Костянтин Данькевич. Парадокси творчої біографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Костянтин Данькевич. Парадокси творчої біографії

Олена Берегова

Метою статті є прагнення привернути увагу до постаті Костянтина Данькевича через акцентування особливих, специфічних, а подеколи й суперечливих моментів творчої біографії митця.

Одним із перших великих злетів Данькевича-композитора вважається його балет «Лілея» (1940), який постав у витоків національного класичного балету і приніс автору заслужене визнання. Однак невдовзі по тому К. Данькевич - авторитетний композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, директор Одеської консерваторії - зазнав принижень у ганебних процесах розправи з творчою інтелігенцією кінця 1940 - початку 1950-х років. Найбільше творче досягнення Констянтина Данькевича в оперному жанрі - оперу «Богдан Хмельницький» (1951) - було піддано нищівній критиці. У відповідь композитор створив другу редакцію опери, яка, незважаючи на зміщення політичних та історичних акцентів, набула значного поширення. Компроміс із владою дозволив митцеві продовжити успішну кар'єру: він переїхав до Києва, почав викладати у Київській консерваторії, отримав вчене звання професора і почесне звання народного артиста СРСР. Також К. Данькевич майже 12 років очолював Спілку композиторів України (він тричі обирався на посаду голови цієї творчої організації: у 1941, 1956 та 1962 роках).

Незважаючи на компромісні стосунки Данькевича з владою, траплялися й прикрі випадки несприйняття його творів зі сторони можновладців. Показовою є драматична доля останньої опери Данькевича «Назар Стодоля»: оперу було висунуто на присудження щойно започаткованої премії імені Т. Шевченка, але урядовий комітет зняв оперу з обговорення без пояснення причин. Це стало важким ударом для композитора, спричинило його гостру і тривалу творчу кризу.

Багато білих плям залишається в біографії композитора. І його творчий доробок, в якому налічується величезна кількість творів, ще чекає свого справжнього, ґрунтовного неупередженого дослідження та актуалізації в сучасному музикознавстві.

Ключові слова: К. Данькевич, біографія, композитор, Спілка композиторів України, балет, опера.

Елена Береговая. Константин Данькевич. Парадоксы творческой биографии. Целью статьи является стремление привлечь внимание к личности Константина Данькевича через акцентирование особых, специфических, а иногда и противоречивых моментов творческой биографии композитора. Одним из первых больших взлетов Данькевича-композитора считается его балет «Лилея» (1940), который стал у истоков национального классического балета и принес автору заслуженное признание. Однако вскоре после того К. Данькевич - авторитетный композитор, пианист, педагог, музыкально-общественный деятель, директор Одесской консерватории - претерпел унижения в позорных процессах расправы с творческой интеллигенцией конца 1940-х - начала 1950-х годов. Наибольшее творческое достижение Константина Данькевича в оперном жанре - опера «Богдан Хмельницкий» (1951) - была подвергнута уничтожающей критике. В ответ композитор создал вторую редакцию оперы, которая, несмотря на смещение политических и исторических акцентов, получила широкое распространение. Компромисс с властью позволил композитору продолжить успешную карьеру: он переехал в Киев, начал преподавать в Киевской консерватории, получил ученое звание профессора и почетное звание народного артиста СССР. Также К. Данькевич почти 12 лет возглавлял Союз композиторов Украины (он трижды избирался на пост главы этой творческой организации: в 1941, 1956 и 1962 годах). Несмотря на компромиссные отношения Данькевича с властью, случались и досадные случаи неприятия его произведений со стороны чиновников. Показательна драматическая судьба последней оперы Данькевича «Назар Стодоля»: произведение было выдвинуто на впервые присуждаемую премию имени Т. Шевченко, но правительственный комитет снял оперу с обсуждения без объяснения причин. Это стало тяжелым ударом для композитора, спровоцировало его острый и длительный творческий кризис. Много белых пятен остается в биографии композитора. И его творчество, в котором насчитывается огромное количество произведений, еще ждет своего настоящего, основательного непредвзятого исследования и актуализации в современном музыковедении.

Ключевые слова: К. Данькевич, биография, композитор, Союз композиторов Украины, балет, опера.

Olena Beregova. Kostiantyn Dankevych: Paradoxes of Creative Biography. The purpose of the article is the desire to draw attention to the figure of Konstantin Dankevych by emphasizing the special, specific, and sometimes contradictory moments of the creative biography of the artist.

One of the first major raids of Dankevych-composer is his ballet “Lilia” (1940), which became the source of the national classical ballet and brought the author a well-deserved recognition. However, shortly afterwards K. Dankevych, an authoritative composer, pianist, teacher, musical- public figure, director of the Odessa Conservatory, was subjected to humiliation in the shameful processes of massacre with the creative intelligentsia of the late 1940s-early 1950s. The most creative achievement of Konstantin Dankevich in the operatic genre - the opera Bogdan Khmelnytsky (1951) - was subjected to devastating criticism. In response, the composer created the second edition of the opera, which, despite the shift of political and historical accents, has become widespread.

The compromise with the authorities allowed the artist to continue his successful career: he moved to Kiev, began to teach at the Kyiv Conservatory, received the academic title of the professor and the honorary title of the People's Artist of the USSR. Also, K. Dankevych led the Union of Composers of Ukraine for almost 12 years (he was elected to the position of the head of this creative organization three times in 1941, 1956 and 1962). Despite the compromise of Dankevych's relationship with the authorities, there were occasional instances of rejection of his works by the authorities. The dramatic part of the last Danevych's opera “Nazar Stodolya” is indicative: the opera was nominated for the award of the newly-named T. Shevchenko Prize, but the government committee withdrew the opera from discussion without explaining the reasons. This became a heavy blow to the composer, resulting in his acute and prolonged creative crisis. Many white spots remain in the composer's biographies. And his creative work, in which there is a huge amount of works, is still waiting for his true, thorough and impartial research and actualization in contemporary musicology.

Keywords: K. Dankevych, biography, composer, Ukrainian Union of composers, ballet, opera.

Ім'я Костянтина Федоровича Данькевича (1905-1984) - видатного українського композитора і музично-громадського діяча ХХ століття - сьогодні згадують нечасто. Дивує, що досі належним чином не досліджено значного наукового внеску в культуру України цієї непересічної, багатогранної творчої особистості, яка стояла біля витоків формування сучасної української композиторської школи і не втратила людської гідності в часи тоталітарного мракобісся. Багатий матеріал для розгляду цих питань дають як різножанрова творчість, так і біографія митця. У більш ніж скромному переліку музикознавчих праць про творчість К. Данькевича досі немає монографій і дисертаційних досліджень. Чільне місце у бібліографії про композитора належить брошурі М. Михайлова з популярної у 1970-1980-х роках серії «Творчі портрети українських композиторів». Вона вийшла друком ще за життя К. Данькевича. Окремі жанри творчості композитора та постановки його балету «Лілея» й опери «Богдан Хмельницький» розглянуто в статтях М. Загайкевич, А. Поставної, А. Васильєвої, М. Гордійчука, О. Олійник, Ю. Станішевського, О. Зінькевич, П. Білаша та ін. У журнальній періодиці, переважно в журналі «Музика», опубліковані спогади молодших сучасників композитора - О. Сокола, Ю. Дикого, Л. Гінзбург та ін. Як і багатьом його сучасникам, зокрема Б. Лятошинському, Л. Ревуцькому та ін., йому випало жити і творити в епоху тоталітаризму. Він мав талант неабиякого масштабу, але у своїх відносинах із владою зазнав як тріумфальних злетів, так і болючих падінь.

Метою цієї статті стало прагнення привернути увагу до постаті Костянтина Данькевича через акцентування особливих, специфічних, а подеколи й суперечливих моментів творчої біографії митця.

Композитор народився в Одесі 24 (за старим стилем - 11) грудня 1905 року. Він закінчив Одеський музично-драматичний інститут (1929) по класу композиції В. Золотарьова й П. Молчанова, учнів М. Римського-Корсакова, по класу фортепіано М. Рибицької. Паралельно вивчав диригування у Г. Столярова і вокал у професорів С. Силягіної, В. Селявіна, О. Брагіна. По закінченні навчання залишився працювати в AlmaMater викладачем.

Одним із перших значних злетів Данькевича-композитора слід вважати його балет «Лілея» (1940), який постав біля витоків національного класичного балету. Цей твір, за словами М. Загайкевич, народився на перетині магістральних художніх тенденцій свого часу, зокрема таких, як звернення до національного фольклору і сюжетів творів «великої літератури». Ніби підсумувавши різноманітні шукання та експериментування в галузі балетного театруНагадаємо, що українське балетне мистецтво народжувалося в добу гострої полеміки про шляхи і напрями розвитку жанрів опери і балету, композитор запропонував свій оригінальний варіант поширеного у 1930-1940-х роках так званого «драмбалету». Життєдайним ґрунтом для К. Данькевича стала масштабна за філософським змістом поетична творчість Тараса Шевченка: балет «Лілея» написано за мотивами творів, присвячених трагічній долі жінки-кріпачки.

Щедра мелодична винахідливість композитора, яскрава музична образність, емоційність і сила впливу музики, вдале лібрето значною мірою зумовили успіх і тривале сценічне життя цього балету. Прем'єра «Лілея»відбулася26 серпня 1940 року в Києві. Перша постановниця твору Галина Березова, учениця славнозвісного педагога-балетмейстера Агрипини Ваганової, органічно поєднала класичну й українську народну танцювальну лексику, що на той час було для національного хореографічного мистецтва справжнім новаторством. З того часу балет «Лілея» міцно увійшов у сценічну практику українських театрів і став одним із найулюбленіших спектаклів. 1958 року балетмейстер Вахтанг Вронський та кінорежисер Василь Лапокниш екранізували цю постановку «Лілеї», створивши перший український фільм-балет.

За балет «Лілея» К. Данькевичу 1941 року було присвоєно почесне звання заслуженого артиста УРСР, а незабаром, 20-24 квітня цього ж року, на ІІ з'їзді Спілки композиторів УРСР його уперше обрали головою Спілки композиторів України (загалом К. Данькевича обирали на цю посаду тричі: у 1941, 1956 та 1962 роках). Проте діяльність К. Данькевича на цій посаді було перервано: за два місяці розпочалася війна 1941-1945 років.

У роки війни К. Данькевич перебував у Тбілісі, працював у Спілці композиторів Грузії. Протягом 1942-43 років він здійснював культурно-освітню роботу в частинах Закавказького військового округу, був художнім керівником Ансамблю пісні і танцю військ НКВС Закавказзя, налагодив листування з композиторами, членами Спілки, підтримуючи їх морально. Йому також належить внесок у перемогу-звеличення у творах малих і великих форм героїчних подвигів захисників Вітчизни.

У квітні 1944 року було визволено Одесу, і К. Данькевичу доручили відновити роботу Одеської консерваторії. Його, авторитетного композитора, піаніста, педагога, музично-громадського діяча, призначили директором консерваторії і завідувачем кафедри композиції. Як писав Ю. Станішевський, «увесь свій організаторський талант і енергію митець спрямував на відновлення діяльності педагогічного колективу консерваторії, облаштування гуртожитку, налагодження навчального процесу...» Станішевський Ю. Гетьман української музики // Музика. - 2006. - № 1. - С. 27.. Зокрема, за ректорства К. Данькевича до викладання в Одеській консерваторії було залучено видатних музикантів - К. Пігрова, О. Благовидову, С. Орфєєва, М. Рибицьку, Л. Гінзбург та ін.

Проте, на думку Ю. Дикого, у цей період найбільш повно виявляється суперечлива, бентежна, творча натура К. Данькевича, з усіма його досягненнями, втратами і помилками Дикий Юрій. Данькевич Костянтин Федорович. Режим доступу: http://odessa-memory.info/index.php?id=171. Так, уже на початку своєї ректорської каденції К. Данькевич несподівано непривабливо постав у трагічній історії з Бертою Михайлівною Рейнгбальд, відомою в Радянському Союзі піаністкою і педагогом, професором, у 30-х роках ХХ ст. завідувачем кафедри спеціального фортепіано Одеської консерваторії. Серед її учнів - відомі вже на той час піаністи Еміль Гілельс, Марія Грінберг, Тетяна та їда Гольдфарб та багато інших. Після звільнення Одеси від фашистів Б. Рейнгбальд із групою професорів Одеської консерваторії, які перебували в евакуації в Ташкенті, повернулася до Одеси. Однак по приїзді з'ясувалося, що квартира, в якій вона народилася і прожила понад 40 років, зайнята якимсь високопоставленим працівником органів безпеки, і виселятися той не збирався. Міська влада пообіцяла їй іншу квартиру, але вирішення цього питання затягувалося. Не допомагали ні всесоюзна слава, ні орден Трудового Червоного Прапора, яким Берту Рейнгбальд нагородили за успіхи на музично-педагогічній ниві, ні навіть те, що до війни вона була депутатом Одеської міської та обласної рад кількох скликань. Знаменитий рояль фірми «К. Бехштайн» - ще одна урядова нагорода піаністці і педагогу у зв'язку з перемогою її учня, юного Е. Гілельса, у всесоюзному фортепіанному конкурсі - теж не вдалося повернути у власність професорки. Як стверджує В. Серебро, «...його забрав собі ректор консерваторії і відмовлявся повернути»Серебро Владимир. Посление дни Б. М. Рейнгбальд. // Графоманские уши. - Нью-Йорк, 2011. - С. 22. Режим доступу: http://veseliymakler.odessa.ua/libraries/author/serebro/gu_poslednie_dni_reing bald.html. Подальші події лише затьмарюють враження про тогочасну діяльність К. Данькевича. Знаючи, що професор Рейнгбальд не має де жити, ректор, який мав особисті і професійні відносини з найбільш впливовими високопосадовцями міста і входив у всі владні кабінети, не доклав жодних зусиль, щоб допомогти їй отримати житло або хоча б кімнату у консерваторському гуртожитку, облаштуванням якого він саме займався. Замість цього він «люб'язно» виділив їй куток консерваторського коридору і дозволив тимчасово поставити там ліжко. Більшого приниження для шанованого професора, викладача фортепіано, яку навперебій запрошували працювати в консерваторії Москви, Ленінграда, Києва,

Ташкента, годі було й придумати. Проте на цьому історія не закінчилася. «Відсутність житла паралізувала можливість влаштуватися на роботу, адже без житла неможливо прописатися, а без прописки - на роботу із зарахуванням в штат. У ставленні до Рейнгбальд відчувалася неприхована ворожість міської влади і ректора консерваторії. І це при тому, що їй, видатному педагогу належить колосальний внесок у піднесення культурного авторитету міста і альма-матер» Серебро Владимир. Посление дни Б. М. Рейнгбальд // Графоманские уши. - Нью-Йорк, 2011. - С. 22. Режим доступу: http://veseliymakler.odessa.ua/libraries/author/seiebro/gu_poslednie_dni_ieingbald.hlml. Після півторамісячних «ходінь по муках» Берта Рейнгбальд 19 жовтня 1944 року покінчила життя самогубством.

Важко сказати, що спонукало ректора К. Данькевича на такі, без перебільшення, непорядні, аморальні вчинки щодо Б.М. Рейнгбальд. Можливо, він мав певну вказівку від партійних керманичів і, сам того не усвідомлюючи, став знаряддям розправи над однією з найдостойніших представниць творчої інтелігенції міста. Фактично, це був початок кампанії антисемітизму, апофеозом якої згодом стали «справа лікарів» та інші ганебні процеси-судилища. Та мине зовсім небагато часу і серед «підсудних» опиниться й сам К. Данькевич. На початку 1950-х років він плідно працював як композитор. Його увагу привертали опери, проте вони не мали такої щасливої долі, як балет «Лілея». Найбільше його творче досягнення в цьому жанрі - опера «Богдан Хмельницький» (1951, лібрето О. Корнійчука та В. Василевської, друга редакція - 1953), присвячена історичним подіям 1648-1654 років. Оперу про гетьмана України було замовлено К. Данькевичу для Київського оперного театру, який у червні 1951 року мав їхати до Москви для участі в Декаді української літератури та мистецтва. Сюжет опери в тогочасних радянських традиціях містить численні історичні неточності, акценти на рабській покорі українців Російській імперії і на радості возз'єднання «народів-братів». Московська прем'єра «Богдана Хмельницького» відбулася 15 червня 1951 року в Большому театрі і пройшла чотири рази з незмінним успіхом. Як писав Ю. Станішевський, «на одній із вистав в урядовій ложі з'явився сам Сталін в оточенні членів Політбюро. Він після першої дії прихильно поаплодував виконавцям, високо оцінивши постановку. В антракті всі вітали Данькевича і запевняли, що його чекає Сталінська премія. У другій дії керівники театру й уряду республіки з хвилюванням дивилися не на сцену, а, затамувавши подих, стежили за реакцією вождя. І раптом після драматичного епізоду, де за фальшивим доносом підступного Лизогуба Богдан звинувачував відданого народові полковника Богуна у зраді, Сталін несподівано залишив театр, нікому нічого не сказавши. Увесь колектив був стривожений... 24 червня Декада завершилася також оперою К. Данькевича. Всі учасники творчого звіту отримали нагороди» Станішевський Ю. Гетьман української музики // Музика. - 2006. - № 1. - С. 28..

Незважаючи на це, оперу було піддано нищівній критиці: у редакційній статті всесоюзної газети «Правда» (без підпису) від 20 червня 1951 року композитора звинувачували в безпринципності, проявах буржуазного націоналізму, нерозумінні завдань соцреалізму. Серед недоліків опери відзначалися й значні ідейні недоліки в лібрето, відсутність яскраво вираженого протиставлення основних дійових сил. У відповідь композитор 1953 року створив другу редакцію цього твору, тоді як перша «зникла» за невідомих обставин. У новій редакції опери було створено дві нові картини (пролог і сцена захоплення замку Потоцького), нові персонажі - козаки Нива і Журба. У фінальній, четвертій дії кардинально зміщено політичний акцент: подія відбувається у Переяславі не 14 січня, у день підписання історичної угоди, а напередодні, 8 січня, коли московський посол зачитує радісно збудженим, святково вбраним козакам і народу «Грамоту» царя Олексія Михайловича. Під гул дзвонів і залпи гармат звучить заключна пісня хору «Прийшов бажаний щасливий день» на мелодію російської народної пісні «Слава».

Як справедливо зауважує Т. Яворський, «продемонстрована в опері одностайність, єдність почуттів козацтва, народу до того, що відбувається, то є історична й життєва неправда, якщо не вжити більш лайливого слова. І лібретисту, і композитору не могло не бути відомо, що оцінки діяльності Богдана Хмельницького були неоднозначними як серед науковців, так і поміж самих козаків»Яворський Т. Дійсність і легенда. Опера «Богдан Хмельницький» Данькевича (Полемічнінотатки). Режим доступу : http://arhiv.ukraj inci. hu/arhiv/hromada_69_ua/kultura_ua/opera. htm.

Компроміс із владою дав змогу митцеві продовжити успішну кар'єру: він переїхав до Києва, почав викладати у Київській консерваторії, отримав вчене звання професора, а 1954 року - почесне звання народного артиста СРСР. Оперу «Богдан Хмельницький» у другій редакції було поставлено в Київському оперному театрі у жовтні 1953 року й показано у Москві на сцені Большого театру під час святкування 300-річчя возз'єднання України з Росією. Проте справжня реабілітація твору та його автора відбулася значно пізніше, через 5 років. Різку негативну оцінку опери було скасовано постановою ЦК КПРС від 28 травня 1958 року «Про виправлення помилок в оцінці опер "Велика дружба”, "Богдан Хмельницький" та "Від усього серця». Були зняті й необґрунтовані звинувачення з композиторів, оголошених формалістами, а саме: В. Мураделі, Г. Жуковського і К. Данькевича, пом'якшено сформульовані висновки щодо їх творчості.

За всіх своїх достоїнств і недоліків, опера «Богдан Хмельницький» свого часу була досить популярною, її ставили не лише в Україні (Київ, Харків, Одеса, Львів), а й у Росії (Москва, Свердловськ, Саратов) і Грузії (Тбілісі).

1956 року К. Данькевича вдруге обирають головою правління Спілки композиторів України, а 1957 року на другому Всесоюзному з'їзді радянських композиторів його обрали до складу секретаріату та правління Спілки композиторів СРСР. У Спілці композиторів України К. Данькевич був одним із керівників-«довгожителів», майже 12 років очолюючи цю творчу організацію. Саме на час правління К. Данькевича припадає період «хрущовської відлиги», що для музичного мистецтва означало перший етап реабілітації композиторів, безпідставно звинувачених у формалізмі. Керувати творчими особистостями йому доводилося в непростий час, коли відбувалася зміна поколінь і соціально-культурних систем, коли композитори переживали значне стильове й ідейне розмежування: між старшими за віком прибічниками традиційної творчості, до якої належав і сам К. Данькевич, і молодшими - сміливими експериментаторами-новаторами.

Кінець 1950-х - 1960-ті роки позначені в українській музиці радикальним стильовим і жанровим оновленням, «новою фольклорною хвилею», проявом авангардних тенденцій у композиторській творчості. Значно послаблюються ідеологічні лещата методу соцреалізму, художня творчість постала проти нівелювання особистості, яке культивувалося тоталітарним режимом. У композиторів з'являється можливість безпосередньо спілкуватися із зарубіжними колегами, їхньою музикою в її різноманітних стильових і технологічних аспектах і, відповідно, опановувати нові способи організації музичного матеріалу. Проте жанрово-стильове оновлення в українській музиці відбувалося не безболісно: саме в цей час помітним стає конфлікт поколінь, конфронтація між двома основними стильовими тенденціями: традиційною класичною, прибічниками якої були композитори старшого покоління, і новою, яка містила радикальні новації і цікавила творчу молодь. Протистояння поколінь, різка критика творів молодих, які своєю творчою позицією справляли враження виклику, часом завершувалися драматично. За свідченнями багатьох композиторів-шістдесятників, у ті часи ще карали за творчий пошук, а найбільш радикальним «новаторам» загрожували навіть репресивно-каральні переслідування.

На посаді голови Спілки композиторів К. Данькевичу доводилося вирішувати не лише творчі питання. Він, як і інші керівники Спілки, займався питаннями надання матеріальної допомоги, одержання композиторами роботи, житла «Довгожительство» К. Данькевича на керівній посаді можна пояснити й деякими особливостями його творчої натури. Він був всебічно обдарованим музикантом, мав не лише хист композитора, а й піаніста, співака й диригента. Це був широко ерудований митець, який знав світове мистецтво, філософію, поезію, сам писав вірші. Колеги К. Данькевича згадували про нього як про блискучого виконавця, виступи якого відрізнялися емоційною виразністю, драматизмом і задушевністю. Також у спогадах підкреслюються енциклопедичні знання, талант організатора, ораторський дар К. Данькевича Гинзбург Л. Воспоминания о Константине Федоровиче Даньке- виче // Одесская консерватория: забытые имена, новые страницы. - Одесса : ОКФА, 1994. - С. 44-45., який любив виступати перед публікою і вмів захопити аудиторію своєю емоційною промовою-грою.

Жваво описує К. Данькевича доктор мистецтвознавства, професор, нині ректор Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової Олександр Сокол, згадуючи, як під час однієї із зустрічей зі студентами Одеської консерваторії «оратор творив щось небачене на сцені. Він щось полум'яно прославляв (насамперед - українську музику), когось пристрасно засуджував, з кимось боровся, до чогось закликав і, перш за все, - до великої правди в музиці і в житті. Його голос гримів під склепінням залу, несподівано переходив на шепіт, грізно здіймався й зривався, помираючи в жахливій паузі. Драматичне напруження емоцій перетиналася з гумором, сарказмом, захоплений пієтет переходив у трагічні пророцтва, інтимна задушевність - у загрозу. Це була справжня вистава - драма, лірика, епос, комедія - вистава одного актора, драматурга й режисера під загальною назвою: «Костянтин Даньке- вич»Цитується за сайтом: http://www.musica-ukrainica.odessa.ua/_a- sokol-dankevic. html. Про аналогічний випадок, який характеризує К. Данькевича як всебічно обдарованого музиканта й ерудита, розповідає Ю. Дикий: «В одній із закордонних поїздок (у складі урядової делегації) один зарубіжний журналіст не без іронії поцікавився знанням іноземних мов у майстра. Не знітившись ні на секунду, Костянтин Федорович сів за рояль і заграв досить розлогий фрагмент однієї із найскладніших у фортепіанній літературі п'єс - «Ісламей» Балакирєва, потім заспівав одну з арій басового репертуару під власний акомпанемент, прочитав значний поетичний уривок з Овідія, після чого поцікавився у журналіста про його творчі можливості. Кореспондент ретирувався, а Костянтин Федорович заслужив аплодисменти присутніх»Цитується за сайтом: http://odessa-memory.info/index.php?id=171. Наведені епізоди з життя К. Данькевича характеризують його як грандіозну особистість, Людину-артиста - композитора, виконавця, оратора, поета, організатора, педагога тощо в одній особі.

Незважаючи на компромісні відносини К. Данькевича з владою, траплялися й прикрі випадки несприйняття його творів можновладцями. У цьому контексті не можна оминути драматичну долю останньої, третьої опери Данькевича «Назар Стодоля». 1960 року щойно завершений твір планувалося поставити до Третьої декади української літератури та мистецтва в Москві, проте з незрозумілих причин його було відхилено партійними ідеологами. Незважаючи на це, уже наступного, 1961 року, оперу поставили всі оперні театри в Харкові, Львові, Києві та Одесі, її також включили до програм святкування 100- річчя з дня смерті та 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка (відповідно 1961 та 1964 роки). Однак подальша доля цієї опери також була драматичною: її було висунуто на присудження щойно започаткованої Республіканської (нині - Національна) премії України імені Т. Шевченка, але урядовий комітет зняв оперу з обговорення, не пояснюючи причин. Це стало важким ударом для композитора, спричинило гостру творчу кризу: перебуваючи у тяжкій депресії, він протягом 10 років (1962-1972) не виходив з дому.

Проте К. Данькевичу таки вдалося подолати творчу кризу. 1976 року в Київському оперному театрі було здійснено новаторську постановку балету «Лілея» балетмейстером Анатолієм Шекерою і диригентом Олексієм Рябовим, яку композитор сприйняв радісно. Про це свідчить і створення ним нових редакцій опери «Назар Стодоля», симфонічної поеми «На півдні Вітчизни, де море шумить», вокально-симфонічної оди «Пісня про Україну». 1978 року композитор усе ж таки отримав омріяну Шевченківську премію, але не за багатостраждального «Назара Стодолю», а за «Богдана Хмельницького». Оперу було поставлено новоствореним колективом Дніпропетровського театру опери та балету в її новій редакції, здійсненою головним диригентом київського оперного театру легендарним Костянтином Симеоновим. До речі, 2006 року, до святкування 100-річчя від дня народження К. Данькевича, було створено ще одну редакцію цієї опери у зв'язку з постановкою Донецьким театром опери і балету. Твір зазнав суттєвих скорочень, зокрема вилучено пафосну сцену Переяславської ради. Євген Станкович дописав епілог на основі попередніх ескізів К. Данькевича. Як пише О. Олійник, «основою для нього став знайдений в архівах Київського оперного театру сценарний план, в якому Переяславську Раду замінено радою в Чигирині. Замість апофеозу возз'єднання України з Росією в епілозі звучать роздуми Хмельницького та його побратимів про майбутнє Батьківщини. Після прийняття грамот від послів Польщі, Угорщини, Туреччини, царства Московського Богдан присягає народу зберегти омріяну волю, аби через віки «святилось ім'я України» Олійник Л. Повернення Богдана Хмельницького // Музика. - 2006. - № 2. - С. 14..

У цій статті наголошено лише на деяких моментах творчої біографії К. Данькевича, які розкривають його суперечливу творчу натуру і непрості відносини з тогочасною владою. Не можна не погодитися з тими дослідниками, які вважають, що окремі епізоди біографії К. Данькевича, в яких він постає в непривабливому світлі, невіддільні від багатьох його далекоглядних, мудрих і благородних вчинків і рішень, багато з яких мали історичне значення. Як представник традиціоналізму і послідовник української музичної класики, К. Данькевич не сприймав новаторських пошуків молодшого покоління композиторів України, але як людина глибоко порядна, він захищав членів керованої ним Спілки композиторів України, яких, як свого часу і його самого, було безпідставно звинувачено у формалізмі й націоналізмі. У творчості К. Данькевича було чимало кон'юнктурних, заангажованих комуністичною пропагандою опусів (зокрема й на його вірші), однак вершинними стали твори глибоко національної спрямованості з прекрасною музикою, яка пережила свого автора і з успіхом виконується у наш час.

Багато білих плям залишається в біографії композитора. І його творчий доробок, в якому налічується величезна кількість творів, серед яких - 3 опери: «Трагедійна ніч» (1935), «Богдан Хмельницький» (1951) і «Назар Стодоля» (1959), балет «Лілея» (1940), 2 симфонії (1937, 1945), численні хорові і вокальні твори, симфонічні сюїти, поеми, увертюри, ораторії, камерно-інструментальні ансамблі, фортепіанні твори, романси, пісні, музика для драматичного театру і кіно - ще чекає свого справжнього, ґрунтовного неупередженого дослідження та актуалізації в сучасному музикознавстві.

Список використаної літератури

1. Білаш П. «Лілея» - нев'януча квітка // Музика. - 1994. - № 2. - С. 4-5.

2. Гинзбург Л. Воспоминания о Константине Федоровиче Данькевиче // Одесская консерватория: забытые имена, новые страницы. - Одесса : ОКФА, 1994. - С. 44-45.

3. Дикий Юрій. Данькевич Костянтин Федорович. Режим доступу: http: //ode ssa-memory.info/index.php?id=171

4. Загайкевич М. Нове життя «Лілеї» // Музика. - 2004. - № 1-2. - С. 5-6.

5. Михайлов М. М. Костянтин Данькевич. - К. : Музична Україна, 1974. - 55 с.

6. Олійник Л. Повернення Богдана Хмельницького // Музика. - 2006. - № 2. - С. 13-14.

7. Серебро Владимир. Последние дни Б. М. Рейнгбальд // Графоманские уши. - Нью-Йорк, 2011. - 392 с. - С. 22. Режим доступу: http://veseliymakler.odessa.ua/libraries/author/serebro/grafbmanskie_ushi.html

8. Сокол О. В. Спогади про К. Данькевича. Режим доступу: http://www.musica-ukrainica.odessa.ua/_a-sokol-dankevic.html

9. Станішевський Ю. Гетьман української музики // Музика. - 2006. - № 1. - С. 25-29.

10. Яворський Т. Дійсність і легенда. Опера «Богдан Хмельницький» Данькевича (Полемічні нотатки). Режим доступу: http://arhiv.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_69_ua/kultura_ua/opera.htm

References

1. Bilash, P. (1994). “Lileja” - nevjanucha kvitka ["Lily" is an unfading flower]. Music, 2, 4-5.

2. Ginzburg, L. (1994). Vospominanija o Konstantine Fedoro- biche Dan'keviche [Memoirs of Constantine F. Dankevych]. Odessa conservatory: forgettable names, new pages, 44-45.

3. Dykyj, Y. Dankevych Konstantin Fedorovich [Dankevych Konstantin]. Available at : http://odessa-memory.info/index.php?id=171

4. Zagaykevych, M. (2004). Nove zhyttja “Lileji” [New Life "Lily"]. Music, 1-2, 5-6.

5. Mikhailov, M. (1974). Konstantin Dankevych [Konstantin Dankevych]. Music Ukraine, 55.

6. Oliynyk, L. (2006). Povernennja Bohdana Khmelnytskogo [Return of Bohdan Khmelnytsky]. Music, 2, 13-14.

7. Serebro, V. (2011). Poslednije dni B. M. Reynhbald [The Last Days of B. M. Reynhbald]. New York, 22. Available at: http:// veseli- ymakler.odessa.ua/libraries/author/serebro/grafomanskie_ushi.html

8. Sokol, A. Spogady pro K.Dankevycha [Memories of Dankevych]. Available at: http://www.musica-ukrainica.odessa.ua/_a-sokol- dankevic.html

9. Stanishevsky, Y. (2006). Hetman ukrajinskoji musyky [Hetman of Ukrainian Music]. Music, 1, 25-29.

10. Jaworski, T. Dijsnist i legenda. Opera "Bohdan Khmelnytsky" Dankevicha (Polemichni notatky) [Reality and legend. Dankevich's Opera "Bohdan Khmelnytsky" (Polemical notes)]. Available at: http://arhiv.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_69_ua/kultura_ua/opera.htm

Размещено на Allbest.ru