Музично-розмовні жанри на сучасній естраді

• з'ясувати можливості музично-розмовних жанрів у сучасних умовах.

Слід зазначити: фіксація переліку музично-розмовних жанрів є достатньо складним завданням, що пов'язано з постійним розвитком і синтезом давно існуючих форм. Цей процес сприяє виникненню нових жанрових утворень. Практика безперервного виникнення різновидів певного жанру спричинила те, що на афішах упродовж тривалого часу було прийнято до імені актора додавати фразу «у своєму жанрі».

Сучасне мистецтво естради, представлене численними елементами гумору, сатири та публіцистики, переважно ґрунтується на злободенному матеріалі, який утілюють на естраді специфічними жанрами: частівками, куплетами, пародіями, музичними фейлетонами.

Новизну в частівки привносять завдяки певним засобам: «секретам» та «сюрпризам». Виконавець частівки опускає перший рядок зачину, інші, навпаки, намагаються наповнити словами музичнупаузу або програш. Варіанти складання та відтворення використовують для реалізації нового змісту.

Будучи відгуком на актуальні події дня, частівка зазвичай виникає як поетична імпровізація. Їй властиві звернення до певної особи або слухачів, прямота висловлювання, експресія. Спрямованість змісту частівок різноманітна, однак традіційними є гуманістична та побутова. Вони часто містять ненормативну лексику, їх основна особливість -- гранична стислість, злободенність, змістовність, виразність форми. Багатство виразних засобів, що виходить за межі літературної мови, зосереджені на індивідуалізації, відображенні мови окремої особи або ж мовного діалекта, властивого конкретному району, області, краю.

Сучасна частівка створюється на конкретному матеріалі і відзначається за оперативністю. Лаконічно вираженому змісту в частівці відповідає чітка композиція, яка визначається формою, структурою чотиривірша. Загалом номер з частівками будується як завершений, будучи дієвим елементом програми [2, c. 98].

Під час співання чотирирядкова строфа поділяється на два на- піврядки з глибокою паузою всередині. Саме пауза готує до нового, зазвичай несподіваного, повороту, вирішуючи заявлену тему ще на початку. Зазвичай, перший двовірш -- це початок частівки. У ньому подається зав'язка ліричної оповіді; другий двовірш -- кінцівка: розробка теми і заключний висновок. Така драматургічна будова частівки робить її надзвичайно виразним, дієвим жанром, який легко сприймають слухачі. Приклад: «Подарила в лоторею куму свой билет кума // кум теперь «Жигуль» имеет, а кума сошла с ума».

Більшість частівок відображає історію народу, їх зміст, розкриває суть подій з точки зору простих людей. Передусім частівка -- це настрій мас. Вона сповнена живих відгуків на численні події, що відбуваються навколо, або окремі життєві ситуації (яскравим прикладом цього року був виступ на Майдані співачки Ірени Карпи з частівками про політиків). За частівками цілком реально простежити історію країни, вона завжди актуальна, її співають на концертах та світських заходах, на гулянках й посиденьках.

Різновидом музично-розмовного жанру з використанням вокалу та музики є куплети, яким притаманні грайлива жартівливість та легкість, інтонаційна виразність та проста структура, а також побутовий зміст [8, с. 34]. Як будь-який літературний жанр, куплети мають усі компоненти художнього твору: композицію, образну систему, сюжетні лінії (в середині кожної строфи), мову, стиль. Використовуються найрізноманітніші літературні прийоми, такі як ремінісценція, каламбур тощо. Куплет є втіленням сатиричного матеріалу, в якому велику роль відіграє рефрен (рядок або постійний приспів, що повторюється), його особливість полягає в підсиленні критики. Рефрену характерні різні інтонаційні відтінки, які по-різному розкривають зміст. Куплети іноді бувають написані на теми відомих пісень, арій, романсів, рефреном у такому разі слугують поетичні строки оригіналу, якщо музика пишеться спеціально, тоді як рефрен використовують приказки, прислів'я або відомі фрази. На практиці застосовується два типи побудови куплету. У першому разі висвітлюється певне життєве явище із застосуванням іронії, легкого перебільшення, фінал присвячений висновкам і припущенням автора, який до абсурду доводить існуюче в дійсності протиріччя. Цей прийом буде цікавішим, якщо його виконувати дуетом. Мораліст співає першу частину, а комік -- другу, сатиричну. Приклад: «К нам лектор приезжал недавно // Собрал он в клубе полный зал // Читал так вдумчиво, исправно //А зал дремал, храпел и спал» [1, с. 74]. У другому разі на початку куплету розповідається гіперболізована ситуація, яка не могла відбутися в реальному житті. Дуже важливою є правильна тенденція в оцінюванні ситуації, тоді глядач добре сприйме гіперболу, оскільки йому відомий справжній стан речей у житті. Артист, котрий хоче виконувати куплети, завжди матиме успіх, якщо проявить тонкий смак як у виборі матеріалу, так і під час виступів. На жаль, на думку більшості сучасних артистів, відвертих жартів буде достатньо.

Кожний артист, котрий хоче працювати в жанрі куплету, повинен прагнути знайти свою індивідуальну маску («танц-куплетиста», «танц-коміка», «ексцентрики» та ін.). На початку існування особливо популярними були «національні образи», а в роки Великої Вітчизняної війни та після її закінчення -- дуети куплетистів, які жартували на дуже актуальні теми часу (П. Руков та С. Лавров, П. Рудаков та В. Нечаєв, О. Шуров і М. Рикунін). «Батьківщиною куплетистів» вважалася Одеса (Р. Красавін, Л. Зінгерталь, Ц. Кор- радо, А. Франк, Л. Утесов та ін.). Куплети у свої програми почали долучати артисти, котрі раніше їх не виконували (М. Бандурін і М. Ва- шуков, М. Бандурін і С. Іванов, Є. Петросян, ТІК, І. Христенко та М. Церішенко, Г. Вєтров), що вивело цю форму на сучасну естраду. Наприклад: «Женщин в древности на сцену запрещалось выпускать // И мужчины непременно дам должны были играть // Если снова в режиссуре нам порядки тех веков // Был Мальвиной бы Бандурин // и Тартилой Иванов//».

Естрадні куплети -- це сатиричні, публіцистичні або гумористичні вірші, покладені на музику, в яких кожна строфа має самостійний сюжет; це -- злободенні сатиричні й комічні пісеньки з рефреном (повторювання після кожної строфи певного рядка чи приспіву), який у поєднанні з усім текстом або підкреслює основну думку номера, або підсилює критичність. Естрадний куплет є своєрідним жанровим різновидом пісні, який мав популярність та звучав ще в балаганах, на народних гуляннях, у садах і парках, активно розвивався і популярний на сучасній сцені. Артисти неодноразово зверталися до цієї форми, висміюючи те чи інше явище, висловлюючи ставлення до нього.

Пародія -- поширений музично-розмовний жанр, гумористична або сатирична імітація певного твору мистецтва з дотриманням лише зовнішніх ознак оригіналу.

Так, мистецтво пародії на сучасному етапі представлене творчою майстернею «Гуляй, душа». Артисти-пародисти цієї студії виконують пародії на відомих артистів та політиків завдяки мистецтву перевтілення зокрема представників української естради: Павла Зіброва, Михайла Поплавського, Петра Чорного, Таїсію Повалій та російської, зарубіжної естради -- Філіпа Кіркорова, Миколу Баскова, Аллу Пу- гачову, Валерія Леонтьєва, Валерія Меладзе, Мерлін Монро, Майкла Джексона, Елвіса Преслі, Елтона Джона та ін.

Талановитою співачкою, пародисткою є артистка естради Олена Воробей, в арсеналі якої пародії на Жанну Агузарову, Алсу, Ірину Аллегрову, Надію Бабкіну, Лайму Вайкуле, Олену Ваєнгу, Йолку, Олександра Розенбаума, Надію Кадишеву, Машу Распутіну. Вона неодноразово була лауреатом численних конкурсів артистів естради, отримала звання заслуженої артистки Росії за блискуче виконання пародійних номерів, тонко переймаючи манери, міміку та голос видатних артистів. Варті уваги роботи з іншими зірками естради, зокрема Геннадієм Вєтровим, Юрієм Гальцевим, Сергієм Дроботенко.

Виконавець музичного фейлетону повинен мати гарний слух, відчуття ритму та вміння застосовувати пародійність. Без цих якостей неможливо розглядати музичні цитати, на яких будуються розмовно-музичні жанри. Музичний фейлетон поділяється на два типи: прозаїчний або віршований та фейлетон-мозаїку. У першому типі музика відіграє допоміжну роль, супроводжує текст тільки в деяких епізодах, виникає і зникає, інколи слугує просто фоном. Другий тип, фейлетон-мозаїка, повністю базується на музичному матеріалі, музика домінує. Фейлетон-мозаїка -- попурі з цитат відомих уривків з творів, пісень, запозичених з деяких мелодій. Останні підбираються за змістом, кожна з них або періодично відгукується на явище дійсності, точно використовуючи музику і текст цитованого твору, або ж цитата, забезпечена новим, але дуже подібним до оригіналу (іноді, навпаки, кардинально відрізняється від нього) текстом, продовжує виклад мозаїчного фейлетону, щоб поступитись місцем новій сатиричній цитаті. Він ґрунтується на різних мелодіях, але, наприклад не просто куплет однієї пісні змінюється іншим куплетом іншої пісні, зміни можуть бути і на середині куплету. Чим неочікуваніші поєднання, тим вищим є комічний ефект номера. У мозаїці використовують і принцип «компіляції», коли на відомі мелодії пишуться інші слова, вірші, але найзнаніші рядки залишаються; вони відіграють у номері головну єднальну роль. Використовуються прозові репліки, що накладаються на музику, а також можуть фігурувати найрізноманітніші компіляції музичного, прозового та пісенного матеріалів, що синтезує оригінальний естрадний номер, у якому музичний матеріал набуває нового змістового спрямування.

У жанрі «музичної мозаїки» нині успішно працюють артисти «Вечірнього кварталу», виконуючи «наживо» певну перероблену пісню та компілюючи її з уривком відеовиступу оригіналу артиста (номери: «Не отделяются, любя», Ганста-реп «Еду в Магадан» тощо).

Виникли й нові музично-розмовні жанри, такі як «авторська сатирична пісня», яскравими представниками є Юрій Гальцев, Гарік Мартіросян, Олександр Рева, Семен Слєпаков. Останній створив новий жанр, у якому працює лише він. Його відомі пісні: «Пісня про начальника», «Квартира в Москві», «Жінка в Lexus», «Розмова чоловіка з дружиною» тощо стали «візитівкою» багатьох шоу та естрадних концертів. У його текстах дуже іронічне, сатиричне ставлення до навколишнього світу. Він висміює актуальні теми, які відомі всім, «показує» їх справжню суть відвертими й прямолінійними фразами. Глядачеві подобаються такі жарти, оскільки вони правдиві.

Отже, музично-розмовні жанри еволюціонують та набувають певних змін у зв'язку із вимогами й потребами глядача, новими спецефектами, можливостями сцени. Незмінними є актуальність, необхідність обговорювання теми «на злобу дня», що спонукає до нових знахідок та форм, уможливлюючи існування жанрів минулих часів.