Вплив церковного професійного академічного співу на трансформацію автентичної пісенної традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 783.087.068.(477) (09) (045)

Вплив церковного професійного академічного співу на трансформацію автентичної пісенної традиції

Марія Камінська,

У статті розглянуто деякі аспекти духовної музики - широкого пласту світової культури, що включає у себе саме церковну музику, тісно пов 'язану з текстами релігійного змісту і призначену для виконання під час богослужіння й у побуті. Виділено та наголошено, що саме духовна культура людства формує церковно-співацьку культуру, яка є однією зі складових частин богослужбового співу, що носить у собі процес переосмислення естетичних цінностей. Церковний спів являється особливим засобом для досягнення тієї ж мети, яку переслідує і читання - він не має власного музичного значення як концертний спів, його призначенням є не показати вищу ступінь розвитку музично-вокального мистецтва, а співдіяти ясності і педагогічно-повчальній стороні богослужіння, а, з іншої, - є засобом для благоговійної виразності релігійних почуттів вірян.

Мария Каминская, доцент кафедры хорового пения Львовского национального университета имени Ивана Франко

ВЛИЯНИЕ ЦЕРКОВНОГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО АКАДЕМИЧЕСКОГО ПЕНИЯ НА ТРАНСФОРМАЦИЮ АУТЕНТИЧНОЙ ПЕСЕННОЙ ТРАДИЦИИ

В статье рассмотрены некоторые аспекты духовной музыки - широкого пласта мировой культуры, которая включает в себя именно церковную музыку, тесно связанную с текстами религиозного содержания и предназначенную для выполнения во время богослужения и в быту. Выделены и отмечено, что именно духовная культура человечества формирует церковно-певческую культуру, которая является одной из составных частей богослужебного пения, носящий в себе процесс переосмысления эстетических ценностей. Церковное пение является особым средством для достижения той же цели, которую преследует и чтения - оно не имеет собственного музыкального значения как концертное пение, его назначением является не показать высшую степень развития музыкально-вокального искусства, а содействовать ясности и педагогически поучительной стороне богослужения, а с другой, - является средством для благоговейной выразительности религиозных чувств верующих.

Mariya Kaminska, Associate Professor of the Choral Singing Department

THE EFFECT OF THE CHURCH'S PROFESSIONAL ACADEMIC SINGING ON THE TRANSFORMATION OF AUTHENTIC SONGS TRADITIONS

The article describes some aspects of church music - a vast reservoir of the world culture, which includes the church music closely connected with the texts of religious content and intended for performing during the the liturgy and at home. The article highlights and points out that the spiritual culture of mankind forms the church singing culture, which is one of the components of liturgical singing, that is in a process of rethinking the aesthetic values. The church singing is a great way of achieving the same goal that is pursued by reading - it does not have its own musical value as concert singing, its purpose is not to show a higher degree of musical and vocal art but the cooperation of clarity and the educational and instructive side of liturgy, and on the other side - is a means of reverent expression of the believers' religious feelings.

Постановка проблеми. Розвиток самоусвідомлення нації. “Народне життя, - писав в Свою естетичну пам'ять український народ найкраще зберіг у піснях, що стали основою подальшого розвитку професійної музики. Народні митці створили впродовж століть різноманітну кількість різних за жанрами народних пісень, виробили різні способи, методи пісенного виконавства та локальну стилістику. Саме церковний спів у світовому культурному процесі - це велика ділянка духовної діяльності людини у трансформації автентичної пісенної традиції. Це не тільки один із догм формування музичного професіоналізму, але й передусім процес професійного становлення фахівця. Християнський церковний спів завжди був об'єктом уваги наукової думки від початку свого існування. Цьому феномену присвячено багато досліджень теологічного, історичного, філософського, аналітичного, літературно- музично-текстологічного напрямів. Вже у першому тисячолітті свого існування форми християнського богослужіння, а з ними і співу, були досить досконало вивчені. Практично були розроблені різноманітні жанри за функцією у богослужінні, за способом та манерою виконання. Високий рівень різноманітних методик, система фіксації, величезна культура усної традиції робили творення церковної музики, певною мірою, справою ремісничою.

У час нових реалій відбувається виправлення численних наукових викривлень, що спотворили вітчизняну художньо-світоглядну систему в цілому. Відбувається повернення до духовних цінностей, наука нагромаджує позитивний досвід осягнення сутності церковної музики. Безперечно, допомогою в цьому виступають дотичні праці з літургіки, образотворчого мистецтва, церковної архітектури, паралельних національних відгалужень східнослов'янської церковної музики.

Аналіз основних досліджень і публікацій. У наукових дослідженнях українських музикознавців, що з'явилися останнім часом (роботи Н. Герасимової- Персидської, Л. Корній, О. Цалай-Якименко, О. Шевчук, Ю. Ясиновського) присвячені переважно текстологічним та джерелознавчим проблемам. До питання сутності народнопісенного виконавства та професійної підготовки виконавців народної пісні звертались у своїх працях українські мистецтвознавці К. Квітка, Ф. Колесса, А. Іваницький, С. Грица, російська збирачка та дослідниця фольклору Є. Ліньова та інші дослідники. Також у науковій літературі фольклористи описують такі особливості народного автентичного виконавства: акцентування звуків (помірне, сильне, дуже сильне), коротке дихання (перехват), словообрив - глибока цезура зі взяттям дихання посеред слова, коротке суміжнощабельне коливання голосу (тремолювання), використання перехідного звучання голосу, що виникає при переході з грудного регістру в головний (нагадує фальцет), особливості вимови літературного тексту - вживання надрядкових (діактричних) літер, що вказують на редукцію основної літери (звуку).

Мети статті - з'ясувати роль церковного хорового співу в контексті формування музичного професіоналізму, вплив церковного професійного академічного співу на трансформацію автентичної пісенної традиції.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Церковний спів знайшов своє втілення в музичній освіті в Україні. На той час початкова освіта зосередилась в руках духовенства. Реформи 60 - 7 0-х років не обійшли шкільної справи. Видається “Положення про початкові народні училища”, затверджене 14 липня 1864 р. У 80 - 90-х роках XIX століття почала зростати кількість церковно парафіяльних шкіл. Навчальні заклади, що знаходилися під опікою духовного відомства, вводять окремий предмет - “церковний нотний спів”. Виходять розпорядження, спрямовані на покращення стану викладання церковного співу. Так, у постанові “Про заходи кращої постановки викладання церковного співу” сказано:

1) пояснити, що церковний спів належить до числа обов'язкових предметів, а тому до вивчення його мають залучатися всі учні, причому бажано спільно з колишніми учнями брати участь в богослужбовому співі у церкві в дні недільні і святкові;

2) вважаючи навчання церковного співу обов'язковим для кожного учня, просити єпископів преосвященних зробити розпорядження, щоб тим вчителям церковних шкіл, які підготують учнівський хор і будуть керувати ним в храмі при богослужінні, видавати з церковних коштів особливу винагороду;

3) доручити єпископським радам звертати особливу увагу на постановку викладання церковного співу в тих другокласних школах, які призначаються для підготовки помічників священиків з викладання Закону Божого в початкових школах;

4) з огляду на те, що протягом одного місяця на літніх учительських курсах неможливо Грунтовно ознайомити слухачів з курсом співу, доручити єпархіальним Волинським радам влаштувати періодичні курси співу в два літніх сезони;

5) при перегляді програм з церковного співу зробити точний перелік церковних піснеспівів, вивчення яких є обов'язковим для всіх учнів;

6) при перегляді штатів другокласних шкіл, окремих вчителів співу, які мають учительське звання, урівняти в пенсійних, службових та інших правах з іншими штатними вчителями цих шкіл [3, 484]. Вводилась єдина система початкової освіти, керівництво і контроль за навчальним процесом якої покладалися на губернські училищні ради, що складалися з чиновників і представників духовенства. музика духовний церковний культура

Церковний спів має багато спільного з церковним читанням і за змістом піснеспівів, і за своїм значенням під час богослужіння і, частково, за властивостями характеру мелодій. У цих двох важливих церковно-богослужбових елементах інтегруюча основа одна - це саме християнське богослужіння. Церковний спів являється особливим засобом для досягнення тієї ж мети, яку переслідує і читання - він не має власного музичного значення як концертний спів, його призначенням є не показати вищу ступінь розвитку музично-вокального мистецтва, а співдіяти ясності і педагогічно-повчальній стороні богослужіння, а, з іншої, - є засобом для благоговійної виразності релігійних почуттів вірян. Це все надає церковному співу особливо виняткових особливостей, обмежує і музичну побудову, і інтонацію, і виконання його співаком.

З появи у Києві в Х ст. церковний спів не був догмою, як і інші види мистецтва він еволюціонував, і записи з XVI ст. вказують на його унікальне мелодійне багатство та різноманітність. Як і раніше, церковний спів записувався знаменами, проте кількість їх значно збільшилась, а це надзвичайно ускладнювало читання текстів. У системі записів виникла нагальна потреба реформи, і десь в кінці XVI ст. майже всі церковні монодичні співи почали записувати на п'ятилінійному нотному стані. Не вдаючись в подробиці нотного запису зазначимо лише, що він став показником європейських впливів на українську теорію. Разом із безперечними окремими ознаками європейських запозичень, київська лінійна нотація мала й свої оригінальні риси (найпоказовіша з них - квадратність), через що київську нотацію легко розпізнати серед інших. Прийнявши християнство, вітчизняна культура увійшла в світову культурологічну орбіту, увібравши в себе духовні та мистецькі надбання багатьох народів і великих цивілізацій Стародавнього світу та європейського Середньовіччя.

Корпус українського богослужіння, а з ним і церковний спів в основних формах та жанрах майже в повному обсязі, безпосередньо був запозичений з Візантії, ймовірніше, через посередництво південних слов'ян. Засвоївши досягнення греко-візантійського богослужіння і спираючись на власні пісенні традиції, Україна- Русь створила оригінальне музично-поетичне мистецтво як усної, так і писемної форм. Це мистецтво і стало першим етапом розвитку українського музичного професіоналізму. В княжу добу постав і набув значного хронологічного розвитку найтриваліший етап української професійної музики. Він визначив її національну сутність та оригінальність впродовж багатьох століть, а в певному сенсі аж до нашого часу

Церковний спів був засобом освіти і виховання народу, цариною асиміляції впливів, створення оригінального сплаву християнських мистецьких витоків з українським фольклором. Можна стверджувати, що християнський церковний спів відіграв провідну роль у становленні національного менталітету українського народу.

Про походження церковного співу в Україні існує декілька версій. Перша - спів цей прийшов з Візантії у зв'язку з княжим охрещенням України- Русі у X ст. Друга - церковний спів примандрував в Україну до офіційного хрещення з мандрівними християнськими проповідниками з Візантії через Болгарію, де він значною мірою слов'янізувався. Третя - церковний спів існував в Україні до її офіційного хрещення як витвір українського народу У наукових дослідженнях проблематика, пов'язана з церковним співом, розглядається паралельно із загальною проблематикою виникнення та встановлення християнської віри та релігії в Україні. Як правило, постають питання: звідкіля і коли прийшло християнство в Україну, чи прийшло шляхом офіційного тиску, а чи поширювалось в народі шляхом асиміляції візантійських впливів. Зрозуміло, що у політичні плани Візантії входила якнайшвидша християнізація українських земель. Впроваджувались ці плани через правлячу верхівку. Історик Михайло Грушевський писав: “Перехід київської династії на християнство, з погляду візантійців, був переходом її на підвладне, свого роду, васальне становище супроти імперії. Це виявилось ясно в листі одного патріарха від 1393 року до московського князя, де він пояснював, що імператор Ромеїв заразом цар і самодержець всіх християн - не може мати церкву і не визнавати над собою владу царя” [2, 22].

Духовна музика - це великий пласт світової культури, що включає власне церковну музику, пов'язану з текстами релігійного змісту і призначена для виконання під час богослужіння й у побуті. Найдавніша форма духовної музики у вузькому сенсі - синагогальна (в іудаїзмі) і церковна (у християн) - спів псалмів. Ранньохристиянська церковна музика була одноголосною, без супроводу інструментів. У Західній Європі згодом пануючим став григоріанський спів, на Русі - знаменний розспів.

Українська музика зберігає свій вокальний характер. У зв'язку з цим немає музичного інструменту і в українській православній церкві. Орган у православній церкві не привився, і церковна музика на Україні так само чисто вокальна (тобто хоровий спів). Майже два тисячоліття духовну культуру людства формує церковно-співацька культура, однією зі складових частин якої є богослужбовий спів, що із давніх часів називався “ангелоподібним” і оангельським”. Ця особливість набуває значення музичного культурогенезу Виступаючи у формі багатовікової літургічної практики, розспів одночасно стає плідним тлом для досліджень сьогодення.

Найбільшого розквіту церковна монодія в Україні набула наприкінці XVI - на початку XVII ст. Найяскравіше мелодичне опрацювання отримують вечірні богородичні пісні - так звані догматики, які витворили виняткову мелодичну єдність на всьому українському етнічному просторі. Тому не випадково О. Кошиць, хоровий диригент і великий знавець церковного співу, вважав догматики одним із найяскравіших надбань української церковної музики і відносив їх остаточну мелодичну кристалізацію на XV ст. [4, 342 - 343].

Тогочасна візантійська церковна музика являла собою систему наспівів - формул, які одночасно виконували й функцію ладів. Їх записав І. Дамаскін у VIII ст., запровадивши до церковної практики у формі Октоїху. Він регламентував загальний склад наспівів, які застосовувались у богослужінні, тоді як якість виконання залежали від підготовленості співця, його уміння співати одні і ті ж самі тексти на різні наспіви і у різній манері. Зазначені наспіви називались подобнами, але існували й піснеспіви з конкретною мелодією (самогласни), які у поєднанні з подобнами утворювали основу візантійської музичної системи [5, 78].

Висновки. Зміни та трансформації автентичної пісенної традиції в українському церковному співі від його витоків до часів високого розквіту відбулися під впливом національно-визвольних, антифеодальних рухів та селянсько-козацьких повстань XVI - XVII ст. під релігійним гаслом оборони православної віри. Таким чином, розвиток церковного співу упродовж найрізноманітніших історичних періодів ще більш промовисто демонструє факт активного функціонування зазначених детермінант, які не тільки продукують певні характеристики феномена, а й формують його визначальні чинники.

Література

1. Безклубенко С.Д. Музы на ложе Прокруста / С.Д. Безклубенко. -- К.: Мистецтво, 1986. -- 200 с.

2. Грушевський М. Історія України-Русі. -- Ч. І. /М. Грушевський. -- К., 1994. -- 736 с.

3. Григорчук І.С. Духовна музична культура українця кінця XVI -- XVII ст. під кутом зору музичної практики православної християнської традиції /І. С. Григорчук // Наукові записки. Випуск 3. -- Рівне: РДПІ, 1998 р. -- С. 139 -- 143.

4. Маценко П. Листування з О. Кошицем в справі обробки догматів знаменного розспіву / П. Маценко //Ювілейний збірник УВАН в Канаді. -- Вінніпег, 1976. -- С. 342 -- 343.

5. Уланова С.И. Украинская музыкальная культура XVII ст. (мировоззренческий аспект) / С.И. Уланова. -- К., 1994. -- 167 с.

1. Bezklubenko S.D. (1986). Muzy na lozhe Prokrusta [Muses on the bed of Procrust]. Kyiv: Mistetstvo, 200p. [in Ukrainian].

2. Hrushevskyi M. (1994). Istoriia Ukrainy-Rusi [History of Ukraine-Russ]. Kyiv, 736 p. [in Ukrainian].

3. Hryhorchuk I.S. (1998). Dukhovna muzychna kultura ukraintsia kintsia XVI -- XVII st. pid kutom zoru muzychnoi praktyky pravoslavnoi khrystyianskoi tradytsii [Spiritual music culture of Ukrainian at the end of XVI--XVII cc. from the perspective of the musical practices of the Orthodox Christian tradition]. Naukovi zapysky, Issue 3. Rivne: RDPI, pp. 139 -- 143. [in Ukrainian].

4. MatsenkoP (1976). LystuvanniazO. Koshytsem v spravi obrobky dohmativ znamennoho rozspivu [Correspondence with A. Kosice case processing tenets of landmark chant]. Iuvileinyi zbirnyk UVAN v Kanadi. Vinnipeg, pp. 342 -- 343. [in Ukrainian].

5. Ulanova S.I.(1994). Ukrainskaya muzykalnaya kultura XVII st. (mirovozzrencheskiy aspekt) [Ukrainian music culture (Ideological aspect)]. Kyiv, p. 167. [in Russian].