Естрадний спів в сучасних театралізованих вокально-інструментальних жанрах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Естрадний спів в сучасних театралізованих вокально-інструментальних жанрах

Постановка проблеми

Музична практика XX -- XXI століття демонструє появу низки масштабних творів різних жанрів, які передбачають театралізацію. Їх виконання передбачає формування вимог різного рівня до виконавців. В силу свого візуального характеру, найбільші зміни, як правило, стосуються не інструменталістів, які рідше потрапляють у коло глядацької уваги, а вокалістів, чия творча діяльність є в центрі. Саме їх співацька майстерність, поєднана зі здатністю до втілення різноманітних образів, сценічним рухом та акторською грою, мають можливість приваблювати широку аудиторію. За рахунок того, що культура другої половини XX століття проходить під гаслами постмодернізму, для якого притаманний стильовий плюралізм, видовищність, своєрідна «всеїдність» музичних напрямків, наявною є велика свобода творчості у сучасних митців, які фактично не мають жодних ідеологічних перепон, які б її регулювали. Проте економічна доцільність театралізованих форм стає чинником, що суттєво впливає на вибір композиторами та виконавцями цих жанрів.

Варто визначити, що саме можна віднести до групи театралізованих вокально-інструментальних творів. Зауважимо, що існуючі класифікації є досить суперечливими адже досить багато залежать від того, який саме фактор є визначним. Багато творів можна віднести до тих, що відносять до різних груп, які визначатимуть тип виконання, місце постановки, виконавський склад і т. п. Причому деякі жанри, як-от кантата, можуть мати як камерний, так і більш масштабний характер. Різні дослідники дають наступні визначення жанру. Так В. Цуккерман розглядаючи поняття жанру акцентує увагу на змістовному та функціональному призначенні твору. «Жанр це вид музичного твору, якому притаманні риси змісту, який пов'язаний з визначеним життєвим призначенням та типом виконання» [5, с. 60-61]. Хоча дане визначення є достатньо обґрунтованим, проте не враховує усі аспекти музичного твору. Натомість А. Сохор пропонує інше визначення, яке пов'язане не лише з вищезгаданими чинниками, але й враховує місце виконання. «Жанр в музиці -- це вид музичних творів, що визначається насамперед тою обстановкою виконання, вимогам якої об'єктивно відповідає твір, а також яким-небудь з додаткових ознак (форма, виконавські засоби, «поетика», практична функція) або їх поєднанням» [4, с. 28]. Музикознавець пропонує виділяти жанри, поділяючи їх на чотири групи, які пов'язані з певною виконавською обстановкою: театральні, концертні, масово-побутові, культові або обрядові. «Одна з них -- театральні жанри, до яких відносяться опера, балет і оперета (сюди ж примикає музика драматичного театру). Друга група -- концертні жанри, прикладами яких слугує симфонія, соната, квартет, ораторія, кантата, романс і т. п. Третя група -- масово-побутові жанри: пісня, танок і марш з усіма їх різновидами. Четверта -- культові (або обрядові), якими є молитовний піснеспів, меса, реквієм і ін.» [4, с. 23]. Навіть ця класифікація є досить умовною, адже у разі аналізу окремих жанрів виявляється наявність великої кількості піджанрів та їх різновидів.

Зазначимо, що кажучи про театралізовані вокально-інструментальні жанри, маються на увазі твори, які передбачають сценічне виконання, в якому присутнє вокальне та інструментальне начало. Як правило, в них присутній сценічний рух та танцювальні елементи. Класичним прикладом подібного жанру може вважатися опера, деякі ораторії. Наприкінці XIX століття додається оперета, а в XX -- на перший план виходять мюзикл та рок-опера. Варто відмітити, що в рамках академічної музики можна спостерігати тенденцію до камернізації опери, появи моноопери, зменшення ролі сценічної постановки з яскраво вираженим дієвим началом, де головна увага концентрується на музичному компоненті. Разом з тим на рубежі XX -- XXI століть виникає ряд театральних вистав, в яких збільшується роль музики, порівняно зі сценічною дією. Так само наявною є тенденція до появи естрадних шоу популярних виконавців, які перетворюються на цілісний твір, де буде певна драматургія, сюжет, сценічний рух, декорації та звичайно ж, музичне наповнення. Ця тенденція є проявом стилю даної доби. Адже стиль має багато різних проявів -- починаючи від індивідуального композиторського і до конкретного мистецького стилю. Досить влучно специфіку даного явища визначає сучасний дослідник О. Коннов: «Отже, стиль є єдністю формальних елементів, у якій себе виражає певний зміст -- від внутрішнього світу окремого художника, до ідей, переконань, настроїв, що складають дух певної культурної епохи. Стиль, таким чином, має матеріальний, формальний і змістовний виміри» [2, с. 43]. Власне стиль буде впливати на особливості взаємодії змістовного та формального рівня в творі.

Можна зазначити, що для сучасного мистецтва притаманне широке використання саме естрадної манери співу в різних жанрах. Так приклади звернення не лише до академічного вокалу у професійній композиторській музиці наявні, наприклад, у А. Шнітке в опері «Історія доктора Іоганна Фауста» (1994), де він поєднується з естрадною вокальною манерою. Хоча для академічної музики подібне поєднання скоріше є винятком, аніж правилом. Проте можна зазначати про розширення вимог до вокалу в цьому напрямку музичного мистецтва. Адже починаючи з оперної реформи Р. Вагнера починають висуватися такі амплуа, як Heldentenor (вагнерів- ський тенор), яке вимагає від виконавця вміння співати у героїчній манері, здебільшого партії пов'язані з великою силою голосу, міцною звуковою атакою та динамікою.

Майстерність вокаліста та його сценічна гра мають важливу роль для сприйняття твору. За рахунок вокального виконання досягається сильний вплив на слухача, який може співпереживати головним героям. «В свою чергу і слухач сприймає музику театральних жанрів як ту, що характеризує не їх самих, а діючих осіб спектаклю. Нерідко буває, звісно, що виражені в музиці переживання того чи іншого героя знаходять настільки співчутливий відгук у слухача, що цілком розділяються ним, стають їх власними» [4, с. 36].

Варто зазначити, що попри єдність різноманітних театральних жанрів є ряд відмінностей, які вкорінюються в тих специфічних засобах виразності, які для них виступають в якості визначних. Якщо мова йде про виставу, яка супроводжується музикою, в ній можливе абсолютно різне музичне наповнення. Зміст твору може обумовлювати вибір співу в естрадній манері, проте найголовнішим чинником буде акторська гра. У разі пошуків відмінностей між мюзиклом, оперетою чи оперою, головним та визначним чинником можуть виступати не формальні аспекти, як-от комічність сюжету чи відсутність речитативів, а саме ті елементи, які використовуються в музичній тканині. Так А. Сохор відмічає, що вирізнити оперету можна за рахунок того, що в її жанровій основі наявні побутові першовитоки -- танець, марш, пісня. Відповідно вони будуть зумовлювати вибір сюжету та інші виразні засоби.

Серед театралізованих жанрів, які стали одними з провідних в музичній культурі XX -- XXI століття, можна виділити мюзикл та рок-оперу. Вони займають проміжне місце між академічною та популярною музикою і саме в них найчастіше використовується естрадна манера співу. Проте якщо розрізняти поп-манеру співу та ту, яка притаманна рок-музиці, зазначимо, що рок-опера буде знаходитись дещо відсторонь. В словнику дається таке визначення: «Рок-опера -- музично- драматичний жанр, основою якого є рок-музика, а коріння пов'язане з мюзиклом» [4, с. 229]. Якщо казати про ці два жанри, то вони є надзвичайно популярними в сучасному просторі. Існує ряд різновидів мюзиклів та рок-опер, в яких превалює танцювальне, вокальне чи сюжетно-драматургічне начало, найкращі зразки яких мають чимало постановочно-сценічних та концертних версій. Серед мюзиклів та рок-опер, популярність яких не вщухає є французько-канадський «Нотр-Дам де Парі» Ріккардо Коччанте, мюзикли Ендрю Ллойда Уеббера «Ісус Христос суперзірка», «Евіта», «Кицьки», «Привид опери», французький мюзикл Дова Аттья та Альберта Коена «Моцарт. Рок- опера» та ряд інших.

Якщо казати про стилістику рок-опери та її відмінність від мюзиклу, то сучасні дослідники виокремлюють змістовно-драматичний рівень в якості визначного чинника. А. Комлікова наголошує: «З точки зору музичної драматургії, рок- опера також часто послуговується суто оперними принципами організації музичного матеріалу (номерна структура, використання арій, монологів, хорових сцен тощо). Звичайно, як синтетичний жанр вона містить танцювальні епізоди зі специфічною пластикою, найрізноманітніші прийоми звукового оформлення та світлові ефекти, які використовуються у мюзиклах. І хоча жанрово-стильові риси мюзиклу і рок-опери перетинаються, ключовими розбіжностями є розважальне спрямування мюзиклу та його зовнішня афектація, яка контрастує із драматизмом і філософським спрямуванням рок-опери» [1, с. 160]. Деякі мюзикли, особливо ті, які по своїй сутності є музичними кінострічками, можуть складатися з різного музичного наповнення, включати популярні пісні, музику, написану спеціально для даного проекту. Тому естрадна манера співу буде в них застосована найчастіше. В західному світі жанр мюзиклу та рок-опери є складовою частиною сфери шоу-бізнесу та достатньо поширеним. Проте у вітчизняному українському музичному просторі, попри наявність самих творів, вони досить рідко здобувають сценічного втілення, в тому числі через брак фінансової підтримки подібних проектів. С. Манько вказує на те, що однією з причин того, що жанр українського мюзиклу не настільки пов'язаний з індустрією розваг є його більша складність, порівняно з західними зразками. «Жанри мюзиклу і рок-опери є одними з найпопулярніших різновидів пасивних розваг, в Україні їх поширення та становлення відбувається поки що повільно. Це зумовлено передусім ставленням професійних вітчизняних композиторів до означених жанрів як форми для передачі серйозного змісту. Українські автори пишуть оригінальні цікаві твори на національну тематику (наприклад, рок-опери на сюжети часів Київської Русі С. Бедусенка «Ярослав Мудрий» за п'єсою

1. Комлікова А. Рок-опера: до питання становлення жанру в Україні / Анастасія Комлікова // Київське музикознавство. Збірник статей, випуск 39. - К.: Київський інститут музики ім. Глієра, 2011. - С. 159-166.

2. Коннов О.Ф. Історична динаміка художнього стилю: [Монографія] / О.Ф. Коннов; Нац. пед ун-т імені М.П. Драгоманова. - Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. - 187 с.

3. Манько С.Б. Мюзикл і рок-опера в українському соціокультурному просторі / С. Б. Манько // Культура України. - Випуск 39. - Х.: ХДАК, 2012. - С. 268-276.

4. Сохор А. Эстетическая природа жанра в музыке / А. Сохор. - М.: Музыка, 1968. - 105 с.

5. Цуккерман В. Музыкальные жанры и основы музыкальных форм / В. Цуккерман. - М.: Музыка, 1964.

6. Юцевич Ю.Є. Музика. Словник-довідник / Ю.Є. Юцевич. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003. - 352 с.

Размещено на Allbest.ru