Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський національний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка

Кафедра музики

КУРСОВА РОБОТА

з методики викладання музичного мистецтва

на тему: «Навчання гри на хроматичних дитячих інструментах»

Студентки III курсу групи М-36

спеціальності 6.020204

Музичне мистецтво

Гриценко Ольга Василівна

Науковий керівник - Лобач О.О.

Полтава - 2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Мистецько-педагогічні основи навчання гри на дитячих музичних інструментах

1.1 Історіографія музикування в загальноосвітній школі

1.2 Класифікація дитячих музичних інструментів

1.3 Місце гри на дитячих музичних інструментах на уроці музичного мистецтва

Розділ 2. Методика навчання гри на хроматичних інструментах

2.1 Виразні можливості хроматичних інструментів

2.2 Система методів і прийомів опанування хроматичної клавіатури

2.3 Дитячий оркестр у позакласній роботі

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

інструмент дитячий музичний мистецтво



Вступ

У сучасних умовах, коли зростають завдання естетичного виховання дітей, дитячим інструментам відводиться особлива роль. Вони викликають у дитини великий інтерес. Ними широко користуються і в сім'ї, і в дитячих садах, школах залучаючи тим самим малюка в сферу музики, допомагаючи розвитку її творчих здібностей. 

Існує багато різноманітних можливостей використання таких музичних інструментів в шкільних установах. Це і індивідуальне музикування у години дозвілля, і колективне виконання в дитячому оркестрі. 

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що важливими складовими процесу фахової підготовки майбутніх учителів музики є спеціальні знання та вміння, які мають забезпечити їх готовність до керівництва учнями в галузі інструментально-виконавської діяльності.

І справді інструментально - виконавська діяльність дитини, яка починається в досить ранньому віці, на пряму залежить не тільки від вмінь, знань, подачі матеріалу учителем. Важливу роль відіграє ставлення вчителя до свого предмету, стосовно вчителя музики ставлення до інструменту. Діти відчувають ту енергетику з якою вчитель бере інструмент, управляє ним. Це і формує перше враження дитини про інструментальну діяльність, а потім і подальше відношення до неї.

Тому дуже цікаво досліджувати таку діяльність учня, спостерігати його захоплення, розвивати вміння і навички, розробляти методики, які б спирались на вікові особливості дитини, розвивали музичний слух та моторику, а також допомагали виявити і розвинути таланти.

Предметом дослідження є методика навчання гри на хроматичних інструментах.

Об'єкт дослідження - процес навчання при на дитячих музичних інструментах.

Мета - на підґрунті мистецько - педагогічного аналізу, процесу гри на музичних інструментах розробити методику опанування музичних інструментів учнями загальноосвітньої школи.

Завдання:

1) Проаналізувати історіографію музикування в загальноосвітній школі.

2) Класифікувати дитячі музичні інструменти.



Розділ 1. Мистецько-педагогічні основи навчання гри на дитячих музичних інструментах

1.1 Історіографія музикування в загальноосвітній школі

В історії музикування завжди перепліталися дві традиції - аматорська, загальнодоступна і професійна, тісно пов'язана з талантом і майстерністю окремих індивідуумів. Це розділення намітилося ще в часи первісно - общинного ладу і зберігається у фольклорі в наші дні. Музикування спочатку було усним, його відрізняли прикладний характер (побутове або естетичне спілкування, організація праці), не професійність і випливає звідси загальна доступність.

Можливість брати участь у ньому мав кожен, так як воно не вимагало особливих здібностей і спеціального навчання. Відомо, що в примітивних культурах, збережених в окремих районах Африки, Австралії і Океанії в музикуванні беруть участь всі жителі села - діти і дорослі, а вправні таланти допомагають в організації свята, не протиставляючи себе іншим.

Музикування на основі писемної традиції, що отримало широке розповсюдження в XVII-XIX століттях як камерне виконавство і нині побутує в різноманітних «салонних» формах, неминуче передбачає поділ аудиторій на слухачів та виконавців, на які вміють музикувати і прийшли послухати. Цей тип музикування в реальному житті народжує аматорські музичні руху по моделям писемної культури.

Однак саме поняття музикування як особливої форми існування людини в музиці наука сьогодні схильна відносити більше до усних його типами. Так М. Сапонов (Додаток 1), який вивчав менестрельну традицію Європи, вважає «ситуацію музикування» разом з типом використовуваної музики (фольклор) та способами передачі навичок (в процесі музичного спілкування) знаковою для певного типу культури.

Під репродуктивним музиченням увазі звичайно індивідуальне або колективне виконання складеної і записаної музики, готового «продукту» чийогось творчості.

Творчий характер музикування - найважливіша особливість усного музикування, оскільки вона є іманентна властивість всіх неписьмові культур. Усність обумовлена початкової його простотою: немає необхідності в заучуванні текстів, точному відтворенні їх. Доцільність є лише у творчому процесі

. «Творче музикування - це більш сам процес творчості, ніж продукт, більш спілкування, ніж научіння, більш суб'єктивний стан, ніж об'єктивне його вираження В»- пише Т.Ю. Тютюнникова( Додаток 2) [16 ст.122]. Воно засноване на імпровізації, інтерпретації, варіаційному оновленні, вільному комбінуванні.

Продукування музичних ідей для спонтанного спілкування партнерів становить його зміст. Подібне музикування побутує в фольклорі всіх народів світу, як європейських, так і неєвропейських.

Визначальною властивістю творчого музикування є креативність. Його основу в сучасній педагогіці складають відомі авторські музично-творчі концепції, що стали наріжним каменем навчання через творчість - Жак-Далькроза, Карла Орфа, Золтана Коду, Шініці Сузукі, в поєднанні з різними формами театралізованої діяльності(Додаток 3).

У процесі розвитку ідеї творчого музикування в реальну педагогічну практику виявилися включені різні типи музики (не тільки елементарна або класична), а також різні види досвіду (не тільки музичного), доцільність використання яких визначалася двома чинниками:

1) необхідністю знайти кожному індивідуальні способи спілкування з музикою;

2) прагненням розширити і збагатити музичний досвід.

Творче музикування відкриває кожній людині можливість знайти свій шлях до музики і продовжувати його далі пропорційно власним бажанням і можливостям. Але спочатку він відкриє його як задоволення від самовираження в звуках, яке лише в цьому випадку має шанс стати потребою.

Самовідродження творчого музикування в сучасному світі як навчально-педагогічної практики і форми дозвілля свідчить про прагнення наблизити музику до людини, «зробити» її предметом особистого досвіду, насамперед досвіду спонтанного самовираження. Його можна розглядати як дієвий вираз потреби людини в емоційному і моторному самовираженні.

1.2 Класифікація дитячих музичних інструментів

Існує велика кількість музичних інструментів, які відрізняються один від одного конструкцією, способами утворення звуків та їх відтворення, призначенням (сольні, учбові, оркестрові, акомпануючи, салонні, кабінетні, концертні тощо), використанням, матеріалами й іншими чинниками.

За принципом дії музичні інструменти поділяються на:

1)Резонаторні (акустичні) - інструменти мають вібратор (струна, язичок, перетинка), який при механічній дії коливається, і резонатор(корпус інструменту), що підсилює коливання в передає їх у простір.

2)Адаптерні (електричні) - адаптер (звукознімач) перетворює слабі коливання вібратору на електричні, які потім акустична апаратура перетворює на звук.

3)Електронні - мають електронні генератори, які виробляють коливання певної частоти.

Сучасна класифікація поділяє всі музичні інструменти на:

· групи - за джерелом утворення звуків;

· підгрупи - за способами відтворення звуків;

· види - за додатковими ознаками, характерними для даного виду.

Всі музичні інструменти можна поділити за джерелом звуку на такі основні групи: струнні, язичкові, духові, ударні, електромузичні.

До струнних музичних інструментів (Додаток 4) відносять щипкові, смичкові і ударно-клавішні. Між собою вони відрізняються способом відтворення звуків. У цих інструментах джерелами звуків є закріплені (кожна) на двох опорах струни: металеві, жильні, синтетичні.

До щипкових музичних інструментів (Додаток 5) відносяться: бандури, гітари, балалайки, мандоліни, домбри, арфи тощо. Звук в цих інструментів відтворюється внаслідок защипування пальцями або медіатором струн.

До смичкових музичних інструментів (Додаток 6) відносяться: скрипки, віолончелі, контрабаси. Звук отримують тертям волоса смичка о струни.

До ударно-клавішних музичних інструментів ( Додаток 7) відносяться: піаніно, роялі, фортеп'яно. Звуки в них виникають внаслідок ударів молоточків о струни.

Група язичкових музичних інструментів ( додаток 8) включає: акордеон, баян, гармошки тощо. Звуки в них виникають внаслідок приведення язичків у коливальний рух потоком повітря, спрямованого спеціальними каналами за допомогою міхів. Вони складаються з двох кришок-коробок, з'єднаних міхами, та двох кнопкових клавіатур: права - мелодії, ліва - акомпанемент.

Група духових музичних інструментів (Додаток 9) складається з таких підгруп: лабіальних, лінгвальних і амбушюрних. Вони різняться між собою способами відтворення звуків, а також матеріалами з яких виготовлені.

Джерелом утворення звуків духових музичних інструментах є повітря, що вдувають у трубку (канал) інструмента: через мундштук - у амбушюр них (труба, альт, бас, валторна), через язичок (платину) - у язичкових(лінгвальних) (кларнет, саксофон, гобой, фагот), під деяким кутом до каналу інструмента - у лабіальних (флейта велика, флейта мала). 

За похідними матеріалами духові інструменти умовно поділяють на мідні й дерев'яні. Мідні: труби педальні, помпові, тенор, баритон, труба “ЕS”, труба “Бе”, валторна, тромбон, кларнет та ін.

Дерев'яні: флейти, кларнети, гобої, англійський ріжок, фагот. За останні роки у деяких дерев'яних (кларнет та ін.) духових інструментах деревину почали замінювати на пластмасу.

У групу ударно-шумових музичних інструментів (Додаток 10) включають: перетинкові, пластинчасті і самозвучні інструменти. В ударних інструментах звук утворюється внаслідок удару паличками, металевими щітками о натягнуту шкіру або пластик.

До перетинкових ударних інструментів (Додаток 11) відносять: барабани великі й малі, там - тами, бубни, тамбурини, гонги.

Вони є найстародавнішими і одними з найпоширених інструментів, тому що застосовуються разом з духовими, симфонічними і естрадними інструментами, а також в інструментальних ансамблях.

Самозвучні( Додаток 12) - це тарілки одинарні і парні, трикутники, кастаньєти, маракаси, брязкальця. Залежно від висоти звуків їх поділяють на інструменти з визначеною (литаври, дзвіночки, ксилофон) і невизначеною висотою звуків (барабан, кастаньєти, маракаси, тарілки тощо).

Пластинчасті( Додаток 13)і - це ксилофони, вібрафони, маримба, дзвіночки. Залежно від висоти звуків їх поділяють на: інструменти з визначеною висотою звуків (литаври, дзвіночки, ксилофон) і з невизначеною висотою звуків (барабани, кастаньєти, маракаси, тарілки тощо).

У деяких іграх інструмент може служити оформленням: наприклад, хлопці стукають по бубну, «акомпануючи» танцю; дзвенять в трикутник, даючи сигнал «відправлення поїзда», і т.д. 

У музично-дидактичних іграх роль інструментів зростає. Дітям пропонують розрізняти звуки по їх висоті, тривалості, тембру, динаміці. 

Для розвитку звуковисотного слуху можна використовувати дзвіночки, які звучать по-різному по своїй висоті, і учні дізнаються, який дзвіночок «співає» вище, який нижче, або ж металофон, поставлений похило, може стати «музичної драбинкою». Молоточком, на кінці якого прикріплюється маленька лялечка-матрьошка, вдаряють по сходинках «драбинки», і діти визначають, куди «йде» лялечка (вгору, вниз або через сходинку), тобто розрізняють напрям звукоряду, відстань між звуками. 

Для розвитку ритмічного почуття краще користуватися всіма інструментами ударної групи або ж будь-яким інструментом, що має звук тільки однієї певної висоти. Наприклад, діти грають у «музичне відлуння»: одна дитина придумує свій ритм, а інший точно його повторює. 

Для розвитку тембрового слуху дуже корисно порівнювати звучання не тільки «представників» різних груп - струнної, духовий або ударний, а й пропонувати дітям відзначати подібні за тембром і характером звучання однорідні інструменти, наприклад дзвіночки і бубни, металофоні і трикутники і т.д. Вправи ці добре проводити у вигляді музичних загадок. 

Для розвитку динамічного слуху застосовуються всі інструменти, на яких діти можуть довільно посилювати чи послаблювати звучання в залежності від ігрової ситуації (гра типу «гаряче-холодно»)

1.3 Місце гри на дитячих музичних інструментах на уроці музичного мистецтва

Основною формою музичної діяльності в школі є урок музичного мистецтва. Він об'єднує всі види музичної діяльності: спів, слухання музики, музично-ритмічні рухи, гру на дитячих, музичних інструментах. 

Грі на дитячих музичних інструментах в школі приділяється велика увага, особливо для дітей молодшого шкільного віку, оскільки саме дитяче музикування розширює сферу музичної діяльності, підвищує інтерес до музичних занять, сприяє розвитку музичної пам'яті, уваги, допомагає подоланню зайвої сором'язливості, скутості, розширює музичне виховання дитини. 

Методика організації традиційного інструментального музикування спирається на такі принципи:

1) емоційної захопленості музичною діяльністю;

2) єдності музики, руху і слова в процесі музикування;

3) творчої свободи учня в процесі творення композиції;

4) активізації музично-творчої діяльності;

5) урізноманітнення процесу сприйняття, навчання, творчого переосмислення , репродукування;

6) збереження народних традицій, демократизації і гуманізації процесу навчання.

У процесі гри яскраво виявляються індивідуальні риси кожного виконавця: наявність волі, емоційності, зосередженості, розвиваються і удосконалюються творчі та музичні здібності. 

Навчаючись грі на музичних інструментах, діти відкривають для себе світ музичних звуків і їх відносин, розрізняють красу звучання різних інструментів. У них поліпшується якість співу (чистіше співають), музично-ритмічних рухів (чіткіше відтворюють ритм). 

Для багатьох дітей гра на дитячих музичних інструментах допомагає передати почуття, внутрішній духовний світ. Це прекрасний засіб не тільки індивідуального розвитку, а й розвитку мислення, творчої ініціативи, свідомих відносин між дітьми. 

Вчитель музики виступає носієм інструментального музикування, що творчо формує особистість на якісному рівні. Підготовка учня є справою природною, адже оволодіння грою на інструменті - це обов'язковий сегмент підготовки фахівця, що стало традиційним у школі в Україні. Робота ж у школі повинна розпочинатися з дітьми молодшого шкільного віку і продовжуватися упродовж всього періоду навчання. В такій ситуації вчитель музики повинен докласти максимум зусиль, щоб зацікавити школярів.

Учень повинен не тільки грати на інструменті, виконуючи й імпровізаційно варіюючи певні мелодії, але й добре володіти тілом як хореограф і голосом як вокаліст. Без цих складників неможливе традиційне музикування. Обов'язковим чинником руху є інструмент. Інструмент і рух нерозривні. Гра на музичному інструменті обумовлює характер танцювальних рухів, а також співу чи речитативних поспівок.

Незважаючи на вік молодших школярів, учитель музики з перших днів музикування на інструментах на противагу більшості методик пропонує учням освоювати не примітивні вправи-зразки, а повноцінні музичні композиції.

Доцільним є правило: "краще зіграй меншу кількість композицій, але якісніше!" Головним аргументом такого твердження є той факт, що в музичному побуті діти навчаються гри на інструментах відразу на музичних зразках, які виконують дорослі. Адже виконавська майстерність передбачає одночасне існування в побуті як складних, віртуозних мелодій, так і відносно простих, однак не менш цікавих, естетично привабливих інструментальних награвань.

Така можливість дає дітям відразу відчути себе справжніми митцями і робить їх музикування захоплюючою справою. Важливо тільки, щоб учитель правильно вибрав інструмент для кожного учасника, враховуючи їхню фізіологію, здібності та бажання.

Невід'ємною умовою успішного і довготривалого музикування дітей є безпосередня участь учителя в колективі, де він виступає не так в ролі керівника (така його функція має бути непомітною), як в ролі рівноправного учасника гурту. Такий спосіб музикування наближає його до народних традицій, де музичні гурти не мають офіційного керівника і часто створюються спонтанно, безпосередньо в процесі виконавського діалогу. Вчитель повинен стати тим ядром, навколо якого рухаються діти. Його головне завдання - консолідувати учасників колективу за допомогою традиційного способу музикування.

Чудовим експериментом є введення елементів усної традиції передачі знань, умінь і навиків гри на інструментах (не за допомогою нотного запису, а наочного руху, аплікатурних комбінацій та слухових навичок). Така система навчання учнів примушує активізувати їхній музичний слух і фантазію, що дуже важливо для виконавця. Живе спілкування вчителя і учня без посередництва нот дає більші можливості для розвитку почуттєво-емоційної сфери. Адже загальновизнано, що живе спілкування не може замінити жодна інша форма взаємодії.

Потрібно виховання музиканта-соліста (адже голос - є першим музичним інструментом) через колектив і в колективі, де кожний ансамбліст, дотримуючись законів гуртового виконавства, водночас вступає у змагання з іншими учасниками колективу, показуючи свої можливості артиста-музиканта почергово, самоутверджуючись як виконавець-віртуоз. Він ще більше одержує задоволення від того, що пропонує іншим показати себе, доповнюючи їхню гру в ансамблі. Це - один з небагатьох способів надання можливості не пасивно слухати, спостерігати інших, але й активно продовжувати музичне спілкування.



Розділ 2. Методика навчання гри на хроматичних інструментах

2.1 Виразні можливості хроматичних інструментів

До виразних засобів виконавця на інструментах належать поняття: звук, тембр, інтонація, ритм, метр, темп, артикуляція, фразування, динаміка, вібрато, гармонія. Виконавські засоби характеризують технологічну сторону творчого процесу.

Виразні засоби характеризують результативну сторону цього виконавського прийому, тобто - художню результативну сторону того чи іншого виконавського прийому. З цього випливає, що і виконавські, і виразні засоби - це дві сторони єдиного творчого процесу.

До виконавчим засобам відносимо все, що пов'язано з технологічною стороною виконавства, тобто стан інструменту, мундштука, тростини; постановка корпусу, голови, рук, амбушюра, техніку виконавської дихання - виконання виконавської вдиху, видиху, гра на опорі; техніка мови - способи виконання твердої, м'якої, комбінованої атак; артикуляція - "вимова" голосних і приголосних під час гри; техніка губ - витривалість, рухливість губного апарату; техніка пальців - швидкість, чіткість, узгодженість дій; знання аплікатури - основний, допоміжної, додаткової.

До виразних засобів відноситься все, що є художнім результатом застосування всіх вище перерахованих виконавських засобів.

Тембр - це забарвлення звуку. Різні інструменти мають свої тембри. Скрипка - теплий, співучий, виразний. Труба - яскравий, героїчний. Віолончель - не може передати бойового сигналу, фанфарної мелодії, а тромбон - ніжних почуттів і інтимних переживань.

Темброві особливості різноманітних музичних інструментів надають звучанню образності. З їхньою допомогою у дітей підвищується інтерес до музичного твору, зацікавленість - адже вони беруть участь у його грі, чують звучання у власному аранжуванні. І ще: так поглиблюються їхні уявлення про виразні можливості музичних інструментів, розвивається творче використання їх в самостійній діяльності. Прийом оркестровки дозволяє урізноманітнювати структуру музичного заняття, так як поєднує його окремі розділи - слухання музики і гру на музичних інструментах.

На уроках музики доцільно дати дітям і таке завдання : прослухати п'єсу і визначити, який інструмент хотів зобразити на фортепіано композитор. Ось ці музичні твори: «Похідний марш» Д. Кабалевського (труба, барабан), «Сміливий вершник» Р.Шумана (ложки), «Марш» С.Прокоф'єва (барабан), «Музична табакерка» А.Лядова (металофони), «Неаполітанська пісенька» П.І.Чайковського ( кастаньєти), «Дощик» В.Косенка (металофони). Діти, як правило, безпомилково визначають ці інструменти (Матеріали додаток 14).

Перед тим як діти починають грати, можна проплескати ритмічний рисунок і відмітити місце вступу інструментів. Нагадую дітям, що грати необхідно ритмічно, в характері музики, не голосно, прислухаючись до загального значення. Одні інструменти використовуються один раз в кожному такті, другі відмічають всі сильні долі.

Дуже добре варіювати прийоми розвитку музичного сприйняття. Так, оркестровку можна поєднати з передачею характеру музики рухами під час інсценування пісень. Прикладом може бути українська народна пісня «Ой у лісі калина». Тут одні діти оркеструють, інші - інсценізують. 

Ще один засіб інструментальної виразності - регістр, засіб музичної виразності, що вказує на висоту, в якому звучить мелодія. У високому регістрі можна виразити світлі, легкі почуття, у низькому - звуки тяжкі, наповнені. Середній регістр - нейтральний. Кожний інструмент має свій регістр. Наприклад скрипка має найвищий регістр серед інструментів.

Гармонія - це певна система співвідношень звуків по вертикалі в співзвуччі і система зв'язку цих співзвуч між собою (акорди, консонанси і дисонанси, ладові фукції, модуляції)

2.2 Система методів і прийомів опанування хроматичної клавіатури

Методика навчання гри на музичних інструментах є складовою частиною музичної педагогічної науки, що розглядає загальні закономірності процесу навчання на різних музичних інструментах, як і в інших областях педагогіки. Методика складалася, розвивалася поступово. Кожне покоління виконавців і педагогів внесли свій внесок у цю науку, збагачуючи її новими практичними даними.

Спеціаліст будь-якій області, не озброєний методичними навичками, не зможе виправдати своє призначення і ніколи не стане повноцінним майстром своєї справи.

Поряд з іншими музично-теоретичними дисциплінами методика сприяє вихованню загальної музичної культури, розширює кругозір виконавців. Для прикладу методики гри на хроматичних клавіатури, розглянемо методику гри на баяні(Додаток 15).

Виконавець-баяніст, як і кожен музикант, повинен поєднувати справжню майстерність з великою творчою сміливістю, гарячу любов до мистецтва - з прагненням віддати для його розквіту всі сили і знання. Він зобов'язаний чітко уявляти собі зміст виконуваного твору і мати достатньо технічних засобів для правдивої, переконливою його передачі.

Однак і цього не достатньо. Майстерне, тобто яскраве, виразне виконання вимагає, щоб виконавець не тільки розумів твір, але і пережив, відчув його образи. Художнє виконання - це творчий акт, до певної міри аналогічний процесу створення твору.

Розучуючи зі своїми учнями ті чи інші музичні твори, вчитель може переслідувати різні цілі, але він ніколи не повинен забувати, що головна мета - виховання повноцінного музиканта-художника.

Іноді методика організації гри над твором має іншу спрямованість, наприклад, ознайомлення з педагогічною літературою або розвиток навичок читання нотного тексту. У цих випадках твір не доводять до високого рівня виконання, проходять його начорно.

Методика навчання гри музичного твору умовно можна розділити на ряд етапів. Починається воно з попереднього програвання, яке в музичній педагогіці часто називають сумарним. Таке програвання абсолютно необхідно для попереднього загального ознайомлення з твором, тому що перше, найсвіжіше і саме яскраве уявлення про нього стимулює подальшу роботу учня. Баяніст, який сам ще не в змозі сумарно програти твір, прослуховує його у виконанні педагога.

Треба дотримуватися теорії і методики гри. Під час сумарного програвання темпу, близького до встановленого автором, не допускати безлічі поправок і зупинок, щоб не переривати загальної течії музики. При цьому можливі деякі уповільнення і спрощення важких місць.

На більш пізніх етапах розвитку методика організації гри учня рекомендує зорове читання нотного тексту, коли звучання відтворюється за допомогою внутрішнього слуху як можна ближче до реального. Цей прийом ознайомлення з твором буде доступний учневі лише в тому випадку, якщо педагог буде виховувати в ньому відповідні навички з перших же кроків навчання грі на баяні.

Після загального ознайомлення з твором починається детальний розбір його. Методика така: учень дуже повільно програє твір, зупиняється на всіх важких місцях, щоб усвідомити їх, глибоко вникає в текст (у його ритмічні, звуковисотні, динамічні, фактурні та інші особливості). На цій стадії роботи він повинен абсолютно точно засвоїти нотний текст, розібратися в будові твору. Якщо це великий твір (наприклад, частина сонати або концерту), необхідно проаналізувати його форму і визначити, де головна, де побічна партія (якщо вони є), розібратися в його мелодиці, гармонійних особливості музичного матеріалу, в цезурі.

Методика гри це обов'язок вчителя стежити, щоб учневі було зрозуміло все до найдрібніших подробиць, щоб він не допускав ритмічних неточностей або гармонійних спрощень. Подібні помилки найчастіше відбуваються в тих випадках, коли баяніст, ще не розібравши як слід музичний текст, намагається виконати його напам'ять. Вимагати, щоб твір вивчати напам'ять, педагог може тільки переконавшись, що учень добре розібрався в музичному тексті.

Дотримуючись методики гри, не менш важливою на цій стадії вивчення твору є робота з підбору аплікатури. Якщо в нотах аплікатура не позначена, треба її розставити. А якщо це вже зроблено, її необхідно уточнити, бо не завжди аплікатура, призначена для одного баяніста, буде зручна для іншого.

Деякі учні неуважно ставляться до аплікатури. Згідно з методикою навчання грі, щоб виробити в них належне ставлення до цієї важливої ??справи, потрібно привчити таких баяністів розставляти аплікатуру самостійно, не під контролем педагога.

Після того, як учень отримає загальне уявлення про твір (сумарно програвши його і детально ознайомившись з ним шляхом розбору нотного тексту), починається друга стадія його розучування - технічна обробка.

Тут методика гри така: робота над твором ділиться нами на стадії умовно, для кращого висвітлення питання. На практиці ж ці стадії різко не розмежовуються, тільки в процесі розучування робиться наголос на тому чи іншому виді роботи.

У період технічної обробки творів головне завдання вчителя та учня - остаточно визначити технічні прийоми для кращого втілення авторського задуму. Хоча в методиці гри на цій стадії основний наголос робиться на засвоєнні окремих художніх і технічних сторін, педагог повинен застерегти баяніста від поверхневого розуміння твору.

Щоб учень не втрачав цілісного уявлення про твір, слід роботу над деталями чергувати з програванням великих уривків і всього твору. Інакше кажучи, робота над окремими частковостями повинна допомагати засвоєнню цілого.

Ні в якому разі не можна допускати розучування твору по тактам, тобто вивчати один такт за іншим. До того ж початок музичної фрази не завжди збігається з початком такту, а її закінчення - з закінченням такту, тому, розриваючи музичну фразу, учень втрачає відчуття цілого.

Технічні навички, необхідні баяністу, учень набуває, головним чином, на вправах і етюдах, а під час розучування музичного твору лише закріплює їх, дотримуючись методики гри на баяні.

Для подолання окремих технічних труднощів можна рекомендувати метод варіантів - ритмічних, динамічних, штрихових. Проте зловживати ним не можна, якщо виконання твору перетворюється на технічну вправу, воно втрачає свою красу, знебарвлюється, вихолощується.

Щоб найбільш повно відчути і зрозуміти кожну найменшу художню і технічну особливість твору, учень повинен вміти зіграти його без помилок в дуже повільному темпі. Той, хто вміє грати в такому темпі, менше збивається під час публічних виступів. У методиці гри важливо також навчити баяніста знаходити причини, що заважають рівно, без шорсткості виконувати як весь твір, так і окремі його частини. Якщо деталі твору погано вивчені, можна вважати, що час учня витрачено на цю роботу даремно.

Технічна обробка твору, засвоєння його змісту і вивчання напам'ять відбуваються майже одночасно. Таким чином методика навчання грі, до кінця якої учень повинен цілком опанувати твором, зрозуміти його художній зміст, грати виразно, подолати технічні труднощі і вивчити твір напам'ять.

Уміння вивчати твори напам'ять і тривалий час не забувати їх необхідно виховувати в баяніст з самого початку навчання. Однак за методикою гри недоцільно заучувати твір, не з'ясувавши його змісту, плану і технічних завдань. Винятки можуть бути допущені лише в роботі з незрячими баяністами: вони повинні спочатку вивчити твір напам'ять, а вже потім розібратися в його змісті і технічних особливостях, тобто оволодіти ним з боку. Дуже корисно, щоб незрячий, перш ніж почати розучування твору, прослухав його в хорошому виконанні.

Запам'ятавши твір, учень повинен знати, що в подальшій роботі над ним потрібно дотримуватися методики гри: працювати над окремими частинами твору лише по нотах ( щоб уникнути «загравання» і виникнення окремих помилок і неточностей ), програвати ж весь твір треба без нот, напам'ять.

Головну роль у запам'ятовуванні творів грає слухомоторна пам'ять. Дуже допомагають цьому також навички аналізу музичних форм, гармонійного аналізу музичних творів та вміння користуватися ними в процесі розучування.

Щоб вивчений твір надовго і міцно зберігся в пам'яті, треба вміти грати його без нот, починаючи з будь-якого місця, на вимогу педагога, а також виконувати його в уповільненому темпі. Корисно, крім того, грати напам'ять баянний акомпанемент (партію лівої руки) твору, а також окремо партію правої руки. Але методика гри така, якщо моторна пам'ять учня розвинена недостатньо, рекомендується розібрати з ним за невеликий проміжок часу значну кількість етюдів або п'єс з дрібною технікою.

Для міцності запам'ятовування твору корисно також програвати його подумки. Таке програвання (в уповільненому темпі) допомагає виявити нетвердо вивчені місця і закріпити їх. Цей дуже важливий навик слід виховувати в учнях також з самого початку методики організації гри.

Основним завданням методики навчання грі на цьому етапі це розучування музичного твору. Щоб виконати це завдання, педагог сам повинен знати всі деталі твору та його загальний виконавський план.

На заключному етапі роботи над музичним твором особливу увагу потрібно приділити поглибленому проникненню у зміст і виконання авторського задуму у виконанні учня. Для цього необхідно уважно вслухатися в музику.

Оволодівши матеріалом художнього твору, учень не може вважати роботу закінченою. Адже поглиблена художня робота над музичним твором можлива лише на базі вивченого напам'ять, правильно розібраного художнього матеріалу.

Щоб домогтися найбільш глибокого проникнення відповідно до методики гри на баяні, потрібно усунути всі технічні неполадки і художні сумніви. Впевненість виконання набувається практикою, а практика не обмежується виступом на естраді, бо перший виступ на академічному вечорі дуже рідко буває повноцінним. Добре звучати твір буде не раніше ніж на третьому, четвертому виступі, тобто, коли воно буде цілком засвоєно.

Методика гри рекомендує перед виступом: з тільки що вивченим твором потрібно частіше грати в обстановці, близької до естрадної. Створити таку обстановку можна і в класі, організовуючи прослуховування учнів у присутності їхніх товаришів чи педагогів інших класів.

Однак не можна забувати, що робота над подальшим поглибленим розкриттям змісту твору, над кращою реалізацією авторського задуму не усуває необхідності роботи над деталями. Навпаки, саме на базі такої роботи подумки складається виконавський план твору, намічаються динамічні кульмінації, визначається темп і т. д. Тут знову на допомогу приходить уповільнене або уявне програвання творів повністю або окремих його уривків.

Роботу над твором можна вважати завершеною, якщо учень зрозумів авторський задум і вміє реалізувати його, максимально використовуючи засоби, властиві його інструменту - баяну. Навчити цього молодого баяніста за методикою гри на баяні-обов'язок педагога.

У педагогічній практиці іноді доводиться спостерігати такі випадки: учень, технічно добре опанувавши музичним матеріалом, не може зіграти твір осмислено і переконливо. Значить, шукання баяніста в цьому напрямку не увінчалися успіхом. У таких випадках корисно буває відкласти виконання твору на деякий час, не побоюючись того, що воно в якійсь мірі технічно «вислизне» з пальців. Методика гри рекомендує повернутися до нього після перерви, тоді виконавець легко сприймає зміст твору, а технічна сторона виконання відновлюється дуже швидко. Іноді доводиться таким чином братися за твір два - три рази з великими перервами.

Отже, кожен твір потрібно вивчати настільки детально і глибоко, наскільки це доступно учневі на даному етапі його розвитку. Методика гри підтверджує, що учень росте більше на тих творах, які докладно розучуються на уроці з педагогом.

Але, й при найбільш сумлінному ставленні педагога до своєї справи, учень не досягне, все ж таки, необхідних результатів, якщо не буде працювати сам - наполегливо, завзято, вдумливо і зосереджено. Тому одне з головних завдань педагога - прищепити учневі любов до праці, наполегливість і волю. 

2.3 Дитячий оркестр у позакласній роботі

Рівень музично-естетичної вихованості, музичної культури закладається, перш за все, загальноосвітній школі і залежить безпосередньо від того, чи зуміє вчитель музики реалізувати виховні можливості музичного мистецтва, прилучити дітей до нього, використовуючи при цьому весь арсенал педагогічних знань, умінь і навичок. Позакласна робота передбачає наявність такого виду діяльності як оркестр у різних вікових категоріях дітей.

Гра на дитячих музичних інструментах є однією з найдоступніших форм роботи з школярами. Вони швидко засвоюють нотну грамоту, набувають елементарних навичок інструментального виконання, ознайомлюються з музичними творами. Активна участь у заняттях сприяє формуванню компетентності школяра у світі мистецтва, розвитку дитячої музичної творчості, вихованню вмінь і навичок колективного музикування, формуванню художнього смаку, любові до музики, розвитку чуття ритму, тембрового і гармонійного слуху. Гра на дитячих інструментах сприяє залученню до активної музичної діяльності всіх без винятку дітей, незалежно від рівня їх здібностей. 

Участь в оркестрі розвиває ще й такі якості, як увага, зосередженість, наполегливість, дисциплінованість, вміння володіти собою, досягнення спільної мети та інші. В процесі музикування на дитячих музичних інструментах закладаються основи музично-естетичного мислення, забезпечується активізація творчих починань(особливо в дитячому віці).

Дитячий оркестр(додаток 16 ) -- одне із видів колективного музикування. Є кілька різновидів дитячого оркестру:

1)шумовий (до складу якого у собі різні типи ударних інструментів, які мають звукоряду);

2)ансамбль (що з однакових чи однотипних інструментів)

3)змішаний оркестр (до складу якого у собі різні групи інструментів).

Найпростіший, доступний їх -- шумовий оркестр. Його можна організувати вже з дітьми молодого віку, якщо вони вміють ритмічно відтворювати ударами сильні частки тактів, відзначати метр музики.

Розглянемо методику роботи з дитячим оркестром діток 6 - 8 років

У виконанні оркестру дитячих шумових і ударних інструментів можуть звучати пісні, марші, танцювальні, народні мелодії.

Краще звучать такі, у яких підкреслюється ритм, є акценти, паузи, образотворчі елементи: цокіт копит, барабанна дріб, стукіт дощу, шум вітру та інших.

Залежно від характеру твору можна використовувати такі інструменти, як дзвіночок, брязкальце, барабан, бубон, коробочка. Великого розмаїття інструментів такий оркестр не вимагає. Важливо підбирати тембри, які виразно підкреслювали б характер музики, елементи образотворчості. Звучання оркестру буде більш різноманітним, цікавим, якщо інструменти грають не тільки всі разом, але і по черзі, сполучаючись один з одним в залежності від характеру музики.

Слід чергувати різні темброві фарби, використовувати ті інструменти і їх поєднання, які в кожній частині п'єси (музична фраза) найбільш відповідають настрою музики. Перед виконанням твору необхідно разом з дітьми обговорити, які інструменти знадобляться для музикування. Наприклад, якщо в п'єсі дві контрастні частини і перша весела, жартівлива, а друга ніжна, м'яка, то можна використовувати спочатку брязкальце, бубон (разом або по черзі), а потім дзвіночок, трикутник і т. д.

Педагог повинен по можливості враховувати бажання дітей у виборі музичного інструменту. Один з різновидів шумового оркестру - ансамбль ложкарів. У нього іноді включають кілька інших ударних інструментів (бубон, трикутник і т. д.). Для організації ансамблю духових інструментів необхідно, щоб у кожної дитини був свій інструмент. Ансамблева гра вимагає злагодженості виконання. Це стосується ритмічності і загальної музичної виразності. Педагог спонукає дітей прислухатися до своєї гри і гри партнерів, слухати фортепіанну партію, не прагнути заглушати один одного, намагатися передавати настрої, виражені в музиці.

Спільній грі передують індивідуальні заняття з кожною дитиною і грі невеликими групами (по 2-3 особи). Дітей об'єднують в підгрупи лише тоді, коли вони добре освоїли інструменти, вивчили свої партії.

Для гармонійного звучання змішаного оркестру необхідна велика попередня робота з дітьми - спочатку індивідуальна, потім невеликими групами, ансамблем і, нарешті, всім складом оркестру. У роботі з оркестром музичні керівники в основному користуються готовими інструментування (перекладення п'єс для оркестру), опублікованими у дитячих збірниках. Знаючи деякі правила інструментування, вони можуть самі (за участю дітей), виходячи з характеру музики, визначати склад оркестру, вибирати групи соло інструментів, розподіляти, яким інструментам доручити різні елементи фактури (мелодію, акомпанемент, ритмічний малюнок мелодії, сильні частки тактів, акценти , метричну пульсацію). Мелодію можуть грати спочатку одні інструменти, потім-інші (за музичним фразам або пропозицій).

Склад оркестру, кількість інструментів кожної групи визначають також виходячи з самої музики. При виконанні народних мелодій слід більше залучати народні інструменти (дерев'яні ложки, баян). Для класичної музики вони неприйнятні - тут краще використовувати інструменти, аналоги яких є в симфонічному оркестрі (трикутник, ксилофон, металофон, флейта, гобой).

Співвідношення кількості інструментів у кожній групі (струнні, духові, ударні) визначається по яскравості тембрів. Струнних (тихих) інструментів повинно бути приблизно в два рази більше, ніж дзвінких металофонів. Кількість ударних теж не повинно бути дуже великим. При розподілі між дітьми партій в оркестрі необхідно враховувати їх інтереси та здібності. Хлопцям, які найбільш легко підбирають мелодії на слух, можна доручати партії мелодійних інструментів.

Щоб тримати ритмічну основу, важливо мати гарне почуття ритму. Тому виконання метричної пульсації, ритмічного малюнка мелодії довіряють дітям з розвиненим почуттям ритму. Методика навчання гри в оркестрі схожа з методикою навчання індивідуальної грі і в ансамблі. Діти, які грають на інструментах, які мають звукоряд, вивчають свої партії, починаючи з усвідомлення напрямку руху мелодії. Вони проспівавши мелодію зі словами і без слів (на склади ), визначають за допомогою моделювання напрямок руху звуків мелодії. Щоб визначити співвідношення тривалостей звуків, проплескують ритмічний малюнок мелодії, викладають його на фланелеграфі за допомогою паличок різної довжини або ритмічних позначень, прийнятих у нотній грамоті, роблять підтекстовки ритмічного малюнка мелодії за допомогою складів (ті-ті-та). Грають мелодію на «німій» клавіатурі з одночасним співом і потім вже відтворюють її на музичному інструменті. Педагог повинен бути уважний до кожної дитини. Деякі діти підбирають мелодії по слуху легше інших, отже, їм не потрібні всі підготовчі вправи.

Систематична і планомірна робота з навчання дітей гри на дитячих музичних інструментах дає можливість не тільки закріплювати отримані в процесі музичних занять знання, вдосконалювати музичний слух, а й розвивати самостійність дітей, їх творчу діяльність. Дитяче музикування збагачує дитини враженнями, впливає на розвиток його творчих здібностей, формує моральне обличчя. Музичний досвід, який діти набувають на заняттях, дозволяє успішно застосовувати отримані знання у святах, розвагах і, звичайно, займатися самостійною музичною діяльністю.



Висновки

1) Визначено, що поняття «музикування» дуже багатогранне і має свою історію. Можна виділити кілька основних типів:

1) музикування по моделям усній і письмовій традиції;

2) репродуктивне і творче музикування;

3) домашнє і концертне музикування.

Само відродження творчого музикування в сучасному світі як навчально-педагогічної практики і форми дозвілля свідчить про прагнення наблизити музику до людини, «зробити» її предметом особистого досвіду, насамперед досвіду спонтанного самовираження. Його можна розглядати як дієвий вираз потреби дитини в емоційному і моторному самовираженні.

Питання історіографії музикування було висвітлено в першому питанні першого розділу курсової роботи. Завдання виконано.

2) Визначено класифікацію дитячих музичних інструментів: вони діляться на струнні, духові та ударні. Подібної класифікацією можна скористатися і стосовно до дитячим музичним інструментам, незважаючи на деяку її умовність. 

Струнні - гітари, домри, балалайки і інші інструменти типу народних. Звук на них виникає, коли дитина стосується струн пальцями або медіатором (тонка пластинка з пластмаси). 

Духові - флейти, саксафона, кларнети, тріоли, «мелодії». Звук виникає при вдування повітря в трубку інструменту, а іноді і при вдиханні його з трубки. 

Клавишно-язичкові - баяни, акордеони, гармоніки. Звук виникає, коли натискають клавішу. 

Ударно-клавішні - іграшкові роялі, піаніно. Звук викликає удар молоточка по металевих пластинках, який виникає, коли натискають клавішу. 

Ударні - бубни, кастаньєти, трикутники, тарілки, барабани, металофоні, ксилофони. Звук виникає при ударі рукою або паличками по озвученому тілу інструменту. 

Завдання і зміст музичного виховання визначають і асортимент інструментів для тієї чи іншої вікової групи. У роботі з дітьми раннього молодшого шкільного віку застосовуються в першу чергу такі інструменти, як брязкальця, дзвіночки, дудочки, різні органчики, тобто всі ті інструменти, які звучать м'яко і неголосно. Треба пам'ятати, що в цьому віці необхідно особливо дбайливо ставитися до слуху малюка. Для дітей середнього шкільного віку доцільно використати клавішно - язичкові інструменти (баян, акордеон), ударно - клавішні ( піаніно), духові( флейти, кларнети), струнні (гітари, домри), ударні( ксилофон, бубон).

Дане дослідження не вирішує всієї проблематики питань. Перспективним на мою думку стало б розроблення методик, які б допомогли дитині вирішити проблему складного (синкопованого чи джазового) ритму, та розробці методик колективної злагодженої гри.



Список використаної літератури

1. Метлов Н. А. Музика - дітям. - М.: Просвещение, 1985р. 

2. Іваницький А.І. Українська народна музична творчість: Посібник для вищ. та серед. учб. закладів. - К.: Музична Україна, 1990р. - 336 с.

3. Леонтьева О.Т. Карл Орф. - М.: Музыка, 1984р. - 334 с.

4. Проблемы традиции и новаторства в современной музыке. / Составитель А.М. Гольцман, общ. ред. М.Е.Тараканова. - М.: Сов. композитор, 1982р. - 232 с.

5. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. - Кишинев: Лумина, 1979р. - 624 с.

6. Ліпс Ф. Мистецтво гри на баяні. - М.: Музика. 1985р. - 3 с.

7. Зав'ялов В. Баян і питання педагогіки. - М.: Музика, 1971р. - 14, 15 с.

8. Алексєєв І. Методика викладання гри на баяні. - М.: 1961р. - 25, 27, 30 с.

9. Давидов М. Основи формування виконавської майстерності баяніста. - К.: Муз. Україна, 1983р. - 64 с.

10. Медушевский В. В., Очаковская О. О.Энциклопедический словарь юного музыканта. М.: Педагогика, 1985р. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г. Ананьев. - М. : Наука, 2000р. -351 с. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. - М., 1946р. - 680 с. Сисоєва С.О. Педагогічна творчість : монографія / С.О. Сисоєва. - Харків ; Київ :Каравела, 1998р. - 150 с.

11. Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Б.М. Теплов. - М. : Педагогика, 1947р. - 377 с. Шадриков В.Д. Психология деятельности и способности человека : учеб. пособ. В.Д. Шадриков. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Логос, 1996р. - 320 с. Шадриков В.Д. Мнемические способности: Развитие и диагностика / В.Д. Шадриков,

12. Л.Ф. Черемошкина. - М. : Педагогика, 1987р. - 155 с.

13. Апраксина О.А. Методика музыкального воспитания в школе. - М.: Просвещение, 1983р.

14. Печерська Е.П. Уроки музики в початковій школі. - К.: Либідь, 200р1. - С.38-41 Ростовський О.Я. “Методика викладання музики в початковій школі”. - Навчально-методичний посібник. Тернопіль, Навчальна книга - Богдан 2001р.

15.Ростовський О.Я. “Педагогіка музичного сприймання” - К.: 1997р.

16.Гадалова І.М. “Музика та співи методика викладання”. Навчальний посібник 1ч. - К.: 1996р.

17.Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 кл, 3-4 кл. - К.: “Початкова школа” 2003р.

18. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко,

19. Л. Волинська, З. Огороднійчук та ін.--К.: Просвіта, 2001р. -416 с. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. - Вибрані твори у 5 т. - К.: Рад. Школа. - 1977р. - Т.3 - с. 95. Виготський Л.С. Уявлення і творчість в дитячому віці. М.,- 1967р.



Додатки

Додаток 1

М. Сапонов



Додаток 2

«Нескучные уроки» Т.Ю. Тютюникова



Додаток 3

К. Орф

З. Кодай



Ш. Сузукі

Ж. Делькроз



Додаток 4



Додаток 5



Додаток 6



Додаток 7



Додаток 8



Додаток 9



Додаток 10



Додаток 11



Додаток 12



Додаток 13



Додаток 14



Додаток 15



Додаток 16

Размещено на Allbest.ru

...