Творча діяльність бандуриста Ярослава Бабуняка в 1939-1947 роках: основні періоди

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.071.2 "1939-1947"

Творча діяльність бандуриста Ярослава Бабуняка в 1939-1947 роках: основні періоди

Гайдичук Олена Степанівна

Мета роботи. У дослідженні систематизовано відомості про Я. Бабуняка як бандуриста, висвітлено основні періоди його творчої діяльності на ниві кобзарського виконавства за 1939-1947 роки. Методологія дослідження полягає у порівняльному аналізі існуючих відомостей про Я. Бабуняка у друкованих джерелах із спогадами учасників ансамблів, створених ним, та матеріалами архіву родини Бабуняків. Наукова новизна полягає в тому, що це перша спроба дослідження відомостей про Я. Бабуняка як бандуриста на основі найдостовірніших джерел; спростування опублікованих перекручень, помилок та узагальнене виведення найточнішої інформації про його діяльність досліджуваного відрізку часу. Висновки. Ярослав Бабуняк - не тільки відомий хоровий диригент, співак, але й бандурист, який зробив великий внесок у розвиток національної культури в Україні та на теренах західної української діаспори. Його діяльність як бандуриста за 1939-1947 роки можна хронологічно поділити на чотири періоди, де Я. Бабуняк проявив себе як здібний учень, талановитий виконавець, умілий аранжувальник і вимогливий педагог. Я. Бабуняк брав активну участь в культурно-музичному житті на батьківщині. Перебуваючи в дивізії «Галичина», він проніс бандурне виконавство через Чехію, Австрію і Німеччину. Опинившись в таборі військовополонених в м. Ріміні (Італія), Я. Бабуняк організував виготовлення бандур та навчання грі на них, створив малу капелу бандуристів при ансамблі «Бурлака»; зі своїми учнями був першим репрезентантом бандурного мистецтва в Італії (пізніше - у Великобританії). Концертними виступами та репертуаром він ніс не тільки розраду полоненим, але й кріпив дух українства і вселяв віру в перемогу боротьби за незалежність України; популяризував бандуру серед чужинців, народними піснями, думами відкривав їм Україну, її історію.

Ключові слова: творча діяльність Ярослава Бабуняка, бандура, бандурист, виступ, концерт, дивізія «Галичина», Рімінський ансамбль «Бурлака».

Гайдичук Елена Степановна, аспирант кафедры эстрадного исполнительства Национальной академии руководящих кадров культуры и искусств, артистка-вокалистка коммунального концертного учреждения культуры «Академический камерный хор “Хрещатик”»

Творческая деятельность бандуриста Ярослава Бабуняка в 1939-1947 годах: основные периоды

Цель работы. В исследовании систематизированы ведомости о Я. Бабуняке как бандуристе, высветлены основные периоды его творческой деятельности на ниве кобзарского исполнительства за 1939-1947 годы. Методология исследования состоит в сравнительном анализе существующих сведений о Я. Бабуняке в напечатанных источниках из воспоминаниями участников ансамблей, созданных им, и материалами архива семьи Бабуняков. Научная новизна заключается в том, что это первая попытка исследования ведомостей о Я. Бабуняке как бандуристе на основании самых достоверных источников; опровержение напечатанных неправильностей, ошибок и подача обобщенной, самой точной информации о его деятельности исследуемого отрезка времени. Выводы. Ярослав Бабуняк - не только известный хоровой дирижер, певец, но и бандурист, который внес большой вклад в развитие национальной культуры в Украине и на территории западной украинской диаспоры. Его деятельность как бандуриста за 1939-1947 годы можно разделить на четыре периода, где Я. Бабуняк проявил себя как способный ученик, талантливый исполнитель, умелый аранжировщик и хороший, требовательный педагог. Я. Бабуняк принимал активное участие в культурно-музыкальной жизни на родине. Во время пребывания в дивизии «Галичина» он пронес бандурное исполнительство сквозь Чехию, Австрию и Германию. Оказавшись в лагере военнопленных в г. Римини (Италия), Я. Бабуняк организовал изготовление бандур и обучение игры на них, создал малую капеллу бандуристов при ансамбле «Бурлака»; со своими учениками был первым репрезентантом бандурного искусства в Италии (со временем - на Британских островах). Концертными выступлениями и репертуаром он нес не только отраду пленным, но и крепил украинский дух, вселял веру в победу борьбы за независимость Украины; популяризировал бандуру среди чужестранцев, народными песнями, думами открывал им Украину, ее историю.

Ключевые слова: творческая деятельность Ярослава Бабуняка, бандура, бандурист, выступление, концерт, дивизия «Галичина», Риминский ансамбль «Бурлака».

Gaidychuk Olena, graduate student of the National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts, singer of Municipal Concert Center of Culture «Academical chamber choir “Khreschatyk”»

The art activity of bandura player Yaroslav Babuniak in 1939-1947 years: the main periods

Purpose of Article. The research systematized the information about Y. Babuniak as a bandurist and covered the main periods of his creative activity in the field of kobzar performance for the 1939-1947 years. The research methodology consists of a comparative analysis of the existing information about Y. Babuniak in printed sources with memoirs of the ensemble members, created by him and with the materials from the Babuniak family archive. The scientific novelty is that this is the first attempt to study information on Y. Babuniak as a bandura player by the most reliable sources; refutation of published distortions, errors and generalized exclusion of the most accurate information about his activity during this period. Conclusions. Yaroslav Babuniak is not only a famous conductor, singer but also a bandore player who has made a significant contribution to the development of national culture in Ukraine and the area of the western Ukrainian diaspora. His work as a bandore player for 1939-1947 can be chronologically divided into four periods, where Y. Babuniak has shown himself as a capable student, talented performer, good arranger and demanding teacher. Y. Babuniak, while in the «Galicia» division, carried on bandura performance through the Czech Republic, Austria, and Germany. When he was in the camp for the prisoners of war in Rimini (Italy), he organized the production of bandores and training how to play on them; with his students, he was the first representative of bandore art in Italy (later in Great Britain). Concert performances and repertoire included not only the solace for the captives, but also strengthened the spirit of Ukraine, the will to fight and inspired belief in gaining Independence of Ukraine; popularized the bandore among strangers, with the help of folk songs and dumy (Ukrainian folk ballad) opened them to Ukraine, its history.

Key words: the art activity of Yaroslav Babuniak, bandore, bandore player, performance, concert, «Galicia» division, Rimini ensemble «Burlaka».

Актуальність дослідження. Питання дослідження культури української діаспори є надзвичайно актуальним. У радянські часи воно не досліджувалося, а в часи незалежності, хоч і активно вивчається, проте ще залишилися імена, які є відомими в світі, але мало знаними в Україні. Культура української діаспори - це великий пласт митців, які волею долі опинилися за межами Батьківщини або народилися вже поза Україною, але все життя віддали на розвиток її культури та популяризацію в світі. Ярослав Бабуняк (02.01.1924 р., с. Вербів Бережанського р-ну Тернопільської обл. - 29.08.2012 р., м. Манчестер, Великобританія) - відомий в українській діаспорі музично- культурний діяч, перший на теренах Великобританії удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України», найбільше знаний як хоровий диригент. Він був засновником і багатолітнім керівником репрезентативного хору Союзу українців у Великій Британії (далі СУБ) «Гомін» - лауреата багатьох міжнародних фестивалів, двох Всеукраїнських премій та відзначеного Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. Але також Я. Бабуняк вписав яскраві сторінки у мистецтво сольного співу та гри на бандурі, особливо у розвиток і плекання його на чужині, в українській діаспорі у середині та другій половині XX століття. В багатьох опрацьованих друкованих виданнях подана перекручена інформація про митця. Актуальність даного дослідження полягає у системному і глибшому підході до висвітлення постаті Я. Бабуняка як бандуриста та його діяльності за 1939-1947 роки. бабуняк бандурист ансамбль

Аналіз досліджень і публікацій. Окремого дослідження про Я. Бабуняка-бандуриста немає. Найперша інформація (без автора) була подана про нього у «Кобзарському листку» [9]. Є гасла в енциклопедичних виданнях, довідниках, Вікіпедії; згадки у книгах про дивізію «Галичина» - Першу Українську дивізію Української Національної армії (І-ша УД УНА), про табір військовополонених, у якому перебував Ярослав Бабуняк на території Італії (Белярія, Ріміні) та Великобританії, а також у спогадах Я. Паньківа про Рімінський ансамбль «Бурлака» і краєзнавчих розвідках Я. Павлів. Ім'я Я. Бабуняка згадується у монографіях Г. Карась, В. Дутчак та дисертації М. Євгеньєвої. Через те, що постать Я Бабуняка-бандуриста не була об'єктом дослідження, а у багатьох друкованих джерелах допущені неточності, перекручення імен, прізвищ, дат, фактів, пов'язаних із творчою діяльністю митця, виникла необхідність поглибленого вивчення і цілісного виведення найточнішої інформації про бандуриста Я. Бабуняка на основі найдостовірніших джерел.

Метою роботи є систематизація відомостей про Я. Бабуняка як бандуриста та висвітлення основних періодів його творчої діяльності за 1939-1947 роки.

Виклад основного матеріалу. Діяльність Я. Бабуняка як бандуриста у 1939-1947 роках умовно поділяємо на чотири періоди.

I період - Бережанський (1939-1941 рр.). Науку гри на бандурі Ярослав Бабуняк опанував не у Львові [1, 5; 11, 32; 16, 38] і не від А. Білецького [2, 39; 9, 1; 11, 32] чи Білоблоцького [4], як помилково подано в деяких джерелах, а від Анатолія Білоцького1 у місті Бережани, де Ярослав вчився у гімназії і де пройшло його становлення як бандуриста. В особі А. Білоцького Я. Бабуняк мав доброго вчителя-професіонала. Знаний бандурист, лейтенант А. Білоцький перебував у 1939-1940¬х рр. в Бережанах у складі пропагандистського підрозділу Червоної Армії, яка прибула в Західну Україну «золотого вересня» 1939 р. з особливою місією: як «визволителька» цього краю від польського панування і приєднання його до Радянської України. Анатолій Овсентійович концертував у місті та у селах, давав Я. Бабуняку лекції, ознайомив із репертуаром, зокрема з тим, який небезпечно було грати і співати при більшовицькому режимі (про зруйнування Запорізької Січі, сатиричні пісні про більшовицьку владу та її режим), бо НКВС дуже звертав увагу на дім, де була бандура (із рукопису «Життєпис Я. Бабуняка»). А. Білоцький був надзвичайно вимогливим педагогом. Даючи теоретичні і практичні уроки, сам робив складні інструментування і вимагав їх точного відтворення. За короткий час навчання Я. Бабуняк засвоїв від свого вчителя чималий репертуар, до якого увійшли думи, історичні, козацькі, чумацькі, побутові, ліричні, гумористичні пісні; вивчив «Підручник гри на бандурі» Гната Хоткевича [9, 1]. Першою у Ярослава була бандура № 16 майстра С. Міняйла (а не Линяйла, як подано у Вікіпедії), яку йому привіз із Києва А. Білоцький. За спогадом Я. Бабуняка, Анатолій Овсентійович при врученні бандури пояснив її значення як інструмента і зброї: «Він сказав, що так, як уряд УНР у 1919 р. вислав український хор на чолі з О. Кошицем у світ, щоб розповідати про Україну піснями і здобувати для неї славу, так тепер (1939 р.) уряд Радянської України із Києва у складі відділу пропаганди війська Червоної Армії вислав капелу бандуристів у турне по Західній Україні, щоб грою і українськими піснями завоювати симпатії до нової - більшовицької - влади. Вчитель взяв мене із собою до Львова 30 вересня 1939 р. на концерт, який відбувся в оперному театрі після процедури приєднання Західної України до Радянської. Спостерігаючи за реакцією залу на виступ капели, я зрозумів, яка то величезна краса і сила, і яка то велика і сильна зброя - бандура і пісня .... Від'їжджаючи з Бережан, А. Білоцький дав мені настанову поводитися з бандурою обережно, менше виступати привселюдно, бо це може бути використано проти бандуриста (як націоналіста) і розповів, що його перші два вчителі-бандуристи більшовицькою владою були розстріляні в 1938 р.» ( Із листа до Я. Павлів). Збереглася фотографія тих часів: Я. Бабуняк з бандурою на фестинах молоді в лісі. У 1939 р. з приходом більшовицької влади «Просвіту» у Бережанах ліквідували, а будинок «Просвіти» закрили. Молодий бандурист публічно виступав зі своїм учителем, дуетом співали жартівливі пісні. Після від'їзду А. Білоцького з Бережан та початком масових репресій, Я. Бабуняк припинив виступи з бандурою і відновив їх після проголошення у Львові 30.06.1941 р. Акту відновлення державності України під час німецької окупації.

II період - Львівський (1942-43 рр.). Наступною віхою життя Я. Бабуняка як бандуриста був Львів, де пройшло його творче зростання. Сюди (за життєписом) у 1942 р. юнак вступив на лісовий факультет, а не на музичні студії, як помилково подають деякі джерела [1, 5; 9, 1; 16, 38]. Ярослав познайомився з учнем бандуриста-віртуоза Юрія Сінгалевича Володимиром Юркевичем2 (а не Юрчакевичем, як помилково надруковано в газеті «Соломія» [10, 2]). Обидва співали при Інституті народної творчості у професійному Українському Національному хорі під диригентурою Василя Осташевського (а не Остапа Осташевського: ця помилка є в багатьох проаналізованих джерелах [1, 5; 2, 39; 10, 2; 16, 38]). Разом з Володимиром творять дует, концертують Галичиною. Інформації про цей дует в друкованих виданнях немає. Однак підтвердженням про його існування є виявлені у колекції І. Мельника з Бережан фотографії юнаків з бандурами, а також спогади односельців. Хоч учителів мали різних, але у техніці гри один одному не поступалися, що свідчить про високий рівень виконавства. Як згадував Іван Кондрат (1922 р. н.) - музикант, організатор родинної капели народних інструментів, «обидва майстерно грали на концерті у Вербові». Йому запам'яталися історичні пісні про Кармелюка, Морозенка, Сагайдачного, татарів, запорожців, ліричні, а також жартівливі пісні про горобчиків («На стрісі раз сиділи») та про діда і бабу («В місяці іюні»).

За спогадом Я. Бабуняка (лист Т. Бабуняк до Я. Павлів), «взоруючись» на дует Ю. Сінгалевича і З. Штокалка, візиткою якого була пісня «Взяв би я бандуру», дует Я. Бабуняка і В. Юркевича обрав візиткою пісню січового стрілецтва, народжену на Бережанщині - «Човен хитається серед води» Р. Купчинського.

У «Кобзарському листку» [9, 1] надруковано, що Я. Бабуняк грав у квартеті з Зінкевичем. Це помилка. Бандуриста з таким прізвищем у Галичині не було. Тут, безперечно, перекручено прізвище - мався на увазі Ю. Сінгалевич. Якщо зважити, що у тодішньому тріо був друг Я. Бабуняка В. Юркевич - перший тенор, Ю. Сінгалевич - другий тенор і З. Штокалко - бас (він же був старшим другом Я. Бабуняка по Бережанській гімназії), то цілком правдоподібно, що Я. Бабуняк з ними виступав, як учасник квартету, володіючи багатством голосового тембру (тенор-баритон-бас) та віртуозністю. Про участь Я. Бабуняка в ансамблях Ю. Сінгалевича, які часто кількісно змінювалися, знаходимо також у журналі «Бандура» в публікації В. Шарка [17, 1].

Я. Бабуняк з В. Юркевичем були наймолодшими учасниками з'їзду бандуристів Галичини 12.03.1943 р. у Львові. В журналі «Бандура» [3, 55] вміщена фотографія виступу бандуристів, присутніх на з'їзді (таке фото є і в архіві родини Бабуняків). Я. Бабуняк на фото перший зліва. Однак у підписі під фото в журналі допущена помилка: замість «Бабуняк» надруковано «Бабуляк». У зведеній капелі на з'їзді Я. Бабуняк виступав із знаними бандуристами С. Ганушевським, В. Терещуком, В. Юркевичем, С. Малюцою, А. Карпюком, Ю. Сінгалевичем, Г. Смирним, Р. Масляником, Кухаришином, С. Ластовичем-Чулівським.

Про майстерність Я. Бабуняка свідчить також факт, що він став переможцем Крайового конкурсу самодіяльних солістів-інструменталістів Інституту народної творчості 16.05.1943 р. у Львові. В числі переможців конкурсу виступав на крайовому радіо та на заключному концерті в залі музичного інституту ім. М. Лисенка [12, с. 4]. При Інституті народної творчості діяли два ансамблі під керівництвом С. Ганушевського та Ю. Сінгалевича, у складі яких виступали бандуристи із Тернопільщини брати А. і С. Малюци, Ю. Свістель, а також колишні бережанські гімназисти З. Штокалко і Я. Бабуняк. Концертне бюро при Інституті народної творчості організовувало гастролі, у який брав участь і Я. Бабуняк [5, 102].

Крім співу в Українському національному професійному хорі В. Осташевського Ярослав був заангажований одночасно до професійного Українського хору «Бандура» при Інституті народної творчості у Львові, але з осідком у Бережанах (за життєписом Я. Бабуняка з родинного архіву). На фото з архіву хор мав цимбаліста. Знайдено пожовтілий від часу документ - умова між двома сторонами: керівником хору «Бандура» Тарасом Лозинським і Я. Бабуняком, датована 25.08.1942 р. Згідно з умовою, Я. Бабуняк виступав у 3х іпостасях: як бандурист (мав давати чотири виступи з бандурою на кожному концерті), як співак в хорі та як скрипак у танках. За виступи в концертах Т. Лозинський зобов'язувався платити «артистові Я. Бабуняку по кожному концерті 800.00 золотих». Це свідчить, що такий артист, як Я. Бабуняк був цінний для колективу. Співпраця солістів- бандуристів з хоровими колективами була продовженням традиції, яку започаткував М. Лисенко.

ІІІ період - дивізійний (1943-45 рр.). Війна перервала професійну кар'єру, але не бандурне виконавство. Я. Бабуняк, не розлучаючись з бандурою, пройшов воєнні дороги як вояк у складі дивізії «Галичина» (згодом - Перша Українська Дивізія Української Національної Армії - І-ша УД УНА). Це було наступною віхою мистецької діяльності митця. В архіві колишнього вояка дивізії Ярослава Гуньки з Торонто (Канада) знаходимо фото 1943 р., на якому в шерензі дивізійників перед від'їздом на вишкіл Я. Бабуняк стоїть зі зброєю в лівій руці, а з бандурою у чохлі - в правій. На іншому фото, з архіву учня Я. Бабуняка, дивізійника Володимира Моти (Квебек, Канада) - Я. Бабуняк і В. Юркевич серед вояків дивізії грають на бандурах. За спогадом В. Моти, обидва мали з собою і народні строї, в яких виступали. Таке ж фото вміщено і у книзі про дивізію «Галичина» англійською мовою автора М. Мельника. Під фото підпис: «По дорозі до старшинської школи. Липень 1944 р. Судети. Чехія - Нойгамер. Німеччина [18, 137].

Я. Бабуняк і В. Юркевич своїм співом і грою на бандурі у важкі хвилини воєнного життя не тільки несли розраду побратимам, а й постійно нагадували про Україну історичними думами та піснями, підтримували і живили патріотичний рух, вселяли віру у визволення України від окупантів, здобуття волі. За спогадом-листом Я. Гуньки до Я. Павлів дізнаємося, що Я. Бабуняк щоразу завершував свій виступ на бандурі відомою піснею уродженця Бережанщини Левка Лепкого «Ми йдем вперед», останні рядки приспіву якої вояки-слухачі підхоплювали і співали разом з ним: «...Від радости аж серце мліє, за волю смерть нам не страшна! ...Не буде більш терпінь, ні муки! Вперед! - Там воля або смерть!». Для вояків Я. Бабуняк виконував багато пісень часів січового стрілецтва авторів Л. Лепкого, Р. Купчинського, М. Гайворонського та ін.

Для воєнного (дивізійного) періоду характерним є осучаснення Я. Бабуняком текстів деяких пісень. Він додавав оптимістичного змісту та закличного характеру кінцівкам пісень про смерть, тужливим. Для прикладу, до «Думи про Нечая» зробив таку кінцівку (19-ий куплет): «А ми славних козаків дружно лави поповняймо і гуртом від ворогів усяких Україну визволяймо!»; у пісні «Мав я раз дівчиноньку» переробив останній куплет: «Вже про дівчиноньку я не думаю, бо здобути волю Вкраїні маю»; до пісні «Добрий вечір тобі, зелена діброво» додав останній куплет: «Україну нашу рідну катам не зламати, поки кров козацьку в жилах будем, хлопці, мати!». Доопрацювання дають підставу ствердити, що Бабуняк-бандурист не тільки був музично обдарований, а й залишив цікаві доповнення до пісень бандурного (кобзарського) репертуару, чим поглибив їх зміст і поповнив фонд музичного виконавства.

Про концертну діяльність дивізійного періоду засвідчує фото у альбомі «Життєпис у фотографіях» з архіву родини Бабуняків, на якому Я. Бабуняк із кошиком квітів. Фото підписано: «Мюнхен, лютий 1944 р.». Поруч розміщена вирізка з газети за лютий 1944 р. «Зі студентського життя в Мюнхені» (ймовірно, що це газета «До перемоги», яка видавалася у 1944 р. для дивізійників). З неї стає відомо, що у Мюнхені 4 лютого у Мистецькому домі був організований «Вечір Націй», у якому брали участь навіть мистецькі сили державної опери. «Найбільшим успіхом увінчались і найбільше оплесків зібрали український хор студентів з Галицької дивізії та низка солоспівів під акомпанемент бандури диригента хору Я. Бобруняка, за що він був нагороджений кошиком квітів» (прим. Відносно прізвища - друкарська помилка). Те, яке враження справив на представників націй виступ Я. Бабуняка, свідчить про прояви і оцінку його непересічного таланту, його вміння вдало підбирати репертуар, про майстерність виконання, а також значення нашого національного інструменту, коли він в умілих руках. Після «Вечора Націй» Я. Бабуняка у дивізії називали «Кошицем з бандурою» (лист колишнього дивізійника Я. Гуньки до Я. Павлів).

Після закінчення війни дивізійники опинилися на території Австрії у британському полоні, в тому числі і Ярослав Бабуняк. ( Із В. Юркевичем дороги розійшлися в перший рік перебування в дивізії ).

Із спогаду Я. Бабуняка: «Ми ніколи не втрачали віри, що Україна стане вільною. Наш вибір здатися в полон англійцям - союзникам більшовиків, був мотивованим: вижити і продовжити боротьбу іншими методами - піснею і бандурою, бо для України не тільки треба вмирати, але й жити. Пісня - то є найсильніша зброя. Нею одночасно можна вцілити навіть не в сотні, а в тисячі сердець!» (За листом Т. Бабуняк від 15.01.2000 р.). Цей спогад наведено, щоб зрозуміти, що в Я. Бабуняка і таких, як він, і в дивізії і в полоні душа залишалася українською і з думкою про долю України, свідченням чого є його репертуар.

IV період - Рімінський (1945-1947рр.). Із травня 1945 р., коли 1-ша УД УНА опинилися у британському полоні, починається новий етап життя і мистецької діяльності Я. Бабуняка як бандуриста і триває до половини 1947 р., до часу переміщення табору полонених з Італії до Великобританії.

Британське командування переправило військовополонених (серед 150-ти тисяч яких було 10 тисяч українців) з Австрії в Італію до міста Белярія, а невдовзі - коло міста Ріміні. Саме з Рімінським табором та іменем Я. Бабуняка пов'язана надзвичайно цікава сторінка в історії бандурного мистецтва за межами України.

Влітку 1945 р. Ярослав у таборі був одним із організаторів хору «Бурлака», його чоловим членом і солістом (диригентами були С. Гумінілович, Є. Пасіка). При хорі була створена група танцюристів І. Кушніренка. А саме завдяки Я. Бабуняку з'явилися ще й бандуристи.

За відгуком Я. Паньківа, адміністратора ансамблю «Бурлака», «бандуристи заслуговують на окрему згадку, а їхній «Батько» (з великої букви) Ярослав Бабуняк - на велике признання. Діло почалося майже з нічого» [14, 28-29; 15, 102-103]. Хоч дерево у цій частині Італії в усякому вигляді було «на вагу золота», Ярослав проявив винахідливість і організував виготовлення бандур з підручних матеріалів: з діжок з-під оселедців та сухого порошкового молока, з дощечок із ящиків, у яких постачали у табір продукти; струни робилися із телефонного дроту різного ґатунку та розбитих війною роялів, кріплення для струн - із гарматних гільз, головиці - із знайдених кусків дерева. «Крім Володимира Моти, а з часом Петра Гулаги, жоден з пізніших бандуристів на цьому інструменті до того не грав. Але це ще не все. У таборі не було ані одної бандури. Треба було зібрати відповідних кандидатів на бандуристів, змайструвати бандури, а потім вкласти багато праці, щоби з тих початкових елементів створити капелю бандуристів. І успіх був» [14, 29]. Організувавши виробництво бандур та навчивши грати на них полонених, Я. Бабуняк створив тріо, квартет та малу капелу бандуристів (октет з бандурами) і був їх керівником. У тріо грали: Я. Бабуняк, В. Мота, П. Гулага, а після загибелі останнього у тріо долучився В. Войтович; у квартеті виступали: Я. Бабуняк, В. Мота, Б. Боднар, П. Семенюк; в октеті з бандурами співали: В. Сюсько, В. Войтович, Я. Ліщинський, Я. Паньків, В. Наконечний, В. Юрків, С. Гладишевський, М. Стек, грали: В. Мота, Я. Бабуняк, Б. Боднар.

Полонені бандуристи свою науку називали «Рімінською консерваторією». У архіві Я. Бабуняка є фото вчителя з п'ятьма його «студентами консерваторії» (М. Стек, П. Семенюк, В. Домашовець, В. Мота, В. Войтович; відсутній Б. Боднар) і фото з двома його учнями з підписом: «Ріміні, 1946 р., 22 квітня. На згадку Бельферові консерваторії в Ріміні підписують його пильні учні Володимир Домашовець і Петро Семенюк» ( Бельфер - з італ. - гарний, добрий майстер, - прим. автора). Ці фото свідчать про приблизну кількість бандур у таборі та їх зовнішній вигляд.

Під час воєнних баталій у 1945 р. бандура майстра Міняйла була втрачена. В Ріміні для Я. Бабуняка був виготовлений музичний інструмент з двома грифами на зразок бандури, яку мав його вчитель А. Білоцький. Від 1946 р. Я. Бабуняк виступав тільки з рімінською бандурою. З нею ж він двічі поспіль у 1954 і 1955 рр. отримав першу нагороду на Міжнародному фестивалі в Ллянголлені (Уельс, Великобританія). В опрацьованих наукових джерелах знаходимо неточності щодо бандури майстра Міняйла. Зокрема, у праці М. Євгеньєвої на с. 255 під фотографією Я. Бабуняка із рімінською бандурою поданий помилковий підпис, що це бандура майстра С. Міняйла. З бандурою ж майстра Міняйла Я. Бабуняк сидить перший зліва на фотографії серед учасників ансамблю на з'їзді бандуристів 12.03.1943 р., вміщеній у цій же роботі на с. 267 [5, 255, 267]. А у монографії В. Дутчак у першому блоці фотографій між сс. 72-73 помилково поміщене фото невідомого бандуриста з підписом «Ярослав Бабуняк» [4].

Для організації навчання бандуристів готових партитур у таборі не було, і Я. Бабуняк відновлював їх з пам'яті [14, 15]. Через відсутність паперу для запису нот використовувався туалетний і обгортковий папір, в якому постачалися продукти. Як бачимо, щоб пропагувати бандурне мистецтво та розвивати його в умовах табору, Я. Бабуняк проявив неабияку наполегливість. Для тріо робив аранжування пісень сам, для октету - разом з В. Домашовцем [14, 105]. Засвоєння бандуристами за короткий час чималого репертуару різножанрових пісень свідчить про педагогічний хист Я. Бабуняка, добре організовану науку і талант українців.

Репертуар октету (Малої капелі бандуристів) складав 20 творів, тріо бандуристів - 11: думи, історичні, козацькі, чумацькі, ліричні, жартівливі пісні [14, 105]. Зберігся звуковий запис Рімінського ансамблю «Бурлака» на платівці, який у 2003 р. був відтворений і перевиданий на CD диску завдяки учневі Я. Бабуняка В. Моті.

Ознайомлення із хронікою (хоч і не повною - не збереглася) дає інформацію про перші виступи бандуристів Я. Бабуняка [14, 112-117]: «27 січня 1946 р. - перший виступ бандуриста Петра Гулаги; 9 березня 1946 р. - вперше на Шевченківській академії виступає тріо бандуристів; 6 квітня 1946 р. - концерт в Чезенатіко вперше з капелою бандуристів...». З того часу капела (октет), тріо і квартет постійно виступають з хором і танцюристами повним складом ансамблю «Бурлака» на різних заходах в частинах гарнізону, лікарнях, по радіо, з концертами в таборі та поза ним. Дисципліновані українці вселяли довіру, тому командування табору дозволяло виступати за його межами. Концертували часто. Лише під час 2-місячного турне майже по всій Італії ансамбль включно з бандуристами виступав 50 разів при наявності 45-ти тисяч слухачів. Обидві поїздки пройшли з величезним успіхом [14, 98].

Якщо хор, танці - відомі всім національностям, то бандура - це була екзотика. Бандуристи Я. Бабуняка були під особливим прицілом неукраїнців-слухачів і викликали неабияку цікавість, сприйняття, захоплення, довготривалі оплески (Із листа Я. Паньківа до Я. Павлів, травень 2006 р.). Можна ствердити, що Я. Бабуняк не тільки народив, а й разом з ансамблем «Бурлака» перший на цьому терені - в Італії з січня 1946 р. до червня 1947 р. активно та успішно пропагував бандурне мистецтво. «Бурлака» вперто намагався вийти поза вузькі таборові рамки. І він цього досяг: це був один з найкращих колективів Європи» [14, 101]. Заслуга в цьому була також не тільки бандуристів, які збагачували й урізноманітнювали концерти, але ще й особисто Ярослава Бабуняка - організатора та їхнього керівника, аранжувальника творів для них.

У червні 1947 р. табір полонених перевезли до Великобританії. На кораблі, на прохання капітана, дали два концерти. Музична діяльність Я. Бабуняка як бандуриста на теренах Великобританії - тема іншого дослідження.

Висновки. Розглядаючи основні періоди діяльності Я. Бабуняка на ниві бандурного мистецтва у 1939-1947 рр., можна констатувати, що він належить до непересічних бандуристів із тембральним багатством голосових даних (тенор-баритон-бас). Митець проявив себе новатором в доповненні текстів пісень та їх аранжуванні. Особливо цінною є його роль у народженні і плеканні бандурного мистецтва в нелегких умовах табору військовополонених у м. Ріміні (Італія), де за колючими дротами він організував з підручних матеріалів виготовлення бандур, навчання полонених грі на них, і при ансамблі «Бурлака», у який входили хор і танцюристи, створив ще й малу капелу бандуристів (октет з бандурами, тріо і квартет). Неоціненним є його внесок у поширенні бандурного мистецтва за межами Батьківщини. Перебуваючи в дивізії «Галичина», Я. Бабуняк проніс бандурне виконавство через Чехію, Німеччину і Австрію, а згодом із своїми учнями-рімінцями був першим репрезентантом гри на бандурі в Італії, а пізніше і у Великобританії. Своїми виступами та репертуаром не тільки ніс розраду воякам дивізії, полоненим, а й кріпив віру у здобуття волі Україні; популяризував бандуру серед чужинців, народними піснями відкривав їм Україну, її історію. Бандура в руках полонених вояків І-ї УД УНА під керівництвом Я. Бабуняка - то була зброя, якою вони здобули прихильність командування табору та право на виїзди за його межі, а також - повагу до українців і славу Україні. Дане дослідження стане в пригоді укладачам енциклопедій, довідників для виправлення допущених неточностей при їх перевиданні, а також слугуватиме науковцям в уникненні помилок при висвітленні творчої діяльності Я. Бабуняка як бандуриста.

Література

1. Бенч О. Видатні постаті Тернопільщини / О. Бенч // Тернопілля. - Київ : Тернопільське земляцтво в м. Києві, 2002. - травень, ч. 3. - С. 5.

2. Бойко Р., Павлів Я. Енциклопедія сучасної України. - Київ : Координаційне бюро ЕСУ НАН України, 2003. - Т. 2 [Б.-Біо]. - С. 39.

3. Володимир Юркевич - визначний бандурист / Володимир Юркевич // Бандура. - Нью-Йорк, 1984. - липень-жовтень, № 9-10. - С. 53-56.

4. Дутчак В. Бандурне мистецтво українського зарубіжжя ХХ - початку ХХІ століття : монографія / Віолетта Дутчак. - Івано-Франківськ : Фоліант, 2013. - 488 с.

5. Євгеньева М. В. Формування та розвиток бандурного мистецтва Тернопільщини: дис. ... канд. мист. : 17.00.03 «Музичне мистецтво» / Євгеньєва Марія Василівна. - Львів : ЛНМА ім. М. Лисенка, 2017. - 291 с.

6. Жиплинський Б. Коротка історія кобзарства в Україні / Богдан Жеплинський. - Львів : Край, 2000. - 196 с.

7. Загачевський Е. Белярія-Ріміні-Англія : репортаж-спогади / Евстахій Загачевський. - Чікаго-Мюнхен : Видавництво Братства колишніх вояків 1 УД УНА, бібліотека «Листки червоної калини», 1968. - 200 с.

8. Карась Г. В. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття / Ганна Карась. - Івано-Франківськ : Тіповіт, 2012. - 1162 с.

9. Кобзарський листок. - Нью-Йорк : Школа кобзарського мистецтва (New Yorks School of Bandura), 1980. - № 58. - 1 с.

10. Медведик П., Боднарчук В. Видатний музичний діяч // Соломія. - 2000. - лютий, № 1 (14). - С. 2.

11. Мистецтво України. Біографічний довідник / [ред. А. В. Кудриць-кий]. - Київ : Українська Енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. - 697 с.

12. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине // Рідна земля. - 1943. - 23 травня, ч. 21 (83). - С. 4.

13. Павлів Я. Визначний диригент, співак, бандурист / Я. Павлів // Свобода. - 2001. - 25 вересня, № 95. - С. 2.

14. Паньків Я. Рімінський ансамбль «Бурлака» у моїй пам'яті / Ярослав Паньків. - К : Видавництво імені Олени Теліги, 2003. - 127 с.

15. Ріміні. 1945-1947. Перша Українська дивізія Української Національної Армії у Британському полоні в Італії / [упор. В. Ревуцький]. - Київ : Смолоскип, 2005. - 280 с.

16. Цигилик О. Пісенні стежки Я. Бабуняка / О. Цигилик // Український світ. - 2001. - С. 38-40.

17. Шарко В. Сл. п. бандурист С. Ластович-Чулівський / В. Шарко // Бандура. - Нью-Йорк, 1988. - січень-квітень, № 23-24. - С. 1.

18. Melnyk M. J. To Battle : The Formation and History of the 14th Galician Waffen-SS Division / Michael James Melnyk. - West Midlands, England : Helion&Company, 2007. - 200 р.

References

1. Bench, O. (2002). The famous figures of Ternopil region. Ternopillya, issue 3, 5. Kyiv : Ternopilske zemlyacztvo v m. Kyjevi [in Ukrainian].

2. Bojko, R. & Pavliv, Ya. (2003). Yaroslav Babuniak. Encyclopedia of modern Ukraine, Vol. 2, 39. Kyiv : Koordynaczijne byuro ESU NAN Ukrainy [in Ukrainian].

3. V. Yurkevych - the famous bandura player. (1984). Bandura, issue 9-10, pp. 53-56. New York [in Ukrainian].

4. Dutchak, V. (2013). Bandura art of ukrainian overseas in XX - beginning of XXI centuries. Monograph. Ivano-Frankivsk : Foliant [in Ukrainian].

5. Yevgenyeva, M. V. (2017). The forming and development of bandura art in Ternopil region. Candidate's thesis. Lviv : LNMA im. M. Lysenka [in Ukrainian].

6. Zheplynskyj, B. (2000). The short history of bandura playing in Ukraine. Lviv : Kraj [in Ukrainian].

7. Zagachevskyj, E. (1968). Belaria-Rimini-England : reportage-memoirs. Chicago-Munich : vydavnycztvo kolyshnich voyakiv I UG UNA, biblioteka «Lystky chervonoyi kalyny» [in Ukrainian].

8. Karas, G. V. (2012). Musical culture of Ukrainian diaspora in world time space of XX century. Ivano- Frankivsk : Tipovit.

9. Kobzarskyj lystok (Kobzarskyj sheet). (1980). Issue 58. New York : New Yorks School of Bandura [in Ukrainian].

10. Medvedyk, P. & Bodnarchuk, V. (2000). The famous musical leader. Solomia, issue 1(14), 2 [in Ukrainian].

11. The art of Ukraine. Biographical digest. (1997). A. V. Kudryczkyj (Ed.). Kyiv : Ukrayinska encyclopedia im. M. P. Bazhana [in Ukrainian].

12. Our thought, our song won't die, won't go west. (1943). Ridna zemlya, issue 21(83), 4 [in Ukrainian].

13. Pavliv, Ya. (2001). The famous conductor, singer, bandura player. Svoboda, issue 95, 2 [in Ukrainian].

14. Pankiv, Ya. (2003). The Rimini's ensemble «Burlaka» in my memory. Kyiv : vydavnycztvo imeni Oleny Teligy [in Ukrainian].

15. Rimini. 1945-1947. The first Ukrainian division of Ukrainian National Army in British captivity in Italy. V. Revuczkyj (Ed.). Kyiv : Smoloskyp [in Ukrainian].

16. Czygylyk, O. (2001). The song tracks of Yaroslav Babuniak. Ukrayinskyj svit, pp. 38-40 [in Ukrainian].

17. Sharko, V. (1988). Dedicated to memory of bandura player S. Lastovych-Chulivskyj. Bandura, issue 23-24, 1. New York [in Ukrainian].

18. Melnyk M. J. (2007). To Battle : The Formation and History of the 14th Galician Waffen-SS Division. West Midlands, England : Helion&Company.

Размещено на Allbest.ru