До поетики хорового стилю Георгія Свиридова: новий тип художнього мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

До поетики хорового стилю Георгія Свиридова: новий тип художнього мислення

Постановка проблеми

свиридов хоровий культура

Феномен Георгія Свиридова в історії світової музичної культури ХХ ст. не має рівних. Жоден композитор не здійснив такого впливу на творчість, виконання, дослідницьку думку, музичну педагогіку й формування уявлень про музику цілої епохи ХХ ст., як цей видатний художник. Його мистецтво продовжує впливати на композиторів, музикантів, слухачів, воно «крещендує» й сьогодні. Майбутнім нащадкам ще належить відкрити справжнього глибинного Г. Свиридова, котрий за життя створив живу «рухому» традицію, яка розвивається далі. Аналіз художніх процесів у музичній культурі останнього сорокаріччя потребує, відповідно до сучасної культурної ситуації, осмислення нового контексту культури.

Основна методологічна парадигма сучасної музичної науки й освіти -- культурологічна -- в аспекті естетико-художньої специфіки музики. Нині виникла нова духовність ХХІ ст., нові види взаємодії між музичним твором і слухачем. Формується «художня картина світу» при домінуванні гуманітарного знання. В умовах сучасного плюралізму стилів створюється новий естетичний фонд. І це не лише власне жанри й авторські стилі, але ще й «фонд душі та думки», емоційний літопис музичної історії епохи ХХ ст. У цьому сенсі Г. Свиридов є першим із композиторів, котрий сформував нові тенденції в розвитку жанрів вокально-хорової та вокально-симфонічної музики.

Музика Г. Свиридова сьогодні актуальна, причому сам вектор пізнання її спрямований по «стрілі часу» в майбутнє, де можливе повне пізнання світу свиридовських ідей та образів. Його «художня картина світу» достовірно свиридовська, у її центрі -- провідна тема композитора: «Художник - Батьківщина -- революція -- суспільство -- внутрішній світ людини». Г. Свиридов вільно або мимоволі став духовним і музичним лідером цілого напряму сучасної музики радянського періоду. Він сформулював російську національну музичну ідею, а саме: відмову від неправдивих авторитетів, рішучий стрибок до кореневої системи інтонації, основ хорових жанрів, простоти. Понині не усвідомлене значення «Поэмы памяти Сергея Есенина» и «Патетической оратории». Значення цих творів для радянської й пострадянської музики епохальне. «Поэма» -- новий тип пісенної ораторії, «Патетическая» -- новий тип ораторії-дійства, що стали програмними для творів кантатно-ораторіального жанру в союзних республіках тодішнього СРСР. Слід згадати такі твори, як: «По следам Руставели» та «Николоз Бараташвили» О. Такташвілі, «Саят Нова» А. Ахиняна, «Я стверджуюсь» Є. Станковича, кантату М. Скорика «Человек», ораторії В. Салиманова «Двенадцать», оперу-ораторію В. Рубіна «Июльское воскресение», «Севастополь».

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Творчість Г. Свиридова досліджувалася на різних рівнях: від конкретних інтонацій до оцінки філософських концепцій (праці А. Сохора, Л. Полякової, А. Белоненка, Т. Куришевої, Т. Масловської, Ю. Паїсова, В. Живова, В. Цендровського, О. Сокурової й О. Коловського), які об'єднує загальна методологічна база, історико-діалектичний підхід до явищ у контексті засвоєння інтонаційної теорії Б. Асаф'єва.

Як відомо, вихід у 1990 р. збірки «Музыкальный мир Свиридова» (редактор-укладач А. Белоненко) став помітним явищем у вітчизняному свиридознавстві (Музыкальная академия, с. 212-213). Але сьогодні доцільний і культурологічний підхід до музичних суджень щодо стилю композитора. У їх центрі -- категорії семантики, співвіднесені з нею поняття жанру, стилю, форми, мови, фактури.

Виклад основного матеріалу дослідження

Свиридов -- композитор-драматург, котрий власні концепційно-сенсоутворюючі контексти створює ще на домузичному рівні, долучаючи до драматургічно побудованого текстового контексту свої музично-семантичні комплекси. Остаточно оформлена ідея в нього і є сумою цих контекстів.

Важливо відзначити й так званий «поліфонізм» мислення (згідно з М. Бахтіним), особливий свиридівський хронотоп, де «простір» і «час» по-своєму трактуються в композиції, у формі, фактурі. У тексті- інтертексті Г. Свиридова відбивається його бачення «художньої картини світу» як «по горизонталі», так і «по вертикалі», і «по діагоналі» -- це вже власне авторські відкриття (курсив, акценти, символи, знаки).

Звідси й новизна свиридовського хору, функції якого полісемантичні в його образно-смисловій багатозначності, контрастній асоціативності. Масштаб здобутків минулого століття потребує не лише осмислення нового контексту, а й нових підходів під час аналізу цих явищ і процесів у творчості та виконанні. Нова ера соціокультурно- го контексту перетворює полістилістику на культуру нового синтезу з новими жанрами, формами, типами фактур та набуває онтологічного трактування.

Поетика хорового стилю Г. Свиридова потребує і нових підходів аналізу, передбачає культурологічні «занурення» в цей стиль, розкриття «кодів», «символів» темброфактурних полісемантичних комплексів у хорових циклах на вірші С. Єсеніна, А. Блока, Ф. Сологуба, А. Пушкіна. Усю спадщину композитора слід переглянути в контексті втілення в ній духовних мотивів, народнопісенних основ. Необхідний інший методологічний апарат, інтонаційно-стильовий аналіз елементів стилю, музичної мови, фактури, форми у співвідношенні з новим культурним і геополітичним контекстом.

Свиридов має особливий культурно-генетичний «код», що поєднує «високе» і «особисте». Адже в естетиці російської нації міститься естетика нашої співучості: примат вокалу. Його музика -- позачасова, вона поза простором -- і в разі збереження внутрішньої монологічності саме ця «поліфонія сенсів» зумовлює тематизм особливого типу -- полісемантичний. Ця рівнинність російської природи, її простір (згідно з Д. Лихачовим): хори Г. Свиридова «Табун», «Грусть просторов» порівнюються у фактурі хорової музики з хорами В. Калинникова «На старом кургане» та Ю. Сахновського «Ковыль». Це становить золотий фонд російської акапельної творчості.

Свиридов фактично змінив співвідношення семантичного й технологічного елементів у трактуванні жанру, звертаючись до багатства культурного досвіду минулого, упроваджуючи нову концепційність, нові композиційно-формотворні рішення в емоційних сферах (принципи остинатності та варіантності, що трактували широко (системно): це симфонізм небетховенського типу).

Адже свиридовська епічна драматургія відбиває просторово-часове православне світовідчуття (це його модель і власне еталон динамічної драматургії в нього інший), і тому свиридовську духовну музику слід сприймати в контексті православної традиції.

Духовна музика композитора -- це особливий культурний простір у контексті російської духовної музики початку ХХ ст. -- музики т. з. нового напряму. Це неоканонічна модель у вітчизняній традиції духовної музики С. Рахманінова, П. Толстякова, А. Кастальського, А. Гречанінова та ін. Потрібні нові підходи як до інтерпретації творів Г. Свиридова, так і їх інтонаційно-стильового аналізу в геополітичному контексті.

Проблема стилю Г. Свиридова дискусійна й недостатньо розроблена. Пізнання етосу композитора, філософсько-естетичних концепцій, класичності його музичних форм (зі строфічністю), техніки хорового письма, фактури -- важлива проблема для дослідників. Сьогодні немає загальної теорії хорового стилю як культурно-історичного феномену, яка могла б містити систему методів вивчення хорової музики, її жанрову еволюцію у зв'язках з історико-культурними процесами. До них можна долучити такі поняття: стиль епохи, стиль національної школи, стиль жанру, авторський стиль, стильовий напрям, стиль як компонент музичної мови.

Поняття хорового стилю містить тематизм, жанр, фактуру, її темброво-колористичний аспект. Ю. Паїсов називає складовими хорового стилю й принципи функціонально-гармонійного остинато, резонансної гармонії, а також концертності та пісенності як композиційного начала.

Нині недостатньо розроблені питання фактури Г. Свиридова. Фактура композитора відображає глибинний зв'язок з російськими хоровими традиціями, авторське індивідуальне зближення традицій пра- класичного і класичного хорового стилю з народнопісенною традицією. Вона втілюється в індивідуалізації структури музичної тканини, взаємодії вертикалі й горизонталі. Свиридівська фактура -- тонка система взаємодії прихованих у ній голосів. Під фактурою розуміємо «просторово-звукову організацію тимчасово звучних елементів голосів» (термін наш -- І. Гулеско). Вона полімелодична, поспівочно-підголосочна.

Це рухливий рельєф, де щільність виникає як зміна розрідженості тембрів в індивідуалізації хорової тканини.

Поліфонію Г. Свиридова можна визначити як поліфонію диференційованих голосів, що внеможливлюють суто поліфонічні (класичні) прийоми та форми. Г. Свиридов базується на традиції спадкоємності стилю М. Мусоргського. Його мистецтво фундаментальне, він відбив художню лінію ХХ ст., а корені глибокі (знаменний розспів, духовний вірш).

Свиридівська лінія в кантатно-ораторіальному жанрі характеризується прагненням до синтезу традиційних жанрових ознак з хоровою поетикою російської історико-епічної опери з особливостями багато- частинних вокально-циклічних композицій, з використанням симфонічних принципів переважно як внутрішніх, не вивідних на поверхню властивостей формоутворення. Г. Свиридов -- творець російського музичного християнського пантеїзму, який є основою його творчого методу, особливістю стилю. Це засвідчує спадкоємність традиції М. Римського-Корсакова.

У сучасному виконавстві недостатньо осмислена інтерпретація національного хорового стилю, а саме: хоровий стиль Г. Свиридова, який фігурує в класифікації стилів ХХ ст. як зазначений епохальний стиль (необароко).

Вивчення хорового стилю у ВНЗ упродовж усього навчання дири- гента-хормейстера надзвичайно важливе. Слід визначити на кожному етапі навчання ступінь занурення у виконавську поетику хорового стилю композитора, що містить такі категорії: тематизм, фактуру, форму, темброву драматургію, артикуляцію (у широкому сенсі), контекстуальні й концепційні особливості форми-змісту. Вміло осягаючи авторські коди (текст -- контекст -- інтертекст -- уртекст) диригент розкриває глибинні авторські константи, власне свиридівські (хори: «Табун», «Вечером синим», «Где наша роза?», «Грусть просторов», «Курские песни», «Повстречался сын с отцом», «Веснянка»). У великій формі («Памяти Сергея Есенина», «Патетическая оратория») необхідно поєднувати тонку роботу з великим фресковим штрихом.

Виконавські аспекти хорового стилю Г. Свиридова визначаємо як лірико-епічний тип, що співвідноситься з іншими стилями (наприклад, Давиденка, С. Рахманінова, А. Бородіна, М. Римського-Корсакова). Допомагає в цьому сенсі й порівняльний аналіз записів інтерпретацій одних і тих самих творів композитора А. Юрловим, В. Мініним, Чернушенком та ін. З позиції нової парадигми культури трактуємо поняття хорова поетика, інтонаційна семантика, хорова фактура, темб- рофактура, тематизм полісемантичного типу. Свиридовська епічна драматургія відображає просторово-часову свідомість (еталон динамічної драматургії у відмінній від бетховенського типу).

Свиридовська творчість зумовила новий тип диригента режисерського плану, співака-соліста й виконавця загалом. Він за життя «створив живу традицію», що розвивалася та набула втілення в інших стилях В. Рубіна, О. Тактакішвілі, В. Тормиса, Ю. Алжнєва, В. Гавриліна, Б. Кравченка. Г. Свиридов оновив національну лірико-епічну традицію сучасним контекстом завдяки універсальності стилю, полізнаковості, полісимвології, полісемантичності.

Свиридівська традиція набула втілення у творчості українських композиторів останнього сорокаріччя ХХ ст.: Є. Станковича, Л. Дичко, А. Гайденка, Ю. Алжнєва, В. Дроб'язгіної, О. Козаренка (у широкому загальноестетичному сенсі, у кандидатській дисертації О. Цехмістро розглянуто процеси трансформації жанрів кантати й ораторії, активізації синтезуючих процесів в Україні аж до зміни жанрової моделі сучасної ораторії.

Значним внеском у сучасну «свиридовіану» є книга «Музыка как судьба» (Свиридов, 2002), що вже стала бібліографічною рідкістю. У ній Г. Свиридов постав філософом, ученим, мислителем і драматургом. Його оцінки точні, яскраві, іноді суб'єктивно індивідуальні (негативна оцінка музики С. Прокоф'єва). Вражає точність у баченні таланту, як, наприклад, захоплення стилем музики В. Тормиса, а також висока оцінка «Літургії» М. Леонтовича. Г. Свиридов високо оцінює російську культуру й мистецтво: «Русская культура неотделима от чувства совести. Совесть -- вот что Россия принесла в мировое сознание» (Свиридов, 2002). Композитор високо оцінив творчість С. Рахманінова за його суттєвий внесок у духовну музику.

Помітним внеском у біографію Г. Свиридова став вихід збірки «Г. Свиридов в воспоминаниях современников»; укладач -- А. Вульфов (2006). Це перша книга, що передає його живий погляд правдиво, без ретуші. Багато фактів і подій життя композитора розкриваються вперше, наприклад, родовід Свиридових, дитинство композитора у Фатеже й Курську, навчання та військовий період у Ленінграді. Цінність цих спогадів полягає в тому, що автори відтворюють майже дослівно висловлювання та судження самого Г. Свиридова.

Висновки

Г. Свиридов і Харків -- це тема, яка звучить безперервно фактично з кінця 50 рр. ХХ ст. Прем'єра «Патетической оратории» відбулася в 1962 р. Виконавці: державна капела філармонії, диригент -- Є. Дущенко, хормейстер -- В. Палкін. Ювілейні концерти до 60-, 70- та 80-річчя Г. Свиридова проводилися складами камерного хору, хору інституту мистецтв та академії культури під керівництвом В. Палкіна, Ю. Кулика, В. Брилліанта, В. Ірхи та В. Бойка. У постійному репертуарі цих колективів -- «Поэма памяти Сергея Есенина», «Патетическая оратория», «Курские песни», кантата «Ночные облака», концерт для хору «Пушкинский венок», поема «Ладога» и цикл «Гимны Родины».

Г. Свиридов створив нові смислові концепції, власне смислове «поле» твору. Його семантика музики самого слова проектується на жанр і стиль, стильові моделі усталені, наповнені світоглядним началом, забарвлені колористичною потенцією слова.

Музика композитора є своєрідним літописом епохи середини 50-90 рр. і має дивовижну здатність ставати контекстом культури. Г. Свиридов служив ідеї російського мистецтва, великої культури, носієм і продовжувачем якої він став.

Перспективи подальших досліджень. Маємо на меті в наступних розвідках дослідити хорову творчість Г. Свиридова, яка впливатиме на музичну освіту, насамперед на курси «Хорова література», «Хорознавство», «Історія сучасної музики», здійснити аналіз духовної музики композитора.

Список посилань

1.Вульфов, А. (Сост.). (2006). Свиридов в воспоминаниях современников. Москва.

2.Георгий Свиридов в воспоминаниях современников (с. 726). (2006). Москва. Гулеско, И.И. (1980). Хор в кантатно-ораториальных произведениях Г.В. Свиридова (принципы хорового мышления). (Автореферат диссертации кандидата искусствоведения) (с. 25). ИИФЭ имени М. Рыльского. Киев.

3.Гулеско, И.И. (2006). Музыкальная поэтика Георгия Свиридова как новый тип художественного мышления. Материалы ІІ Всеро^ийской научно-практической конференции г. Курск (с. 14-16). ФГУ «Курский ЦНТИ». Курск.

4.Гулеско, И.И. (2007). Жанрово-стилистические аспекты хоровой поэтики Георгия Свиридова. Материалы ІІ Всероссийской научно-практической конференции г. Курск (с. 64-69). ФГУ «Курский ЦНТИ». Курск.

5.Гулеско, І.І. (1992). «Музыкальный мир» Георгия Свиридова. Музыкальная академия, 1, 212-213.

6.Лаврентьева, И. (1976). Вокальные формы в курсе анализа музыкальных произведений. Москва.Музыкальная академия. (1992), 1, 212-213.

7.Свиридов Г. (2002). Музыка как судьба. А. Белоненко (Сост.). Москва. Свиридов, Г. (2002). Музыка как судьба (с. 799). Москва.

References

1.Vulfov, A. (Comp.). (2006). Sviridov in the memoirs of his contemporaries. Moscow. [In Russian].

2.George Sviridov in the memoirs of his contemporaries (p. 726). (2006). Moscow. [In Russian].

3.Gulesko, I. I. (1980). Chorus in cantata-oratorical works of G. V. Sviridov (principles of choral thinking). (The abstract of the thesis of the candidate of art criticism) (p. 25). Institute of Art Studies, Folklore Studies and Ethnology named after 4.M.T. Rylsky, National Academy of Sciences of Ukraine. Kiev. [In Russian].

5.Gulesko, I. I. (2006). The musical poetics of George Sviridov as a new type of artistic thinking. Materials of the II All-Russian Scientific and Practical Conference Kursk (pp. 14-16). FSI “Kursk's Center for Scientific and Technical Information”. [In Russian].

6.Gulesko, I. I. (2007). Genre-stylistic aspects of the choral poetics of George Sviridov. Materials of the II All-Russian Scientific and Practical Conference Kursk (pp. 64-69). FSI “Kursk's Center for Scientific and Technical Information”. [In Russian].

7.Gulesko, I. I. (1992). Georgy Sviridov's “Music World”. Music Academy, 1, 212213. [In Ukrainian].

8.Lavrentyeva, I. (1976). Vocal forms in the course of analysis of musical works. Moscow. [In Russian].

9.Music Academy (1992). 1, p. 212-213. [In Russian].

10.Sviridov, G. (2002). Music as fate. A. Belonenko (Comp.). Moscow. [In Russian].

11.Sviridov, G. (2002). Music as Destiny (p. 799). Moscow.

Размещено на Allbest.ru