Формування етнокультурного виховного середовища для творчої самореалізації майбутніх учителів музичного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.071.4/.784.4

Шоробура І М, доктор педагогічних наук, професор

Врода Л А, викладач (м. Хмельницький)

Анотація

етнокультурний музичний творчий фольклор

На сучасному етапі розвитку освіти розширюються рамки вимог до спектру професійних умінь учителів мистецьких дисциплін, а саме: рефлексія способів і вмінь культуровідповідної компетенції, забезпечення зовнішньої та внутрішньої інтеграції музично-педагогічної освіти майбутнього вчителя музичного мистецтва щодо створення етнокультурного виховного середовища та збагачення змісту музично-педагогічної освіти, творчої самореалізації студентів у різних видах музично-педагогічної та художньо -твор чої діяльності.

У статті проаналізовано процес формування етнокультурного виховного середовища, яке створюється під час музично-педагогічної та художньо-творчої діяльності у якому студентська молодь має можливість поєднувати особистісні та професійні інтереси. Адже випускники педагогічного закладу -- це майбутні вчителі музичного мистецтва, педагоги-організатори дозвілля школярів, фольклористи-просвітителі, які не тільки повинні теоретично знати народну творчість, а й уміти створити етнокультурне середовище, прищепити своїм вихованцям любов до рідної культури, сформувати у них національну самосвідомість.

Ключові слова: вчитель музичного мистецтва, етнокультурне виховне середовище, творча самореалізація.

Аннотация

Summary

Постановка проблеми у загальному вигляді... У документах ООН і ЮНЕСКО щодо проблеми навчання підростаючого покоління у ХХІ ст. зазначається, що підготувати молодь до життя в етнокультурному просторі -- одне із пріоритетних завдань сучасної освіти. Національна доктрина розвитку освіти спрямована на утвердження національної ідеї, на спрямування національній самоідентифікації, розвиток культури українського народу, оволодіння цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями [4].

В освітньому просторі людина заглиблюється в етнічну культуру свого народу, пізнає національну самобутність регіону, а через них залучається до світової загальнолюдської культури. Провідником культурного спадку етносів, націй, спільнот є педагог, покликаний залучати майбутнє покоління до культурних цінностей, традицій, бути носієм власної етнонаціональної культури та надихачем формування етнічної самосвідомості особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій... Теоретичне обґрунтування важливості створення етнокультурного виховного середовища висвітлено в працях вітчизняних вчених у галузі етнотрансформаційних процесів (Г. Балл, Т. Зайковська, І. Зязюн та ін.); етноідентичності (Л. Виготський, Т. Еріксон, В.Кремінь, Г.Солдатова та ін.); означення цінностей культури етносу (В. Скуратівський, М. Стельмахович, Є. Сявавко); українознавчих концепцій моделювання соціокультурного простору, який віддзеркалює багатство духовної і традиційно-побутової культури нації (П.Кононенко, Н.Лисенко, Г.Лозко та ін.).

Самореалізацію особистості як цілісний процес становлення людини впродовж життєвого шляху почали досліджувати такі вчені, як Л. Виготський та С. Рубінштейн, а плідно продовжили це вивчення І. Бех, Л. Божович, В. Давидов, Д. Ельконін. Педагогічні аспекти самореалізації як активної пізнавальної та творчої діяльності у нових умовах освітнього процесу розробляють В. Андрєєв, І. Іванов, В. Лозова, С. Сисоєва, О. Савченко, Н. Тарасевич, Н. Щуркова та ін.

Аналіз останніх психолого-педагогічних досліджень і публікацій засвідчує, що проблема реалізації освітньо-виховного потенціалу музичного фольклору все частіше актуалізується у працях вітчизняних науковців. Про це свідчать виконані дисертаційні дослідження Т. Мартинової, Б. Нестеровича, В. Процюка, З. Сироти, О. Шикирінської та ін. Окремі питання підготовки майбутнього вчителя музики до створення етновиховного середовища засобами українського музичного фольклору висвітлено в дисертаційних дослідженнях Р. Берези, Р. Осипець, Г. Яківчук.

Формулювання цілей статті... Метою статті є висвітлення аспектів формування етнокультурного виховного середовища для творчої самореалізації майбутніх учителів музичного мистецтва.

Виклад основного матеріалу... В сучасному осітньому просторі актуальною стала проблема утвердження нових підходів до процесу й результатів впливу на особистість. Важливу роль у вирішенні цієї проблеми відіграє саме педагогічна освіта. У зв'язку з цим суспільство висуває якісно нові вимоги до підготовки педагогічних кадрів, зокрема вчителя музичного мистецтва, здатного використовувати у своїй педагогічній діяльності надбання народної педагогіки. Адже, використання народної педагогіки -- неодмінна умова подальшого розвитку наукової педагогічної теорії і практики, надійний орієнтир у створенні виховної системи, адекватної потребам українського державотворення й формування високоосвічених, духовно багатих і морально стійких особистостей, гідних громадян демократичної європейської держави [3, с. 4].

Сучасна педагогіка розглядає етнокультурне виховання як формування національної ідентичності, світогляду, соціальних і моральних позицій на основі культурно-історичних та національних цінностей, трактує його як спосіб забезпечення специфічних освітніх потреб та інтересів соціуму в галузі освіти і культури.

Сутність поняття «Етно» Н.Лисенко розглядає як універсальну форму і зміст досвіду, що забезпечує адекватність його сприйняття завдяки емоційно-чуттєвому реагуванню й самоідентифікування кожного вихованця на підґрунті базового загальнолюдського [7, с. 15].

Поняття «етнос» і «народ» багатьма дослідниками ототожнюються. Підсумовуючи різні погляди,

О.Нельга зазначає, що «...народ (від укр. «рід, родина, народити») -- це культурно-історична спільність людей, узята на будь-якому етапі етногенези» [5, с. 25].

Етносередовище певного народу залежить від територіального розташування етносу, рівня його соціально-економічного та культурного розвитку, характеру діяльності й традицій, контактів з іншими етносами, від співвідношення фольклорної та літературної творчості. Середовище творців фольклору є визначальним у пізнанні їх етногенезу.

Дослідження сучасних науковців спрямоване на вивчення теоретичних і практичних аспектів етнокультурного виховання в загальноосвітніх закладах в процесі навчально-виховної діяльності, створення такого етнокультурного виховного середовища, в основі якого лежать моральні принципи народної педагогіки, що органічно вплітаються у загальнолюдську педагогічну культуру.

Л. Маєвська зазначає, що відображенням цих принципів є етнічна культура спільноти, що збереглася в прислів'ях, приказках, казках, билинах, думах, піснях, легендах, іграх, хороводах, традиційних народних святах, стереотипах поведінки, в способі життя. Дослідниця вказує на те, що категорії «етнокультурне середовище» і «виховання» перебувають у діалектичному взаємозв'язку: як дія і умова, що впливає на якість цієї дії, взаємодії. Ця обставина переконує в необхідності дослідження, що спрямоване від загального до конкретного -- від національно зорієнтованого виховання в загальному до етнокультурного в певному етнокультурному виховному середовищі навчального закладу [2, с. 95-98].

Важливе місце у розвитку особистості посідає освітньо-виховне середовище, в якому виховується особистість від дитячого садка до вищого навчального закладу, тобто система навчальних закладів. Воно є визначальним щодо її включення у різні види діяльності, а також набуття нею культурного досвіду свого народу, на основі чого виховується комплекс цінностей, зокрема етичних, моральних, естетичних тощо. З огляду на ці позиції створення у вищих педагогічних навчальних закладах етновиховного середовища для формування майбутнього вчителя музики є актуальним і необхідним.

У широкому сенсі етновиховний простір розуміємо як структуру із кількох взаємозалежних рівнів: глобального -- загальносвітові тенденції розвитку культури, економіки, політики, освіти, глобально- інформаційних мереж тощо; регіональний -- освітня політика, культура, система освіти, життєдіяльність згідно соціальних і національних норм, звичаїв, традицій, засобів масової комунікації; локального -- освітня установа (її мікрокультура, мікроклімат), найближче оточення, сім'я [7, с. 64].

Для нашого дослідження актуальним є розгляд регіонального та локального рівнів етновиховного середовища, оскільки саме на них можливі засоби педагогічного впливу певного навчального закладу, найближчого оточення та сім'ї. З огляду на те, що сучасна родина на неналежному рівні виконує функцію передачі народних традицій, ця функція передається державним навчальним закладам. Виховання особистості значною мірою залежить від створеної системи виховної роботи у навчальних закладах, від системи виховних впливів, що безпосередньо діють на неї. Саме тому є сенс говорити про розвиваюче виховне середовище, що визначається як «спеціально сконструйована або ретельно вирощена для вирішення певних завдань розвитку людини, система стосунків, насичена важливими для формування цієї людини цінностями, сенсами й можливостями» [1].

Отже, етнокультурне виховне середовище навчальних закладів дасть можливість широко використовувати потенціал етнопедагогіки не лише в обов'язкових навчальних програмах, але й позаурочних заходах, спецкурсах. Його основою є позитивне сприйняття учнями історичного минулого, розкриття глибинної сутності суспільного буття шляхом пізнання національних цінностей, відродження кращих народних традицій.

Головною відмінністю професійної діяльності педагога-музиканта є її яскраво виражена художньо- творча природа. Педагог повинен організувати на уроці не просто навчальну роботу, а художньо-творчу діяльність на основі рівноправної співпраці з студентами, учнями (О. Апраксіна, Л. Арчажникова, Н. Ветлугіна, Л. Горюнова та ін.). У процесі такої співпраці повинна розкритися особистість педагога, що самоактуалізується, з одного боку, та бути створені умови для розвитку творчих рис особистості, яка самоактуалізується у вихованців, з іншого.

Виховний процес у вищій школі -- це спеціальна робота педагогів задля становлення у студентів системи переконань, моральних норм, загальнокультурних якостей, що передбачені вищою освітою. Однією із основних якостей майбутнього вчителя музичного мистецтва є творча самореалізація.

Вивчення самореалізації особистості як педагогічної проблеми передбачає аналіз різних підходів до визначення сутності поняття «самореалізація особистості». Зокрема, Н. Бабкіна [6, с. 59--63.] розглядає самореалізацію особистості як процес поєднання особистості та об'єктивного світу, як результат людської діяльності, ознаками якої є спрямованість, мотиви, ціннісні орієнтації, вияв у різних сферах діяльності.

У сучасних освітніх умовах етнокультурна освіта відбувається завдяки загальноприйнятим етапам виховання та розвитку особистості: це сім'я, дитячий садок, школа, подальша освіта (середні та вищі навчальні заклади), і звичайно, етнокультурне навчання поза різними інституціями, використання здобутих знань у практичній діяльності індивіда (участь у роботі культурних центрів, гуртків, клубів, позашкільних установ тощо). У процесі формування етнокультурного виховного простору навчального закладу особливо важливо орієнтуватися на національно-культурні цінності, що характеризують ментальність народу, відображені в його культурі, історії та побуті.

Етнопедагогічне середовище можливо створювати під час навчальної, позаурочної діяльності та у проведенні різних практик (педагогічної, фольклорної тощо) на основі особистісно орієнтованого й діяльнісного підходів, які мають на меті забезпечувати ефективну взаємодію усіх суб'єктів педагогічного процесу, сприяти особистісному становленню, розкриттю творчого потенціалу, самоствердженню та самореалізації особистості, формувати готовність до самовдосконалення.

Один із важливих аспектів формування етновиховного середовища педагогічного навчального закладу - створення доброзичливого психологічного мікроклімату, який характеризується взаємодією педагога зі студентами, опорою на гуманістичні ідеї та морально-ціннісні орієнтації українського народу, повагою гідності усіх суб'єктів виховного процесу та врахуванням їх думки, поглядів, мотивуванням студентів через інтерес до участі у виховних заходах.

Стимулювання творчої самореалізації студентів також відбувається через активізацію художньо- творчої діяльності на основі групових організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням поглибленого усвідомлення художньої, морально-етичної сутності музичної народної творчості свого етносу. Серед них: культивування ситуацій успіху; позитивне стимулювання досягнень студентів; надання студентам свободи вибору і самостійності; участь студентів у відборі змісту, методів і форм навчально-виховного процесу для передачі їм інструментарію самопізнання і самовдосконалення.

Із цією метою при формуванні етновиховного середовища для студентів Хмельницької гуманітарно- педагогічної академії урізноманітнювалися форми організації виховної роботи та застосовувалися інноваційні методи, серед яких дієвість довело моделювання педагогом виховних ситуацій морального змісту на основі етнопедагогічних матеріалу і засобів, спрямоване на закріплення позитивних моделей поведінки у спільній діяльності.

Так, до прикладу, наведемо фрагмент змісту відкритого засідання клубу за інтересами «Фольклор -- спосіб життя», який багато років працює на факультеті мистецтв Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.

Умови свята-конкурсу «Осінні фестони»: три групи учасників (команд, класів) повинні презентувати один із місяців осені -- вересень, жовтень, листопад. Попередньо кожна група розподіляє обов'язки, ролі: проводить опитування старожилів рідного краю, інтерв'ю з людьми похилого віку; шукає інформацію етнографічого характеру в різних всеукраїнських і краєзнавчих джерелах.

Конкурс складається з кількох турів: 1. Розкрити народознавчі назви місяця, обгрунтувати його конкретними обрядами, віруваннями, звичаями, які відбувалися саме цієї пори року. 2. Продемонструвати один із обрядів, які побутують у рідному краї. 3. Розкрити шляхи збереження цих традицій в побуті, родині, сучасних сім'ях.

У перебігу свята-конкурсу студенти (майбутні вчителі) збагачують свої українознавчі знання й уміння, знайомляться з осінніми обрядами: Здвиження, весілля, посвячення у парубоцтво («коронування»), вивчають багато українських народних пісень, знайомляться з неписаними моральними законами українського народу. І, як результат, створюють етовиховне середовище у навчальному процесі. Під час самостійно змодельованого дійства учасники «Осінніх фестон» мають можливість реалізувати свої музичні, театральні та організаторські здібності, перевірити комунікативні навички (інтерв'ю, опитування) і підвищити культуру спілкування, отримати досвід пошуково-краєзнавчої та музично- етнографічної роботи, тобто самореалізуватися у цій діяльності. Конкурсно-ігрова форма клубного заходу, на відміну від традиційного пасивного сприймання теоретичних та практичних основ народознавства, забезпечує оволодіння його змістом на високому рівні творчої активності студентів, коли зовнішня інформація органічно збігається з внутрішньою рушійною силою особистості, її художніми орієнтаціями.

Мета свята-конкурсу -- виховувати в студентів повагу та любов до народних традицій, розширити знання про осінні місяці року (вересень, жовтень, листопад) в народознавчому, етнографічному, музичному аспектах.

Кожен народ протягом століть виробив свої знання про календарний рік, тісно пов'язаний із землеробством, а тому -- з цілою системою вірувань, обрядів та традицій. Чи знаємо ми, як у давнину називалися ці місяці, які зміни та нашарування відбулися протягом століть? Що знаємо про походження й значення назв місяців? І що відбувалося протягом цієї пори року в обрядово-звичаєвому житті людини? Які музичні традиції побутували саме восени?

Кожного місяця є свої «іменні» дні. З цим пов'язані ті чи інші конкретні реалії або події. Для першого осіннього місяця найвизначнішим, очевидно, є день Семена. До 14 вересня селяни поспішали повністю обсіятись озиминою. «Хто не посіяв до Семена, -- мовить прислів'я, -- в того життя буде злиденне.» З цього дня, власне, і починається «молоде» бабине літо, яке триває до 21 вересня. Із Семеновим днем пов'язаний також обряд «женити комина,» або «запалювати посвіт». Відтак, вересень започатковує не тільки осінь, а й сукупну обрядову систему громадського дозвілля й відпочин ку.

Назва місяця «вересень» пов'язана з цвітінням вересу. Це ж спостерігається в інших слов'янських народів: у білорусів -- «вересень», поляків -- «внесень», а в перекладі з литовської мови -- «місяць вересу», в латинській -- «місяць цвітіння вересу». Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: -- «Із чужої сторононьки повертайся додомоньку!» При цьому годилось загорнути в хустину грудочку землі та тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертається з вирію, ту грудочку одразу закопувати в землю. Це означало, що весна буде щедрою й буйною.

Своєрідно святкували в давнину і Здвиження, котре припадало на 28 вересня. В цей день люди намагалися не ходити до лісу, бо, начебто, о цій порі «збираються в гурти вужі, гадюки, ящірки та інше гаддя». Легенда застерігає: якщо в цей час натрапити на таке кубло, то змії можуть покусати. Тому, хто після Здвиження зустріне блудника, а серед них неодмінно має бути і «король із золотою короною», може усміхнутися удача. Для цього потрібно розіслати на землі хустину чи фартух. Переповзаючи через нього, король залишає золотий талісман.

Після Семена вже дозволялося засилати старостів до дівчат. Проте справляти весілля починали лише через місяць -- від Покрови. Цей період у народі називали «весільним переджнив'ям». Тому вересень вважається щедрим не тільки на врожай, -- він також готував багатий стіл для весільних обрядів у пожовтневу пору. Відтак свято Семена збігалося з початком урочистостей. До цього часу селяни мали неодмінно обсіятись озиминою. Доки господар клопотався біля ниви, засіваючи житом засіку, жіноцтво наводило у хаті лад: білило стіни, готувало обрядові страви і усвятковувало ними стіл. Діти оббігали сусідів, оповіщали: «Приходьте до нас, будем комина женити!»

Упоравшись з роботою, господар одягався у святкове вбрання, діставав із схованки кабицю і лаштував її в хаті. Господиня тим часом прикрашала посвіт барвінком та хмелем, ставила посеред хати пікну діжку. Коли ж до оселі сходилися гості, домочадець викрешував вогонь і запалював лучину -- святковий настрій нараз оживляв осідло (житло).

Далі доцільно продемонструвати інсценізацію. Погожого надвечір'я батько вносить до хати смолянистого окоренка і, прилаштувавши його біля лежанки, починає вискіпувати тоненькі лучинки. Доки батько доскіпував кльоца, дочка тим часом збирала лучини й складала їх у підкоминок.

У хаті присутні дівчата, батько, мати та дочка.

Дочка^: «Тату, а для чого нам стільки скіпок?»

Батько: «Живий про живе думає».

Мати: «Ось треба мені вечерю зготувати, спробуй без лучини розпалити вогонь у лежанці -- скільки то мороки! А так взяв пару скіпок, підклав їх під полінця і враз вогнем спалахнуть дровцята».

Батько: «Колись, до речі, як я ще парубкував, ними навіть у хатах світили. Пристрій той звався посвітом».

Хтось із дівчат -- «А розкажіть нам, що ж воно таке -- посвіт?»

Батько^: «Так ось, послухайте. Здавна на Україні по селах були в моді вечорниці, досвідки чи, по-нашому, посвітки. Восени та взимку, коли коротшали дні й негодило, молодь збиралася в одній хаті. В оселі під стелю висів посвіт. Це такий конусоподібний мішечок, звався кабицею, під яким, власне, і горіла лучина. Довкола всідалися дівчата. Хто пряв, хто вишивав. Невдовзі сходилися хлопці й світлиця наповнювалася піснями, іграми, танцями тощо «.

Дочка: «Невже ж отак, при лучині, люди могли жити (брали її невтямки)?»

Мати: «А що поробиш -- ні гасу, ні, тим паче електрики тоді не було. Отак і користувалися селяни посвітом. Але ось що цікаво: посвіт якось більше гуртував людей, робив їх ближчими, добрішими».

Батько^: «Скільки народилося біля нього пісень, казок, легенд, історичних оповідок... А що маємо нині? Повсідаються біля телевізії і за вечір жодної пісні не заспівають: люди стали якимись замкнутими, відлюдькуватими... »

Хтось із дівчат: «Оксано, а що, твій ненько уже всю городину зібрав?»

Оксана^:«Так, зібрали вчора,так змучились. Отакенні гарбузи вродили!»

Тетяна:«Жаль. Тобі вони не стануть в пригоді. Петрусь вже сватів засилав і без гарбуза обійшлось. А от Насті позичиш найбільшого, бо Іван їй всі паркани пообтупцював». (Всі сміються).

Уляна^: «А мій хрещений найперший жнива закінчив. Яких гарних пісень йому співали! Нумо, дівчата!» (Співають жниварську пісню «Живо, женчики, живо»).

Дочка^: «Мій ненько вчора таку заспівав, що я ще й не чула! Цю пісню йому співала ще моя прабабуся. Тату, заспівай ту пісню, яку ти вчора нам співав!»

Батько: «Якщо ви мені допоможете.» (Співають жниварську пісню «Наш когут чорнокрилий», записану у Віньковецькому районі, Хмельницької області).

Вбігає сусідський хлопчик (чи дівчинка): «О, а чого це ви тут сидите? Тітка Палашка всіх кличе комина женити!»

Дівчата всі: «То ходімо!» Всі виходять, співаючи жниварську пісню «Пішли дівоньки в долину».

Висновки

Отже, наведена форма формування етовиховного середовища, що грунтується на особистісно зорієнтованій педагогіці, педагогіці співробітництва, сприяє самореалізації та індивідуальному творчому розвитку і, водночас, груповій взаємодії студентської та учнівської молоді. У такому створеному етнокультурному виховному середовищі при неформальному спілкуванні відсутні прямі повчання, тому кожна особистість має можливість вибору діяльності, засобів самовдосконалення, самоствердження в колективі однодумців-однолітків. У такій діяльності студентської молоді поєднуються особистісні та професійні інтереси, адже випускники педагогічного закладу -- майбутні вчителі музичного мистецтва, педагоги-організатори дозвілля школярів, фольклористи-просвітителі, які не тільки повинні теоретично знати народну творчість, а й уміти створити етнокультурне виховне середовище, прищепити своїм вихованцям любов до рідної культури, сформувати у них національну самосвідомість.

Список використаних джерел та літератури

1. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв'ю / В. П. Андрущенко. -- К.: Знання України, 2005. - 804 с.

2. Маєвська Л. М. Етнокультурне виховання: погляд на проблему / Л. М. Маєвська // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія «Педагогіка. Соціальна робота». -- 2005. -- №8. -- С. 95-98.

3. Мосіяшко В. А. Українська етнопедагогіка: навч. посіб. / В. А. Мосіяшко. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - 176 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: www.ukped.com.

5. Нельга О. Самосвідомість особистості і її етнічний зміст / О. Нельга // Філософська думка. -- 1993. - № 7-8. - С. 25.

6. Рибалко Л. С. Самореалізація як педагогічна проблема / Л. С. Рибалко // Педагогіка та психологія. - 2002. - Вип. 20. - С. 59-63.

7. Сучасна школа України: етнопедагогічна проекція теорії й практики [Монографія] / за ред. проф. Н. В. Лисенко. - К : Видавничий Дім «Слово», 2013. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru