Особливості хорового письма Михайла Гайворонського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Андрій Славич, старший викладач кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті визначаються основні стильові ознаки хорового письма Михайла Гайворонського на прикладі ``Кантів Почаївського Богогласника”. Автор опирається на існуючі музикознавчі та джерелознавчі роботи з цього питання і робить власні висновки.

В статье определяются основные стилистические особенности хорового письма Михаила Гайворонского на примере “Кантів Почаївського Богогласника”. Автор опирается на существующие исследования музыковедов, источниковедов, соответствующие научные работы и делает собственные выводы.

The article identifies the main stylistic features of Michael Haivoronskyi choral writing for example in “Pochaiv Bohohlasnyk Kant”. The author bases himself on existing musicological and science of sources studies on this issue and makes his own conclusions.

Постановка проблеми. Гортаючи сторінки історії української культури, підтверджується висновок про маловідомість і забуття цілих періодів виникнення і розвитку жанрів, форм, елементів музичної мови. Саме до цих періодів належить творчість М. Г айворонського, яка і досі мало вивчена.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Важливе місце серед публікацій до теми дослідження займають праці А. Рудницького, Ф. Колесси, С. Людкевича, Б. Грінченка, Л. Корній, Ю. Медведика, які досліджували джерелознавчий аспект, історичну складову побутування та функціонування духовної пісні раннього Середньовіччя української музичної культури.

Мета статті полягає у визначенні індивідуальних стильових рис музичної мови Михайла Гайворонського, автора “Кантів Почаївського Богогласника”, надрукованого оо. Василіянами у Жовкві 1938 р. Нотний матеріал, вступна стаття та методичні зауваги увійдуть до запланованого навчально-методичного посібника з навчальної дисципліни “Історія української музики”.

Виклад матеріалу. Це видання музичних творів Михайла Гайворонського стане третім збірником хорових обробок композитора (два попередні вийшли друком у Дрогобичі (“Посвіт” 2012 - 2013). Особливістю цього навчально-методичного посібника з навчальної курсу “Історія української музики”, який є в переліку дисциплін навчального плану для студентів музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, є повернення з забуття талановитих обробок для хору на основі пісень (катів) з Почаївського Богогласника - одного з перших видань української духовної пісні. Як зазначає Юрій Медведик (доктор мистецтвознавства, професор, завідувач кафедри музикознавства Львівського національного університету імені Івана Франка), - “Почаївська антологія кінця XVIII ст. не була першим друкованим виданням, яке б містило тексти духовних пісень або ж тільки з них складалось” [5, 31].

Михайло Гайворонський написав багато духовних композицій. До переліку його творів належать: Служба Божа D-dur, друк. оо. Василіян. - Жовква. 1938; ще одна Служба Божа (“Білоруська”) - рукопис; дві “Іже Херувими” (на основі закарпатської “самоїлкової” мелодики), окремі літургійні твори: “Символ Віри”, два “Причасники”, “Христос Воскресе”; “Канти з Почаївського Богогласника”, друк. оо. Василіян, Жовква 1939; “Псалом 150” (англійський текст) для хору і симфонічного оркестру; до знаменитої ікони Страдецької Божої Матері, “Царю Небесний”, хорал “До Тебе Боже”, “Боже споглянь” (збереглося фото-статичне видання); василіянські пісні (обробки для хору).

З пізніх джерел довідуємося, що “справа церковного співу в Галичині кінця ХІХ початку ХХ сторіччя була на низькому репертуарному і виконавському рівні. Більшість композиторів того часу переймалися більше патріотичною тематикою й оминали своєю творчістю такий важливий і потрібний пласт культури. Гайворонський був серед українських композиторів одним з тих дуже нечисленних, котрим ця справа лежала на серці” - писав В. Витвицький [1, 102]. Схвальну оцінку доробку Гайворонського на духовній ниві дав Філарет Колесса на сторінках львівського “Діла”: “В задумах і їх переведенні Служба Божа Гайворонського дає щось зовсім нове і свіже: це цінне надбання для української церковної музики. Зразкова, при тім легка гармонізація не містить зайвої хроматики та вповні достроюється до спокійного, торжественного тону літургійних пісень; ведення голосів мелодійне, ширина діапазону доспособлена до пересічного об'єму хорових голосів - усе це робить Службу Божу Гайворонського приступною й пригідною для вжитку хорів не тільки міських, але й сільських та шкільних” [2].

Дещо окремо від літургійних пісень Служби Божої стоять “Канти з Почаївського Богогласника” - видатного досягнення М. Г айворонського, який видав їх 1939 р. у oo. Василіян з присвятою “Василіянській Братії в Жовкві”. Це видання зустрілося прихильними оцінками музичної критики. Станіслав Людкевич на сторінках “Діла” висловлював впевненість, що “збірка зробить добру послугу нашим церковним хорам [3]. Петро Маценко, після розгляду мелодій кантів, їх характеру й походження, писав про опрацювання Гайворонського, як про справу “давно бажану і своїм укладом відповідну для широких кіл” [4].

Мелодії та тексти до своєї збірки М. Гайворонський взяв з Почаївського Богогласника з 1790 - 1791 рр., пересланого йому для користування Василіянами. Композитор вибрав з нього 16 мелодій і подав їх у 19 обробках (9 для мішаного складу і 10 для однорідного жіночого хору). Цікаво, що 3 пісні (“Воскликнімо, піснь зачнімо”, Галаадський славний пророче”, “Божія Матер сіяєт”) опрацьовано для обох складів хору.

Музично-поетичні тексти пісень “Богогласника”, обраних Гайворонським, репрезентують усі чотири частини антології: пісні господські, богородичні, святим та покаянні.

Беручись до опрацювання кантів, М. Гайворонський поставив перед собою складне завдання - здійснити аранжування для хору й максимально зберегти стильові риси й ознаки духовної пісні українського Бароко раннього Класицизму.

“Однак до нотних текстів, - як зазначає Ю. Медведик, - композитор ставився з усією відповідальністю. Спочатку, авторові обробок, довелося попрацювати над поетичними тестами пісень. Більшість із них мають строфічну будову зі значною кількістю строф. Композитор досить вільно поводився з словесним текстом: вилучав значну частину строф, міняв їх місцями, надавав нового значення окремим поетичним зворотам. Через це втратилася інформація про акровірші, які вказували на авторство пісень. Музика пісень піддавалася ритмічним змінам в сторону скорочення тривалості нот, що надало пісням необхідного динамізму, ясності форми” (з неопублікованої статті для запису хором “Легенда” на українсько-канадській фірмі “Кобза” (1991)” [6]. Далі автор пише: “У багатющому корпусі нашої духовної пісні особливе місце займали пісні, написані на честь чудотворних богородочних ікон. Це пісні, які піддаються досить точному датуванню, без особливих труднощів визначаються місця їх написання. Як правило, такі поетичні тексти насичені описами різноманітних чудотворних властивостей ікон, часто це - “документалізується” наведення точної дати, нерідко сюжети обростали апокрифічними елементами. Кант-концерт, Пресвятій Діві Богородиці “Божія Матер сіяєт” і є відгуком на реальну подію 1756 року, коли в Бердичеві було короновано чудотворну кармелітську ікону, яка всіх “прокажених очищаєт, хромих, сліпих і уломних ісцеляєт.. .”[6].

Саме Ю. Медведик вперше повернув до наукового обігу тексти видання М. Г айворонського. Ним у 1989 р. у спецфондах наукової бібліотеки імені В. Стефаника було віднайдено видання М. Гайворонського, з поміткою: “не выдавать, униатское ”. Втім, часи горбачовської відлиги дозволили з часом запропонувати дослідникові до виконання ці тексти відомому в Україні камерному хору “Легенда” під керівництвом Ігоря Циклінського (виконано в Дрогобичі 4 січня 1991 р.). Згодом хор записав канти М. Гайворонського на українсько-канадській фірмі “Кобза” (за сприяння нині професора, доктора мистецтвознавства Б. Сюти, його ж коротка буклетна анотація) на магнітофонну касету. Відтак неодноразово окремі помітні твори видання звучали у виконанні студентів ДДПУ імені Івана Франка та хорових колективів інших міст України, знані вони і в українській діаспорі. Сподіваємось, що чергове оприлюднення через друк, безперечно, талановитих творів відомого галицько-українського діяча культури першої половини ХХ ст. принесе користь усім зацікавленим у наші хоровій спадщині.

Висновок

Публікація “Кантів Почаївського Богогласника” Михайла Гайворонського є важливим чинником засвоєння частини надзвичайно багатого духовного репертуару, який з успіхом використовується й у навчальному процесі виховання майбутніх музичних працівників освіти.

Література

1. Витвицький В. Михайло Гайворонський. Життя і творчість. / В. Витвицький - Львів, 2001. - С. 102.

2. Коллеса Ф.М. Гайворонський: Служба Божа / Ф. Колесса //Діло, 1939, 8 лютого.

3. Людкевич С. Канти з Почаївського Богогласника. / С. Людкевич //Діло, 1939, 21 травня.

4. Маценко П. Канти з Почаївського Богогласника - зредагував і опрацював Михайло Гайворонський. / П. Маценко //Свобода, 1939, 2 жовтня.

5. Медведик Ю. Українська духовна пісня XVII - XVIII століть. /Ю. Медведик - Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2006. - С. 31.

6. Медведик Ю. Передмова до “Кантів з почаївського Богогласника М. Гайворонського". Рукопис, 1992, з неопублікованого автором.