Вокаліз та його значення для розвитку вокальної майстерності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вокаліз та його значення для розвитку вокальної майстерності

Попова А.Б.

В статті аналізується специфіка вокалізу в контексті професійної діяльності співака. Визначено мож-ливість виділити декілька типів вокалізів, що розрізняються за функціональним призначенням, місцем виконання та естетико-виразними особливостями: вокаліз як вокальна вправа та вокаліз як твір для голосу без слів. Підкреслено, що становлення концертного вокалізу є результатом еволюції вокалізу як комплексу вправ. Вокалізація без слів ставить перед співаком ряд завдань, спрямованих на створення відповідної інтерпретації твору та акцентуванні значення тембрального забарвлення, яке має уподібню-ватись інструментам. Наголошується на актуалізації принципу вокалізації, що полягає у переосмисленні інструментальних творів шляхом їх вокального виконання, яке наявне в сучасній музичній культурі. Ключові слова: вокаліз, жанр, вправи, голос, співак, інструмент, майстерність.

Постановка проблеми. Існує чимало жан-рів, призначених для вокально-інструмен-тального виконавства. Їх можна розподілити за їх масштабом, виконавським складом, значенням у них вербального компоненту. Одним з вокаль-но-інструментальних жанрів, який передбачає відмову від вербального тексту, є вокаліз. Крім цього можна розглядати вокаліз як певний комп-лекс вправ та принцип виконання. Спів творів, які можна віднести до групи вокалізів, передбачає формування принципово іншого підходу до вико-навської майстерності співака. Розгляд специфіки цього жанру та особливостей його виконання є ма- лодослідженим завданням, яке потребує науково-го висвітлення у вітчизняному музикознавстві.

Виділення невирішених раніше частин за-гальної проблеми. Попри те, що вокаліз здобув певного наукового обґрунтування, як один з му-зичних жанрів, аналіз тих вимог, що постають перед співаком, залишаються невивченою галуз-зю сучасного мистецтвознавчого простору. Осо-бливої уваги потребує питання включення темб-рового мислення під час співу вокалізу. вокаліз співак голос

Виклад основного матеріалу дослідження.

Кожний твір є носієм певної образності, ху-дожній зміст якого розкривається крізь низку засобів музичної виразності. Якщо ми кажемо про інструментальний твір, то чималий вплив ві-діграє його форма, яка втілюється за допомогою таких виразних засобів, як мелодія, гармонія, темпоритм, агогіка, тембр. Якщо розглядається вокально-інструментальний твір, то велике зна-чення для розуміння концепції та художнього змісту має вербальний текст. Перед вокалістом постає ряд завдань, пов'язаних з роботою голо-сового апарата, орфоепією, сценографією та ін. Але існують твори, які будучи призначеними для вокального виконавства, позбавлені вербаль-ного компонента -- мається на увазі вокаліз.

Звернемось до розгляду специфіки цього жанру. Наголосимо на тому, що сприйняття во-калізу історично еволюціонувало. Насамперед, його сприймали як певну вправу, спрямовану на розвиток вокальної майстерності співака. Якщо звернутись до етимології терміну вокаліз, то воно буде пов'язане з французьким словом vocalize, що походить від латинського «Vocalis», тобто до-слівно -- «голосний звук; той, що співає», як за-значається у музичній енциклопедії [3, с. 828]. Досить різні визначення вокалізу надавались у різних виданнях, де спектр його позиціонуван-ня сягав від вправи до п'єси. Варто відзначити, що подібні різночитання наявні як у багатьох авторів радянського періоду, так і у сучасних.

Яким же чином можна проаналізувати спе-цифіку вокалізу? Насамперед можна розглянути різні «іпостасі» вокалізу з огляду на ряд крите-ріїв, які будуть визначати його функціональне призначення, та, відповідно, сутнісні характе-ристики. На думку сучасної дослідниці А. Гу-сєвої, при аналізі вокалізу треба враховувати чинники, пов'язані з функціями, специфікою ви-конання, структурою твору, жанровими ознака-ми та змістом. Типологічні ознаки жанру вокалі-зу включають комплекс таких компонентів, як: «1) соціальні функції і місце побутування в прак-тиці музикування як «первинна ознака» жанру; 2) тип комунікації і виконання; 3) ознаки, стій-кі для певного історичного періоду побутування жанру («засоби музичної виразності»); 4) тип композиційної побудови; 5) тип «узагальнення змісту» (В.А. Цуккерман)» [2, с. 148].

Отже, якщо розглядати вокаліз як певну «вправу», то його призначення буде пов'язане з розробкою певних навичок технічного характе-ру. Це може бути опрацювання різних прийомів звуковидобування -- legato, staccato, non legato. «Спів різних вокалізів необхідний для вироблен-ня у співаків основних співочих навичок: співо-чого дихання; рівного, плавного, вільного звучан-ня голосу (кантилени), згладжування регістрів, володіння перехідними нотами; розвитку рухли-вості, гнучкості голосу; поступового розширення діапазону; досягнення високої позиції звучання, вирівнювання голосних і т.д.» [5, с. 2]. Даний тип вокалізу розглядається, насамперед, як певний засіб виховання навичок, що сприяє формуван-ню голосового апарату. Це досягнення регістрової єдності, здобуття єдиного звучання та уникнення вокальних недоліків, наявних при співі перехід-них нот.

Вокалізація, тобто спів без слів, використо-вується при спрямуванні звуку в резонатори. Подібний спів має декілька різновидів, причо-му важливо дотримуватись вірної подачі звуку. «Складним завданням є спрямовування звуку в резонатори. Для напрямку звуку в маску слід у вправах застосовувати «мукання», тобто вока-лізацію з закритим ротом; таким чином легко на-мацується маска і відчувається вібрація носової перегородки. Це буде означати, що висока пози-ція знайдена і звук направлений в верхній ре-зонатор. Але вокалізація з закритим ротом теж має свої різновиди: звук може бути глибоким і вібрувати десь біля задньої стінки носоглотки або звучати вище, потрапляючи в порожнини, розташовані над твердим небом. Друге відчуття найбільш правильне, і його слід домагатися з за-критим ротом» [4, с. 425--426]. Спів з закритим ротом можна використовувати задля формуван-ня певних голосних. При співі з закритим ротом необхідно варіювати звуки М чи Н. Якщо у спі-вака звук є надто глибоким, то треба користува-тися Н; якщо у співака наявне тяжіння до носо-вого призвуку, тоді береться звук М, як вказує В. Морозов.

Формування вокалізу чи скоріше потреби у появі розгалужених вокальних вправ впер-ше формується за часів становлення bel canto. Саме становлення оперного жанру, який посту-пово охоплює музичний світ, стає тим чинником, завдяки якому виникає потреба у високопрофе- сійних співаках та певних жанрах, що сприя-тимуть досягненню цієї мети. «Народжений в її лоні стиль бельканто здійснив величезний вплив на більшість європейських вокальних шкіл. Саме середину XVII -- початок XVIII ст. мож-на вважати часом зародження жанру вокалізу, оскільки виникла необхідність в підготовці висо- копрофесійних співаків, які володіють подібною технікою вокального інтонування» [2, с. 149]. Серед авторів, які приділяли увагу створенню вокалізів зазвичай згадуються вокальні етюди Ф. Абта, Дж. Конконе, Г. Зейдлера, Г. Адена, М. Глінки, Г. Панофка, Н. Вілінської, М. Мірзоєвої.

Сучасна дослідниця А. Гусєва, кажучи про вокаліз у контексті його сприйняття в якості вправи, пропонує використовувати для його по-значення термін «інструктивний вокаліз». Дане поняття буде охоплювати коло вокалізів, які ма-ють за мету досягнення технічної майстернос-ті. Проте саме на його основі формується вока-ліз як жанр, що є не тренувальним матеріалом, а остаточною метою -- тобто художнім твором. «Так, будучи a priori вокальним жанром, інструк-тивний вокаліз в процесі еволюції перетворюється на концертний (при збереженні самого інваріан-та -- інструктивного вокалізу), який при виконан-ні на естраді наближується до інструментальної музики» [2, с. 149]. Досить спірним питанням для музикознавців XX--XXI століття є можливість класифікації вокалізу як жанру. Адже, з одно-го боку, він виступає вокально-інструментальним твором, з іншого, голос тут починає уподібнюва-тися інструментові, тобто тоді можна казати, що це інструментальний жанр. В даному досліджен-ні ми лише відзначимо доцільність обох існуючих підходів, а більш ґрунтовно розглянемо принцип «інструменталізації» голосу.

Окрім того, що вокаліз є твором, призначеним для концертного виконання, він має ряд сутніс- них рис, що відрізняють його від вокально-ін-струментальних творів, які містять вербальний компонент. Коли виконавець співає вокаліз -- пе-ред ним постають нові задачі, пов'язані з більш творчим підходом у трактуванні мелодичної лі-нії. У разі твору, де є словесний текст, драма-тургічні етапи будуть прослідковуватися, якщо слідувати за логікою викладення, що диктуєть-ся поезією. Подібна «підказка» не лише сприяє можливості створення потрібного психологічного настрою, який відповідає авторському задуму, а й дозволяє робити логічні акценти, підкреслюючи аспекти розгортання сюжету. Звісно, у му-зичній практиці наявні не поодинокі випадки, коли композитор не прагне створювати повну гармонію словесного та музичного компонентів, а, навпаки, створює суперечність між ними, аби розкрити іронічний, трагічний чи інший під-текст. Проте, подібна ситуація, пов'язана ско-ріше з мистецтвом XX--XXI століття, де наявні гіперпосилання, відсилки до інших творів, циту-вання та певна колажність музичного мислення. Проте попередня музична практика демонструє більш гармонічне, співдомірне єднання вербаль-ного та музичного вимірів, прагнення до синтезу слова та музики. Якщо ж казати про вокаліз як концертний жанр, то саме від співака буде за-лежати вірність прочитання авторського задуму, сутність якого буде укладатися власне у самій музичній тканині. Крім цього, досить важливим фактором є тембральне забарвлення вокальної партії. Внаслідок того, що в XX столітті жанр концертного вокалізу зближується з жанрами інструментальної музики, його виконання перед-бачає створення тембрової драматургії, адже до-сить часто голос має імітувати звучання якогось інструменту.

А. Гусєва відмічає створення цікавих поєд-нань інструментів та голосу у творах компози- торів-академістів XX століття. Наближеність до скрипкової інструментальної музики на-явна у таких творах, як «5 мелодій для голосу або скрипки і фортепіано» ор. 35 С. Прокоф'єва, «Вокаліз-етюд» К. Шимановського. Фортепіан-не трактування голосу спостерігається у тво-рах М. Метнера «Соната-вокаліз» та «Сюїта- вокаліз» для голосу і фортепіано. Окрім вокалізу як твору для вокалу з супроводом інструменту, виникають і хорові вокалізи, які стають одним з «інструментів» у творах великої форми. «Хоро-ві вокалізи включаються в різні жанри для до-сягнення специфічних ефектів («Дафніс і Хлоя» М. Равеля, «Сирени» К. Дебюссі, «Чудесний ман-дарин» Б. Бартока)» [2, с. 150]. Не поодинокими є приклади створення вокалізів для інструмен-тів («Вокаліз» для фортепіано А. Хачатуря-на), а не для голосу з інструментом («Вокаліз» С.Рахманінова для голосу та фортепіано, що за-вершує «Чотирнадцять пісень, опус 34»). Загалом можна казати про розвиток жанру вокалізу -- від вправ до окремого жанру. «Двоїстість вокалізу, при включенні в комунікативний ланцюг «компо-зитор -- виконавець -- слухач» свідчить, з одного боку, про процес еволюції вокалізу від приклад-ного жанру до концертно-віртуозного» [2, с. 150].

Варто відзначити, що окрім розгляду вокалізу як вправи та окремого твору, можна також каза-ти про залучення принципу вокалізації, в якості одного з провідних підходів, що стають показ-ником майстерності співака. Задля роз'яснення даної позиції звернемось до прикладів викорис-тання вокалізації в сфері естрадної музики. Відо-мий американський виконавець, диригент, співак з надзвичайними вокальними здібностями -- Ро-берт «Боббі» Макферрін-молодший в багатьох своїх концертних виступах застосовує прин-цип співу без слів. Хоча Макферрін вважається джазовим співаком, в своїх проектах він часто звертається до академічної музичної спадщини. Причому він не просто виконує вокальні партії, а досить часто співає інструментальні, в той час як оркестр грає інші. Серед його експериментів були спроби змусити співати цілий оркестр, коли виконання увертюри до опери Дж. Вільгельм Телль» завершувалось співом оркестрантів, а не грою на інструментах. Подібна практика до-повнюється створення імпровізацій на тему кла-сичної музики, імітацією звучання перкусійних інструментів, тотальною «інструменталізацією» голосу, для якого немає меж -- ані регістрових, ані тембральних, ані стосовно особливостей зву- ковидобування та прийомів «гри».

Висновки та подальші перспективи дослі-дження. В професійній діяльності співака, не-залежно від напрямку обраної ним вокальної манери, вокаліз відіграє вкрай важливу роль. Во-калізи в якості вправ використовуються у проце-сі виховання виконавців. Існування концертного вокалізу, що може розглядатися як еволюція по-переднього типу, свідчить про формування нових вимог до співаків. Внаслідок вокалізації без ви-користання вербального тексту -- перед співаком постає задача створення відповідної інтерпре-тації твору, розкриття авторського задуму, слі-дування драматургії, виходячи з самої музичної тканини. При виконанні вокалізів зростає увага до тембрального наповнення партії співака, яка багато в чому здобуває риси якогось конкретного інструменту. Крім існування вокалізу як вправи та вокалізу як музичного жанру, можна виділити застосування принципу вокалізації, який перед-бачає переосмислення інструментальних творів шляхом їх вокального виконання, що використо-вуються в сучасній музичній культурі.

Размещено на Allbest.ru