Музично-педагогічне мистецтво в житті і творчості Святослава Процика (До 70-річчя від дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музично-педагогічне мистецтво в житті і творчості Святослава Процика (До 70-річчя від дня народження)

У статті подається творчий портрет музикознавця, науковця, педагога, музиканта Святослава Процика. Висвітлюється його наукова і педагогічна діяльність, співпраця з відомими представниками українського музичного мистецтва.

В статье дается творческий портрет музыковеда, ученого, педагога, музыканта Святослава Процика. Освещается его научная и педагогическая деятельность, сотрудничество с известными представителями украинского музыкального искусства.

Актуальність проблеми. Важко сказати, як людина приходить до свого улюбленого заняття - чи під впливом і за прикладом батьків та друзів, чи це виникає від божественного напуття і якогось внутрішнього поштовху. Наснага приходить, коли хтось, охоплений бажанням зробити якнайкраще, підвести справу до кінця, потішити близьких, доводить самому собі, що може творчо працювати. Не помічаючи часу і втоми, сумніваючись, страждаючи, коли не вдається знайти потрібне слово, барву чи ноту, усе ж досягає бажаного - це і є той особливий стан душі, притаманний творчим особистостям. Безперечно, до таких натхненних музично-педагогічних діячів належав і Святослав Процик - виконавець-інструменталіст, науковець, педагог, культурно-громадський діяч.

Мета статті полягає у спробі вперше подати якнайповніший творчий портрет музикознавця, педагога, музиканта Святослава Процика. Розкрити його наукову і педагогічну діяльність, співпрацю з відомими представниками українського музичного мистецтва.

Виклад основного матеріалу. Святослав Процик побачив світ 9 жовтня 1944 року у м. Рава-Руська на Львівщині у родині Степана і Марії Проциків, де виховувалися ще старші діти: сестра по матері Стефанія (Гаряча) - поетеса та брат Орест (загинув трагічно). Дитинство Святослава припало на перші важкі повоєнні роки. Від 1951 року він розпочав навчання у рава-руській середній школі № 1. На початку 1950-х років сестра Стефанія одружилася з Григорієм Лупієм (1928 - 1996), істориком, братом відомих поета Олеся Лупія (1938 р. н.) та кінорежисера Ярослава Лупія (1946 р. н.). Г Лупій, як випускник Сокальської гімназії, член родини, яка за участь у визвольних змаганнях була вислана до Сибіру, учасник Пласту і підпільної організації Юнацтва ОУН-УПА при сотні “Ема”, популяризатор ідеології ОУН, згодом розгорнув активну діяльність зі збереження пам'яток у Львові, став заслуженим працівником культури України, першим директором Львівського історико- культурного музею-заповідника “Личаківський цвинтар”, організатором відкриття аптеки-музею у Львові, автором багатьох проектів пам'ятних знаків борцям за волю України. Побачивши непересічний талант Святослава Процика до музики, Григорій Лупій з дружиною Стефанією, виховуючи своїх дітей, вирішили допомагати юнакові. Через нестабільне матеріальне становище сім'я Лупіїв переїжджала у різні місцини, а з ними і Святослав. Після закінчення п'ятого класу в Раві-Руській, Святослав переїхав до Луцька. Тут він навчався у загальноосвітній школі № 9 та музичній школі в класі баяна. У 1957 році знову довелося переїжджати - до Львова, де Святослав навчався у середній школі № 53 та музичній студії (баян). У наступному 1958 році юнак повернувся до Рави-Руської, де продовжив здобувати освіту в рідній школі. Незважаючи на складні умови постійних подорожей, талановитий хлопець не покидав занять з музики, брав участь у різноманітних оглядах-конкурсах, отримуючи нагороди, виступав у концертних програмах й після закінчення дев'ятого класу при міцній підтримці Стефанії та Григорія Лупіїв, вирішив пов'язати своє майбутнє з музичним мистецтвом.

Отож, від 1 960 до 1 964 року С. Процик навчався у Львівському культосвітньому училищі на відділі народних музичних інструментів, яке закінчив з відзнакою. Під час навчання проявив себе як талановитий студент-музикант і спортсмен (отримував призові місця у легкоатлетичних кросах, стрільбі зі спортивної гвинтівки). Як відмінник навчання, С. Процик був скерований до вступу у Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка. Проте у цей час музично-педагогічний факультет із Львівської консерваторії було перенесено до Дрогобицького педагогічного інституту. У 1964 році молодий талановитий музикант поступив на музично- педагогічний факультет у Дрогобичі. Провчившись один семестр, був призваний у лави армії. Впродовж 1965 - 1967 рр. С. Процик служив у Ногінську під Москвою у військовій частині №92576. Він завжди був активним учасником художньої самодіяльності, за що неодноразово нагороджувався грамотами, а згодом йому було присвоєно звання капітана запасу

У листопаді 1967 року після повернення з військової служби, продовжив навчання в Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. І. Франка. Тут Святослав Процик оволодів кваліфікацією вчителя музики і співів загальноосвітньої школи, викладача педагогічних училищ по класу баяна та оркестрового диригування. Талановитий студент-музикант від 1 968 року, тобто з другого курсу, керував оркестром народних інструментів ДДІІІ ім. І. Франка. А в 1970 році, як кращий студент, був премійований поїздкою в Угорщину.

Після завершення навчання Святослав Процик 30 червня 1971 року став викладачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах. Від цього часу розпочалась нова сторінка творчості і педагогічної діяльності молодого фахівця. Як чудовий виконавець-баяніст С. Процик протягом десятків років (1968 - 1988) був концертмейстером ансамблю “Пролісок”, входив до складу ансамблю “Гармоніка” (1976 - 1985), з яким неодноразово був учасником телевізійного журналу “Музика і життя” і передач українського телебачення, а також квартету баяністів у складі: Е. Мантулєв, С. Процик, В. Собко, О. Ліщинський. Доволі часто С. Процик майстерною грою супроводжував як концертмейстер виступи співаків К. Сятецького, М. Шуневича, І. Кушплера, виконавця-віртуоза на народних інструментах М. Тимофіїва [14, 6].

Плідна праця зі студентами неодноразово приносила призові місця у вагомих творчих змаганнях. Чимало випускників класу С. Процика завершували навчання звітними афішованими концертами. За час праці на музично-педагогічному факультеті митець пройшов сходинками професійного і наукового зростання до знаного педагога, виконавця, науковця, вмілого і авторитетного керівника - завідувача кафедри. Від 1979 року С. Процик перейшов на посаду старшого викладача, згодом став аспірантом Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР (1979 - 1985), завідувачем кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах (1987 - 2001), кандидатом педагогічних наук, доцентом (1990).

На посаді завідувача кафедри С. Процик гідно продовжив справу своїх достойних попередників - відомих музикознавців Якова Сорокера (1966 - 1976), Ореста Яцківа (1976 - 1986), Любові Кияновської (1986 - 1987). За час керування кафедрою особливу увагу приділяв науковій роботі: власне в цей період кафедра була опорною для аналогічних кафедр педвузів України, й були здійснені виїзні засідання у Вінниці, Кіровограді, Одесі, Києві, Івано-Франківську, Кривому Розі, Луцьку, Ніжині, Сумах. В атмосфері доброзичливості, професіоналізму, прагнення до вдосконалення відбувався обмін досвідом та координація наукової роботи кафедр. Доволі часто О. Яцків, С. Процик і Л. Філоненко проводили в Дрогобичі республіканські виїзні засідання, на яких узагальнювався педагогічний досвід базової СШ № 18 м. Стебника, Ужгородської СШ № 2, а також проводився інтенсивний пошук нових методів виховання національно свідомих учителів, вивчався стан викладання дисциплін музичного циклу в Чортківському, Луцькому, Мукачівському, Чернівецькому, Коломийському, Барському педагогічних училищах, Львівському музично-педагогічному училищі ім. Ф. Колесси, Сумському, Київському, Одеському музично-педагогічних факультетах. Добротним підсумком досвіду навчальних закладів Чорткова, Чернівців і Бару стали видання трьох наукових збірників [10; 15].

Винятковою рисою С. Процика-керівника було делікатне і доброзичливе вміння заохочувати до творчих і наукових здобутків молодих викладачів. За цей період захистили дисертації сім викладачів кафедри: С. Процик, Л. Філоненко, Ю. Медведик, Е. Тайнел, М. Ярко, О. Фрайт, І. Фрайт, Е. Мантулєв отримав звання професора, О. Яцків - доцента, Ю. Медведик і М. Ярко вступили в докторантуру, М. Каралюс в аспірантуру [2, 7]. Наприкінці 1980-х років С. Процик організував два Всесоюзні конкурси баяністів/акордеоністів, а також конкурс бандуристів. Він сприяв впровадженню бандури як основного музичного інструмента в систему музично-педагогічної освіти. Відбулася ця знакова подія 22 - 25 квітня 1990 року в Сумах на виїзному засіданні опорної кафедри теорії, історії музики та гри на музичних інструментах, в якому брали участь представники музично-педагогічних факультетів з усієї України.

На цьому засіданні було прийнято ряд важливих рішень: одноголосно підтримана пропозиція кандидата педагогічних наук, доцента С. Процика про введення основним музичним інструментом на музпедфакультетах (поряд з фортепіано, скрипкою, баяном/акордеоном) бандур и, а також про доцільність надання додаткової кваліфікації кращим випускникам, які в перспективі змогли б викладати не тільки музику в загальноосвітніх школах, а й фахові предмети в середніх навчальних закладах. Розроблено перспективний план зі складання програм з музично-теоретичних дисциплін, історії музики та основних музичних інструментів.

Завідуючий кафедрою Сумського педінституту А. Кречковський ознайомив гостей з історією вузу та музично-педагогічним факультетом. Проблемами та досвідом проведення фольклорної практики поділився мистецтвознавець, фольклорист, завідуючий кафедрою Вінницького педінституту А. Завальнюк. Він наголосив на потребі активізації, процесу національного відродження та популяризації української музики.

У 1990 році відзначалося 150-річчя від дня народження П. Чайковського. Не випадково до плану роботи опорної кафедри була включена науково-методична конференція “Вивчення життя і творчості П.І. Чайковського в школі та вузі”. Заслухавши низку змістовних повідомлень, учасники підсумували, що величезний вплив на творчу особистість композитора мала українська культура, а також мальовнича природа Сумщини. І кульмінацією, безумовно, став виїзд до села Низи, де гості та учасники конференції мали змогу відвідати садибу, в якій протягом багатьох років в літні місяці продуктивно працював та відпочивав митець.

Вдало і зі смаком організатори продумали і програму благодійного концерту студентів та викладачів музпедфакультету, кошти від якого були використані на створення музею Музичної культури Сумщини. Надовго залишилася в пам'яті Дрогобича (С. Процика, О. Яцківа, Л. Філоненка) творча зустріч з тріо баяністів під керівництвом П. Зуєва, знайомство зі звучанням органу чехословацької фірми “Рігер Клосс” (виконавець - викладач факультету, гастролюючий органіст М. Чичерін) [13].

Продуктивна робота та результати засідання опорної кафедри в Сумах ще раз підтвердили доцільність проведення творчих зустрічей музпедівців, а втілений С. Проциком задум впровадження бандури в навчальний процес музично-педагогічної освіти успішно діє і розвивається.

З його ініціативи та при безпосередній участі й велетенській підтримці декана факультету професора С. Дацюка, доцентів О. Яцківа, Л. Філоненка й викладацького складу вдалося провести чимало наукових конференцій і читань. Серед них знаковими стали наукові читання “Михайло Вербицький і відродження української музичної культури” до 175-річчя від дня народження автора державного гімну (20 грудня 1990 року), наукові конференції: до 120-річчя від дня народження Філарета Колесси (листопад 1991 року); Всеукраїнська конференція “Українська музична культура: ювілеї, нові історичні факти, естетичні і просвітницькі проблеми” (5 - 7 травня 1993 року), яка зібрала вчених з Академії педагогічних наук України, науковців із Києва, Львова, Тернополя, Івано-Франківська, Рівного, Кіровограда, Сум, Одеси [16]; до 100-річчя від дня народження о. Северина Сапруна (14 листопада 1997 року), Четверта Міжнародна наукова конференція “Musica Galiciana” (18 - 19 вересня 1998 року), міжвузівська конференція “Українські композитори - дітям” (квітень, 2004).

2001 року відбулась реорганізація кафедр музично-педагогічного факультету. У зв'язку з цим С. Процик перейшов на посаду заступника декана факультету з наукової роботи на громадських засадах, плідно працював на педагогічній, науковій, виконавсько-хоровій ниві. Слід зазначити, що від 2004 року він почав співати у чоловічому камерному хорі “Боян Дрогобицький”, з яким виборов III місце на міжнародному конкурсі у Греції, гастролював у Польщі, Німеччині, Австрії.

Вагомою ділянкою діяльності Святослава Процика була науково-дослідницька праця. 26 січня 1990 році в Києві він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему “Проблема удосконалення музично-естетичного виховання школярів у педагогічній спадщині українських радянських композиторів” [1], продовжуючи займатись цією проблематикою впродовж усього свого життя, відкриваючи незвідані імена і сторінки розвитку української музичної педагогіки. Педагогічна спадщина українських композиторів кінця ХІХ - початку ХХ ст., їх внесок у теорію та історію педагогіки була ґрунтом для дослідницьких студій науковця. У його доробку чимало вагомих публікацій, присвячених: ролі підручника з гармонії С. Воробкевича [4, 28 - 29]; значенні дитячого фольклору в педагогічній спадщині українських композиторів (Даугавпілс, 1980); внеску українських композиторів (М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, В. Сокальського, В. Матюка, С. Воробкевича, Д. Січинського, О. Нижанківського, Ф. Колесси, Верховинця, Л. Ревуцького) у теорію і практику музично-естетичного виховання школярів [5, 52 - 57]; педагогічним ідеям С. Людкевича в практиці сучасної школи (К., 1982), педагогічним ідеям П. Козицького [6, 48 - 53]; вдосконаленню вузівської лекції з історії музики [7, 26 - 28], просвітницькій діяльності М. Вербицького (Дрогобич, 1992) [9] та С. Воробкевича (Чернівці- Дрогобич, 1997) [10]; ролі українського жіноцтва в літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Дрогобич, 2002) [11]. Постійно працюючи над удосконаленням музичного виховання, С. Проциком було опубліковано чимало методичних рекомендацій, спрямованих на допомогу вчителям на уроках музики в загальноосвітній школі.

У 1991 році у видавництві “Музична Україна” в Києві С. Процик здійснив перевидання “Шкільного співаника” Філарета Колесси (1871 - 1947). Слід наголосити, що в одному виданні йому вдалося видати три навчальні посібники Ф. Колесси з музичного виховання дітей: “Шкільний співаник”, збірник пісень на два голоси “Співаймо!”, “Збірник народних пісень” на три голоси. Як зазначав упорядник у післямові до посібника: “Значний інтерес викликають “Вступні пояснення для вчителя”, в яких розкриваються педагогічні погляди Ф. Колесси ... даються поради, як користуватися посібником, наводяться рекомендації стосовно транспонування мелодій; особливої ваги надає композитор вивченню учнями теорії музики” [8, 207]. Повністю дотримуючись змісту трьох посібників Ф. Колесси, упорядник здійснив літературне редагування текстів відповідно до сучасних вимог, помістив короткий словник маловживаних слів, додав вступне слово видатного українського композитора Миколи Колесси (1903 - 2006) - сина автора співаників, у розгорненій післямові виклав особливості посібників Ф. Колесси та їх значення для виховання української молоді на сучасному етапі. Наклад видання становив 50 тисяч і миттєво розійшовся Україною та за рубежем. Публікація “Шкільного співаника” Ф. Колесси отримала добрий резонанс в музичному світі.

Ще одним знаковим виданням в упорядкуванні Процика, С. Стельмащука і А. Славича була книжка “Перший ужинок” (2003) [3], яка стала підсумком велетенської праці в сфері фольклорної практики студентів музично-педагогічного факультету ДДПУ ім. І. Франка у 1989 - 1994 роках. Тут подано понад 160 записаних народних пісень із понад тисячі зібраних студентами на великій території - від Надсяння на заході до Хмельниччини й Житомирщини на сході. Здійснити розшифрування на належному фаховому рівні студентам допомагали викладачі кафедри теорії, історії музики та гри га музичних інструментах О. Яцків, Б. Пиц, А Славич, Л. Федоронько. До книжки ввійшли пісні календарно- (веснянки і гаївки, коляди, весільні і колискові пісні) та родинно-обрядові, побутові, історичні, народні романси, пісні літературного походження, стрілецькі й повстанські пісні, пісні-молитви. Тут опубліковано фольклорні зразки, які виявилися знахідками - дві дражнилки (“Бережани- сакрамани” і “Біличани-дрітярі”) зі Старосамбірщини, які цікаві тим, що не вигукуються звично, а співаються [3, 5]. У виданні подається вичерпна паспортизація пісень, алфавітний покажчик фольклорних зразків за наскрізною нумерацією, показано пісенну географію збірника, окремо подано населені пункти і номери пісень, записаних у них, зібрано покажчик персоналій респондентів, індекс імен студентів та їх записів, а також керівників фольклорної практики і студентів їх груп. Цей навчальний посібник став добрим прикладом для подібних фольклорних експедицій, студентських дослідницьких робіт і вартий продовження у справі систематизації подальших матеріалів, зібраних під час студентської фольклорної практики.

Однією з останніх публікацій С. Процика стало видання методичних рекомендацій “Написання магістерських робіт з музично-педагогічної проблематики” (у співавторстві з дружиною Лесею Процик - музикантом, педагогом, диригентом, ст. викладачем ДДПУ ім. І. Франка), яка вийшла в світ у Дрогобичі в 2006 році в редакційно-видавничому відділі ДДПУ ім.

І. Франка [12]. Ці рекомендації містять чимало цікавих порад і вимог стосовно науково-дослідної роботи студентів у вищому навчальному закладі. Розкриваючи специфіку наукових досліджень з музичного мистецтва, автори подають пояснення магістерської освітньо-професійної програми, специфіки підготовки і захисту магістерської роботи, бібліографічного пошуку, роботи над рукописами. У виданні подано розгорнений глосарій, що тлумачить маловідомі або застарілі слова, поняття в музично-педагогічній галузі знання з їх визначеннями, а також список рекомендованої літератури. Особливо цікавими є додатки, де міститься інформація і зразки щодо вимог до оформлення магістерських робіт студентів музично-педагогічного факультету, а також викладено тематику магістерських робіт, захищених на згаданому факультеті ДДПУ ім. І. Франка впродовж 2001 - 2005 років із зазначенням прізвищ здобувача і наукового керівника, року захисту магістерської роботи. Цей розділ має вагоме значення, адже відкриває широку картину зацікавлень і піднятих проблем вихованцями музично-педагогічного факультету, гідний подальшого продовження в справі публікації і популяризації тематики захищених магістерських робіт у наступні роки.

Слід зазначити, що у 2000-х роках Святослав Процик невпинно працював над укладенням каталогу співаників, збірників пісень і підручників для музичного виховання українських композиторів і педагогів. Проте ця містка і вагома справа залишилася, на жаль, незавершеною.

Крім виконавської, наукової, педагогічної та адміністративної діяльності С. Процик натхненно займався своїм хобі - колекціонуванням, грою в шахи, пасічництвом. Педантичний у житті, праці й творчості, митець завжди був справжнім шанувальником і дієвим, сильним гравцем у шахи, адже вважав, що вони сприяють розвитку концентрації уваги, вмінню долати труднощі та логічно мислити, а бджолину організацію трактував як окрему державу зі своїми законами і правилами. Захоплення бджільництвом передалося від батька дружини - пасічника Петра Ганаса і переросло у заняття на професійному рівні. Продовживши сімейну справу, допомагаючи своїм колегам і друзям, С. Процик намагався власним прикладом доводити, що збирання меду - це вдячна і необхідна справа для людей. Митець говорив: “Щоб відчути смак меду, треба пізнати смак праці” - усе як у мистецтві (музиці), яке має пережити “і душа, і розум, і тіло”, не розважитись і не відпочити, а втомитись як по добротній роботі, це - виклик, справляючись із яким стаємо кращими, обізнанішими, відкритішими і здоровішими.

музикант процик педагог творчий

Висновки

Отже, Святослав Процик відіграв вагому роль у становленні й розвитку музично-педагогічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка, зробив чималий внесок до скарбниці української музичного виховання. Щаслива та людина, яка часто перебуває у стані натхнення. Таким людям властиві нестримна жадоба до знань, пошук нового, працелюбність, фантазія. Їм, як правило, чужі самозаспокоєність і байдужість. Сповнений могутньою енергією, патріотизмом і оптимізмом, музикуючи, пишучи наукові праці, запально досліджуючи незвідані моменти української культури, навчаючи і передаючи свій досвід, митець завжди був натхненний до нових звершень, результатів і виконавських проектів. Усе це допомагало йому долати усілякі життєві негаразди й наснажувати новими ідеями своїх молодших колег і вихованців. Таким був незабутній Святослав Процик.

Література

1. [Б. п.] Науковий успіх: С.С. Процик -- кандидат наук // Радянський педагог. -- 1990. № 6 -- 7. -- 22 лютого. -- С. 1.

2. Кафедра музикознавства та фортепіано: Біо-бібліографічний довідник / Упор., вст. ст. О. Яцків. -- Дрогобич, 2005. -- С. 6 --7.

3. Перший ужинок: матеріали фольклорної практики (1989 -- 1994рр.) Упор.: С. Стельмащук, С. Процик, А. Славич. -- Дрогобич: НВЦ “Каменяр” ДДПУ, 2003. -- 142 с.

4. Процик С. Підручник гармонії С. Воробкевича / Святослав Процик Музика. -- 1977. -- № 1. С. 28 -- 29.

5. Процик С. Внесок українських композиторів в теорію і практику музично-естетичного виховання школярів / Святослав Процик // Музика в школі / Упор. Л. Хлєбнікова. -- К.: Музична Україна, 1982. -- В. 8. -- С. 52 57.

6. Процик С. Педагогічні ідеї П. Козицького / Святослав Процик // Музика в школі / Упор. Л. Хлєбнікова. -- К.: Музична Україна, 1987. -- В. 11. -- С. 48 -- 53.

7. Процик С. Про вдосконалення вузівської лекції з історії музики / Святослав Процик // Совершенствование форм и методов обучения на музикально-педагогических факультетах: Мат. республ. науч.-метод. конф. 19 -- 21 ноября 1990 г.). -- Мелитополь, 1991. -- С. 26 -- 28.

8. Процик С. Післямова / Святослав Процик // Колесса Ф. Шкільний співаник / Заг. ред. С. Процика. -- К.: Музична Україна, 1991. С. 207.

9. Процик С. Просвітницька діяльність М. Вербицького / Святослав Процик //Михайло Вербицький і відродження української музичної культури в Галичині: Мат. наук, читань, присвяч. 175-річчю від дня народження композитора М. Вербицького. -- Дрогобич, 1992. -- С. 25 -- 29.

10. Процик С. Просвітницька діяльність Сидора Воробкевича / Святослав Процик // Втілення ідей національного відродження в навчально-виховному процесі педагогічних училищ України: Зб. мат. -- Чернівці-Дрогобич: Рута, 1997. -- С. 25 -- 31.

11. Процик С. Українське жіноцтво в літературі кінця XIX -- поч. XX ст. / Святослав Процик // Жіночий рух: здобутки і проблеми: 3б. наук, праць за мат. першої Всеукр. наук.- практ. конф. (19 -- 20 жовтня 2001 р.). -- Дрогобич: Коло, 2002. -- Вип. 1. -- С. 248 -- 255.

12. Процик Л., Процик С. Написання магістерських робіт з музично-педагогічної проблематики. Методичні рекомендації / Леся Процик, Святослав Процик. -- Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2006. -- 97 с.

13. Філоненко Л. Творча зустріч у Сумах / Людомир Філоненко // Радянський педагог. -- 1990. -- № 21. -- 31 травня. -- С. 2.

14. Філоненко Л., Німилович О. Фольклористична діяльність Михайла Тимофіїва. Вид. друге, виправлене й доповнене / Людомир Філоненко, Олександра Німилович. -- Івано-Франківськ: Місто НВ, 2012. -- С. 6.

15. Шляхи підвищення ефективності підготовки педагогічних працівників: Матеріали ІІІ науково- практичної конференції. Бар, 1996. -- Ч. IV -- 123 с.

16. Яцків О. Українська музична культура: ювілеї, нові історичні факти, естетичні і просвітницькі проблеми / Орест Яцків // Франківець. -- 1993. -- № 9 -- 10. -- 1 червня. -- С. 1, 3.