Темброво-виражальні засоби як здобуток виконавського мистецтва гри на саксофоні в другій половині XX століття : технологічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Темброво-виражальні засоби як здобуток виконавського мистецтва гри на саксофоні в другій половині XX століття : технологічний аспект

Виконавська практика саксофоністів передбачає володіння різноманітними і особливими прийомами гри, які застосовуються зазвичай у сольних і ансамблевих творах. Ці прийоми не тільки істотно збагачують звукову палітру інструментів, привносячи в музику незвичні колористичні ефекти, яскраві звукові поєднання, експресію та емоційний настрій, а й є важливим показником професійного рівня сучасного виконавця на саксофоні, характерними ознаками його ігрової техніки, яка відповідно до сучасної музики формує особливий стиль виконавської творчості й музичного мислення . Мета статті - охарактеризувати темброво-звукові можливості саксофона у контексті сучасних композиторських пошуків.

Основні темброво-звукові властивості інструментальної виразності передусім пов'язані з акустичними характеристиками, які впливають на формування тембру музичного інструмента: частота звукових коливань, їх тривалість, інтенсивність, особливості спектрального складу, напрям руху звукової хвилі до слухача. Цим акустичним параметрам відповідають суб'єктивно сприймані нами властивості звука: його висота, тривалість, гучність, темброва насиченість, розташування джерела звука. Згодом ці властивості звука, які об'єктивно існують, реалізуються в музичному творі у вигляді нетрадиційних виконавських прийомів, які несуть певне художнє навантаження.

Таким чином, завдяки об'єднанню в одному звуці цілого комплексу подібних елементів створюється темброво-звукова модель. Виникаючи як результат взаємодії різних фізичних характеристик звука, що визначають його багатовимірне єство, темброво-звукова модель при тому набуває певного художнього значення .

За багатовіковий період розвитку саксофона відбувся вибір технічних і колористичних прийомів, які згодом органічно вплелися у процес виконавського та композиторського мислення. Виникнувши спочатку як окремо взятий експеримент, ці музичні новації згодом перетворювалися на постійний атрибут тієї або іншої виконавської школи. Згодом одні прийоми зберігалися, інші відсіювалися, наслідуючи своєрідну моду на певну барву звучання.

Відповідно до фізичних і музичних властивостей звука, в поняття темброво-звукової моделі можуть входити такі елементи виконавської практики на саксофоні:

- темброве забарвлення звука;

- звуковисотні характеристики звучного (озвученого) діапазона інструмента та пов'язані з цим уявлення про регістри;

- ефекти об'ємного звучання (vibrato і frullato);

- ефекти спектрального звучання (flageolets);

- динамічні можливості звуків у різних регістрах;

- реалізація можливостей довготи звучання (артикуляція, штрихи, швидкість звуковидобування).

Темброве насичення звука як фізичне явище залежить від інтенсивності й характеру коливань звукової хвилі і належить до основоположних властивостей музичного інструмента. Різноманітність тембрових барв і півтонів така ж велика, як і кольорових відтінків, які можна розрізнити на полотнах видатних живописців. Більшість дослідників наголошують на тому, що сприймання інструментальної барви індивідуальне, хоча й спирається на об'єктивні акустичні закони темброутворення.

Б. Бартолоцці, класифікуючи темброве забарвлення одинарних звуків, оперує комбінаціями з чотирьох визначень: dark, light, closed, open (темний, світлий, закритий, відкритий) . Проте на практиці виявляється, що багато сучасних композиторів під час написання своїх партитур, незважаючи на відмінності в сприйманні художньої змістовності кожного окремо взятого інструментального звука, керуються тими самими принципами поєднання камерно-інструментальних тембрів. До того ж характер звучання саксофона в уявленні виконавця пов'язаний з художніми завданнями, які зумовлені стилем і жанром камерно-інструментального полотна. З цього приводу англійський інструментознавець Дж. Браймер зауважує, що виконавець на саксофоні може змінювати забарвлення тону від «м'якого оксамитового» до «важкого сталевого звучання» . Таким чином, якщо композитор володіє основним спектром темброво-виражальних барв, то виконавець своєрідно варіює їх відтінки й півтони, застосовуючи відповідні інноваційні виконавські прийоми.

Часто натрапляємо на вказівки щодо забарвлення, насиченості тону в камерно-інструментальних творах сучасних українських композиторів. Зокрема, у творі В. Рунчака «Hosi'anna - музикантам, яких немає з нами..., вже і ще» для двох саксофонів, ударних та фортепіано композитор актуалізує широку палітру тембрових відтінків, інтенсивності звучання та колориту. З іншого боку, митець означує найточнішу партитуру тембрових настроїв, використовуючи словесні позначення.

Один із найпоширеніших прийомів у сучасному камерно-інструментальному виконавстві - це темброве перефарбування звука або bisbigliando (темброве тремоло).

Тембральне перефарбування звука - один зі способів «розфарбовування» мелодії. Цього разу для саксофона використовуються додаткові так звані альтернативні аплікатури і флажолетні звуки, які спричиняють більшу відмінність у тембрі між нотами в межах тієї самої октави. Перефарбування тембру або bisbigliando (темброве тремоло) на саксофоні здійснюється чергуванням звичайних і флажолетних звуків, а також за допомогою додаткових (допоміжних) аплікатур, хоча не на всіх звуках відтворення цього прийому є однаково успішним .

На саксофоні прийом зміни тембру широко уживаний і досягається за допомогою використовування так званої допоміжної аплікатури. Прийом тембрового перефарбування (bisbigliando) можна застосовувати на різних звуках, з почерговим застосуванням різних клапанів інструмента. Темброве перефарбування звука може припускати зміну двох або кількох аплікатур, тобто бути монохромною або поліхромною. Зміна забарвлення можлива за рахунок нот, які виконуються як за допомогою альтернативної аплікатури, так і передуванням (флажолети і акорди). Bisbigliando на саксофоні може поєднуватися зі зміною звукового забарвлення в різних метричних варіантах (з прискоренням або уповільненням, з точним або вільним метричним малюнком) і з варіантами динамічного розвитку.

Діапазон саксофона залежить від його технічних характеристик і значною мірою від професіоналізму виконавця. Історія розвитку виконавської практики на саксофоні - це історія освоєння нових звуковисотних горизонтів. Діапазон інструмента залежить від конструкції інструмента і від майстерності виконавця. З часом (з позиції історичного розвитку саксофона) змінювалися уявлення про межі діапазону, з'являлися додаткові хроматичні ноти. У сучасній виконавській практиці існує аплікатура для прийнятного звучання, проте навіть якість взяття тієї чи іншої ноти залежить не тільки від майстерності виконавця, а й від конструкції інструмента.

Уявлення про звучання того або іншого регістра сак-софона додають внутрішньої художньої наповненості кожній ноті його діапазону. І якщо поняття діапазону стосується швидше технічних характеристик у виконавській практиці на цьому інструменті, то уявлення про регістри у межах діапазону додає останньому внутрішнього виражального змісту. У новітніх інструментальних техніках має значення не тільки темброва природа окремо взятого регістра, а й різноманітність забарвлень, доступних під час інтонування будь-яких нот у діапазоні саксофона.

Методи, які темброво «прикрашають» мелодію в XX ст., передбачають використання klangfarbenmelodie , складно орнаментовані ноти, glissando, трелі та tremolo. Klangfarbenmelodie дослівно означає «темброва мелодія». Зважаючи на те, що тембральні перетворення одного звука можуть сприйматись як еквівалент мелодичної послідовності, сучасні композитори перетворюють темброво-звукове забарвлення на структурний елемент музичної композиції. На думку Б. Бартолоцці, «саксофон володіє багатим запасом звукових засобів, з яких можна створити шенбергівські “тембри інших вимірів” засобами одного інструмента» . Передумовою для подібного використання саксофона слугує дуже тонка, властива тільки дерев'яним духовим інструментам диференціація у звучанні регістрів. Темброва орнаментація постає перед нами двома різними гранями: як темброва орнаментація і як висотна орнаментація, завдяки її атональному характеру звуки радше не зіставляються, а протиста-вляються, створюючи таким чином контрастні один щодо одного темброво-звукові характеристики .

Складно орнаментовані ноти можуть виконуватись як у швидкому, так і у повільному темпах; окрім того, в нотації можуть бути виписані переходи від швидкого темпу до повільного або навпаки. Звуки можуть виконуватися су-цільним потоком або з паузами (переривчастим потоком).

Це - невеликі групи нот, наприклад форшлаги і складно орнаментовані мелізми, просторово протяжні потоки послідовно спрямованих орнаментованих звуків або хаотичні групи нот: складно орнаментовані grupetto. Звучання складно орнаментованих нот може бути ускладнене різними варіантами інструментального забарвлення, такими як флажолети, frullato, варіанти роботи з динамікою. Таким чином, в основу тембрової орнаментики покладено розмаїття тембрових відтінків інструментального забарвлення, що досягається зіставленням окремих колористичних прийомів, або звучання різних інструментальних регістрів.

Поняття орнаментики, іншими словами, прикрашання основної мелодії, в сучасній камерно-інструментальній музиці модифікувалося в темброву орнаментику, тобто у використання колористичної прикраси інструментального голосу . Крім того, інструментальний голос може прикрашатися складно орнаментованими нотами, які в сучасній композиції поєднуються з різними варіантами тембрового перефарбування, пов'язаного зі зміною регістрів або інших колористичних прийомів, що впливають на забарвлення звука (штрихи, frullato, vibrato, флажолети, динамічні відтінки). Складно орнаментовані ноти можна класифікувати за просторовим розміщенням в інструментальному голосі, швидкістю виконання, уривчастістю виконання, формою (форшлаги, мелізми, gruppetto, звукові потоки) та напрямом руху.

Нині у виконавській практиці на саксофоні широко застосовуються виконавські прийоми, які розкривають багаті можливості для специфічних тембрових ефектів. Скажімо, змінити звучання інструмента можна за допомогою специфічної роботи амбушюра (амбушюрні ефекти). Специфічна робота амбушюра передбачає взяття whistle tone . Whistle tones додають звучанню ніжності і м'якості у високому регістрі, можуть братись як окремими звуками, так і звуковим потоком. Можливим є також перехід у виконавському процесі від whistle tones до традиційного звучання інструмента й назад. Варіантом whistle tone можна вважати residual tones (залишкові тони), під час виконання яких струмінь повітря ніби спрямований упоперек амбушюрного отвору.

До подібних ефектів на саксофоні відносимо зворотний хід атаки або розпад ноти, коли послідовність трансформацій під час виникнення звука відбувається у зворотному порядку: нота починається з атаки дихання, по тому слідує повільне crescendo, далі - різкий удар язиком.

До власне колористичних ефектів, що створюють окремі темброво-звукові структури, можна віднести такі прийоми, як: цокання язиком за повного затуляння губами отвору з одночасним натисненням клапанів; «видування» повітряного стовпа з інструмента з повністю затуленими клапанними отворами без отримання звуків певної висоти, що створює ефект шуму вітру; імітація сміху за допомогою поштовхів діафрагми . Різноманітність ефектів залежить від фантазії і уяви композитора й виконавця.

Таким чином, ефекти тембрального забарвлення звука слід розділити на:

- амбушюрні (whistle tones та їх похідні, що надало звучанню саксофона додаткових тембрових елементів),

- аплікатурні (ударні ефекти, гра з цілковито закритим клапанним механізмом);

- механічні (використання сурдини, гра на різних частинах інструмента та інші вигадки виконавців і композиторів).

Темброві ефекти лише доповнюють природні можливості, закладені в музичний інструмент його виробником. Визначення «шум» відносно саксофона варто застосовувати украй обережно й вибірково, оскільки навіть slap, хоча й використовує ефект від удару клапана, проте призвукам, які народжуються з нього, притаманні забарвлення і висота, закладені в інструмент його творцем.

Виконавський ефект вокальних звуків досягається видобуванням звуків за допомогою голосових зв'язок одночасно з грою на саксофоні. Техніка цього прийому не складна, незважаючи на вимогу точної висоти. Горлові м'язи мають бути в розслабленій позиції. Як і в ефекті багатозвуччя, природною є відмінність тонів. Запис прийому зазвичай здійснюється на двох рядках нотного стану, де у верхньому рядку записується партія саксофона, а в нижньому - спів (вокальні звуки).

У другій половині XX ст. з'явилася можливість введення в партію саксофона-соло поліфонічного елемента як поєднання одночасно кількох звучних голосів. Цей ефект doubletone досягається, якщо виконавець одночасно з грою на інструменті співає. Через різну колористичну природу людського голосу і голосу дерев'яного духового інструмента можна говорити про те, що під час використовування цього виконавського прийому виникає елемент тембрової поліфонії. Doubletone цього разу можна протиставити ефектам multiphonics, багатозвуччя яких згладжується тембровою одноманітністю. Уперше з'явившись у джазових музикантів, doubletone потім застосовувався у сучасній камерно-інструментальній музиці.

Doubletone своєрідно проводить межу між співом «басом» і фальцетом, безперервно і переривчасто, з різними динамічними градаціями, зі зміною висоти звука, з використанням glissando в поєднанні з відповідними прийомами гри на інструменті. Цікавий акустичний результат досягається, коли виконавець співає в унісон або октавою нижче звучання інструмента. Під час виконання основного голосу можна привносити елемент тембрової поліфонії завдяки одночасному вимовлянню тієї або іншої мовної фонеми. Цікавим прийомом є одночасне прочитання або проспівування словесного тексту, завдяки чергуванню різних звуків змінюються атака й тембр інструмента і народжується вельми оригінальний синтез музичної та людської мови.

Отже, у другій половині ХХ століття активізується тенденція до розширення звукових можливостей інструментарію, що розповсюджується на всі без винятків види інструментів. Отримання нових звукових комплексів досягається за допомогою нетрадиційних виконавських засобів та прийомів гри. Стосовно саксофона, зазначимо, що багаті внутрішні ресурси інструмента дають змогу відтворювати більшість специфічних темброво-звукових ефектів, не звертаючись до кардинальної перебудови інструмента або штучної обробки звука.

З іншого боку, більшість камерно-інструментальних творів за участю саксофона часто створюються композитором у тісній співпраці з виконавцем. У багатьох випадках саме виконавці сприяли впровадженню нетрадиційних тем-брово-звукових прийомів до музичної практики . Практично у всіх цих творах можна знайти найрізноманітніші виконавські прийоми, які дають можливість композиторам підкреслити сучасність музики, а виконавцям вийти на новий виток професійної майстерності.

Сам процес формування сучасних темброво-виражальних можливостей гри на саксофоні відбувається поступово, що пов'язано із загальними тенденціями розвитку музичного мислення від інтонаційного до тембрового, колористичного, сонорного усвідомлення звука, до безумовної перемоги колористичного, часом епатажного звучання в сучасному камерно-інструментальному виконавстві. Наголосімо на основних темброво-звукових особливостях саксофона, які дали можливість утілити широку сонорну шкалу композиторських пошуків, а саме:

- модифікації саксофона протягом ХХ ст. (розширення акустичного каналу інструмента, зміни мундштуків для формування різножанрових типів звучання виконуваної музики тощо);

- високих сучасних вимог до звучання саксофона, зумовлених технічним удосконаленням інструмента і глибоким та урізноманітненим композиторським темброво-звуковим рішенням власної композиції;

- об'єктивних фізичних досліджень виконавських можливостей у керуванні звучанням інструмента та динамічних можливостей (автор цієї статті, здійснивши такі експерименти, створив таблиці із аплікатур для виконання на саксофоні мікрохроматизмів, мікроінтервалів та акордових послідовностей, які застосовуються у сучасній музиці за участю саксофона і потребують глибоко індивідуального виконавського підходу).

Отже, розвиток саксофона на темброво-виражальному еволюційному шляху протягом ХХ ст. відбувся, з одного боку, завдяки удосконаленню інструмента загалом та окремих його компонентів, а з другого - прогресивному розвитку професійної майстерності та виконавської культури, зазвичай безпосередньо пов'язаними зі становленням художньо-естетичних вимог, якими позначений музичний універсум другої половини ХХ ст.

Література

саксофон композиторський музичний

1.Апатский В. Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства : учебник [для студ. высш. уч. завед.] В. Н. Апатский. - К. : НМАУ, 2006. - 342 с.

2.Беговатова М. А. Современное исполнительство на саксофоне в аспекте расширения звуковых возможностей инструмента [Электронный ресурс] : автореф. дис. ... канд. искусст- вовед. : спец. 17.00.02 Музыкальное искусство / Беговатова Мария Андреевна ; Казанская гос. акад. им. Н. Г. Жиганова. - Казань, 20І2. - 26 с. - Режим доступа: http://dissers.ru/avtoreferati- kandidatskih-dissertatsii1/a510.php

3.Диков Б. О штрихах духовых инструментов / Б. Диков, А. Седракян // Методика обучения игре на духовых инструментах: очерки. - Вып. 2. - М. : Музыка, 1966. - С. 182-210.

4.Иванов В. Современное искусство игры на саксофоне: проблемы истории, теории и практики исполнительства: Автореф. дис... д-ра искусствовед. : 17.00.02 / Владимир Дмитриевич Иванов ; Моск. гос. консерватория. - М., 1997. - 40 с.

5.Мартышева М. В. Тембровое поле скрипача [Текст] / М. В. Мартышева. - СПб. : Композитор, 2010. - 44 с.

Размещено на Allbest.ru