Петро Степанюк: збирач і виконавець народних пісень

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 398.8:7.0712

Рівненського державного гуманітарного університету

ПЕТРО СТЕПАНЮК: ЗБИРАЧ І ВИКОНАВЕЦЬ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ

Богдан Столярчук

Постановка проблеми. Збереження традицій народного виконавства на сучасному етапі - важлива складова музичної культури нашого народу, що постійно привертає до себе увагу фольклористів, композиторів, етнографів.

Мета статті - висвітлити роль і значення Петра Степанюка, відомого фольклориста і збирача народних традицій Дубровиччини, у музичній спадщині нашого народу, митця, який залишив для нас у спадок старовинні й маловідомі пісні.

Виклад основного матеріалу. Пісня для Петра Степанюка стала його щасливою долею. Без неї він не уявляв свого життя - вона гойдала його у своїх долонях, виколисувала ніжністю і неповторністю.

Уперше Петро Наумович почув народну пісню від своєї матері Юхими, у с. Луко Володимирецько- го району, де народився 10 серпня 1927 року. Звідси вона й повела його в широкий світ народного мистецтва, з яким пов'язав свою долю. Саме тут почув гру народних музик і мелодії сільських співаків, які «шліфували» свою майстерність на весіллях:

Світи, місяцю, з раю До нашого короваю,

До початку Другої світової війни Петро Наумович разом зі своїми братами Левком та Яковом важко працювали, заготовляючи деревину. Заробивши трохи грошей, за порадою матері купили скрипку і бубна, щоб у селі стало трохи веселіше жити. Петро крадькома від братів брав у руки скрипку і відтворював відомі пісні. На жаль, у роки воєнної окупації скрипка була втрачена.

Під час служби в армії, яка проходила на Далекому Сході, 9 серпня 1945 року піхотинець Петро Степанюк у складі 17-ї армії перетнув монголо-ки- тайський кордон. Подолавши вузький прохід уздовж гори Хінган, уперше вступив у бій. Також Петрові Наумовичу довелося воювати в місті-дзоті Хайлар, після здобуття якого був відкликаний у Харбін, де й служив при військовій комендатурі. Хлопцеві не раз доводилося бувати в сутичках із хунхузами - чанкай- шистськими бандитами, обороняючи продовольство, одяг для діючої армії та захищаючи новостворені китайські державні установи. Саме в армії Петро Сте- панюк навчився грати на гармошці та баяні і у вільні хвилини награвав відомі мелодії та поліські пісні.

Після повернення з армії стає завідувачем Будинку культури в одному із сіл Володимирецького району, відбудовує зруйноване господарство, залучаючи односельців до активного громадського життя. Петро Наумович іде до кожного з відкритим серцем, щирим і добрим словом, а також із рідною піснею в душі.

Через півроку Петра Степанюка направляють до Львова на республіканські курси підготовки керівників художньої самодіяльності. І знову він - у рідній стихії: працює у Висоцьку, організовуючи духовий та вокальний гуртки, агітаційно-художні бригади, які на той час були досить популярними. Також обіймав посаду завідувача Дубровицького районного відділу культури. Державні та громадські справи ніколи не відволікали його від любої серцю народної пісні і з часом Петро Наумович стає в Дубровиці досить популярним музикантом. Люди йшли до нього не лише за порадою, а й за гарним настроєм, адже душа його завжди була наповнена піснею - сенсом усього життя.

Якось до митця з проханням надати допомогу в музичній підготовці хор-ланки звернулася Ольга Чернявська з Будинку культури села Кураш. На той час такі колективи, як хор-ланки, були досить популярними в багатьох селах Полісся. У шанувальників і любителів народної пісні було велике бажання співати у вільний від роботи час: співали всі - від малого до старого і робили це якось по-своєму, по-кураськи - задушевно, святково, піднесено, лірично. Від того співу на душі ставало хороше-хороше:

Ой у Галі під вікном

Слава про кураських співочих дівчат рознеслася по всьому селу, дійшла до голови колгоспу та завідувачки сільським Будинком культури. Вони радо підтримали ентузіазм учасниць хор-ланки. Перші виступи перед односельцями та в районі додали хор-ланці неабиякої популярності, привернули увагу слухачів. Петро Наумович, зустрівшись із жінками-виконавицями, зауважив, що колектив із такими потужними голосами повинен співати не лише на районній, а й обласній та республіканській сценах, хоча це й вимагатиме неабияких зусиль та наполегливої праці. Не всі хористи були готові до репетицій, концертів, відряджень, адже це необхідно було поєднувати з важкою працею в ланці та домашніми клопотами. Колектив мужнів, зростав не лише кількісно, а й якісно. Виступи на сцені додавали сил, окрилювали, допомагали долати перешкоди. Старше покоління, ветерани хор-ланки, серед яких - О. С. Верес, М. М. Вишняк, Я. С. Романів, Р. П. Пінчук, Г. І. Колдун, завжди співали з посмішкою на вустах, молодечим запалом, виявляючи любов до народної пісні. Пісня їх об'єднала не лише роботою, а й сім'ями.

Із роками до кураських аматорських митців прийшло визнання, а з ним - виступи на всеукраїнській сцені та телебаченні. Репертуар хору збагачувався народними піснями, що побутували в краї. У них виконавці не лише вкладали всю душу, природжений поліський талант, а й поєднували із самобутніми обрядовими звичаями.

Неабияку популярність здобули пісні «Ой за гаєм, гаєм», «Понад моїм садом», «Копав, копав криниченьку», «Льонарська ланка», а також «Росяні світанки»:

Росяні світанки в полі зустрічаєм,

Петро Наумович завжди шукав оригінальні самобутні пісні, долаючи сотні кілометрів із баяном за плечима - у літню спеку або снігову заметіль, на мопеді чи попутній машині, та найчастіше - пішки. Назустріч пісні він ішов від села до села, а коли знаходив щось цікаве, то вдихав у твір друге життя. Із-поміж сіл Володимирецького, Дубровицького, За- річненського районів, мабуть, не знайдеться жодного, де б не ступали натруджені ноги митця.

Петро Степанюк записав і розшифрував більше сотні музичних творів, а на кращі з них зробив обробки, від чого вони набули нового звучання. Серед них - веснянки, весільні та жниварські пісні, що поповнили репертуар місцевих аматорських колективів. Також музикант співпрацював з Обласним центром народної творчості та записав із його працівниками варіант поліської пісні про лучину, оркестровку до якої створив кандидат мистецтвознавства, доцент Рівненського інституту культури Михайло Лисенко-Дністровський. Ця пісня стала візитівкою програми обласного радіомовлення «Народні таланти Рівненщини».

У 1967 році на Всеукраїнському пісенному фестивалі хор-ланка із села Кураш заспівала на повні груди та стала переможцем. А після завершального туру в столиці України здобула звання «народна хор-ланка». Успіх кураського колективу допоміг Петрові Наумовичу активізувати творчий потенціал інших хорових колективів і хорів-ланок у селах Селець, Лютинськ, Мочулище, Крупове, Лісове та ін.

Петро Степанюк, окрім того, що любив народну пісню, був ще й талановитим вихователем, педагогом, композитором, дійсно «народним» музикантом, умів організувати навколо себе шанувальників народного мистецтва. Його учень, відомий хоровий диригент, народний артист України Євген Кухарець, був головним диригентом Черкаського народного хору, композитором, аранжувальником народних пісень, а розпочинав свій творчий шлях в інструментальному ансамблі свого вчителя, граючи на гармошці. Саме Петро Наумович на все життя прищепив йому любов до народної пісні.

Петро Степанюк написав чимало власних пісень, найвідоміші серед яких - «Пісня про Дубровицю» на слова Василя Попенка, «Поліський край» та «Площа повстання» на слова Володимира Жигуна, а також пісню «Синові в дорогу» на слова відомого поета Миколи Сингаївського, яку і до нині співає вся Дубро- виччина.

Петро Степанюк щиро переймався долею народної пісні, записуючи і популяризуючи все нові й нові твори, розуміючи необхідність їх збереження для майбутніх нащадків. Пісні в його обробках звучали і сьогодні звучать у репертуарах багатьох художніх колективів. Саме Петро Наумович був натхненником фольклорних експедицій із Рівного, Києва, Москви, аби зберегти якнайбільше перлин народної душі.

Помер талановитий музикант і фольклорист у 1991 році, а пам'ять про нього живе й до нині не лише в спогадах його учнів, а й у тих піснях, які він повертав із небуття. народний пісня фольклорист композитор

Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що традиційна народнопісенна культура села Кураш та сусідніх сіл Дубровицького району Рівненської області є невід'ємним пластом не лише поліської музичної культури, а й національної традиції. Кращі зразки фольклору, записані свого часу Петром Степанюком, є золотим фондом обласного та національного радіо і телебачення. Вони і тепер звучать у репертуарі колективів поліського краю.

Список використаної літератури

1. Гладка Н. Пісня чарує серця / Н. Гладка // Поліський маяк. - Дубровиця, 1980. - 1 січня.

2. Дацков А. Він завше зичив людям добра / А. Дац- ков // Етнокультурна спадщина Рівненського Полісся: матеріали комплексних наукових експедицій Рівненського фольклорно-етнографічного товариства / упор. В. Ковальчук. - Вип. 3. - Рівне, 2003. - С. 125-127.

3. Дем'янчук Г. Шукач народних талантів / Г. Дем'янчук, Б. Столярчук // Мелодії душі. - Рівне, 1993. - С. 34-36.

4. Жук І. Народної пісні високий політ / І. Жук // Поліський маяк. - 1988. - 26 квітня.

5. Коваленко С. Любов, пронесена крізь роки / С. Коваленко // Поліський маяк. - 1981. - 10 листопада.

6. Рябунець В. Пісня - доля його / В. Рябунець // Червоний прапор. - 1990. - 8 квітня.

7. Столярчук Б. Петро Степанюк - музикант, фольклорист / Б. Столярчук // Дубровиці - 1000 років: зб. матеріалів наук.-краєзнавчої конф., присвяченої 1000-річчю першої писемної згадки про м. Дуброви- цю (16-17 вересня 2005 р.). - Рівне, 2005. - С. 100-101.

8. Столярчук Б. Митці Рівненщини. Енциклопедичний довідник / Б. Столярчук. - Рівне, 1997. - С. 399.

9. Столярчук Б. Митці Рівненщини. Енциклопедичний довідник / Б. Столярчук. - Вид. 2-ге, доповн. і пе- рероб. - Рівне : Видавець Зень О., 2011. - С. 314-315.

10. Шевчук С. Із матусиної пісні / С. Шевчук // Червоний прапор. - 1985. - 9 жовтня.

Анотація

У статті описано роль народної пісні в дослідженнях та виконанні відомого поліського фольклориста і композитора Петра Наумовича Степанюка, який зробив значний внесок у її популяризацію і збереження, включивши в репертуар аматорських колективів нашого краю.

Ключові слова: народна пісня, аматорські колективи, культура, Полісся, культурне надбання.

В статье описана роль народной песни в исследованиях и исполнении известного на Полесье фольклориста и композитора Петра Наумовича Степанюка, который внес значительный вклад в ее популяризацию и сохранение, включив в репертуар аматорских коллективов нашего края.

Ключевые слова: народная песня, аматорские коллективы, культура, Полесье, культурное достояние.

Key words: folk song, amateur collectives, culture, Polissia, cultural heritage.