А. Кос-Анатольський, життя і творчий шлях

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

На тему: « А. Кос-Анатольський, життя і творчий шлях»

А. Кос - Анатольський - (1909 - 1983)

Він народився 1 грудня 1909 року в Коломиї, що на Станіславщині (нині Івано-франківської області). Коломия - колись невеличке повітове містечко в самому центрі мальовничого Покуття. Розкішна природа цього краю. Поміж розкиданого гірською водою Каміння обрамлений прибраними квітами та різнотрав'ям берегами, стрімко несе свої розбурхані води Прут - красень. Славиться цей край і піснями. Коломия - батьківщина веселих жартівливих пісенно-танцювальних коломийок.

На зламі віків Коломия вирізнялася з-поміж інших повітових центрів. Тут вирувало літературне та суспільно громадське життя, відчутним був вплив діяльності І.Франка, М. Павлика, М. Драгоманова.

У перші роки нового століття сюди приїхав практикувати молодий лікар Йосип Кос із вродливою дружиною Лідою та маленьким синочком Михайликом. Найняли будиночок, невеличкий скромний, але зручний, затишний, із просторою верандою, чепурним садочком. Тут народила Лідія Іванівна ще двох синів Анатолія і Романа, а невдовзі й двох дочок, Лідію та Марію.

У дітей в сім`ї виховували працелюбність, вчили любові до рідної землі, її народу, культури. Батько проводив більшу частину дня на роботі, їздив до хворих по навколишніх селах. А діти постійно були з матір'ю. Лідія Іванівна намагалась якнайскоріше впоратися з господарськими обов'язками, щоб сісти до улюбленого фортепіано. Звуки одразу ж збирали довкола неї дітей, бо музику в їхньому домі любили всі. Анатоль рано почав учитися грі на фортепіано. До занять своїх ставився дуже ревно. Якось зібрала мати своїх дітей і сказала:

? Оцей фортепіаян подарував мені батько, як най здібнішій до музики, ?і, помовчавши, додала:? Тепер моя черга дарувати його дітям…

? Ясна річ, Анатолю, ? встряв до розмови старший, Михайло. ? Він у нас талант!

?Я теж так думаю, що Анатолю, - погодилася мати і, повернувшись до Анатоля, сказала з особливою любов"ю і ніжністю. ? Це хоч і старий, та добрий інструмент, він стане тобі вірним другом…

Важко сказати, чого це чого це мати розпорядилася своїм єдиним скарбом ще тоді, як усі діти при ній чи то час був непевний, тривожний, чи передчувала що скоро розлетяться по широкому світу її соколята.

Перша світова війна обірвала мирне життя родини Косів. Йосипа Михайловича мобілізували до цісарської армії. Влада в Коломиї весь час мінялася: вчора містом шастали австрійські вояки, сьогодні вулицями вже крокували солдати російської армії. Що буде завтра?

Від батька не було ніяких вістей. Коли в Коломию знову вступила австрійська армія, Лідія Іванівна з дітьми покинула квартиру і переїхала дорідні на село. Тут і знайшов їх батько, забрав до Аніфа - невеличкого австрійського села біля Зальцбурга, в якому він на той час служив військовим лікарем. Там і пішов Анатоль зі своїм Братом Романом до німецької школи(іншої в селі не було)після закінчення війни повернулися на Україну, щоправда, вже не в Коломию, а до Станіслава, де батько отримав посаду лікаря. Сім'я Косів поселилася на одній з головних вулиць міста, у великому двоповерховому будинку. Неподалік, на сусідній вулиці містилася українська гімназія, куди одразу ж поступили Анатоль та його брати ? Михайло і Роман.

Через багато літ по тому вже відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський згадуватиме: «Юність моя - це незабутні роки навчання в колишній Станіславській українській гімназії».

У ці роки Анатоль серйозно починав займатися музикою - Фортепіано і теорією. Паралельно з навчанням у гімназії він відвідує нововідкритий у Станіславі філіал Львівського Вищого музичного інституту імені М.В. Лисенка. Викладачем фортепіано в Станіславському філіалі вищого музичного інституту ім. М.В.Лисенка була Стефанія Мишкевич ? Крижнівська. вона вважала Анатоля одним із найздібніших учнів. У 1923 році до звіту готувався Анатолій Кос. Учив рондо c-moll Шопена. Саме тоді й відбулася його перша зустріч із С.П. Людкевичем, який був на той час головним інспектором Вищого музичного інституту ім. М.В. Лисенка і приїхав до Станіслава для перевірки учнів до іспитів, порадив Стефанії Стефанівні показати здібного учня педагогам піаністам Вищого музичного інституту. ? Ваше життя повинне належати музиці, ? сказав тоді Людкевич. І Анатоль сприймав відомого композитора як наказ. Як благословення.

Дедалі музика все більш полонила його. Окрилений вдалим виступом на концерті-звіті у Львові, він кожну вільну хвилину проводив за фортепіано. Успішно склавши іспити на атестат зрілості, Анатоль твердо вирішив продовжувати навчання у Львові, в інституті ім. Лисенка. Так радили йому і Стефанія Крижанівська, і Осип Залєвський, який викладав Станіславському філіалі цього інституту теоретичні дисципліни.

Напередодні від'їзду в нього відбулася серйозна розмова з батьком, який саме тоді приїхав з Угнова. Говорили про майбутнє, про вибір професії. Йосип Михайлович дуже хотів, щоб Анатоль продовжив його справу, став лікарем, та двері медичного факультету університету були зачинені перед його сином: сім`я терпіла матеріальну скруту, а за навчання треба було платити надто дорого. До того ж прийом дітей українців суворо обмежувався. Більш доступними були гуманітарні факультети університету: філософський, літературний, юридичний. Йосип Михайлович порадив пошукати щастя в юриспруденції.

Музикування, ? застерігав сина Кос старший, ? неприбуткова професія, не дасть вона тобі «твердого хліба». Пам'ятай про це і думай про фах, який би допоміг твердо стати на власні ноги. Тоді він ще не знав, скільки доведеться йому докласти зусиль, щоб опанувати такі нелегкі професії.

Тернистими шляхами

Львів - прекрасний і древній, заснований понад сім століть тому галицько-волинським князем Данилом Галицьким. Зруйновані мури старого міста, на горі де у давні часи височів княжий замок, саме тут починається історія Львова. Через гомінку магістраль міста - до тихого затишного парку, біля якого розташована ошатна, прикрашена алегоричними скульптурними групами споруда Львівського університету. На Юридичному факультеті, куди подав свої документи А.Кос, на той час не діяло сумнозвісне дискримінаційне правило, що закривало двері перед абітурієнтами - українцями. Отож у 1927 році він став студентом юридичного факультету Львівського університету.

Наука давалася йому легко. Поряд із класичними мовами - латинню та грецькою, юриспруденцією, ораторським мистецтвом та іншими спеціальними дисциплінами, юнак жадібно вивчав літературу, історію, мовознавство.

Через рік Анатоль вступив до Львівського вищого музичного інституту імені М.В. Лисенка. Його зарахували у фортепіанний клас відомого на той час піаніста Тараса Шухевича. У музичному інституті Анатоль став активним членом гуртка «Домінанта». помітними були успіхи Анатоля і на заняттях у фортепіанному класі. Його педагог професор Шухевич гордився своїм здібним учнем. Проте невдовзі Шухевич залишив роботу у Вищому музичному інституті і перейшов працювати до польської консерваторії імені Кароля Шимановського. Він запропонував Анатолю перевестися до його класу в консерваторію, обіцяючи вчити його безкоштовно. Анатоль погодився.

У консерваторії, паралельно із заняттями у фортепіанному класі Т. Шухевича, А. Кос відвідував лекції доктора С. Барбага, який вів спеціальний курс музично - теоретичних дисциплін та композиції. Анатоль починає серйозно займатися компонуванням, також бере безкоштовні уроки вокалу у співачки О. Бандіровської.

У 1929 році до Львова переїхала мати із сестрами, щоб бути ближче до батька, який досі працював в Угнові. Мати була щасливою, коли в її домі, як і колись у Коломиї, збиралася уся сім"я. Проте недовго тішилася вона родинним щастям. Не минуло й року, як Лідія Іванівна, ще молода й повна сил, раптово померла. Важко переживши смерть коханої дружини, батько одразу постарів. До того ж його самого підтинали хвороби. Анатоль змушений був заробляти на прожиття. Допомагав рідним. Його звикли бачити в танцювальних залах з баяном.

Отримавши у 1931 році диплом магістра, Анатоль пішов працювати у приватну Юридичну контору практикантом. І лише через шість років, захистивши диплом юриста, він одержав дозвіл на адвокатську практику. Проте у львівських приватних конторах роботи для нього не знаходилось. Заробіток треба було шукати провінції. Недовго працював у містечку Рогатині, що на Станіславщині, а далі доля занесла його до Залізців на Тернопільщину. Недалеко від Збруча, де Анатолю вдалося одержати адвокатську контору. І потяглися дні - сірі, буденні, наповнені поданнями, скаргами, дрібними судовими справами. Мізерні гонорари ледь забезпечували скромне існування молодого адвоката. Його активна енергія, творча наснага шукали й не знаходили виходу в цьому одноманітному, сповільненому ритмі. І знову постало питання ? як жити без музики? Дріб'язкові турботи в адвокатській конторі забирали весь його вільний час. Анатоль був у відчаї. « На серці ? морок, ? пише він у Львів до друзів, ? попереду все чорне й непривітне, страшно навіть подумати. Що буду змушений залишатися тут довго». І хто знає, як склалося б далі його життя, якби не настав вересень 1939 року, який докорінно змінив долю молодого адвоката. Возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР у складі єдиної Радянської держави

Загальне піднесення охопило всі галузі культурного життя визволеного краю. У грудні 1931 року у Львові організовується державна філармонія. До її складу ввійшли симфонічний оркестр, професійна хорова капела «Трембіта», солісти - співаки, інструменталісти. Було реорганізовано і передано новому господарю ? народу - оперний театр. А 21 вересня 1940 року відбулося відкриття Державного театру опери та балету. У цей день тут вперше прозвучала опера радянського композитора І.Дзержинського « Тихий Дон».

Перед Анатолем постало складне завдання - знайти своє місце в могутньому, бурхливому потоці нового життя і всі зусилля та прагнення підкорити єдиній меті. Він не мав сумнівів щодо свого покликання: його доля - мистецтво, музика. Залишалось усього себе віддати найпрекраснішій загадковій музі.

Залишивши назавжди адвокатську практику в Залізцях, тридцятилітній Анатолій Кос переїхав до Львова. Перед ним відкрилося безліч можливостей виявити своє вміння. Всюди були потрібні музиканти. Анатоль Йосипович влаштувався викладачем музики і співів у гірничій школі, працював концертмейстером у музичному училищі. Він охоче писав для дітей невеличкі п'єски, пісеньки та інтермедії. Першою пробою пера, самостійною творчою роботою стало музичне оформлення лялькового спектаклю «Дівчинка і білочка». З особливою любов'ю він писав музику для найменших.

Анатоль Кос погодився працювати також у музично ? драматичному театрі. Наявність у трупі театру професіонального оркестру, акторів, які добре володіли вокалом, відкривала перспективи створення розгорнутих музичних партитур майбутніх спектаклів.

Отоді і ввірвалася в його життя війна. Чорним смерчем вона обірвала всі надії, плани, сподівання, поставила в притул на тонку грань життя і смерть.

… Йшов третій рік окупації. Смертельні бої Радянської Армії з фашистськими загарбниками уже гриміли поблизу західних кордонів. У місті посилився масовий терор, облави, арешти. В переповнених тюрмах і таборах смерті щодня знищували тисячі людей - військовополонених, політв'язнів, мирних жителів - українців, поляків, євреїв. Фашисти вдавалися до жорстоких знущань. На обгородженому плацу концентраційного табору для цивільного населення в кінці вулиці Янівської під дулами автоматів грав симфонічний оркестр - кілька десятків музикантів, відібраних із полонених під керівництвом скрипаля зі світовим ім'ям Якуба Штрікса і відомого львівського диригента Якова Мунда. Популярна до війни «Компарсіта» супроводжувала екзекуції, смерть…

А одного дня розстріляли і всіх музикантів. Більше на тюремному плацу не звучала музика - лише зойки, прокльони, постріли…

Фашисти планомірно знищували цвіт української та польської інтелігенції, розкрадали художні цінності, руйнували історичні пам'ятки. І на тих, хто не схиляв голови перед варварами, постійно чатувала смерть.

Ці роки треба було пережити, вистояти, не розгубивши людської гідності.

У цей час Анатолій Кос уже мав сім"ю, був батьком маленької доньки Лідочки. Про сталий заробіток годі було й думати, до того ж моральні й фізичні сили підточувала постійна загроза бути заарештованим і вивезеним на роботу до Німеччини. Рідко в оселі косів озивалося фортепіано.

Весна 1944 року у Львові виявилася сонячною. Весна визволення, весна відродження. Анатолій Йосипович почав працювати в театрі мініатюр, писати музику до вистав. І тепер, пізнавши горе війни, він намагався надолужити втрачене.

Протягом першого повоєнного п'ятиріччя Кос - Анатольський ? наприкінці сорокових років композитор взяв собі цей псевдонім - створив такі перлини хорової творчості, як пісні для мішаного складу « На горах Карпатах», «Зустріч на стерні», «Від Москви до Карпат», «Нова Верховина». На повний голос Кос - Анатольський оспівував свій вересень, свою долю, свою визволену землю. Співавторами композитора стали відомі радянські поети Платон Воронько, Максим Рильський, Яніс Райніс, львів'янин Тиміш Одудько, Григорій Книш.

Близькою для композитора видалася творчість Володимира Сосюри, вона надихнула його на створення таких чудових романсів, як «Гей, тополі мої», «Попливли вечірні дими», « Шаллю зорі золотої». У ті ж роки прийшло до Кос - Анатольського всенародне визнання.

Серце віддано людям

Спогади зринають з небуття, тривожать уяву сивочолого композитора. З далини ніби долинають голоси близьких йому людей, яких уже давно немає. Солодкі й печальні спогади ведуть стежками, з яких починалося його життя, ? були радощі, був і смуток. Що встиг зробити із задуманого колись? Дещо, небагато. Якось він порахував. Майже 500 музичних творів, сто критичних статей з питань музики, літератури, культурно ? громадського життя. Писав вірші. На його тексти складали пісні інші композитори. А з того, що встиг за ці роки створити сам, з того моря мелодій, чи все хвилює душу? Може й не все, але деякі твори пішли в народ.

Своє натхнення композитор завжди шукав і знаходив у вирі життя, в людських долях, у народній пісні, класичних надбаннях. Він завжди пам'ятав про життєстверджуючу силу традицій. І учнів своїх закликав берегти традиції, в них запорука єдності поколінь, роз'єднаних часом, зв"язок з минулим і водночас із майбутнім.

Ретельно розшукував Кос-Анатольський речі для музею М.В. Лисенка. Як радів кожній знахідці! Цінною реліквією музею стала знайдена ним червона китайка, якою в листопаді 1912 року, за старим звичаєм, була накрита домовина класика української музики Миколи Лисенка. І от уже в наш час, коли при Київській консерваторії організувався кабінет - музей М.В.Лисенка, реліквію вдалося розшукати…

Публічні виступи Кос-Анатольського завжди привертали увагу громадськості. Його промови вирізняли емоційно зворушливий пафосний тон, глибокий зміст, широка ерудиція.

Плідно працював композитор в галузі пропаганди музичного мистецтва. Проводив лекторій для молоді по Львівському телебаченню. Анатолій Йосипович багато років очолював Львівську композиторську організацію, в консерваторії вів клас композиції. Чимало його випускників поповнили Спілку композиторів України

Композитор сприяв організації у Львові хору хлопчиків, чоловічого хору, оркестру народних інструментів тощо. Його нагороджено орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, він удостоєний високого звання народного артиста УРСР. У 1956 році трудящі Львівської області обрали Кос - Анатольського своїм депутатом, а в 1970 та 1978 роках він був депутатом Верховної Ради СРСР.

У 1979 році у видавництві «Музична Україна» друком вийшла нова збірка вокальних творів А. Кос - Анатольського, яку було відзначено Державною премією Української РСР імені Т.Г.Шевченка. Спливли роки, енергію і запал все частіше змінював тягар втоми. Лікарі радили Анатолію Йосиповичу берегти серце, бути спокійнішим, трохи байдужішим до всього. Спокійнішим і байдужішим… та хіба він так зможе?

Зі сцени линуть чарівні мелодії творів А. Кос-Анатольського, Р. Сімовича, М. Колесси, Є. Козака, звучать пісні, камерні й симфонічні твори їх учнів - композиторів Б.Янівського, В. Стегайлова, М. Корчинського, І. Івасюка.

Розмовляю з дружиною Анатолія Йосиповича надією Андріївною. Овдовівши в 1961 році, композитор через шість років одружився вдруге. Молода дружина народила йому двох синів - Анатолія та Адріана. Хлопці тримаються біля матері, чекають коли до них підійде тато.

Надія Андріївна Опришко ? Кос керує відділом хорового диригування в музичному училищі, співає в хоровій капелі працівників зв'язку.

…30 листопада 1983 року, напередодні його дня народження Анатолія Йосиповича не стало. Відійшов він зненацька, раптово. Стояв і впав. Так вмирають могутні дерева під ударом жорстокого буревію. Перестало битися серце, жар його він перелив у пісні, палке слово, які віддав людям.

Творчість

Творчість А. Кос - Анатольського відзначається глибокою народністю, яка засвідчує тісні зв'язки автора з сучасністю, його проникнення в сутність явищ, правдиве відтворення образів і подій. Кос - Анатольський став композитором уже зрілою людиною, яка добре знала життя. «Мені було ясно, що митець не може стояти осторонь подій які не щодня, а щогодини відбуваються на наших очах. І мій обов'язок - відображати ці події», - говорив А. Кос - Анатольський. Його слова знаменували глибокі зрушення у свідомості й творчості львівських композиторів.

Хорові пісні, кантати

кос анатольський композитор артист

Пісня А. Кос Анатольського формувалася у примноженні і розвитку традицій - насамперед вітчизняної класики. Неабиякий вплив на творчість композитора мали популярні в західноукраїнському регіоні пісні, що славили героїку, протест злу і несправедливості. Вони зіграли велику роль у розвитку прогресивної суспільної свідомості, активізації демократичної думки на Україні.

Пісні Кос - Анатольського одразу ж знайшли емоційний відгук у серцях слухачів. Композитор зумів просто і дохідливо відтворити в них наше життя. Його пісні хвилювали, вчили дружбі, вірності, любові. Жанрова палітра творчості композитора відсвічує найрізноманітнішими барвами. Тут і пісні громадянського звучання - про любов до рідної землі «Земле, Возз'єднана», про нашу славну історію («Гриміли бандури», на слова Р. Братуня, «Пісня про Буревісника», на слова М. Горького, «Малоземельці» на слова В. Володіна ) і ліричні твори, в яких герой залишається наодинці з чарівною природою, чи спішить на зустріч із коханою, або згадує бойових побратимів («На горах Карпатах»), «Від Москви до Карпат», на слова П. Воронька), і пісні - гуморески, жартівливі, танцювальні («У сусіда у Гаврила» на слова С. Гриценка, «Коломия місто», на слова А. Кос - Анатольського, «На комаринім весіллі», на слова М. Танка).

Рубіж 40 - 50 -х років - важливий етап творчості Кос - Анатольського. Кульмінаційною точкою стали твори, за які композитор у 1952 році одержав Державну премію СРСР - хори «Нова Верховина» (слова А. Кос - Анатольського ), « Зустріч на стерні», «Від Москви до Карпат», цей хор увійшов до виданої в 1944 році хорової збірки львівських композиторів «Співає оновлена земля». Хорові колективи потребували розширенню діючого репертуару, і це стало стимулом виходу у світ нової збірки. Два інших хори побачили світ у 1952 році в збірці « Хорові пісні», виданій у Москві.

Отже, ознайомившись із першими творами Кос - Анатольського в цьому жанрі, можна збагнути його хоровий стиль. Для Кос - Анатольського важливим э послідовне розкриття в хорових п"єса поетичного змісту, його пісням загалом властиві оповідальність, сюжетність. Дотримуючись переважно куплетної форми чи тричастинної концентраційної форми, композитор варіює початковий тематизм, щоразу припасовуючи його до поетичного змісту окремих строф. Таку будову спостерігаємо в хорах «Наша знатна ланкова» (Слова Т. Книша), « Зустріч на стерні» ( слова П. Воронька), « У сусіда у Гаврила» та інших.

Полюбляє Кос - Анатольський також контрастні побудови. І насамперед, тоді, коли це диктується змістом, у якому лежить антитеза, смислове протиставлення, як, наприклад, у «Пісні про трембіту»( слова Т. Одудька), де змальовано картини окупованої фашистами і визволеного карпатського краю. Найчастіше він спів ставляє швидку танцювальну моторику і широку вокальну розповідність. Так, танцювальні і ліричні епізоди чергуються в хорі « Моя гуцулочка» (сл. І. Кутеня), «Коломия - місто», «Гей браття - опришки» ( сл. М. Устияновича) та багатьох інших. Чимало його творів присвячено темі карпатського села, Пісні про працю і побут гуцулів, бойків, буковинців позначені своєрідною народністю, їх вирізняє широкий діапазон емоційних градацій і надзвичайна сюжетна різноманітність.

Яскравий колорит коломийкових наспівів, танцювальні ритми, своєрідність ладо вість гуцульських мелодій із загостреними ладовими тяжіннями, перемінністю окремих щаблів творять барвисті музичні образи. Їх доповнюють ліричні каріозні побудови, емоційно відкриті, що втілюють чи пейзажні замальовки, чи щирі юнацькі почуття

Різноманітною є форма цих хорів. «Так, моя гуцулочка» має три частинну будову, коломийковому обрамленню тут протиставлено ліричний центральний епізод. Хор «Буковинки» ( сл. І. Кутеня) має строго куплетну форму, а «Коломия - місто» - куплетно - варіаційну, в якій мелодія заспіву щоразу видозмінюється, відповідно до сюжетного розгортання поетичних строф. Окрему групу в хоровій творчості Кос - Анатольського складають скерцозні концертні п'єси, так звані жартівливі хори, або хори - гуморески: « У сусіда у Гаврила», « Зустріч на стерні», « Молодички - чарівники» та «Ксенька - підпенька» (сл. Кутеня ), «Цимборики» ( сл. Стельмаха), « На комаринім весіллі» та. ін

Нерідко хори будуються як своєрідні сцени - мініатюри. У прямій мові героїв, діалогічних співставленнях партій соліста і хору або окремих хорових груп акцентується увага на індивідуальних рисах характеру героїв. Тематизм цих творів насичений стихією народно - пісенної інтонацій, танцювальними метро - ритмами, своєрідністю інструментальних награвань. Особлива роль тут належить коломийці. Із цього жанрового джерела композитор черпає і гармонічно - ладову мінливість, і своєрідну побудову та ритміку.

«Нова Верховина»

У цій масштабній розгорнутій музичній картині для мішаного хору та симфонічного оркестру змальоване щасливе життя, що прийшло в оновлений карпатський край. Образи хору ніби вихоплені із самого виру життя - барвисті, емоційно Наснажені. цікава побудова твору 6 контрастні епізоди об'єднано в цілісний ряд, як у самостійній куплетній формі, скажімо, в першому епізоді зіставлено два контрастні образи: епічно - урочисту заставку («Верховино, Верховино, наш Карпатський краю»), де ніби чується голос величних і недосяжних гір, змінює тема - образ нового гуцульського села - рухлива, енергійна, з танцювальними елементами та хвацькими вигуками. Провідну роль відведено наступній темі хору - коломийці, яка в загальній композиційній побудові стає рефреном - повторенням. Викладена жіночими голосами, вона звучить ніжно й лагідно, мелодійно відтінюючи мужнє звучання епізодів, що приходить у партії чоловічих голосів хору.

Музика коломийкового рефрену має народний характер. Здається, автор перейняв її у троїстих музик десь на вечорницях чи на якихось інших молодіжних гуляннях.

Тематизм наступних епізодів також органічно пов"язаний із різними фольклорними джерелами. Один із таких епізодів розробляє ритмічні й ладові ознаки чоловічого танцю аркана.

Жанрово - танцювальні засади визначають образність хору «Нова Верховина», його національну забарвленість цементують композиційну побудову, утворюють цілісну багатоскладову форму, що ввібрала в себе ознаки рондо, куплетної пісні, сюїти.

Ознаки, характерні для хорової творчості А. Кос - Анатольського 50 - 60 х років - національна визначеність, проста й доступна для сприйняття форма, емоціонально насичена методика, барвистість тембрових співставлень тощо, - стають у майбутньому його стилістичною нормою

Ліричні хори поповнились такими популярними творами як « Буковинські вечорниці» (сл. Кутеня), «Коли відлітають лелеки»(сл. А. Кос), « Вечір в Чорногорі»(сл. В. Григорака) «Біля річки Черемоша» ( сл. Бакая), « В забутому саду» ( сл. Воронька) тощо.

Кантати

Вагомість задуму, маштабнісь, розгорнута композиція, залучення до музичного вислову сольної та оркестрової звучності нерідко зближують хоровий твір з кантатною формою. Ряд своїх композицій автор називає кантатами «Гриміли бандури», «Гімн Каменяреві» тощо. Проте це жанрове визначення є дещо умовним, оскільки оркестр тут виконує підпорядковану функцію, його роль, по суті, зводиться до акомпанементу.

Справжньою прославною кантатою є « Безсмертний заповіт», написаний для мішаного хору, соло баритона та симфонічного оркестру на слова композитора до 150 - річчя з дня народження Т. Г. Шевченка.

Задум цього твору виник у А. Кос - Анатольського у березні 1964 року, під час одного з концертів, присвячених Кобзареві, що відбувся у Львівській філармонії.

Твір «Безсмертний заповіт» належить до найпоширенішого в сучасній українській музиці різновиду прославної кантати із власними для неї ознаками: втілення змісту в площині узагальненого розкриття музично-поетичної ідеї, значними акцентами оспівування, прославлення. У мелодиці «Безсмертного заповіту» як і загалом у більшості кантат цього типу відчутний вплив масової та народної пісенності. У розвитку музичного матеріалу переважає неквапливе розгортання провідної думки. Вільно розгорнуту форму, засновану на зіставленні кількох різних за характером епізодів, динамізують поліфонічні побудови. У хорових партіях експонуються і набувають розвитку головні теми кантати. Саме тут концентрується емоційний потенціал твору. У фіналі виразно й переконливо, хоча дещо й традиційно використано цитати із «Заповіту» Т. Шевченка з музикою Г. Гладкова. Таким чином, композитор максимально конкретизує програмний задум вокально - симфонічної композиції. «Безсмертний заповіт» вирішено в усталених традиціях прославної кантати. Твір приваблює стрункістю форми щирістю вислову, яскравим мелодизмом.

У1967 році композитор створив кантату «Від Ніагари до Дніпра» для хору, солістів та оркестру, на слова Р. Братуня.

Пісні, романси, вокальні ансамблі

Особливе місце в творчості А. Кос - Анатольського посідають сольні пісні та романси. Найчастіше композитор називає їх «солоспівами». І справді таке визначення якнайкраще відповідає жанровій природі вокальної лірики Кос - Анатольського, оскільки більшість її зразків, як визначають музикознавці, стоїть на межі з романсом і піснею. Солоспіви більш розвинені, ніж пісні, але простіші від романсу.

Яскрава індивідуалізована образність, передумовлена поетичною основою, ясне й чисте світовідчуття, проста й доступна, переважно куплетна форма, мелодійна винахідливість, щира, відверта емоційність - ось ті риси, які характеризують солоспіви А. Кос - Анатольського.

Композитор написав чимало пісень та романсів на вірші класиків української літератури Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. Його улюбленими поетами - співавторами були В. Сосюра, М. Рильський, П. Воронько, Д. Павличко, Р. Братунь, І.Кутень. Завдяки А. Кос - Анатольському набули музичного втілення художні переклади поезій С. Єсеніна, М. Танка, Я. Райніса. Є в творчості Анатолія Йосиповича також цикл романсів, написаних на тексти сонетів В. Шекспіра, чимало творів на власні тексти.

Стилістику пісенно - романсової творчості А. Кос - Анатольський визначає насамперед мелодика, що базується на інтонаційній лексиці українського фольклору, побутуючого музичного оточення. Широким є коло жанрових різновидів його сольних вокальних творів. тут і розгорнуті концертні п'єси, арії, монологи, рапсодії, і ліричні мініатюри, і жартівливі танцювальні сценки. Форма їх також різноманітна: куплетна, рондальна, три частинна, варіаційна, наскрізна…

Та хоча пісні й романси А. Кос - Анатольського за змістом і формою, жанровим нахилом надзвичайно різні, незмінним у них завжди виступає яскрава національна визначеність. У мелодиці його пісень та романсів: інтонаційні звороти, ритміка, ладово - структурні особливості фольклору (від безпосередніх запозичень окремих фраз, речень, інтонаційно - ритмічних формул, у майже незмінному, у майже незмінному, » цитатному» вигляді, до творчого переосмислення фольклорних ознак).

Майже 40 років А. Кос - Анатольський писав романси та пісні. Твори 40-50- х років майже не виходять за межі інтимної лірики, образи їх лежать у сфері особистих почуттів. Такими є, зокрема, романси на вірші В. Сосюри - «Бродить ніч», « Попливли вечірні дими», «Шаллю зорі золотої» в цей час з'являється романс - «Рідна мати» на слова М. Рильського, написаний для драматичного сопрано у супроводі симфонічного оркестру, в розгорнутій формі твору переважають рельєфна мелодика, патетично піднесені інтонаційні побудови, строга метро - ритміка, повнозвучна оркестрова палітра супроводу. Саме в 50-х роках він створив кращі свої романси і солоспіви, такі як «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой коли б я сокіл», «Ой піду я межи гори», «Солов'їний романс» та інші.

Камерно-інструментальна та симфонічна музика

Свої перші інструментальні твори А. Кос - Анатольський почав писати в кінці 40-х на початку 50-х років. це були переважно твори для скрипки. за кілька років він створив чимало скрипкових п'єс: «Вечірня мазурка», «Романс», « Танець Дзвінки», « Баркарола», « Колискова» та інші. Особливо популярними були « Біля водограю» та « Думка і чабарашка».

Згодом композитор почав писати для фортепіано, віолончелі, арфи, інструментальних ансамблів. Мелодика, ритміка ладо гармонічна основа цих п'єс органічно поєднує різноманітні елементи пісенно - танцювальних народних зразків. Із національних джерел випливають не лише пісенний характер мелодики, а й засоби її розвитку, фактурний виклад, орнаментика тощо. Важливою прикметою інструментального доробку композитора стає романтично-піднесене звучання творів. у них панує ясне, щире світовідчуття, відкрита емоція. Серед виразових засобів на першому місці мелодія - розспівна, вокальна, завжди національно забарвлена. Нерідко мелодика має танцювальний характер, визначений жанровими прикметами інструментальної народної мелодики.

У симфонічному доробку композитора передусім слід назвати три концерти: для арфи з оркестром фа - мінор, для фортепіано з оркестром №1, який є транскрипцією арфового концерту, та фортепіанний концерт №2 - ля мінор. Другий фортепіанний концерт особливо популярний, в основі бойківська щедрівка « Чи дома, дома, господареньку, на Новий рік, на здоров'я». Написаний у пісенному жанрі. Композитор уникає природного для сонатного алегро контрастного протиставлення тем та напруженого драматичного розвитку, властивого сучасним симфонічним творам. Він вирішує всю першу частину в єдиній ліричній, романтично - піднесеній сфері. В Анданте тему бойківської щедрівки змінює пластична елегійна тема, пов'язана з картинами лагідного весняного дня.

Закінчує концерт фінал, написаний у формі рондо, в якому також переважають пісенно - танцювальні теми. Рефреном рондо стає легка і жвава тема коломийкового характеру, в якій відчутні ремінісценції тематизму першої частини концерту.

1957 створив дві симфонічні сюїти до власних балетів «Хустка Довбуша» та « Сойчине крило», також створив дві сюїти до балету « Орися»

Інструментально - симфонічна творчість не стала магістральною в творчості композитора. Можливо саме тут він виявився найбільш традиційним: і щодо форми, і щодо виражальних засобів.

Размещено на Allbest.ru