Підходи до формування вокальних навичок у юних вокалістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підходи до формування вокальних навичок у юних вокалістів

Тетяна Перенчук, доцент кафедри пісенно-хорової практики та постановки голосу Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету

Ключові слова: діафрагма, дикція, дихання, тембр, ритм, артикуляція.

В статье рассмотрены некоторые аспекты обучения пению детей в хоре. Охарактеризованы песенный репертуар детского хора, навыки четкой дикции, чистого интонирования, правильного звукообразования, подготовки голосовых связок ребенка к пению.

Ключевые слова: диафрагма, дикция, дыхание, тембр, ритм, артикуляция.

Key words: diaphragm, diction, respiration, timbre, rhythm, articulation.

Упродовж останніх років усе більше дітей залучається до вокального мистецтва. Неабияке значення при цьому має правильна підготовка учнів до цієї діяльності.

Означена проблема частково розкрита в працях А.Н. Верещагіної, Д.Г. Євтушенко, І.О. Маркотенко, М.І. Пономаренка, Т.О. Харченко та інших науковців. Проте питання формування вокального співу потребує подальшого уточнення й конкретизації. У зв'язку з цим метою нашої статті є розкриття основних форм вокальної роботи з дітьми та методів формування у них співочих навиків.

Вокальна робота з дітьми передбачає співання спеціально систематизованих звуків, інтервалів, тризвуків, відрізків звукоряду, гам, пасажів, а також використання вправ, побудованих на матеріалі репертуару, що вивчається. Розспівування бажано проводити на зручному для всіх голосів звуці в зоні примарних тонів, транспонуючи його секвентно по півтонах угору або вниз, залежно від можливостей співаків. Найзручнішим у вокальному відношенні є низхідний поступеневий рух голосу на легато при м'якій «атаці» звуку. Він дає відчуття головного резонування, високої позиції, сприяє однорідності звучання й оберігає дитячі голоси від перенапруження [1; 5].

Проста гармонізація вправ, що вимагає модуляційних переходів, застосовується лише для початкового настроювання й відчуття ладотональної сфери, але аж ніяк не для підтримки нестійкої інтонації ритму. Вокальні вправи допомагають учням виробити навички правильного звукоутворення і чистого інтонування, що є необхідним для правильного співу. Всі вправи - від унісону до поліфонічного двоголосся - побудовані з урахуванням таких методичних вимог:

а) оволодіння діафрагмовим типом дихання;

б) оволодіння голосовим співом;

в) розширення зони природного звучання на основі розвитку вокальної техніки і рухливості голосів.

Так, при співі закритим ротом на «м» звукова хвиля, завдяки опущенню м'якого піднебіння, проникає в носову порожнину, виконуючи високе, головне звучання. Це відчуття слід зберегти і при переході із сопрано на різні голоси, наприклад: м - а, м - о, м - у та ін. Представлені вправи допомагають учням виробити навички правильного звукоутворення і чистого інтонування, що є основою правильного співу.

У педагогічній практиці, аби зробити голос «керованим» і перетворити його на слухняний інструмент, здатний передавати всі тонкощі емоційного світу людини і досягти виявлення найкрасивішого співучого звуку, слід постійно здійснювати роботу над формуванням співочих навичок. Із цією метою використовують прості музичні фрази, нескладні розспівки, які допомагають зосередити дитячу увагу на основних моментах формування звука.

При формуванні співочих навичок перш за все потрібно враховувати тембральну якість голосу. Критерієм правильного звукоформування є відчуття учнем зручності співання, свободи голосоутворюючого апарату, а також краси тембру. Не менш важливою є здатність «тягти звук», а також рівність регістрів, однотембровість звучання голосу по всьому діапазону. Поєднання швидкого та повільного темпів допомагає оволодіти рівністю звучання.

Розспівки допомагають розвинути у дітей музично-слухові дані, покращити стан їх голосу, набути технічних навичок. Кожна розспівка вимагає від учнів уваги до всіх технічних сторін співу. Зважаючи на це, їх необхідно виконувати інтонаційно чисто, рівно при вільному положенні корпуса та без напруження м'язів. Найбільш зручною позою для повноцінного, легкого і вільного звучання голосу є поза стоячи. Дихати під час співу потрібно без напруження, з моментом вдиху, який є коротшим за момент видиху. До речі, майстерність співочого дихання полягає не в глибокому вдиху, при якому набирається дуже багато повітря, а в освоєнні звички вдихнути потрібну кількість повітря і поступово витрачати його на фоні видиху, щоб вистачило на потрібну фразу. Такі моменти в процесі дихання, як підняття плечей, поверхневе дихання, неприродне положення корпуса, напруження шиї з набряканням вен, слід виправляти.

Голос недосвідченого учасника хору, якому доводиться багато співати, часто після початку співу перестає слухатися співака, підкорятися його волі. Це відбувається через те, що він не вміє керувати своїм диханням. Звичайного дихання, яким ми користуємося в житті, для вокаліста недостатньо. Йому потрібне спеціально організоване дихання, з яким пов'язані розвиток голосу і вміння володіти ним, тривалість, сила і повнота звука. Організувати дихання - означає зробити його найбільш зручним для співу.

Існує кілька способів дихання. Найкращим із них вважається змішане, яке по-іншому ще називають діафрагматичним або кістково-абдомінальним (черевним). При такому диханні грудна клітина розширюється вперед, а в нижній частині - в сторони. Воно є природним, однак більш активним, глибоким та відбувається несвідомо і в наступній послідовності: вдих - видих - відпочинок.

Організація дихання для співу полягає в тому, щоб, отримавши запас повітря, утримати його, а вже потім економно і раціонально використовувати. Означений процес організованого дихання відбувається таким чином: вдих - зупинка - видих.

Дітям для того, щоб відчути опору на диханні, потрібно швидко вимовити звукосполученння «ах», ніби чогось раптово злякавшись. При цьому природно включається діафрагма. Тип дихання, при якому беруть участь нижні ребра, м'язи черевного преса і діафрагма, називають діафрагматичним або кістково-абдомінальним, воно є найбільш визнаним сучасною вокальною педагогікою.

Дітям, які відчувають проблеми, навчаючись кістково-абдомінальному диханню, для виконання можна запропонувати наступну вправу: лягти на спину, зігнути ноги в колінах і в такому положенні спокійно дихати. Відчуття видиху і вдиху в лежачому положенні потрібно шукати під час співу стоячи.

Для постановки вокального дихання багатьом виконавцям допомагає самоконтроль над ним (одну руку тильною стороною кладемо на пояс, другу - долонею на нижню частину грудної клітки). Також корисним буде виконання кілька додаткових дихальних вправ, наприклад, після глибокого вдиху частими активними поштовхами діафрагми вимовляти короткий склад “ха-ха ” або “хо- хо”.

Основне завдання учнів - навчитися легко робити вдих. А як брати дихання під час співу - через рот та ніс або тільки через ніс - це вже справа практики. Звичайно, найбільш зручним є вдих через ніс і рот, але на початковій стадії навчання рекомендується виконувати тільки через ніс, оскільки в такому випадку більш чітко відчувається організована участь м'язів черевного пресу, виробляється певна манера дихання. Під час співу гортань повинна бути в спокійному положенні, а для низьких голосів - у трохи зниженому стані. Робота над диханням у хорі може проходити як на звуці, так і без участі голосових зв'язок.

Пропонуємо кілька вправ для розвитку дихання без включення голосових зв'язок:

а) коротко, але глибоко вдихнути, затримати вдих і якомога повільніше видихнути;

б) вдихнути повільно, неначе збираєтеся проспівати розкладену мелодію, на мить затримати дихання і повільно, економно видихнути. Тривалість вдиху слід поступово збільшувати, а щоб простежити плавність його проведення, варто застосувати різні варіанти на шиплячих та свистячих приголосних (з, ш, с).

У практичній роботі з хором ми зустрічаємося із трьома видами дихання:

а) повне дихання перед початком співу або на паузах;

б) напівдихання - дихання, яким користуються між музичним фразами, де відсутні паузи;

в) «ланцюгове» дихання, яке можливе лише в хорі. Його суть полягає в тому, що при виконанні звука, акорду, який тягнеться, дихання поновлюється хористами в різний час, безшумно, швидко, непомітно створюючи ефект безперервного впливу музики. Засвоєння «ланцюгового» дихання колективом співаків слід починати з елементарних вправ на унісоні, поступово ускладнюючи завдання. Тільки після цього можна приступати до розучування творів широкою, протяжною мелодикою вокальних партій. У співі беруть участь фактично всі групи дихальних м'язів, хоча кожна з цих груп має свої визначені функції і може переважати в певний момент. Неприродно розвивати у вокалістів лише діафрагматичне або черевне дихання.

Варто зауважити, що дихання у співаків тренується і виробляється тільки під час співу. Якщо учасники колективу оволоділи принципами співацького дихання, то хорова звучність буде високоякісною. Завдяки вокальним заняттям у них виробляються міні-навички глибокого нижньореберного, діафрагматичного дихання та правильного голосоведення.

Слабо відкритий рот дає мляву артикуляцію і нечітку дикцію. Щоб розвинути вміння і навички вільно і широко відкривати рот, доцільно практикувати вокально-артикуляційні вправи. Одночасно слід відучувати учнів від надто широкого «розтягування» рота з надмірно «енергійною» мімікою під час співу. Все це залежить від індивідуальних особливостей, адже будова артикуляційного апарату в різних учнів неоднакова.

Для розвитку чіткої дикції рекомендується промовляти текст із чіткою і енергійною вимовою голосних і дещо підкресленою вимовою приголосних. Вимова голосних у співі повинна бути чистою, ясною, визначеною, а при їх звучанні слід домагатися однакової рівності, окресленості, тембр голосу не повинен змінюватися на окремих голосних. Артикуляція, міміка, вираз очей повинні бути усвідомленими, природними, нижня щелепа вільна тощо.

Звичайно, юні співаки найчастіше співають вправи на голосну «а», але поряд із цим необхідно опрацьовувати звучання всіх голосів. Не завжди голосна «а» є найзручнішою для вправ, варто також використовувати «і», «е», «є», «о», «у». В цьому випадку краще починати розспівування з тих голосних, які звучать найкраще. При цьому від виконавців варто вимагати збереження того ж положення, тієї ж установки співочого апарату, того ж тембру і характеру звучання.

Перехід співака на іншу голосну відбувається завдяки зміні артикуляції. Зважаючи на це, слід стежити, щоб горло було вільне, не затиснуте (цьому зокрема допомагає відчуття напівпозіху, якому можна навчитися, якщо намагатися позіхати із закритим ротом, такий прийом звільняє м'язи і відкриває горло). Виконання вокальних вправ вимагає від хористів уваги до всіх технічних сторін співу, але прагнення до одночасного виконання всіх завдань може призвести до повної розгубленості серед учасників колективу.

Для підтримки, формування і збереження голосу з великою відповідальністю потрібно ставитися до підбору репертуару, дозволяючи юним співакам виконувати лише твори доступної їм текстури, не допускати форсованого співу, особливо на крайніх верхніх і крайніх низьких нотах діапазону.

Підбір початкових розспівок залежить від особливостей кожного хорового колективу; те, що зручно і корисно для одного колективу, може бути важким та незручним для іншого. Пісенний матеріал дитячого хору зазвичай повинен передбачати: дитячі та народні пісні діатонічного складу, пісні унісонні, двоголосні, «а капела», з інструментальним супроводом, а пізніше - триголосні твори.

При використанні у практичній роботі тих чи інших вокальних вправ керівник хорового колективу повинен пам'ятати:

- вокальні вправи необхідно співати, поступово підвищуючи або знижуючи тональність;

- недоречно використовувати надто низьких звуків для високих голосів, а високих - для низьких;

- розспівки, залежно від завдання, потрібно проводити не лише із закритим ротом, а й на різні голосні, а також на склади при різному характері звучання.

Виконання вправ потрібно розпочинати в стані співочої підготовки, а саме: корпус - розправлений, м'язи тіла - вільні, м'яке піднебіння - підтягнуте (як при позіхові із закритим ротом), стан - творчо-активний, бадьорий. Береться легкий, безшумний вдих, що на мить затримується перед співом.

У хоровому мистецтві не можна виокремити чогось «головного» і «допоміжного», а тому все, що входить у виконавський арсенал, є головним. Одним із важливих факторів хорового співу є унісон. Домогтися посправжньому високохудожнього унісону - дуже нелегка справа. Починати виконання вправи краще з найбільш зручної голосної на середині діапазону, намагаючись наблизити до характеру її звучання всі інші голосні. Корисно міняти порядок голосних, наприклад: «а», «є», «і», «о», «у», «о», «є», «і», «у», «а». До них можна додавати приголосні «з», «д», які надають голосу звукової яскравості й дзвінкості, або «м» - для більшого відчуття резонування. Усі голосні повинні звучати однаково, за тембром - однорідно. Також у співі слід уникати строкатості звучання голосних.

Дитячим голосам притаманне добре розвинуте ритмічне, тональне та гармонічне відчуття. Зважаючи на вокальні здібності, дітей можна віддавати в хор у віці 7-14 років, тобто до мутації (зміни голосу) у хлопчиків та появи ознак фізіологічної зрілості у дівчаток. Однак потрібно пам'ятати, що не всі діти однаковою мірою піддаються впливу голосових перемін. Так, вплив мутації у хлопчиків відзначається скороченням та пониженням об'єму голосу, а в дівчаток - укріпленням та розширенням голосових можливостей. Основними ознаками зміни голосу в дітей у 14-річному віці (іноді раніше чи пізніше) є хрипота та неточне інтонування.

Виховуючи дитячі голоси в хорі, особливу увагу слід приділяти зонам примарного звучання. Зокрема необхідно вчасно зауважити тенденцію «басити» у хлопчиків.

Дитячі голоси поділяються на дисканти й альти. Партія дискантів нотується у скрипковому ключі і має обсяг від «до» першої октави до «соль» чи «ля» другої октави. Партія альтів нотується в скрипковому ключі та має обсяг від «соль» малої октави до «фа» другої октави.

Зважаючи на те, що дитячі голоси ще не зміцніли, необхідно дотримуватися середньої динаміки і не допускати їх форсування та значних збільшень звучності, не варто також співати без опори дихання. Крім того, у дітей слід виховувати навички черевного дихання, не допускаючи піднімання плечей при вдиханні.

Розвитку і покращенню стану голосу, набуттю технічних навичок з одночасним удосконаленням музично-слухових даних юних співаків зазвичай допомагають розспівки. Серйозне ставлення до роботи над розспівками принесе їм велику користь.

Використання в практиці підготовки юних вокалістів представлених у статті форм та методів доводить надзвичайно високу їх ефективність. Про це свідчать результати, яких діти досягли, беручи участь у різноманітних конкурсах молодих вокалістів.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у можливості використання окремих специфічних методів та прийомів формування співочих навичок в юних вокалістів із застосуванням сучасних засобів і форм роботи з музично обдарованими дітьми.

спів хор дихання вокальний

Список використаної літератури

1. Богданівський-Столярчук М. Тетяна Перенчук. Записки. Спілкування. Діалоги / М. Богданівський-Столярчук. - Рівне: Овід, 2007. - С. 193-197, 203210.

2. Вокальний ансамбль у школі / упор. А.Н. Верещагіна, Т.О. Харченко. - К.: Музична Україна, 1978. - 56 с.

4. Гонтаренко Н.Б. Сольное пенье: секреты вокального майстерства / Н.Б. Гонтаренко. - Изд. 3-е. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2007. - 155 с.: ил.

5. Грищенко Л. Лариса Руденко / Л. Грищенко . - Київ: Музична Україна, 1978. - 50 с.

6. Євтушенко Д.Г. Роздуми про голос / Д.Г. Євтушенко. - К.: Музична Україна, 1979. - 90 с.

7. Ковалева М. Певица Ольга Ковалева / М. Ковалева. - М.: Советский композитор, 1981. - 96 с.

8. Когнева И. Вокальный словарь / И. Когнева, А. Яковлева. - Ленинград: Музыка, 1988. - 70 с.

9. Кушка Я. Методика навчання співу: посібник з основ вокальної майстерності / Я. Кушка. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. - 288с.

10. Луканин В. Обучение и воспитание молодого певца / В. Луканин; сост. и ред. Е. Нестеренко. - Ленинград: Музыка, 1977. - 86 с.

11. Маркотенко І.О. Павло Васильович Голубєев - педагог-вокаліст / І.О. Маркотенко. - К.: Музична Україна, 1980. - 74 с.

12. Мне не забыть тебя: популярные итальянские песни / сост. И.К. Назаренко. - М.: Музыка, 1979. - 78 с.

13. Музичне виховання у молодших класах: методичні рекомендації для студентів-практикантів та вчителів музики / ред.-упор. М.І. Пономаренко. - Рівне: РДПІ, 1990. - 66 с.

14. Муравйова О. Спогади, матеріали / О. Муравйова. - Київ: Музична Україна, 1984. - 150 с.

15. Плужников К. Механика пения. Принципы постановки голоса / К. Плужников. - Санкт-Петербург: Композитор, 2004. - 88 с.

16. Риггз С. Пойте как звезды / С. Риггз; сост. и ред. Дж. Каррателло. - СПб.: Питер, 2007. - 120 с.: ил.

Размещено на Allbest.ru