Фортепіанний цикл М. Сильванського "Пригоди барона Мюнхгаузена" у жанрово-стильовому та виконавському аспектах

Размещено на http://www.allbest.ru/

НМАУ ім. П.І. Чайковського

Кафедра історії української музики і фольклористики

Фортепіанний цикл М. Сильванського "Пригоди барона Мюнхгаузена" у жанрово-стильовому та виконавському аспектах

аспірант Суховерська Ольга Анатоліївна

В статье проанализирован один из ярких украинских фортепианных циклов середины 1960-х годов - "Приключения барона Мюнхгаузена" Н. Сильванского. Подробный анализ жанрово-стилевых черт произведения позволил выработать методику его исполнительного воплощения и адаптировать ее к требованиям детских и специализированных музыкальных школ и младших курсов музыкальных училищ. Автор концентрирует внимание на звукоизобразительной природе фактурной организации цикла и ее воплощении средствами музыкальной выразительности.

Ключевые слова: цикл, фортепиано, Н. Сильванский, стиль, жанр, сюжетная программность.

Annotation

Key words: cycle, piano, N. Syl'vans'kyi, style, genre, plot's program.

Актуальність даної статті можна вбачати, з одного боку, у спробі розширити виконавський репертуар для молодшого покоління піаністів, а з іншого - акцентувати увагу на достатньо яскравому та репрезентативному "дитячому" творі - циклі М. Сильванського "Пригоди барона Мюнхгаузена", написаному у 1965 році. Твір, що складається з десяти музичних замальовок, репрезентує одну з найважливіших сфер творчої діяльності М. Сильванського - фортепіанні твори для дітей 1.

Стилістично твір втілює тенденції, закладені у класико-романтичний та неокласичний періоди. Маються на увазі сюжетна програмність, право на музичне втілення якої відстоювали ще Г. Берліоз та Ф. Ліст; стильові паралелі з циклом М. Мусоргського "Картинки з виставки", викликані єдністю концептуального задуму, наявністю наскрізної лейттеми та однаковою кількістю п'єс; опора на жанрово-стильові риси фортепіанних мініатюр початку ХХ століття. Так гармонічні, ритмічні, фактурні рішення М. Сильванського, відсилають до творів С. Прокоф'єва, Б. Бартока, частково - імпресіоністів.

Поряд з цим, опора на чіткі паралелі з сюжетами Р.Е. Распе роблять твір М. Сильванського цікавим для розучування і виконання дітьми. У межах статті через аналіз композиційно-драматургічної складової нами буде наданий виконавський коментар стосовно методичного аспекту інтерпретації окремих п'єс даного циклу.

Взагалі твори з сюжетною програмністю як композиційно-драматургічною основою твору, характерні для творчості композитора. Слід зазначити, що Сильванський одним із перших в українській радянській фортепіанній музиці наприкінці 50-х років започаткував різновид картинно-програмного типу інструментальної сюїти, створивши цикл з десяти номерів "Музичні малюнки за поемою М. Гоголя "Мертві душі". Як зазначає В. Клин, "програмну сюїту будує значно розгалуженіший ланцюг жанрів, багато з яких залучаються для розкриття раніше мало розробленого в українській фортепіанній творчості комічного аспекту змісту" [1, 248 ]. У "Мертвих душах" програмність кожної з частин конкретизувалась певним змістом, були введені діалоги, важливе місце посідав гумор.

Усі ці риси притаманні й циклу "Пригоди барона Мюнхгаузена". Його драматургічний простір визначає сюжетна програмність, де кожна з п'єс являє собою музичну замальовку певної пригоди барона. Композитор використовує епіграфи з розповідей барона перед кожною п'єсою (що допомагає краще зрозуміти характер кожної музичної "картинки"), прагне до максимальної образної концентрації та сюжетного пояснення звукових ідей. Проте в сюїті переважає не динамічна драматургія, а відображення окремих, відносно закінчених стадій сюжету, кожна з яких не зв'язана причинно-наслідковими лініями з попередніми.

Як наслідок, музичний текст тут гранично візуалізований. За рахунок ритмічних, гармонічних та фактурних засобів композитор створює дуже пластичну музику. А це - пряме втілення тенденцій, закладених ще С. Прокоф'євим у фортепіанних творах, та ширше - у творах з "дитячою" тематикою. Отже, розглянемо детальніше характер втілення композиційно-драматургічних особливостей у п'єсах циклу.

Сюїта починається з прелюдії, яка, з одного боку, поступово підготовлює слухача до сприйняття, а, з іншого, відіграє основну тематичну роль в циклі, адже містить в собі тему, яка буде проходити в наскрізному розвитку через увесь цикл, у кожній п'єсі. Цю тему можна назвати лейтмотивом, "темою барона".

Вона піддається різним образним трансформаціям і набуває різного вигляду, що відповідає певним етапам розвитку сюжету. Таким чином, М. Сильванський використовує у побудові твору романтичний принцип монотематизму, який широко застосовувався Г. Берліозом, Ф. Лістом, багатьма іншими композиторами.

Прелюдія (N° 1, B-dur) має програмний підзаголовок "Мюнхгаузен пустився в розповідь, зручно вмістившись на м'яких подушках канапи".

Головна тема являє собою одноголосну мелодію спокійного та м'якого характеру, яка складається з двох мотивів. Перший побудований на квартовому висхідному русі (f-b-as-des), другий - на діатонічному висхідному тетрахорді (c-d-es-f). Ладова природа теми - міксолідійський лад. Зазначимо, що М. Сильванський використовує діатонічну систему з чітко визначеним тональним центром, але насичує музичну тканину хроматичними звуками. Композитор часто застосовує дисонантні звучання (зокрема мала секунда), що підкреслює сатиричну спрямованість твору.

Супровід виконує роль гармонічного фону: крім тоніки, використовуються проникнення в мажор субдомінантової групи мінору (VI понижений ступінь), альтеровані акорди з II підвищеним, гармонічний мажор.

П'єсі притаманний плавний, ямбічний, заокруглений, погойдувальний характер метроритмічної пульсації, що створюється розміром 6/8.

Важливе місце як у прелюдії, так і у всьому циклі відіграє поліфонія (основна тема проводиться в різних голосах). Форма прелюдії - проста тричастинна (аЬа). В середній частині, крім нового тематизму, звучить основна тема, а в репризі елементи теми з середньої частини проникають до супроводу основної теми. Мелодія має доволі плавний характер. Кульмінація припадає на кінець середньої частини, де використовуються досить терпкі, дисонантні звуки у високому регістрі. Завершується прелюдія невеличкою кодою на тонічному остинантному басу.

П'єса № 2 не має жанрової назви. Автор підкреслює її характер заголовком Allegro bravuro (весело, бравурно) й епіграфом "Я рушив у дорогу верхи".

П'єса розпочинається темою танцювального характеру в E-dur, для якої характерні, по-перше, повтор квінтового тону, по-друге - опора на квінти у гармонічному супроводі. Виникає цікавий театральний ефект: з одного боку, енергійність та бравурність має підкреслювати ритм скачки (про яку вказано у епіграфі). З іншого, "пусті" квінти створюють сатиричний ефект настирливості та примітивності. Таким чином композитор підкреслює несерйозність розповіді барона.

Важливу роль у п'єсі відіграє чіткий ритм та різноманітна артикуляція, в компоненті якої переважає гостре звучання на staccato та короткі ліги.

Форма п'єси - проста три частинна; періодичні повернення основної теми вказують навіть, на риси рондальності. "Лейттема барона" постає у веселому, комедійному образі, з'являється у вигляді виокремлених елементів в кінці першого та другого речень періоду.

Середня частина має інакші гармонічні та динамічні компоненти. Вона виділяється силою звучання (f-ff) та модуляцією в далекі мінорні тональності (cis-moll, b-moll). Партія нижнього голосу остинатно витримана: неухильна повторність однієї ритмічної формули (восьма і дві шістнадцятих) за сюжетом схожа на "скачку коня". Нетривала зв'язка в H-dur приводить до репризи у скороченому вигляді.

Ескіз (№ 3) "Я глянув угору і побачив, що кінь мій припнутий до флюгера на церковній дзвіниці і метляється в повітрі...". Ескізом у музиці називають уривчасті нотатки тем, мелодій, ритмічних фігур гармонічного плану, зворотів або замальовки картин природи, побуту. М. Сильванський будує ескіз за схемою поєднання коротких мотивів в одну цільну п'єсу (три частинна форма). Спочатку лейтмотив, побудований за інакшим ритмічним малюнком, розвивається за принципом скорочення ритмічних тривалостей.

Окремо слід відмітити динамічну різноманітність музичного матеріалу. У першій частині динамічні сплески відбуваються протягом одного мотиву, в середині використовується раптове subito p, відбуваються імітації окремих елементів. В цілому характер п'єси підказує програмний підзаголовок. Емоційність, відчуття паніки, тривоги вдало передаються музичними засобами, зокрема, тембровими та ритмічними контрастами побудови форми.

Вперше з'являється розширення "теми барона": по закінченню двох основних мотивів до них приєднується мелодичний зворот, який приводить до модуляції в тональність ІІІ ступеня і секвенцій. Це доповнення цікаве тим, що використовуватиметься у наступних п'єсах сюїти.

У середньому розділі немає нової теми - тут піддається варіаційному розвитку лейтмотив. Реприза повторює матеріал першої частини.

Канон (J№ 4). У даній п'єсі циклу М. Сильванський використовує старовинний прийом побудови твору - канонічну імітацію. Епіграф п'єси - "Звуки в ріжку замерзли і тепер, потроху відтаваючи, ясні та дзвінкі виривалися з нього".

Фактурна організація на основі прийому канонічної імітації створює цікавий звукозображальний ефект відтавання звуків ріжка. Ідея визначає композиційно-драматургічну побудову п'єси, що спирається на просту тричастинну форму. В першій частині витримується канонічне двоголосся - це створює ефект прозорості фактури й дискретність інтонаційного масиву, яка втілює зазначену вище ідею поступового танення звуків. Тема проводиться у кількох варіантах вступу риспости (від вісімки до восьми чвертей). Характерна певна фантастичність образу. У середній частині також констатуємо наявність лейтмотиву та поліфонічних технік канону та імітацій. Реприза є скороченою.

Головною технічною складністю даної п'єси є не просто засвоєння ритмічних співвідношень у канонічних імітаціях, а втілення драматургічної ідеї поступового прориву звуків із замерзлого ріжка. Виходячи з поліфонічної природи фактури п'єси, кожну з партій треба мислити як окрему дискретну мелодію, а потім - мислити їх як дискретні перегукування, які, врешті, втілюються у відтавання ріжка.

Токата (.№ 5) "...Я раптом побачив, що за мною чимдуж мчить страхітливих розмірів вовк". Форма - концентрична (abcab). Перша тема схвильованого характеру витримана у стрімкому безперервному русі, їй притаманна остинатність. Використання нижніх регістрів і поступове переміщення у верхні регістри викликають асоціацію страху і погоні за головним героєм. Токатний рух формується за рахунок наступних елементів: martellato, акордова техніка та трелювання. У "темі барона" (1-11 такти) з'являються хроматичні звуки, виокремлюються мотиви, проводяться іноді не одноголосно, а акордовими тризвуками. Тема розділу b виконує роль зв'язки між а і с.

Щодо теми с, то в ній музична тканина формується за рахунок техніки акордових паралелізмів із використанням діатонічного a-moll. При цьому початковий енергійний характер не зникає. Але замість страху тут, вочевидь, характеризується хвацька, самовпевнена натура самого барона.

Технічно п'єса не відрізняється великою складністю і не потребує особливих методів роботи над нею. У той же час варто слідкувати, щоб акордовотокатний супровід не звучав занадто тяжко, а сама тема вибудовувалась максимально рельєфно та енергійно. Тоді стане можливим втілення почуття страху, що спонукає героя на втечу.

Гавот (.№ 6). Епіграф до п'єси - "Його величність просто не міг жити без мене, і щодня мене запрошували на обід і на вечерю". Жанр старовинного французького танцю зазвичай широко використовується в сюїтах; як правило, його характер світлий і радісний.

Форма п'єси - проста тричастинна з контрастною серединою. Для п'єси є характерними достатньо гострі та терпкі гармонії, які підкреслюють гротескову спрямованість задуму (подібним чином з жанром гавоту працював С. Прокоф'єв. У той же час "лейттема барона" має спокійний, втім достатньо гострий та гротесковий характер.

Середня частина має пасторальний, дещо епічний характер - на останнє вказують звукові імітації награвання на струнно-щипковому інструменті (arpeggiatto у 21-22 тактах), а також перевага акордової фактури з короткими гамоподібними пасажами, що завершують фрази.

Загалом, дана п'єса не відрізняється технічною складністю. Серед головних завдань - передача гротескового характеру. Це можливо за рахунок рельєфного, місцями навіть гіпертрофованого відображення танцювальної пластики гавоту.

Марш (.№ 7). "Сам я в цей час рушив на супротивника...". Відповідно до жанрової природи, п'єса має рішучий і войовничий характер, що підкреслюється акцентуванням сильної долі такту та проведенням "лейттеми барона" у акордовому викладі.

Форма п'єси - також проста тричастинна. Середній розділ мало контрастує з крайніми. Але цікавим виглядає фактурне рішення стосовно проведення лейттеми барона у партії лівої руки. Відповідно, цей момент варто підкреслити у виконавській інтерпретації.

Фактурна організація у репризі заснована на стрибках по різних регістрах. Відповідно, це також треба доволі рельєфно підкреслювати, враховуючи звукозображальну фактурну організацію.

Інтерлюдія (J№ 8, епіграф "Тоді я спокійно поліз угору на місяць, куди зрештою щасливо і дістався") виглядає дуже цікавою з позицій звукової організації. Вже у короткому вступі відчутна тональна невизначеність. Ефект містичності, загадковості, "космічності" підкреслюється і фонічними якостями поліакорду, що формується на базі мажорного та збільшеного тризвуків.

Ключовою драматургічною ідеєю першого розділу є поступовий підйом фактури у високий регістр - у такий спосіб композитор імітує процес руху нагору, до місяця.

З ремарки Piu mosso розпочинається середній розділ п'єси. Високий регістр, тріолі, інтонаційно-гармонічні опори на хроматичні тони та інтервал малої нони (у партії правої руки) формують "космічний" характер звучання та натурально передають "застиглу" та загадкову атмосферу іншої планети. Поява згодом ремарки rubato, у поєднанні з одноголоссям високого регістру та pp формують наскрізну та ніби дихаючу тему, яка додає свого штриху у загадкові образи п'єси.

Як бачимо, головною рисою даної п'єси є колористична спрямованість у фактурній організації (ладові, гармонічні, регістрові рішення). Відповідно, їх треба доволі рельєфно підкреслювати, втілюючи драматургічну ідею поступового підняття нагору до місяця та перебування там. У цілому, п'єса не відрізняється особливою технічною складністю.

Танець (.№ 9). "Радість моїх лондонських друзів, коли після їхніх тривалих і марних розшуків я зненацька постав перед ними". Цікавою є композиція твору: крайні частини написані у формі періоду, а середня частина має досить розвинену побудову. Обсяг періоду - 16 тактів (8+8). У тематичній організації переважає опора на ритм "восьма - дві шістнадцяті", який проводиться у різних партіях та регістрах, проростаючи або в тонічний тризвук, або в інші ладогармонічні структури.

Середній розділ має досить вільну побудову. Можна виділити дві фази, одна з яких побудована на новому тематичному матеріалі, а інша - на основі "лейттеми барона". Вільна фактурна організація та калейдоскопічне чергування різного музичного матеріалу врешті підводить до двох проведень "лейттеми барона", яка набуває скерцозних і танцювальних рис.

Відповідно, сукупність цих ідей слід враховувати і при розучуванні твору. Так, регістрові контрасти та тематичні утворення треба виділяти доволі рельєфно, вибудовуючи загальний розвиток до проведень лейттеми.

Епілог (.№ 10) "Але тепер, панове, мені й справді час на спочинок! Бажаю вам приємного сну". Перша й остання п'єси циклу утворюють смислову та тематичну арку. З одного боку, "тема барона" звучить у початковому вигляді (зокрема, незмінними залишаються темп, розмір, тональність). З іншого боку, епілог є антиподом прелюдії та прологу, який закінчує розповідь.

Форма має просту двочастинну побудову з розширенням. Розпочинається невеликим тритактовим вступом, потім проводиться основна тема в нижньому голосі у скороченому вигляді. Повторенням цього матеріалу на октаву вище розпочинається другий період.

У другому розділі композитор використовує репризу з прелюдії. А закінчується п'єса невеликим післякаденційним доповненням. Усі ці риси і формують заявлену тематичну арку.

Епілог не має особливих технічних завдань і навряд чи викличе певні складності. У той же час варто акцентувати на втіленні завершальної ідеї епілогу, яка передається у достатньо спокійному та, водночас, жартівливому характері. Фактично ця п'єса (як можна побачити з ремарки) є своєрідним "реверансом" на прощання. Такий реверанс треба "зобразити" на фортепіано.

Таким чином, проведений композиційно-драматургічний та виконавський аналіз замальовок циклу "Пригоди барона Мюнхгаузена" дозволяє зробити наступні висновки.

1. Сюїта сприймається як цілісний циклічний програмний твір, хоча кожна з п'єс циклу є закінченою й самостійною; 10 музичних малюнків потребують цілісного, нероздільного виконання. Єдність сюїти виражена, в першу чергу, наявністю лейтмотиву - теми барона, яка звучить у кожній п'єсі в новій тональності і в новому образі.

2. Сатиричність образів виражена наступними музичними засобами: підкреслена акустична загостреність інтервалів малої секунди, великої септими, тритонів та зменшених тризвуків.

3. Неокласичні тенденції: використання старовинних музичних жанрів (канону, гавоту, прелюдії), велика роль поліфонічних засобів виразності. Відсутність відкритої емоційності, переважає раціональність. Розвиток тем за варіантним принципом, не шляхом виявлення закладених потенціалів і їх розвитку, а шляхом підкреслення, висунення на перший план окремих елементів теми.

4. Загалом, за умови достатньої кількості часу на розучування циклу, він не викличе особливих складностей у дітей, до того ж - сюжетна програма буде їм цікавою. Водночас, серед головних методично-виконавських рекомендацій можна визначити рельєфне виділення основного тематичного матеріалу, демонстрацію гармонічних та регістрових контрастів для втілення драматургічної ситуації кожної п'єси. Нарешті - підкреслювання сюжетної програмності, що втілюється у звукозображальній природі фактурної організації циклу.

Можна стверджувати, що кожна з п'єс циклу являє собою повноцінну звукову картину. Цей принцип сповна втілився у візуальній природі кожної з п'єс, і підкреслення цього моменту є головним для створення цікавої художньої інтерпретації циклу М. Сильванського "Пригоди барона Мюнхгаузена".

Примітки