Різносторонність артистичних амплуа Олександри Любич-Парахоняк (1892-1977 рр.)

The article highlights the key stages of the famous Ukrainian singer, Oiexander Myshuga's student, Olexandra Lubich-Parakhonyak's creative life. It contains different source base in order to prove the important value of the famous Ukrainian singer, professor, author of voice's raising -- Oiexander Myshuga in becoming the prominent singer O. Lubych-Parahonyak.

Key words'- Olexandra Lubych-Parakhonyak, an opera singer, performing activity, creative life, vocal art, vocal teacher, Oiexander Myshuga, O. Myshuga's vocal system.

Постановка проблеми у загальному вигляді...

Олександра Мишугу вважали одним із кращих вокальних педагогів початку ХХ ст. Вокальна система, що її розробив О. Мишуга, мала виключно наукову основу, її використання дозволяло добиватись найкращих результатів у справі вишколення голосів. Професору вдалося виховати цілу плеяду знаменитих співаків, серед яких: Я. Королевич-Вайдова, З. Забєлло-Мазуркевич, Г. Лєска-Арндт, Я. Тіссерант-Паржинська, Є. Штрассерн, В. Рашковська, В. Долинська, І. Сологуб- Бокконі, І. Строковська-Фариашевська, С. Колодій-Андрієвська, М. Висоцька, М. Гребінецька, С. Мирович, М. Донець-Тессейр, М. Микиша, О. Любич-Парахоняк.

І хоча відомостей про життя і творчість О. Любич-Парахоняк збереглось не так багато, у статті здійснено спробу навести докази вагомості впливу Олександра Мишуги на розвиток як вокальних здібностей талановитої учениці, так і на формування її активної життєвої позиції. Адже професор власним прикладом заохочував учнів до самовиховання, самоосвіти, постійної роботи над собою задля служіння мистецтву.

Аналіз останніх досліджень і публікацій в яких започатковано розв'язання даної проблеми... У статті Мар'яни Зубеляк знаходимо найбільш точну інформацію щодо хронології подій, які відбувались у творчому житті О. Любич-Парахоняк. Відомий науковець тут посилається на першоджерела, архівні матеріали, віднайдені нею. Важливим доповненням до згаданого матеріалу вважаємо відгуки музичних критиків на виступи співачки, опис особистих вражень від зустрічі з нею Івана Деркача -- дослідника творчості багатьох співаків кінця ХІХ -- початку ХХ ст. тощо.

Формулювання цілей статті... Метою статті вважаємо висвітлення проблеми становлення і формування творчої особистості співачки Олександри Любич-Парахоняк та впливу на цей процес професора Олександра Мишуги. співачка парахоняк голос амплуа

Виклад основного матеріалу... Серед кращих учениць так званого «варшавського періоду» педагогічної діяльності Олександра Мишуги була Олександра Любич-Парахоняк. Початкову музичну освіту вона здобувала у приватній школі Владислава Баронча, беручи уроки співу. Продовжувала навчання у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (м. Львів) у класі Зоф'ї Козловської. Окрім співу навчалась О. Любич-Парахоняк також гри на фортепіано, вивчала теорію музики.

У 1912 р. виїхала до Варшави, маючи велике бажання стати співачкою. Здійснити мрію допомогла українська громадськість і Музичне Товариство ім. М. Лисенка у Львові, що призначило Олександрі Парахоняк стипендію на період навчання у знаменитого професора Олександра Мишуги, про якого «широко линула слава... як про чудового педагога» [6, с. 137]. Пізніше Станіслав Людкевич згадував ім'я талановитої землячки серед кращих учениць професора, що «до нього, немов до Італії, стали шнурком тягнути на науку» [6, с. 69].

Період навчання у Варшаві (з 1912 по 1914 рр.) знаменувався важкою щоденною працею. Окрім обов'язкових уроків у школі ВМТ (4 рази на тиждень), педагог проводив додаткові заняття у себе вдома ще двічі на тиждень. Причому, «ідеальний професор», як Олександра називатиме О. Мишугу згодом, абсолютно «безкорисливо багато часу присвячував. для вдосконалення голосу., щоб свою землячку якнайкраще підготувати до нелегкої праці на сцені» [6, с. 139].

Так само, як і у Музично-драматичній школі ім. М. Лисенка у Києві, у Варшаві Олександр Пилипович проводив лекції, на яких присутність усіх учнів класу була обов'язковою. За його глибоким переконанням, окрім розвитку голосового матеріалу, необхідним є розвиток вокального слуху співака: «Один співав, інші слухали, а маестро поправляв виконавця чи заставляв це робити першого-ліпшого з присутніх» [6, с. 139].

Початок Першої світової війни та хвороба О. Мишуги стали причиною повернення співачки до Львова, де у консерваторії вона продовжувала студії у класі професора Чеслава Заремби. Піклуючись про подальшу долю своєї учениці, Олександр Мишуга звернувся до Музичного Товариства ім. М. Лисенка з проханням: «От сим повідомляю, що панна Олександра Парахоняківна училась у мене в школі Варшавського Товариства Музичного в класі солоспіву через два роки і зробила дуже добрі поступи в розвитку голосу, а також у вокальній техніці та застосуванні голосових засобів в інтерпретації різних композицій, написаних на лірико-драматичне сопрано. Заслуговує, отже, на те, щоб задовольнити її просьбу щодо стипендії» [6, с. 141].

Починаючи з 1917 р., Олександра Любич-Парахоняк співала на сцені Львівського оперного театру. Виконання нею головних партій в операх і оперетах висвітлювались у пресі. II називали «співачкою з великим засобом чувства і темпераменту», відзначали «не лише багатство краси та матеріалу голосу, але також його артистичне вишколеніє», підкреслюючи наявність великої музичної культури й інтелігентності. Це був той випадок, коли «її надзвичайно симпатична поява вповні гармонізувала з голосовими та музичними вальорами» [3, с. 176-177].

Виконанням оперного та опереткового репертуару співачка не обмежувалась. Вона була бажаною гостею на концертах, організованих Музичним Товариством ім. М. Лисенка, на Шевченкових святах. Багатий концертний репертуар Олександри Парахоняківни серед інших містив твори, присвячені їй Станіславом Людкевичем («Піду втечу» та «Хтось мене ще пам'ятає») та Василем Барвінським («Ой поля, ви, поля», «Колискова» («Як любовно невимовна»), «Ой люлі, люлі», «Пісня пісень») [3, с. 177].

Відомий музичний критик Домет-Садовський у газеті «Діло» розмістив відгук про концерт, присвячений річниці з Дня народження Тараса Шевченка, який відбувся у березні 1924 р.: «Сольова часть програми була достроєна до цілости концерту: пані О. Парахоняк- Козакова (за чоловіком - авт.) своїм гучним, а при тім м'яким голосом виконала артистично Шевченка-Лисенка «Ой одна я, одна»., а приневолена невмовкаючими оплесками додала прекрасну й вічно свіжу композицію безсмертних наших Шевченка-Лисенка «Садок вишневий коло хати» [2, с. 3-4].

Але виконання українського репертуару не схвалювалось керівництвом Львівської опери, де постановки відбувались виключно польською мовою. У розмові з Іваном Деркачем, яка відбулась 1961 р., Олександра Любич-Парахоняк пригадувала ті часи, коли, «наражаючись на гнів адміністрації, не поривала з українськими театрами, грала в операх «Запорожець за Дунаєм», «Наталка-Полтавка», «Катерина», виступала в українських концертах» [1, с. 3]. Власне, саме такий вияв непокори і став причиною звільнення співачки з Львівського оперного театру.

З 1925 р. Олександра Любич-Парахоняк була солісткою Поморської опери, яка об'єднувала три театри: у м. Торунь, м. Бидгош та м. Грудзьондз. Пізніше працювала в оперному театрі м. Катовіце, (1926-1928 рр., 1929-1932 рр.), м. Познань (1928-1929 рр.), співала у Люблінській опереті (1934-1935 рр.).

Олександра Любич-Парахоняк була чудовою виконавицею творів українських композиторів на вірші Кобзаря. Одним із останніх у її творчому житті був виступ на Шевченківському концерті, організованому студентською громадою у м. Варшава.

Ще деякий час (впродовж 1937 р.) радіо м. Катовіци транслювало арії з опер «Пікова дама», «Графиня», «Зигмунд Август», «Продана наречена», «Бал-маскарад» у виконанні Любич-Парахоняк.

Репертуар співачки налічував близько 40 арій з опер, 20 -- з оперет. За прикладом свого учителя, вона майже щороку приїздила на Батьківщину. Виступала з концертами у різних містах Західної України, виконуючи твори М. Лисенка, Д. Січинського, К. Стеценка, Ст. Людкевича, В. Барвінського. Особливий резонанс здобували її виступи у Львові. За участі відомої співачки 1932 року відбулась вистава «Мадам Батерфляй». Про той виступ писав Іван Німчук, називаючи виконання «високомистецьким», «продуманим до найменших подробиць», порівнюючи «легкий, м'який, наскрізь ліричний спів» із співом соловейка. Авторитетний критик підкреслює, що виконанню «з великим чуттям і внутрішнім переживанням» навчив Олександру «славний маестро» О. Мишуга, про якого вона говорила завжди «з найбільшим пієтизмом» [5].

На жаль, не вдалось віднайти інформацію щодо її педагогічної діяльності. Але не підлягає сумніву, що, як і всі учні професора Мишуги, вона не могла не володіти докладними знаннями з методики постановки голосу. Зокрема, серед великої кількості спогадів про Мишугу, зібраних Михайлом Головащенком, рядки, написані Олександрою Любич-Парахоняк, мають виключну цінність саме з точки зору висвітлення питань з теорії вокального мистецтва. І хоча відомо, що Любич-Парахоняк у різні періоди життя навчалась у декількох педагогів, «блискучим артистичним успіхом вона багато в чому завдячує саме йому (О. Мишузі -- авт.)» [1, с. 3]. У статті Івана Деркача «В гостях у відомої співачки» читаємо такі рядки: «Вона розповідає, як учив її Олександр Мишуга, як він добивався легкості, задушевності, чіткої дикції» [1, с. 3]. І хоча Олександрі Любич-Парахоняк, на відміну від М. Донець-Тессейр, М. Микиші, С. Мирович та інших колег по сцені, не судилось поділитись багатим виконавським досвідом із молодим поколінням, у неї, як і у більшості учнів класу професора Мишуги, був яскраво виражений педагогічний талант.

Висловимо припущення, що, так само, як і Микиша, Донець-Тессейр допомагали професору у роботі з початківцями, цілком ймовірно, і Любич-Парахоняк могла виконувати такі доручення. У «Зошиті» Олександра Мишуги серед інших зберігся звіт учениці консерваторії Олександри Парахоняк, в якому вона теоретично обґрунтовує техніку постановки голосу за методикою професора. І одна з небагатьох отримує від вимогливого педагога оцінку «Зразково! Відмінно зрозумілий і описаний детально мій метод співу» [4, арк. 35].

Ще одним аргументом на захист нашої думки може слугувати випадок, описаний Деркачем. Завітавши до співачки з товаришем-солістом Львівської філармонії (імені якого не називає), ще на початку спілкування відмітили, що Олександра Іванівна, «старенька, сива, як голуб», «враз перетворюється на енергійного педагога», буквально цитуючи О. Мишугу: «Краса не в силі голосу, а в його культурі, емоціональності, опрацьованості» [1, с. 3].

Існує також інформація про те, що О. Любич-Парахоняк викладала вокал у Львівському Музичному Інституті ім. М. Лисенка. На сайті ЛНМА її ім'я згадується поруч з відомими педагогами: Романом Любінецьким, Одаркою Бандрівською, Лідією Улухановою та ін.

Висновки

Таким чином, сценічна, камерна та громадсько-просвітницька діяльність Олександри Любич-Парахоняк, однієї із провідних солісток Львівської опери міжвоєнного двадцятиріччя, свідчить про те, що, виховуючи майбутніх співаків перш за все власним прикладом, професору Мишузі, який не шкодував ні часу, ні власних сил, ні коштів на допомогу тим, хто її потребував, вдалося виховати блискучу виконавицю вокальних творів, талановиту інтерпретаторку ролей різної складності. Серед великої кількості знаменитих учнів професора провідне місце належить Олександрі Любич-Парахоняк.

Список використаних джерел і літератури