Діяльність Онисії Шреєр-Ткаченко у контексті українсько-польських культурних зв’язків (1960-ті - початок 1970-х років)

Размещено на http://allbest.ru

2

УДК 78.072(477)(438)

Діяльність Онисії Шреєр-Ткаченко у контексті українсько-польських культурних зв'язків (1960-ті - початок 1970-х років)

Євгенія Ігнатенко

Сьогодні старовинна музика є вагомою складовою концертного життя Європи - Західної, Центральної і Східної. Вона має своїх виконавців і слухачів, свій інструментарій та інститути, у яких вчать на них грати, свою музичну літературу і її дослідників. Та не так давно, якихось 50-60 років тому, видання з історії європейської музики не містили розділів про слов'янську старовинну музику, а почути її було неможливо.

Одним із мистецьких заходів, завдяки якому ситуація почала поступово змінюватися, став міжнародний фестиваль і конгрес старовинної музики Центральної і Східної Європи Musica Antiqua Europae Orientalis (MAEO)Назву імпрези Musica Antiqua Europae Orientalis придумав видатний польський музикознавець, проф. Ієронім Фейхт. Див.: Bezwinski A. XV Musi-ca Antiqua Europae Orientalis (Kilka uwag do historii) / A. Bezwinski // XV Musica Antiqua Europae Orientalis. Acta Slavica. - Bydgoszcz, 2009. - S. 10., який, починаючи з 1966 року, відбувався кожні три роки в польському місті Бидгощ. Його організували директор Поморської філармонії ім. І. Я. Падеревського Анджей Швальбе і професор Інституту музикології Варшавського університету Зоф'я Лісса.

У межах цього проекту розпочалася тісна багаторічна співпраця українських і польських музикантів. Українсько-польським контактам з МАЕО у 1960-х - на початку 1970-х років присвячено наше дослідження. В Україні ці контакти були зосереджені в руках професора Київської державної консерваторії ім. П. І. ЧайковськогоЗ 1995 року Національна музична академія України (далі - НМАУ) імені П. І. Чайковського., завідувачки кафедри історії музики Онисії Яківни Шреєр-Ткаченко.

Мета статті - «зазирнути за лаштунки» одного з визначних форумів старовинної музики, визначити коло людей, завдяки яким українська музика звучала в Бидгощі на фестивальних концертах і була представлена на наукових засіданнях, порівняти пропозиції щодо українських концертних програм з їх реалізацією, розкрити особливості міжнародної співпраці в умовах радянського тоталітарного режиму. Дослідження здійснене за архівними документами і листуванням, які залишили учасники подій: Онисія Шреєр-Ткаченко, Анджей Швальбе, Зоф'я Лісса, Юрій Кєлдиш, Ніна Герасимова-Персидська, Катерина Алєксєєва тощо.

Співпраця А. Швальбе з українськими музикантами розпочалася ще наприкінці 50-х років. Він спілкувався з Б. Лятошинським з приводу виконання в Бидгощі 1961 року його симфонічної поеми «Гражина». Симфонічний оркестр Поморської філармонії приїздив з концертами до Черкас 1967 рокуBlazejewski S. Dokumentacja kontaktow mi^dzynarodowych Andrzeja Szwalbego w zbiorach Archiwum Panstwowego w Bydgoszczy / S. Blazejewski // Andrzej Szwalbe i jego dziedzictwo. Zbior studiow, tom 1. - Bydgoszcz, 2016. - S. 166, 167.. Але найбільшим проектом, розпочатим А. Швальбе у 60-х роках, до якого долучилися українські музиканти і музикознавці, стали фестиваль і конгрес старовинної музики Центральної і Східної Європи.

Значення бидгоських імпрез для України важко переоцінити. На Першому фестивалі і конгресі 1966 року Україна вперше представила свою старовинну музику на міжнародному рівніДив. також: Ігнатенко Є. Українська старовинна музика на поль-ському фестивалі та конгресі Musica Antiqua Europae Orientalis / Є. Ігнатенко // Київське музикознавство: Культурологія та мистецтво-знавство. - К., 2016. - Вип. 53. - С. 3-14.. Про її сприйняття на фестивальних концертах 1966 року дізнаємося зі звіту О. Шреєр-Ткаченко, яка виступила з доповіддю на конгресі: «<...> З величезним художнім успіхом пройшли концерти вітчизняної музики XVI - XVIII ст. у виконанні Державної хорової капели РРФСР під керівництвом Олександра Юрлова, солістів та оркестру Поморської філармонії (диригент Володимир Єсипов). <...> У другому і третьому концертах російської та української музики прозвучали інструментальні твори Бортнянського, Трутовського, Караулова, пісні та романси Теплова, Дубянського, Сковороди, Козловського. Зацікавленість викликала Симфонія невідомого автора XVIII ст. на українські теми і великий музично-драматичний твір Євстигнія

Фоміна “Орфей і Еврідіка”. Але особливе хвилювання бага- точисленної публіки викликало прослухання фрагментів старовинних українських дум “Невольничий плач”, “Про трьох братів Азовських” та “Про бурю на Чорному морі”. Виконав її з великим почуттям молодий співак і бандурист, вихованець Київської консерваторії Юрій Демчук. Експресія і драматизм цих вільних рецитацій у супроводі бандури були сприйняті як цілком самобутній, незрівнянної краси і сили витвір народного духу. <...>»\

Що привертає увагу? По-перше, окремого концерту української музики на фестивалі не було, уперемішку звучали твори українських і російських авторів. По-друге, українську музику виконували російські виконавці. Єдиним винятком 1966 року стало виконання українських історичних дум співаком і бандуристом Юрієм Демчуком. О. Шреєр-Ткаченко наголошує на тому, що його виступ мав надзвичайний успіх.

Укладачем концертних програм від Радянського Союзу був московський професор Ю. Кєлдиш. Спочатку він не планував ані концерту української музики, ані співпраці з цього приводу з українськими колегами. Змінила ситуацію наполегливість польських організаторів імпрези і українських музикантів з Київської консерваторії.

Зрозумівши позицію Ю. Кєлдиша, А. Швальбе і З. Лісса не відмовились від своїх планів представити українську музику в Бидгощі. У вересні 1963 року вони надіслали листи ректору Київської консерваторії А. Штогаренку, в яких повідомляли про запланований фестиваль, про зарезервовані планом заходу концерти української старовинної музики, про перебіг підготовчих справ і запрошували українських музикантів до співпраці. Шреєр-Ткаченко О. Звіт про фестиваль у місті Бидгощ : рукопис. Центральний державний музей-архів літератури і мистецтв України (далі - ЦДАМЛМ України), ф. 1156. Цит. за: Копиця М. Епістологія у лабіринтах музичної історії / М. Копиця. - К., 2008. - С. 309-310.

У листі А. Швальбе від 26. 09. 1963 р. читаємо: «Зі щирою приємністю хочу повідомити товаришу Ректору, що на вересень місяць 1966 р. заплановано проведення в Бидго- щі і Торуні Фестивалю і наукового Конгресу, присвяченого старовинній музиці братніх народів: Польщі, України, Росії, Болгарії, Чехословаччини, Югославії, Румунії та Угорщини. <...> Будемо дуже зобов'язані за надання нам інформації щодо програми концертів, які, відповідно до поданого проекту, зарезервовані для старовинної української музики, як і щодо джерел, з яких ми могли б отримати потрібні нотні матеріали. Не менше значення мали би для нас зауваження щодо диригентів, солістів, а також українських камерних ансамблів, які могли би бути виконавцями згаданих концертів. <...>»\

З. Лісса у своєму листі від 25. 09. 1963 р. повідомляє, що вже рік веде перемовини в Москві щодо запланованої імпрези в Бидгощі, склад російської делегації музикознавців уже погоджено, а питання з українською досі лишається на стадії початкового планування: «<...> По цій справі я вже рік у контакті з радянськими колегами, такими як проф. Кєлдиш, проф. Ярустовський, директор Музею Глінки товариш Алєксєєва, проф. Скрєбков та іншими. Визначено вже 4 доповіді про російську старовинну музику і більш-менш - програму з російської старовинної музики. Разом з тим, стикаюся з великими труднощами у визначенні доповідача і програми української старовинної музики. «Pragn z prawdziw przyjemnosci zawiadomic Towarysza Rektora, ze na m-c wrzesien 1966 r. projektowane jest urzdzenie w Bydgoszczu i Toruniu Festiwalu i Kongresu Naukowego poswiconego Dawnej Muzyce Bratnich Narodow: Polski, Ukrainy, Rosji, Bulgarii, Czechoslowacji, Jugoslawii, Rumunii i Wgier. <...> B^dziemy bardzo zobowizani za udzielenie nam rowniez informacji odnosnie programu muzycznego koncertow, ktore zgodnie z zalczonym projektem s zarezerwowane dla dawnej muzyki ukrainskiej, jak i zrodel, w ktorych moglibysmy uzyskac potszebne materialy nutowe. Nie mniejsz wartosc przedstawialyby dla nas uwagi na temat: dyrygentow, solistow, wzgl^dnie rowniez zespolow kameralnych ukrainskich - ktore moglyby byc wykonawcami wspomnianych koncertow. <...>» // Лист А. Швальбе до А. Штогаренка від 26. 09. 1963 р. Ldz 4563/63. Зберігається в архіві НМАУ. <...> Офіційний лист нашого міністра культури до Міністерства культури СРСР вже вийшов, проте, перш ніж ці справи будуть офіційно врегульовані зверху, нам треба вже зараз знати пропозиції українських музикантів і музикознавців щодо:

а) програми концерту української старовинної музики (хорової та інструментальної, церковної чи світської),

б) виконавців цієї музики,

в) доповіді про специфіку розвитку української музики 1000-1800 рр.,

г) прізвища доповідача, з яким ми могли би вже обговорити формат доповіді. <...>»\

Отримавши ці листи, О. Шреєр-Ткаченко пише листа Ю. Кєлдишу, в якому пропонує низку українських творів для виконання на фестивалі: «<...> Украина (консерватория) могла бы представить доклад о музыке ХУІ-ХУШ в., а в программу концертов могли бы войти образцы светских партесных концертов начала XVIII ст., некоторые образцы кантов и песни Г. Сковороды, также симфония неизвестного автора ХУШ ст. Нам необходимо также узнать Ваше мнение по вопросу об исполнении на этом фестивале духовных хоровых концертов Березовского, Бортнянского и Веделя. Среди концертов А. Веделя есть интересные примеры прямого обращения к украинской народной песне, они очень мелодичны и эмоциональны, в целом далеки от культовой музыки. «<...> Jestem w tej sprawie od roku w kontakcie z radzieckimi kolega- mi, jak Prof. Kieldysz, Prof. Jarustowski, dyr. Museum Glinki tow. Aleksiejewa, Prof. Skriebkow i innymi. Ustalilismy juz 4 referaty o rosyjskiej muzyce dawnej, oraz mniej wi^cej - program rosyjskiej muzyki dawnej. Natomiast napotykam na wielkie trudnosci u ustaleniem referenta i programu dawnej muzyki ukrainskiej. <...> Oficjalne pismo naszego Ministra Kultury do Ministerstwa Kultury ZSRR juz wyszlo, zanim jednak te sprawy zostan^ oficjalnie zalatwione odgornie musimy juz teraz znac propozycje Ukrainskich muzykow i muzykologow, dotycz^ce: a) programu koncertu ukrainskiej dawnej muzyki (choralnej i instrumentalnej, cerkiewnej czy swieckiej), b) wykonawcow tej muzyki, c) referatu dotycz^cego specyfiki rozwojowej ukrainskiej muzyki od 1000-1800, d) nazwiska referenta, z ktorym moglibysmy si§ juz porozumiec odnosnie wytycznych referatu. <...>» // Лист З. Лісси до А. Штогаренка від 25. 09. 1963 р. Зберігається в архіві НМАУ. <...>»\

Привертають увагу так звані «прикмети часу», які постають у рядках про можливу концертну програму. Пропонується виконати світські партесні концерти початку ХУІІІ ст. Як відомо, світські партесні концерти можна перерахувати на пальцях, а основний масив партесної творчості - це концерти церковні. Несподіваною є також характеристика духовного концерту А. Веделя, як «в цілому далекого від культової музики»! Панівна в радянський час комуністична ідеологія була атеїстичною. Світські партесні концерти давали можливість представити українську музику початку ХУІІІ ст., а включення до концертної програми духовних концертів А. Веделя потребувало виправдання.

У листі-відповіді Ю. Кєлдиш зазначає, що концертні програми від СРСР уже сформовані і попередньо узгоджені з організаторами фестивалю, і до них увійшла більшість запропонованих О. Шреєр-Ткаченко творів. Далі він наголошує на тому, що показ української музики разом із російською є питанням принциповим: ««<...> Предложенные мною программы концертов, как и темы докладов, были в общем согласованы и приняты организаторами фестиваля. Нам отведено на фестивале 3 концерта, которые я распределил следующим образом: 1 симфонический концерт с хором, 1 хоровой концерт а cappella и 1 камерный концерт. В программах этих концертов есть и большая часть произведений, указанных Вами: концерты Березовского, Бортнянского, Веделя, ««Русская симфония на украинские темы» неизвестного автора. В хоровой программе представлены и образцы кантов, и партесного пения (произведения Н. Дилецкого, Н. Калачникова). Разумеется, все это носит пока предварительный характер и потребует уточнения. Я был бы Вам очень благодарен за указание произведений украинской музыки, которые могли бы быть включены в программу фестиваля, в частности, песен Сковороды и концертов Веделя. Лист О. Шреєр-Ткаченко до Ю. Кєлдиша від 13. 12. 1963 р. Зберігається в архіві НМАУ.

Самое главное, однако, сейчас решить основной принципиальный вопрос: выделять ли украинскую музыку в отдельную программу или показать ее вместе с русской? Мне казалось более выгодным и правильным пойти по второму пути, т. к. в ряде случаев по отношению к той эпохе трудно и невозможно бывает безоговорочно отнести то или другое произведение к русской или украинской музыке. Это касается русских композиторов украинского происхождения Березовского и Бортнянского и многого другого. Я думаю, что украинская музыка ХУШ в. оказалась бы сильно обедненной, если бы мы стремились к строгому отграничению двух тесно взаимосвязанных национальных культур. В докладах же и аннотациях к концертам должна быть достаточно энергично подчеркнута роль украинских музыкантов в развитии русского музыкального искусства ХУП-ХУШстолетий. <...>»\

Як бачимо, до концертів російської музики потрапили твори і композитори з, так би мовити, невизначеним «громадянством», якщо говорити про Миколу Дилецького, або ж із подвійним українсько-російським, як у Максима Березовського, Дмитра Бортнянського та Руської симфонії на українські теми. Національність М. Дилецького досі не вдалося визначити, музикознавці опрацьовують різні гіпотези. Фактичних відомостей про нього як особистість, про його життя збереглося дуже мало. Сучасник Дилецького, диякон Іоанікій Коренєв, автор полемічного трактату «Мусикія», який опинився в одному рукописі з музичним трактатом Дилецького «Музикальна Граматика», називав його «житель града Києва». Відомо, що навчався Дилецький у Віленській єзуїтській академії. 1675 року він підніс магістрату м. Вільно твір Лист Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 02. 02. 1964 р. Зберігається в архіві НМАУ. «Toga zlota» польською мовою. Працював Дилецький у Смоленську і Москві. Свої музично-теоретичні праці писав трьома мовами: польською, російською та українською1. М. Березовський і Д. Бортнянський були українцями, які значну частину життя працювали у Придворній співацькій капелі в Петербурзі. На фестивалі 1966 року Руська симфонія на українські теми (Sinfonie Russe, composee d'airs Ukrainiens) була представлена як твір невідомого автора. Наприкінці 70х років музикознавець М. Пряшнікова встановила, що її автором є чеський композитор Ернест ВанжураГерасимова-Персидская Н. Дилецкий / Н. Герасимова-Персидская // Православная энциклопедия. Т. 14. - М., 2007. - С. 694-698. Пряшникова М. Автор - відомий / М. Пряшникова // Музика. - 1978. - № 6. - С. 28-30..

У листі Ю. Кєлдиш пише про те, наскільки збідніє українська музика ХУІІ-ХУПІ ст., якщо відокремити її від російської. Але ж справедливим є і зворотне твердження, що, власне, й спонукало його включити українську музику до програм російських виконавців. Такий формат презентації української старовинної музики в Бидгощі, анонсований Ю. Кєл- дишем, не змінювався, за окремими винятками, аж до розпаду Союзу. Українська музика потрапляла на бидгоські імпрези дещо в скороченому варіанті і у сплаві з російською музикою. Далеко не все вдавалося привезти і показати, в чому переконує порівняння пропозицій з їх реалізацією.

Залучення українських музикантів до радянської делегації для участі в першому фестивалі та конгресі МАЕО потребувало офіційного рішення, тобто підключення українських республіканських органів влади. У зв'язку з цим ректор Київської консерваторії А. Штогаренко написав листа міністру культури УРСР Р. Бабійчуку (19. 05. 1964 р.), у якому виклав план показу української старовинної музики в Бидгощі. А. Штогаренко погоджується з думкою Ю. Кєлдиша про включення української музики до програм російських виконавців. Водночас, він пропонує велику кількість українських музичних номерів, наполягає на підготовці українського виконавця дум і планує здійснити відеозапис вертепного спектаклю: «<...> Київська консерваторія ще минулого року одержала з Польської Народної республіки від професора С. Лісси листа про те, що у травні 1966 року в Польщі має відбутися Перший Міжнародний фестиваль старовинної слов'янської музики <...>. Організатор фестивалю С. Лісса повідомляла про офіційне звернення в цій справі Міністерства культури ПНР до Міністерства культури СРСР і просила дати наші пропозиції щодо участі УРСР, зокрема, наукових сил нашої консерваторії в цьому фестивалі.

У квітні цього року професор Ю. В. Кєлдиш (Москва), який організує підготовку цього фестивалю в СРСР, повідомив, що питання про участь у фестивалі позитивно розв'язане в ЦК КПРС. Професор Кєлдиш повідомив також, що від СРСР планується 4 доповіді - 3 від РРФСР і 1 від УРСР. <...>. Для розв'язання питання про включення зразків української музики та доповіді про розвиток української професійної музики ХУ-ХУШ ст. потрібні пропозиції Міністерства культури УРСР.

Після одержання листів-пропозицій, ректорат консерваторії та кафедра історії музики попередньо обговорили це питання і вважають за потрібне й можливе взяти участь у Міжнародному фестивалі старовинної слов'янської музики.

Тема доповіді може бути сформульована приблизно так: “Музична культура України в ХУІ-ХУШст.”

В програму концерту можуть увійти такі твори:

Думи (1-2 зразки);

Канти (3-4 зразки);

Пісні Г. С. Сковороди (3 зразки);

Українські пісні-романси ХУЛ-ХУШ ст. (3 зразки);

Вертеп, друга дія;

Партесні концерти (12-голосні) “Сначала днесь” та “Торжествуй, российская земле”;

Концерт М. Березовського “Не отвержи меня во время старости”

Симфонія невідомого автора кінця ХУЛІ ст.;

Концерт Березовського;

Концерт Бортнянського.

Оскільки в багатьох випадках твори професійної музики ХУП--ХУШ ст. виникають на спільному російсько-українському ґрунті (це стосується симфоній Березовського і Бортнянського), то, можливо, доцільно не виділяти спеціальний концерт української музики, але в анотаціях до творів давати вичерпні пояснення (як це пропонує професор Кєлдиш). <...>

Щодо виконавців програми, то з СРСР у порядку культурного обміну з ПНР планується поїздка на фестиваль з виконанням спеціальних програм, а також з концертами по ПНР Ленінградської Академічної капели. Цій же капелі потрібно було б доручити й виконання хорових творів української музики, а також кантів.

Для виконання дум слід було б обрати виконавця на Україні й почати підготовку номерів для фестивалю.

У підготовці двох дій з Вертепу можуть виникнути деякі труднощі, оскільки тільки в сучасному репертуарі Українського заслуженого ансамблю танцю УРСР є кілька номерів, створених на основі танців Вертепу. До підготовки самого ж спектаклю треба було б притягти ляльковий театр. Після підготовки двох дій Вертепу в цілому треба було б зафіксувати все на кіноплівку і в такому вигляді надіслати на фестиваль. <...>»\

Поставити і записати на кіноплівку вертепний спектакль не вдалося. У листі до Шреєр-Ткаченко від 17. 10. 69 р. А. Швальбе розмірковує про те, що було б добре на третьому фестивалі 1972 р. показати «такі невідомі нам форми»2, як вертеп.

Очевидно, залучення українських органів влади дало свої результати. Принаймні, через місяць, 19. 06. 1964 року, Ю. Кєлдиш пише листа О. Шреєр-Ткаченко, в якому повідомляє Лист ректора Київської консерваторії А. Штогаренка до міністра культури УРСР Р. Бабійчука від 19. 05. 1964 р. Зберігається в архіві НМАУ. Лист А. Швальбе до О. Шреєр-Ткаченко від 17. 10. 1969 р. ЦДАМЛМ України, ф. 1156, оп. 1, од. зб. І05, арк. 20-21., що програма концертів переглядається. Вирішено включити низку українських творів: пісні Григорія Сковороди, українські канти і пісні-романси. Кєлдиш також порушує питання про виконання дум: не планує брати українського співака і в якості альтернативи припускає можливість «адаптованого» виконання дум або показу їх у запису: «<...> Поскольку сейчас уточняется программа концертов, у меня к Вам несколько вопросов, на которые я просил бы Вас ответить по возможности срочно:

Какие песни Сковороды Вы можете предложить для включения в программу, и как они должны исполняться (хором, соло с сопровождением и т. д.);

Не можете ли Вы назвать несколько кантов и песен- романсов украинского происхождения, которые следовало бы исполнить;

Как Вы представляете себе исполнение дум - в подлиннике или в переложении, каким составом;

Просьба прислать аннотации к указанному Вами концерту и “Покаянному трио” Веделя - это нужно польским товарищам для проспекта, который они собираются отпечатать и разослать по разным странам.

Прошу Вас учесть, что часть произведений может быть продемонстрирована в записи в качестве иллюстрации к докладу в пределах отведенного Вам времени. Может быть, следует так показать думы, потому что едва ли удастся взять с собой специального исполнителя для двух номеров. <...>»\

Як відомо, український співак і бандурист Юрій Демчук потрапив на Перший міжнародний фестиваль у Бидгощі, виконав там українські думи і мав надзвичайний успіх. Це була маленька перемога українських музикантів. А загалом, включення до концерту українських старовинних дум було сміливим кроком укладачів програм фестивалю. Адже всього три десятиліття тому - у 1934 році в Харкові радянська служба безпеки вчинила масове знищення кобзарів як ворогів народу за те, що не хотіли прославляти Сталіна, а їх репертуар, значну частину якого становили історичні епічні твори, був визнаний таким, що не відповідає засадам соціалістичного мистецтва. Лист Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 19. 06. 1964 р. Зберігається в архіві НМАУ.

Перший фестиваль і конгрес у Бигдощі був дуже важливим для України. Було закладено основи співпраці польських, українських і російських музикантів. Останні по відношенню до українців виступали в ролі керівників і контролерів, які ускладнювали контакти з польськими організаторами заходу. З якогось моменту майже все українсько-польське листування відбувалося через Москву. Спершу листи з Польщі читав Ю. Кєлдиш, після чого пересилав їх до Києва, якщо вважав за потрібне, супроводжуючи своїми коментарямиНещодавно, 2014 року, з'явився художній фільм Олеся Саніна «Поводир», який висвітлює ці трагічні для української культури події. Наприклад, у листі до О. Шреєр-Ткаченко від 25. 08. 1964 р. Ю. Кєлдиш пише: «Многоуважаемая Анисья Яковлевна! По просьбе дирек-тора Поморской филармонии А. Швальбе пересылаю адресованное Вам письмо, в котором он просит подтвердить возможность представления полного текста Вашего доклада на Фестивале старой музыки стран Вос-точной Европы до 31 января 1965 г. Со своей стороны прошу Вас не за-держать Ваш ответ, чтобы не создавать для польских товарищей осложнений в подготовке фестиваля. Уважающий Вас Ю. Келдыш». Лист зберігається в архіві НМАУ..

Московський організаційний комітет також здійснював цензуру і редагування наукових текстів доповідачів конгресу.

Такими були особливості міжнародних відносин у радянський час: усіма процесами в культурі авторитарно керував центр - Москва, а Україна була периферією, яка не мала права діяти самостійно. При підготовці першого польського фестивалю і конгресу співпраця українських і російських музикантів була складною і нерівноправною. З часом безліч подоланих бар'єрів і упереджень дещо змінили ситуаціюДив. також: Копиця М. Епістологія... - с. 287-313..

Зрештою, Україна посіла стале місце в радянській делегації і брала участь в усіх наступних бидгоських імпрезах.

У процесі підготовки Другого фестивалю і конгресу питання про участь українських музикантів у радянській делегації вже не порушувалося. Завдяки А. Швальбе, від початку воно було позитивно вирішене на найвищому рівні - в Міністерстві культури СРСР, а особисті контакти російських і українських музикантів, необхідні для втілення цього проекту, вже були налагоджені. У листі Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 28. 01. 1967 р. читаємо: «<...> Я присутствовал при разговоре А. Швальбе с Вами по телефону и нахожусь в курсе всего, что связано с подготовкой следующего фестиваля старинной музыки, намеченного на 1969 год. На совещании в Министерстве культуры с участием Швальбе эта идея была очень горячо поддержана. Конечно, Украина должна быть представлена и в концертах фестиваля, и в научной его части. Мы все рассчитываем на то, что Вы не откажетесь опять выступить с докладом и помочь в подготовке концертной программы. Я думаю, что на этот раз мы будем иметь возможность более широко представить литературу партесного пения в различных ее видах. В частности, мне представляется необходимым исполнить найденный Вами светский концерт в честь Петра І. Наверное, Вы сможете предложить и еще что-нибудь интересное. Пока в нашем распоряжении есть еще время для того, чтобы хорошо продумать программу хорового концерта и порыться в рукописях. <...>»\

Успіх української музики на першому фестивалі і запрошення на другий, особисті контакти із А. Швальбе і його щире зацікавлення українською старовинною музикою надихнули Онисію Яківну на діяльність, спрямовану на активізацію в Україні наукового і виконавського життя в галузі старовинної музики, на стимулювання роботи в музичних Лист Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 28. 01. 1967 р. Зберігається в архіві НМАУ. архівах. Вона організувала наукову конференцію і цикл концертів старовинної музики «Музична культура України XVI- XVIII ст.», які відбулися 5-9 квітня 1969 року в Київській державній консерваторії1.

У «Довідці про підготовку до проведення республіканської конференції, присвяченої питанням української музичної культури XVI-XVIII сторіч», О. Шреєр-Ткаченко визначає й стратегічну мету цього заходу - підготовку до другого фестивалю і конгресу в Бидгощі: «<...> Республіканська наукова конференція старовинної української музики з концертним показом кращих її зразків дасть можливість більш широкого і гідного репрезентування української музичної культури на майбутньому Другому міжнародному конгресі та фестивалі старовинної слов'янської музики східної та середньої Європи, що відбудеться у вересні 1969 року в Польській Народній Республіці»За матеріалами конференції укладено шостий випуск «Українсь-кого музикознавства»: Українське музикознавство. - К. : Муз. Україна, 1971. - Вип. 6. - 264 с. О. Шреєр-Ткаченко «Довідка про підготовку до проведення рес-публіканської конференції, присвяченої питанням української музичної культури ХУІ-ХУІІІ сторіч», без дати. Зберігається в архіві НМАУ..

Київська конференція зосередила значні наукові сили України: в ній прийняли участь викладачі Київської, Львівської, Одеської консерваторій і Харківського Інституту мистецтв, наукові співробітники інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії імені М. Рильського АН УРСР, інституту суспільних наук Львівського державного університету, Львівського музею українського мистецтва, а також співробітники музичного відділу Центральної наукової бібліотеки АН УРСР і Державного історичного архіву УРСР.

Було підготовлено п'ять концертних вечорів української старовинної музики, у яких взяли участь три державні українські колективи: Державна заслужена капела бандуристів (керівник О. Міньківський), Державна заслужена академічна капела «Думка» (керівник П. Муравський), Український заслужений державний народний хор ім. Г. Верьовки (керівник А. Авдієвський). Для виконання української старовинної музики було запрошено видатних співаків - Діану Петриненко і Миколу Кондратюка. До українського старовинного репертуару звернулися постійно діючі виконавські колективи Київської консерваторії: хор диригентсько-хорового факультету (диригент В. Дженков), камерний оркестр (диригенти Марджанян і А. Власенко), солісти і оркестр Оперної студії (диригенти О. Литвинов, Р. Кофман). З нагоди конференції було створено низку хорових та інструментальних ансамблів у складі студентів і викладачів Київської консерваторії Програма конференції та циклу концертів «Музична культура України ХУІ-ХУІІІ ст.» Зберігається в архіві НМАУ.. На жаль, ця колосальна високопрофесійна, успішна діяльність О. Шреєр-Ткаченко не змінила ставлення центру до периферії, а, можливо, навпаки, викликала роздратування. Не зважаючи на те, що Ю. Кєлдиш брав участь в київській конференції і, напевно, був присутній на всіх концертах, на бидгоський фестиваль 1969 року не потрапив жоден український виконавець.

З листа О. Шреєр-Ткаченко до К. Алєксєєвої, директора Музею імені М. Глінки, члена московського організаційного комітету, дізнаємося про загрозу виключення української музики з концертної програми на другому фестивалі: «<...> Меня беспокоит также подготовка концертной программы с украинскими произведениями, т. к. А. В. Свешников [диригент Академічного Російського хору - Є. І.] в разговоре с нашим новым и. о. проректора по научной части

В. Задерацким сказал, что произведения А. Веделя готовить со своим хором не будет, поскольку они ему (Свешникову) не нравятся. Что же нам делать? “Херувимскую” А. Веделя, которая лежит с переписанными голосами в библиотеке Вашего музея, мы не переписывали снова, но дополняем ее лишь недостававшим фрагментом. Подготовили мы также “"Херувимскую” Н. Дилецкого и образцы Киевского распева. Эти материалы готовы к отправке, но посылать ли их? Если Александр Васильевич не собирается их готовить, то и посылать их не надо, а следует добиваться утверждения в Министерстве культуры СРСР согласия на откомандирование на Фестиваль в ПНР исполнительского коллектива с Украины. <...>»\ Як бачимо, Онисія Яківна не втрачає надії включити до складу радянської делегації, яка поїде до Польщі, українських виконавців, і небажання Свєшнікова співати українську музику сприймає як добру нагоду змінити ситуацію на свою користь. На жаль, здійснитися цьому не судилося.

З відсутністю українських концертів і виконавців на польському фестивалі не погоджувалася не лише О. Шреєр-Ткаченко. А. Швальбе активно шукав шляхи, щоб змінити цю ситуацію і в листах завжди нагадував, що запрошення українських музикантів є актуальним. Зі звіту Н. Герасимової-Персидської про поїздку на другий фестиваль і конгрес старовинної музики країн Центральної і Східної Європи від 3. 06. 70 р. дізнаємося, що вже наступного дня по закінченні другого фестивалю вони із А. Швальбе обговорювали формат участі українських музикантів у третьому фестивалі: «<...> 10. 09. 69 г. провела совещание с директором Поморской филармонии и главным организатором фестиваля магистром А. Швальбе, по вопросам участия Украины в следующем фестивале, который состоится в 1972 г. <...>»Лист О. Шреєр-Ткаченко до К. Алєксєєвої, без дати. Зберігається в архіві НМАУ. «Отчет о поездке на второй Фестиваль и Конгресс старинной музы-ки стран Центральной и Восточной Европы Н. А. Герасимовой-Персидской в качестве докладчика» від 3. 06. 70 р. Зберігається в архіві НМАУ..

Оцінюючи другу бидгоську імпрезу 1969 року, Н. Герасимова-Персидська з жалем говорить про відсутність на ній українських виконавців, хоча це питання неодноразово порушувалося польською стороною, а київська конференція довела, що Україна готова представляти старовинну музику своїми силами: «<...> К сожалению, первоначальные обширные планы по участию Украины в исполнительской части не осуществились по ряду причин. В отличие от Армении и Грузии, пославших ансамбли и солистов, от Украины не было ни одного исполнителя. Полностью удалось сохранить позиции Украины в научном Конгрессе - половина докладчиков от СССР представляла Украину. В свое время доклады прошли обсуждение на Украине, затем в Москве и были одобрены в ЦК КПСС. <...>»\

Три етапи редагування і цензури - професійної й ідеологічної, - якої зазнавали доповіді перед їх надсиланням до Польщі для публікації, вражають. Як виявляється, була ще й четверта цензура - польська, про яку дізнаємося з листа Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 3. 05. 1965 р.Там само. «<...> Лисса прислала мне на днях письмо с некоторыми вопросами по тексту Вашего доклада. Часть этих вопросов является плодом простого недоразумения и вытекает из недостаточного знания ею истории русской и украинской музыки. На эти вопросы я сумею ответить сам. Точно также я смогу справиться самостоятельно там, где речь идет о мелких уточнениях. Вас я хочу просить ответить только на следующие вопросы:

Уточнить ссылку на Сарницкого (полный титул, выходные дан-ные и страница).

“Откуда пришли и когда возникли музыкально-театральные пред-ставления? Есть ли в них влияние мистерий? И вообще, почему замалчи-ваются все польские влияния?” Это слова Лиссы. Ваше дело ответить на этот вопрос так, как Вы считаете нужным.

Можно ли назвать имена мастеров партесного многоголосия, ра-ботавших на Украине?

Буду Вам благодарен, если Вы пришлете мне Ваши соображения. <...>» // Лист Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 3. 05. 1965 р. Зберігається в архіві НМАУ.

Але повернімося до звіту Н. Герасимової-Персидської, з якого дізнаємося, що значну частину програми Академічного російського хору, представленої на другому фестивалі в Бидгощі, становила українська музика. Цей концерт зацікавив публіку, і А. Швальбе шукав можливості налагодити прямі контакти з Києвом: «<...> На конгрессе в Быдгоще доклады украинских делегатов вызвали большой интерес, оживленный обмен мнениями, особенно в связи с исполнением тех произведений, о которых шла речь (украинские партесные концерты). <...> Особое внимание привлекла украинская музыка, звучавшая в концерте Академического Русского хора Свешникова (где она занимала большую часть программы). Была отмечена ее оригинальность и самобытность.

<...> Все это определило необычайный интерес к украинской музыке со стороны руководства Поморской филармонии и настойчивое желание участия Украины в следующем фестивале. Во время беседы, которую я имела с директором А. Швальбе, было уточнено, что для украинской музыки отводится целый концерт, не считая участия в других концертах, на которых могут исполняться как крупные хоровые произведения (партесные концерты), так и более мелкие жанры - Киевский распев, канты, музыка Запорожской Сечи или цеховая музыка. Поморская филармония ожидает приезда украинского хорового ансамбля, солистов, небольшого инструментального ансамбля.

Филармония выступает с предложением прямых контактов: Быдгощ - Киев, может быть в рамках культурного обмена или любых других, которые обеспечили бы значительную долю участия украинской музыки и украинского музыковедения в будущем фестивале» «Отчет о поездке на второй Фестиваль и Конгресс старинной музы-ки стран Центральной и Восточной Европы Н. А. Герасимовой-Персидской в качестве докладчика» від 3. 06. 70 р. Зберігається в архіві НМАУ..

Отже, історія щодо приїзду українських виконавців на третій фестиваль у Бидгощі почалася одразу по закінченні другого. У листі до Шреєр-Ткаченко від 17. 10. 69 р. А. Швальбе просить надіслати пропозиції до програми концерту української музики: «<...> Хочемо з приємністю повідомити, що наступний фестиваль старовинної музики країн Центральної та Східної Європи відбудеться в днях 10-15. IX. 1972 р. У зв'язку з цим звертаємося з щирим проханням надіслати попередні репертуарні пропозиції стосовно концерту старовинної української музики. <...>»\ Зацікавлення директора Поморської філармонії концертом української музики «підігрівається» тим, що в доповідях українських музикознавців, виголошених на другому конгресі, йшлося про значний пласт абсолютно нікому не відомої української музики. Досвід менеджера підказував А. Швальбе, що концерт української музики може стати справжнім відкриттям фестивалю: <«...> Думаємо, що в період, який залишився до початку фестивалю, можна очікувати нових відкриттів пам'яток музичного минулого України. Ми були би дуже раді, якби їх світові прем'єри відбулися під час згаданої імпрези. Окрім творів, які репрезентують вже відомі нам музичні жанри, хотілося б побачити, наскільки це можливо, в концертній програмі опуси, що відносяться до тих жанрових різновидів, з якими фестивальні глядачі ще не стикалися. <...> Під час цьогорічного фестивалю українські музикознавці згадували, наприклад, про київський спів, київську міщанську музику, думи з корбовою лірою, також про такі невідомі нам форми, як вертеп, музика Запорізької Січі, ірмолойні співи тощо. <...>»«<...> Pragniemy z przyjemnosci^ zakomunikowac, ze nast^pny Festiwal Muzyki Dawnej Krajow Europy Srodkowej i Wschodniej odb^dzie si§ w dniach od 10-15. IX. 1972 r. W swi^zku z tym zwracamy si§ z uprzejm prosb^ o nadeslanie wst^pnych propozycji repertuarowych dotycz^cych koncertu dawnej muzyki ukrainskiej. <...>» // Лист А. Швальбе до О. Шреєр-Ткаченко від 17. 10. 1969 р. ЦДАМЛМ України, ф. 1156, оп. 1, од. зб. 105, арк. 20-21. «<...> S^dzimy, ze w okresie jaki nas dzieli od Festiwalu mozna spodziewac si§ dalszych odkryc pomnikow muzycznej przeszlosci Ukrainy. Bylibysmy bardzo zadowoleni gdyby ich prawykonania swiatowe mogly si§ odbyc wlasnie podczas wspomnianej imprezy. Obok utworow reprezentuj^- cych znane nam juz gatunki muzyczne pragn^libysmy widziec o ile to mozliwe w programie koncertu dziela nalez^ce do tych rodzajow wzgl^dnie gatunkow z ktorymi audytorium festiwalowe dot^d si§ nie zetkn^lo. <...> Podczas tegorocznego Festiwalu muzykolodzy ukrainscy wspominali np. o spiewie kijowskim, muzyce mieszczanstwa kijowskiego, dumach z Ищ korbow^, poza tym o takich nieznanych nam formach jak wertep, muzyka Siczy Zaporoskiej, spiewach irmolojnych itp. <...>» // Там само..

А. Швальбе запланував приїзд українського музичного колективу в межах культурного обміну на 1972 рік між Польщею й СРСР. У зв'язку з цим він просить поради у О. Шреєр-Ткаченко щодо можливого запрошення відомого йому народного хору імені Григорія Верьовки, але й висловлює готовність розглядати будь-які пропозиції: «<...> Сподіваємося, що ансамбль, обраний для участі в наступному фестивалі, буде мати склад, відповідний до встановленої програми. Допускаємо, що, наприклад, разом зі співаками (може, то буде між іншим видатний український народний хор ім. Верьовки?) можуть брати участь також історичні інструменти, що не є, звичайно, обов'язковим, але іноді може посилити привабливість імпрези. <...> Тому в якості попередньої інформації просимо повідомити нам про те, який ансамбль передбачається для виконання вищезгаданої програми (хор, ансамбль вокально-інструментальний чи інструментальний) і якого складу (приблизна кількість учасників, включаючи солістів і диригента).

Дуже просимо подати вищезазначені відомості до 15 листопада цього року, оскільки відтоді почнемо клопотати про внесення приїзду ансамблю до плану культурного обміну на 1972 рік між ПНР і СРСР. <...>» «<...> Liczymy si§ z tym, ze zespol wytypowany do udzialu w kolej- nym Festiwalu b^dzie miec sklad stosowny do ustalonego programu. Przyjmuje- my, ze np. obok wokalistow (moze bylby to m. inn. znakomity ukrainski chor lu- dowy im. Wierowki?) mog^ brac rowniez udzial instrumenty historyczne, co nie jest oczywiscie konieczne, ale co mogloby niekiedy zwi^kszyc atrakcyjnosc im- prezy. <...> Dlatego w ramach wst^pnej informacji prosimy powiadomic nas o tym jaki zespol bylby przewidziany do wykonania wyzej wspomnianego progra-mu (chor, zespol wokalno-instrumentalny, wzgl^dnie instrumentalny) i jaki mialby sklad (przyblizona ilosc czlonkow z uwzgl^dnieniem solistow i dyrygen- ta). <...> Prosimy bardzo o podanie powyzszych danych do 15 listopada br. poniewaz wowczas zaczniemy czynic starania o uj^cie przyjazdu zespolu w pla- nie wymiany kulturalnej na rok 1972 pom^dzy PRL a ZSRR <...>» // Там само..

Такий початок вселяв надію, що українські виконавці нарешті потраплять на фестиваль у Бидгощі. Але справа виявилася не такою простою. У січні 1970 року О. Шреєр-Ткаченко отримала листа від Ю. Кєлдиша, в якому він запрошує українських музикантів до участі в радянській делегації і висловлює свої ідеї щодо формування концертних програм. На жаль, вони не збігаються з планами А. Швальбе. Складається навіть враження, що Ю. Кєлдищ про них нічого не знає. Він повідомляє, що апробований формат показу української музики залишається таким же: спільна українсько-російська програма і російські виконавці: «<...> В сентябре 1972 года в Быдгоще намечено провести очередной фестиваль старинной музыки стран Восточной Европы, а до этого, весной 1971 года, в Болгарии должен состояться симпозиум по вопросам изучения старой славянской музыки. Участие Украины, конечно, необходимо в обоих этих мероприятиях. По-видимому, украинские организации получат еще специальные приглашения из Польши и из Болгарии. Пока я хотел бы предварительно проконсультироваться с Вами по некоторым вопросам, поскольку мне приходится и на этот раз осуществлять связь с организаторами этих начинаний. Речь идет об одном-двух докладчиках для Софии и таком же количестве для Быдгощского фестиваля. <...> В Быдгоще выступит один из советских хоровых коллективов, вероятнее всего, снова капелла Юрлова со смешанной, украино-русской программой. Просьба к Вам поговорить по этим вопросам с Вашими товарищами и, если это Вас не затруднит, сообщить мне пока предварительные Ваши соображения по тематике докладов (она, естественно, должна отличаться от докладов, прочитанных в Быдгоще в 1966 и 1969 гг.) и по составу концертных программ. <...>»\

Українським музикантам не вдалося змінити ситуацію і відрядити на фестиваль свій виконавський колектив, хоча для цього було докладено зусиль титанічних. Вони засвідчені у «Відомостях про стан і завдання українського музикознавства...» Лист Ю. Кєлдиша до О. Шреєр-Ткаченко від 28. 01. 1970 р. Зберігається в архіві НМАУ., які підготувала О. Шреєр-Ткаченко ректору Київської консерваторії І. Ф. Ляшенко для доповіді Ф. Овчаренку в ЦК КПРС. У цьому документі окреслено актуальні тенденції в розвитку музичного життя в Європі, підсумовано досягнення українських музикантів на міжнародному рівні і визначено коло проблем, які потрібно було негайно вирішити на найвищому рівні: «<...> В міжнародному масштабі, у значній мірі завдяки виступам українських виконавців, інтерес до української музики, її історії невпинно зростає. Це пояснюється тим, що слов'янські країни, зокрема, ставлять питання про перегляд погляду на історичну роль слов'янських народів у розвитку так званої всесвітньої музичної культури та історії музики. Слов'янські країни соціалістичного табору приділяють велику увагу вивченню й уточненню історії своєї музичної культури в минулому (Чехословаччина, Болгарія, Польща), питанню своєрідності та самобутності й багатства музичної культури слов'янських народів ще в далекому минулому. Звідси - численні публікації зразків старовинної музики, музично-археологічні” розкопки, організація міжнародних наукових конгресів, симпозіумів та Фестивалів, присвячених старовинній слов'янській музиці Східної та Середньої Європи.

Україна взяла участь у таких міжнародних заходах вперше у 1966р. <...> Виступи представників України викликали великий інтерес. Одразу після першого конгресу запрошено було до участі в Другому міжнародному науковому конгресі українських музикознавців та надійшло прохання ширше представити українську старовинну музику в програмах фестивалю.

На другому конгресі (1969 р.) в ПНР (м. Бидгощ) виступили три молоді кандидати мистецтвознавства...<...> Якщо доповіді українських музикознавців, завдяки допомозі проф. Ю. В. Кєлдиша (ИИИС, Москва) та директора Музею музичної культури ім. Глінки були апробовані ЦК КПРС і вчасно представлені в ПНР, то жоден виконавець української музики не дістав змоги виїхати на фестиваль в ПНР. Хорові твори української музики ХУІ-ХУШ ст. виконували хорові капели: в 1966р. під керівництвом О. О. Юрлова, в 1969 під керівництвом О. В. Свєшнікова у програмах російської хорової музики. В даному випадкові проявилася інертність Міністерства культури та Спілки композиторів України, що не доклали жодних зусиль для підготовки концертних програм та відрядження виконавського колективу, хоч директор Поморської Філармонії пропонував усякі варіанти в плані культурного обміну між Україною та Польщею. <...>

В даний момент, напередодні Першого міжнародного симпозіуму з питань старовинної слов'янської музики в Болгарії (жовтень 1971 р.) та Третього міжнародного наукового конгресу й фестивалю в ПНР (1972р.) ми стоїмо перед великими труднощами та небезпекою зриву участі України в цих важливих заходах. Для обох міжнародних музикознавчих форумів ми підготували доповідачів та концертні програми... <...>

У зв'язку з тим, що досі невідомо, хто виступить від України організатором участі українських музикознавців та виконавців на цих міжнародних форумах, створюється ситуація, коли нам загрожує можливість необхідності відмовитися від участі в них. Ніхто - ні Міністерство культури, ні СКУ не цікавиться цими питаннями, ніхто не дбає про підготовку від'їзду делегатів, підготовку документів, субсидування тощо.

Московські товариші та відповідні організації вважають, що Україна повинна сама представити та оформити участь своїх представників, а Міністерство культури та СКУ відповідають, що без “команди” згори, тобто з Москви вони не розпочнуть відповідних клопотань? Необхідне негайне розв'язання цього питання та організація підготовки до від'їзду до Болгарії та до відправки готових доповідей до ПНР (де вони мають бути надруковані в збірнику конгресу ще до його початку). Необхідно негайно створити організаційний центр, який би мав функції апробування програм концертів, доповідей тощо. Вирішити питання про підготовку виконання концертних програм у ПНР у 1972 р. <...>»\ Отже, проблему було нарешті знайдено і визначено: українські владні органи не мали команди з Москви про необхідність сформувати українську делегацію для участі в міжнародних імпрезах, а діяти самостійно ніхто не зважився. Боялися... і недарма, бо вже 1972 року розпочалася нова хвиля репресій серед української інтелігенції під гаслом боротьби з українським націоналізмом.

Показ української старовинної музики у виконанні російських музикантів у сплаві з російською музикою не було примхою проф. Ю. Кєлдиша. Це було виразом культурної політики радянської влади, відображенням офіційної концепції розвитку історії музики східних слов'ян. У Радянському Союзі сприяли створенню передусім історії російської музики. Музичні традиції Київської Русі та епохи Середньовіччя, партесна і хорова духовна музика українських композиторів XVII- ХУЛІ ст. певною мірою відповідали цим завданням. А українська музика офіційно розпочиналася творчістю М. Лисенка, тобто у XIX ст. Таке бачення історії музики східних слов'ян у 60-х - 70-х роках XX ст. було закріплене в навчальних планах вищих музичних закладів. Українська музика з часів Київської Русі і до XIX ст. вивчалася в курсі Історії російської музики. На викладання історії української музики, починаючи з М. Лисенка, відводилося п'ять академічних годин у курсі «Музика народів СРСР»Шреєр-Ткаченко О. «Відомості про стан і завдання українського музикознавства на даному етапі та про участь України в міжнародних наукових музикознавчих симпозіумах та конгресах», без дати. Зберігається в архіві НМАУ. Копиця М. Епістологія... - с. 293.. За такої ситуації про самостійний концерт української старовинної музики можна було лише мріяти, адже це означало б необхідність переглянути офіційну концепцію розвитку історії східнослов'янської музики. Подолати систему було неможливо, хоча Онисія Яківна Шреєр-Ткаченко здійснила багато спроб, і не менше - Анджей Швальбе.

Діяльність директора Поморської філармонії, метою якої було представити українську старовинну музику на бидгоських фестивалях, була цілком послідовною, він із року в рік запрошував українських музикознавців і виконавців узяти участь в фестивалі і конгресі старовинної музики Центральної і Східної Європи Musica Antiqua Europae Orientalis. А. Швальбе прагнув шляхом популяризації української музики порушити питання про джерела польської музики, відчути взаємний зв'язок між культурно близькими народами Польщі й України. Не менш послідовною була діяльність Онисії Яківни Шреєр-Ткаченко. Вона використала всі можливості, щоб яскраво і повноцінно представити українську старовинну музику на міжнародному фестивалі в Бидгощі. її творча й організаційна діяльність засвідчують високий професіоналізм і любов до України.

Список використаних літератури і джерел

1. Герасимова-Персидская Н. Дилецкий / Н. Герасимова-Персидская // Православная энциклопедия. Т. 14. - М., 2007. - С. 694-698.

2. Ігнатенко Є. Українська старовинна музика на польському фестивалі та конгресі Musica Antiqua Europae Orientalis / Є. Ігнатенко // Київське музикознавство: Культурологія та мистецтвознавство. - К., 2016. - Вип. 53. - С. 3-14.

3. Копиця М. Епістологія у лабіринтах музичної історії / М. Копиця. - К., 2008. - С. 287-313.

4. Пряшникова М. Автор - відомий / М. Пряшникова // Музика. - 1978. - № 6. - С. 28-30.

5. Українське музикознавство. - К. : Музична Україна, 1971. - Вип. 6. - 264 с.

6. Bezwinski A. XV Musica Antiqua Europae Orientalis (Kilka uwag do historii) / A. Bezwinski // XV Musica Antiqua Europae Orientalis. Acta Slavica. - Bydgoszcz, 2009. - S. 9-19.

7. Biazejewski S. Dokumentacja kontaktow mi^dzynarodowych Andrzeja Szwalbego w zbiorach Archiwum Panstwowego w Bydgoszczy / S. Biazejewski // Andrzej Szwalbe i jego dziedzictwo. zbior studiow, tom 1. - Bydgoszcz, 2016. - S. 165-178.

References

1. Gerasimova-Persidskaya N. Diletskiy [N. Diletsky]. Pra- voslavnaya entsiklopediya [Orthodox Encyclopedia]. Vol. 14. Moscow, 2007. P.694-698.

2. Ihnatenko Ye. Ukrayins'ka starovynna muzyka na pol's'komu festyvali ta konhresi Musica Antiqua Europae Orientalis [Ukrainian Early Music at the Festival and Congress Musica Antiqua Europae Orientalis in Poland]. Kyyivs'ke muzykoznavstvo: Kul'turolohiya ta mystetstvoznavstvo [Musicology of Kyiv: Culturology and Art Study]. Kyiv, 2016. Issue 53. P. 3-14.