Історичний огляд фортепіанної нотної літератури для дорослих аматорів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історичний огляд фортепіанної нотної літератури для дорослих аматорів

Кудрицький Дмитро Юрійович

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Проблема підбору нотного аматорського матеріалу була і залишається актуальною для педагогів, які змушені маневрувати поміж бажаннями та реальними можливостями учнів. Викладач часто змушений йти на компроміси з власними смаками, погоджуючи вибір тої чи іншої композиції, адже попереду можлива довга робота над твором. З одного боку, складність, художній рівень п'єси, з іншого - можливості учня і витримка педагога - скеровують останнього на ефективні алгоритми пошуку. Зрештою в роботі з дорослими аматорами бажано добирати твори, які розвивають. Повинні чергуватися легкі, складні, відмінні за стилем і загалом невеликі за обсягом п'єси.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання підбору творів регулярно виникає в науковому середовищі. Зокрема, українські вчені в конотації репертуару за останні роки торкалися проблеми аматорства. З.С. Жмуркевич дослідила фортепіанне аматорське мистецтво Галичини ХІХ століття, вивчаючи нотні колекції Львова вказаного періоду [2]. Про музикування на Галичині також пише Т О. Молчанова, зазначаючи наступне: "аматорське музикування було досить багатим на форми і види, розвивалося через домашнє, приватне навчання, і педагогами були доволі освічені, часом видатні музиканти" [4, с. 20]. Історичне дослідження салонної музики ХІХ століття дозволило мистецтвознавцю О.В. Андріяновій відзначити суттєву роль аматорства, яке охоплювало різні верстви населення, в тому числі й кріпацтво царської Росії [1]. Науковець Т.В. Мартинюк у своїй дисертації пише про взаємодію професійних музикантів і аматорів у Приазов'ї XIX-XX століть, які нерідко виступали на одній сцені. На думку вченого, "аматорство створює умови для майбутньої музичної професіоналізації регіону" [3, с. 36].

Можна відмітити, що аматорське мистецтво було дуже розповсюдженим явищем з середини ХІХ та на початку ХХ століть, проте кількість музикантів-непрофесіоналів і сьогодні постійно зростає. В Україні це, перш за все, ті, хто вчився у дитячих музичних школах та студіях. Переважна більшість з них не продовжила навчання, а частина зберегла в собі творче начало, закладене в дитинстві. Також на вітчизняне суспільство впливає культура розвинених країн, де інтерес до навчання гри на фортепіано часто виникає саме у зрілому віці, тож число учнів, що починають дорослими, в Україні дедалі більшає. Зокрема, ми можемо простежити певні закономірності у праці британського автора Алана Расбріджера "Зіграй це знову: Захоплення долає неможливе", де описуються мотиви дорослої людини до початку занять на фортепіано.

Перш ніж використовувати у навчанні нотний матеріал та пропонувати репертуар, викладач повинен з'ясувати в учня рівень володіння нотною грамотою. Серед професійних музикантів інколи зустрічаються ті, хто не вміє користуватися нотами, однак це скоріше виключення з правила, тоді як для дорослих аматорів невміння працювати з нотами є доволі розповсюдженим явищем. Певною мірою це стало наслідком впливу сучасних технологій, які дозволяють без зайвих зусиль записувати відео різноманітного методичного спрямування: композиції; їхні фрагменти; інструктивні відео, характерною рисою яких є орієнтація на клавіатуру. Частина аматорів без особливого успіху намагається проводити нотацію у вигляді послідовності записаних від руки фрагментів клавіатури, дехто пише назви нот буквами. Разом з тим, починаючи з певного рівня оволодіння грою, аматори активно використовують традиційну нотну грамоту для вивчення творів. Тож і раніше, і тепер нотний матеріал є важливою складовою музичного навчання аматора, з тією відмінністю, що раніше у музиканта були тільки ноти і власна пам'ять.

Мета статті - за допомогою короткого огляду нотних видань, починаючи з середини XIX століття до сьогодення, відшукати певні спільні риси та закономірності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Одразу зазначимо, що сольний фортепіанний репертуар для аматорів на початку означеного періоду складався головним чином з простих за змістом і задумом авторських творів або адаптованих транскрипцій всесвітньо популярних пісень. Переважали танцювальні жанри: вальси, марші, польки тощо.

Аматори середини ХІХ та початку ХХ століть мали "своїх" видавників та композиторів. Берлінський журнал "Die Woche" оголосив конкурс і серед 4222 творів визначив переможця - польського автора Зіґфріда Ельснера (Siegfried Elsner) з композицією "Моя зірка" (Mein Stern). Європейські видавці з блискавичною швидкістю передруковували "зірковий" вальс у вигляді самостійної брошури, в газетах, журналах, не забуваючи про епітети "надзвичайний успіх", "премійований вальс", хоча за музичним змістом "Моя зірка" - нескладна салонна п'єса в ля мінорі невибагливого штибу. У творчому доробку композитора-переможця є принаймні одна оперета, проте за понад сто років ім'я З. Ельснера безнадійно забуто.

Український композитор Василь Присовський (1861-1917 рр., псевдонім А. Овенберг) написав понад 200 творів для аматорів. Його композиції навряд чи в наш час можна почути на сцені. Автор сьогодні відомий вітчизняним дослідникам і музикантам завдяки постійним публікаціям у видавництві Леона Ідзіковського, що вироблялися на нотодрукарні Івана Чоколова. Були й інші українські композитори, які писали для аматорів, наприклад, Михайло Завадський та Михайло Харито. Можна згадати про закордонних авторів з Франції (Октав Кремйо), Німеччини (Ґустав Ланґе), Ірландії (Шарль Анкліф), Англії (Ерік Коатс, Рональд Біндж) та багатьох інших.

Високий попит на аматорську музику спонукав до роботи не лише композиторів відповідного дилетантського рівня, а й цілком серйозних митців. Проте навіть якщо твір написано для професійного навчання, то його призначення могли скоригувати, а точніше, універсалізувати. На початку ХХ століття відомі вправи Шарля Анона заповзятливий видавник презентував аматорам як "рятівне коло", що здатне зекономити купу часу, дозволивши грати на рівні з професіоналами.

З розповсюдженням звукозапису, радіо, телебачення та інших технологій жанрова палітра істотно збагатилася: з'явилася музика з кінофільмів, інші популярні танці, джазова музика, нові естрадні напрями. Вже за радянської доби, для аматорів виходили окремі серії музикування. Так, наприклад, виходили добірки, назви яких починалися зі слів "Популярні твори...", "Музика відпочинку...", "Пісні наших днів" або тематичні серії з музикою кіно, про війну тощо. Мелодії виглядали актуальними, впізнаваними, приваблював помірний рівень складності аранжувань, а в обробках вільного викладу - розширення та осучаснення стилістичних рамок. аматорський фортепіанний нотний

Сьогодні вітчизняні нотодрукарі також видають аматорські серії, і одночасно запозичують вищезгаданий дореволюційний "універсалізм". Наприклад, збірка "Старий рояль" українського видавництва "Мелосвіт" містить італійську народну пісню "Санта Лючія", регтайм С. Джопліна та п'єсу "Андреа" М. Шміца. У російському Новосибірську понад 15 років працює нотне видавництво "Окарина", де регулярно друкується література для аматорського музикування: серійні і разові видання. Так, у збірці "У вільний час" серед близько п'ятидесяти коротких творів міститься багато легких обробок для фортепіано. Упорядники прагнули охопити якнайширшу аудиторію аматорів. У Сполучених Штатах Америки з 1922 року працює масштабне видавництво для музикантів "Alfred Music", яке сьогодні пропонує десятки посібників, збірок та іншої літератури для дорослих аматорів. У інших розвинених країнах розповсюджені авторські методики по роботі з дорослими. Зокрема, у США відомі такі педагоги: Джон Томпсон, Бренда Діллон, Фред Керн, Синтія Пейс, Ненсі і Рендал Фабер та інші. У Франції - Тьєрі Массон та Анрі Нафільян, у Швейцарії - Ґреґ Відмер та багато інших.

Значного впливу на аматорський нотний фонд набули спеціалізовані інтернет-архіви, якими користуються музиканти будь-якого рівня з різних куточків світу. Серед них українські сховища "ukmotes", "nlib", закордонні "8notes", "musicnotes", "zonanot", "Нотний архів Бориса Тараканова" та багато інших. Щоправда, музиканту-непрофесіоналу самостійно буває важко розшукати омріяну композицію, якісно написану, зверстану та адаптовану відповідно до рівня підготовки, адже упорядники архівів кожен на свій розсуд систематизують твори. Так, популярна п'єса "Шербурзькі парасольки" композитора Мішеля Леграна може бути розташована у різних розділах різних архівів та озаглавлена різними мовами. Численність архівів з неоднаковою упорядкованістю вмісту легко заплутає недосвідченого користувача. Якщо зупинитися лише на українській мові, то в пошуках згаданого твору правильними розділами можуть виявитися: "Аматори", "Мішель Легран", "Музика з кіно", "Початківці", "Транскрипції", "Нескладні аранжування" тощо. Варіанти обробок цієї композиції в межах окремого сховища можуть перебувати у різних категоріях одночасно. В результаті хибних пошукових алгоритмів дорослий учень може прийти до викладача зі стосом роздрукованих нот з інтернету, але жоден з варіантів для цього учня не підійде: примітивне, невдале, складне аранжування тощо. Тому однією з важливих якостей педагога-андрагога є вміння користуватися архівами, підбирати актуальні, але в той же час доступні за рівнем підготовки учня аранжування чи п'єси.

Нотні інтернет-архіви - не останнє репертуарне джерело. Прагнення аматорів відтворити музику улюблених сучасних композиторів не завжди задовольняється наявністю нот для сольного фортепіано або адаптованих аранжувань для початківців. Ефективним та унікальним способом забезпечення дорослих учнів нотами є вміння педагога "знімати" музику на слух, тобто розшифровувати аудіо- та відеозаписи на нотоносець. Інколи можна обходитися і без нот, розраховуючи на пам'ять, але такий спосіб має брак точності та надійності. Окрім навичок нотації звичайним олівцем, для запису нот, адаптації, транспонування, збагачення фактури - актуальним сьогодні є вміння користуватися принаймні одним із нотних редакторів, таких як Sibelius, Finale, LilyPond, NoteEdit, MuseScore, OneTouch Composer та інших. Ці програми дозволяють викладачеві самостійно готувати нотний матеріал до звичайного роздруковування на принтері або навіть до типографічного друку. Маючи якісні ексклюзивні ноти, педагог може поділитися ними з учнями та колегами у зручному форматі pdf.

Серед непрофесіоналів поширеним є попит на твори композиторів, яких відносять до стилів мінімалізму, нью-ейдж, ембієнт, легкої музики, неокласики ХХІ століття тощо, а саме: Ян Тірсен, Оскар Шустер, Поль де Сенневіль, Їрума, Майкл Найман, Людовіко Ейнауді, Фабріціо Патерліні, українець Єгор Грушин та багато інших. За художньо- змістовним наповненням творів митці- сучасники не перевершують своїх давніх попередників: вони схожі за аудиторією, простотою творів та доступністю їхнього виконання. Саме тому факт цілковитого забуття Присовського, Ельснера та інших творців легкої музики криє в собі великий ресурс відродження. Дореволюційний аматорський репертуар сьогодні є актуальним. Асоціюючись із німим кіно, легка музика викликає надзвичайне відчуття милування у сучасного слухача. Видавці та педагоги здатні вдихнути нове життя цим творам, і може через 5-10 років мистецькі кола оцінять їх по- новому.

Легка музика, на відміну від академічної, не висуває жорстких вимог до слухання, виконання, спостереження. Відеозаписи взірцевого аматорського виконання часто містять не концертний рояль "Безендорфер", а напіврозібране погано налаштоване піаніно невідомої марки або електропіаніно, що звучить змішаним тембром фортепіано з "домішками" вібрафону. Навмисно погіршений, зостарений, припорошений інструмент може виявитися доречнішим за філармонічний у відмінному стані. Естетика неакадемічної музики звертається до зовнішніх елементів інтер'єру, прагнучи максимального порозуміння зі слухачем-поціновувачем. Ми можемо побачити не найкращі піаністичні рішення, невисокий професійний рівень, довгі червоні нігті піаністки або декілька громіздких перстнів на руках піанста. З іншого боку, академічна невимогливість руйнує стіну недосяжності, що існує, скажімо, між Мартою Аргеріх та дорослим учнем - випускником дитячої музичної школи 15 років тому.

Аматорська музика, завдячуючи своїй загальнодоступності, існує як окремий напрямок музичного мистецтва, який дозволяє звичайним людям проявляти себе творчо. Відомий британський митець та артист інсталяцій Люк Джерам у 2011 році розпочав рух вуличного фортепіано "Зіграй на мені, я твоє" (Play Me, I'm Yours). Задум автора полягав у наступному: в публічному місці стоїть інструмент, на якому написано звернення до охочих зіграти. Проект набув широкого розповсюдження у світі та розвивався самостійно, вже без участі автора. Зокрема, в Києві під час революційних подій 2013-2014 років кілька інструментів стояли просто неба. За них сідали музиканти різного рівня та грали різну музику, але найбільш популярними були твори згаданого "мінімалістичного" спрямування. Так, піаніст може грати неспинно протягом кількох годин, називаючи своє виконання імпровізацією або власними композиціями. В очікуванні своєї черги ввічливий лауреат міжнародних конкурсів може навіть не дочекатися паузи у грі, щоб попросити зіграти пару віртуозних п'єс. У столиці України і сьогодні є кілька вуличних фортепіано, де дорослі аматори можуть творчо себе проявити.

Завдяки грамотним діям з підбору репертуару, викладач може не лише підготувати дорослого учня до вуличної гри просто неба, а й вивести останнього на вершину аматорської сцени. У світі існує доволі багато конкурсів та фестивалів для дорослих аматорів, які проводяться окремо або в якості додаткового розряду до основних змагань. Організатори демонструють шанобливе ставлення до аматорів-лауреатів, проводячи фінальні відбори та показові виступи на престижних сценах (наприклад, Карнеіі-Хол, США) та з високопрофесійними оркестрами (наприклад, Державний академічний естрадно-симфонічний оркестр, Україна), долучаючи засоби масової інформації загальнонаціонального рівня, надаючи змогу виступати на роялях найкращих виробників та матеріально заохочуючи лауреатів. Провідною країною в організації фортепіанних аматорських конкурсів є Сполучені Штати Америки, де особливої уваги заслуговує паралельне аматорське змагання в рамках всесвітньо відомого конкурсу ім. В. Клайберна у Форт-Ворті, шт. Техас. Окрім цього, у США проводяться аматорські змагання у Г'юстоні, шт. Техас; Чикаго, шт. Іллінойс; Кіністоні, шт. Род Айленд; Сієтлі, шт. Вашингтон, Нью Йорку, шт. Нью Йорк, хоча подібні заходи проходять в багатьох інших країнах, зокрема, у Великій Британії (Манчестер), Франції (Париж). У столиці України з 2013 року проводиться аматорський конкурс-фестиваль "Каштановий рояль".

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Підбиваючи підсумки сказаного, зазначимо, що композиції для дорослих аматорів другої половини ХІХ та початку ХХ століть є актуальними сьогодні та мають чималий потенціал відродження. В руках педагога є такі джерела підбору нотного репертуару: дореволюційні салонні твори, збірки радянського та пострадянського періодів. Окрім магазинів, бібліотек, викладач повинен вміти користуватися нотними інтернет-сховищами. Не менш важливою є навичка розшифровувати на слух вибрані композиції та вміння їх записувати у нотному редакторі, створюючи таким чином ноти, яких раніше не існувало.

Спробуємо також окреслити ознаки, що вказують на аматорство нотної добірки:

- строкатість стилістики наявних творів;

- непослідовність за рівнем складності;

- насиченість невеликими і популярними творами;

- зазивна палітурка або м'яка обкладинка;

- вживання слів, що спрощують вибір, у назві та анонсі нотної збірки.

Натомість на професійне спрямування нотних збірок вказує відсутність ознак, зазначених вище. Твори з аматорських збірок можуть зустрітися у репертуарі учнів ДМШ, але більше підходять для домашнього музикування, ніж до традиційного академічного виступу.

Список джерел

1. Andriyanova, O. V (2007). Salon music as basis of musical life of Russia and Ukraine XIX st. [Salonnist' yak osnova muzychnoho zhyttya Rosiyi ta Ukrayiny XIX stolittya.] [Extended abstract of candidate's thesis]. The Odesa National A. V Nezhdanova Academy of Music.

2. Zhmurkevych, Z. S. (2007). Halychyna musical Biedermeier (on materials of a piano pieces of Lviv music sheets of XIX st.). [Halyts'kyy muzychnyy bidermayer (na materiali fortepiannykh tvoriv z notnykh kolektsiy L'vova XIX st.). [Extended abstract of candidate's thesis]. Lviv National Music Academy n.a. Mykola Lysenko.

3. Martynyuk, T. V. (2004). Istoryko-teoretychni aspekty vzayemovidnoshen' heohrafichnoho i sotsiokul'turnoho chynnykiv u yavyshchi rehional'noyi muzychnoyi kul'tury (na prykladi pivnichnoho Pryazov"yaXIX-XXstolit'). [Historical and theoretical aspects of a horeogaphical and sociocultural factors' relations on a occurrence of a regional music culture (on example of North Azov region XIX-XX st.)]. Odessa. Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine.

4. Molchanova, T. O. (2016). Mystetstvo pianista-kontsertmeystera: istorychnyy imetodolohichnyy dyskurs-analiz. [The art of piano concertmaster: historical and methodologycal discourse-analysis]. Odessa. Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine.

Размещено на Allbest.ru