Романсова творчість Михайла Колачевського (до питання розвитку жанру в контексті української культури ХІХ-ХХ століть)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський інститут музики ім. Р.М. Глієра

Факультет музичного мистецтва

музичний мистецтво губернський романсовий

Розкрито особливості функціонування музичного мистецтва у рамках губернської культури на прикладі романсової творчості сучасника Лисенка - Михайла Колачевського. Розглянуто історико-культурний контекст розвитку романсового жанру та романтичні стильові тенденції української музичної культури ХІХ-ХХ ст., виявлено основу творчого синтезу різних національних культур у вокальній музиці М. Колачевського. Наведено нові біографічні дані митця та вперше здійснено аналіз романсів М. Колачевського у контексті стильової взаємодії культур.

Ключові слова: український романтизм, стильовий синтез, романс, вокальний стиль, жанровий аналіз.

Аннотация

Раскрыты особенности функционирования музыкального искусства в рамках губернской культуры на примере романсового творчества современника Лысенко - Михаила Колачевского. Рассмотрены: историко-культурный контекст развития романсового жанра и романтические стилевые тенденции украинской музыкальной культуры XIX-ХХ ст., выявлено основу творческого синтеза различных национальных культур в вокальной музыке М. Колачевского. Приведены новые биографические данные композитора и впервые осуществлён анализ романсов М. Колачевського в контексте стилевого взаимодействия культур.

Ключевые слова: украинский романтизм, стилевой синтез, романс, вокальный стиль, жанровый анализ.

Annotation

Peculiarities of functioning of musical art within provincial culture on the example ganre of Romanse of contemporary Lysenko - Mikhail Kolachevskyi. Considered the historical-cultural context of the development of the romance genre and romantic stylistic tendencies of Ukrainian musical culture of the 19th-20th centuries, found the basis of the creative synthesis of different national cultures in vocal music by Mikhail Kolachevskyi. The new biographical information on the artist and for the first time the analysis of romances Ukrainian authors in the context of the style of interaction between cultures.

Key words: Ukrainian romantysm, stylistic synthesis, romance, vocal style, genre analysis.

В плюралізмі різноманітних культурних периферій ХІХ - ХХ століть значущим виявляється творчий доробок Михайла Миколайовича Колачевського. Спадщина композитора налічує партитуру "Української симфонії", струнний квартет, фортепіанне тріо, два духовних твори ("Salvum" для хору a capella), романси, фортепіанні твори, "Реквієм" тощо. При цьому, більшість його творів залишається не відомою до наших днів. Неоціненним є внесок композитора у розвиток музичної культури Полтавської губернії кінця XIX - ХХ ст. та України в цілому. Помітне місце Михайло Колачевський посів як студент Лейпцигської консерваторії, у якій навчався відразу ж після Миколи Лисенка. Культурні перетини юнака-Колачевського з митцями П. Сокальським, П. Ніщинським, М. Аркасом та М. Лисенком закладають міцне підґрунтя у засвоєнні ним вітчизняної класики та народних музичних традицій. Тим не менш, факти його яскравого та трагічного життя до сьогодні не досліджені, а романсова спадщина М. Колачевского взагалі залишається невідомою сторінкою української музичної культури. Л. Корній зауважує: "Незважаючи на наявність численних праць, пов'язаних з українською музикою ХІХ ст., доводиться констатувати, що вона й до цього часу ще мало досліджена й належно не оцінена. Досі не винайдені всі твори, відомості про які існують у музикознавчий літературі..." [4, 169].

Таким чином, актуальність заявленої у назві статті теми обумовлена необхідністю осмислення особливостей вітчизняного музично-культурного процесу минулого з сучасних методологічних позицій, спрямованих на ретельне дослідження периферійних явищ української культури ХІХ - ХХ століть, та культури українських губерній, які перебували у складі Російської Імперії; вони неминуче утягувалися до сфери впливу державного культурного імперативу. Окрім того, вперше надані відомості про романси М. Колачевського доповнять картину розвитку жанру у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть.

Мета статті полягає у розгляді романсової творчості Михайла Колачевського та розкритті історико-культурної обумовленості традиції звернення композитора до віршів російських поетів як відображення певного етапу розвитку української музичної культури ХІХ-ХХ століть в умовах губернського культурного шару.

Наукова література про М. Колачевського незначна за об'ємом. Інтенсивне виконання "Української симфонії" у Києві та Харкові в першу третину ХХ ст. привертає увагу Миколи Грінченка, який у 1941 році публікує відповідну статтю у журналі "Радянська музика" [цит. за 9, 57]. У 1954 році Микола Гордійчук випустив брошуру, у якій зібрано деякі відомості щодо життевих обставин композитора (на жаль, не тільки вельми скупі, а й досить неточні), надано характеристику чотирьом мініатюрам для фортепіано, проаналізовано "Українську симфонію" [8, 56]. Саме ця невеличка праця стає основою для всіх коротких нарисів життя та творчості Колачевського, які включено у біографічні довідники і сучасні підручники. Дослідження епістолярію Дмитра Ревуцького дозволяє Валентині Кузик навести цінні факти стосовно кременчуцького періоду життя М. Колачевського [6, 138]. Євген Федотов, доцент Миколаївського педагогічного інституту, у 1999 році видає навчальний посібник "Михайло Колачевський: музично-педагогічна спадщина", який, незважаючи на скромний об'єм у 64 сторінки, заслуговує статусу цінного бібліографічно рідкісного видання і базується на дослідженні біографії митця за архівними документами [9]. Родовід Колачевського, розвідки щодо етимології та правильного написання прізвища композитора збагачують довідковий пласт дослідження; аналіз симфонії та перелік творів-мініатюр з номерами опусів та адресатами присвят дозволяють авторові висловити деяки стильові спостереження, плідно розмірковувати про особливе місце митця у культурі зламу століть.

Спеціальних робіт щодо романсової творчості М. Колачевського не існує. Відмітимо заідеологізовані "радянським фльором" праці М .Гордійчука та Т. Булат: передмову до видання романсів Колачевського 1966 року [3, 3-8] та главу з монографії 1979 року "Український романс" [1, 261-269]. Характерна ідея цих статей - розгляд романсів Колачевського на тексти російських авторів як відзеркалення плідних взаємозв'язків братських народів та української і російської культур.

У творчому доробку М.Колачевського, окрім симфонії, є безліч творів, що й досі невідомі широкому загалу. Це фортепіанні п'єси ("Романс", "Ноктюрн", "Баркарола", "Вальс-каприс"), романси на тексти російських поетів, що були знайдені у 50-х роках ХХ сторіччя. Чотири фортепіанні п'єси виявив у бібліотеках Москви музикознавець Г. Курковський, десять романсів - викладач Одеської консерваторії О. Владимирський у бібліотеках Одеси, дев'ять романсів - М. Гордійчук у фондах Публічної бібліотеки України [3,5].

Романс - надзвичайно важливий жанр творчості Колачевського: одна з чотирьох п'єс для фортепіано носить назву "Романс" (і в ній відчутна українська пісенність, куплетність побудови та драматична сюжетність змістової фабули); третя частина "Української симфонії" також має назву "Романс" (однотемна, побудована на мелодії української історичної пісні "Побратався сокіл з сизокрилим орлом"). У дев'ятнадцяти романсах на тексти російських авторів відчувається особливий вплив української пісенності. Романси Колачевського хронологічно відносяться до ХІХ сторіччя (остання чверть) [9, 59-61]. Коло авторів текстів його романсів обмежується іменами М. Лермонтова (5 романсів), П. Вяземського (1 романс), А. Голєніщева-Кутузова (2 романси), Є. Єгорової, А. Меженінова, Г. Лішина та І. Нікітіна. Чотири романси підписані криптонімом К-В; М. Гордійчук вважає, що автор тексту ціх романсів - сам Колачевський.

Відбір цих поетичних текстів російських поетів здається незвичним для українського композитора так званої "шевченківської епохи", коли, як справедливо вказує М. Грінченко, "поезії Шевченка стають піснями, поета не тількі читають, але й співають" [2, 307]. Вірші Шевченка в музиці українського романсу представлені різножанровими прошарками. Кульмінаційне звучання поезії Т.Г. Шевченка у творчості М.В. Лисенка добре досліджено та широко відомо. Зосередимось на попередниках та сучасниках видатного музиканта.

Унікальне явище української культури другої половини ХІХ ст. - народна пісня-романс на тексти Шевченка (наприклад, "Нащо мені чорні брови", "Думи мої"). Композитори України - попередники і сучасники Лисенка, зазвичай у відборі поезій для камерно-вокальних творів орієнтувалися на німецьку вокальну лірику. Приміром цього слугують два романси М.Вербицького: "Отдай мні покой душі" та "Милий" на тексти Івана Гушалевича, у яких стилізовано романтичні риси австро-німецької вокальної традиції. Так виникає певний стереотип.

Але вже дві пісні С. Гулака-Артемовського на народні тексти, які присв'ячені Тарасові Шевченку та Дарії Леоновій, представляють особливий конгломерат української народної культури та професійної творчості, де романтичні настрої "козацької недолі" у першій, та жартівливо-танцювальна традиція у другій поєднуються із західноєвропейським композиторським каноном. Класичні за формою, вони "українські" за духом. Історично перший професійний український романс на текст Шевченка належить М. А. Маркевичу (1847 рік, "Сирота"), далі Владислав Заремба розвиває його надбання у 30 піснях-романсах на шевченківські тексти.

Інша лінія відбору романсових текстів розпочинається у 50-80-х роках: велику кількість романсів на тексти Пушкіна, Лермонтова, Огарьова, Фета пише Петро Сокальський. Декілька - на текст Гейне та Шевченка. Романси Сокальського різноманітні за жанровим спрямуванням: власне - романс, балада, дума, застольна пісня, східна арія. Їхня особливість - велике значення фактурного компоненту у партії фортепіано та надмірна елегійність вокальної лінії.

Корифей українського театру, видатний драматург М. Кропивницький написав музику до народних текстів, його романси - так звані "народні пісні" були дуже популярними у драматичних виставах другої половини ХІХ століття. У 90-х роках романси писав Володимир Сокальський. Світла, споглядальна лірика характерна для найбільш популярних його романсів: "Сльози" на текст Т.Мура, "Дитя, як квітка" на текст Г. Гейне та "Втіха" на текст О. Пушкіна.

Західноукраїнські композитори у 80-90-х роках розвивали жанр романсу у народно-національному дусі, найбільш відомі "Веснівка" В. Матюка на текст М. Шашкевича, вокальні дуети О. Нижанківського на тексти В. Навроцького, О. Коніського і низка романсів на тексти Т. Шевченка - присвята Соломії Крушельницькій. У творчості Д. Січинського, на відміну від інших сучасників, романс стає провідним жанром. Композитор використовує тексти Шевченка і надає їм лірико-психологічного забарвлення. Камерно-вокальна галузь лисенкової творчості, без сумніву є кульмінаційним явищем ХІХ - початку ХХ століть, також у творчості самого композитора солоспіви займають, за словами С. Людкевича, домінуюче положення. Велика кількість із 120 романсів написана на тексти Шевченка.

Романси М. Колачевського займають особливе місце у становленні та еволюції жанру на Україні. По-перше, у творчості М. Колачевського час звернень до жанру романсу припадає на післяконсерваторські роки (друга половина 70-х ХІХ ст.) та продовжується до 1903 року, яким датовано останній романс митця. По-друге: більшість романсів (шістнадцять із дев'ятнадцяти), написано на тексти російських авторів. По-третє: трагічні мотиви пронизують музику та поетичні рядки "російських" романсів М. Колачевського. На наш погляд, особливе історико-політичне підґрунтя, пов'язане ідеєю переслідування українського у всіх культурних проявах, втрутилося у долю українського митця та докорінно змінило його життя.

Історична хроніка "Заборон українського" дуже сувора й спрямована на культурний геноцид. Саме вона - ця хроніка, - складає історичний фон творчості митців "лисенковської епохи". Це "чорні дати" української культури, які вплинули на долі її видатних митців. Назвемо основні [5, розділи 11-14]:

рік 1847 - розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших; 1859 - міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською; 1862 - закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні. 1863 - Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може" [5, 97]. 1864 - прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою. 1870 - роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечне повинно бути обрусіння". Рік 1876 - Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. 1881 - заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою. 1884 - заборона Олександром ІІІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях. 1888 - указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

Навесні 1876 року Колачевський вже мав свідоцтво про закінчення Konservatorium der Musik zu Leipzig. А 28 червня 1876 року "Українська симфонія" була виконана у відкритому іспиті під його власною орудою у знаменитому концертному залі "Гевандхауз" і здобула схвальні відгуки у місцевій німецькій пресі. "Проте ще не встигла протряхнути друкарська фарба прихильних відгуків німецької музичної критики, і ще не всі вітання одержав автор, а вже стало відомо: російський цар Олександр ІІ, якій саме тоді відпочивав у тій же Німеччині, підписав горезвісно-ганебний " Емський указ", де буквально одним розчерком пера квітучу Весну у творчості Колачевського було перетворено на сувору життєву драматичну Зиму. Що мав робити двадцятип'ятирічній молодик унаслідок такого збігу обставин? Очевидно, оправившись від нервого стресу і сяк-так завершивши лікування, він повернувся до Російської імперії, яка стала для нього такою негостинною, й оселився в Кременчуці" [9, 12].

Полтавщина часів Колачевського відрізнялась особливо розвиненими традиціями культури, музичної освіти та виконавства. Саме місту Кременчук у полтавському регіоні історичною долею відводиться особливе значення у процесі українського культурного відродження в історично складний для культури час. І саме там у 1880 році була створена "...перша професійна українська драматична трупа Г. Ашкаренка, у складі якої працювали Марко Кропивницький та Микола Садовський" [7,9]. Свого часу "...музична академія у Кременчуці (1787-1792) була першою на теренах Російської імперії установою з ознаками навчально-виховної та музично-філармонійної організацією вищого типу" [7, 10].

Полтавщина зламу століть - регіон з інтенсивним концертним життям, де сформовані суто регіональні риси губернських смаків, пов'язаних з діяльністю концертних сцен численних просвітницьких домів, літніх садових концертів, де виступали як місцеві, так і російські і зарубіжні оркестрові колективи і музиканти-солісти. Резонансна подія, яка прямо стосується нашої теми - гастролі Модеста Мусоргського та Дарії Леонової у 1879 році, - знаходить своєрідний відбиток у романсової творчості М. Колачевського, особливо у факті звернення до поєзій Арсенія Голєніщева-Кутузова, на тексти якого митець написав принаймні чотири трагічних романси.

Лірика - драматична та споглядальна, філософська, мотиви трагічної самотності, психологічне загострення характеристик збагачує образний зміст українських за суттю романсів Михайла Колачевського. Народно-національні витоки музичної мови неначе розпорошені у характерних кадансових зворотах, "ладових формулах" думи та плачів-голосінь, які виразно розспівуються у кульмінаційних зонах романсів.

За змістом поетичного тексту, який "надиктовує" засоби виразності, романси М. Колачевського можна поділити на декілька груп.

Перша група - романси-елегії. Це стала жанрова тенденція творчості Колачевського: романси написані у різни роки зі значним розривом (1877-1903) і за стилем близькі до мелодики його "Української симфонії". Сум, журба, марні сподівання вирішені автором у світлих ліричних барвах. Характерним є звернення до романтичного словника епохи у російському прочитанні - використовуються цитати з ліричних романсів М. Глінки, О. Даргомижського, С. Рахманінова (явна алюзія до каватини Алеко). Всі романси - у мажорному ладу: "Вона співає" (ор. 9 № 1 на вірші М. Лермонтова; надруковано Є. Бальц в Одесі у 1889 році) - E-dur; "Зови надію сноведінням" (номер опусу невідомий, також на вірші М. Лермонтова; надрукований В. Бесселем у Санкт-Петербурзі в 1877 році) - E-dur; "Я не забув весняних днів" (ор.27 на вірші А. Голєніщева-Кутузова; надрукований Є. Бальц в Одесі у 1889 році) - Es-dur. Цей романс присвячений В. В. Остроградській - дружині композитора.

Друга група - романси-монологи. Це драматичні за мелодикою сповіді з трагічно загостреними романтичними мотивами питання (№ 5, № 15), темою смерті (№№ 7, 10, 16). В цілому для романсів групи характерні мінорні лади, хоральна жанрова основа фортепіанної партії, декламаційність вокальної лінії, трактовка басового голосу акомпанементу як такого, що наближений до бахов- ських basso ostinato. Символістська характерність музики романсів цієї групи призводить до виокремлення двох романсів з лермонтовським текстом "Зоря" та "Бажання" як тих, що мають ознаки різних вокальних жанрів (балади та хоралу). Назвемо романси-монологи: "Чому?" (ор 29 № 1 на вірші А. Голєніщева- Кутузова; надруковано Г. Стрєльцовим у м. Кременчук у 1903 році), присвячений В.В.Остроградській - дружині; "О, соловей" (ор. 85 на вірші Є.; надруковано Г. Стрєльцовим у м. Кременчук у 1903 році) присвячений Є. Беклемишевій; "Мене гнітила мла" (ор. 28 вірші А. Голєніщева-Кутузова, романс надруковано Г. Стрєльцовим у м. Кременчук у 1903 році), присвячений В.В.Остроградській - дружині; "О, тільки б знали ви" (ор. 31 надруковано Г. Стрєльцовим у м. Кременчук у 1903 році, вірші А. Голєніщева-Кутузова) також присвячений дружині; "Вас не вернути знов" (ор. 9 № 4 на французькі вірші у перекладі М. Глінки; надруковано Є. Бальц у м. Одеса у 1889 році); "Не зваблюй ти мене красою" (ор. 9 № 1 на вірші М. Лермонтова; надрукований В. Бесселем у Санкт-Петербурзі в 1877 році).

Окрему групу романсів-монологів складають автобіографічні романси і яскравим прикладом є романс на текст І. Нікітіна "Заступом копана яма глибока" (надрукований М. Юргенсоном у 1878 році, присвячений Л. Беклемішеву) та "У велелюдній юрбі" (ор. 9 №2 1 на вірші П. Вяземського, надруковано Є. Бальц у м. Одеса у 1889 році). Мотиви втечі та сну як позбавлення від страждань самотньої души реалізуються у розгорнутих тричастинних композиціях з опорою мелодики на сентиментально-мендельсонівську інтонацію, де середній розділ композиції - зображення ідеальної картини ідилічного сну.

Три серенади - на власний текст, на тексти А. Меженінова та Г. Лішина складають групу "жанрово-обумовлених романсів". "Серенада" (ор. 8 № 2 на власний текст, надрукована В. Бесселем у Санкт-Петербурзі в 1886 році) презентує іронічний жанровий варіант: жвавий темп, звукозображальність - перебори гітари, вирування пристрастей, стилізують іспанський колорит. "Серенада" ор. 8 № 1 на текст А. Меженінова демонструє драматичну сценку туги, жалю за прекрасним ідеалом. "Серенада" на текст Г. Лішина, на відміну від поетичного зображення кохання у двох попередніх, сповнена трагічним забарвленням жанру. Повільний темп, мінорний лад, хоральна фактура, складна гармонія (септакорди), хроматично загострені ходи у мелодії, октавні стрибки у вокальній лінії, складають враження драматичного монологу-сповіді.

Вокальна лінія драматичних романсів незвичайно складна, хроматизована, інтонаційно загострена. Їй властивий широкій діапазон: стрибки на октаву, висока теситура. Мелодичне розгортання, як правило, підпорядковано головній думці поетичного тексту. Незвичайним є фактурно-просторове вирішення співвідношення вокальної та інструментальної партій: сталою ознакою є розташування пластів, де партія лівої руки концентрується у низькому регістрі, партія вокалу - у середньому регістрі, або другій октаві, а партія правої руки - у високому регістрі перекриває теситуру вокальної лінії. Подібне просторове вирішення ззовні нагадує фактурні ідеї О. Скрябіна, С. Рахманінова і надає широкі можливості для діалогу пластів не тільки між вокальною та інструментальною лініями, але і всередині інструментального простору.

Звернення до російських текстів передає свідоме прагнення М. Колачевського діалогізувати з інонаціональними культурами. Він неначе перекладає українською музичною мовою шедеври російської поезії, де експресивна сторона романсів тісно пов'язана с фольклорною експресією. Остання теза надає міцного імпульсу для подальшого дослідження творчості Колачевського у заданому напрямі.

На цьому складному етапі взаємодії Імперської культури Росії та провінційних губернських культур у творчості видатного українського композитора поступово виникає взаємодія вищого порядку - естетико-стильова, коли певні елементи української музики асимілюють творчі надбання російських митців та потужної і високорозвиненої австро-німецької вокальної музичної культури.

Українські губернії, а особливо їх периферійні елементи, які перебували у складі Російської Імперії, неминуче втягувалися до сфери впливу державного культурного імперативу. Реалізація творчого потенціалу М. Колачевського, його включення у світовий музичний простір відбувалися б за інших політичних умовах більш інтенсивно. Цілком можливо, що творчість Михайла Колачевського набула б у такому випадку більшого значення, ніж геніального представника культурної периферії.

Література

1. Булат Т. Український романс / Тмара Булат. - К. : Наукова думка, 1979. - 317 с.

2. Гринченко М.О. Український романс // З історії української музики. Вибране / М.О. Грінченко. - К. : Держвидавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1959. - С. 177- 304.

3. Калачевський М. Вибрані романси / Упорядник та автор вст. статті Микола Гордійчук. - К. : Мистецтво, 1966. - 54 с.

4. Корній Л. Історія української музичної культури / Лідія Корній, Богдан Сюта. - К. : НМАУ, 2011. - 736 с.

5. Король В.Ю. Історія України : навч. посібник / В.Ю. Король - К. : ВЦ "Академія", 2008. - 496 с. (Серія "Альма-матер").

6. Кузик В. Листи Д.В. Ахшарумова до Д.М. Ревуцького / Валентина Кузик // Український музичний архів. Документи і матеріали з історії української музичної культури.- Київ, 2003. - Вип.3. - С.137-143.

7. Литвиненко А.І. Музична культура Полтавщини XIX - початку ХХ століття в аспектах регіонального джерелознавства: автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / А.І. Литвиненко; Нац. муз. акад. України ім. П.І.Чайковського. - К., 2006. - 20 с.

8. Федотов Є. "Невідомий" Михайло Колачевський / Є. Федотов // Мистецтво та освіта. 1997. - № 2. - С. 56 - 60.

9. Федотов Є.С. Михайло Колачевський: музично-педагогічна спадщина : [Навч. по- сіб. для викл. і студ. вищ. навч. мистец. закл. і вчителів шк. різного типу] / Ін-т змісту і методів навчання / Є.С. Федотов. - К., 1999. -- 60 с.

Размещено на Allbest.ru