Світський образ людини та його відображення в літургійній музиці

У цивілізації існують історичні проблеми і глибокі невизначеності відносно світського і релігійного поглядів на музично-духовну складову природи людської особи і драматичних поворотів історії. Релігійно-антропологічний підхід сприяв тому, що людина зуміла гранично виразити і виявити себе волею Господа. Метою такого підходу є прагнення звільнитися від часових відхилень і драматичних поворотів історії. Світський антропологічний підхід тісно пов'язаний з історичним розвитком і постійно змінною історичною діалектикою, у світському культурному просторі проблема духовності людини виходить з дій самої людини. В цьому відношенні світський образ сучасної людини в музиці формується під впливом історичних творів, тобто людських, як авторитетних джерел. Людство характеризується тим, що само створює духовно-музичні цінності, які не виходять за рамки конкретного періоду часу і створені людиною за час її життя на цьому світі. Останнім часом у сфері суспільної свідомості виникло бажання оживити духовну сторону своєї культурної спадщини і підтвердити, що вона має своє слово, своє вираження для представлення свого власного розуміння зв'язку людської природи в часі з вічністю. Більш того, релігійне коріння культури, зокрема музичної, повинне розглядатися як смисловий центр, який приводить в рух життя, а само поняття “життя” сходить до Бога, до Творця всесвіту. Божественний зв'язок людини з часом і вічністю розкривається через поетичне слово і сакральну музику.

При всій могутності своїх можливостей музика у всі часи вчилася у поезії. Якщо уважно вслухатися в звучання музичного твору, навіть чисто інструментального, можна розрізнити фрази і речення, вигуки і зітхання - все те, що є приналежністю людської мови. Поезія і музика завжди нерозривно пов'язані. Так свою ритмічну організацію і музичну термінологію: співзвуччя, гармонію, інтонацію, поезія узяла в музики: “слово співає, а музика сповіщає” (М. Лосський). І література, і музика впливають на людину через емоції, а якщо при цьому ще і відбувається спілкування людини з Богом, то союз цей є потужним засобом впливу на духовний світ людини. Така єдність слова і музики відбувається у співах головного богослужіння Православної церкви - Божественній літургії. Виражаючи піднесену духовність, якою сповнюється релігія, і завдяки художній дії, ці музичні твори отримали додатковий чинник впливу на духовний світ людини. У богослужінні музика наділяється божественною енергією, силою архетипу і набуває значення сакрального символу. Музика запрошує людину в горній світ, при цьому вона повинна відповідати тому, до чого запрошує людину. Якщо людина міняється в Літургії, то вона інакше бачить себе і світ і тому літургійні співи - критерій плідності таїнств. Музика повинна стати тією реальністю, яка перетворює натовп на єдину спільноту.

Слово “літургія” в перекладі з грецької - всенародна справа, суспільне служіння, головна подія, довкола якої розвивалося життя людини. З ним асоціюється явище “ангелоподібного” співу”, який проникає в духовну сутність людини. Незважаючи на те, що література і музика істотно зв'язані між собою, їх взаємодія завжди була складною, особливо в періоди зміни культур в історії. Коли говорять про ті або інші історичні епохи, мають на увазі лише умоглядне розділення безперервного процесу історії на якісь певні відрізки. Ці історичні фрагменти визначаються на підставі якихось значимих відмінностей між ними, що встановлюються шляхом акцентування уваги на якихось їх виділених ознаках. Якби не було таких відмінностей, ділити історію на епохи не мало б сенсу. Ідея періодизації історії випливає з факту несхожості одного відрізка часу з іншим за сукупністю ознак, і бажання якось систематизувати ці відмінності. Підстави для такої періодизації можуть бути різними, узятими з різних сфер життя. Своєрідну теорію людської історії як послідовної зміни цивілізацій запропонував П. А. Сорокін. Соціокультурою він називає “той суперорганічний світ, той новий всесвіт, створений людиною” [14, с. 38]. П. Сорокін говорить про те, що в будь-якому суспільстві існує характерна система цінностей, яка є “регулювальником людської діяльності, від неї залежать думка, творчість і вірування індивідів кожного суспільства” [14, с. 38]. Також Сорокін вважає, що через “приховані в свідомості індивідів культурні якості (значення, норми, цінності)” [14, с. 38] можна виявити тривалі культурні цінності людства. Таким чином, немає нічого дивного в тому, що сьогодні виникають правомірні питання: яка наша літургійна спадщина? Надихає і чи залучає людину сьогодні церковне Богослужіння? Як розвивається церковна музика, і яке значення вона має для сучасної людини?

Основний напрям сучасної літургійної музики полягає в “дусі”. Закономірність староруської церковної музики, яка була виключно монодичною, випливала з ідеї ангелоподібного співу. У тексті Літургії сказано: “І даждь нам едиными усты и единым сердцем славити и воспевати пречестное и великолепное имя Твое!”. У церковному співі переважало сакральне начало, а з появою багатоголосого партесного співу прийшло начало естетичне. У жодному разі не можна заперечувати високої художньої цінності григоріанського хоралу, збагаченого музичним і поетичним матеріалом, що привертає віруючих. Кардинальне питання полягає навіть не у вказівці історичного становлення, а в базовому розумінні літургії. Професор Свято-Сергіївського православного богословського інституту в Парижі, священик Микола Лосський, спираючись на практику різних, переважно східних Церков, намагається дати відповідь на це питання. Літургійна музика подібна до моментів вдиху і видиху, які забезпечують життєдіяльність будь-якого організму. “З точки зору церковного життя всякий час, так або інакше, є літургійним, оскільки кожну хвилину людина покликана бути “зверненою до Бога”, а не замикатися на самій собі” [7, с. 47]. Оскільки все життя віруючої людини має бути літургійним, християнське богослужіння за своєю природою, структурою і змістом повинно бути розкрито Церквою, без повернення до неї, тобто воцерковленння, немислиме духовне відродження. Люди, які переступили поріг храму, мають бути охоплені єдиним поривом і спрямовані до однієї мети, а завдання музики - підсилити ці відчуття. Церква в загальноприйнятому значенні зарахована до загальної категорію - “установа”, яка має негативне значення, оскільки втілює силу і владу, що є аналогом свободи. У релігійному розумінні свобода - це “енергія самовизначення особи у ставленні до етичного закону, який визначає духовний стан людини, її прагнення до божественної гармонії (добра) або дисгармонії (зла)” [12, с. 274]. Віра у слідуванні Ісусу стає лише на бік свободи, а отже, церкву краще вважати антиінституційною. Зіткнувшись із суперечністю людських уявлень про світ, філософсько-рефлективний розум усвідомлює проблематичність людського пізнання і існування світу, спонукає людину “ставити під знак питання саму себе і зрозумілу для неї дійсність світу” [5, с. 204].

“Свобода людини - її екзистенція. А це випливає з очевидності Бога, оскільки очевидність свободи є показник очевидності Бога” [2, с. 221]. З цього виходить, що і богослужіння не може бути частиною якої-небудь установи, але несе в собі надії і новий реалізм, а літургія розуміється як інструмент нового обітовання. Великого значення в цій новій концепції набуває музика. Збуджуюча сила співу несе в собі ентузіазм і переконливість, які не можуть бути більше досягнуті іншою музикою. В той же час вона формує самосвідомість людей, тому що сповнене духом визнання глибше і ефективніше, ніж лише теорії або мислення, духовне пізнається духом, духовним оновленням. Абсолютно свідомо формується нова “солідарність”, через яку формуватиметься новий народ, який досі називається “народом божим”, але “божим” зараз вже лише з історичним відтінком. Нині втомлені і духовно знесилені душі відвертаються від “духовних енергій музики... і пристосувавши її до свого стану, хочуть чути її неодмінно в естрадній обробці, щоб утомлений дух продовжував солодко дрімати під гіпнотизуючий ритм ударних” [10].

Проаналізуємо цінності, які стали визначальними в новій літургійній свідомості. З одного боку, це підозріле ставлення до церкви як “установи”, яка обіцяє свободу і право на людську гідність. Тому питання про реальну суть людської свободи є спірним. З іншого боку - ця суперечка повертає людину до її сущого коріння, тому що в літургії йдеться дійсно про свідомий порятунок і можливість дістати доступ до справжньої свободи. Церква занурена в ритм чекання і зустрічі, де Божественна літургія сполучає віруючих в єдину душу. Літургія - дійсне здійснення молитви Господа Ісуса Христа до Небесного Батька: “Да вси едино будут. да будут едино, якоже и Мы” (Ін. 17, 21, 11). Божественна літургія, або Євхаристія - подяка Господу за порятунок роду людського, і вона здійснюється заради людини. Коли в церкві християни причащаються Тіла і Крові Христа, відбувається з'єднання з Богом, з'єднання іманентного і трансцендентного, свята і повсякденності, святого і сакрального, завдяки чому досягається метанойя, відбувається радикальна перебудова мислення в житті людини, що повертає її до Бога (О. В. Нестерук). Змінюється ставлення до життя і сама людина безповоротно змінюється. Метанойя повертає людину “до себе” (С. С. Хоружий), “до особистісного пізнання досвіду” (О. В. Нестерук), у цілісній структурі якого музичний досвід будить те начало, за допомогою якого можливе збагнення Вищих сенсів. Одна з фінальних тез “Еннеад” стверджує: “Душа приходить до самої себе. Але бути властивою лише самій собі. означає для душі обернутися в щось, настільки ж вище, ніж суть, як і Бог” (Enn. VI. 9, 11). Теоретик музики Боецій вважав, що саме Бог дав світу гармонію, щоб “досконалі частини злилися в досконале творіння” [15, с. 41]. Як і багато мислителів давнини, Боецій ототожнював поняття гармонії і музики, наприклад у зворотах “гармонія сфер” і “музика сфер” [15, с. 42]. Музика здатна привести до мудрості і набуття гармонії, але для цього людині необхідно поєднати свій розум і свої відчуття при сприйнятті музики. “Ці ідеї Боеція не втрачають своєї актуальності, вони являють собою приховану програму діяльності для кожного композитора, який має бути філософом, за великим рахунком. І всі справжні композитори свідомо або інтуїтивно прагнули і прагнуть до цього” [15, с. 65]. Гармонія звуків закладена в богослужебному співі, який глибоко відповідає духу людини, що молиться, настільки тісно пов'язаний із словом, що можна говорити тут про “об'єктивізацію” голосу, яка стирає або повністю долає всякий елемент індивідуальної чуттєвості” (Н. Лосський), “суб'єктивну реакцію” (єпископ Іларіон Алфєєв), “особисті враження з приводу псалма” (Микола Осоргін) того, хто співає або читає. Інтенсивність звучання голосу “стирає” мелодію, дозволяє здолати об'єктивність настільки, що кожен склад, кожне слово абсолютно зрозумілі всім присутнім, піднесені інтонації народжують розчулення і з'єднують зі Світом Горнім. Але сучасні складання співів інтерпретуються згідно з індивідуально-авторським стилем композитора, його баченням структурно-логічних завдань, які не завжди досягають поставленої мети, - “приводити душу людини в піднесений настрій” (В. Мартинов). Виникає питання: де межа цієї єднальної нитки музики і душі людини, і якою мірою вона удержує провідні тенденції нового часу?

Висловимо припущення, що сьогодні ясно відчувається схильність композиторів-професіоналів до пошуку “самобутньо національного” стилю, тематика розширюється і збагачується новими й індивідуальними композиторськими рішеннями. “Більш того, “той органічний стиль музично-поетичних засобів, який виник на початку століття в творчості ряду композиторів, чия музика широко виконується і високо цінується, набуває нові форми в авторських стилях російських композиторів” [1, с. 131]. О. Д. Кастальський, російський радянський композитор, говорив, що “храм є храм, а не концертний зал і не вулиця”, і він при цьому чітко сформулював свою думку: “Строгий стиль музики допоможе справі мало, - потрібне строге ставлення композитора до себе і до свого завдання” [1, с. 125]. Багато сучасних композиторів здійснюють цю ідею на практиці. Наприклад, “Російські пристрасті” О. Ларіна, “Пристрасті за Матвієм” митрополита Іларіона, духовні концерти В. Довганя, “Знамення” А. Мікіти, “Христос Воскрес з мертвих” В. Ульяніча та ін. Володимир Мартинов є одним з таких сучасних авторів, який пише музику на богослужебні тексти. Сучасне мистецтво “перетворилось на певну культурну рутину, яка лише відтворює класичні зразки, тобто все це перетворилося на дещо таке, що Пригов визначав поняттям “художній промисел” [9, с. 6]. Так, серед таких “збуджуючих” творів В. Мартинова на духовну тематику зазначимо “Апокаліпсис”, “Плач Ієремії”, “Реквієм”, які виконуються хором, але відносно мови виконання В. Мартинов категоричний: “Церковнослов'янська мова - це мова сакральна. Якщо ми візьмемо навіть пушкінський переклад молитви Єфрема Сіріна і порівняємо її з молитвою Єфрема Сіріна, ми побачимо цю різницю... Літературна пушкінська мова не створена для передачі духовних істин. Це мова світська. Вона дуже добре описує відчуття, думки, філософські концепції, але для вираження богословських положень вона мало пристосована. Це робиться очевидним, якщо порівняти синоїдальний переклад молитви” [3, с. 65]. Зокрема, музика В. Мартинова вимагає від слухачів не пасивне “слухання”, а проживання в реальному часі і веде до “соборності”.

Отже, виходячи з вищесказаного ми можемо відповісти на наше питання - завжди повинен існувати нерозривний зв'язок між літературою і музикою, і на прикладі творів В. Мартинова можемо сказати це зі всією очевидністю. “Співаюче слово - це полюс духовного Іншого, воно стоїть за протяжністю і динамікою відчуття, що пробуджується і організовує його довкола себе, направляючи лінію його освітленості” [4, с. 249]. Ми повинні мати на увазі, що в біблейському сенсі слова - це більше ніж просто мова, лексика, це ще і творчий факт. Також це означає, що “слово” - це більше, ніж ідея, це дух, який показує, пояснює і звільняє. Тим самим раз і назавжди визначається призначення відношення християнської літургії і Слова: ясність і тверезість. Цей закон є важливим для літургійної музики і його слід розуміти так, що музика, яка служить для “поклоніння в дусі і в істині” не може бути ні суб'єктивним відчуттям блаженства, ні легковажною веселістю, а відповідати загальному духовному і вкрай тверезому посланню.

То, як музика стає вірою, є частиною втілення Слова. Якщо в музиці відбувається злиття обох втілень - віра і Слово - це відповідає основним антропологічним і богословським формам. Таке повідомлення може здаватися відрізаним від музичної дійсності. Але пригадаємо про що говорить Сократ у “Федрі”: “Найбільші для нас блага виникають з шаленства” [13, с. 152]. Для буденної свідомості ця фраза повинна звучати як парадокс. Платон уточнює свій парадокс: “правда, коли воно (шаленство) наділяється нам як божий дар”. Потім він виділяє “чотири типи цього “божественного шаленства”, які є “божественним відхиленням від того, що зазвичай прийняте”. За Платоном є чотири типи позитивно оціненого безумства: аполлінійське (пророкування), діонісійське (телестичне, або ритуальне), музичеське (поетичне) і еротичне (любов). Немало форм релігійної сучасної музики покладено на сп'яніння і екстаз - діонісійське - як первісний хаос і вакхічний захват. На тлі ліквідації всіх заборон подібна музика “вбиває” в людстві природжене бажання бути задоволеними звучанням священних звуків. Шалені звуки сучасної музики пригнічують в людині індивідуальність, музика стає захватом і звільненням від власного “я”. Сьогодні ми переживаємо відродження діонісійського в значній мірі в рок- і поп-музиці, яка усуває заборони звичайного дня і дарує ілюзії звільнення серед натовпу і шуму. Ці спокутні практики, чия форма звільнення схожа на отруту повільної дії, є прямо протилежними християнській вірі. Церковні мелодії християнського Заходу, навіть майстерно написані і виконані, в яких представлені елементи вищезазначеної рок- і поп-музики, не можна назвати істинно духовними. У мелодіях цієї музики звучить самовдоволена радість і земний спокій, така музика швидко може стати популярною і успішно впливати на слабкі сторони людської душі. Такі мелодії перетворюють земну Церкву на торжествуючу небесну, у вічне свято, чого на землі бути не повинно, але мелодії християнського Заходу пристосовують церковний спів до вимог і смаків суспільства, йде, так би мовити, в ногу з часом. Звідси і джазова музика і літургійні драми при богослужіннях. Все це є чужим для Православної церкви, яка вважає, що головним у богослужебному співі є споглядання божественного порядку і дотримання його. Як показує дослідження протоієрея Б. Ніколаєва, “споглядання божественного порядку відображає такі властивості Православної церкви, як православна єдність, святість, соборність, вірність апостольському вченню” [11, с. 9]. Староруська співацька культура - це культура сенсу і інтонації, але не форми. Подібна до того, як “іконопис східної церкви прагне вселити створюваний нею образ в горній світ, що простягається над кипінням стихій і пристрастей земного світу, уникаючи асоціацій і відсилань до життя тіла, мотивів тілесності, настільки характерних в протилежність цьому для живопису світського, так само церковний спів східної християнської традиції прагне відвести переживання від кипіння пристрастей в самій душі, більш того, вивести душу з егоцентричного виміру її суб'єктивності” [4, с. 249]. У Цензоріна, який жив у 238 році від Р. Х., знаходимо вражаюче визначення дії музики на людину: “Душі людей - божественні, природу свою пізнають через спів” (цит. по В. В. Медушевському). музичний церковний композитор літургійний

На сьогодні йде загострена боротьба між світлом і тьмою за чистоту людської душі, а про неї може сказати лише віра. Людина, що дотримується законів божих, буде чиста душею і сила дії музики на неї незаперечна. “Драматичне музичне світовідчуття примушує душу людини проникнути в тимчасову музичну процесуальність, вийти за межі свого “Я”, перевтілитися в музичний твір і стати невід'ємною його частиною” [6, с. 251]. У одній із своїх лекцій, присвячених богослужебному співу і музиці, Володимир Мартинов загострив увагу на тому, що в контексті богослужебного співу головним є перетворення свідомості. “Якщо не здійснено операцію з перетворення свідомості, то ні про який богослужебний спів мови бути не може. Святий Григорій Синаїт говорив: “Прилюдний спів є вказівка на крик розумний усередині”. Крик - напруга всіх сил. Крик розумний усередині - це крик серця. Звичайно, це Ісусова молитва. Людина повинна спочатку здобувати Ісусову молитву і тільки потім ми зможемо почути справжній богослужебний, молитовний спів” [8]. На жаль, втрата свого коріння, забуття виховної і етичної функції музики, ідеї “обезбожіння” світу і людини в сучасних музичних творах, призвели до зникнення богослужебного співу в деяких слов'янських країнах, зокрема в Україні. Між сучасною людиною і музичним мистецтвом втрачається гармонія душі і розуму. За зауваженням В. Мартинова, “вирішення питання про богослужебний спів - це питання національного виживання”.

У контексті духовної спрямованості богослужебний спів робить свій особливий внесок у збагнення тайників релігійно-духовного буття людини і національного макрокосмосу. Нестійкість, напруженість і необхідність докорінної зміни існуючого становища супроводжується пошуками духовної самоідентифікації. Музична культура з позицій православних християнських основ осмислює і відображає образ світської людини, яка, звертаючись до земного життя, споглядає його як людина, перетворена християнством. Літургійна музика підтримує в суспільстві високий статус моральності і культури, взаємозв'язок і взаємопроникнення з духовністю як складовою людського буття. Метою православ'я і Церкви є воцерковлення світської людини, яке стає початком шляху до порятунку і життя вічного во Христі. А літургійна музика одночасно стає і дорожньою картою цього шляху, і засобом його знаходження.

Список використаних джерел

1. Гуляницкая Н. Заметки о стилистике современных духовно-музыкальных сочинений / Н. Гуляницкая // Традиционные жанры русской духовной музыки и современность. - М.: Композитор, 1999. - С. 117-149.

2. Джалагониа Д. Д. Философская вера и философское понимание свободы / Д. Д. Джалагониа // Человек постсоветского пространства: сборник материалов конференции. - СПб., 2005. - № 3. - С. 219-226.

3. Катунян М. Параллельное время Владимира Мартынова / Маргарита Катунян // Музыка из бывшего СССР: сборник статей. - М.: Композитор, 1996. - Вып.2. - С. 41-74.

4. Ланкин В. Г. Смысл и язык духовной музыки православной традиции / В. Ланкин, Е. Ланкина // Вестник ТГПУ: научный журнал. - Томск, 2011. - № 13. - С. 247-253.

5. Лембек К.-Х. “Естественные” мотивы трансцендентальной установки? К проблеме метода в феноменологии / Карл-Хейнц Лембек // Феноменологія і філософський метод: щорічник Українського феноменологічного товариства 1999 р. - К., 2000. - С. 195-212.

6. Лосев А. Ф. Музыка как предмет логики / А. Ф. Лосев // Из ранних произведений. - М.: Правда, 1990. - С. 195-392.

7. Лосский Н. Богословие литургической музыки / Н. Лосский // Живая вода: церковный вестник. - СПб., 2009. - № 9. - С. 4648.

8. Мартынов В. Молитва и игра: богослужебное пение и му

зыка [Электронный ресурс] / Владимир Мартынов // Интернет- издание:Татьянин день.-2012.

9. Мартынов В. Пестрые прутья Иакова. Частный взгляд на картину всеобщего праздника жизни / Владимир Мартынов. - М. : Издательский дом “Классика - XXI”, 2010. - 160 с.

10. Медушевский В. В. Христианский взгляд на музыку и музыкальную терапию [Электронный ресурс] / Вячеслав Медушевс- кий // Синергия. - 2013.

11. Николаева Е. В. История музыкального образования. Древняя Русь. Конец X - середина XVII столетия: Учебник для вузов / Е. В. Николаева. - М. : ВЛАДОС, 2006. - 208 с.

12. Носов с. К. Сентенция светского права в современной православной антропологии / с. Носов // Макарьевские чтения: материалы шестой международной конференции (21-23 ноября 2007 г.); [Отв. ред. В. Г. Бабин]. - Горно-Алтайск: РИО ГАГУ, 2007. - С. 273-276.

13. Платон. Полное собрание сочинений в одном томе / Платон. - М. : Альфа-книга, 2013. - 1311 с.

14. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество / Питирим Сорокин; [общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов; пер. с англ.]. - М. : Политиздат, 1992. - 543 с.

15. Холопов Ю. Н. Философия гармонии Боэция / Ю. Холопов, Р. Поспелова // Гармония: проблемы науки и философии: международный музыкальный культурологический журнал. - Ростов-на-Дону: РГК, 2005. - № 2. - С. 38-66.

References

1. Guljanickaja N. Zametki o stilistike sovremennyh duhovno- muzykal'nyh sochinenij / N.Guljanickaja // Tradicionnye zhanry russkoj duhovnoj muzyki i sovremennost'. - M. : Kompozitor, 1999. - S.117-149.

2. Dzhalagonia D.D. Filosofskaja vera i filosofskoe ponimanie svobody / D.D. Dzhalagonia // Chelovek postsovetskogo prostranstva: sbornik materialov konferencii. - SPb., 2005. - № 3. - S.219-226.

3. Katunjan M. Parallel'noe vremja Vladimira Martynova / Margarita Katunjan // Muzyka iz byvshego SSSR: sbornik statej. - M. : Kompozitor, 1996. - Vyp.2. - S.41-74.

4. Lankin V.G. Smysl i jazyk duhovnoj muzyki pravoslavnoj tra- dicii / V.Lankin, E.Lankina // Vestnik TGPU: nauchnyj zhurnal. - Tomsk, 2011. - № 13. - S.247-253.

5. Lembek K.-H. “Estestvennye” motivy transcendental'noj ustanovki? K probleme metoda v fenomenologii / Karl-Hejnc Lembek // Fenomenologija і filosofs'kij metod: shhorichnik Ukra'ins'kogo fenomenologkhnogo tovaristva 1999 r. - K., 2000. - S.195-212.

6. Losev A.F. Muzyka kak predmet logiki / A.F. Losev // Iz rannih proizvedenij. - M.: Pravda, 1990. - S.195-392.

7. Losskij N. Bogoslovie liturgicheskoj muzyki / N.Losskij // Zhivaja voda: cerkovnyj vestnik. - SPb., 2009. - № 9. - S.46-48.

8. Martynov V. Molitva i igra: bogosluzhebnoe penie i muzyka [Jelektronnyj resurs] / Vladimir Martynov // Internet-izdanie: Tat'janin den'. - 2012.

9. Martynov V. Pestrye prut'ja Iakova. Chastnyj vzgljad na kartinu vseobshhego prazdnika zhizni / Vladimir Martynov. - M. : Izdatel'skij dom “Klassika - XXI”, 2010. - 160 s.

10. Medushevskij V.V. Hristianskij vzgljad na muzyku i muzykal'nuju terapiju [Jelektronnyj resurs] / Vjacheslav Medushevskij // Sinergija. - 2013.

11. Nikolaeva E.V. Istorija muzykal'nogo obrazovanija. Drevnjaja Rus'. Konec X - seredina XVII stoletija: Uchebnik dlja vuzov / E.V. Nikolaeva. - M. : VLADOS, 2006. - 208 s.

12. Nosov S.K. Sentencija svetskogo prava v sovremennoj pravoslavnoj antropologii / S.Nosov // Makar'evskie chtenija: materialy shestoj mezhdunarodnoj konferencii (21-23 nojabrja 2007 g.); [Otv. red. V.G. Babin]. - Gorno-Altajsk: RIO GAGU, 2007. - S.273-276.

13. Platon. Polnoe sobranie sochinenij v odnom tome / Platon. - M. : Al'fa-kniga, 2013. - 1311 s.

14. Sorokin P.A. Chelovek. Civilizacija. Obshhestvo / Pitirim Sorokin; [obshh. red., sost. i predisl. A.Ju. Sogomonov; per. s angl.]. - M. : Politizdat, 1992. - 543 s.

15. Holopov Ju.N. Filosofija garmonii Bojecija / Ju.Holopov, R.Pospelova // Garmonija: problemy nauki i filosofii: mezhdunarodnyj muzykal'nyj kul'turologicheskij zhurnal. - Rostov-na-Donu: RGK, 2005. - № 2. - S.38-66.

Размещено на Allbest.ru