Володимир Дукельський . невідомі романси київського періоду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Володимир Дукельський. Невідомі романси київського періоду

Марія Єськова

Анотація

Стаття присвячена невідомим творам забутого в Україні композитора В. Дукельського, відомого в Америці під прізвищем Дюк Вернон. Унікальною знахідкою стали архіви вокальних творів, вперше представлені у даній статті. Вже у ранніх романсах проявляються блискучі здібності молодого композитора, його прагнення йти в ногу з в авангардом європейської музики перших десятиліть ХХ століття.

Ключові слова: камерно-вокальна музика, романси, авангард, Київська консерваторія.

Аннотация

Статья посвящена неизвестным произведениям забытого в Украине композитора В. Дукельского, известного в Америке под фамилией Дюк Вернон. Уникальной находкой стали архивы вокальных произведений, впервые представленных в данной статье. Уже в ранних романсах обнаруживаются блестящие способности молодого композитора, его попытки идти в авангарде современной европейской музыки первых десятилетий ХХ столетия.

Ключевые слова: камерно-вокальная музыка, романсы, авангард, Киевская консерватория.

Abstract

The article is devoted to the V. Dukel'sky' unknown works. This composer, known in America as Vernon Duk, is forgotten in Ukraine. Vocal works presented in this research are unique archive finds. Brilliant capabilities of young composer, his attempt to go in the forefront of modern European music of the first decades of ХХ* century are being felt in early romances.

Key words: chamber vocal music, romances, avant-garde, Kyiv conservatory.

дукельський композитор романс музика

Історія української музики сповнена багатьох загадок, але особливо насиченим таємницями є ХХ століття. До сьогодні науковці відкривають нові, раніше невідомі сторінки історії, знаходять твори мистецтва, які заповнюють білі плями нашого славетного минулого.

Одним з найважливіших напрямків у сучасному вітчизняному музикознавстві стало «відродження» імен композиторів, творчість яких з різних причин була певний час недоступною для науковців. Невідомими залишаються і деякі сторінки історії Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського. Багато відомих митців, імена яких стали знаковими для ХХ століття, починали свій шлях у стінах Київської консерваторії. Серед них і Володимир Дукельський (1903 - 1969) - талановитий композитор першої половини ХХ століття, більше відомий за кордоном як Вернон Дюк. Під цим псевдонімом композитор працював, починаючи з 20-х років (особливо під час перебування в Америці) у сфері розважальної музики: оперета, естрадні пісні, музика до голлівудських кінофільмів і бродвейських ревю.

В Україні постать В. Дукельського довгий час була невідомою. Першим згадав про митця як джазового композитора Володимир Симоненко у своїй збірці «Мелодии джаза. Антология». Розмістивши у ній відому джазову композицію Дюка Вернона “April in Paris” («Квітень в Парижі»), В. Симоненко надав деякі відомості про композитора-представника американської джазової музики. Російські дослідники почали вивчати життя і творчість митця на початку ХХІ століття (роботи І. Вишневецького та Н. Савкиної). Проте в їх розвідках спостерігається певна русифікація як щодо походження композитора, так і щодо приналежності його до представників «західної групи» російського зарубіжжя 20-30-х років

ХХ століття, хоча народився він у Мінській губернії, навчався у Київській консерваторії, а згодом емігрував до Америки. Період навчання, лише згаданий у вищевказаних наукових роботах російських дослідників, викликав велику зацікавленість і став причиною висвітлення саме тих сторінок, які пов'язані з життям і навчанням В. Дукельського у Києві.

Найбільш насиченим інформаційним джерелом щодо життя та творчості композитора є статті та розробки Ігоря Вишневецького - професора російської літератури Кафедри російської та східноазійських мов та культур Еморійського університету (штат Джорджія, США). В журналі «Музична академія» за 2000 рік, присвяченому ювілею С. Прокоф'єва, надрукована стаття І. Вишневецького під назвою «Поэтика многоязычия в дружеской переписке с Владимиром Дукельским». Науковець висвітлив деякі сторінки життя та творчості митця, спираючись на матеріали архіву. Відомо, що музично-літературний архів В. Дукельського знаходиться у Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні. Маючи можливість працювати власне з доробком композитора в архіві бібліотеки, а також з мемуарами «Паризький паспорт», дослідник розкрив невідомі раніше сторінки біографії композитора та вивчив тексти листування С. Прокоф'єва та В. Дукельського. Ці листи були опубліковані І. Нестьєвим у 1981 році у збірці статей «Історія та сучасність».

Цікавими є деякі факти дружніх відносин цих композиторів, знайдені у щоденнику Прокоф'єва. З повагою С. Прокоф'єв розповідає про балет В. Дукельського «Зефір і Флора», дещо критикуючи оркестровку та постановку балету, але високо оцінюючи звучання клавіру твору: «... Резюме - некоторое разочарование. И всё же, балет можно переоркестровать, сцену переставить, а по музыке - это одно из самых значительных явлений сезона.» від 15 червня 1925 року Прокофьев С. Дневник 1907-1933: В 3 т. - Paris : sprkf, 2002. - Т. 2. - С. 327..

Крім композиторської діяльності В. Дукельський є автором поетичних збірок, виданих в останнє десятиліття життя митця. 1964 року побачила світ книга англомовної музичної публіцистики Вернона Дюка «Вислухайте мене!» (“Listen Here!”). Найбільш відомою його літературною роботою стала книга англійських мемуарів «Паризький паспорт» (“Passport to Paris”), в кінці якої він відмовляється від роздвоєння між Дукельським та Дюком: «...получив однажды паспорт на Елисейские Поля в Париже в качестве Дукельского, русского, я скромно мечтаю теперь о куда более постоянных Полях Елисейских, Элизиуме древних греков - согласно Словарю Уэбстера «расположенном за Западным океаном, где добрые души пребывают в посмертии...» - но уже в качестве Дюка, американца и человека Запада» Дукельский Владимир Александрович.

Як відомо з біографії В. Дукельського, ще хлопчиком, у 1914 році, він вступив до старших класів Київської консерваторії у клас фортепіано до Болеслава Леопольдовича Яворського та композиції до Рейнгольда Моріцовича Глієра. Будучи офіційно зарахованим до консерваторії у 1918 році, через півтора року, вже в кінці 1919, сім'я Дукельських покинула Київ у зв'язку з громадянською війною і перебралась до Одеси, потім у Константинополь, а звідти остаточно емігрувала до Нью-Йорка. Таким чином, у Київський період свого життя В. Дукельський мав чудову нагоду майже шість років навчатись у видатних педагогів консерваторії, проте, так і не закінчивши навчання.

Дослідники творчої біографії В. Дукельського виділяють чотири періоди. Перший період, «учнівський», охоплює роки навчання у консерваторії до кінця 1919 року. До цього часу композитор створив ряд фортепіанних циклів: «Три п'єси для фортепіано», «Чотири прелюдії», «П'ять новел». Серед жанрів камерно-вокальної музики російські дослідники визначають вірші для голосу та фортепіано і пісні на поетичні тексти А. Ахматової, М. Гумільова, Ф. Сологуба, М. Цветаєвої. Захоплення російською поезією срібного віку В. Дукельський проніс через все життя. Наймасштабнішим задумом цих років стала символістська «Верленіана» (1919 р.) - оркестрова сюїта на вірші П. Верлена, відзначена впливом О. Скрябіна, К. Дебюсі та Р. Глієра.

Навчання у Р. Глієра заклало основу становлення композиторської особистості В. Дукельського. Ось як згадує про ці роки перебування у його класі сам В. Дукельський у своїй статті про листування з С. Прокоф'євим «...все ученики Глиэра, и я в их числе, с упоением барахтались в импрессионистическом болоте. Глиэру не подражал никто (я подозреваю, что он был этим несколько обижен), Скрябину - большинство из нас, а иные усердно писали под французов - Дебюсси и Равеля» Дукельский В. Об одной прерванной дружбе // История и совре-менность : сб. статей. - М. : Советский композитор, 1981. - С. 245..

До цього ж періоду належать два романси ор. 4 (№1 і №5), рукописи яких нещодавно були знайдені в архівах Б.М. Лятошинського Мар'яною Давидівною Копицею і люб'язно надані Ією Сергіївною Царевич для проведення дослідницької роботи. Романси на слова Івана Буніна та Анни Ахматової були написані під час навчання у Рейнгольда Глієра, протягом 1919 року. Поки що залишається невідомим, яким чином потрапили романси до архіву Б.М. Лятошинського. Можна висловити припущення, що, як улюблений учень Р.М. Глієра, Б.М. Лятошинський, будучи його асистентом, займався з іншими, молодшими студентами.

Написані на трьох аркушах, романси мають спільні риси, особливо щодо поетичних текстів. Розглянемо їх разом, оскільки вони мають близькість за часом написання, за інтонаційною, образною системою, загальним характером: від пейзажної лірики - до трагічних станів людської душі.

Для композитора невипадковим є вибір віршів поетів срібного віку - А. Ахматової та І. Буніна. Відомо, що життєвий шлях та творчість раннього періоду А. Ахматової тісно пов'язані з Києвом. Перебування у цьому старовинному місті залишило помітний слід в житті та творчості поетеси. І. Бунін певний час перебував в Одесі, де він одружився з Анною Миколаївною Цакні. Їх шлюб тривав всього півтора року, але став переломним етапом життя поета, що відбилося на його творчості.

Романс ор. 4 № 1 «В старом городе» написаний на поетичний текст «С тёмной башни колокол уныло...»:

С темной башни колокол уныло возвещает, что закат угас.

И в молчанье только им не страшен близкой смерти медленный дозор, сонный город, думы черных башен и часов задумчивый укор. 1901 Бунин И. Поэзия

Образний зміст твору є типовим для раннього періоду творчості поета - змалювання пейзажу нічного міста «.вот и снова город ночь сокрыла в мягкий сумрак от усталых глаз.». Сам поет писав у своїх спогадах: «.с целью наблюдения таинственной ночной жизни месяца на два прекратил ночной сон; спал только днём.» Михайлов О. Н. И. А. Бунин: Жизнь и творчество. - Тула, 1987. - С. 37.. Але крім таємничого нічного пейзажу, в текст проникає філософська лірика, насичена властивим для поета песимізмом, у вигляді образу смерті: «...В вышине грустно светят звезды. Все земное смерть, как страж, обходит в тишине.». У романсі В. Дукельський використовує лише дві перші строфи віршу, не показуючи прагнення поета зазирнути за межі людської очевидності, переступити грань, яку охороняє «.близкой смерти медленный дозор.». Композитор висвітлює лише загальні образи ночі та смерті, як двох нероздільних персонажів. Дзвоновість, як один з перших образів тексту, відображена і в музиці чергуванням тонічної та субдомінантової квінт в басу.

Лейтінтервалом романсу «В старом городе» виступає кварта. Квартовість стає ознакою дзвоновості для В. Дукельського у вокальній партії та мелодичній лінії акомпанементу. У фортепіанному супроводі дзвоновість передається послідовним черегуванням квінт, витриманих у рівних половинних тривалостях. Перша частина романсу гармонічно стійкіша, на відміну від середньої частини, яка побудована на зменшених тонально нестійких акордах. Особливої схвильованості надає тремолювання у середньому пласті акомпанементу. У вокальній партії також відбуваються зміни у зв'язку з більш схвильованим характером. Загострюється ритмічне співвідношення довгих та коротких тривалостей і у вокальній партії.

Другий романс «Песенка» ор. 4 № 5 був написаний через півроку у вересні 1919. Ось його поетична основа:

Я на солнечном восходе Про любовь пою,

На коленях в огороде Лебеду полю.

А со мною голос твой. 1911 Ахматова А. Стихи .

У дослідженнях поезії А. Ахматової Тамара Ільїна підкреслює різноманітну природу поетичних начал, які поєднує творчість поетеси. «...Стихи Ахматовой - не фрагментарные зарисовки, не разрозненные психологические этюды: острота взгляда сопровождается остротой мысли. Велика их обобщающая сила. Стихотворение может начаться как непритязательная песенка:

Я на солнечном восходе Про любовь пою,

А заканчивается оно библейски:

Будет камень вместо хлеба Мне наградой злой.

Личное («голос твой») восходит к общему, сливаясь с ним. И так всегда в стихах Ахматовой. Грусть об ушедшем предстаёт как картина померкнувшего в этом состоянии мира.» А. Ахматова в музыке : нотограф. указатель / сост. Т. В. Ильина. - Л. : Музыка, 1989. - С. 98..

Вірш Анни Ахматової «Песенка» був створений під час перебування у Царському селі 1911 року і опублікований у першій збірці поетеси «Вечер». Він відноситься до раннього періоду творчості поетеси (10-20-ті роки). Словом «песенка»

Анна Ахматова зазвичай вказує на побутовість сюжету дещо зниженого колориту «Я на солнечном восходе про любовь пою, на коленях в огороде лебеду полю...». Щоправда вже у наступній строфі виникає трагічний, як і у попередньому поетичному тексті образ, спочатку дещо стриманий «.Вижу девочка босая плачет у плетня.», а в наступній строфі відкритий, що досягає своєї кульмінаційної точки «.Страшно мне от звонких воплей голоса беды, все сильнее запах теплый мертвой лебеды.». Інтонаційна логіка та драматургічна будова тексту відображається у композитора перш за все у мелодичній лінії (текстова кульмінація відповідає найвищим нотам у вокальній партії). В. Дукельський використав лише три строфи тексту поезії, різко змінивши картину і повторивши перший куплет, забарвлений побутовим народним колоритом.

Щодо музичної мови цих ранніх композицій В. Дукельського, можна відзначити ряд особливостей. Загальний характер музичного висловлення відтворює характер поетичних строф, хоча мислення композитора є сучасним, розвивається в напрямку експресивних стильових течій сучасної музики. Перш за все, це виражається у ладогармонічній мові, яка вже не пов'язана з романтичною мажоро-мінорною системою. В обох творах композитор вільно користується 12- тоновою тональністю з чітко визначеним центром. Початок мелодій має діатонічну основу (трихордову кварто-квінтову), але в процесі розвитку початкова поспівка хроматизується і видозмінюється, часом набуваючи рис імпровізаційності (як у прикладі з романсу «В старом городе»). Таким чином, можна побачити широкий смисловий діапазон, розширення палітри стильових орієнтирів (поєднання фольклорного, джазового начал), а також рух до полістилістики. Серед акордових співзвуч зустрічаються терцеві поєднання, частіше септакорди та нонакорди, що складаються у акордову послідовність і створюють вільно-імпровізаційний характер звучання.

Приклад 1 Романс «В старом городе», тт. 17-22.

Приклад 2 Романс «Песенка», тт. 3-4.

Динамічна палітра творів дуже насичена. Композитор охоплює широкий діапазон відтінків і використовує багато вказівок щодо характеру та особливостей виконання композицій (містично, задумливо, з сумом, quasi pizzicato). До речі, як і Р.М. Глієр, і Б.М. Лятошинський, композитор користується французькомовною термінологією. Незважаючи на цілком сучасну гармонічну мову, музичну тканину композицій В. Дукельський організував у тричастинні форми з чіткою репризністю.

Уже у творах 16-річного композитора проглядається образ «двоголового чудовиська», яким у майбутньому В. Дукельський буде названий в одній зі статей за своє відношення до двох музичних напрямків - академічної та розважальної музики, за яку С. Прокоф'єв дуже різко висловлювався на його адресу. Розглянуті вище романси раннього учнівського періоду творчості митця говорять про неординарне надсучасне мислення композитора, а також про його крокування в ногу з культурно-стильовими тенденціями початку ХХ століття. Композитор тонко відчував поезію, яскраво інтерпретуючи зміст поетичного тексту, розкриваючи всі його грані. Сподіваємось, що віднайдення ранніх романсів В. Дукельського стане цінним та корисним вкладом для подальшого дослідження життя та творчості композитора.

Література

1. А. Ахматова в музыке: нотограф. указатель / сост. Т.В. Ильина. - Л.: Музыка, 1989. - 278 с.

2. Ахматова А. Стихи

3. Бунин И. Поэзия

4. Вишневецкий И. Поэтика многоязычия в дружеской переписке с Владимиром Дукельским // Музыкальная академия. - 2000. - № 2. - С. 180-187. - /Сергею Прокофьеву: не дожидаясь юбилея/.

5. Дукельский Владимир Александрович

6. Дукельский В. Об одной прерванной дружбе // История и современность : сб. статей. - М. : Советский композитор, 1981. - с. 244-260.

7. Михайлов О. Н. И. А. Бунин: Жизнь и творчество. - Тула, 1987. - 172 с.

8. Прокофьев С. Дневник 1907-1933: В 3 т. - Paris : sprkf, 2002. - Т. 2. : 1919-1933. - 890 c.

Размещено на Allbest.ru