Князівські музичні капели та музичні професійні об’єднання у містах Острозької ординації у ранньомодерний час

І. Кузьмінський

Актуальність дослідження полягає у тому, що до нині не існує ані навчального курсу, ані друкованої праці з історії української музики Ранньомодерного часу (XVI-XVIII ст.), а якщо такі і існують, то зосереджуються виключно на фрагментарних та вузькогалузевих напрямках. Загалом, з різних причин в українському музикологічному дискурсі зовсім відсутні узагальнюючі праці присвячені аналізу двохсотлітньої музичної культури при дворах Острозьких ординатів, а це дослідження покликане здійснити поступ у цьому напрямку. Зрештою, в цьому і полягає новизна дослідження. Музична культура Острога неодноразово потрапляла до фокусу уваги українських музикологів, проте, вона обмежувалася лише кількома темами - хор Острозької Академії, музичні цехи та острозький наспів. Спроба проаналізувати музичну культуру православної частини Острога вперше відбулася у праці Юрія Ясіновського [10] та дещо згодом у співавторстві з Олександрою Цалай-Якименко [7]. Повідомлення щодо музичних цехів Острозької ординації досі мали сухий документальний характер [1; 3; 18]. Зовсім випали із українського музикологічного дискурсу праці польських дослідників Збіґнева Ханецького [13] та Юзефа Длуґоша [16] про музичні капели князів Острозьких та їхніх спадкоємців.

Частина 1. Придворний музикант князя Костянтина Василя Острозького (1583-1595). Перш за все слід зазначити, що Волинське воєводство, до складу якого належав Острог, до 1569 року належало до складу Великого князівства Литовського. Польський вплив та католицька експансія розпочалися одразу після Люблінської унії, відколи воєводство увійшло до складу Малопольської провінції Речі Посполитої. Після доленосного 1569 року, коли князь Костянтин Василь Острозький (1524/25-1608) виступив за входження Русі до складу Речі Посполитої, як третього рівноправного народу, він став фактичним патроном всіх русинів. Костянтин Василь Острозький вважався «некоронованим королем Русі». Сам князь підписувався «З Божої ласки князь на Волині» [9, с. 110]. Бути незалежним князю Острозькому дозволяв і статус найбільшого землевласника після короля [9, с. 82, 94]. Його родове гніздо знаходилося у Острозі.

Про музикантів князя Костянтина Василя не було би відомо анічогісінько, якби не маленький архівний документ, на який натрапив Юрій Ясіновський [7, с. 76]. В ньому йдеться про одного з музикантів князя. Інших документів, що описували би його музичну капелу, запрошених чи, навіть, військових музикантів досі не знайдено. Отже, у документі 1595 року йдеться про те, що музикант князя Костянтина Василя Острозького, Лаврентій уклав у 1583 році якусь угоду з львівськими міщанами, Лаврентієм Залеським та його дружиною Анною, а у 1595 році, напевно не виконавши зобов'язань, залишився винен подружжю 60 польських флоринів [8, с. 164-165]: «Laurentii Musico illia Dm. D. Constantini Ducis Ostrogien». (Лаврентій музикант князя Костянтина Острозького).

На жаль, не відомо ані предмету цього договору, ані спеціалізації музиканта Лаврентія, проте сам факт його існування є дуже цінною інформацією для історії української музики.

Частина 2. Музична капела князя Олександра Янушовича Заславського (1612-1629). Рід Заславських - це молодша гілка князів Острозьких. Родове гніздо Заславських - місто Ізяслав, неподалік Острога, де князь Олександр (між 1577/1589-1629) і мешкав. У 1605 році він одружився з Єфросинією Острозькою (пом. 1628), онукою князя

Костянтина Василя. Після смерті засновника Острозької ординації (майорату), Януша Острозького (бл. 1554-1620), батька княжни, у 1620 році, Єфросинія та Олександр стали керуючими цією ординацією, адже саме їхні сини повинні були успадкувати неподільні родові острозькі землі. Олександр Заславський був католиком і ревним поборником Берестейської унії. Помер у 1629 році у Львові, де брав участь у спільному з'їзді православних та греко-католиків.

Невідомо, чи мав Олександр Заславський музичну капелу до шлюбу із донькою Януша Острозького у 1605 році, проте після, його капела складалася з чотирьох музикантів. Про це свідчить документ 1612 року [11; 13]: «Пани музиканти: органіст, Миколай, Даніель, Войцех».

Про спеціалізацію цих музикантів достеменно нічого невідомо, окрім факту, що один з музикантів був органістом. Враховуючи велику побожність князя Олександра, можна припустити, що три інші музиканти були співаками, а разом з органістом вони виконували католицьку літургійну музику, принаймні такий склад був типовим, наприклад для парафіяльного костелу у Острозі та кафедрального костелу у Луцьку. У 1630 році кафедральний костел Луцька мав трьох співаків-псалтеристів [19, с. 109]. Проте ці роздуми залишаються лише припущенням, що не мають жодного іншого підтвердження, окрім аналогій.

Після того, як Єфросинія та Олександр успадкували Острозьку ординацію, до них, найпевніше, відійшла і музична капела Януша Острозького. Принаймні, у 1630 році, одразу після смерті Олександра Заславського, у одному з найважливіших міст Острозької ординації, у Дубно було складено список слуг, серед яких були і музиканти [12; 13, с. 86]. За складом та за кількістю музикантів це вже була справжня капела. Вона складалася з дев'яти музикантів: капельмейстер, двоє співаків - альт і бас, а також п'ять інструменталістів - органіст, лютнист, скрипаль, тромбоніст і трубач, спеціальність ще одного музиканта невідома: «Музиканти: Кшиштоф - магістр капели, органіст, лютнист, Валенте, бас, скрипаль Матіас, альтист Іванко, тромбоніст Славський, трубач».

Загалом це типовий склад музикантів для подібних капел у Речі Посполитій того часу. Серед музикантів з польськими іменами, тут є італійське ім'я - Валенте, німецьке - Матіас, а також українське - Іванко. Примітно, що, якийсь Валенте був присутній у 1630 і у рахунках капели його брата, володимирського старости, Юрія (Єжи) Заславського (15921636) [13, c. 86]. В зв'язку із цим можна припустити, що Валенте, після смерті Олександра, перейшов на службу до Юрія Заславського.

У документах Острога збереглися імена кількох музикантів, які також могли бути членами музичної капели Олександра Заславського. У 1622 році є згадка про трубача Станіслава, який був католиком і мешкав у власному будинку по вулиці «Суха воля» зі своєю дружиною русинкою Оксютою [14, с. 35]. У 1629 році згадано якогось музиканта на ім'я Петро [7, с. 77].

Проте, це не єдині відомості про капелу Олександра Заславського. Між речами, що залишилися по його смерті, також числяться два портативних органи, два клавесини та віола да гамба [13, с. 86]: «Позитив новий варшавський, клавіцимбали з Гданська, клавіцимбали від пана Марграбія, віола да гамба, позитив старий».

Цей приклад надзвичайно цікавий, адже вказує на багато важливих деталей. Перш за все слід відзначити, що кілька музичних інструментів були привезені до нього з Варшави та Гданська. Один з клавесинів, від пана Марграбія, найпевніше був отриманий, в якості подарунка на весілля доньки князя Олександра, Констанції (пом. 1630) з сином великого маршалка коронного Зиґмунта Мишковського (бл. 1562-1615), Фердинанда (пом. 1647). Весілля відбулося перед 1626 роком. Клавесин найпевніше був привезений з Італії, куди часто подорожував батько нареченого. Позитив, що тут названо старим, напевно був саме тим, на якому грав органіст Олександра Заславського, про якого згадано у документі 1612 року.

Частина 3. Музичний побут та музична капела князя Владислава Домініка Заславського-Острозького (1635-1656). Продовжувачем музичних традицій роду Острозьких став син князя Олександра Заславського та другий острозький ординат, Владислав Домінік Заславський-Острозький (1616-1656). Князь був найбагатшим магнатом шляхетської Речі Посполитої. Про його юність відомо дуже мало, а вже у 1632 році, на чолі власного двору, він взяв участь у виборах короля Владислава IV [20, с. 77]. У 1633 році князь одружився і незабаром виїхав до Франції та Нідерландів, а на початку листопада 1635 року повернувся морем до Гданську.

Від цього часу збереглися дуже ретельні відомості про музикантів його двору, про їхню професійну спеціалізацію та походження, про методи поповнення капели, про музичні твори та інструменти, про ставлення князя до музики, про його смаки, про музичний побут, про музикантів інших можновладців тощо. Ці відомості містяться у видаткових документах 16351642 років, а також у посмертному описі майна князя [16, с. 59].

У 1635 році, з Франції до Острозької ординації князь привіз щонайменше двох музикантів - віоліста Перові та лютниста Морему. Вони служили у капелі князя протягом кількох років.

По дорозі з Гданська до Дубно, коли князь зупинявся у різних містах, його вітали та розважали місцеві музиканти. У Гданську - співачка, органіст Висоцький, а також двоє трубачів та шипош (гравець на інструменті подібному до шалмею) [6, с. 351-352]. Грали князю і музиканти тестя першої дружини сандомирського каштеляна Миколая Спитека Ліґензи (1562-1637) - довбуш, шипош, органіст та хлопець цимбаліст на ім'я Паштетніков.

Видаткові документи за 1636 рік надзвичайно широкі та красномовні, вони налічують відомості про майже щоденні видатки на музикантів. Часто князь платив за спів та гру музикантам, які служили різним світським та церковним можновладцям. Цього року він заплатив двом малим співакам познанського архієпископа Анджея Шолджського (бл. 15381650); довбишу та скрипалю львівського католицького архієпископа Станіслава Гроховського (пом. 1645); трубачам Великого канцлера коронного Томаша Замойського (1594-1638); шипошу київського воєводи Януша Тишкевича (1590-1649); пузаністу руського воєводи Станіслава Любомирського (1583-1649); кілька разів музикантам володимирського старости Єжи Заславського, який приходився князю стриєм і капела якого, складалася, згідно з цими документами, з лютниста, скрипаля, двох квартпузанистів та хлопчика співака; неодноразово музикантам коронного підскарбія Івана-Миколая Даниловича (бл. 1607-1650), серед яких були органіст, віоліст, скрипаль та двоє хлопчиків співаків. Останні грали та співали князю Владиславу Домініку і наступного року.

Ці приклади важливі ще й тому, що фіксують існування музикантів та цілих капел у сановників Речі Посполитої, більшість з яких діяли та мешкали на етнокультурних українських теренах, а саме, у Руському, Волинському та Київському воєводствах.

В охороні князя були і військові музиканти, які постійно його супроводжували. Загалом відбірна військова капела складалася з 30 трубачів, сурмачів і барабанщиків [21, с. 123]. Присутність таких музикантів у супроводі князя вигідно виділяла його серед інших, недвозначно вказувала на привілейований стан супроводжуваної особи.

Цілком імовірно, що частину військових музикантів, Владислав- Домінік міг успадкувати від свого дядька Єжи Заславського.

Трубачі князя не рідко виконували і інші функції. Наприклад, вони терміново виїхали з Ряшева до Ярослава на похорони дружини його двоюрідного діда Олександра Острозького (1570-1603), Анни Острозької (1575-1635).

Князь Владислав Домінік неодноразово звертався до послуг інших музикантів та жертвував їм за гру та спів. Наприклад, у костелі Львова він заплатив органісту та співакам за виконання Літанії. Напевно там же пожертвував убогим співакам за спів. Князь платив співакам та музикантам і за виконання колядок. Коли капела князя повернулася до Ізяслава, а він лишався у Львові, то незабаром довелося для якогось похорону у Старому Селі, яке належало Владиславу Домініку, винайняти 9 львівських музикантів. Довелося князю платити і за музикантів, які грали на весіллі одного молодого шляхтича.

Цього року князь наказав вербувати музикантів для своєї капели у Кракові, столиці Малопольської провінції. У Любліні, ще одному місті провінції, князеві купили позитив, який незабаром привезли у Дубно.

З рахунків Владислава Домініка можна також зрозуміти, що деякі музиканти постійно мешкали у різних містах, містечках та селищах ординації, а саме, у Острозі, Дубно, Ізяславі, Межиріччі та інших.

Дещо іншими були музичні справи у 1637 році. Перш за все цей рік виділяється контактами із королівськими музикантами.

У Варшаві князь Владислав Домінік неодноразово платив придворним музикантам короля Владислава IV Вази (1595-1648) - за їхню гру у покоях, трубачам за гру на весіллі короля, за спів італійському кастрату (сопраністу) Бальдассаре Феррі (1610-1680). Згодом цей самий співак, у супроводі віоліста, приїздив до однієї з резиденцій князя у Острозькій ординації і співав йому персонально.

Зацікавленість музикою та щедрість князя були широко відомі. Це призвело до того, що королівський капельмейстер та композитор Марко Скаккі (1602-1685) присвятив князю щонайменше один музичний твір, про який, на жаль, нам нічого не відомо.

Інший королівський капельмейстер, який мешкав у Кракові і керував капелою на Вавелі, Францішек Ліліус (1600-1657) також присвятив князю музичну композицію. Вона була видана у 1632 році - «Illustrissimo Dno Vladislao Dominico, Duci in Ostrog et Zaslaw. Cum in Russiam proficisceretur» [17, с. 210]. Можливо таких творі було кілька, адже князь розплатився за якийсь музичний твір п'ять років по тому, у 1637 році.

Владислав Домінік не зміг собі відмовити у слуханні королівських музикантів і у 1648 році, коли його обрали одним з трьох реґіментарів, тобто командувачем окремої групи військ проти козацького війська Богдана Хмельницького. Це був час безкоролів'я, а Владислав Домінік був одним з претендентів на престол. У цей час князь учинив гучний бенкет, а розважали гуляк музиканти королівської капели.

Грали Владиславу Домініку і музиканти чоловіка покійної сестри Констанції, Фердинанда Мишковського. Нагадаємо, що останній подарував Олександру Заславському, батькові Владислава Домініка, у 1620-х рр., клавесин.

У 1637 році, за наказом князя, у Кракові завербували кількох музикантів. Серед останніх був один блазень, скрипаль на ім'я Ян та якийсь тенор.

Як це не дивно, але музиканти та співаки не лише вербувалися, чи запрошувалися з дворів інших можновладців та родичів Владислава Домініка, а й переходили у спадок. Коли Владислав Домінік, по смерті князя Януша Вишневецького (1599-1636), обійняв його придворну посаду конюшого великого коронного, то отримав і одного з музикантів. Коли ж померла остання дружина діда князя, Теофіла з Тарлів (пом. 1635), то Владислав Домінік у спадщину отримав не лише місто Тарнув, а й її співака басиста. Найпевніше те саме відбулося, коли у 1648 році князь Владислав Домінік здійснив збройний напад на помираючого у Ряшеві сандомирського каштеляна, його першого тестя, Миколая Спитека Ліґензу.

У 1639 році, під час подорожі до Львова, капела князя налічувала 16 музикантів: скрипаль Якуб, органіст, віоліст Францішек Шваб, бас Адам, бас Томаш, тенор Улатовський, альтист Адам, цитарист, Становський, Юрецький, Марцин, віоліст Каспер, Залашовський, двоє нових музикантів та керівник капели Єнджей Носович. Останній виконував функції розпорядника та організатора, а не диригента. Окремо згадується лютнист, який залишився у Бишеві. Можливо це був француз Морему.

У 1640 році придворна музична капела Владислава Домініка налічувала 17 музикантів і хлопчика, напевно співака. Серед музикантів був німець арфіст, лютнист, гравець на позитиві, шипош та якийсь фальцетист. Окрім цього, князя постійно супроводжували трубачі, яких було зазвичай троє - Єнджей, Александр та Пйотр. Також, у Дубно мешкав якийсь корнетист.

У 1641 році окрім вже відомих музикантів згадуються і нові - трубач Флажинський, співак з Магдаленки, двоє музикантів німців, гравець на позитиві, трубачі та їхні учні, співак, який вчився грати на якомусь музичному інструменті, віоліст Теодор, козак, який утік, шипоші, які прийшли з Ізяслава та якийсь вірменин.

У 1642 році згадано нового віоліста, на ім'я Тебалі. Судячи із прізвища, він, як і попередній віоліст, походив із західної Європи, можливо був французом або італійцем.

На жаль, цього року видаткові документи обриваються. А вже у 1656 році, по смерті Владислава Домініка, було укладено реєстр рухомого майна, де згадувалися і музичні інструменти: три іноземні тамбурини різного розміру, старий попсований клавіцимбал (клавесин) та гітара зі слонової кістки. професійний музика ординація капела

По смерті князя також описали книги, що зберігалися у Дубно. Серед цих книг були і ноти: «Matrigali di Gio[vanni] Battista Leoni» - мадригали римського композитора Джовані Антоніо Леоні (бл. 1600-1652) та «La S. Cecilia - dramma musicale con gli intermedii» - музична драма з інтермедіями присвячена святій Цецилії, яка з XVI століття була покровителькою церковної музики в католицькій церкві. Останній твір князь міг слухати у 1637 році, коли у передноворічну ніч перед ним виступали якісь комедіанти. В цьому ж реєстрі записано відомості про цілу скриньку нот, яку описувачі не відчинили, тому її зміст залишився не відомим.

Частина 4. Музична капела Павела Кароля Санґушко (1711-1750). У 1709 році Павел Кароль Санґушко (1680-1750) одружився з Маріанною Любомирською (1693-1729), а у 1720 році, після смерті бездітного брата дружини, Олександра Домініка Любомирського (1693-1720), він став VII Острозьким ординатом і, відповідно, успадкував всі землі ординації.

У видатках двору від 1711 року названо лише чотирьох музикантів: Антоній, Павел, Базилій та Серб. Наступного року, на додачу до цих музикантів, з'являється «Капельмейстер Ганс». Його зарплата складала 600 злотих на рік, в той час, як Антоній отримував 100 злотих, а Базилій та Павло - по 60 [13, с. 88]. З цього списку зникає музикант на ім'я Серб. Ім'я Серб, найпевніше, означало не національність, а приналежність до мандрівних, простакуватих музикантів, які протиставлялися міським, поважним музикантам, членам так-званих «італійських капел».

У 1726 року, під час перебування Павела Кароля у Дубно, в рахунках зазначено музичну капелу, що складалася з семи музикантів, з яких четверо були учнями, і, можливо, знаходилися на випробувальному терміні [13, с. 89]: «1 - Ендрих, Скажинський, Шульц. 2 - Ясенський, Сковронський, Кулікевич та Марцин».

Останні отримували щокварталу по 25 злотих. Як видно з імен, двоє зі старших музикантів були німцями.

У списку 1730 року останні чотири прізвища зустрічаються знову, але вже у якості повноправних капелістів. Також до списку було додано двоє нових музикантів: Цибульський та якийсь тенор. Того року, музиканти щотижня отримували зарплату у розмірі 4 злотих на людину.

Проте існує ймовірність, що у цих документах згадано далеко не всіх музикантів ордината, адже сучасники підкреслювали пишність виступів музичної капели Павела Кароля і зазначали велику кількість музикантів у її складі.

Частина 5. Музиканти Януша Олександра Санґушко (1761-1765). Останній Острозький ординат, син Павела Кароля,

Януш Олександр Санґушко (1712-1775), як свідчать сучасники, був серед перших гультяїв та пияків шляхетського стану у Речі Посполитій [22, с. 121]: «Серед усіх пияків <...> Найпершим був князь Януш Олександр Санґушко, <...> про пияцтво описано вище, не буду повторюватися, додам лишень, що його пияцтво не мало нічого дикого, сама веселість панувала над його дебошами, сам не знав міри, тільки пив щиро, мало звертаючи на інших уваги. Компанії тоді збиралися в нього великі - завжди його розважали. Мав таку важку голову до пиття, що коли напивався так, що не міг встояти на ногах, казав запрягти його до карети, в такий спосіб протягнувши її кілька стаєнь, повертався таким тверезим, ніби нічого й не пив, й пив знову з тим, хто складав йому компанію».

Очевидно, що під час гульок не могло обійтися і без музикантів. Проте єдина згадка про них міститься у рахунках за 1761 рік. Ці рахунки повинна була оплачувати, після смерті батька, його мачуха Барбара Санґушко (1718-1791) [13, с. 89]: «Арфіст - 54 [злотих], Юревич - 36, Ястржембський - 18, Ґотліб - 21».

Примітно, що останній острозький ординат, майже безперервно мешкав у Дубенському замку, де, зрештою, і почив у бозі.

Частина 6. Музичні цехи Острога, Дубно та Степані. Перші відомості про музичний цех у Острозі з'явилися у 1624 році. Того року у частині міста, що належала віленській воєводині Анні Алоїзі Тишкевич (1600-1654) існувало 16 ремісничих цехів, серед яких був і цех «скрипкарів» [1, c. 290]. Як бачимо, це не був цех різних за спеціальністю музикантів, а виключно скрипалів. Чим займався цей цех і коли був заснований невідомо, але напевно знаємо про одного острозького, чи то дубенського скрипаля того часу, а саме про «скрипаля Матіаса», придворного музиканта Олександра Янушовича Заславського. Не виключено, що саме цей німецький скрипаль був причетний до створення, чи функціонування острозького цеху. Скільки часу проіснував цей цех і чим конкретно він займався - невідомо. Цей цех, напевно, належав до не чисельних і мав досить скромні матеріальні ресурси, про що свідчить невеликий розмір податків, який з нього вимагали на утримання місцевого парафіяльного костелу.

Деяких музикантів Острога згадано поза цехом: у 1622 році - трубача Станіслава, а у 1629 році - музиканта Петра [15, с. 155].

Вже у 1635 році, тобто в рік повернення князя Владислава Домініка Заславського-Острозького з-за кордону, у місті Острозі налічувалося «22 посполитих музикантів», які платили податок на користь міста [3, с. 78]. Логічно припустити, що це могли бути музиканти князя Владислава Домініка, або бодай частина з них. Примітно, що острозькі музиканти платили найменший серед усіх ремісників податок.

Якісь музиканти мешкали у Острозі на плацу у Брами у XVIII столітті. Цей факт задокументовано у відомостях за 1713 рік [15, с. 207]. Проте, напевно не зрозуміло, які саме це були музиканти. Не виключено, що це могли бути, цехові, вільні, військові і навіть придворні музиканти. Також існує вірогідність, що тут йдеться про єврейських музикантів, найстарші відомості про яких датуються 1624 роком [15, с. 205].

У Дубно також існував музичний цех, проте відомості про нього датуються вже XVIII століттям. Інформація про стягнення податків з «цеху музикантів» зафіксовано у документах за 1726, 1734 та 1735 роки [2, с. 285]. Цікаво, що у Дубно вже у XVII столітті існувало передмістя Сурмачі, що своєю назвою завдячує музикантам, гравцям на сурмах, численні згадки про яких знаходимо у рахунках князя Владислава Домініка.

Дослідники помилилися щодо відомостей про музичний цех у ще одному містечку Острозької ординації, у Степані [5, с. 33]. Найстарші достеменні відомості про існування цього цеху при місцевому костелі датуються 1807 роком [4, с. 90]. Лише вкрай непереконливе припущення, що цех було засновано в один рік із костелом, дозволило дослідникам датувати його появу близько 1614 року. Це є помилкою бодай з тієї причини, що у документах XVII ст. згадуються різні цехи Степані, проте про музичний цех немає жодних відомостей.

Частина 7. Єврейські музиканти Острога. Місцева єврейська громада виникла у Острозі ще у кінці XIV століття. Її економічний розквіт припав на XVI - першу половину XVII століття. Саме в цей час з'являються відомості про єврейських музикантів. У 1624 році, острозький плебан Миколай Олександр Рамульт, письмово уклав положення про оподаткування єврейських музикантів на власну користь [15, с. 205]: «Під час посту, коли євреї веселяться, повинні просити ксьондза плебана, аби дозволив їм грати музику, а вони не повинні до нього приходити з порожніми руками».

Не лише єврейські музиканти оподатковувалися місцевим парафіяльним костелом, а й інші міські професійні об'єднання музикантів міста, як це було видно з попередніх прикладів.

Можливо єврейські музиканти продовжували свою діяльність і у XVIII ст. У одному з документів, йде мова про оподаткування єврейських мешканців міста і у одному з розділів йде мова про музикантів, які мешкали на плацу у Брами. Цей факт задокументовано за 1713 рік [15, с. 207].

За аналогією з іншими містами, наприклад, Львовом, Любліном та Перемишлем, можна зробити висновок, що і у Острозі єврейські музиканти успішно складали конкуренцію іншим об'єднанням міських професійних музикантів [14, с. 91-97]. Зазвичай вони грали на весіллях, святах, з інших урочистих нагод і навіть брали участь у католицьких публічних процесіях.

Висновки. Викладених відомостей достатньо аби зробити кілька важливих висновків та узагальнень. Князівські музичні капели були досі недооцінені українською музикологією. Саме їм належить роль передових музичних осередків, які утримували найвищий професійний рівень, як у Острозькій ординації, так і у Волинському воєводстві загалом. Безперечно вплив музикантів князя поширювався і на місцевих музикантів, і на міщан, і навіть на сільське населення ординації, що певним чином повинно було відобразитися і на їхній аматорській музичній діяльності. Також важливо, що ця стаття дає шлях для подальших досліджень, особливо в царині історії інструментальної української музики у XVII та XVIII століттях.

Література

1. Заяць А. Острог у XVI - першій половині XVII ст. (економічний розви- ток)//Острозька академія XVI-XVII століття. Енциклопедія. Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. С. 287-292.

2. Клименко Ф. Изь исторіи финансоваго строя города Дубно. (Конець XVII - начало XVIII в.в.)//Студенческий историко-этнографический кружок при университете св. Владимира. К., 1914. С. 275-299.

3. Ковальский Н. П. Источники по социально-экономической истории Украины XVI - первой половины XVII века: Уч. пособие. Днепропетровск: ДГУ, 1982. 92 c.

4. Кудринский Ф. Цеховые братства в местечке Степани//Киевская старина. К., 1890. Т. ХХХ. С. 88-104.

5. Фільц Б. Музичні цехи на Україні (XVI-XIX ст.)//Українське музикознавство. К.: Музична Україна, 1982. С. 33-45.

6. Хоткевич Г. М. Музичні інструменти українського народу. Друга редакція/упоряд., підг. тексту, покажч. О. О. Савчук; післямови І. В. Мацієвського, В. Ю. Мішалова, М. Й. Хая. Харків: Видавець Савчук О. О., 2013. 512 с.

7. Цалай-Якименко О., Ясиновський Ю. Музичне мистецтво давнього Остро- га//Острозька давнина. Львів, 1995. Вип. 1. С. 74-89.

8. ЦДІАЛ, ф. 52, оп. 2, спр. 23.

9. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV - до середини XVII століття Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і виправлене. Київ: Критика, 2008. 472 с.

10. Ясіновський Ю. Музика в давньому Острозі//Матеріали І-ІІІ науково-краєзнавчої конференції «Остріг на порозі 900-річчя» (1990-1992 рр.). Остріг, 1992. Ч. 2. С. 116-118.

11. Archiwum Panstwowe w Krakowie, Oddziat na Wawelu. Zbiory Sanguszkow 75-2.

12. Archiwum Panstwowe w Krakowie, Oddziat na Wawelu. Zbiory Sanguszkow 94.

13. Chaniecki Zbigniew. Nieznane kapele polskie z XVII i XVIII wieku//Muzyka: kwartalnik Instytutu Sztuki Polskiej Akademii Nauk. Warszawa 1972. № 4 (67). S. 84-96.

14. Chaniecki Zbigniew. Organizacje zawodowe muzykow na ziemiach polskich do konca XVIII wieku. Krakow: Polskie Wydawnictwo Muzyczne, 1980. 155 s.

15. Hoffman J. Akta kosciota farnego ostrogskiego od 1622 r. co wazniejsze wydat JakOb Hoffman//Rocznik wotynski. Rowne, 1934. T. 3. S. 192-214.

16. Dtugosz JOzef Rachunki kapeli nadwornej ksi^cia Wtadystawa Dominika Ostrogskiego w latach 1635-1642//Muzyka: kwartalnik Instytutu Sztuki Polskiej Akademii Nauk, 1970. № 1 (56). S. 58-80.

17. Estreicher Karol. Bibliografia Polska. 140000 drukow. Czgsc III. Tom X. Lit. L-Lz. Krakow: Druk. Uniwersytetu Jagiellonskiego, 1906. 550 s.

18. Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Warszawa, 1913. 291 s.

19. Lyjak Wiktor Z. Kapele w diecezji tuckiej//Muzyka: kwartalnik Instytutu Sztuki Polskiej Akademii Nauk. Warzsawa, 1986. № 3 (122). S. 101-113.

20. Memoriale rerum gestarum in Polonia 1632-1656. Albrycht Stanistaw Radziwitt/Oprac. A. Przybos i R Zelewski pod kier. W. Czaplinskiego. Wroctaw, 1968. T. 1. (1632-1633). 233 s.

21. Rzonca J. Wtadystaw Dominik Ostrogski-Zastawski jako regimentarz, wojewoda krakowski i pierwszy ordynat ostrogski//Wtadza i prestiz. Magnateria Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku. Biatystok, 2003. S. 105-124.

22. Kitowicz Jgdrzej. Opis obyczajow i zwyczajow za panowania Augusta III przez ksigdza Jgdrzeja Kitowicza. Wydanie drugie. Petersburg, Mohylew, 1855. T. 3. 199 s.

Анотація

У межах Волинського воєводства щойно утвореної Речі Посполитої існував окремий регіон, що складався із 24 міст та близько 600 сіл та селищ. Його особливість полягала в тому, що ці об'єднані міста та селища не можна було продавати, чи дарувати, це були неподільні землі - Острозька ординація. Стаття присвячена дослідженню історії світської професійної музики в Острозькій ординації. Основними об'єктами дослідження є музиканти та музична культура при дворах кількох поколінь острозьких ординатів та у міських професійних об'єднаннях. У дослідженні ретельно описано придворні та військові музичні капели, їхній склад, специфіку функціонування та походження окремих музикантів. Згадано музичні твори та музичні інструменти, що належали острозьким ординатам. Особлива увага приділена дослідженню міських музичних цехів Острога, Дубно та Степані, а також єврейських музикантів Острога.

Ключові слова: князівські музичні капели, придворні музиканти, військові музиканти, королівські музиканти, музичні інструменти, музичні цехи, єврейські музиканти.

Кузьминский Иван. Княжеские музыкальные капеллы и музыкальные профессиональные объединения в городах Острожской ординации в раннее Новое время. В границах Волынского воеводства только что образованной Речи Посполитой существовал отдельный регион, состоящий из 24 городов и около 600 сел и поселков. Его особенность заключалась в том, что эти объединенные города и поселки нельзя было продавать, или дарить, это были неделимые земли - Острожская ординация. Статья посвящена исследованию истории светской профессиональной музыки в Острожской ординации. Основными объектами исследования являются музыканты и музыкальная культура при дворах нескольких поколений острожских ординатов и в городских профессиональных объединениях. В исследовании тщательно описано придворные и военные музыкальные капеллы, их состав, специфику функционирования и происхождения отдельных музыкантов. Упомянуто музыкальные произведения и музыкальные инструменты, принадлежавшие острожским ординатам. Особое внимание уделено исследованию городских музыкальных цехов Острога, Дубно и Степани, а также еврейских музыкантов Острога.

Ключевые слова: княжеские музыкальные капеллы, придворные музыканты, военные музыканты, королевские музыканты, музыкальные инструменты, музыкальные цеха, еврейские музыканты.

Within Volyn Province of newly established Polish-Lithuanian Commonwealth, there was a separate region, consisting of 24 cities and about 600 villages and settlements. Its peculiarity was that these united towns and villages could not be sold or donated; they were indivisible lands - the Ostroh Fee Tail. The article is dedicated to the study of the history of secular professional music in Ostroh Fee Tail. The main objects of the study are musicians and musical culture at the courts of several generations of Ostroh Fee Tails, and in municipal professional associations. The paper carefully describes the court and military musical chapels, their composition, specifics of functioning and origin of individual musicians. The musical works and musical instruments mentioned that belonged to Ostroh Fee Tail. Particular attention is paid to the study of urban musical shops of Ostroh, Dubno and Stepan, as well as Jewish musicians from Ostroh.

Kew words: Princely musical chapels, court musicians, military musicians, royal musicians, musical instruments, musical guilds, Jewish musicians.

Размещено на Allbest.ru