Різдвяні пісні як джерело хорових обробок українських композиторів (кінець ХІХ - середина ХХ століття)

Різдвяні пісні як джерело хорових обробок українських композиторів (кінець ХІХ - середина ХХ століття)

аспірант Шкільник Богдан Стефанович

Анотація

Здійснено аналіз сучасного стану наукових досліджень українських про хорові обробки духовних пісень. Ці твори поки що не отримали кваліфікованої оцінки українських музикознавців. Лише окремі статті повністю присвячені обробкам духовних пісень, у т.ч. й ті, що стосуються музикознавчого аналізу хорових творів на теми Різдва Христового.

Розглянуто деякі питання інтерпретації поетичних текстів різдвяних пісень, їх релігійного, виховного та соціокультурного значення. Звернено увагу на першочергові завдання щодо проблемних питань у питаннях майбутніх досліджень хорових обробок різдвяних пісень.

Ключові слова: хорові обробки, духовна пісня, композитор, «Богогласник», колядка.

Annotation

The article analyzes the current state of the scientific researches of the Ukrainian researchers on the choral works connected with spiritual songs. It is stated that these works have not received the skilled evaluation of the Ukrainian musicologists so far. Only some articles are entirely devoted to the spiritual songs, including those dedicated to the analysis of the choral works on the themes of the Nativity of Christ.

The article deals with some questions of interpretation of poetry texts of Christmas songs, their religious, educational and socio-cultural significance.

The author of the article focuses on the priority tasks in the field of future researches of choir arrangements of Christmas songs.

Key words: choral arrangements, spiritual song, composer.

Постановка проблеми. Різдвяна пісня - одне з найяскравіших надбань української духовно пісенної творчості XVII-ХХ ст. Виникнувши у добу Бароко під впливом західноєвропейської творчості, українська різдвяна пісня, яку приблизно з середини ХІХ ст. стали називати релігійною «колядкою», пройшла тривалий час свого розвитку від пісні анонімного походження до авторської (В. Матюк, О. Нижанківський, Й. Кишакевич та ін. композитори).

Важливим кроком щодо її популяризації стало те, що з кінця ХІХ ст. кращі музично-поетичні тексти різдвяних пісень розпочали обробляти для хорового виконавства спершу західноукраїнські композитори, а невдовзі і наддніпрянські (О. Нижанківський, В. Матюк, С. Людкевич, К. Стеценко, О. Кошиць, М. Леонтович та ін.). Утім, і сучасні українські композитори почасти звертаються до давніх пластів української різдвяної піснетворчості, зосібна А. Гнатишин, М. Скорик, Л. Дичко, Б. Фільц, Г. Гаврилець, С. Стельмащук, В. Степурко, М. Гобдич, О. Мануляк, М. Ластовецький та ін. автори.

З початку ХХ ст. до текстів різдвяних пісень почали виявляти наукову увагу українські літературознавці, фольклористи та музикознавці. Проте системної, цілісної наукової оцінки й до сьогодні так і не маємо, попри те, що це питання вартує монографічного та дисертаційного досліджень. І це при тому, що різдвяні пісні користуються неабияким попитом у сучасному співацькому середовищі з поміж інших духовних пісень українського народу, який їх створював упродовж століть. Ремарка про те, що пісні створені українським народом не випадкова, позаяк переважна більшість із цих текстів міцно увійшла до співацької практики українців, які вважають їх народними. Втім, це не так, бо це пісні авторського походження, здебільшого творені піснетворцями-аматорами, хоча відомо й пісні, які наприкінці ХІХ ст. розпочали створювати композитори.

Усе сказане свідчить про те, що цей пласт культури заслуговує на комплексну наукову оцінку, зокрема стосовно різдвяних пісень, які удостоїлися зацікавлення композиторів та створили чималу кількість їх хорових обробок, багато з яких опубліковано у різних виданнях, як спеціалізованих, тематичних, так і антологічних. У них зібрано кращі тексти духовних пісень українців на різну тематику: господську, богородичну, агіографічну, релігійно-моралізаторську тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Одне з актуальних завдань сучасного історичного музикознавства полягає у тому, щоб дослідити творчий доробок українських композиторів у жанрі хорової обробки духовних пісень, зокрема різдвяних. Разом із тим зауважмо, що музично-поетичні тексти цих пісень отримали своє переосмислення не лише у хорових обробках. Їх мелодії нерідко використовувано і у творах різних музичних жанрів: від опери, симфонії до інструментальних композицій. Запроваджено таку практику ще на початку ХХ ст. (Д. Січинський, А. Вахнянин, В. Барвінський, Б. Вахнянин та ін.), продовжується цей процес і сьогодні. поетичний різдвяний пісня виховний

Важливий ракурс дослідження також полягає й у тому, щоб дати цим текстам об'єктивну культурологічну оцінку. Приміром, мелітопольська дослідниця М. Антоненко з приводу їх соціокультурної значимості зазначає, що «відбувається значна секуляризація духовної пісенності. Духовна пісня стає яскравою складовою історико-культурного розвитку України періоду державної незалежності, оскільки дарує слухачам багато з того, що не лунає під час буденного, недільного чи святкового богослужіння, але посіло значне місце в серці кожного християнина. Йдеться про оспівування євангельських та церковно-історичних подій, які покликані допомогти людині глибше замислитися над своїм життям» [1; 124]. Слушність її міркувань не викликає заперечень, але, насамперед, необхідно дослідити цей пласт культури на джерелознавчо-текстологічному та суто музикознавчому рівні, віднайти в архівах, бібліотеках та музеях невідомі хорові партитури, призабуті або заборонені у радянські часи твори для виконання. Врешті-решт необхідно усталити термінологічний апарат тощо.

З огляду на щойно висловлене зазначмо, що ці питання час від часу стають об'єктом уваги знаного музикознавця та хормейстера М. Юрченка. Вперше так звані «хорові канти» його зацікавили у контексті дослідження історії української духовної музики ще на початку 90-х рр. минулого століття [10, 105-124]. Нещодавно з'явилася його нова спеціальна стаття про жанр хорової обробки релігійного канту, в якій він ретроспективно проаналізував зазначену творчість, вказавши при цьому, що вона виникла на початку ХХ ст. та проіснувала трохи більше 10 років [11; 45]. Він зазначає, що «Хорові обробки релігійних кантів мають подвійну функцію. З одного боку вони є хоровими творами переважно середньої форми, і таким чином становлять елемент виконавський та композиторський. З іншого - це твори дотичні до релігійної музики й у цьому сенсі можуть бути цікавими для дослідження національних компонентів у паралітургічній музичній творчості» [11; 46].

Далі М. Юрченко акцентує увагу на тому, що значний поштовх для виникнення цього жанру дала поява збірника П. Демуцького «Ліра та її мотиви» (Київ, 1903), а також практична необхідність створення нових літургійних та паралітургійних творів українською мовою для потреб УАПЦ у 20-ті рр. ХХ ст. Усе це так, але дослідник доволі туманно розрізняє сутність релігійної пісні на термінологічному рівні, бо не диференціює поміж собою різдвяну одноголосу пісню та її інший фактурний виклад, прийнятий називати як кантове триголосся. Як правило - це одне і те ж. Бо, приміром, у знаменитому почаївському «Богогласнику» пісню «Дивная новина» [12; 49-50], зафіксовано одноголосо, а у кантових збірниках кін. XVII-XVin ст. її кодифіковано у триголосій фактурі. Композитори ж у своїй творчій практиці послуговувалися здебільшого друкованими текстами, а вони практично всі одноголосі. Це ж бачимо переважно й у нотних текстах видання П. Демуцького, яке нещодавно перевидано з ґрунтовними етномузикознавчо-джерелознавчими коментарями О. Богданової [2; 9-17] та Ю. Медведика [5; 18-43].

М. Юрченко не має рації виводити появу жанру хорової обробки релігійних пісень із поч. ХХ ст. зважаючи на окремі хорові обробки М. Лисенка, О. Кошиця, К. Стеценка та ін. Це не так, бо, приміром, стосовно лисенківських обробок навіть не знаємо коли вони дійсно написані: на початку ХХ ст., чи наприкінці ХІХ ст. Правильно було б якби М. Юрченко виводив ґенезу жанру від кінця ХІХ ст., звертаючись до хорової творчості О. Нижанківського, В. Матюка, інших галицьких композиторів, а вже, відтак, вів мову про обробки М. Лисенка, О. Кошиця, К. Стеценка та багатьох ін. композиторів-наддніпрянців. Утім, попри сказане, у цьому дискусійному питанні необхідні подальші джерелознавчо-музикознавчі студії.

Мета статті полягає у тому, щоб проаналізувати вибрані хорові обробки різдвяних пісень українськими композиторами.

Виклад основного матеріалу. Як зазначалося, українські дослідники ще від другої пол. ХІХ ст. розпочали поступово досліджувати історію різдвяних пісень. Цей корпус текстів дуже численний, а тому ще далеко не до кінця вивчений. Вже при першому знайомстві з ним постає важливе питання, що стосується уніфікації термінологічного апарату. Однак у цій статті не прагнемо розв'язати цю проблему, торкнемося її лише побіжно.

Як відомо, термін «колядка» своїм корінням сягає глибокої давнини. Найдавніші пласти колядних текстів прийнято пов'язувати з давньою язичницькою культурою. І тільки з кінця XVI ст. в українській пізньоренесансній - ранньобароковій поезії, а невдовзі й позацерковній музичній творчості з'являються різдвяні релігійні духовні пісні, цілковито відмінні від світських (язичницьких) коляд. Тож, звідки взявся термін «колядка» достеменно й невідомо. Деякі дослідники асоціюють його з давнім римо-католицьким гімном: «Collaudemus, collaudemus Christum regem», який, ймовірно, став поштовхом для запровадження в широкий соціо-культурний обіг терміну «колядка» («collaudo», з латинської мови хвалити).

Згаданий уже дослідник української духовної піснетворчості музикознавець-медієвіст Ю. Медведик констатує факт того, що в різних наукових працях ці тексти називають то колядками, то різдвяними піснями, то духовними кантами, або різдвяними псальмами. Але «в записах українських співаників XVII-XVIII ст., як він зазначає, назва «колядка» не зустрічається у жодному з них. Цей термін з'являється в рукописній традиції XIX ст. У більшості випадків текстам пісень передувала назва: «Піснь на Рождество Христове», або «Псальма на Рождество Христово». Тому термін «колядка» найбільш прийнятий до пісень світського спрямування, тобто тих, які прийшли до нас з незапам'ятних часів» [7; 69].

Науковий інтерес до різдвяних пісень («колядок») започатковано статтею І. Франка «Наші коляди», яку він частинами публікував упродовж 1889-1890 рр. на сторінках львівського часопису «Діло» [9]. Оглядаючи тогочасний стан української літератури та культури, вчений особливу увагу звернув на почаївський «Богогласник», зокрема його різдвяні піснеспіви. До стародруку ввійшло 24 тексти, декілька з яких польською мовою. Прикметно, що саме богогласникові музично-поетичні тексти й стали основою для творчості багатьох композиторів, починаючи від о. О. Нижанківського, композиторську працю якого високо цінував І. Франко та М. Лисенко. Власне, статтю «Наші коляди» І. Франко й розпочав із похвали О. Нижанківському за його «гарну партитуру» з «20 найпопулярніших коляд церковних, підложених під ноти на чотири голоси мужеські» [9; 7].

Щодо термінології, етимології слова «коляда», І. Франко слушно наголосив на тому, що римські свята не могли мати з українською колядою нічого культурно спільного. Однак і він не запропонував однозначного термінологічно диференціювання цих текстів. Можливо тому, що навіть у «Богогласнику» зустрічаємо термінологічну плутанину: «пісні на Різдво Христове», «коляди» (стосовно частини пісень редакторами зазначено, що це «коляди»). Але тут, мабуть, це було зроблено під впливом польської культури. Зрештою, у почаївському стародруці мовиться доволі цікаво: «іньїя пісні на Рождество Ісус Христово вмісто не богу угодных обычних коляд простшым півцем служищыя» [12; 49]. Ремарка подана перед такими здебільшого й нині добре знаними різдвяними піснями, як «Дивная новина», «Предвічний родився під літи», «Дар нині пребогатий», «Новая радость світу ся з'явила», «О, предвічний Боже!», «Возсіявий над солнце во вертепі нині», «Новая радость стала, яка не бувала», «Рци, нам, о Маріє», «Нині Адаме возвеселися». Не зайвим буде нагадати, що всі ці пісні неодноразово оброблялися українськими композиторами для хорового виконання.

Сьогодні різдвяні пісні знову постійно звучать у нашому соціумі, поступово стають об'єктом цілеспрямованої наукової уваги, у т. ч. музикознавців. Проте, проблем у дослідницькій праці ще чимало, як уже наголошувалося. Насамперед, необхідна копітка компаративістська праця, мета якої полягатиме у виявленні автентичних джерел, якими послуговувалися композитори. Вони нерідко брали тексти для свої хорових обробок не тільки з друкованих джерел, про які інколи не маємо достатньої інформації, але й безпосередньо від народних співців, зі збірника П. Демуцький «Ліра та її мотиви». Це видання є унікальним джерелом не лише для дослідження старцівської музичної культури, але й для народнопісенної та композиторської загалом. Чимало українських композиторів-наддніпрянців для своїх хорових обробок духовних пісень черпали музичні тексти саме з нього. Але його записи нерідко вже не відображали автентичну співацьку практику барокової доби, хіба, що частково. Це констатує Ю. Медведик, унаслідок ретельно проведених музично-текстологічних досліджень [5; 38-43]. До слова буде наголосити на тому, що він назвав збірник П. Демуцького «Лірницьким Богогласником».

Спів різдвяних пісень (колядок) був і залишається виявом поваги не лише до Ісуса Христа, але й відображає суспільні устремління, безпосередньо пов'язані з сутністю земного життя, прагнення кожної людини отримати підтримку від Бога у повсякденному житті. Трактування діянь Ісуса Христа як Бога скривджених, знедолених цілком відповідає цим намірам. А різдвяні піснеспіви якраз і сповненні цих мотивів. Автори пісень подають цей образ здебільшого у світському світосприйнятті. Ісус Христос наділений звичайними людськими рисами. Про нього мовиться, що він народився «не в царській палаті, но межи бидляти на пустині, у яскині, а треба всім знати», що він «убого ся народив».

Іншим прикладом взаємопроникнення світської теми у релігійну є звернення уваги авторів різдвяних пісень до аграрної теми, побутових мотивів. Нерідко в оточенні новонародженого є домашні тварини. Пастухи приносять у дар до Ісусових ясел («яскині») ягня і виправдовуються, що «більше не може пастор дати з бідної хати».

Важливою є тема сім'ї, що присутня у цих текстах. Зокрема, відома ще, принаймні, з середини XVII ст. пісня «Не плач, Рахиле» розповідає про винищення Іродом дітей дворічного віку. Її автор свій гнів спрямовує проти «злого кровопійця Ірода-убивці». Однак із великою шаною він ставиться до Рахилі-матері, намагається її заспокоїти: «Пощо, горлице, ти голубице, тоскуєш і плачеш, тяженько зітхаєш». Ця пісня, безперечно, одна з кращих за своїм релігійно-мистецьким та дидактичним змістом. Гуманістичне, філософське твердження про незнищенність народу, це ті ідеї, котрі співзвучні й нашому сьогоденню.

Дуже популярна й нині пісня «Бог ся рождає». Цікавий її приспів: «лемки співають, подоляни іграют, волиняк щось міркує, бойко легко танцює». Попри те, що тут однозначно виразно маємо поетичний текст пройнятий етнографічно-побутовими мотивами, він ще свідчить і про патріотизм піснетворця, про його прагнення популяризувати соборницькі ідеї. Це ж бачимо й у тексті однієї з вельми популярних пісень-колядок «Во Вифлеємі нині новина», наприклад, у рядку з таким текстом: «глянь оком щирим, о Божий сину, на нашу землю, на Україну».

Є й такі пісні, що не виходять із рамок заримованих біблійних сюжетів. Однак мало яка з них залишилась в пам'яті народу. Їх музично-поетичні тексти доносять до нас переважно записи рукописних співаників XVII-ХІХ ст., друковані видання, серед яких найбільш репрезентативні так звані колядники ХІХ - поч. ХХ ст. Але ті різдвяні пісні, що надруковані у «Богогласнику», майже всі входять до золотого фонду цієї творчості, а тому не дивно, що їх чи не найбільше популяризували українські композитори в хорових обробках.

Перший спеціальний хоровий збірник-співаник, репертуар якого становлять виключно обробки різдвяних пісень укладено з композицій о. Остапа Нижанківського, талановитого послідовника та пропагандиста лисенківських композиторських ідей у Г аличині [4]. До цього видання, здійсненого за сприяння львівського Товариства «Боян», увійшло двадцять обробок композитора. Серед них: «Бог предвічний», «Бог натуру», «Бог ся раждає», «Возвеселімся всі разом нині», «Вселенная веселися», «Дивная новина», «Небо і земля нині торжествуют», «Нова радість стала», «Стань Давиде з гуслями», «Христос родися». Всі вони вперше в одноголосому викладі надруковані у «Богогласнику», що свідчить про неабияку передбачливість почаївських отців-василіян, котрі відібрали для цієї унікальної духовнопісенної антології саме ці тексти. Слід наголосити, що духовні пісні та зосібна різдвяні поетичні тексти нерідко доволі розлогі, складаються з великої кількості поетичних строф. Але впродовж століть функціонування їх частково редагували, зокрема скорочували тексти, інколи дописували нові строфи, актуальні на ті часи, а нерідко піддавали корегуванню мову поезій задля насичення її «живою» розмовною українською лексикою. Це, мабуть, дало підставу О. Нижанківському подати у своєму виданні тільки перші строфи поетичних текстів. Але водночас він у примітці після змісту пісень зазначив, що з повними текстами можна ознайомитися, при потребі, у колядниках, опублікованих Товариствами «Просвіта» (Львів, 1885), ім. М. Качковського (Львів, 1889) та ін. Знаменно, що композитор не рекомендував звертатися до львівського видання «Богогласника», здійсненого москвофілами та гостро критикованого І. Франком у статті «Наші коляди». Втім, збірник, опублікований діячами Товариства ім. М. Качковського, теж москвофільський. Але, оскільки на той час друкованих колядників ще було обмаль, то рекомендація стосовно пошуку повних поетичних текстів різдвяних пісень у цьому виданні була загалом доречною.