Декілька рефлексій щодо епістоляріїв Ференца Ліста

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛНМА ім. М. Лисенка

Кафедра теорії музики

епістолярій ліст портрет біографіка

Ключові слова: психовіковий дискурс, життєтворчість, біографіка, епістолярій, індивідуальна картина світу.

Аннотация

Ключевые слова: психовозрастной дискурс, жизнетворчество, биографика, эпистолярий, индивидуальная картина мира.

Annotation

The article presents observations dedicated correspondence of Liszt reasonably life- creations appointment as a tool for research of individual portraits of prominent artistic figure in the mirror the most significant facts of her life-giving scenario considered separate manifestations of psychological personality structure of the Hungarian classic, analyzed the content of his letters to his closest circle of family and friends.

Key words: psychological discourse, life creation, biography, correspondence, individual world view.

Як би не трактувати зміст творів мистецтва, в центрі його стоїть людина. (П. Верлен)

Блискуча плеяда європейських композиторів ХІХ століття постійно знаходиться у фокусі глибокої, пильної уваги музикознавців. Існує безліч підходів до вивчення психоособистісної структури видатних музикантів, встановилися перспективні методи розгляду їх шукань у контексті національних традицій та провідних стильових тенденцій часу, у просторі жанрів, що вони культивували. Потреба "випромінювати світло людської душі у творчості" (Шуман) спричинила дослідницьку установку на максимально рельєфний вияв гіперіндивідуалізованої картини світу митця, сконцентрувала увагу навколо подій внутрішнього буття, що мислиться як осередок найважливіших істин і сенсів. Особистісний первень репрезентує культуру романтизму у "чистому", концентрованому вигляді. Інструментом дослідження неповторного обличчя конкретної художньої постаті у дзеркалі найвизначніших фактів буттєвого і творчого літопису є біографіка - адже приватна сфера митців ХІХ століття, сповнена пристрастей та майже романного сплетіння подій і ситуацій, сприймається як самостійний твір мистецтва. Завдяки багатовимірній панорамі біографічних проекцій, пов'язаних із людськими долями, історія культури набуває суб'єктивно-особистісного наповнення. При цьому епістолярна спадщина максимально достовірно віддзеркалює психологічний портрет митця як людини par exellence.

Повнота корпусу документально-біографічних матеріалів дозволяє скласти вичерпну, вільну від будь-якої упередженості та тенденційності уяву про людську сутність митця. В епістолярній спадщині композиторів-романтиків знаходимо неповторну мозаїку спостережень, де відтворюється особистий духовний континуум, аналізується час, у якому вони живуть. ХІХ століття буквально монументалізує царину епістолярію. Майже у кожного сучасника епохи виникає нездоланна потреба в маргінальних зонах, суб'єктивних свідченнях індивідуально-художнього руху. Пишуться автобіографії, мемуари, щоденники, спогади, літописи власних трудів і днів, над якими композитори переважно працюють спорадично, уривками, що зумовлюється самою специфікою творчого процесу, сповненого рефлексій, пауз мовчання, хворобливих роздумів про достоїнства та недоліки власних творів або непереборно гострої потреби поділитися своїми настроями і устремліннями. Листи - хвилюючий людський документ, найвиразніший з автопортретів, найнадійніша з біографій, написана самими геніями. Епістолярій містить строкатий, нерівноцінний фактологічний матеріал. Тим не менше він дає відчути саму серцевину особистості, зрозуміти її внутрішній світ, увиразнити приховані психологічні грані. За дивовижною точністю і глибиною оцінок листи є безцінним скарбом щирості, спостережливості. Ці "згустки" життя дають можливість достеменно ідентифікувати особистість митця, детальніше відтворити його життєвий шлях, чіткіше відчути неповторну особистісну ауру. Статистика свідчить, що у Р. Вагнера - 16 томів листування, у Г. Берліоза - близько 1000 листів, що висвітлюють усі етапи його життя і творчості; Р. Шуманом написано біля 6000 листів, до нього - 5000, у П. Чайковського ця цифра ще більш вражаюча - близько 7000! Листування Ф. Шопена, Г. Берліоза, Дж. Верді, Ж. Бізе, Г. Малера, М. Лисенка,

В.Барвінського та багатьох інших композиторів ХІХ - початку ХХ століття є найправдивішою хронікою їх світовідчуття, найточнішим віддзеркаленням переживань і вражень, особистих драм і розчарувань, сподівань і мрій на тлі панорами епохи. Кожен лист - унікальний документ, що фіксує обставини приватної і професійної сфери автора, "фотографічний" відбиток його характеру.

Той, хто близько знав Ференца Ліста, неодмінно відчував силу його надзвичайно яскравої, харизматичної особистості. З дитинства життя належало сцені - перші виступи маленького піаніста довели: угорський хлопчик є конгеніальним Моцарту. Згодом з вундеркінда він перетворився в одного з найбільш освічених людей ХІХ століття, ніс в собі унікальний психологічний комплекс гуманізму та цивілізованості, намагаючись усі свої музичні та культуртрегерські проекти спрямовувати на досягнення найтіснішого зв'язку з друзями, прихильниками, політичною та мистецькою елітою. Можливо, привабливості додавала таємничість походження, адже з часом йому вдалося змусити королів слухати себе не лише як віртуоза, але і як гідного співрозмовника - ситуація, абсолютно неможлива для придворного музиканта, але ймовірна для цигана з його вродженою незалежністю від будь-яких кастових умовностей. Насправді ж свій довгий мистецький шлях він присвятив не лише концертуванню та "обов'язкам" світського лева, але й рідним, друзям, колегам-композиторам; намагався якнайбільше спілкуватися з ними наживо або писати листи.

Ф. Ліст - автор "Мандрівних нотатків", "Листів бакалавра музики", "Листів про диригування", першої у світі монографії, присвяченої Фредеріку Шопену, розгорнутих теоретичних дискурсів "Пісні і музика угорських циган" та "Опери Ріхарда Вагнера", широкого спектру музично-публіцистичних статей. Крім того налічується близько 800 листів, найоб'ємнішим з них є корпус епістоляріїв особистого характеру. Ще за життя Ф. Ліста німецьким біографом Ліною Раманн було оприлюднено левову частку його листування [21]. Після смерті Майстра видавничий процес суттєво активізувався. Так, у кінці XIX століття в Росії вийшли у світ обрані листи до А. Рубінштейна, В. Ленца, аббата Ламенне, Р. Шумана, К. Сен-Санса, Г. Юргенсона, О. Зілоті. У 1893 році було оприлюднене 8-томне видання листування Ф. Ліста під редакцією Ла Мара [19]. Окремим томом опубліковані послання композитора до Марі Д'Агу [18], Кароліни Вітгенштейн [20], колег [17] тощо; у перекладі Френсіса Хюффера видається листування Ф. Ліста з Р. Вагнером (1888). На пошану ювіляру у 2011 році в інтернет-ресурсі з'явилося повне зібрання листів Ф. Ліста під редакцією Ла Мара англійською мовою, яке, поряд з іншими джерелами послужило матеріалом даної статті [22].

Досить поширеною є думка про те, що послання видатного музиканта не мають особливих літературних достоїнств і не представляють інтересу. Можливо, саме тому спеціальні дослідження грандіозного лістівського епістолярію донині відсутні, якщо не враховувати дещо сумнівної за правдивістю наведених фактів мемуарної фантазії "Якби Ліст вів щоденник..." [15]. Капітальна двотомна монографія Я. Мільштейна обмежується лише коментарями та додатками. Текстові фрагменти листів вчений наводить спорадично - у сенсі відображення важливих фактів щоденного буття, а також філософських, суспільно-політичних та естетичних поглядів митця [14]. Підхід цілком зрозумілий, оскільки ми часто зустрічаємо у його листах гострі спостереження, адже він був полум'яним романтиком, відкритим і толерантним європейцем. У його уяві, подібно до героїв творів ментально близького йому поета Ніколауса Ленау, який також був угорцем за походженням, цигани втілюють непереборну волю до свободи. Циганських музикантів він називав "улюбленими колегами"; себе вважав "наполовину циганом, наполовину францисканцем" та "першим циганом Угорського королівства". Наслідуючи в "Угорських рапсодіях" стиль народних мелодій, він інтерпретував їх як фрагменти втраченого давньоугорського епосу. Цим Ф. Ліст наслідує своїх сучасників, зокрема, Р. Шумана, Р. Вагнера, Й. Брамса, Б. Сметану, які захоплювалися національною автентикою.

І все ж, повернемося до стилю мислення і письмового спілкування угорського маестро. Листи композитора як інструмент життєпізнання вражають максимальною ясністю і стислістю викладу подій і вражень - ретроспективних і швидкоплинних. Часом видається, що його мета - натякнути на щось важливе, заінтригувати, і миттєво звести стіну між собою і респондентом. Якщо уважно відстежити, як змінюється емоційно-настроєва "тональність" у різні періоди життєвої ходи, можна побачити буденне, творче та суспільне обличчя митця у несподіваному світлі, що заперечує хибний погляд на біографічний сценарій Ліста як на безперервне тріумфальне сходження на мистецький Олімп.

Ференцу ще не було восьми років, коли батько зважився вперше випустити маленького піаніста на сцену в публічному концерті в Бадені. Успіх цього виступу, так само, як і публічний розголос наступних, переконав Адама у правильності шляху, обраного для сина. Концерти хлопчика у Відні та Будапешті принесли йому нові успіхи. Бетховен слухав гру юного Листа, був схвильований і поцілував хлопчика, немовби пророкуючи йому велике майбутнє. Адам Ліст вирушив із сином до Парижа - адже там була одна з кращих консерваторій світу, але Ференц, незважаючи на виняткову обдарованість, студентом так і не став: він був іноземець. Директор консерваторії італієць Керубіні не "порушив закон". До кінця життя Ліст не міг забути удару, жорстоко завданого йому в дитинстві, однак відповів на нього по-своєму: ставши всесвітньо відомим, багато сил віддавав молодим талановитим піаністам, не беручи з них плати за уроки.

Цитую рядки з трьох листів, написаних юним, але вже знаним піаністом на початку 30-х років: "...Батькова воля вирвала мене з диких степів Угорщини, де я виховувався вільно, невимушено, і кинула в салони блискучого аристократичного товариства, яке наділило мене ганебним прізвиськом "маленького дива". Відтак, мною опанувала меланхолія, з огидою переносив я погано приховану зневагу до артиста, якого часом опускали до рівня лакея" [1]. "...Я б швидше погодився стати ким завгодно, аби не музикантом на утриманні багатіїв, ... оплачуваним, як жонглер або мудрий собака..." [2]. "...Через те, що я постав перед усіма повним ентузіазму юнаком, полум'яним художником, непохитним прихильником Віри, одним словом, таким, яким буваєш у вісімнадцять років, коли серце випромінює любов до Бога і людей, і тебе ще не торкнулося крижане дихання світського егоїзму, словом, саме через те, що я не вмів грати комедію, дістав славу мандрівного комедіанта" [3]. З точки зору вікової психології, подібні песимістичні настрої, пов'язані з першим усвідомленням соціальної несправедливості, є серйозними симптомами ранньої кризи тотожності, яка, на щастя, не сталася.

Пройшовши земне життя до середини (Nel mezzo del cammin di nostra vita), 35-річний Ліст осягнув цілком інший виконавський стиль - то була вища особистісна і піаністична зрілість. Майстру вдалося здійснити, здавалося б, недосяжні художні відкриття - оркестрові ефекти на фортепіано, ілюзорні тембри, симфонічні принципи розвитку тематизму. У композиції він йде ще далі, сягає рівня набагато серйознішого, ніж популярна музика для концертної естради. Баланс між зрілістю уяви та відповідним рівнем професіоналізму дозволяє цілеспрямовано входити "у береги" класичних жанрів і форм, здійснювати відбір, адекватний індивідуальному відчуттю природи музики. Так, стосовно зрушень у виконавському стилі феноменального піаніста Я. Мільштейн пише: "Якщо у роки юності в його грі часом мали місце "неприборкані пристрасті", то в пору зрілості він рішучо підкорює їх глибоко продуманому плану виконання... Гармонійне співвідношення всіх елементів цілого - поєднання пристрасності та досконалості, інтуїції та інтелекту, імпровізації та залізної логіки - ставить Ліста у виняткове положення серед найвидатніших музикантів" [14, 95-96].

Суттєві зміни відбуваються і в епістолярному полі. Екзальтовано-неврівноважений тон, що був властивий листам 30-х років, поступається місцем більш невимушеній і гнучкій формі вільного обміну думками з уявними співрозмовниками. "То був момент, коли я зміг позбутися образа маріонетки-віртуоза і розправити крила моїх думок...", - пише Ліст наслідному принцу Ваймарському Карлу Олександру [4, 118]. Стиль письмового спілкування стає впевненим і енергійним. Клара і Роберт Шумани, Гектор Берліоз, Ріхард Вагнер, Берджих Сметана, Петер Корнеліус, Йозеф Йоахім, початківці-піаністи Карл Кліндворт, Карл Таузіг, Ганс Бронзарт, Саламон Ядассон, Ганс фон Бюлов - цвіт талановитої молоді, яка постійно щільним кільцем оточувала вже злегка сивого, але ошатного, прецизійного за манерами та мовою Майстра. Дискусії, жарти, музичні портрети, імпровізації, шаради, прогулянки опівночі парком Альтенбурга - усе це тішило, додавало сил для натхненної роботи та безкорисливої підтримки юних музикантів.

50-60-ті роки - розквіт таланту Ліста. Усі королівські сцени завойовано, прийшов час розбудови власної мистецької "держави". Однак, душевний смуток викликають події, що відбуваються у найближчому сімейному колі. Будучи в курсі незаконного зв'язку своєї доньки Козіми з другом і однодумцем Вагнером, Ліст усіма силами намагається відтягнути неминучий розрив з її чоловіком Гансом фон Бюловим. У 1865 році в Угорщині, він запрошує на 5-тижневі вакації усе сімейство фон Бюлових. Сподівання, що тривала розлука віддалить доньку від Вагнера, виявилися марними. Влітку наступного року з Трібшена прийшла звістка про розірвання шлюбу Ганса і Козіми. Ліст рішучо взяв сторону зятя. 25 серпня у день народження монарха баварського Людвіга II відбувся урочистий акт одруження Р. Вагнера і Козіми. Ліст на весілля не приїхав: він взагалі порвав усілякі стосунки не лише з Вагнером, але і з улюбленою донькою. Його охоплюють думки про спокуту, зречення, і тепер уже ніщо не стоїть на заваді усамітненню. 25 квітня 1865 кардинал Гогенлое здійснює церемонію висвячення Ліста в абати. "Я обійняв духовний сан, будучи певен, що цей вчинок зміцнить переконання у правильності вибору шляху. Я зробив це з власної волі, керуючись чистими, простими і абсолютно щирими помислами. Це відповідало ще моїм юнацьким бажанням..." [5].

Рішення бувшого громадянського чоловіка висвятитися (правда, без обітниці безшлюбності) шокувало Марі Д'Агу, хоча вона і написала, що саме цей вибір вважає справжньою "хресною дорогою, істинним шляхом до Бога". У відповідь Ліст написав: "Я витрачаю себе, не знаходячи ані радості у сьогоденні, ані надії у майбутньому ... Але здоров'я моє міцніше заліза. Моральний дух, характер загартувалися. Ідеали, що живуть в моєму серці, ще можна знайти!" [6, 308]. З 1871 року Ліст більше буває на батьківщині; у 1875 р. музикант отримує титул королівського радника, очолює нову Академію музики, активно виступає з публічними концертами, збираючи кошти для благодійних релігійних об'єднань. П'ятдесятиріччя творчої діяльності видатного композитора і педагога відзначала уся країна.

Налагоджуються стосунки з давнім другом. Після суттєвої паузи мовчання у 1872 році Вагнер тепло, зворушливо запрошує Ліста в Байройт на закладку першого каменя театру: "Козіма стверджує, що ти не приїдеш, навіть якщо я тебе покличу. Виходить, нам, які так багато перейшли пліч-о-пліч, доведеться пережити і це! Але все ж я кличу тебе. І ти знаєш, що означає, коли я благаю тебе: прийди! Ти увійшов в моє життя як єдина людина, до якої я завжди звертався з найщирішими дружніми словами. ... Ти перший осяяв мене своєю любов'ю. Тепер з тією, яка стала моєю дружиною, я готуюся до іншого, більш піднесеного життя і зможу здійснити те, що був би не годен виконати самотнім..." [7, 182]. Ліст не приїхав, однак, був вельми зворушеним: "Мій благородний, улюблений друг! Не знаходжу слів, щоб подякувати тобі за твій лист, який глибоко вразив мене. Але я гаряче сподіваюся, що обставини, які розділяють нас, незабаром зникнуть і ми побачимося..." [8, 183]. Нарешті, у жовтні 1872 року Ліст відвідав подружжя Вагнерів. З моменту цієї зустрічі їх дружба вже не переривалася ніколи. Композитор зізнавався: "Козіма перевершила саму себе. Нехай її засуджують або проклинають інші; для мене вона залишається великою душею... І вона до подиву моя дочка" [9].

Листування того періоду свідчить про те, що й він, і Вагнер, і Козіма пройшли через очищення стражданням. Кому ж судилося розділити з Лістом його духовну і професійну вершину? 25-річній княгині фон Вітгенштейн - представниці польської шляхти, фанатичній католичці, вихованій в атмосфері національних і релігійних забобонів. Крім того, її світогляд та стиль поведінки вирізнявся приголомшливими парадоксами, емоційною надмірністю, що особливо вразило зрілого композитора у момент знайомства з нею у 1847 році. "Повірте мені, Кароліно, я божеволію, як Ромео. Хочу співати для вас, любити вас, приносити задоволення, робити ваше життя красивим і новим. Вірю в кохання - до вас, з вами, завдяки вам. Без любові мені не потрібні ані неба, ані землі. Давайте ж кохати одне одного, моя єдина і славна Любов. Богом присягаюся, що люди ніколи не зможуть розлучити тих, кого навіки поєднав Господь..." [10, 234].

Однак, доля вирішила інакше. Нещирість подруги великого музиканта ледве не вартувала Лісту доброго імені. Восени 1881 р., після святкування сімдесятиріччя композитора у широких артистичних колах в Ляйпцигу вийшло друге, розширене видання "Пісень та музики угорських циган" французькою мовою. Несподівано для самого автора воно містило ще один розділ, написаний у войовничо-антисемітському дусі. Читаємо: "Головна мета євреїв - шкодити християнам. До асиміляції вони не здатні, паразитують на інших народах. Боротьба з ними - питання життя і смерті". Ференц Ліст навіть не бачив рукопису нової редакції, і саме це поставило його в жахливу ситуацію. Історія з книжкою привела до того, що Ліст нажив собі запеклих ворогів і знову розворушив старі рани. Контраверсійні шовіністичні міркування були сприйняті в Угорщині як образливі, переваживши всі безкорисливі і патріотичні пориви всесвітньо відомого музиканта, всю його жертовну та плідну благодійність. Книга багато в чому сприяла тому, що на батьківщині навколо літнього композитора виник вакуум; хвора, літня людина стала відчувати себе покинутою. Загальний осуд не лише отруїв останні роки Ліста, але й пережив його.

Як лицар високої моралі, він не звинувачував княгиню публічно, проте, їх відносини ставали щораз напруженішими. За спогадами очевидців відомо, які сцени розігрувалися між Лістом і Кароліною в Римі. Довший час вони не бачаться. Після компрометуючого, скандального вчинку подруги на композитора обрушився такий шквал звинувачень, що небажання зустрічатися, а тим більше одружуватися з бувшою коханою є більш, ніж зрозумілим. Очевидно, саме тому маестро повідомив, що на певний час утримається від поїздок до Вічного міста. Так і сталося: лише у грудні 1884 року Ліст знову переступив поріг будинку Кароліни фон Вітгенштейн у Римі. Однак, листування між ними не переривалося. Композитор пише: "Якщо я це зроблю, то вчиню за принципом "око за око, зуб за зуб". Це правило суперечить Євангелію, а ми віддані Христу серцем і душею!" [11, 241]. Листи до неї дихають не лише емоціями, відчуттями, але й вдячністю: "Усім досягнутим за останні 12 років, я зобов'язаний цій жінці... Вона - джерело моєї втіхи, цілителька усіх моїх страждань!" [12].

Отже, завершальне десятиліття земного шляху композитора пройшло під знаком умиротворення. Коло респондентів істотно зменшилося. У листах починають проступати нові психоособистісні риси Майстра: боротьба між духом і тілом, несподівані злети хворобливого гумору. Повсякденне життя включається в епістолярний контекст, відкриваються нові нюанси інтерпретації старих творів, що нерідко стає предметом обговорення. Останній рік життя Ф. Ліст зустрів дивним зауваженням: "Поганий рік, він починається п'ятницею". Містика, але великий музикант помер саме у п'ятницю, 31 липня 1886 року. "...Я йду з далекої країни, давно зниклої з моєї пам'яті. Давно, давно спустився я схилом високої гори. Я йшов чудовими галявинами, слухав шум хвиль, бачив шлейф блискавки, що розриває хмари, чув крик дитини, скаргу жінки, прокляття чоловіка. У пустелі зустрів шакала, шуліку, гієну; в людському суспільстві - тиранів, рабів, катів, убивць. ...Мене охопила відраза до землі, де так мало благодаті і так багато сліз. Я прискорив кроки і - геть! Йшов без спочинку до далекого обрію, до невідомої батьківщині... Якщо сила, яка мене мучить і вабить, ворожа, то до чого мої божественні мрії, цей невимовний жар натхнення?" [13, 910]. Усі намагання доправити останки Ліста на батьківщину увінчалися невдачею. Угорські шанувальники маестро й донині змушені здійснювати паломництво на кладовище міста Байройт, де можуть вшанувати пам'ять геніального співвітчизника перед відновленим після війни недоладним надгробком, встановленим у кінці XIX століття.

Епістолярії з повним правом можуть бути вписаними у сукупну художню спадщину угорського композитора, вони набувають своєї логіки, сприяють глибшому розумінню індивідуальності великого музиканта. Майже щоденні послання донині залишаються найповнішим виразом особистості і найдостовірнішим життєписом Ф. Ліста. Своєрідність його літературного стилю ще раз переконує - сила письмових документів у щохвилинній, живій інтонації автора. Обраний емпіричний матеріал вимагає подальшого поглибленого аналізу і систематизації, адже "знання чужого душевного життя є лише локальним випадком знання про зовнішній світ", - справедливо зазначає І. Петровська [16, 14]. Спроба лише трохи відкрити завісу над певними проявами могутньої особистості Ф. Ліста дає змогу глибше пізнати картину світу романтичної доби.

Література

1. Лист Ф. Ліста до графа Лео Фештетича від 5.08.1831 // Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach herausgegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899 / http://www.globusz.com/ebooks/Liszt/00000010.htm.

2. Лист Ф. Ліста до Іштвана Фаї від 3.09.1831 // Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach herausgegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899 / http://www.globusz.com/ebooks/Liszt/00000010.htm.

3. Лист Ф. Ліста до Петера Корнеліуса від 5.10.1832 // Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach herausgegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899 / http://www.globusz.com/ebooks/Liszt/00000010.htm.

4. Лист Ф. Ліста до наслідного принца Карла Олександра Веймарського від 1.04.1873 // Lina Ramann. Lisztiana. Erinnerungen an Franz Liszt (1873--1886/87). Hrsg. v. Arthur Seidl. Textrev. v. Friedrich Schnapp. Mainz-London, 1983. - Р.118.

5. Лист Ф. Ліста до Міхая Мошоні від 26.04.1865 // Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach herausgegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899 / http://www.globusz.com/ebooks/Liszt/00000010.htm.

6. Лист Ф. Ліста до Марі Д'Агу від 30.12.1864 // Correspondance de Liszt de la Com- tesse d'Agoult 1840-1864. Paris: Grasset, 1934. T. 2, 389; tr. Daniel Ollivier, p.308.

7. Лист Р. Вагнера до Ф. Ліста від 8.03.1872 // Lina Ramann. Lisztiana. Erinnerungen an Franz Liszt (1873-1886/87). Hrsg. v. Arthur Seidl. Text rev. Friedrich Schnapp. Mainz--London, 1983. - Р. 182.

8. Лист Ф. Ліста до Р. Вагнера від 5.03. 1872 // Lina Ramann. Lisztiana. Erinnerungen an Franz Liszt (1873-1886/87). Hrsg. v. Arthur Seidl. Text rev. Friedrich Schnapp. Mainz-- London, 1983. - Р.183.

9. Лист Ф. Ліста до Р. Вагнера від 4.06.1872 // Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach herausgegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899 / http://www.globusz.com/ebooks/Liszt/00000010.htm

10. Лист Ф. Ліста до К. Вітгенштейн від 4.05.1848 // Franz Liszt Briefe an die Caroline Sain Wittgenstein. - Leipzig, 1899. - Р. 234.

11. Лист Ф. Ліста до К. Вітгенштейн від 6.08.1863 Franz Liszt Briefe an die Caroline Sain Wittgenstein. - Leipzig, 1899. - Р. 241.

12. Лист Ф. Ліста до Г. фон Бюлова від 24.07.1860 Briefwechsel zwischen Franz Liszt und Hans von Bulow, Leipzig, Breitkopf und НєіГєі, 1898. - Р. 216.

13. Лист Ф. Ліста до Г. Зічі від 2.06.1886 // Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach heraus- gegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899. - Р. 213.

14. Мильштейн Я. Ф. Лист: В 2 томах / Я. Мильштейн. - М. : Госмузиздат. - Т. 1. - 1956. - 864 с.

15. Надор Т. Если бы Лист вёл дневник / Т. Надор. - Будапешт : Корвина. - 1988. - 350 с.

16. Петровская И. Биографика / И. Петровская. - СПб. : Изд-во Logos, 2003. - 326 с.

17. Briefwechsel zwischen Franz Liszt und Hans von Bulow, Leipzig, Breitkopf und Нєіієі, 1898.

18. Correspondance de Liszt de la Comtesse d'Agoult 1840--1864. Paris: Grasset, 1934. T. 2, 389, под ред. Daniel Ollivier.

19. Franz Liszts Briefe. Gesammelt nach herausgegeben von La Mara, Bd.IV, Leipzig, 1899.

20. Franz Liszt Briefe an die Caroline Sain Wittgenstein. - Leipzig, 1899.

21. Lina Ramann. Lisztiana. Erinnerungen an Franz Liszt (1873--1886/87). Hrsg. v. Arthur Seidl. Textrev. v. Friedrich Schnapp. Mainz--London, 1983. - 710 р.

22. http://www.globusz.com/ebooks/Liszt/00000010.htm

Размещено на Allbest.ru