До питання вивчення національного характеру та ментальності в українському музичному мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання вивчення національного характеру та ментальності в українському музичному мистецтві

Широкий ракурс історичних явищ в Україні розкриває найрізноманітніші сторони національної культури, виявляє її унікальну самобутність, встановлює природні зв'язки з надбанням і досвідом народу. Усвідомлення й прийняття українським народом своєї національності як детермінанти особистісної долі має важливу роль для загальнолюдської культури.

Національне виступає не над індивідуальним абстрактом, а «потребою душі» - іманентним проявом індивідуального духу в його саморозвиткові. Такі культурологічні ідеї проникають у мистецтво, яке бере на себе місію «підтягнути й зігріти» їх безпосередньо-особистісним відчуттям і переживанням національного. Як різновид духовної діяльності мистецтво володіє потенціалом представити всю повноту присутності в цьому світі конкретної, унікально-неповторної людини, здатне розкрити внутрішню наповненість національного як «натурального вислову душі» [9].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Тенденція звернення вчених до проблеми національного характеру та ментальності в українській музичній культурі знайшла своє висвітлення в численних наукових працях Г. Джулай, В. Драганчук, О. Катрич, Л. Кияновської, О. Козаренка, Л. Кондратюк, О. Марченко та інших.

Мета статті - висвітлити науково - теоретичні підходи до проблеми вивчення національного характеру та ментальності в українському музичному мистецтві, специфічні особливості його розвитку, які пов'язано з українською православною музикою, що відображено у творчості професійних композиторів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблеми національного характеру в проекції на музичне мистецтво й музичну ментальність знайшли своє відображення в низці монографічних і дисертаційних робіт Г. Джулай. Зокрема, у соціально-філософському контексті досліджує поняття музичної ментальності, підкреслюючи, що в її структурі належне місце посідають музичні й загальнокультурні пласти духовності кожного народу, нації, соціальної групи й окремої особистості, причому, найважливішими її компонентами є специфіка музичного сприйняття й стереотипи музичного мислення, детерміновані умовами суспільного життя, світоглядними й ідеологічними принципами, які властиві кожній культурно - історичній епосі [2].

О. Марченко підкреслює, що особливості національного характеру зумовлюють специфічно «музичний» спосіб світосприйняття українців, а музика як архетипова форма мислення сприяє формуванню культурної самобутності, складаючи психоінформаційний простір нації й утворюючи органічний зв'язок «звук - інтонація - знак - символ - мова - змістовна спільність». Причому романтизм як культурно - історична система якнайповніше відповідає сутності української етнічної ментальності [10].

Дослідниця Л. Кияновська, вивчаючи особливості художнього розвитку етнічних українців у складі колишніх Російської й Австро-Угорської імперій, указує на наявність відмінностей у становленні регіональних професійно-мистецьких шкіл і місця національної музики в суспільному житті. Дослідницею здійснено порівняльний аналіз української, польської, австрійської композиторських шкіл у їхньому становленні й розвитку, міжнаціональних зв'язках і контактах тощо. Вивчено стильову еволюцію західноукраїнської музичної культури ХІХ - ХХ ст., а також діяльність музично - просвітницьких осередків і навчальних закладів у Прикарпатті. Висвітлено творчі зв'язки й взаємовпливи діячів музичної культури Галичини з їхніми закарпатськими та буковинськими колегами. Зазначене сприяє встановленню як спільних рис, так і відмінностей у кристалізації їхнього естетичного світогляду, перевазі певних жанрів і форм, які викликані суспільними потребами часу. Такий підхід, на її думку, неминуче окреслить також нові інтерпретації категорії національного в українському музичному мистецтві як складової європейського мультикультурного простору, вибору домінантних стильових установок, що змінювались протягом еволюції національної культури в національному середовищі [5].

Вагомим внеском у дослідження проблеми національної ментальності в музикознавчому аспекті стала монографія музикознавця й композитора О. Козаренка [6]. Мистецтво українського авангарду (19001910), зазначає дослідник, еволюціонувало в напрямку кардинального оновлення через відмову від ладу в тональності й визнанні всіх ступенів звукоряду рівноправними. В умовах постмодерну музична свідомість «коригувалася в бік більшої збалансованості та до відцентрових сил у розвитку музичної матерії» з ідейною орієнтацією на національні традиції [6, с. 226]. Музичне мистецтво доби постмодерну, яке дистанціювалося від національно-особливого, позначене орієнтацією на неокосмополітизм в умовах сучасного глобалізованого світу.

Дослідниця О. Катрич, яка рефлексує щодо присутності моментів діонісійської архетиповості в українському музичному виконавському мистецтві, диференціює терміни «національна ментальність» і «національний характер». Ментальний феномен як універсальний рівень прояву національного є колективною субстанцією для певної соціально-етнічної спільноти.

Національний же характер об'єктивується на рівні конкретно-індивідуальному, коли особистісне внутрішньо співпадає з глибинним духовним кодом нації [4].

Мистецтвознавець В. Драганчук [3] концептуально стверджує наявність розгалуженої низки рівнів відображення національної ментальності в українській музичній культурі як духовно інформаційній системі. Його багаторівнева структура має нижченаведений вигляд.

І. На первинно-синкретичному рівні відображення відбувається формування базису національної ментальної музичної виражальності. Предметом аналізу можуть стати народна музична творчість як основа національної ментальності; семантика пісенного й інструментального фольклору; прояви національно-ментального в жанровій специфіці; національно-ментальний елемент у музичній мові; український музичний фольклор у його регіональній специфіці національно-характерного тощо.

II. Другий рівень відображення розподіляється на конкретно-мовний із низкою підрівнів.

1. На вербально-музично-мовному підрівні реалізуються: взаємодія вербального й музичного в контексті відображення національної ментальності; синтез вербальної й музичної мови при обробці народних пісень; вербальний і музичний механізми відображення в оригінальних творах; специфіка запозичення фольклорного матеріалу; творче використання мовних компонентів.

2. На музично-мовному підрівні досліджуються: музична мова як художньо - естетичний засіб відображення; музична мова при інструментальній обробці фольклорних мелодій; музичний аспект відображення в оригінальному творі; специфіка запозичення фольклорного матеріалу.

III. Дослідження узагальненоконцептуального рівня відображення потребує ґрунтовного вивчення рис національної ментальності крізь призму жанрово-стильового музичного розмаїття. На цьому рівні національна ментальність сприймається гранично узагальнено, проте відчувається й без будь-яких конкретних музично-мовних ознак. За допомогою аналізу співвідношення компонентів національної ментальності, вираженої в музичному творі, на думку автора, дасть змогу здійснити узагальнення щодо стереотипності відображення національного характеру [3, с. 136-137].

Л. Кондратюк у дисертаційній роботі порушує питання національної духовної культури, досліджуючи українську церковну музичну культуру в умовах поліконфесійності й мультикультурності. Аналізуючи останню в контексті її релігійних і філософських характеристик, дослідниця зазначає, що ґрунтуючись на інтегруючих ідеях українізації, церковно-музичні діячі удосконалюють переклади текстів церковних піснеспівів українською мовою, збагачуючи їх багатовіковими набутками народного мелосу [7, с. 13].

Підтвердженням цього є те, що всесвітньо відомий нині гімн «Молитва за Україну» М. Лисенка, написаний на вірші О. Кониського - «Боже Великий, Єдиний» (1885) в 1992 р. затверджений офіційним гімном Української православної церкви, а згодом став і другим державним Гімном суверенної України.

М. Маріо вивчає моральний й естетико - виховний потенціал української православної духовної музики в закладах освіти кінця ХІХ - початку ХХ ст. Зазначена культурно - мистецька система справила вагомий вплив на формування сучасної української етнопедагогіки й музично-педагогічного культурного досвіду нашого народу. Автор дисертації розглядає релігію як світоглядну складову національної культури, підходячи до феномену релігійності як до однієї з визначальних рис менталітету українців. Розкриваючи особливості національних виховних традицій українського народу. М. Маріо виявляє вагому роль духовних піснеспівів у становленні хорового мистецтва України. Запропонована етапна періодизація впливу православної духовної музики на розвиток народнопісенної творчості українців. Підкреслюється, що освітньо-виховні традиції православної духовної музики як невід'ємний компонент духовної культури є винятково важливим фактором подальшої розбудови суверенної української держави [9].

Досліджуючи українську народну пісню з часів Київської Русі Г. Ващенко виокремлює риси українського національного менталітету: високий патріотизм, любов і пошана до батьків і свого роду, вірне кохання й віддана дружба, усвідомлення людської честі й гідності, любов до праці, непереможне прагнення до волі й ненависть до рабства, віра в Бога [1, с. 121138]. Народна пісня закорінена в язичницьку давнину українства й увібрала традиції ще дохристиянської доби й пізніше відображала нелегку ходу історичного часу українського народу з його надіями й сподіваннями, здобутками та втратами. Співучість нашого народу споконвіку творила його веселу й ліричну вдачу. Пісня супроводжує людину з раннього дитинства, у праці й побуті, думах про життя-буття. Саме фольклор є охоронцем звичаїв і традицій, запорукою художньо - інтелектуального зростання нації. Минуле і сучасне, фольклорне і академічне тісно взаємодіють у композиторській творчості й у виконавстві, і в цьому полягає суть духовної традиції

Таким чином, зростання інтересу до вивчення національного характеру та ментальності українського народу є домінантною ознакою вітчизняних мистецтвознавчих досліджень. Культурний розвиток будь-якого народу відбувається в процесі багатогранних взаємовідносин різних етнокультурних спільнот, коли історія постійно перехрещує й переплітає їхні долі та культурні впливи. Українське музичне мистецтво разом із піснею, релігією складають геокультурну спадщину народу, формують його характер та ментальність. Потреба збереження й культивування національного музичного мистецтва особливо актуалізується на сучасному етапі, тому питання національного характеру та ментальності в українській музичному мистецтві потребує подальших розвідок.

Бібліографія

український православний музика ментальність

1. Джулай Г.А. Музична ментальність: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філософ. наук: 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / Г.А. Джулай: Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К.Д. Ушинського. - Одеса, 2003. - 24 с.

2. Кияновська Л.О. Стильова еволюція галицької музичної культури XIX-XX ст.: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра мистецтвознавства: спец. 17.00.01 «Теорія та історія культури» / Л.О. Кияновська: Нац. муз. акад. ім. П. І. Чайковського. - К., 2000. - 36 с.

3. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови / О. Козаренко. - Львів: Сполох, 2000. - 284 с.

4. Маріо Р. Виховання молоді засобами православної духовної музики у закладах освіти України (кінець ХІХ - поч. ХХ століть): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / М.Д. Маріо: Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2000. - 19 с.

5. Марченко О.А. Роль національного характеру у формуванні української музичної культури XIX століття: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філософ. наук: 09.00.12 «Українознавство» / Харківський нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2003. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru