Аналіз хорового твору "Утес"

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЗ «Запорізьке музичне училище ім. П.І. Майбороди» ЗОР

Аналіз хорового твору «Утес»

Виконала

Студентка III курсу

Спеціалізації

«Хорове диригування»

Герасименко Аліна

Класс викладача

Скнар Катерини Петрівни

Запоріжжя, 2017

І. Історико-стилістичний аналіз

вокальний диригентський мінорний шебалін

Віссаріон Якович Шебалін (1902-1963) - радянський композитор, педагог, професор Московської консерваторії, народний артист РРФСР, лауреат двох Сталінських премій першого ступеня, ректор Московської державної консерваторії імені П.І.Чайковського, входив у футуристичну літературно-художню групу «Червоная тройка».

Народився в Омську, в сім'ї інтелігентів. Перше знайомство з музикою відбулося у фортепіанних класах Омського відділення Російського музичного товариства. Подальшу освіту він продовжив у музичному технікумі (сьогодні це Омське музичне училище В.Я. Шебаліна). Його музичним викладачем став М.І. Невітов.

У 1923 р. достроково закінчивши училище він поступив до Московської консерваторії,по класу композиції М. Я. Мясковського. На цей час у нього вже було кілька оркестрових творів, ряд фортепіанних п'єс, романси на вірші Р. Демеля, А. Ахматової, написав початок Першого квартету.Будучи студентом 2 курсу консерваторії, він написав свою Першу симфонію, в якій відчувається яскрава творча індивідуальність автора, та його прагнення до самостійного мислення.

Після закінчення консерваторії, він стає одним з перших її аспірантів, а також запрошується на викладацьку роботу.

У 1942 р - становиться директором, а у 1935-му - професором Московської консерваторії.

Серед учнів Шебаліна: Т. Хренніков, О. Фельцман, Б. Чайковський, Ю.Чічков, В. Торміс та інші.

В. Шебалін блискуче знав поезію і літературу, сам складав вірші, чудово розбирався в образотворчому мистецтві, володів латинською, французькою, німецькою мовами і користувався власними перекладами (наприклад, віршів Г. Гейне).

Композитор працював практично у всіх основних музичних жанрах, в тому числі створив багато музики до драматичних спектаклів, радіовистав, кінофільмів. Серед творів композитора:2 опери («Укрощение строптивой » і «Солнце над степью»), створив свою редакцію опери С. С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», 2 балета («Жаворонок», «Минувших дней воспоминание»), 3 оркестрові сюїти, 5 симфоній. Написав численні камерно-інструментальні ансамблі, близько 80 пісень і романсів,9 квартетів,оперета «Жених из посольства». Крім того, Віссаріон Шебалін завершив і інструментував незакінчену оперу Модеста Мусоргського «Сорочинський ярмарок», працював також над інструментовкою незавершеною опери Мусоргського -- «Саламбо».

Для творчості Шебалина характерні ідейна значущість образного змісту, розвиток традицій російської класики, благородство мелодики, часто несе в собі інтонації російських народних ліричних і епічних пісень.

Хорова музика Віссаріона займаєвагоме місце у творчості композитора. Музику для хору а capрella почав писати вкінці 40-х років, в той час, коли в післявоєнні роки радянська хорова виконавська культура відзначалась значним підйомом. Активно розвивались такі творчі колективи: Державний академічний хор російської пісні під орудою О. Свешнікова, Петербургська академічна капела (художній керівник Г. Дмитрієвський), Республіканська хорова капела( керівник А. Степанов) та інші.

В. Шебалін пише концертні хорові мініатюри а capella для великого складу хору високопрофесійних співаків.

Він также автор 2-х кантат «Синий май» на вірші Осєєва та«Москва» для солістів мішаного хору та симфонічного оркестру.Більше ніж 70 мішаних хорів, серед яких: «Зимняя дорога», «Стрекотунья-белобока» , «Песня о степане Разине», «Ехо» на вірші О.С.Пушкіна; «Парус», «Утес» на віршіМ.Ю.Лермонтова; « Да будет светел каждій час» , «Дуб» , «Хорошо весною бродится» на вірші М.В. Ісаковського; « Казак гнал коня» , « Мать послала к сыну думы», «Жаворонок», «Березе» , «Весна-красна» на вірші білоруського поета М.Танка;«Полынок», «Бессмертник» на вірші А.О. Сафронова, а також хорина вірші Я.Уховського, А.Жарова, В.Азарова, Б. Южаніна.

Багато хорів аcapрellа композитор присвячував видатним хоровим диригентам: Г.Р. Ширме, А.В. Преображенському, Г.Г. Ернесаку, А. С. Степовому, А.Г. Копосову , В.П. Мухіну, Д.С. Васильеву-Буглаю та С.В. Попову.

Хори Шебаліна відзначені чуйним перетворенням поетичних текстів, майстерністю хорової інструментовки. За провідної ролі гармонії малюється мелодично розвинені хорові партії та різноманітність їх сполучень. Нерідко застосовуються одноголосні та двухголосні заспіви, сольні партії на фоні хору, хорові унісони, гармонічно насищенні кадансові акорди.

Гармонії притаманна ладова перемінність, діатонізм, плагальність, застосовування однойменних натуральних ладів,що придає хорам особливу свіжість.

Даний хоровий твір який він присвятив видатному радянському композитору та диригенту Олексію Павловичу Копосову(1902-1967), який був керівником російської пісні всесоюзного радіо, та консультантом Омського народного хору.

Михайло Юрійович Лермонтов (1814-1841)- російський поет, прозаїк, драматург,художник і офіцер.

Освіту здобув у Московському університетському благородному пансіоні, одному з найкращих учбових закладів Росії. У цей час поет пише вірші та перші поеми: "Черкесы", "Кавказский пленник".

У 1832 році Михайло Юрійович намагається перевестися в Петербурзький університет, але йому відмовляються зарахувати вивчені в Московському університеті предмети, і він вирішує присвятити себе військовій кар'єрі, надходячи в цьому ж році в Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів.

У 1835 році Лермонтов закінчує Школу у званні корнета й служить у гусарському полку. У цей час Михайло Юрійович пише прозаїчні твори: ”Маскарад”, “Княгиня Литовська”, “Сашка” , що принесли йому широку популярність По натурі Лермонтов був людиною жагучою, із сильною волею й дуже гордим. Все своє життя був самотнім, легко йшов на ризик, брав участь у дуелях, ніколи не був улюбленцем суспільства.

У 1837 році переведений у Нижегородський драгунський полк і їде на Кавказ.

У 1838 році Лермонтов переведений у лейб-гвардію Гродненського полку у Петербурзі. Із цього часу до поета приходить слава талановитого літератора. Михайло Юрійович знайомиться з багатьма відомими поетами, спілкується з інтелігенцією Петербурга. У 1840 році Лермонтов уже друкується в журналі “Вітчизняні записки”.

Будучи людиною із загостреним самолюбством, Лермонтов цілком заслужено одержує славу розпачливого дуелянта.У 1840 році Михайло Юрійович брав участь у дуелі із сином французького посла, за що й був відправлений на Кавказ у діючу армію. На Кавказі засланець Лермонтов починає захоплюватися живописом, пише картини. У лютому 1841 р. Лермонтову дозволили коротку відпустку, але невдовзі, сповнений похмурих передчуттів, він мусив знову вирушити до полку.

Лермонтов загинув на дуелі у 1841р. Вбивцею поета став його колишній товариш по юнкерської школі Микола Мартинов,якого обурила гострота, пущена на його адресу поетом.

В останні місяці життя поет створив свої найкращі вірші -- «Родина», «Утес», « Спор», «Листок», «Нет, не тебя так пылко я люблю». Останній твір Лермонтова -- "Пророк".

Незважаючи на дуже коротке життя (він прожив 28 років), Михайло Лермонтов залишив нащадкам чимало чудових творів, що склали золотий фонд вітчизняної літературної класики. Вони багато разів видавалися в нашій країні і переведені на багато іноземних мов.У творчості Лермонтова тісно переплелися громадянські, філософські й суб'єктивні, глибоко особисті мотиви.Твори Лермонтова отримували великий відгук у живописі , театрі, кінематографі. Його вірші стали справжнім джерелом для оперної, симфонічної та романсової творчості. Багато з них стали й народними піснями.

Поетом було написано понад 400 віршів, найпопулярнішими з яких є: «Парус», «Тучи», «Смерть поета», « На севере диком…», «Бородино», «Утес».

Також перу Лермонтова належать твори у прозі: романи « Герой нашего времени», «Вадим». Серед відомих поем слід також виділити «Кавказский пленник», «Хаджи Абрек», «Боярин Орша», Мцыри», «Демон».

Вірш «Утес» Лермонтов написав в 1841 році, за кілька тижнів до своєї смерті. Більшість літературних критиків сходяться на думці, що при написанні вірша «Утес» Лермонтов побажав поєднати духовне з матеріальним, порівняти між собою божественність, неземну красу хмаринки і буденність, мирську сутність «Утесу».

Вірш «Утес» відноситься до пейзажно-філософської лірики. Основна тема вірша - самотність людини в величезному світі, яка розкривається за допомогою прийому уособлення. В основі твору лежить паралелізм між людським життям і природою: людські переживання і дії переносяться на стару скелю і золоту хмаринку. Композиція побудована на контрасті головних героїв - «тучки»і «утеса». «Тучка» символізує легке і безтурботне ставлення до життя, а «утес» - більш ґрунтовне ставлення до життя.

Вірш має багато різноманітних тлумачень. Можливо в ньому відображена проблемалюдських відносин вже не молодого чоловіка та молодої красуні, яка залишила глибокий слід у його самотній душі.

Серед засобів художньої виразності переважають уособлення («тучка ночевала» и «умчалась», «утес плачет», «стоит», «задумался»). Особливу виразність твору надають метафори «по лазури», «утес-великан», епітети «золотая тучка», «весело играя», «старый утес», перифраз ««влажный след» - сльоза,і алітерація звуків «р», «л», «в ». Плавність вірша досягається за рахунок використання асонансу - повторення голосних звуків «о» і «а».

Слід виділити, що цей вірш є одним з рекордсменів серед лермонтовської поезії,за кількістю музичних творів, написаних різними композиторами на цей текст: їх кількість в цілому перевищує два десятка серед яких є: П.І.Чайковський, М.А.Балакірев,О.С. Даргомижський, А.Г. Рубінштейн, С.В.Рахманінов, М.А.Римський-Корсаков та інші.

Вірш написаний п'ятистопним хореєм, двоскладовою стопою з наголосом на першому складі.

/Но-че-ва-ла/ туч-ка/ зо-ло-та-я/

/на/ гру-ди/ у-те-са/ ве-ли-ка-на/

«Утес»- це хорова мініатюра для чотириголосного мішаного хору а`capрella, де чітко простежується пісенність, властива народному співу.

ІІ. Музично-теоретичний аналіз

Форма: проста двочастинна

1ч (1-8т) - період квадратної будови 4т+4т

2ч (9-18т) -3т+7т

Темп: помірно, співучо - характер виконання

Ритм: простий. Основний рух викладений восьмими та четвертними тривалостями. Зустрічаються внутрішньо складові розпіви шістнадцятими тривалостями ( ).

Розмір: - складний

Метр: простий

Фактура:гомофонно-гармонічна з елементами підголоскової поліфонії(15-16т.).

Основна тональність:a-moll, зустрічається дорійський лад у 6,7т-8т, та IV# ступінь у 6т, 10т.

Гармонічна мова твору відзначена яскравим національним російським колоритом. Це натуральний мінор, плагальні каданси, наприклад: 17-18т - t-VII7 -t -II2, ; закінчення фраз типовим стрибком на квінтовий тон ладу ( 2т,6т, 17-18т), паралельний рух терціями. Наприклад: А1 і А2 (5-6т), Аі Т (11т), чоловічий хор (14-17т).

Перша фраза твору заспівується солюючими альтами , подібно розспіву в російській народній протяжній пісні. Зустрічається органний пункт у баса в (11,15-18т).

Мелодії властиво хвилеподібний та поступовий рух, звукозображальні прийоми - інтонації зітхання в чоловічому хорі на фоні теми альтів «и тихонько плачет», яка будується на повторені прими (немов капання сліз).

Мелодика кантиленна, близька до російських тужливих пісень. Часто оспівуються інтервали ч4, м6, м2, б2.

ІІІ. Вокально-хоровой аналіз

Тип хору: мішаний

Вид хору: чотириголосний a capрella з divizi в партіях А,Т,Б.

Діапазон: А1-fis2

C- e1-fis2

А- a- c2

T- e- f1

В- A1 -c1

Теситура партій середня, висока в партії тенора у 9 т-10 т., низька у кінці в партії Б. У 16-17т головною мелодією є партія сопрано, тому іншим голосам треба співати тихіше і слухати мелодію.

У творі утворюється природний ансамбль.

Характерний рух мелодії хвилеподібний. Мелодія співуча, але зустрічаються стрибки на широкі інтервали: ч5^(4,7-8,12-13т,10т) та ч4v(1,8-9т), м6v(1т), м6^(9т)- слід інтонувати вузько.м7 ^(6-7т)- вузько, а м7v(14-15т) - підтягуючи з загостренням. В 17т. у басів зустрічається стрибок на октаву, який треба заздалегідь підготовити та заспівати в одній позиції, підтягуючи звук.

У 14т у тенорів складністю є звук «е1» у нюансі рiano, який слідспівати на гарній опорі. У 15т в партії альта зустрічається багаторазове повторення одного звука який слід підтягувати.

Особливу увагу потрібно приділити підголоскам, які повинні бути опорою і прикрасою мелодії. За рахунок підголосків, відбувається розвиток образу. Тема пісні виразна,вокальна. Вона не повинна занадто перевершувати підголоски по динаміці, а складати гармонійну єдність з ними. Нижній голос є основою гармонії і повинен бути хорошим фундаментом для всіх голосів.

Працюючи над мелодичним строєм, слід дотримуватись певних правил: малі інтервали інтонувати вузько,а великі - широко. Верхні звуки спирати на дихання, а при низхідному русі треба подумки уявляти , що мелодія рухається уверх , підтягуючи при цьому звуки. Наприклад: 2,5,11,16т). У 6т та 10т ноту «des»- як ввідний тон , слід співати гостро та підтягуючи, а ноту «dL» у 7т слід інтонувати широко.

Працюючи над гармонічним строєм,треба дотримуватись певних правил:1.) У 10т слід звернути увагу на інтонування cтупенів VI7 акорду. І і Vступінь інтонується стійко, ІІІ- до підвищення, а VII слід інтонувати з тенденцією до заниження.

2.)Також зустрічаються мінорні та мажорні тризвуки. У мажорному тризвуку основний тон та V ступінь потрібно співати стійко, а терцію загострюючи, так як вона дає характеристику ладу. А в мінорному тризвуку І і V ступінь слід співати до підвищення, а терцію з тенденцією до пониження.

3.) У всіх партіях зустрічаються октавні унісони які потрібно прослуховувати(3,5-8,10-11,16-18т). Подвоєні звуки слід прослуховувати і співати їх тихіше.

Штрих: legato- виконувати протяжно, зв'язано, плавно без поштовхів. Для цього потрібна чітка та виразна інтонація, фраза, ясне відчуття руху мелодії. Усі голосні повинні бути щільно защеплені між собою, а вимова приголосних, зміна висоти звуку та форми голосних вимовляється швидко.

Тип дихання: ланцюгове, яке допоможе відчути всю глибину твору. На границях фраз важливо не брати дихання. Загальне дихання буде після кожної фрази. Кожна група хору свою репліку повинна співати на ланцюговому диханні.

Серйозною складністю у виконані твору є те, що основний динамічний нюанс - р - mp - ppp (окрім 1частини). Це потребує міцного дихання, кріпкої опори в співі.

Дикційні особливості: у співі необхідно простежити, щоб основою співу були голосні, а приголосні промовляти чітко і коротко. Приголосні в середині і в кінці слова потрібно переносити до приголосного наступного (8-9,9-11,16-18т), це забезпечить виразну подачу голосних звуків і буде сприяти плавному звуковеденню.

Наприклад: Но-че-ва-ла ту-чка зо-ло-та-я;

У-тромвпу-тьо-на у-мча-ла-сьра-но

При співі треба дотримуватись правил орфоепії російської мови:

Голосний «о» вимовляється як «а» у словах : «ночевала»-«начевала», «золотая»- «залатая», «весело»-«весела» та інш.

Слово «след» вимовляється як «слет».

На межі слів «но остался», дві поряд розташовані голосні треба трохи відокремити в співі: «но астался».

ІV. Виконавський аналіз

Хорова мініатюра В. Шебаліна «Утес» має лірико-філософський характер, тому її слід співати виразно, осмислено та з почуттям. Основна тема вірша - самотність людини. Необхідно передати два контрастні образи: образ легкої хмаринки (1 частина, жіночий хор) та «Утеса»- образ самотності, засмученості у другій. Тому в першій частині характер звуку повинен бути м`яким,ніжним та світлим, а в другій - «густим», «темним», «сумним».

В творі Шебаліна «Утес» яскраво виражений російський національний колорит, мелодика близька до російської протяжної пісні . Фразування також відмічається широтою та протяжністю. У виконані слід домагатися безперервного плавного кантиленного звучання, цільності проведення фраз, які спираються на поетичні строфи. Перша частина має одну велику фразу з кульмінацією у 8 т.на слові «играя». Тут динамічна кульмінація твору.

У 6-7т з`являються розспіви на шістнадцятих, цим самим підкреслюючи м`якість та витонченість «тучки».Ці розпіви треба проспівати м`яко та вокально.

Друга частина починається у іншому характері. З затакту на «р» вступають баси, до яких на 3й долі приєднуються тенора, а потім і жіночий хор у нюансі «mр». Слід зауважити, що вступ кожної партії має бути м`яким, як продовження основної фрази. Акцент на слові « в морщине» - нерізкий.

У 11т в партії басів є органний пункт,який символізує безвихідність,застиглий стан (15-18т.) В партії альтів у 15т на словах «И тихонько плачет» автор передає відчуття капаючих сліз, яке співається на одній ноті, та інтонаціями зітхання у чоловічій партії. Основна змістовна кульмінація твору у 16т на слові «плачет». Підкреслюється гнучкою динамікою, виразною мелодичною лінією сопрано.

Закінчується твір в низькійтеситурі в динаміці «рр», повторення слова «в пустыне». Партії відлунням доносять останні акорди.Окставісти придають більшої звучності,завершеності та насиченої глибини.

Головною вокальної складністю твору є широка кантилена та не гучна динаміка, які досягаються майстерним володінням співочим диханням. Твір не легкий як з технічної, так із змістовної сторони. Його успішне вдумливе виконання можливе тільки повноцінно укомплектованим високопрофесійним хором.

Репетиційний план:

1) Розпочати роботу над твором слід з ознайомлення колективу із творчістю композитора та поета, розповісти основний зміст та ідею твору.

2) Наступним етапом є ілюстрація партитури хору на фортепіано або у формі аудіозапису. Кожному співаку треба прослухати свою партію внутрішнім слухом.

3) Далі розучування сольфеджіо на розвідних репетиціях. Особливу увагу слід приділяти чіткому інтонуванню VII натурального ступеню, IV# та VI# в партіях сопрано и альтів. Також слід попрацювати над плавністю звуковедення та ланцюговому диханню.

4) Після впевненого освоєння мелодії кожної партії, слід їх поєднати : сопрано-альт, тенор-бас, при цьому співаючи на склад «льо», який допоможе співати на legato. Зважаючи на те, що фактура хорового твору здебільш поліфонічна , партії повинні слухати один одного.

5) У 15-16 необхідно окремо вистроїти акорди хорового акомпанементу , виконуючи динамічні нюанси та штрихи. Наприклад: інтонації «зітхання» .

У 10-12т та 14-18т слід вистроїти акорди по руці диригента поза темпу та ритму. Приділити увагу октавним унісонам, які треба вистроїти, а також не подвоєні звуки акордів, які мають чітко прослуховуватись.

6) Наступний етап є робота над художньою інтерпретацією. Слід добавити літературний текст, виконати усі динамічні відтінки, гнучке фразування. Працювати над художньою досконалістю виконання.

Диригентські складності:

1) Плавне з'єднання долей, кантиленна, наповненість рухів рук, показ тривалих фраз.

2) Зміна диригентського жесту для різної фактури і штрихів із застосуванням різного плану рук, для показу теми та акомпануючих партій.

3) Своєчасний вступ і зняття .

4) Показ динамічних нюансів.

5) Зміна характеру.

Список літератури

1.) Безбородова Л.А. Дирижирование - М. : Просвещение, 1985. - 181 с.

2.) Доронюк В. Курс техніки диригування. - Івано-Франківськ, 2004. -116с. 3.) Левандо П.П. Анализ хоровой партитуры- Л. : Музыка, 1971. - 102 с.

Размещено на Allbest.ur