Русальна (троїцька) пісня в запису Олександра Рубця ("Зав’ю вінки та на святки")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Русальна (троїцька) пісня в запису Олександра Рубця ("Зав'ю вінки та на святки")

Русальна (троїцька) пісня „Зав'ю вінки та на святки” в запису Олександра Рубця зацікавила дослідників народної музики¹ незвичною ладовою та ритмічною будовою своєї мелодії, дарма що вона досі залишається одиницею зовсім унікальною (подібно іншим широко відомим його публікаціям, приміром, веснянок „Благослови, мати” або „Вийди, вийди, Іванку”), цілковито позбавленим аналогів, котрі підтверджували б її достовірність (таких не вдалося задокументувати повторно, незважаючи на всі заходи, вжиті в цьому напрямі [25, с. 6-8]). Ось як виглядала дана мелодія в обох виданнях фольклориста - у збірнику обробок для голосу з фортепіано [24, № 37]:

1^а

русальний пісня рубець нотний

Уперше навів її Петро Сокальський як взірець „чистої китайської гами” (якщо не враховувати, згідно із застереженнями дослідника, мелізматичного а" в другому такті та с" в третьому, яке варіантно легко замінюється на d") [26, с. 52]. Тут же вчений попутно висловив вельми далекоглядне припущення про пристосування нотного запису до сучасної тактової системи, наслідком чого наголоси наспіву й тексту припали на слабшу частку такту, що викликало необхідність поставити в кінці фермату.

На думку Климента Квітки, Рубцева публікація „виглядає ізольовано, загадково” [8, с. 70] (див. також [7, с. 49]) , оскільки в добре знаних йому з експедиційної практики русальних наспівах із колишньої Чернігівщини (сюди входив Стародубський повіт, де О. Рубець нібито здійснив свій запис) немає і сліду ангемітонної пентатоніки - для них типовий трихорд b'-d-g' з субквартою d'. І справді, русальні пісні звичайно є вузькооб'ємними, себто не виходять за амбітус квінти, якщо знову ж таки не враховувати „приставлену” субкварту [4, с. 113-122, №№ 1-2, 5-6, 8, 3 і 9; 7, c. 43, 44, 46-47; 2, с. 119-121, таблиці №№ 30-31].

Дещо докладніше К. Квітка проаналізував цю, за його словами, „чудову мелодію” на своїх лекціях у Московській консерваторії, присвячених власне русальним пісням, наскільки можна судити про хід думок вченого на підставі одного з варіантів конспекту такої лекції, опублікованого українською¹ [7, с. 48-49]. На переконання К. Квітки, запис О. Рубця представляє не малоруську пісню, а радше великоруську, бо в українців не було власне троїцьких текстів про „завивання вінків”, за винятком кількох північно-східних районів поряд із Брянською областю, говірки яких є перехідними до білоруських, а тому немає жодних сумнів, що збирач свідомо підредагував фонетику слів. І хоч цей текст укладений восьмискладовим віршем - так само як і його брянські аналоги, однак стародубський наспів суттєво відрізняється від них не тільки широким звукорядом в обсязі нони, але й надзвичайно складною мелоритмічною формою, в якій використовуються три відмінні малюнки, по-різному комбіновані з двох тривалостей - короткої та довгої : R⁶12 12, R⁶112 2 та R⁶2 11 2. Загалом високий ступінь мелодичного розвитку в унікальному Рубцевому записі К. Квітка спробував витлумачити ймовірною альтернативою: або це твір обдарованого індивідуума, що не поширився в народі, або подібні розбудовані мелотипи, панівні в минулому, були цілком витіснені простішими у зв'язку з відмиранням обрядності „зелених свят” [7, с. 49].

І нарешті, Анатолій Іваницький у своїх розборах мелодії, зафіксованої О. Рубцем, подав її, не зважаючи на застереження К. Квітки, як приклад „звертально-спонукальної модальності музичних сигналів магічного призначення” [3, с. 37, 237-238]. На це повинна би вказувати її „фанфарність” і специфіка ладової будови, якій властива перемінність двох рівноправних опор е"-И. Щодо пентатоніки, то на неї, як влучно зауважив аналітик, „слух не реагує: ми її швидше «бачимо», аніж «чуємо»” [7, с. 238].

Отже, дослідники вітчизняної народномузичної творчості прийняли запис О. Рубця за поважний автентичний документ, а тим часом збирач подав в обох своїх збірниках змінену версію первісної транскрипції, яку він опублікував трьома роками швидше.

Як видно, О. Рубець зберіг незмінною звуковисотну лінію у збірникових версіях (пор. з прикладами 1^а-6), зате вважав за потрібне цілком переінакшити в них ритмічний малюнок, чим власне надав їм ту особливу „винахідливість”, на яку звертав увагу своїх студентів К. Квітка. Очевидно, О. Рубця не вдовольнили рішення, прийняті в процесі запису, тож він уже в кабінетних умовах вніс бажані редакційні корективи, аби знайти точніше вираження на письмі того, що збереглося в пам'яті¹. І знову зазнав фіаско, так і не зумівши справитися з ритмікою, надто незвичною для вуха професора сольфеджіо столичної консерваторії початку останньої треті ХІХ століття, - ритмікою у принципі такою ж, як у записі К. Квітки жанрово однорідної „гряної” пісні з околиць Новгород-Сіверського (тепер центру адміністративного району, сусіднього Стародубському)2 [5, с. 81, № 7 нотного додатку С]:

3

А музичну пам'ять О. Рубець мав надзвичайну. За його споминами, він часто слухав у костелі органні імпровізації свого гімназіального вчителя, й одна з них особливо сподобалася юному цінителю, тож на другий день, прийшовши на урок музики, він попросив органіста заграти її ще раз, однак той відказав, що після гри відразу все забуває. Тоді гімназист сам сів за фортепіано та виконав почуту імпровізацію, чим немало порадував метра, який тут же напророчив своєму вихованцеві блискуче майбутнє.

В оригіналі дана мелодія викладена квартою нижче, тут вона транспонована для зручності порівняння.

Її реальний (силабізований) ритмічний малюнок також видається дещо примхливо-вишуканим:

перетягував на одну вісімку третій членик, натомість хор вкорочував останню тривалість у третьому такті коштом невитримуваної віддихової павзи і, навпаки, ферматував передостанній членик скільки ставало сил - так, що на останній склад уже не вистарчало дихання й він випускався. Тож фактично ритмічну форму наспіву творить повторення однотипного 7-часового малюнку:

який походить від базового *V4/R12 12, перетворюваного у двоякий спосіб: або (1), як доказував К. Квітка, спершу дробленням початкової тривалості на дві менші (4=>44), а потім зворотнім видовженням цих дроблень під впливом первісної одиниці числення до рівних їй (44=4 і¹) [б, с. 47]; або (2) простим додаванням ще одного короткого членика, зчаста тут же після першого (4+4 J 4J). Так чи інакше, вказані основні чотиричленики, що інколи проглядають у виписаних окремо відмінах приспіву гряної пісні⁶, мали би лежати також в основі русальної мелодії, наспіваної О. Рубцеві.

У його „польовому” записі півноти з крапками в парних тактах явно не відповідали реальному звучанню - вони були потрібні записувачу тільки задля виповнення згори прийнятого такту на /₄, насправді ж усюди на їхньому місці знаходилися половинні ноти. З іншого боку, „синкопа” в першому такті нових версій з'явилася невипадково¹: О. Рубець добре пам'ятав, що другий членик у співі тривав довше за перший, однак йому, на жаль, не прийшло до голови, що він має справу з розміром, схожим на ⁶/₈. Далі його мусив збити з пантелику інформант, який почав другий такт із дроблення першого членика, викликаного вставкою надмірного сполучника „та”, але пропустив слово „всі” й через це хибно злучив в єдиний розспів чвертку з крапкою та дві шістнадцятки замість того, щоб розбити цю фігуру на два окремі членики, як в останньому такті, схожому за мелоритмічним малюнком і в якому ясно проглядає пульсація тривалостей за схемою „коротка-довга+коротка-довга”. Лишень таким чином оцінювана засаднича ритмічна форма Рубцевої русальної пісні дозволяє відреставрувати її запис зі значною вірогідністю.

Малюнки є засадничими, то злучені з ними вірші мусили б бути чужими своєю базовою 4-складовою структурою, себто гряні та споріднені їм мелодії з V55₂/R||:⁶112 11|112 11:|| мали би належати до перетекстованих, в іншому разі треба признати ці мелоритмічні малюнки не основними, а похідними, і далі вказати на їхню первіснішу форму, якою може виступати лишень *V44₂/R||:⁶2 2 11|2 2 11:|| або *V44₂/R||:⁶112 2 |112 2:||, що абсолютно неймовірно.

1 Редагуючи свій початковий запис, О. Рубець місцями зменшив ритмічні тривалості вдвічі й утричі, але при тому не змінив темп (Не дуже meudKO=Allegro ma non troppo), чим непомітно для себе знівечив характер твору.

2 Цікаво, що з аналогічною проблемою зіткнувся і молодий Микола Леонтович, який цілком поправно з погляду етномузичної граматики транскрибував народну пісню з V66₂/R||:⁸12 1112:||, проте в її хоровому опрацюванні радикально поміняв ритмічний малюнок наспіву, аби хоч якось наблизити його до дійсного рубатного звучання в устах народних виконавців [1; 13, с. 25, № 22]:

4

Та спершу варто ще раз вернутися до звуковисотної лінії, де притягає до себе увагу незвичне закінчення її на третьому ступені звукоряду (h'). Так звичайно завершуються народнопісенні мелодії, що побутують багатоголосно, але для запису заспівані одним виконавцем, який за звичкою відтворив свій голос - верхній, другий за значенням, а не основний - нижній.

У першому з них брак нижнього голосу однозначно засвідчує багатоголосний варіант [19, № 51⁵]:

а в другому потреба в аналогічному доповненні хіба не викликає сумніву. Мабуть, те ж сталося під час записування русальної мелодії О. Рубцем, якому був задемонстрований тільки другий голос. Причому не більше, ніж один раз, про що виразно говорить вище відзначена помилка виконавця в підтекстуванні ритмічного малюнка другого такту, бо якби твір співався повторно, вона була б неодмінно виправлена. Щоб отримати основну мелодію, мабуть, досить викласти терцією нижче наявний запис другого голосу.

Отримана в підсумку реставрація напевно не надто грішить супроти істини (тепер неважко помітити типологічну близькість Рубцевого та Квітчиного записів), біда тільки в тому, що на українсько-білорусько-російському пограниччі, наскільки відомо, немає традиції співати обрядові твори багатоголосно - в цій матерії місцеве виконавство не йде далі випадкових гетерофонних розгалужень. Тож подібна парафраза могла постати лише в якійсь іншій місцевості, де звичка розкладати мелодії на голоси стала буденним ділом, ходячою монетою. Без сумніву, русальну мелодію О. Рубець записав самостійно в числі інших пісень, за його же словами, зібраних влітку 1869 року в центрі Малоросії „в результаті досліджень, здійснених ним за дорученням Августійшої Покровительки Російського музичного товариства” [23], хоч, звісно, Стародубщина й інші терени колишньої Чернігівської губернії аж ніяк не належать до центральних в Україні. Усе ж це зовсім не означає, що збирач у даному разі щось навигадував з географічною паспортизацією - вона певною мірою відповідає дійсності, проте в тодішньому доволі специфічному сенсі. У ті часи, до початку музично-етнографічної діяльності Миколи Лисенка, мало хто утруднювався збиранням фольклору безпосередньо від сільського люду - це робилося, звичайно, від свого собрата-інтелігента, який поповнював власний співацький репертуар, переймаючи його, в свою чергу, від собі подібних за соціальним станом, і локалізувався отакий репертуар майже виключно з огляду на те, що пісня зі схожими словами теж побутувала в околицях, з яких виводився такий реципієнт, дарма що насправді вона звучала там не зовсім так само або цілком інакше. Того популярні в письменному середовищі народні пісні, підхоплені в різних місцях або від інформантів з відмінним тереновим походженням, могли приписуватися збирачем до однієї, добре знаної йому місцевості.

Мабуть, саме таку збирацьку методику застосував О. Рубець, який дійсно відвідав „центр Малоросії” та здобув там потрібні відомості від когось, хто знався на фольклорі рідної Чернігівщини дещо краще за нього самого, дарма що вже довший час проживав у новому для себе краї та глибоко перейнявся його музичними звичаями, культивуючи їх у домашніх умовах. Це, скажімо, міг бути хтось із родини збирача, що виріс в одному з маєтків Рубців під Стародубом і згодом переїхав у якийсь із центральних українських регіонів (хоча б у м. Умань, де колись батько О. Рубця в чині генерал- майора служив управителем п'ятьох округів Київського та Подільського воєнних поселень козацтва і де раптово помер 1857 року) або хтось з подібною долею серед його земляків, або й численних учнів (учениць) славного професора музики багатьох санкт-петербурзьких навчальних закладів. У кожному разі лишень у той спосіб спроможний був виникнути неповторно оригінальний зразок суто східнополіської русальної мелодії з центрально- українськими особливостями, що збудив живий, хоч і, на жаль, марний інтерес кількох поколінь дослідників вітчизняного музичного фольклору...

Література

1. Відділ рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. - Од. зб. І-36290 (Фонд Миколи Леонтовича).

2. Земцовский И. Мелодика календарных песен / Изалий Земцовский. - Ленинград, 1975.

3. Іваницький А. Українська музична фольклористика / Анатолій Іваницький. - Київ, 1997.

4. Іваницький А. Хрестоматія з українського музичного фольклору / Анатолій Іваницький. - Київ (Вінниця), 2008.

5. Квитка К. Избранные труды: В 2 т. / Климент Квитка. - Москва, 1971. - Т. 1.

6. Квітка К. „А.В. Финагин. Русская народная песня <...>” / Климент Квітка // Музика. - 1924, №№ 1-3. - С. 44-49.

7. Квітка К. Вибрані статті: У 2 ч. / Климент Квітка. - Київ, 1985. - Ч. 1

8. Квітка К. Первісні тоноряди / Климент Квітка // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. 1926. - Вип. 3. - С. 29-84.

9. Квітка К. Українські народні мелодії / Климент Квітка. - Київ, 1922.

10. Клименко І. Прийом „додавання” у силаборитмічних формулах обрядових пісень західного порубіжжя Українсько-Білоруського мелоареалу. Частина 1: Семискладники Західної Галичини / Ірина Клименко // Етномузика. - Львів, 2012. - Число 8. - С. 56-95. - (Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. - Вип. 28).

11. Колесса Ф. Мелодії українських народних дум: У 2 серіях / Філарет Колесса. - Львів, 1910. - Перша серія. - (Матеріали до української етнології / Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. - Т. ХІІІ).

12. Конощенко А. Українські пісні з нотами: У 3 сотнях / Андрій Конощенко. - Одеса, 1902. - Сотня друга.

13. ЛеонтовичМ. Музичні твори: У 8 зб. / Микола Леонтович. - Харків, 1930. - Зб. 2.

14. Луканюк Б. До суперечок навколо музично-етнографічної спадщини Олександра Рубця/ Богдан Луканюк // Вісник Львівського університету. - Львів, 2013. Серія: мистецтво. - Вип. 12 (у друку).

15. Луканюк Б. Про типізацію вітальних форм / Богдан Луканюк // Вісник Львівського університету: Серія філологічна. - 2010. - Вип. 43. - С. 255-271.

16. Луканюк Б. Ритмічне варіювання / Богдан Луканюк // Сьома конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель: Матеріали. Львів, 1996. - С. 3-18; його ж, Аплікація // Етномузика. - Львів, 2011. - Число. 7. - С. 71-78. - (Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. - Вип. 27); його ж, Ритмічна варіаційність: Інтерполяція // Вісник Львівського університету. - Львів, 2011. - Серія: мистецтво. - Вип. 10. - С. 99-113.

17. Мишанич М., Луканюк Б. Народна вокальна творчість Львівщини: У 2 ч. і 2 кн. / Михайло Мишанич, Богдан Луканюк. - Львів, 1985. - Ч. 1, кн. 1. Машинопис, депонований у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України. - Од. зб. 33135/1-2 муз.

18. Мишанич М., Луканюк Б. Народна вокальна творчість Львівщини: У 2 ч. і 2 кн. / Михайло Мишанич, Богдан Луканюк. - Львів, 1987. - Ч. 2. Машинопис, депонований у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України. - Од. зб. 33135/3 муз.

19. Поточняк А. Весілля на Вороняках: Мелотипологія / Антоній Поточняк // Дев'ята конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько- володимирських) та суміжних земель: Матеріали. - Львів, 2010. - С. 48-49.

20. Роздольський Й., Людкевич С. Галицько-руські народні мелодії: У 2 ч. / Йосиф Роздольський, Станіслав Людкевич. - Львів, 1906. - Ч. 1. - (Етнографічний збірник / Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. - Т. XXI).

21. Рубец А. Несколько слов о малороссийских народных песнях / Александр Рубец // Музыкальный сезон. - 1869, № 2 (6 ноября). - С. 1-2, № 3 (13 ноября). - С. 34; № 6 (4 декабря). - С. 4.

22. Рубец А. Сборник украинских народных песен: У 5 вып. / Александр Рубец. - Санкт-Петербург, 1872. - Вып. 2.

23. Свитова К. Народные песни Брянской области / Клавдия Свитова. - Москва, 1966.

24. Сокальский П. Русская народная музыка / Петр Сокальский. - Харьков, 1888.

25. Яцків Ю. Підгірянсько-бойківське пограниччя на Бойківщині: Дипломна робота / Юрій Яцків. - Львів, 1996. Рукопис, зберігається в Проблемній науково- дослідній лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка.

Размещено на Allbest.ru