Білоруська духовно-пісенна традиція в історичній динаміці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоруська духовно-пісенна традиція в історичній динаміці

У контексті вивчення основних етапів становлення та розвитку східнослов'янської духовної пісенності найменш дослідженою на сьогоднішній день є білоруська духовно-пісенна традиція, яка перебуває в тіні української та російської. Якщо східнослов'янський духовно-пісенний репертуар книжного походження дає змогу більш-менш чітко віднести ті чи інші твори до української або російської традиції, то білоруська пісенність книжного типу ніби розчиняється між польською, українською та російською, а, отже, її важко виокремити серед національних гілок, що розвивалися на східнослов'янських землях. Утім, білоруська духовна пісня книжного походження, попри надзвичайно малу кількість джерел, що дійшли до нас, має своє виразне обличчя, яке яскраво репрезентує східнослов'янську духовно-пісенну традицію.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогоднішній день науковці, чиї праці є класичними у білоруському музикознавстві, розробили фундамент для вивчення національної духовно-пісенної традиції. Відзначимо насамперед науковий доробок Л. Костюковець [3-5], яка з 70-х рр. ХХ століття опублікувала більше 100 статей та кілька монографій, створивши наукову школу дослідження білоруської духовної пісенності книжного та фольклорного типу. У вивченні білоруської духовно-пісенної традиції важливу роль відіграють праці дослідників, що вивчають це питання дотично або досліджують окремий конкретний напрям білоруської духовної пісенності (білоруські (Л. Сидорович [12], Т. Ліхач [6-7], А. Солодухін [11], В. Романенкова [10]) та російські (І. Герасимова [1], Л. Щавинська [14]) вчені), які зробили свій внесок у дослідженні духовно-пісенної (кантової) культури Білорусі. До цих авторів треба додати й німецького славіста Д. Штерна, що опублікував Супрасльський богогласник - рукописний пісенник середини XVIII ст., який яскраво репрезентує білоруську традицію духовної пісенності, хоча містить не лише твори білоруського походження [15]. Однак й досі не було окреслено генеральну лінію розвитку білоруської духовної пісенності, і не лише тому, що вона «губиться» серед польської, української та російської, а передусім через специфіку її конфесійної складової. Вагомість неправославного (протестантського, римо - католицького та уніатського) компонента білоруської пісенності відзначали всі дослідники, але донедавна упереджене ставлення до католицької гілки білоруської традиції, репрезентованої обома обрядами, не давало змоги вибудувати цілісну лінію розвитку білоруської духовної пісні книжного походження.

Мета статті - створення цілісної картини становлення і розвитку білоруської духовної пісенності у її конфесійному розмаїтті та національній специфікації; характеристика відмінностей білоруської духовної пісенності від української та російської.

Виклад основного матеріалу. Попри те, що сьогодні Білорусь на конфесійній мапі світу позиціонується як православна країна, специфічною рисою білоруської духовної пісенності є вагомість неправославного компоненту, чим вона суттєво відрізняється від української і тим більше від російської. Утім, перший зразок білоруської духовної пісенності, який дійшов до нас, репрезентує православну традицію. Цим твором є знаменита «Богородиця» («Bogurodzica»), відома у польському науковому просторі як перша польська пісня духовного змісту, яка зберегла не лише текст, а й мелодію. Л. Костюковець акцентує увагу на білоруській ґенезі цього твору: дослідниця нагадує, що цей твір співали білоруські полки Великого князівства Литовського (ВКЛ) перед початком Грюнвальдської битви 1410 р. Пісню було записано кирилицею у двох рукописних литовських статутах XVI століття [4, 8-9], і саме кириличний запис твору дає підстави атри - бутувати цей твір не як польський, а білоруський. Пісня «Богородиця» є автентичним зразком ранньої білоруської пісенності, що дійшов до нас, за призначенням це молитва, що співалася перед боєм. Можна висловити припущення, що подібні пісні були характерні й для української традиції (ці питання підіймає український музикознавець І. Кузьмінський, який аргументовано доводить східнослов'янське походження твору, спираючись на традиції, що існували у Київській Русі та ВКЛ; дослідження вченого готуються до друку), проте вони не збереглися, а тому білоруський зразок є унікальним щодо пісенності православної традиції часів українсько-білоруського Середньовіччя.

У XVI столітті на білоруських землях поширення набуває кальвінізм, що було пов'язано з віросповіданням Миколая Радзівіла Чорного (1515-1565). Ця сторінка білоруської пісенності неодноразово була в центрі уваги вчених.

Л. Костюковець [3] та А. Солодухін [11] у своїх роботах акцентують увагу на поширенні на білоруських теренах протестантських канціоналів, надрукованих польською мовою, які були, на їхню думку, широко вживаними серед еліти ВКЛ та Речі Посполитої, що вільно володіла польською мовою. І хоча пісенний репертуар з протестантських канціоналів, на нашу думку, прямо не вплинув на розвиток білоруської духовної пісенності книжного типу - ані православної, ані уніатської, однак засвідчив західний і конкретно польськомовний вектор її розвитку.

Зазначимо, що польськомовній протестантській пісенності, поширеній у ВКЛ та Речі Посполитій, дотепер відмовляють у її білоруській ідентичності, і через мовний чинник автоматично долучають до польської традиції. Однак таких підхід є хибним, що відзначає у своїх працях О. Дадіомова, яка вважає, що в розвитку білоруської культури важливу роль відігравали всі події, які відбувалися в її географічних та хронологічних межах, зокрема мистецькі явища, які традиційно відносяться до польської, литовської та російської культури [2, 6]. Для ілюстрації цього положення наведемо лише один приклад вагомості поль - ськомовного елементу в розвитку білоруської культури, що відноситься безпосередньо до духовно-пісенної традиції. Білорусько-російська дослідниця І. Г ерасимова зазначає, що у корпусі польських пісень, записаних кирилицею в російських рукописах кінця XVII століття, містяться пісні «Боже ласкавый» та «Злота Ойчизна ксенства Литевского», зміст яких пов'язаний з історичними подіями, зокрема з історією взяття Вільна військами московського царя 1655 р., а, отже, вони походять з білоруського, а не польського шляхетського культурного середовища (аналіз творів з публікацією текстів та музики пісень див. у [1]). Отже, у XVII-XVIII століттях мовний компонент не був показником національної приналежності пісень, зокрема духовних, що особливо характерно для білоруської пісенності, яка використовувала і польську, і церковнослов'янську, і старобілоруську (лексично ідентичну староукраїнській, від якої відрізнялася вимовою) мови. Також варто пам'ятати, що так званий «польський корпус», що міститься у російських рукописах кінця XVII століття, переписували вихідці з колишніх земель ВКЛ, серед яких були і українці, й білоруси. Сьогодні «польський корпус» з російських рукописних пісенників активно вивчається, зокрема в ракурсі виокремлення творів, що належать перу білорусів (анонімі автори пісень «Боже ласкавый» та «Злота Ойчизна ксенства Литевско - го») і українців (пісні Іоаннікія Галятовського, тексти і мелодії яких опубліковано Ю. Медведиком [8]).

У цьому контексті варто акцентувати увагу на важливості білоруського компоненту в становленні російської духовної пісенності. Дослідники багато говорять про польські та українські впливи на російський духовно-пісенний репертуар кінця XVII - початку XVIII століття, натомість майже ніколи не акцентують увагу на білоруському компоненті, за винятком творчості Симеона Полоцького, який більшість своїх творів написав у Московській державі. Білоруський компонент творчості видатного поета, на нашу думку, ще потребує ретельного вивчення, сучасні вчені вже починають акцентувати на ньому увагу: так, Л. Сидорович, знаходять білорусизми у віршах поета [12, 21]. Але білоруські впливи на російську пісенність не вичерпуються творчістю Симеона Полоцького. Аналіз репертуару російських пісенників кінця XVII століття показує, що у становленні російської духовної пісенності суттєву роль відіграла саме білоруська традиція, зокрема польськомовна. Наразі важко відділити білоруський компонент духовної пісенності від єдиного українсько-білоруського, що прийшов у XVII столітті з Речі Посполитої у Москву, втім, сподіваємося, в недалекому майбутньому питання національної атрибуції будуть вирішені.

Щодо творчості Симеона Полоцького, то вона є ідеальним репрезентантом білоруської поетичної, зокрема духово-пісенної, традиції, яка дала рясні плоди на російському ґрунті. Важливість її важко переоцінити і з точки зору прецеденту, і з точки зору актуальності у XVIII - ХІХ століттях. Утім, важко відповісти на питання щодо значення творчості поета у розвитку власне білоруської пісенності, бо, наприклад, псалтирні пісні з «Римованого Псалтиря», надзвичайно популярні в російському репертуарі протягом XVIII - ХІХ століть, не були записані в жодному відомому на сьогоднішній день рукописному пісеннику білоруського походження, зокрема знаменитому Супрасльському богогласнику середини XVIII століття, при тому, що цей рукопис містить низку пісень, відомих у Москві наприкінці XVII століття. Як паралель наведемо творчість свт. Димитрія Ростовського (Данила Туптала), твори якого були відомі в Росії з кінця XVII до початку ХХ століття, при цьому його пісні-канти були так само популярні й на українських землях та увійшли до «Богогласника». Тому питання актуальності поетів та композиторів білоруського походження кінця XVII століття, що працювали у Москві, для становлення власне білоруського репертуару, залишається відкритим і потребує подальших досліджень.

Повертаючись до білоруської традиції, відзначимо важливість польського компоненту, який відігравав вагому роль у розвитку білоруської духовної пісенності. У римо-католицьких осередках Білорусі культивувалися як богослужбові твори латинською мовою, так і польські пісні, про що згадує Т. Ліхач у монографії, присвяченій білоруській римо-католицькій музиці XVII-XVIII століть [7]. Польські пісні становили вагому частину білоруського духовно-пісенного репертуару, що дає змогу говорити про своєрідний польськоцентризм білоруської пісенності, який особливо проявив себе у пісенності неправославних конфесій.

Важливою для розвитку білоруської пісенності була й уніатська традиція, яка поєднала і православні, й католицькі церковні традиції. В осередках уніатів можна спостерігати різні форми взаємодії католицького та православного елементів. О. Дадіомова відзначає той факт, що у богослужіннях римо-католиків та уніатів брали участь ті ж самі музиканти [2, 23-25], а органи в уніатських храмах стали звичайним явищем, серед яких найбільш відомими були органи у Супра - сльському та Жировицькому монастирях [2, 31]. І. Герасимова в анотації до диску «З творчої спадщини віленської школи. Музика давньої греко-католицької церкви» (2015) вказує на використання органу у партесних композиціях, про що свідчать вказівки в рукописах та тип фактури (органний супровід (з іншими інструментами) використано у кількох партесних композиціях, записаних на диску). Утім, церковна монодія східного обряду, найімовірніше, звучала a cappella або з ісоном, хоча могла й виконуватися під супровід органу, як григоріанський хорал в Європі у XVI-XVIII століттях. Щодо церковних пісень нового стилю, то, найімовірніше, у великих храмах вони звучали, як і багатоголосні партесні цикли, під органний супровід, у невеликих храмах - a cappella.

Стосовно співу духовних пісень, то саме в уніатських осередках Білорусі вже з середини XVII століття почалося їх вживання як паралітургічних творів, коли духовні пісні, за зразком, узятим з латинських церковних практик, звучали на літургії або інших церковних відправах, про що свідчать записи духовних пісень у ірмолоях Супрасльського та Боруньського монастирів [13, 326]. Коливання між церковною традицією християнських Сходу та Заходу у Білорусі породило найбільш цікаві форми, які є суто білоруськими і нехарактерними для української традиції, де католицький компонент в уніатській церковній практиці був вагомий, проте все ж таки значно менший. Найбільш цікавим з точки зору взаємовпливів східного та західного елементів богослужіння став Супрасльський василіанський монастир, розташований на західнобілоруських землях, що нині належать Польщі, друкарня якого випустила чимало видань, серед них і літургічного призначення. Уже хрестоматійною стала згадка про церковнослов'янські переклади секвенції «Dies irae» із супрасльських ірмологіонів 1639 та 1660 рр. [13, 326]. Багато латинських гімнів та пісень містяться в останній частині вже згадуваного Супрасльсько - го богогласника, датованого серединою XVIII ст., перекладених з латинської Спиридоном Яхимовичем. Знайомство з текстами перекладів, вміщеними поруч з оригіналами і без них, які надруковано у праці Д. Штерна [15], вказує на одну цікаву особливість рецепції католицької традиції в цьому осередку. У Супраслі у перекладах латинських гімнографічних та пісенних текстів використано майже чисту церковнослов'янську мову, яка зовнішньо маскувала латинські першоджерела творів, тоді як в українській традиції латинські тексти або адаптувалися через зроблений раніше польський переклад, який було легко прилаштувати до норм книжної української мови, або перекладалися книжною українською мовою. Використання церковнослов'янської мови в Супраслі можна пояснити впливом монастирського середовища, де ця мова була богослужбовою, однак посилений вплив латинської традиції та адаптація латинських літургічних та паралітургічних текстів через переклад церковнослов'янською мовою - це традиція саме білоруських василіан, яка в українських осередках не зафіксована.

Після ліквідації Унії на білоруських землях у 1839 р. розвиток уніатської духовно-пісенної традиції фактично припинився. При цьому повністю викорі - нити традицію співу пісень у ХІХ столітті колишніми уніатами, а нині православними не вдалося, тому православна ієрархія після дискусії у церковній пресі дозволила білорусам співати духовні пісні відповідно до уніатської церковної практики [6, 33]. Щодо репертуару, якій виконували білоруські християни, то його повністю реконструювати наразі неможливо, однак до нього не могли не входити твори, надруковані у «Богогласнику», а також пісні, що не увійшли до нього, але які розповсюджувалися в рукописах; не відкидається і ймовірність співу польських пісень попри їхнє католицьке походження. Знаходження нових джерел у подальшому дать змогу розширити відомості щодо білоруського православного постуніатського духовно-пісенного репертуару.

Розвиток духовної пісенності продовжувався у ХХ столітті, однак у білоруській та український традиціях він мав суттєві відмінності. В Україні у цей час відбувається оновлення духовно-пісенного репертуару завдяки діяльності ченців-василіан Галичини, які дали поштовх до створення нового репертуару, який отримав назву ново-василіанського. Серед його основних рис - опора на сучасну українську мову та пісенно-романсові інтонації. У Білорусі на початку ХХ століття ми також бачимо тенденції до оновлення духовно-пісенному репертуару. Першою ластівкою нової пісенної творчості мав стати пісенник «Kantyczka abo sebrannie naboznych piesien dla uzytku katalikou bielarusou», виданий у Вільні 1914 р., який містив записаний латинкою білоруськомовний репертуар, що призначався для білорусів-католиків. На жаль, малий наклад зробив цю збірку нині бібліографічною рідкістю, а тому вона, як зазначає відома російська білорусистка Л. Щавинська, майже невідома в наукових колах [14, 293]. Дослідниця у статті, присвяченій цій збірці, публікує тексти кількох пісенних творів, які апелюють до польської пісенної традиції, а також аналізує тексти деяких пісень з точки зору побутування на теренах Білорусі. Базуючись на матеріали статті, відмітимо кілька моментів, які яскраво репрезентують новий білоруськомовний репертуар. Передусім відзначимо орієнтацію на польську духовно-пісенну традицію, зокрема адаптацію знаменитих пісень Ф. Карпінського «Kiedy ranne wstaj^ zorze» та «Wszystkie nasze dzienne sprawy», які у збірці перекладено білоруською мовою («Ranny swit jak cue zajmeccca» та «Usie dzienny nasy sprawy»). Л. Щавинська не подає повний перелік пісень, тому важко сказати, скільки було у збірці адаптованих для білоруських католиків польських пісень, яка кількість пісень була взята з православної традиції (дослідниця наводить текст лише однієї, а саме популярної української пісні «А chto, chto Mikaiaja lubie» [14, 286-287], надзвичайно популярної у Білорусі), але загальна тенденція репертуарних пріоритетів є очевидною - новий білорусько - мовний репертуар створювався з орієнтацією на польську традицію.

Продовження цієї практики ми знаходимо у пісеннику «Магутны Божа», виданому у Мінську 2000 р. як видання для внутрішнього використання у центральній мінській парафії костьолу св. Симона та Олени, пісенний репертуар якої складають польські літургічні пісні та їх переклади білоруською, доповнені кількома творами, написаними місцевими авторами. Зазначимо, що подібні польськоорієнтовані видання для римо-католиків були і в Україні у 90-2000-х рр., але вони виходили лише на периферії, тоді як у Києві пісенні зразки, залучені з польського репертуару, займали не більш ніж 50 відсотків у книзі, причому лише у перекладах, пісні ж польською мовою в київських збірках не друкувалися, навіть якщо видання мали апробаційний характер. Білоруськомовний римо-католицький репертуар як на початку ХХ, так і ХХІ століття є поль - ськоцентричний, він майже не залучає пісні, що побутували протягом століть в православному та уніатському (греко-католицькому) середовищі, що корінним чином різнить білоруську традицію від української. Повертаючись до збірки «Kantyczka abo sebrannie naboznych piesien dla uzytku katalikou bielarusou», то вона могла б стати прецедентом в оновленні білоруської духовно-пісенної традиції, подібно до ново-василіанської піснетворчості, однак цього, на жаль, не сталося. Знаменним однак є той факт, що в оновленні і українського, і білоруського репертуару ключову роль зіграли представники католицького (східного та західного обрядів) віросповідання, що пояснюється важливістю пісенного репертуару, призначеного для церковно-літургічних практик.

На початку ХХ століття актуальним залишається й богогласниковий репертуар, який тиражується у книгах, що зберегли назву «Богогласник», передусім у православних видавництвах (Київ (1884, 1885, 1887, 1889, 1894, 1900, 1903); Петербург (1900, 1901, 1903), ін.). В уніатських осередках України у цей час виходять пісенники, репертуар та мова яких орієнтовані на українську барокову традицію та богогласниковий репертуар, при цьому вони мали інші назви («ПЬсенникъ или собраніе песней, поемыхъ во дни праздников и нарочитыхъ свя - тыхъ, равно песней покаянныхъ и надгробныхъ» (Унгвар, 1913), «ПЬснословецъ или новое собраніе церковныхъ песней» (Львів, 1909)) і призначалися як для приватного співу, так і для паралітургічних відправ. Друк пісенників з модернізованим бароковим репертуаром свідчить про його актуальність на початку ХХ століття, причому незалежно від конфесійного середовища.

Щодо православних «Богогласників», то вони були рекомендовані для співу у церковно-приходських школах (але не богослужінні) Північно - Західного та Південно-Західного краю Російської імперії, тобто території Білорусі та України, де протягом століть була поширена практика співу пісень у храмових відправах. Особливістю цих видань став їхній поділ на дві частини: у першій пісні записувалися одноголосно, у другій подавалася їхня триголосна гармонізація, яка орієнтувалася на кантовий стиль. У науковій літературі найчастіше згадуються київські, почаївські, холмські, львівські, варшавські богог - ласники, однак значно рідше потрапляють у поле зору видання, надруковані на території Білорусі. Білоруські богогласники близькі до згаданих вище видань, оскільки репрезентували тип збірника, рекомендованого Синодом Православної Церкви Російської імперії. Утім, у білоруських виданнях були й певні відмінності. У хрестоматії, виданої Т. Ліхач [9], згадано два білоруських «Богогласника» - гродненський та віленський (останній було надруковано у Петербурзі, але підготовлено до друку Віленським Свято-Духівським братством). Якщо гродненські мали вільну структуру, яка була характерна для російської духовно - пісенної традиції, то віленський «Богогласник», укладений О. Рождественським («Богогласник Сборник церковных песнопений и духовных песен для пеня в семье, школе и внебогослужебных собеседованиях в 3-голосним изложении», 1912), орієнтується на апробовану модель організації пісенника за церковним календарем, який було збережено в петербурзьких виданнях. Т. Ліхач описує структуру пісенника, яка охоплює твори від Різдва до Великої П'ятниці, інші пісні повинні були вийти у другій частині [9, 9]. Специфічною рисою цього видання є друк усіх творів лише у триголосній гармонізації, чого не було в інших богогласниках межі ХІХ - ХХ століть, де гармонізації містилися у другій частині збірника, тоді як у першій частині твори записувалися одноголосно. Також цікавою є сама музична частина творів, де відомі богогласникові тексти мають мелодії, доволі далекі від надрукованих у почаївських виданнях ХІХ століття, і відображають мелодичні трансформації, що сталися внаслідок побутування у білоруському православному середовищі. Щодо самих гармонізацій, то в них відображено скоріше авторський почерк О. Рождественського, який намагався не імітувати кантову фактуру, а створити повноцінну хорову партитуру, хоча і з використанням усього трьох голосів.

Хотілося б зупинитися ще на одному моменті, специфічному для білоруської пісенності, а саме фольклоризації пісенних творів книжної традиції. Багато років цей шар вивчала Л. Костюковець, публікуючи свої спостереження у численних книгах і статтях, підсумувавши їх у своїй останній праці [5]. Фольклорне побутування пісень римо-католицької традиції сьогодні досліджує молода вчена В. Романенкова [10]. Цінним у цих роботах є й емпіричний матеріал, і спостереження авторів щодо фольклоризованого пісенного шару. Загалом ці питання можуть стати основою спеціального дослідження, особливо у порівнянні з українською традицією, тому відмітимо лише один, на нашу думку, показовий момент. Серед пісень книжного походження, пов'язаних з календарем, білоруські дослідниці виділяють не лише колядки, що характерно і для України, а й пісні на Великдень, коріння яких сягає традиції волочебних пісень, які майже відсутні в Україні. Цікавим є однак той факт, що центральною піснею, яка репрезентована в усіх регіонах та в усіх конфесіях, є «Wesoly nam dzien dzis nastal:», яка прийшла з польського католицького репертуару, у білоруському репертуарі вона представлена польськомовною, білоруськомовною та російськомовною версіями («Wesoly nam dzien dzis nastal», «Вясёлы дзень для нас настау», «Велик святой нам день настал»). Серед римо-католиків найпоширенішою є перша, друга лише з 90-х рр. ХХ століття стала набирати популярність, а третя функціонує передусім у православному середовищі (волочебники на католицький Великдень співали польський варіант, на православний - російський) [10, 344-345]. Популярність цього твору є настільки великою, що ці пісні в білоруській науковій літературі називають «васольними» або «вэсольними» [5, 14; 10, 345]. Зазначимо, що в сучасному українському римо-католицькому середовищі цей твір також є популярним, колись він був відомий і в українському уніатському середовищі, про що свідчать записи пісні у великій кількості пісенників XVIII століття. Однак в Україні цей твір не фольклоризувався і нині відомий лише серед римо-католиків, тоді як у Білорусі ця пісня є популярною серед християн усіх конфесій.

Наприкінці узагальнимо наші спостереження щодо нинішнього стану сучасної білоруської духовної пісенності літургічного та позалітургічного призначення. Насамперед зазначимо, що вона репрезентована різними християнськими конфесіями нерівномірно. Через малу чисельність вірян білоруська греко-католицька пісенність, яка у свій час дала потужний поштовх паралітургічному співу, фактично не розвивається. Православна білоруська пісенність церковного типу також відсутня, оскільки сучасна богослужбова практика орієнтується на московські церковні традиції, де спів під час богослужіння не практикується; до того ж цей репертуар є російськомовним. Доступні нам баптистські пісенники також є російськомовними, хоча й видані у Білорусі; їхній зміст є ідентичним з російськими баптистськими виданнями, а тому на сьогоднішній день не можна говорити про кодифікацію сучасного білоруського баптистського репертуару. Щодо римо-католицького репертуару, то він складається з польськомовних та білоруськомовних пісень, і лише він, на нашу думку, є таким, що розвивається, хоча і досить повільно, а тому про його кодифікацію говорити ще зарано. Аналіз сучасного білоруського духовно-пісенного репертуару різних конфесій є завданням білоруських вчених, однак його загальний огляд показує, що він суттєво різниться від українського та російського.

Висновки. Для білоруської духовної пісенності характерним є:

1) складність вичленення власне білоруського компонента у східнослов'янській духовно-пісенній традиції, який зазвичай розглядається у складі польського, українського, російського репертуару, передусім через мовний чинник, що значно ускладнює ідентифікацію саме білоруської складової східнослов'янської духовно-пісенної традиції;

2) мала кількість збережених рукописних та друкованих пісенників, які були переписані на території Білорусі і репрезентують білоруську пісенність на її теренах; дещо більшою є кількість творів, які мають білоруську ґенезу, але представляють традиції інших національних культур, насамперед російської;

3) важлива роль неправославних конфесій у становленні та розвитку білоруської духовної пісенності, що сформувало її специфічне обличчя, яке відрізняє її від інших східнослов'янських духовно-пісенних традицій;

4) формування саме у білоруській традиції найбільш оригінальної гілки східнослов'янської пісенності - уніатської, яка дала поштовх паралітургічному співу духовних пісень на східнослов'янських землях;

5) повільне оновлення духовно-пісенного репертуару в ХХ - на початку ХХІ століття; нерівномірність представлення пісенного репертуару різних християнських деномінацій, пов'язане з особливостями конфесійної мапи країни та політичними чинниками.

Література

1. Герасімава I. Канты часу швецкага «Патопу» у рускіх спеуніках апошняй чвэрщ XVII в. / I. Герасимова // Arche. - 2012. - №6. - С. 477-491.

2. Дадзюмава В.У. Нарысы гісторьіі музычнай культуры Беларусі / В.У. Дадзшмава. - Мінск: Беларуская дзяржауная акадэмш музыю, 2001. - 256 с.

3. Касцюкавец Л.П. Канцыяналы / Л.П. Касцюкавец // Беларуская энцыклапедыя: у 18 т. - Мінск, 1999. - Т. 8. - С. 12-13.

4. Костюковец Л.Ф. Белорусский духовный кант-гимн «Богородица» как один из ранних образцов отечественной кантовой культуры / Л.Ф. Костюковец // Весці Беларускай дзя - ржаунай акадэмн музыки - 2013. - №23. - С. 8-17.

5. Костюковец Л.Ф. Фольклоризация канта / Л.Ф. Костюковец. - Минск: РИВШ, 2014. -

178 с.

6. Ліхач Т.У. Музычная практыка праваслауных храмау Мшшчыны другой паловы ХІХ ст. у люстэрку «Мінскіх епархшльных ведамасцей» / Т.У. Ліхач // Весці Беларускай дзяржаунай акадэмн музыки - 2009. - №14. - С. 31-35.

7. Ліхач Т.У. Літургічная музыка на Беларусі: у 3 ч. - Ч. 1. Каталіцкая традыцыя / Т.У. Ліхач. - Мінск: Беларуская дзяржауная акадэмш музьікі, 2008. - 172 с.

8. Медведик Ю. Польськомовні барокові пісні (канти) Йоаникія Ґалятовського (текстова специфіка, джерелознавчі аспекти) / Юрій Медведик // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. - Вип. 102: Старовинна музика. Сучасний погляд: зб. ст. - Київ, 2011. - Кн. 5. - С. 156-180.

9. Праваслауны спеу на Беларусі пачатку ХХ стагоддзя: Хрэстаматыя па курсу «Гісто - рыя беларускай музыю» / склад. Т.У. Ліхач. - Мінск: Беларуская дзяржауная акадэмш му - зыю, 2012. - 116 с.

10. Раманенкава В. І. Экспшкацыя велікоднай музычнай традыцып у бытавым асяроддзі ры - мска-каталіцкай царквы у Беларусі / В. І. Раманенкава // Навуковы пошук у сферы культуры і мас - тацтва: шавацыйныя падыходы: матэрыялы навук. канф. прафесарска-выкладчыцкага складу, прысвеч. 40-годдзю заснавання Беларус. дзярж. ун-та культуры і мастацтвау, Мінск, 25 лістап. 2015 г. - Мінск: БДУКМ, 2017. - С. 343-347.

11. Саладухін А.М. Пратэстанцк канцыянал на Беларусі у XVI - першай палове XVII стагоддзя / А.М. Саладухін // Весці Беларускай дзяржаунай акадэмп музыкі. - Мінск, 2006. - №6. - С. 10-14.

12. Сидорович Л.Н. Псальмы на тексты «Псалтири царя Давида» Симеона Полоцкого в нотных рукописных памятниках последней четверти XVII - первой четверти ХІХ вв.: автореф. дисс…. доктора искусствоведения: 17.00.09 «Теория и история искусства» / Л.Н. Сидорович. - Минск, 2011. - 46 с.

13. Штерн Д. Відносини духовних пісень до літургії у східних слов'ян XVII-XVIII стст. / Д. Штерн // Slovensko-rusrnsko-ukrajinske vzt'ahy od obrodenia po sucasnost'. - Bratislava, 2000. - С. 321-330.

14. Щавинская Л.Л. «Kantyczka» 1914 г. в истории народной литературы белорусов / Л.Л. Щавинская // Славянский альманах: 2010. - М.: Индрик, 2011. - С. 281-295.

15. Die Liederhandschrift F 19-233 (15) der Bibliothek der Litauischen Akademie der Wissenschaften / Eine kommentierte Edition von Dieter Hubert Stern: [=Bausteine zur Slavischen Philologie und Kulturgeschichte: Reihe B, Editionen; Band 16]. - Koln; Weimar; Wien: Bohlau Verlag, 2000. - 767 s.

Размещено на Allbest.ru