Основні тенденції музичної мови С. Прокоф'єва (на прикладі романсу "Сіроокий король" з вокального циклу "П'ять пісень на вірші А. Ахматової")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський обласний науково-методичний центр культури і мистецтв

Основні тенденції музичної мови С. Прокоф'єва (на прикладі романсу “Сіроокий король” з вокального циклу “П'ять пісень на вірші А. Ахматової”)

Гавриленко В.В.

У різноманітті жанрів, до яких звертався С. Прокоф'єв у своїй творчості, важливе місце займають вокальні жанри. Вокальний цикл “П'ять пісень на вірші А. Ахматової” належить до маловивчених творів композитора. Особливо вирізняється романс “Сіроокий король”, який можна вважати драматичним завершенням циклу. У ньому сконцентровано також основні тенденції музичної мови С. Прокоф'єва. Саме виявлення та розкриття цих тенденцій стало метою статті.

У виражальних особливостях кожного твору важливу роль відіграють передумови створення, які спонукали композитора до вибору та розкриття художнього образу. Написання вокального циклу “П'ять пісень на вірші А. Ахматової” ор. 27 також не може сприйматися відірвано від певного етапу життя С. Прокоф'єва.

“П'ять пісень на вірші А. Ахматової для голосу і фортепіано” були написані С. Прокоф'євим у 1916 році всього за чотири дні. Саме тому цикл вирізняється особливою цілісністю. Обставини створення найкраще розкривають сторінки зі щоденника композитора. С. Прокоф'єв пов'язує власне рішення звернутися до вокального циклу із враженням від прослуховування романсів С. Рахманінова у виконанні Ніни Кошиць. Так, у записі за 3 листопада він свідчить: “Прослушав целый вечер романсов, я решил: надо написать несколько новых. Сувчинский подвернулся с томом Анны Ахматовой, которой я давно интересовался и на которую давно мечтал написать несколько интимных, простых романсов без шестиэтажностей двадцать третьего опуса, и следующие дни, тридцать первое октября-третье ноября, я с редким увлечением, легкостью и любовью провел за сочинением опуса 27. Результат четырех дней - пять романсов, которые мне все больше и больше нравятся, а теперь я прямо в восторге от сочиненного. Я даже думаю, что они - некоторый этап в цепи моих опусов: я имею ввиду их интимный лиризм” [3, 623].

На думку В. Гаврилової, звернення С. Прокоф'єва до лірико-драматичної образної сфери було зумовлене подіями особистого життя композитора, які передували написанню цикла: самогубство кращого друга М. Шмідтгофа (1913 р.) та розлучення з Ніною Мещерською, донькою промисловця і банкіра, який не дав згоду на шлюб через “ненадійну” сферу занять Прокоф'єва (1915 р.). Саме тому, як стверджує дослідниця, головними героями циклу є Життя і Смерть, а сюжетом - їхня протидія із кінцевою перемогою смерті [1].

Драматургія циклу побудована за принципом руху від світлого до темного, від життя до смерті. Вірші Ахматової, що стали основою циклу, не пов'язані між собою. Композитор відібрав твори з двох різних збірників (“Вечер”, 1911 р.; “Четки”, 1913 р.) та вибудував власну драматургічну лінію. Аналізуючи вокальний цикл, Н. Гречішкина підкреслює його концептуальну виваженість і обдуманість [2]. Між романсами як частинами циклу простежується такий взаємозв'язок:

1. “Солнце комнату наполнило…” - схід сонця, а разом з цим і пробудження ліричної героїні від сну. Через використання поетичного образу сонця розкриваються трепетні переживання героїні, зародження кохання. Наповнена сонячним світлом кімната може розцінюватися як символ радісно-оптимістичних сподівань.

2. “Настоящая нежность…” - роздуми про справжні ніжні почуття, їхній розвиток. При тому вже тут, у другому романсі циклу, показано й виникнення перших сумнівів у щирості та безхмарності кохання: “И напрасно слова покорные говоришь о первой любви”.

3. “Память о солнце…” - через образ сонця, поглинутого темрявою, про яке залишився лише спогад, розкриваються розчарування, втрачені ілюзії та мрії героїні. Але як наслідок цього з'являється поступове примирення із втратою кохання: “Может быть, лучше, что я не стала Вашей женой”.

4. “Здравствуй!..” - повна втрата почуттів і рух до трагічної розв'язки. Відповідні поетичні образи (задушливе зведення мосту, брудна вода) символізують змертвіння кохання, небажання ліричної героїні розлучатися зі світлими сподіваннями: “Не гони меня туда, где под душным сводом моста стынет грязная вода”.

5. “Сероглазый король” - скорботний підсумок циклу і, водночас, окрема самодостатня історія. Романс розкриває стислу і лаконічну оповідь трагічної історії втрати кохання. Головна героїня дізнається від свого чоловіка про загибель Сіроокого короля і, тамуючи скорботу, зазирає в очі своєї сіроокої доньки. Варто зазначити, що сама поезія, покладена в основу вокального твору, не має однозначного трактування. Критики простежують у ній наявність підтексту, а тому припускають різні версії прочитання вірша. Серед них: мотив таємного кохання головної героїні й Сіроокого Короля, який гине випадково; помста чоловіка дружині за зраду та знущальне повідомлення про смерть Короля; таємна нерозділена закоханість головної героїні в Сіроокого Короля, а сірі очі її доньки - не більше, ніж співпадіння, ілюзорна мрія тощо. Попри неоднозначність цієї поезії у С. Прокоф'єва вона набуває значення трагічного фіналу, у якому смерть Сіроокого Короля символізує смерть кохання. Отже, останній романс є вираженням торжества смерті над життям, трагічного над щасливим.

Як свідчить аналіз музичної мови романсу, “Сіроокий король” є втіленням головних тенденцій творчості С. Прокоф'єва. Розглянемо деякі з них.

Першою важливою тенденцією творчості С. Прокоф'єва є використання контрастного чергування тем і частин. Романс “Сіроокий король” за структурою відповідає побудові вірша А. Ахматової, який складається з семи дворядкових строф. Відповідно романс можна розділити на сім досить своєрідних епізодів, кожен з яких розкриває певну грань поетичного твору. У цьому разі важливим об'єднуючим компонентом є використання С. Прокоф'євим арочного принципу побудови. Так, у початковому та заключному періодах, які є першим і сьомим епізодами, композитор використовує однакові жанрові та виражальні особливості музичної мови. Завдяки цьому форма твору є заокругленою, замкненою, у чому виражається тяжіння композитора до неокласицизму.

Наступною важливою тенденцією, виявленою у цьому творі, є наслідування традицій “Могучей кучки”. Проглядаються прямі паралелі зі стилем О. Бородіна. Так, для представлення першої строфи С. Прокоф'єв використовує жанрові особливості епосу. Про це свідчить використанням мірного ритму й органного пункту на субдомінантовому тоні ля мінору в супроводі, поєднання його з тонічним органним пунктом. Відповідно до цього, вокальна партія епізоду побудована на поступеневому плавному русі, єдиний квартовий стрибок заповнено низхідним рухом. Репетиційність у початковій побудові мелодії сприяє декламаційності, оповідності, що відповідає епічному жанру. Зерно трагічності закладено вже від самого початку твору, так як С. Прокоф'єв використовує октавне подвоєння голосів, застосовуючи регістр великої октави та динамічний нюанс піанісимо.

Можливим є проведення паралелі й з виражальною традицією М. Мусоргського. Подібно до використання М. Мусоргським жанрових особливостей і музичної мови колискових для розкриття трагічного підтексту (“Колыбельная” з циклу “Песни и пляски смерти”), С. Прокоф'єв вдається до цього жанру в шостому епізоді романсу (передостання строфа вірша). Логічно йдучи за текстом “Дочку свою я сейчас разбужу, в серые глазки ее погляжу”, композитор використовує типові засоби колискової пісні: рівномірний ритм, легка й необтяжена інтервальна фактура, дуже тиха динаміка, широкі стрибки у поєднанні з поступеневим рухом голосів у супроводі. Вокальна мелодія переноситься у високий регістр (друга октава) і базується на плавному поступеневому низхідному русі. Єдиний у цій побудові квінтовий стрибок заповнюється низхідним плавним ходом. Виявом трагічного у даному вмиротвореному епізоді материнської колискової є звучання фортепіанного супроводу в низьких, глибоких регістрах - від малої до контроктави.

Важливою особливістю музичної мови С. Прокоф'єва, зокрема у циклі “П'ять пісень на вірші А. Ахматової”, є нерівномірна протяжність фраз - 4 т.+5 т., 2 т.+6 т. тощо. Ця тенденція яскраво виявляється протягом усього романсу “Сіроокий король” і свідчить про наслідування традицій російської національної школи. Адже саме така свобода музичного фразування властива думам і билинам.

Відомо, що визначальною особливістю гармонічної мови, притаманної творам С. Прокоф'єва, є використання акордів нетерцієвої структури, побічних тонів, альтерації, у зв'язку з чим відсутні чіткі тональні рамки твору. Ця тенденція особливо виразно проглядається з другого по п'ятий епізоди. Найбільш яскравим у цьому відношенні є п'ятий епізод романсу, де розкривається образ чоловіка головної героїні (“Трубку свою на камине нашел, и на работу ночную ушел”). Драматургічно він відтіняє загальний характер глибокої внутрішньої трагедії, адже цей образ є скерцозним, показуючи безтурботність чоловіка, який сповіщає дружині страшну новину. Для створення легковажного, скерцозного образу С. Прокоф'єв використовує акордовий супровід на стакато, форшлаги у басовому голосі. Вокальна мелодія побудована на репетиційності у тріольному ритмі, яка відтінена квінтовим і квартовим стрибками.

У романсі виявляється схильність С. Прокоф'єва до прозорості викладу музичного матеріалу, за яким музикознавці проводять аналогії з фактурними особливостями музики класиків - Д. Скарлатті та Й. Гайдна. Саме це дає можливість говорити про вияв у музиці композитора такої тенденції мистецтва того часу, як неокласицизм. Лінеарність голосів, що створює достатньо складну гармонічну вертикаль, але не перевантажує фактуру, притаманна всьому твору. Найяскравішим прикладом цього є перший, шостий та сьомий епізоди, де чітко простежується самостійність кожного з голосів.

Аналіз цього твору показав, що вже на ранньому етапі творчого шляху у музичній мові С. Прокоф'єва простежуються ті головні тенденції, які вплинули на формування індивідуального стилю композитора, а саме:

- використання в гармонічній мові співзвуч нетерцієвої структури, складної альтерації, побічних тонів і як наслідок - розмитість ладотональних контурів;

- поєднання нової гармонічної вертикалі, яка не вкладається в рамки класичної гармонії, з класичною побудовою (тематична арочність, завершеність), прозорістю фактури, властивою композиторам-класицистам;

- опора на традиції російської національної школи (зокрема О. Бородіна, М. Мусоргського): епічність, жанрові елементи колискової, використання плагальності, нерівномірна тривалість фраз (4 т. + 5 т., або 2 т. + 6 т.), яка характерна для дум і билин.

Отже, вокальний твір “Сіроокий король” поєднав у собі різні епохи (минуле і сучасність), став важливим етапом на шляху становлення авторського стилю С. Прокоф'єва.

музичний вокальний драматургія прокоф'єв

Література

1. Гаврилова В. С. С. Прокофьев. “Пять стихотворений А. Ахматовой для голоса и фортепиано” ор. 27 (из опыта семантического анализа) / В. Гаврилова [Электронный ресурс] : - Режим доступа : 21israel-music.com

2. Гречишкина Н. Вокальный цикл С. Прокофьева “Пять стихотворений Анны Ахматовой (исполнительский вигляд на проблему художественной целостности)” / Н. Гречишкина

3. Прокофьев C. Дневник 1907-1918 / С. Прокофьев. - Saint-Denis, PARIS, 2002. - 787 с.

Размещено на Allbest.ru