Джаз та суміжні види мистецтва: на перехрестях шляхів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЖАЗ ТА СУМІЖНІ ВИДИ МИСТЕЦТВА: НА ПЕРЕХРЕСТЯХ ШЛЯХІВ

Теребун Дмитро Сергійович,

аспірант Національної академії керівних кадрів

культури і мистецтв

Стаття присвячена розкриттю зв'язків джазу із суміжними видами мистецтва - літературою, театром, хореографією. На прикладах конкретних творів сучасних митців доведено, що мистецтво джазу перебуває у безперервному процесі інтеграції з іншими мистецькими явищами, результатом чого стають нові синтетичні форми мистецтва, несподівані художні рішення.

Ключові слова: джаз, література, поезія, театр, хореографія, інтегративні зв'язки.

Статья посвящена раскрытию связей джаза со смежными видами искусства - литературой, театром, хореографией. На примерах конкретних произведений современных авторов доказано, что искусство джаза находится в непрерывном процессе интеграции с другими явлениями искусства, результатом чего становятся новые синтетические формы искусства, неожиданные художественные решения.

Ключевые слова: джаз, литература, поэзия, театр, хореография, интегративные связи.

джаз інтеграція суміжний мистецтво

Article is devoted to relations with neighboring jazz art forms - literature, theater, choreography. Examples of specific works of modern authors proved that the art of jazz is in a continuous process of integration with other phenomena of art, resulting in a basis of a synthetic form of art, unexpected art solutions.

Key words: jazz, literature, poetry, theater, choreography, integrative communication.

Музична практика ХХ-початку ХХІ століть ставить перед дослідниками чимало специфічних наукових проблем. Одна з них - проблема джазу як мистецтва діалогу - потребує системної розробки. Теоретичне осмислення джазу в науковій літературі проходить переважно у двох аспектах - історичному (фактологічному та культурологічному) і суто технологічному (посібники, керівництва, підручники і т.п. з джазового мистецтва). На сьогодні вже достатньо висвітлене питання взаємовпливу джазу й академічної музики (О. Воропаєва [3], М. Матюхина [9], В. Романко [13], O. Супрун [14],) джазу і "третього шару" (В. Конен [7], О. Козлов [6], В. Сыров [15]). Питанням же взаємодії джазу, як особливого інтонаційно-стильового явища, унікальної інтонаційної практики (за Ю. Чеканом) з іншими видами мистецтва приділено увагу лише у деяких дослідженнях, що й визначає актуальність обраної теми статті. Метою даної публікації є висвітлення різноманітних каналів взаємодії мистецтва джазу з літературою, театром, хореографією - видами мистецтва, у яких так чи інакше репрезентовано стихію джазової музики.

Мабуть, правомірно буде констатувати, що елементи джазу - ритм, тембр, гармонія, стилістика виконання, імена видатних джазменів - так чи інакше інтегровані у всі складові сучасної культури, починаючи з інтеграції джазу в інші вили мистецтва, спільних творчих акцій рок-, поп-, джаз-музикантів - до реклами сигарет з портретом Луї Армстронга, футболок із написом JAZZ і т.п. Характерна риса джазового мистецтва - відкритість проявів людської психіки - пояснює велику зацікавленість джазовою музикою з боку митців різних галузей мистецтва.

Яскравий образний світ джазу відтворено у багатьох літературних творах, починаючи з перших десятиліть ХХ століття, адже естетика джазу повною мірою відобразила психологію світосприйняття "загубленого покоління" (Г. Стайн), крах його ідеалів та віри в гуманізм. У багатьох літературних творах джаз став одним з опорних елементів сюжету (нерідко прототипами головних героїв стають відомі джазові музиканти). Найбільш відомий приклад - роман Ф.С. Фітцджеральда "Великий Гетсбі" (сам автор назвав його вершиною своєї творчості), де джазова музика "звучить" і слугує тлом епохи ("ера джазу"). Два основних генетичних образи джазу - регтайм (з його невичерпною енергією, моторикою) - та блюз, з його рафінованим психологізмом - стають у прозі Фітцджеральда символами емоційних полюсів мистецтва ХХ століття, що значно впливають на психологію сучасності. Джаз - це також своєрідний принцип імпровізаційної побудови музичного твору, елементи якого оригінальним способом застосовані в романі. Як талановитий митець, Фітцджеральд знайшов свою оригінальну форму - імпровізацію у вигляді "гри слів": можна провести певну паралель між джазовою композицією та композицією літературного твору.

Хуліо Кортасар у повісті "Переслідувач", прагнучи до розуміння духовної сутності "піонерів" джазу, створює образ джазмена - "бога гри". Після його пасажів на саксофоні неможливо слухати інших музикантів: "Він перевернув джаз, як рука перегортає сторінку... Він вибухнув, як яскрава зірка, що розсипається на тисячі уламків і залишає астрономів на цілий тиждень у дурнях." [2, 117]. Герман Гессе у романі "Степновий вовк" показує героя в момент складної особистої кризи, що загрожує йому загибеллю, але потім долається завдяки допомозі джазмена Пабло (своєрідний "Моцарт" нової доби).

М. Матюхіна відзначає "мотиви шлюзової ностальгії" у прозі Ж. П. Сартра, А. Камю, у романі Г. Маркеса "Сто років самотності", у повістях О'Генрі "Піаніно" та Дж. Болдіна "Блюз Сонні" [9].

Суттєвий вплив джазової музики відчула і сучасна поезія. Поети використовують джаз як опорний елемент сюжету, застосовують форму побудови поетичного твору на зразок музичного. Джаз може "бути присутнім" і через настрій, який називають "блюзовим". У поезії знайшов своє відображення багатогранний талант відомого музиканта Германа Лук'янова, для якого джаз - це музика, що наповнює світ. У багатьох поетичних творах Г. Лук'янов звертається до теми джазу:

...Крик лебедя

Многократно усиленный

Раструбом саксофона

Танец философов

Хромой, жаждущий танцевать...

Черный слон рояль По мановению десяти пальцев Ценою многолетней дресировки Стоящий на трех ногах Клоун, смеющийся бесплатно...

У поезії Йосифа Бродського тема джазу звучить як образ мрії, сподівання:

Играй, играй, Диззи Гиллеспи,

Джерри Маллиган и Ширинг, Ширинг,

В белых платьях, вы все там в белых платьях

И в белых рубахах.

Звичайно, роль джазу у світовій літературній практиці далеко не вивчена, але можна сміливо стверджувати, що вплив джазу багато в чому змінив нашу уяву про динамічні можливості літератури.

Взаємодія джазу та театрального мистецтва почалася з менестрельних вистав у США. Для білих манера негрів говорити, одягатися, співати здавалася кумедною. На початку ХІХ століття з'явилися "білі" артисти, які виступали на сцені, затемнюючи обличчя фарбою - вони зображали пародії на псевдо- негритянські типажі. Ці номери поступово перетворилися на minstrel show, що запозичило назву у подорожуючих акторів середньовічної Європи 1. Підтвердженням того, що менестрелями використовувалися ідіоми, схожі з джазовими, може бути "Turkey in the Straw", який вперше з'являється у 1834 році під назвою "Old Zip Coon" та має характерні риси у ритміці та інтонаційному строї (надалі вони стануть домінуючими в популярній музиці). У театрі менестрелів форсується характерна естетика джазу та деякі риси оригінальної музичної мови - тож його можна вважати першим кроком на шляху джазової течії у світ естради ХХ століття [7].

З другої половини 1920-х років джазова культура стає надбанням вітчизняного театрального мистецтва. 20 жовтня 1931 року в Ленінградському мюзик-холі відбулася прем'єра спектаклю "Умовно убитий" з музикою Дмитра Шостаковича (диригував Ісаак Дунаєвський). 35 музичних номерів у спектаклі виконували Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко, Володимир Кораллі - це була строката суміш естради, балету, куплетів, - пізніше сам композитор відзначав, що він не втримався на рівні високих вимог.

Особливої уваги потребує особистість Леоніда Утьосова, синтетична за своєю природою. Обдарування артиста дало йому змогу поєднати у неповторне видовище театр, джаз та пісню. "Теа-джаз" Л. Утьосова мав усі прикмети театральної вистави; це було формою експерименту, коли музиканти-інструменталісти самі ставали акторами, завдяки чому взаємодія мистецтв значно підсилювалася. Музичні критики у своїх рецензіях характеризували джаз Л. Утьосова як пісенний, але музиканти не змінювали свого творчого напрямку і кожного разу виносять на публіку своєрідні джазові музично-театральні вистави. Сам Л. Утьосов говорив: "Мій джаз може бути названий джазом лише за складом інструментів, але по суті це - пісенний та театралізований оркестр..." [10, 38]. Безперечно, творчість Л. Утьосова та його "Теа-джазу" вплинула на подальший розвиток не лише радянської пісні, але й усієї сучасної естради в цілому.

Прикладом взаємодії джазової музики з театром є жанр мюзиклу, який поєднав у собі риси музично-театральних жанрів (сюжетність опери, "легкість" оперети, "синтетичність" музичного театру взагалі) та естрадного шоу - тобто, кардинально протилежних типів музичної вистави. Е. Кампус вказує, що музична мова мюзиклу багато в чому сформувалась в результаті впровадження елементів джазової гармонії, ритміки, принципів виконання у музичну тканину цього жанру, який своїм різноманіттям зобов'язаний саме джазу [5, 40]. Композитори та виконавці стали розуміти, що в джазі Америка знайшла свою музичну мову, а "мюзикл. є, перш за все, комерційним підприємством" [там само], і джаз є невід'ємним атрибутом його успіху та художньої специфіки. Значного впливу мюзикл зазнав від джазового танцю. У 1930-40-ві роки, коли почалася справжня, активна еволюція мюзиклу, хореографія посіла в драматургії творів цього жанру дуже важливе місце; постановниками спектаклів стають відомі талановиті балетмейстери - Дж. Баланчин, Х. Хольм, А. де Міль, Дж. Роббінс.

Цікаві факти можна навести й з історії вітчизняного драматичного театру. Відомо, що Всеволода Мейерхольда свого часу звинувачували у використанні у своїх спектаклях прийомів ревю, а Лесь Курбас захоплювався джазом і співпрацював з джаз-бендом Юлія Мейтуса2.

Прикладом синтезу джазу з театром у сучасному мистецтві є Джаз-бас-театр Алекса Ростоцького (Росія), який існує у вигляді театральної антрепризи. Ключове слово для цього колективу - театр: візуальна сторона виходить у його програмах на перший план. Кожний спектаклю має свій стиль - від інтимних витончених балад до агресивних, майже авангардних п' єс, від повільної, медитативної музики - до джазової класики з поетичним словом. Антреприза А. Ростоцького включає п'ять-шість різних ансамблів, які об'єднує бас-гітара музиканта. Програми Джаз-бас-театру за участю тріо В'ячеслава Ганеліна, ансамбля "Три О", "Поп-механіка" Сергія Курьохіна, групи "Архангельськ" перетворюються на справжні театральні вистави з різноманітними, інколи абсурдними сюжетами. Головні групи грають у стилі етноджаз; група "Шелковичний шлях" виконує композиції у східному стилі. Головне - це "театр звуків" та "театр тембрів", співвідношення кольору та звуку, слова і музики. Так, у спектаклі "Флейта-хребтовик" А. Ростоцький музикує і читає вірші Володимира Маяков- ського, у "Різдвяному романсі" звучить поезія Йосифа Бродського. До програм створюється відео-інсталяція, яка демонструється на великому екрані.

Синтез театру, музики і поезії запроваджувався і в театральній виставі Михайла Козакова "Концерт для голосу і саксофона", де переплілися вірші Йосифа Бродського, звучання саксофона Ігоря Бутмана та веселе шоу театру "Шолом". Ексклюзивний проект "Чекасін та гості", в якому відбувається синтетичне музично-театральне дійство за участю акторів і музикантів з різних країн, було створено Володимиром Чекасіним - відомим російським джазовим саксофоністом.

"Джазові акценти" має і сучасна хореографія. Почнемо з того, що джаз, як специфічне явище музичної культури, народився, зокрема, з ритуальних танців африканських народів. Поступово експресія та імпровізація африканських ритмів поєдналися з елементами джазової музики, що й сформувало так званий джазовий танець. Найбільш яскравою особливістю джазового танцю є прийом ізоляції кожної частини тіла - вони рухаються, немовби кожна за своїм ритмом. Танцювальні фігури будуються на поєднанні інтенсивних рухів тіла із загадково-хитромудрим переміщенням рук. Джазовий танець - це імпровізація, втілення емоцій, відчуття свободи, а не форми або ідеї (як це є у танці модерн 3).

Джазовий танець і танець модерн достатньо довго розвивалися паралельно - як самостійні напрями хореографічного мистецтва - до тих пір, поки не розпочався процес інтеграції різних танцювальних шкіл. Два напрями танцювальної культури - європейський та африканський - асимілювалися у Новому Світі. Процес становлення джазового танцю відбувався на основі африканської культури, ритмів і танців фольклорного типу з різними нашаруваннями: етнічними, релігійними, естетичними. "З 90-х років ХІХ століття почався новий етап розвитку джазового танцю, - зазначає В. Нікітин, - з особливою технікою, лексичним модулем та системою рухів" [11, 43]. Отже, на межі ХІХ - ХХ століть спостерігається справжній бум "чорних" танців, а 1920-ті - 1930-ті роки вважають кульмінаційними у розвитку джазового танцю, який стає, фактично, обов'язковою складовою музичних спектаклів у Гарлемі та на Бродвеї. Джазовий танець починає відтепер впливати не лише на театральний та побутовий танець, але й на жанр балету, і поступово посідає поважне місце у системі напрямків сучасної хореографії.

1970 року трупою "American ballet theater" на сцені Нью-Йоркського музичного театру було здійснено постановку балету "Ріка" на музику Дюка Еллінгтона. Ідея балету визначена словами самого музиканта, який стверджував, що це балет про народження, про джерело життя, про блаженне передчуття нового народження... Балет "Ріка" став результатом плідної співпраці Д. Еллінгтона з балетмейстером-постановником Алкіном Ейлі. Стиль Ейлі започаткований на джазових моделях, ритмічно та інтонаційно насичений, спирається на формули популярних стилів та жанрів - свінгу, блюзу, регтайму. Після появи балету критичні відгуки містили думки про те, що ". балет сповнений життєрадісним настроєм, життєвою силою, яка стрімким потоком проходить через усі соло, дуети, ансамблі... Балет - не просто зразок вільного, невимушеного образного руху. Дарування А. Ейлі як режисера і шукача талантів втілився у створенні номерів, які дозволяють підкреслити позитивні якості танцівників трупи." [1, 185].

Наприкінці минулого століття, у листопаді 1998 року, у Києві відбулася прем'єра балетної вистави "Чи почуєш ти мене?" (автор хореографії та художнього оформлення - відомий канадський хореограф Алекс Урсуляк, балетмейстер-постановник Віктор Яременко) на музику джазових композицій та фрагменти з класичних творів, що мають джазові елементи (композиторів Т. Петті, Г. Малера, М. Наймана, Дж. Хортинера, К. Ріота та ін.)4. У виставі були запроваджені досягнення сучасної західноєвропейської хореографії, лексика модерн- та джаз-танцю, оригінальне поєднання класичної та побутової пластики. Хореографічна вистава складалася з різноманітних епізодів - замальовок з життя сучасної молоді; актуальність цієї проблематики переконливо розкрита в постанові експресивною мовою сучасного танцю.

Тож, джазовий танець, еволюціонуючи паралельно з джазовою музикою, розширив межі географічної музичної свідомості, увібрав елементи європейської та низки іншокультурних традицій, значно вплинув на класичні хореографічні форми, у поєднанні з якими дав вагомі художні результати. Наслідком зазначених процесів стало зближення і синтез світового досвіду музичної творчості.

Підсумовуючи, зазначимо наступне. Джаз - явище, головною рисою якого є імпровізація, - знаходиться у постійному імпровізаційному співвідношенні з іншими видами мистецтва. Характерна риса джазового мистецтва - відкритість проявів людської психіки - пояснює велику зацікавленість джазовою музикою з боку представників різних галузей мистецтва. Багато визнаних митців сприймають джаз як своєрідний духовний ренесанс, тож яскравий образний світ джазу відтворено в багатьох літературних творах, де "звучать" гарлемські мотиви, а прототипами головних героїв постають видатні джазові виконавці та композитори. Поети застосовують спеціальні музичні ремарки, намагаючись підкреслити особливу манеру звучання своїх віршів у стилі regtime-band та ін.

Традиція поєднання джазу з театром, що розпочалася ще з вистав міністрел-шоу (з притаманною їм свободою вияву емоцій, спонтанністю та ритмічною активністю), була активно продовжена у 1920-30-ті роки - зокрема, у вітчизняному театральному мистецтві ("Теа-джаз" Леоніда Утьосова) і розвинута у наші дні ("Джаз-Бас-Театр" А. Ростоцького та ін.).

Досягнення технічного прогресу знайшли своє місце у сучасних зразках поєднання джазу і театру (театралізація джазових композицій, використання джазових елементів у різних театральних дійствах), де з'являються нові синтетичні форми, цікаві несподівані рішення. Елементи джазового танцю, як синтезу джазу із танцем-модерн, органічно увійшли до постановок сучасних балетів ("Ріка" на музику Дюка Еллінгтона, "Чи чуєш мене?" - балетний спектакль Алекса Урсулюка на джазову музику різних авторів та ін.).

Таким чином, унікальне явище музичної культури ХХ століття (про яке Луї Армстронг свого часу говорив, що джаз не можна теоретично пояснити - можна лише відчути), мистецтво джазу протягом усієї своєї історії має високу художню активність, що проявляється, перш за все, у підвищеному інтересі до нього. Безсумнівно, джаз є мистецтвом, яке активно розвивається, бере участь у процесах оновлення мистецтва (не лише музичного), а це означає, що дослідження джазової культури в усіх її багатопланових взаємозв'язках вимагає постійної уваги з боку науковців - музикознавців, мистецтвознавців, культурологів та ін.

Примітки

1 Американські менестрелі не мали нічого спільного зі своїми давніми колегами, які скоріше походили на скоморохів.

2 На жаль, досі не віднайдено зразків джазової музики ні до спектаклів театру "Березіль", ні навіть з програми першого концерту харківського джаз-ансамблю під керуванням Ю. Мейтуса, що мав назву "Вечір ексцентричного танцю та музики" [12, 153].

3 "Піонером" танцю у стилі модерн була Айседора Дункан.

4 Спільний українсько-австрійський проект Національної опери України, посольства Австрії в Україні та Української академії танцю.

Література

1. Баланчин Дж. Сто один рассказ о большом балете / Дж. Баланчин, Ф. Мейсон. - М. : Крон-Пресс, 2000. - 294 с.

2. Блюз Сонни: Повести и рассказы зарубежных писателей о музыке и музыкантах. - М. : Музыка, 1991. - 319 с.

3. Воропаева Е. Межпластовые взаимодействия в джазе: jazzing the classics в контексте проблем переинтонирования) / Е. Воропаева // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковсь- кого. - Вип. 72. - К., 2008. - C.154-160.

4. Герман Лукьянов (флюгельгорн, труба, композитор, бэндлидер): Портал "Джаз.ру. Люди" / Режим доступу: http://www.jazz.ru/pages/lukianov/

5. Кампус Э. О мюзикле / Э. Кампус. - Л. : Музыка, 1983. - 128 с.

6. Козлов А. Джаз, рок и медные трубы / А. Козлов. - М. : 2005. - 190 с.

7. Конен В. Третий пласт. Новые массовые жанры в музыке ХХ века / В. Конен. - М. : Музыка, 1994. - 160 с.

8. Корнев П.К. Джаз в культурном пространстве XX века: автореф. дисс. ... канд. культурологии: 24.00.01. - С-Петербург, 2009 / Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/dzhaz-v-kulturnom-prostr

9. Матюхина М.В. Влияние джаза на профессиональное композиторское творчество Западной Европы первых десятилетий ХХ века : автореф. дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.02. - М., 2003 / Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/vliyanie-dzhaza

10. Медведєв А. Так чи легка "легкая музыка"? / А. Медведєв // Музика. - 1973. - № 1. - С. 37-39.

11. Никитин В.Ю. Модерн-джаз танец. Этапы развития. Метод. Техника / В.Ю. Никитин. - М. : Издат. дом "Один из лучших", 2004. - 414 с.

12. Панько Т. Біля витоків українського джазу / Т. Панько // Науковий вісник НМАУ ім. П.І. Чайковського: Ю.С. Мейтус: сторінки життя і творчості. Спогади. Статті. Листи. Матеріали (до 100-ліття від дня народження). - Вип. 34. - К. : НМАУ ім. П.І. Чайковського, 2006. - С. 153-156.

13. Романко В. Джаз і академічна музика: шляхи синтезу / Володимир Романко // Музика. - 1998. - № 3. - С. 4-5.

14. Супрун О.В. Шляхи наближення академічної музики до джазу / О.В. Супрун // Культурно-мистецьке середовище: технології та сучасність : матеріали ІІІ Міжнародної науково-творчої конференції. - К. : ДАКККіМ, 2009. - С. 83-84.

15. Сыров В. Джаз на рубежах столетий / Валерий Сыров // Искусство на рубежах веков. - Ростов-на-Дону: Гефест, 1999. - С. 401-418.

Размещено на Allbest.ru