Колективне музикування: до питання роботи з мішаною капелою бандуристів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Колективне музикування: до питання роботи з мішаною капелою бандуристів

Іваниш А.А.

Анотація

УДК 787.6(477)

КОЛЕКТИВНЕ МУЗИКУВАННЯ: ДО ПИТАННЯ РОБОТИ З МІШАНОЮ КАПЕЛОЮ БАНДУРИСТІВ

Виклад основного матеріалу дослідження

Переосмисливши слова Л. Пасічняк, зауважимо, що ансамбль народних інструментів - своєрідна творча лабораторія, де створюється новий репертуар для народних інструментів, формуються творчі особистості народно-інструментального мистецтва, пропагується активна творча діяльність [2, с. 232]. Метою колективного музикування в капелі (ансамблі) бандуристів є формування компетентностей особистості засобами гри на інструменті та музикування в ансамблі бандуристів.

Основні засади колективного музикування у мішаній капелі бандуристів були сформульовані автором в процесі багаторічної роботи із студентським навчальним колективом кафедри бандури і кобзарського мистецтва (сьогодні - кафедра бандури та фольклору) Київського Національного університету культури і мистецтв. Капела бандуристів, як основний профілюючий колектив для студентів спеціалізації "бандура/кобза" в КНУКіМ існує з 1970 р. За ці роки керівниками студентської капели бандуристів КНУКіМ були: доц. Анатолій Навроцький (1970-1980-ті рр.), Народний артист України, проф. Григорій Верета (1989-1993, 2000-2005 рр.), проф. Вікторія Шевченко (2005-2006 рр.), доц. Геннадій Григор'єв (2006-2007 рр.), заслужений артист України, доц. Тарас Яницький (2013-2014). З 2007 по 2013 рр. і з 2014 рр. художнім керівником і головним диригентом капели бандуристів КНУКіМ є заслужений артист України, відомий український диригент, проф. Андрій Іваниш, диригентом-хормейстером - заслужений діяч мистецтв України, проф. Володимир Курач. Студентська капела бандуристів - постійний учасник творчих та наукових заходів Національної спілки кобзарів України та Київського національного університету культури і мистецтв.

Отже, основні завдання колективного музикування бандуристів полягають у формуванні таких компетентностей музиканта:

1. Пізнавальної, що забезпечує оволодіння основними поняттями теорії та музичної грамоти, гри на музичних інструментах, знаннями музичної культури. колективне музикування бандурист компетентність

2. Практичної, що сприяє оволодінню основами гри на музичних інструментах, участь у колективному музикуванні, залучення до кращих зразків вітчизняної та світової музики.

3. Творчої, що забезпечує розвиток музичних та ритмічних здібностей; формування художньо - естетичного смаку; розуміння й сприймання музики залежно від стилю, жанру та характеру творів; підвищення майстерності колективної гри в ансамблі бандуристів.

4. Соціальної, що сприяє розширенню загального світогляду, музичних здібностей; формуванню навичок професійного та соціального партнерства; забезпечує виховання громадянської свідомості, національної гідності через виконання кращих творів вітчизняної музики, професійної взаємодії в колективі, прагнення до створення комфортного доброзичливого мікроклімату в колективі.

Говорячи про народно-інструментальне ансамблеве мистецтво в Україні Л. Пасічняк використовує термін "академізація", що посилюється у ХХ - початку ХХІ століть [2, с. 229]. "Явище академізації торкнулось народно-інструментального мистецтва на початку ХХ століття, коли вперше на концертній сцені з'явились оркестри народних інструментів, інструментальні ансамблі бандуристів..., "троїсті музики". Так, у 1902 році Г. Хоткевичем були організовані вперше в Україні ансамблі бандуристів. Їхні успішні виступи на концертній естраді ХІІ Археологічного з'їзду стали резонансною подією в історії вітчизняного народно-інструментального ансамблевого мистецтва", - зауважує дослідниця [2, с. 230].

На сучасному етапі розвитку академічного народно-інструментального мистецтва сформувався принципово новий напрямок, а саме академічне виконавство на удосконалених народних інструментах (зокрема, бандурах), що стало "... однією із найсуттєвіших рис еволюції народно- інструментального ансамблевого мистецтва сучасності, становлення ансамблевої народно-інструментальної виконавської школи. Активна концертна діяльність засвідчила про високий виконавський рівень, міжнародне визнання, що уможливило прирівняти названі колективи до камерно-інструментального ансамблевого мистецтва." [2, с. 233].

1. Звітні концерти. Звітний концерт є важливою віхою у творчому житті колективу, підсумком роботи за певний період часу, що узагальнює його творчий доробок. У програму звітного концерту входять найбільш вдалі за художнім змістом та виконанням твори, які неодноразово виконувалися в інших концертах. Оскільки цей концерт є певним обличчям колективу, до нього слід готуватися надзвичайно ретельно. Програму слід будувати, виходячи з міркувань різноманіття жанрів, що досягається вдалим чергуванням кантиленних та п'єс у швидкому темпі, вокальних та інструментальних творів. Перша і заключна п'єса звітного концерту мають бути найефективнішими з усього репертуару, - особливо фінальний твір, де колектив повинен продемонструвати віртуозний (наскільки це можливо) рівень виконання.

Звітний концерт слід ретельно готувати не тільки з боку якомога якіснішого виконання, але й вжити додаткових організаційних заходів. Обов'язково мусить бути програма - буклет колективу, де був би віддзеркалений не тільки репертуар, але, хай навіть у скороченому, анотованому викладі, його творчий шлях. Ведучий звітного концерту повинен добре знати всі нюанси, пов'язані зі специфікою жанру, та можливості оркестру або ансамблю народних інструментів, який він представляє.

2. Гала-концерти. Участь в гала-концертах колективу народних інструментів є бажаним елементом у загальній концепції естетичного виховання. Музиканти в процесі підготовки та проведення концерту відчувають себе учасниками чогось більшого, ніж простий виступ, адже, зазвичай, гала-концерти організовуються на честь визначних народних свят та державних ювілеїв. Не треба зайвий раз доводити, що участь у гала- концертах не тільки є почесною для колективу, але й надзвичайно відповідальною.

Якщо виступ вийде невдалим, то на інший подібний мистецький захід можуть і не запросити. Тому грати на подібних концертах треба лише ті твори, щодо яких є стовідсоткова впевненість у їх якісному виконанні. У гала-концертах, які мають певну динаміку, що продиктована жанровим різноманіттям, дуже важливим є місце виступу колективу народних інструментів. Коли йдеться про невеликий, мобільний ансамбль, то тут, загалом, проблем не виникає. Його виступ можна поставити в середині концерту на будь якому місці - перед чи після танцювального колективу, хору, сольного співу тощо.

Інша річ - оркестр народних інструментів (капела бандуристів). Винести на сцену та прибрати з неї декілька десятків пультів з нотами та стільців - річ громіздка і потребує певного часу. Практика підказує, що таким колективом краще всього розпочинати концерт, або ж другий відділ концерту. Після виступу оркестру краще всього надати слово читцеві, або ж запросити на сцену віртуоза - інструменталіста, щоб заповнити природну паузу в концерті, яка пов'язана з відходом артистів за лаштунки сцени, прибиранням стільців, громіздких інструментів, пультів з нотами тощо.

3. Фестивалі-огляди. На відміну від конкурсу, огляд музичного мистецтва передбачає низку (або один великий) гала-концерт, де виступають колективи одного, частіше - кількох жанрів. Вони не змагаються між собою, не завойовують особливих призів, на фестивалях-оглядах завжди "перемагає дружба". Окрім виступів колективів та виконавців із різних місцевостей, на цьому форумі проводяться майстер-класи, творчі лабораторії, науково-практичні конференції з проблем давньої музики тощо. Мета такого фестивалю - розвиток і підтримка кращих традицій народного мистецтва, пропаганда народної музики й виконавства на народних інструментах й, звичайно, виявлення обдарованої молоді.

4. Фестивалі-конкурси. За роки Незалежності в Україні широкого розповсюдження набули регіональні фестивалі-конкурси. Організацію та проведення цих заходів неможливо звести до якоїсь однієї формули - по всіх усюдах вони проводяться по-різному. Щодо народно-інструментальної музики, то, хоча фестивалі-конкурси, присвячені цьому жанру, не такі численні, як аналогічні заходи з інших жанрів, - вони надзвичайно цікаві й сповнені справжніх художніх відкриттів.

Фестиваль-конкурс проводиться з метою популяризації національної школи виконавства на народних музичних інструментах, підвищення рівня професійної підготовки творчої молоді, подальшого розвитку та пропаганди народного інструментального мистецтва. Фестиваль-конкурс передбачає проведення методичної конференції з питань музичної педагогіки, семінарів, майстер-класів, творчих зустрічей з провідними музикантами України, концертів лауреатів міжнародних і всеукраїнських конкурсів, концертів професійних та аматорських ансамблів, оркестрів народних інструментів.

Надзвичайно важливу роль у роботі з капелою бандуристів відграє репертуарний "зошит" колективу, "...завдяки створенню оригінального репертуару і професійним перекладам зразків світової музичної культури як одного із важливих чинників, народні інструменти стали академічними" [2. с. 236]. "Завдяки удосконаленню бандури стало можливим значно збагатити її репертуар, поновити в ньому не тільки історичні думи та українські народні пісні, раніше заборонені або забуті, а й залучити сучасні різноманітні за жанрами музичні твори", - слушно зауважує метр академічного бандурного мистецтва С. Баштан [3]. Відтак, у другій половині ХХ - початку ХХІ століття уперше в українській музиці було створено сонати, сюїти, концерти, фантазії для бандури. Провідні композитори України - М. Дремлюга, А. Коломієць, К. Мясков, В. Кирейко, В. Зубицький, В Павліковський та інші - плідно працюють над створенням оригінального репертуару для бандури. Пишуть для цього інструмента також і ті бандуристи, які добре імпровізують, мають уже опубліковані власні твори й обробки народних пісень, - А. Бобир, С. Баштан, А. Омельченко, Р. Гриньків, О. Герасименко, Л. Федорова, В. Лобко та інші. Певний доробок у сучасних аранжуваннях і перекладеннях українських народних пісень і творів українських композиторів для бандури і капели бандуристів має також автор дослідження.

"У статті "Бандура та її можливості", опублікованій у Харкові 1930 року, Г. Хоткевич писав, що право на існування інструмент має лише тоді, коли він дає щось своє, неповторне. Для бандури треба творити літературу - ось головне завдання", - наголошує С. Баштан, і додає: "...відмовлятися від світової літератури не слід, та не можна все зводити тільки до неї. Зберігаючи і відроджуючи перлини народного кобзарського мистецтва, слід збагачувати й ті досягнення, які має мистецтво гри на бандурі у наш час. Шлях до ізоляції національної культури не сприятиме її розвитку та оновленню. Збагачення репертуару бандуриста, нові ансамблеві концертні форми, використання інструмента сприяють поновленню репертуару творами як українських композиторів-класиків (Д. Бортнянського, М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка та інших), так і світової літератури (Г. Генделя, Й.-С. Баха, М. Глінки, П. Чайковського, інших)" [3].

Питання роботи над вокальним ансамблем у капелі бандуристів, відпрацювання строю, техніки диригування керівника капели бандуристів та ін. вже піднімалися нами у попередніх розвідках [1]. Зупинимося ще на одній необхідній і вкрай важливій складовій роботи із капелою бандуристів - це самостійна робота студента над вокально-інструментальною партитурою, яка передбачає засвоєння теоретичних та практичних методів роботи з капелою бандуристів, вивчення варіантів її складу і специфіки звучання. Особливе місце у цьому напрямку належить співставленню хору та бандур (та інших інструментів) як акомпануючої групи.

Самостійна робота формує навички, підвищує вимогливість до себе, удосконалює професійний та загальнокультурний рівень майбутнього фахівця - артиста капели бандуристів.

Отже, студент - бандурист повинен вміти: розкрити ідейно-образний зміст твору; розуміти стилістичні особливості музики і поезії (особливо народної) як історичної категорії; визначити жанр твору: вокально-інструментальна мініатюра, обробка, інструментальний твір, хор a cappela, частини з кантати, меси, думи, пісні; користуватися камертоном, проілюструвати партитури та партії на бандурі та фортепіано; володіти навичками музично-теоретичного аналізу вокально-інструментальної, інструментальної та хорової партитури. До того ж досконало володіти різними прийомами гри на бандурі; вміти професійно акомпанувати собі на бандурі, вільно читати з листа оркестрові партії; визначати види фактури: гомофонна, гармонічна, поліфонічна, мішана; визначати види елементів: мелодія, бас, окремі голоси, супровід; вміти розспівувати хор та настроювати оркестр за власною системою, при цьому звернути увагу на вокально-хорове дихання, звукоутворення, характер звука, тембр, дикцію та артикуляцію. Безперечно, що студент - бандурист має володіти різними вокальними та вокально-інструментальними стилями, характерними для кобзарського виконавства.

До складових самостійної роботи студентів - бандуристів належать:

1. Підготовка до концертних виступів.

2. Здійснення комплексного аналізу хорових творів a cappela та із супроводом, витоків народної пісні та її жанрової приналежності, образної структури і змісту пісенних віршів.

3. Рецензування мистецьких подій (концерти, конкурси, фестивалі).

4. Щоденна робота над різними прийомами гри на бандурі (тремоло, арпеджіо, гліссандо і т.п.).

5. Щоденна детальна робота над вдосконаленням бандурної техніки (ауфтакти, динаміка, нюанси, штрихи).

Висновки з даного дослідження і перспективи

Підсумовуючи, можна сказати, що процес керівництва мішаною капелою бандуристів є багатогранним і багатоаспектним. Капела бандуристів, як складова народно-інструментального ансамблевого мистецтва України, сьогодні не втратила своєї актуальності і, з новітніми репертуарними пошуками, набула нових творчих якостей. Сьогодні, як ніколи, надзвичайно важливим є питання збереження національної самобутності української школи ансамблевого виконавства та подальшого розвитку науково-методичної бази у даній галузі. То ж методичні засади роботи із капелою бандуристів ще чекають на своє ґрунтовне опрацювання.

Список літератури

1. Іваниш А.А. Деякі аспекти диригування капелою бандуристів / А. Іваниш // Мистецтвознавчі записки. - № 18. - К.: НАКККіМ, 2010. - С. 61-68.

2. Пасічняк Л. Український ансамбль народних інструментів у контексті формування академічних традицій. Здобутки і перспективи / Л. Пасічняк // Народно-інструментальне мистецтво на зламі ХХ-ХХІ століть: Зб. мат. міжн. наук.-практ. конф (ДДПУ ім. І. Франка, 25.03.07, м. Дрогобич). - Дрогобич, 2007. - С. 229-239.

3. Баштан С.В. Історія кобзи - бандури та її сучасний розвиток / С. Баштан [Електронний ресурс]// Режим доступу: http://knmau.com.ua/chasopys/ 06_NBUV/docs/11_Bashtan.pdf.

Размещено на Allbest.ru