Принцип хорової театралізації на прикладі творчості академічного камерного хору "Хрещатик"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принцип хорової театралізації на прикладі творчості академічного камерного хору «Хрещатик»

Дослідженню хорового мистецтва присвячено чимало наукових розвідок, проте здебільшого вони розкривають специфіку музичного матеріалу або особливостей хорового мислення того чи іншого композитора. Аналіз особливостей хорової театралізації є темою, що на даний момент ще не здобула достатнього висвітлення у музикознавчій літературі. Деякі аспекти побутування фольклору розкриваються у праці М. Кагана «Морфологія мистецтва». Низка питань, пов'язаних з використанням фольклору у жанрі обробки народної пісні здобула висвітлення у фундаментальній роботі А. Іваницького «Історичний синтаксис фольклору. Проблеми походження, хронологізації та декодування народної музики», яка стала методологічною основою для даного дослідження.

Метою дослідження є розкриття специфіки хорової театралізації на прикладі творчості академічного хору «Хрещатик».

Виклад основного матеріалу. Одним з хорів, що вже має досить тривалу історію існування, є академічний камерний хор «Хрещатик». Він був започаткований 1994 року. За цей час колектив став неодмінною частиною не лише мистецького життя Києва, але й фестивалів, пов'язаних з сучасною композиторською творчістю, таких, як «Київ М'юзік Фест», «Музичні прем'єри сезону». І. Щербаков, голова Спілки композиторів України охарактеризував його діяльність наступним чином: «Хрещатик» є взірцем мобільного, високопрофесійного сучасного музичного колективу, відкритого до пошуків, до музики різних епох і жанрів, різних стилістичних напрямів. Вони співають все - від музики українського і світового бароко - до музики сучасної, вони охоче підтримують все нове, відкриваючи нові імена композиторів, починаючи зі студентів, перші твори яких виконують вже не один рік. Вважаю, що цей чудовий колектив на чолі з Павлом Струцем - справжня високотехнологічна і художньо - озброєна лабораторія нової музики» [1].

Варто зауважити, що в рамках фестивалів сучасної музики виступає чимало інших колективів, зокрема, хорових. Проте часом їм не вистачає чогось «свого». Натомість хор «Хрещатик» має «нове дихання», яке він здобув 2007 року, коли його очолили генеральний директор і натхненник ідеї створення «хорового театру» Андрій Воїнов і художній керівник - заслужений артист України Павло Струць. Саме завдяки творчим ініціативам А. Воїнова колектив почав створювати повноцінні шоу-програми, якщо казати сучасною мовою. Мається на увазі відродження ідеї синкретичного дійства, яке б поєднувало спів, танець, рухи, певні елементи обрядовості, притаманні фольклору.

Влучне визначення синкретизму можна віднайти у праці М. Кагана «Морфологія мистецтва», де він вказує на те, що синкретизм - це достатньо відома в науковому обігу (почасти - і у побутовій свідомості) морфологічна ознака первісного мистецтва, що припускає первісну його нерозчленованість на види мистецтва (поезію, музику, танець) [3]. А. І. Іваницький у роботі «Історичний синтаксис фольклору» зауважує, що цим терміном позначають «жанрово - родово-видову аморфність первісного мистецтва. Почасти синкретизм збережено у фольклорі й досі - як єдність слова і наспіву (іноді - й інших компонентів, наприклад, танкових рухів) у процесі творення-виконання» [2, 200].

Звісно, термін синкретизм не зовсім доречний для позначення мистецького процесу, який відбувається у XXI столітті, проте варто відзначити виняткову гармонічність того хорового театралізованого цілого, яке представляє хор «Хрещатик» на своїх сольних концертах. Так, досить цікавим явищем став один з останніх проектів колективу під назвою «Намисто красних пісень», який відбувся 11 листопада 2016 року у приміщенні Будинку вчителя. Основою програми стали широко відомі народні пісні «Цвїте терен», «Чорнії брови, карії очі», «Сива зозуленька», «Туман яром», «Ой чорна я си чорна», «Розпрягайте хлопці коней», «Ой у полі три криниченьки», «Як служив же я у пана», «Ой ти місяцю», «По садочку ходжу», «Ой чий-то кінь стоїть». Проте, на відміну від звичних, так би мовити «академічних» обробок пісень, постала широка палітра їхніх творчих переосмислень, поданих крізь призму світобачення таких сучасних композиторів та аранжувальників, як Г. Гаврилець, А. Бондаренко, О. Орлова, В. Тормахова. Свій внесок у створення обробленого музичного продукту зробив також сам диригент і художній керівник - П. Струць.

Вибір пісень був зумовлений цілісним баченням концерту хормейстера. Саме його «режисерське» у певному сенсі бачення сприяло тому, що широкий спектр авторських рішень обробок не став на заваді появі єдиного концертного дійства. Проте, звичайно, різні композитори, кожен з яких має власний індивідуальний творчий стиль, розкрили потенціал, що містять народні пісні, по - своєму. Подібний результат також пов'язаний із сутністю самого фольклору, для якого притаманна варіативність. Про це зазначає А. Іваницький: «Серіація залишається головним засобом творення пісенних версій. Цим пояснюється широко відоме явище варіативності - і як варіантності (пісня існує насамперед у множині версій, насамперед регіональних), і як варіаційності (обрядові наспіви й тексти створюються не як пошук нового, оригінального, а у межах видозмінювання вже існуючого)» [2, 236]. Хоча кожен автор бачить навіть одну й ту саму пісню в іншому ключі, приналежність до традицій розвитку української композиторської хорової школи сприяло певній уніфікації музичного компоненту концерту, що абсолютно не зменшує досягнень кожної творчої особистості, а навпаки свідчить про наявність єдиної лінії розвитку.

Що ж саме дає змогу казати про те, що хор «Хрещатик» представив не просто набір обробок народних пісень? Насамперед те, що, на відміну від традиційного академічного концерту, велику увагу було приділено постановці танцювальних рухів, елементів театралізації, пов'язаних з текстом пісень чи навіть іноді підтексту, який в ньому відкрили внаслідок переосмислення композитори. Безумовно важливою тут стала й робота режисера-постановника, балетмейстера - Анастасії Гнатюк. Навіть незначні рухи стали доповненням до майстерного вокального виконання, коли ж йде мова про повноцінну постановку номера, що включає жести, крокування, танець, елементи пантоміми то стає зрозумілим, що це не додаток, а єдино вірна форма існування музично - ритмічно-танцювального цілого.

Варто відмітити, що стильова різнобарвність концерту була чималою, було використано елементи джазу, року, реггі, сучасних композиторських технік. Проте всі вони гармонійно поєднувались, адже загальновідомо, що саме народні пісні завжди були, є і залишаються джерелом натхнення для композиторів. Надзвичайно багато творів українських композиторів було побудовано як обробка народної пісні, або пісня ставала темою, що надавала поштовх для подальшого розвитку композиції, іноді використовувались лише ладова, інструментальна чи ритмічна структура фольклорного джерела. А. Іваницький вказує на те, що фольклор завжди цікавив людей, причому не лише у своєму оригінального вигляді, але й в обробленому. «Інтелігентні люди шанують народну пісню. А в гарному, майстерному виконанні та обробленні - як творчість Миколи Леонтовича, як хори й виконавство Олександра Кошиця, який у першій третині XX століття підкорив світ, - тим більше» [2, 354].

Так Андрій Бондаренко, піаніст та композитор, що представив свої обробки пісень в даному дійстві, таким чином охарактеризував своє розуміння народних першоджерел: «Прозвучать сучасні обробки народних пісень. І, зокрема, мої скромні спроби продовжити справу Леонтовича й аранжувати деякі з пісень, які Микола Дмитрович аранжувати не встиг. Українські пісні - дуже цікаві. Вони всі про кохання. Причому кохання - так як воно є - «звечора до рання». У них немає якихось надривних або фальшивих емоцій, - лише свята правда і символіка. Символіка - коли ти розумієш, що і «віночок» - то не тільки віночок, та і «кінь» - це не тільки кінь» [4]. Звісно не варто вважати, що всі пісні пов'язані з ліричним началом, проте А. Бондаренко вірно відзначив певні риси сентименталізму, притаманні українському фольклору. Подібний підхід відзначали багато дослідників. Сферу почуттєвого сприймання народної музики в освічених верствах суспільства Рене Генон визначає як сентименталізм у культурі. «Сучасна громадськість на свій кшталт ставиться до фольклорних наспівів (насамперед в обробленнях композиторів) естетично, гедоністично. У гуманітарних науках та широких верствах суспільства обрядові мелодії сприймаються (звернуся до метафори) як емоційно-звукова огорожа ландшафтного парку, де розкошують словесно-художні образи нечуй-вітру, квітки-ромен, степової чайки, чумацьких шляхів, любові й розлуки, радості й смутку, які, власне, й приваблюють «відвідувачів»» [2, 354].

Розглянемо деякі композиції з тих, що були представлені на концерті. Так досить цікавим було перевтілення народних пісень у творчій інтерпретації В. Тормахової. Абсолютно різними за жанровими витоками є композиції «Гиля, гиля, сірі гуси» та «Несе Галя воду». Перша пісня лірико-драматична, пов'язана з наспівністю, і представляє широке поле для вокалізації. Автор аранжування використовує музичну мову, максимально наближену до тональної, яка щедро розквітчана за рахунок розспіву фрази «гиля, гиля, гуси». Квазі-канон з елементами гетерофонії створює ефект звуконаслідування хвилям, гоготу гусей, шелесту крил. Мелодія надзвичайно пластична, добре запам'ятовується, у дусі ліричних народних пісень, вона створює своєрідний рефрен, неодноразово повторюючись. Вона проходить чотири рази протягом всієї композиції, створюючи сумний та ліричний настрій. Використання альтерованих акордів наближує гармонізацію пісні до джазової обробки у стилі lounge. Відбувається виокремлення ключових інтонацій і застосовується прийом хорових перекличок та імітацій.

Проведення мелодії доручається хоровим партіям в залежності від того, хто промовляє в даний момент. Коли йде мова від дівчини - це переважно сопрано, іноді альти, якщо ж мовить парубок - тоді баритони. Подібна темброва драматургія посилюється жестами, що часом нагадують розмахи гусячих крил, які відтворює жіноча частина хору. Плинність вокального руху підкреслюється похитуваннями та «перетіканням» виконавиць партій сопрано та альтів, що створює ефект ходіння по колу, безвиході, неминучості та невідворотності наставання того, що наперед визначено. Якщо згадати, що згідно з текстом пісні, «козак плаче молодий», то стає зрозумілим те, чому чоловіча частина виконавців стоїть під час співу абсолютно нерухомо - це своєрідне втілення закосніння душі, надзвичайний розпач, який замість того, щоб призвести до активних дій, викликає завмирання. Проте автор приймає сторону не хлопця, а дівчини, акцентуючи увагу на останніх словах: «Кажуть люди, сама знаю, що ти мене не любив».

Зовсім по-іншому вирішена постановка пісні «Несе Галя воду». Сама пісня й так жартівлива за своїм характером, проте В. Тормахова ще більше посилює цю її ознаку. Перше проведення пісні є у певному сенсі «класичним», зразковим, тим, до якого звикли слухачі. Проте відразу після нього починається епізод, жанровим витоком якого є реггі. Подібне осучаснення не змінює характеру твору, посилюючи комедійно-іронічний підтекст. Пожвавлення темпу, яке відбувається за рахунок дрібної ритміки сприяє тому, що жодний виконавець вже не може стояти нерухомо. Усі виконавці пританцьовують, причому відбувається розділення жіночої та чоловічої групи співаків навпіл. Автор проявляє велику увагу до тексту пісні, переосмислюючи цю жартівливо-танцювальну композицію. У момент смислової тихої кульмінації відбувається перехід від сфери моторики до повної зупинки танцю та дії. Пов'язане це з запитанням: «Чом не шанувала?», що залишається без відповіді. На перший план виходить декламаційне жанрове начало, яке зазвичай у цій пісні відсутнє. Після цього знову повертається танцювальність та створюється образно-тематична арка з першим розділом композиції. Останній куплет, що повторює перший, співається у квазі-автентичному виконанні без рухів, танцю, повільно, повертається пісенне жанрове начало.

Отже, в даному проекті елементи театралізації є невід'ємною частиною розкриття художнього образу, наявного в народній пісні та його жанрових трансформацій, які здійснюють композитори в процесі її обробки. Результат роботи диригента, режисера-постановника, композитора та виконавців створюють цікаве неординарне ціле, що поєднує елементи традицій та новаторського підходу до створення сучасного музичного продукту.

Наукова новизна. У роботі розглянуто аспекти хорової театралізації в контексті діяльності камерного академічного хору «Хрещатик» на прикладі проекту «Намисто красних пісень». Досліджено, що театралізація, з одного боку виступає своєрідним відродженням синкретичного дійства, яке було умовою побутування фольклору. З іншого боку, додання танцювально-драматургічних елементів сприяє кращому розкриттю психологічних аспектів, пов'язаних з текстом музичної композиції.

Висновки. Сучасна хорова музика знаходиться на стадії пошуку нових можливостей розвитку творчого потенціалу виконавських колективів. Винайдення неординарних підходів пов'язане із зверненням до національних традицій та внутрішнім оновленням музичного матеріалу, яке сприяє популяризації діяльності хорових колективів, їх просуванню в умовах ринкових відносин та якісного зростання рівня артистів.

Література

1. Академічний камерний хор «Хрещатик» [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://www.bestchoir.kiev.ua.

2. Іваницький A.I. Історичний синтаксис фольклору. Проблеми походження, хронологізації та декодування народної музики. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2009. - 404 с.

3. Каган М. Морфология искусства. Историко-теоретическое исследование внутреннего строения мира искусств. - Л., 1972.

4. Хор «Хрещатик» [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: https://www.facebook.com/Khreschatyk. Chamber. Choir/.

Размещено на Allbest.ru