. Крищенко В. Благословенний будь, вічний українцю!: / Розмову вів В. Заєць. // Культура і життя. - 2005. - 6 квіт. - С. 2.

Размещено на Allbest.ru