У музичному навчанні цілеспрямоване формування музично-стильових уявлень є наріжним каменем розвитку музичного мислення особистості і необхідною умовою виховання професійної майстерності музиканта-виконавця. Але для успішного впровадження методів педагогічного впливу на функціонування музично-стильових уявлень у виконавській діяльності необхідно усвідомити характерні особливості їх структури.

За визначенням науковців, структура (лат. structura - будова, розміщення, порядок) - це "взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого; будова" [1, с.807], "спосіб закономірного зв'язку між складовими предметів і явищ природи та суспільства, мислення та пізнання, сукупність істотних зв'язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність" [2, с.611]. Структура є необхідною властивістю системних об'єктів, що залишається незмінною при різних внутрішніх їх перетвореннях і зберігає функціональну цілісність завдяки наявності сутнісних відносно стійких зв'язків між її компонентами.

Важливо зауважити, що психологи виділяють два підходи до визначення структури об'єкту дослідження, які виявляють її компоненти з точки зору або особистості, або діяльності. Як зазначають науковці, особистісний підхід охоплює раціональну, емоційну, емоційно-ціннісну та поведінкову складові Я-концепції і відображає глибинні прояви психологічної активності індивіда. Діяльнісний підхід розглядає структуру досліджуваних явищ як єдність мотиваційного, операційного та контролюючого компонентів, які забезпечують успішне здійснення пізнавальної функції психіки особистості в межах її діяльності.

Як зазначають науковці, музично-стильові уявлення - це комплекс художньо - звукових образів, що утворюється в результаті операцій музичного мислення, підґрунтям якого служать первинні образи сприймання широкого спектру. Враховуючи особливості музично-стильових уявлень як складних психічних утворень, що формуються в процесі активної діяльності музиканта-виконавця, ми визначаємо структуру музично-стильових уявлень з точки зору особистості та з позиції її діяльності. Таким чином, на наш погляд, структура музично-стильових уявлень музиканта-виконавця відображає цілісну єдність раціональної та емоційної складових музичної діяльності особистості і складається з потребово-пізнавального, операційно-технологічного та регулятивно-оцінного компонентів.

Потребово-пізнавальний компонент музично-стильових уявлень включає в себе усвідомлену потребу у стилевідповідному виконанні музичних творів, яка впливає на рівень пізнавальної активності особистості в області музичного мистецтва, а також музично - історичні та музично-теоретичні знання.

Як зазначають психологи, потреби відносяться до спонукальної сфери особистості і є "основним джерелом активності особистості" [3, с.130]. Потреба - це "стан індивіда, який створюється нуждою у предметах і умовах, необхідних для його існування та розвитку" [3, с.130]. Важливо зауважити, що у музичному навчанні потреби відіграють найважливішу роль, адже спонукають до оволодіння теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками, необхідними для музично-виконавської діяльності. За визначенням науковців, проявом пізнавальної потреби є інтерес, який "забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє ознайомленню з новими фактами дійсності" [3, с.450]. Слід зазначити, що формування потреби у стилевідповідному виконанні музичних творів тісно пов'язано з усвідомленням виключної важливості феномену музичного стилю для осягнення явищ музичного мистецтва в контексті їх історичного розвитку. Отже, інтерес до втілення музичного стилю у власній виконавській діяльності спонукає до пізнавальної активності особистості в області історії музики, що формує розуміння соціокультурного значення музично-стильових явищ.

музикант виконавець стильове уявлення

Важливою складовою потребово-пізнавального компоненту музично-стильових уявлень музиканта-виконавця є музично-історичні та музично-теоретичні знання. Слід зазначити, що знання з історії музики розкривають сутність розвитку музичного мистецтва як закономірний процес формування нових стилів, які відображають стан свідомості людських спільнот у певному часовому періоді. Розуміння історії музики як історії стилів сприяє більш глибокому осягненню ідейного змісту музичних творів і забезпечує свідоме застосування засобів виразності як стилеутворюючих факторів у музичному виконавстві.

Для розуміння особливостей музично-стильових систем важливим є засвоєння знань з теорії музики, тобто усвідомлення закономірностей музичного мовлення та їх графічного зображення у певній знаково-символічній системі. Важливо зауважити, що поняття музичного мовлення було введено Б. Асаф'євим для визначення семантичного змісту музичної мови як засобу вираження художніх ідей, які композитор фіксує у певній системі символів, притаманній тій чи іншій культурі. Таким чином, вивчення форми і жанру творів, метро-ритмічних, мелодичних, гармонічних, фактурних, динамічних, темброво-інструментальних особливостей музичної мови є необхідною умовою стилевідповідного виконання музичного матеріалу.

Отже, потребово-пізнавальний компонент музично-стильових уявлень відображає ступінь усвідомлення музичного стилю як феномену культури, що у контексті історичних епох Середньовіччя, Відродження, Бароко, Класицизму, Романтизму, Модернізму, Постмодернізму уособлює національні тенденції, втілені в індивідуальній творчості митців.

Операційно-технологічний компонент музично-стильових уявлень відображає безпосередньо практичну діяльність, спрямовану на осягнення та відтворення явищ музичного мистецтва з точки зору їх стилевідповідності, і включає в себе музично - аналітичні вміння, здатність до інтонаційно-смислового втілення музичного стилю засобами виразності і виконавсько-рухові навички.

Музично-аналітична складова операційно-технологічного компоненту музично - стильових уявлень відображає здатність виконавця аналізувати явища музичного мистецтва на основі їх сприймання та розуміння з метою визначення стильових ознак як окремих творів, так і в цілому творчості композитора. Слід зауважити, що основою для формування музично-аналітичних вмінь служить стилеслуховий досвід, який використовується в операціях порівняння, співставлення, виокремлення сутнісних властивостей музики для виявлення її стильової приналежності.

Здатність до інтонаційно-смислового втілення музичного стилю засобами виразності є найважливішою складовою операційно-технологічного компоненту музично-стильових уявлень музиканта-виконавця. За визначенням музикознавців, сутнісною властивістю музичного стилю є інтонація (лат. intono - голосно вимовляю) - найважливіша музично - теоретична категорія, що має широкий спектр значень від загально естетичних до специфічно музичних. Важливо зазначити, що інтонація є основою звукових образів у музичних творах і відображає особливості музичного мислення особистості у соціокультурному аспекті історичного розвитку людства. Отже, якщо музика є інтонаційним мистецтвом, то виконавство, яке служить провідником композиторських ідей у широку аудиторію музичних шанувальників, стає мистецтвом інтонування. На думку Б. Асаф'єва, процес інтонування можна назвати “музичним мовленням" [4, с.212], яке виражає сутність музики “як руху, що звучить в інтонаційно-ритмічному становленні сил, що його організують" [4, с 198].

Отже, вміння інтонувати, тобто сприймання, засвоєння та відтворення висотно-ритмічних структур музичної тканини, у яких "закодований узагальнюючий зміст типізованих зворотів музичного мовлення" [5, с.78], є необхідною умовою стилевідповідного виконання музичних творів і невід'ємною складовою професійної майстерності музиканта - інструменталіста.

Важливою складовою операційно-технологічного компоненту музично-стильових уявлень є виконавсько-рухові навички, які відображають процес "перекодування звукових образів у моторні" [5, с.92], тобто рівень сформованості координаційних зв'язків між слуховою та моторною сферами рухово-ігрової діяльності. Як зазначає М. Берлянчик, вирішення технічних проблем лежить у площині усвідомлення специфіки виконавських рухів і вимагає “забезпечення різнобічної м'язово-рухової культури в якості бази розв'язання численних технологічних завдань виконавства" [5, с.93]. Важливо зауважити, що в процесі стилевідповідного виконання музичних творів технічна майстерність виконавця - інструменталіста проявляється в правильному застосуванні координаційно-рухових навичок, тобто, аплікатури, вібрації, штрихової техніки, артикуляції. Таким чином, вміння оперувати технічними засобами виконання з точки зору їх художньої доцільності віддзеркалює здатність особистості до виконання конкретних практичних завдань в межах виконавсько-технологічних моделей, характерних для кожного стилю.

Отже, операційно-технологічний компонент музично-стильових уявлень музиканта - виконавця відображає синтез емпіричної та раціональної сфер музичного мислення особистості і визначає рівень сформованості художньої та технічної складових професійної майстерності музиканта-виконавця, необхідної для стилевідповідного виконання музичних творів.

Важливе місце у структурі музично-стильових уявлень займає регулятивно-оцінний компонент, який виявляє рівень сформованості емоційного регулювання процесу стилевідповідного виконання музичних творів, а також відображає здатність особистості до здійснення адекватного оцінювання власної діяльності шляхом самоконтролю і самооцінки.

Розглядаючи емоційну регуляцію як складову регулятивно-оцінного компоненту музично-стильових уявлень, ми підкреслюємо важливу роль емоцій у виконавській діяльності музиканта-інструменталіста. На думку науковців, емоції (лат. emoveo - хвилюю, збуджую) - це "відображення смислу предметів, що породжується їх відношенням до потреб живої істоти" [6, с.357], яке виявляє "значущість для особистості ситуацій зовнішнього і внутрішнього світів" [3, с.371]. Головна функція емоцій - оцінювання власних дій з точки зору їх особистого значення шляхом реагування на теперішню ситуацію і створення механізму "завчасної та адекватної підготовки до майбутньої ситуації за рахунок мобілізації психічної і фізичної енергій" [3, с.383]. Отже, емоційне ставлення до результатів власної діяльності, яке віддзеркалюється у психіці людини у вигляді переживань і почуттів, є показником суб'єктивного сприймання і усвідомлення всіх етапів її перебігу і служить підґрунтям для формування досвіду особистості.

На нашу думку, важливо підкреслити особливе значення емоцій для музиканта - виконавця, що проявляється у процесах сприймання, усвідомлення та відтворення явищ музичного мистецтва як єдність емоційної та раціональної складових пізнавальної сфери психіки особистості. Емоційно-регулятивна складова музично-стильових уявлень виявляє задоволене або незадоволене ставлення особистості до актуальних чи можливих результатів власної музично-виконавської діяльності, що служить підставою для коригування та видозмінювання власних дій з точки зору їх стилевідповідності.

Важливою складовою регулятивно-оцінного компоненту музично-стильових уявлень музиканта-виконавця є здатність особистості до самоконтролю в процесі інструментально-виконавської діяльності. За визначенням науковців, самоконтроль - це "контроль над самим собою, своєю поведінкою, роботою, станом" [1, с.728], який у діяльності полягає в забезпеченні корекції власних дій задля стабільного її виконання у потрібному варіанті [7, с.152]. У музичному виконавстві самоконтроль здійснюється шляхом випередженого уявлення інструментально-ігрових дій та порівняльного аналізу уявного та реального результату з точки зору його стилевідповідності. Завдяки самоконтролю також стає можливим коригування емоційного стану в процесі втілення музичного стилю у виконанні музики різних епох і жанрів.

Важливу роль у структурі регулятивно-оцінного компоненту музично-стильових уявлень відіграє самооцінка міри стилевідповідності виконання музичних творів. За визначенням психологів, самооцінка - це "інтегральна оцінка себе в найважливіших сферах життя, а також ставлення до власного Я, яке залежить від віддаленості реального та ідеального Я у своїх думках і в очах значущих осіб" [3, с.454]. Тобто, самооцінка поєднує результати суб'єктивного сприймання зовнішніх впливів та усвідомлення людиною власних якостей та можливостей, що відображає значення соціального фактору у формуванні оцінки власних дій.

Слід зазначити, що у музичній діяльності самооцінка служить критерієм оцінювання професійних вмінь та навичок виконавця і визначає шляхи подальшого вдосконалення його технічної та художньої майстерності. Як складова регулятивно-оцінного компоненту музично-стильових уявлень самооцінка відіграє роль "внутрішнього арбітра", який слідкує за дотриманням принципів стилевідповідного виконання музичних творів і визначає здатність до оцінювання власних умінь і навичок у контексті їх доцільного використання в рамках художньо-технологічних моделей музичних стилів.

Отже, регулятивно-оцінний компонент музично-стильових уявлень музиканта - виконавця відображає рівень сформованості регуляції емоційно-психологічної складової стилевідповідного виконання музичних творів. Також цей компонент визначає здатність до здійснення самоконтролю інструментально-ігрових дій та адекватного оцінювання результатів власної діяльності, спрямованої на втілення музичного стилю у виконанні творів композиторів різних часів і народів.

Таким чином, ми розглянули структуру музично-стильових уявлень музиканта - виконавця і визначили особливості кожного її компоненту з точки зору стилевідповідного виконання музичних творів. На наш погляд, це передбачає наявність широкого кола знань з історії та теорії музики і вимагає усвідомлення властивостей музичних стилів задля втілення інтонаційної ідеї засобами виконавсько-рухової техніки. Окрім того, втілення музичного стилю у власному виконанні музики різних епох і жанрів потребує регуляції емоційних станів індивіда і активного впровадження ним самоконтролю та самооцінки.

Численні праці науковців переконують нас у необхідності подальшого глибокого вивчення структури музично-стильових уявлень і спонукають до активного пошуку надійних способів педагогічного впливу на функціонування кожного її компоненту в рамках музично-виконавської діяльності особистості.

Література

1. Загнітко А.П., Щукіна І.А. Тлумачний словник сучасної української мови. / А.П. Загнітко, І.А. Щукіна. - Донецьк: ТОВ "ВКФ "БАО", 2009. - 960 с.

2. Філософський енциклопедичний словник [за ред.В. Шинкарука] - К.: "Абрис", 2002. - 742 с.

3. Савчин М.В. Загальна психологія: навч. посіб. / М.В. Савчин. - К.: Академвидав, 2012. - 464 с. (Серія "Альма-матер").

4. Асафьев Б.В. Музыкальная форма как процесс / Б.В. Асафьев. - Л., 1971, - 376с.

5. Берлянчик М.М. Основы воспитания начинающего скрипача: Мышление. Технология. Творчество: Учебное пособие. / М.М. Берлянчик. - СПб.: Изд-во "Лань", 2000. - 256 с. (Учебники для вузов. Специальная литература).

6. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. / П.А. М'ясоїд. - К., Вища школа, 1998. - 479с.: іл.

7. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. Посібник / О.І. Власова. - К.: Либідь, 2005. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru