Поетико-композиційні особливості стихири "Царю небесний" болгарського напіву

Казнох Ірина Богданівна, аспірантка кафедри музикознавства та хорового мистецтва, Львівський національний університет ім. І. Франка

Висвітлено з музично-аналітичного погляду особливості стихири на Зіслання Святого Духа «Царю небесний» з Любачівського Ірмологіону 1674 р. Зокрема, відзначено значущість піснеспіву в богословському вимірі почитання свята. Розглянуто характерні риси болгарського напіву в історичному контексті і на прикладі цієї стихири. Проаналізовано музичний матеріал побудови повторних поспівок як музичну форму загалом.

Ключові слова: Ірмологіон, сакральна монодія, болгарський напів, стихира, «Царю небесний», Зіслання Святого Духа.

The poetry-composition peculiarities of the stichera «Our heavenly lord» of the bulgarian chant. Kaznokh Iryna

The articles reveals the peculiarities of the stichera for the Holy Spirit Descension from the Lyubachivskyi Irmologion (1674) from a musical-analytical point of view. Notably, it underlines the importance of the canto chanting in the theologian dimension of the holiday celebration. The article overviews the characteristic features of the Bulgarian chanting in the historical context as given in this stichera. The musical material analyses the composition of the repetitive chants as a musical form in the whole.

The aim of this paper is to analyze in detail the unity of the text and melodies of the stichera «Our Heavenly Lord» of the Bulgarian chanting.

Research methodology. Seven major publications on the subject and the manuscript from Lyubachivskyi Irmologion (1674) have been reviewed.

Results. The articles reveals the peculiarities of the stichera for the Holy Spirit Descension from a musical- analytical point of view. Notably, it underlines the importance of the canto chanting in the theologian dimension of the holiday celebration. The stichera is one of the most famous prayers of an known origin to the Holy Spirit which appeared in the VIII-IX century. It is included into the prayers of the so-called «Ordinary beginning» and it starts some church services (morning, evening etc.).

The article overviews the characteristic features of the Bulgarian chanting in the historical context as given in this stichera. In the epoch of the Ukrainian Barocco a new wave of the post-Byzantine culture had an enormous influence, especially of the Balcanian Slavs who filled both stylistically and aesthetically the Ukrainian church hymnography. One of the most numerous chants in the Irmologies is the Bulgarian which is saturated with its image distibction, elevated the emotional sphere and perfect structure of the musical forms.

The musical material analyses the composition of the repetitive chants as a musical form in the whole. The analytical observation over chanting canton «Our Heavenly Lord» reveals the important features of its melodic- rthythmical compositional structure and musical stylistics which were established in the Medieval age.

Novelty. This paper attempts to present a sacred monodist to many church singers.

The practical significance. Ukrainian singers and educators may find the information contained in this article useful and can apply it in practice.

Key words: Irmologion, sacral monody, Bulgarian chant, stichera, «Our Heavenly Lord», Holy Spirit Descension.

Постановка проблеми. Сьогодні церковні співці відчувають потребу у розшифровці давніх піснеспівів, оскільки у музичних закладах не навчають специфіку прочитання давньої нотації (кулизмяна та київська квадратна нота), якою кодифіковано великий пласт церковно-музичних нотних текстів гимнографії, а лише здійснюють оглядове ознайомлення з ним. Такий недолік викликає певні труднощі для церковних півчих під час виконання давніх піснеспівів. З огляду на це відбувається скорочення та спрощення богослужінь через незнання власної музичної історії при відтворенні автентичності давніх виконавських співочих традицій.

Останні дослідження та публікації. В історичному контексті певний внесок у розкриття суті болгарського напіву зробив І. Вознесенський [1], здійснивши опис походження болгарського напіву, виявивши особливості композиційної структури та ладової будови духовних піснеспівів. Значну увагу вивченню болгарського напіву у другій пол. ХХ ст. приділила й відома болгарська дослідниця Є. Тончєва [6], метою наукових розвідок якої є Ірмолої з Манявського монастиря. Вивчаючи музичні аспекти болгарського напіву, вона дійшла висновку, що в піснеспівах простежуються відмінності в системі осмогласся стосовно основних ладових характеристик і ладових структур. Серед інших дослідників цієї культурної практики - Л. Корній [3], яка здійснювала порівняльний аналіз болгарського та українського напівів, жанрового складу піснеспівів і їх мелодики. Завдяки музично- стилістичному аналізу було виявлено дві стильові гілки монодії, зафіксовані в Ірмолоях: 1) традиційна, з опорою на поспівково-формульну структуру й мелодику; 2) новаційна, проявлена в болгарському напіві.

Мета статті полягає в аналізі співвідношення поетичного тексту з мелодикою стихири «Царю небесний» болгарського напіву задля усвідомлення й виконання богослужінь, розуміння поетично-композиційної форми піснеспіву виконавцями та слухачами.

Виклад матеріалу дослідження. З прийняттям християнства на українських землях починає активно розвиватися церковне мистецтво; перекладаються богослужбові тексти з грецької мови на церковнослов ' янську.

У добу Бароко значний вплив на духовний простір мала нова хвиля поствізантійської культури, зокрема балканських слов'ян, що стилістично і естетично збагатили не лише українську церковну гимнографію, але й художню літературу, малярство тощо. Формується новий лінійний тип запису східнослов'янської гимнографії, що дозволив зробити перехід із кулизмяної (невменної) на нотолінійну нотацію, т. зв. київську квадратну ноту. Всі піснеспіви були укладені у збірник під назвою Ірмологіон, що увібрав відібраний репертуар богослужбової практики візантійського обряду.

Одним із найчисельніших напівів, що входить до репертуару українських та білоруських рукописних нотолінійних Ірмологіонів кінця XVT-XVTTT ст., є болгарський. Він вирізняється своєю образністю, виразністю, підвищеною емоціональною сферою та досконалою структурою музичних форм. Саме болгарські напіви зумовили розвиток й розквіт національної сакральної музичної творчості в епоху українського Бароко.

Якщо «простий», «київський», «руський», «волинський», «острозький» та інші напіви призначалися для повсякденного і «воскреслого» виконання богослужінь, то болгарський - для празничних із литією. Мелодика болгарського напіву відображає радісний, урочисто-гимнічний характер. Чимало є світло-ліричних напівів, трапляються й сумно-ліричні. Такий мистецький підхід до літургійної практики богослужінь в Україні свідчить про високий естетичний рівень співців.

Цінне надбання для музикознавчої науки, що передбачає вивчення та дослідження церковної гимнографії, зробив Ю. Ясіновський, опублікувавши Каталог «Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої ХУІ-ХУШ ст.» [7], де подано детальну інформацію про понад тисячу пам'яток давніх рукописних нотолінійних книг, збережених у бібліотеках, архівах, музеях та монастирях України. Це добре читабельні нотні матеріали, що дозволяють науковцям досліджувати шляхи становлення й розвитку сакрального музичного мистецтва ранньомодерної доби, а також їх формотворчі особливості.

Серед найчисельніших жанрів з атрибуцією «болгарський» (33 найменувань), зафіксованих у Каталозі Ю. Ясіновського, згадується стихира «Царю небесний», що виконується на 50 день після Пасхи. Свято символізує біблійні події Зіслання Святого Духа на апостолів або Святу Трійцю, тому апостоли щороку урочисто відзначали день П'ятидесятниці і заповідали згадувати його усім християнам (T Кор. 16,8; Діян. 20,16).

На прикладі стихири «Царю небесний» детальніше ознайомимося з особливостями її поетично- композиційної будови та літургійного змісту.

Стихира «Царю небесний» є однією з найвідоміших молитов до третьої особи Божої (Святого Духа). Вона з'явилася у VTIT-TX ст.; авторство її не відоме. Стихира входить до складу молитов так званого «Звичайного початку», і виконується на початку багатьох богослужінь (вечірні, утрені, молебня тощо). Слід зазначити, що молитва співається упродовж року, крім періоду від Пасхи до Вознесіння, натомість замінюється тропарем «Христос Воскрес», і лише у період від Вознесіння до П'ятидесятниці стихира не виконується.

стихира болгарський напів

Для аналізу співдії тексту з мелодикою, матеріалом обираємо стихиру «Царю небесний» болгарського напіву з Любачівського Ірмологіона 1674 р, який зберігається у Львівському історичному музеї (Рук. 103) і презентує найпоширеніший традиційний півчий матеріал тогочасної богослужбової практики.

Виписуючи окремо текст стихири, звернімо увагу на принцип поетичної структури піснеспіву укладений у формі колон:

Царю небесний,

іже везде сий, і вся ісполняя

сокровище благих і жизні подателю

прийди і вселися в ни,

і очисти ни от всякія скверни

Такий запис тексту допомагає виразно відчитати два вертикальні поетичні колони з вступом та закінченням, пов'язані між собою внутрішнім змістом. В основі кожного з колонів лежить певний вид паралелізму, спрямований на виклад і роз'яснення ідеї, тож кожен колон можна прочитувати та проспівувати окремо.

Із наведеного нотного матеріалу бачимо, що прочитання стихири за принципом колон утворює два самостійних піснеспіви, в яких виразно викладений зміст і музика підпорядковується слову.

Початкові слова стихири і закінчення поєднані між собою внутрішнім змістом, що утворюють коротку прохальну молитву «Царю небесний - спаси Блаже душа наша». Така композиційна практика відповідає завданням мистецтва риторики, сформованої ще в античності. За допомогою риторичних прийомів поетики, гимнографія успішно досягала піднесення поетичного тексту, збільшувала виразність сенсу, посилювала емоційний вплив на слухачів, викликала художню напругу - співпереживання події, створювала динаміку образу та посилювала переконання богословського змісту.

При аналізі композиційного тексту і мелодики стихири «Царю небесний» бачимо зазначені драматургійні нюанси ірмолойних піснеспівів і досконалу структуру, сформовану на основі двох інтонаційних поспівок мажорного та мінорного нахилів. У мелодиці стихири переважає мажорний контекст, що виразно оспівується на опорних тонах мажорного тризвуку. Мелодичні звороти стихири утворені оспівування терцовими ланками з чергуванням висхідного та низхідного руху, поданих хвилеподібно. Масштабність і розвиток мелодичного дихання піснеспіву акцентовано використанням мелізматичних розспівів на словах душе, ісполняя, подателю, прийди, вселися, всякія, наша, що надає мелодиці урочисто-хвалебного характеру.

Найважливішу роль у творенні мелосу відіграє початкова поспівка першого речення, що прослідковується впродовж усього твору. Стихира розпочинається вступом, в основі якого лежить звертання, виразно показане у тексті «Царю Небесний»та підтримуване мелодично, оскільки мелодія рухається зверху вниз і початковий склад слова затримується цілою нотою. Середина рядка вирізняється розлогістю і динамічністю на опорних тонах взятих із початкового періоду. Період завершується каденційним зворотом, що є зв'язуючою ланкою з наступним речення.

Л. Корній, досліджуючи специфіку болгарського співу, зазначає: «У мелодиці музичного рядка виділяються три фази мелодичного руху пісне співу.

Основну композиційну структуру піснеспіву творить музична форма, наближена до наскрізної імітації, побудована з двох контрасних поспівок мажорного і мінорного спрямування. Наскрізну імітацію вибудовують серединні і заключні каденції, побудовані за принципом постійного продовження. Якщо поглянути візуально на піснеспів, простежуємо однакову вертикальну лінію закінчень кожного внутрішнього рядка, що вимальовує наскрізну картину.

В ірмолойній практиці для вираження та підкреслення важливого слова чи фрази у піснеспівах вживали знаки якості, які слугували для особливого виконання. Тому у стихирі після фрази душе істини і життя подателю використано знак «:», який означає коротку перерву у співі для взяття дихання. Такі знаки у піснеспіві застосовували для того, щоб надати можливість виконавцям обдумати заспіване слово. Тож не випадково у піснеспіві виділено фрази душе істинита життя подателю, адже сам Христос є правдою і життям вічним.

Вагоме значення стихири проголошують слова, в тексті виділені наголосом, а в музичному матеріалі розширені цілими нотами, що розкривають сенс присутності Святого Духа в житті людини: сокровище тим же словом названо Ісуса, який є добром, вселися - прохання перебувати у Бозі, і очисти, - прагнення осягнути вічного життя.

Висновки. Поетичний текст стихири виразно проголошує значущість богословського змісту піснеспіву, що увиразнюється завдяки досконалій музично-поетичні формі твору і свідчать про високу майстерність його творця. Тож, завдяки детальним студіям півчого репертуару гимнографії, сучасні виконавці церковної музики можуть тонко відчути поетичний мелос давньої церковної традиції, збережений нашими предками в нотолінійних Ірмолоях, що є не лише надзвичайно цінним культурним надбанням, але й тисячолітнім благодатним подихом християнства.

Список використаної літератури

1. Вознесенский И. О пении в православных церквах греческого Востока с древнейших до новых времен: с приложением византийского церковного осмогласия / И. Вознесенский. - Кострома : Губ. изд., 1895. - 134 с.