Особливості використання народних музичних інструментів на уроках музики в загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації

Луцький педагогічний коледж

Циклова комісія викладачів

МТД, ММВ та хореографії

Курсова робота

з методики музичного виховання

„ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ НАРОДНИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ НА УРОКАХ МУЗИКИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ“

студентки ІV курсу

спеціалізації „Музична

педагогіка та виховання“

Жучук Марії

Михайлівни

Луцьк - 2006

ЗМІСТ

інструмент музичний народний

Вступ

Розділ І.

Характеристика та походження народних музичних інструментів

1.1 Струнні народні музичні інструменти

1.2 Духові народні музичні інструменти

1.3 Ударні народні музичні інструменти

Розділ ІІ.

Організація навчально-виховного процесу з гри на народних музичних інструментах

2.1 Організація навчання в початкових класах

2.2 Використання народних музичних інструментів на уроках музики в старших класах

2.3 Експериментальна частина

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

У період відродження національних традицій українське народно-інструментальне виконавство, як величезна духовна скарбниця, повинно зайняти своє місце в системі музично-естетичного виховання дітей в ЗОШ.

Програма з музики для середньої ЗОШ передбачає надання великої уваги музичному вихованню дітей, вивченню народної творчості. Під впливом народної музики формується саме ставлення до людей, до себе, розвивається особистість школяра в цілому.

Як мистецтво взагалі, так і музика й музичні інструменти зокрема, беруть свій початок у трудовій діяльності народу. Колись вони мали більш прикладне, ніж естетичне значення. Різні колотушки, дуплисте дерево чи інші подібні предмети, що з них можна було видобувати звук ударами палиці, люди спочатку використовували для організації трудового процесу групи, об'єднаної одночасною роботою. Пізніше ці пристосування перетворилися в ударні інструменти, які справедливо вважаються найдавнішими. Роги і трубчасті кістки тварин, пустотілі раковини тощо, які спочатку служили людям засобом зв'язку, з часом, коли на них було зроблено отвори для пальців, що змінювали висоту звука, стали першими духовими інструментами.

За часом походження духові музичні інструменти вважаються другим, пізнішим і якісно новим етапом розвитку народного інструментарію. Проте ударні та духові інструменти не могли цілком задовольнити естетичні запити народу. Його пошуки привели до створення струнних інструментів, прототипом яких був лук із туго натягненою тятивою.

Таким чином, народ на початку свого трудового і культурного життя, використовуючи різні предмети і пристосування, взяті з навколишньої природи або зроблені руками людини, перетворив їх на музичні інструменти.

Музичні інструменти створювалися, удосконалювались і розвивалися в процесі економічного, технічного і культурного розвитку суспільства. Вони є живими свідками найдавніших і найглибших культурних зв'язків між народами навіть територіально найвіддаленішими. Музичні інструменти - це яскраве свідчення мистецького життя трудового народу, показник його духовного розвитку й удосконалення.

На Україні побутує багато інструментів інших народів: гітара, мандоліна, балалайка, гармонія, баян, волинка, дримба, ліра, класичний зразок скрипки, виготовлений італійськими майстрами, флейта Пана (кувиці, або свиріль), окарина та ін. Але одні з них використовуються народом в музичному житті епізодично (гітара, мандоліна, балалайка), а інші стали українськими (цимбали, волинка, скрипка, ліра, свиріль, дримба, а згодом і баян). Цимбали, ліра і волинка зазнали на Україні значних змін у структурі, формі, розмірах тощо. В них значно поліпшені акустичні властивості, розширено діапазон, технічні та художньо-виражальні можливості. В зв'язку з цим є підстави вважати їх українськими народними інструментами.

Проте питання запозичень, взаємозв'язків, як і становлення та розвиток українських музичних інструментів, що беруть свій початок у давньому культурному житті східних слов'ян, ще достатньо не вивчені й не висвітлені в літературі.

Зображення виконавців на народних інструментах (переважно скоморохів) зустрічаємо в літописах, азбуковниках, старовинних тлумачних словниках, у книгах релігійного змісту і особливо на лубочних картинах ХVІІІ ст. Тут можна побачити гуслярів, лірників, гудошників, волинщиків, сурмачів, трубачів, виконавців на різних ударних інструментах (насамперед, бубнах і тарілках). Друковані джерела про музичні інструменти на Україні з'являються тільки в ХІХ ст. у музикознавчій праці М. Лисенка, який знайшов за потрібне детально описати лише бандуру. І все ж ця стаття поклала початок науки про український народний інструментарій.

Останнім часом широко розповсюдилися дитячі фольклорні ансамблі. Їх створення потребує від учителя знання регіональних особливостей народної творчості. Заняття в такому ансамблі сприяють формуванню інтересу до народної музики, що, в свою чергу, є важливою умовою розвитку почуття патріотизму, любові до Батьківщини, до рідного краю.

Працюють в школах і гуртки з гри на музичних інструментах, де робота проводиться за індивідуальною формою навчання. Така форма роботи створює сприятливі умови для оволодіння навичками гри на інструменті, активного розвитку музичних здібностей.

У ЗОШ України діють також різні за складом ансамблі та оркестри народних інструментів. Найчастіше в народних ансамблях використовуються такі інструменти, як сопілки, домри, кобзи, бандури, баяни, скрипки, гітари, бубни, барабани, трикутники.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: „Особливості використання народних музичних інструментів на уроках музики в загальноосвітній школі“.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження - народні музичні інструменти.

Мета дослідження - дослідження народних музичних інструментів та методика їх використання на уроках музики в загальноосвітній школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити організацію навчально-виховного процесу гри на народних музичних інструментах в ЗОШ;

2) дослідити походження та характеристику народних музичних інструментів;

3) проаналізувати використання народних музичних інструментів на уроках музики в початкових та старших класах.

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи наукового дослідження: теоретичних аналіз наукових літературних джерел, спостереження, порівняння, узагальнення, конкретизація, синтез.

Структура дослідження: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Робота викладена на 32 сторінках друкованого тексту, 2 додатки займають 13 сторінок.

РОЗДІЛ І. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПОХОДЖЕННЯ НАРОДНИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Кожний народ має свої народні музичні інструменти: українці - бандуру, росіяни - балалайку, італійці - мандоліну, іспанці - гітару. Багато музичних інструментів поширилися і серед інших народів, стали їх надбанням, деякі увійшли до складу професійних колективів і втратили свій безпосередній зв'язок з побутуванням у народі.

Вже у давніх слов'ян існували різні види мистецтва, які були пов'язані із обрядовими формами язичницьких релігійних вірувань, ритуальними діями, що склались в епоху суспільно-родового устрою. Пісні стародавніх слов'ян були супутниками їх повсякденного життя. Це були пісні календарного циклу, що відображали землеробську працю народу в різні пори року, та сімейно-побутові, що супроводжували весільні та ритуальні обряди. Виконання цих обрядів супроводжувалось співами, грою на музичних інструментах, танцями з елементами театралізованих дій, що перетворювались у яскраві „ігрища“.

Стародавнім слов'янам були відомі музичні інструменти різного виду: удані - бубон, барабан, металевий орган, що являв собою набір металевих пластинок; духові - глиняні свистульки, поздовжні флейти, так звана флейта Пана - прототип сучасного органу.

Пісенне та інструментальне мистецтво стародавніх слов'ян народилося та розвивалось у тісному взаємозв'язку . аналіз структури пісень та музичних інструментів дає підстави стверджувати, що пісенна практика народу забезпечувала народження музичних інструментів, а музичні інструменти, в свою чергу, закріплювали досвід пісенного мистецтва.

У ІХ сторіччі на наших землях виникла велика і сильна ранньофеодальна держава Русь, її столицею став Київ. За назвою міста державу почали називати Київська Русь. З цього часу тут і розпочинається новий період становлення музичного мистецтва.

У Київській Русі відбувався бурхливий розвиток ремесел, що стали розподілятися за основними галузями. Це сприяло виникненню професії музичних майстрів. Гра на музичних інструментах вимагала систематичних занять, певних навичок, і музика стає ремеслом, професією. Народних музикантів, співаків і танцюристів почали називати скоморохами. Вони були основними носіями як народної, так і професійної музики. В їх середовищі створювалися та удосконалювалися різні музичні інструменти, поширювалась ансамблева гра.

Скоморохи ходили по селах, містах різних земель та князівств Київської Русі. У народних билинах про скоморохів розповідається як про талановитих співаків та музикантів-інструменталістів, які володіли високим виконавським мистецтвом та різноманітним репертуаром.

Музичний інструментарій київських скоморохів був достатньо різноманітним. Великою популярністю користувалися гуслі. Стрій стародавніх гуслів нам невідомий. У київських скоморохів вперше з'явився другий струнний інструмент, що став не менш популярним, ніж гуслі - це гудок.

З ударних інструментів використовували той же самий бубон (загальна назва різних барабанів, серед яких були інструменти з брязкальцями, подібно до тарілочок сучасного бубна), ряд мідних тарілок, які називали „бряцала“.

Музика періоду Київської Русі виконувала різні функції: вона супроводжувала різні церковні обряди, звучала на урочистих церемоніях та народних святах, у військових походах.

Великої популярності набувають такі музичні інструменти, як скрипки, гуслі, цимбали, лютні. Побутував у той час і язичковий духовий інструмент - жалійка. Поширені були різні рогові та дерев'яні труби. Якщо сопелі (дерев'яні дудки) та жалійки були переважно пастушими інструментами, то труби й ріжки вживались як сигнальні інструменти під час полювання або військових походів. Широко використовувалися також різні ударні інструменти - бубни, накри (типу барабанів), тулумбаси.

У ХVІ - ХVІІ сторіччях серед багатьох жанрів усної народної творчості минулого визначне місце займали українські думи. Вони складались як твори для сольного вокально-інструментального виконання у супроводі кобзи, бандури або ліри. Ряди кобзарів поповнювалися козаками, вихідцями із селян, часто незрячими.

1.1 Струнні народні музичні інструменти

Кобза - старовинний народний струнно-щипковий інструмент, один із найстаріших музичних інструментів українського народу. На початку ХVІ сторіччя з'явився більш удосконалений український народний багатострунний інструмент - бандура. Він складається з дерев'яного корпусу грушоподібної або овальної форми, над яким натягуються струни; зазвичай їх від 7 до 30, в залежності від конструкції інструмента. Вгорі на лівій стороні натягуються довгі басові струни - приструнки. Грають на бандурі сидячи, тримаючи її злегка нахиленою, пальцями перебирають струни.

Перші свідчення про бандуру відносяться до ХV століття. Любили бандуру козаки Запорізької Січі. Про своє тяжке, повне нещасть життя народ складав думи - історичні і сімейно-побутові пісні, які виконувалися професійними співцями - кобзарями. Зазвичай це були дуже бідні сліпці, які подорожували з бандурою по всій Україні. Співалися думи про подвиги героїв, про людське горе, патріотичними настроями піднімали вони народ на боротьбу проти іноземних завойовників, за незалежність. Мистецтво кобзарів переслідувалось; їм забороняли з'являтися в містах і в інших будь-яких людних місцях, а їх інструменти нерідко знищувались. В 1908 році, завдяки зусиллям композитора М. Лисенка, був відкритий спеціальний клас бандури в Київській музично-драматичній школі.

Для лірників, як і для бандуристів, типовим було індивідуальне виконавство. Ліра побутує в Україні давно дістала розповсюдження ще у ХVІІ сторіччі. Вона належить до сім'ї струнно-смичково-клавішних інструментів. За смичок у неї править дерев'яне колесо, що постійно обертається. З трьох струн дві - тенор і байорок - творять сталий органний пункт, а на третій, яка має назву „мелодія“, або „співаниця“, натискуючи пальцями на клавіші, грають саму мелодію.

У супроводі ліри сліпі музики-лірники виконували канти, псальми, українські народні пісні, думи. На лірі грали перегру, скрашуючи її мелізмами, а думу чи пісню співали на фоні постійної квінти. Були в їх репертуарі також гумористичні, сатиричні пісні і танці (козачки, дрібушечки, коломийки, польки). Танцювальні речі лірники грали без співу. Думи вони, на відміну від кобзарів, співали повільніше.

Найхарактерніші твори лірницького репертуару - канти, псальми, пісні побутового та моралізую чого змісту. Грати на лірі навчались у старих досвідчених лірників, яких звали благочинними.

Мистецтво лірників у зв'язку з недосконалістю інструмента, невеликими акустичними можливостями, відсутністю справжніх ентузіастів, які могли б його удосконалити та підняти рівень виконавської майстерності на лірі, не одержало розвитку. Виконавство на лірі і сам інструмент стали на Україні рідкісним явищем.

Інша доля була у бандури. Популярності кобзи-бандури сприяв визначний бандурист, талановитий музикант і композитор, письменник і художник Гнат Хоткевич. Його виступи сприяли популяризації бандури, пропаганді кобзарського мистецтва.

Гуслі - інструмент, який побутував ще у Київській Русі. Про використання гусел на Україні є дані в історичних джерелах. Згадуються вони у народних піснях. Глухівська музична школа, заснована у 1736 році, поряд із скрипалями та бандуристами, готувала для царського двору виконавців на гуслях. Гуслі, як гадають різні дослідники (О. Фомінцин, М. Щоголь, А. Гуменюк та інші), мали вплив на формування у бандури струн-приструнків. У кінці ХVІІІ - на початку ХІХ сторіччя вони були поширені переважно серед міського населення (дрібного дворянства), духовенства. Серед простого люду в цей період гуслі майже не побутували.

Гуслі стають національним інструментом російського народу й існують у різних варіантах: гуслі дзвінчаті (або криловидні), гуслі шоломовидні (або гуслі-псалтир), гуслі прямокутні (або столоподібні). На Україні гуслі також використовуються у складі домрових і домброво-балалаєчних оркестрів, рідше - у сольному виконанні.

Цимбали - струнний ударний інструмент давнього походження. Перша згадка про існування цимбалів і цимбалістів на Україні відноситься до початку ХVІІ сторіччя. Вони й тепер відіграють важливу роль у музичному житті українського народу.

Цимбали на Україні, як про це свідчать народні пісні, використовуються в основному для виконання танцювальної музики. Вони широко побутують у західних областях України і рідше - в центральних. Серед цимбалістів високої кваліфікації слід відзначити О. Незовибатька та В. Мунтяна.

Сучасні цимбали - це дерев'яний ящик у формі трапеції, на якому натягнуті струни. На цимбалах грають, ударяючи дерев'яними паличками-молоточками. Поширений цей інструмент по всьому світі: в Україні, Польщі, Молдові, Румунії, Угорщині.

Виникнення скрипки відносять до далекого минулого. Батьківщиною цього інструмента, за останніми відомостями, вважають Київську Русь. В музичному побуті українського народу скрипка, поряд із іншими народними інструментами, посідає одне з перших місць. Про неї часто згадується в піснях. Так, наприклад:

На вулиці скрипка грає,

Мене мати не пускає,

Ой-ой-ой! і т.д.

Скрипка, як і цимбали, поширена по всьому світі… цьому сприяло те, що вона з давніх часів вважається найдосконалішим із музичних інструментів. Саме тому скрипка посідає перше місце в симфонічних оркестрах, різноманітних професіональних і народних ансамблях, квартетах тощо. Використовується вона і як сольний інструмент.

Особливої краси й соковитості звукові скрипки надає вібрація, яка зближує тембр скрипки з тембром людського голосу. Відсутність ладків на грифі скрипки забезпечує варіаційну вільність інтонування, яке також є спорідненим з вокальним інтонуванням.

Техніка гри на скрипці надзвичайно розвинена. Грають на скрипці смичком, яким водять вгору і вниз. Рухові смичка можна надавати найрізноманітніших штрихів: деташе, легато, стакато тощо. Без смичка - піцикато. На скрипці можна грати подвійними нотами, а також окремими акордами, особливо у широкому розташуванні. На скрипці існують позиції. Найбільш поширених у виконавській практиці - сім. Помічено, що чим менше скрипаль під час виконання використовує позицій, тим більше він оздоблює мелодію витіюватими прикрасами.

На основі скрипки майстрами створено нові типи смичкових інструментів: альти, віолончелі, контрабаси. Квартет (чотири) смичкових інструментів є основою всіх симфонічних оркестрів. З цих інструментів серед українського народу побутують тільки скрипка та бас (щось середнє між віолончеллю та контрабасом).

Бугай - український народний інструмент, схожий на високий барабан із закріпленим у верхній площині пучком кінського волосся. Його звук різкий та протяжний, видобувається при допомозі протягування рукою по цьому пучку. Цей оригінальний інструмент у народній музичній практиці використовується рідко. Зберігся він у західних областях України, зокрема в Тернопільській.

1.2 Духові народні музичні інструменти

Сопілка - один із найбільш розповсюджених і улюблених на Україні духових народних інструментів. Вона проста за конструкцією, нескладна для навчання. Сопілка являє собою циліндричну трубку з тупою головкою. Поділяються сопілки на діатонічні та хроматичні. Діатонічні мають 6 ігрових отворів, а хроматичні - 10. Сучасна сопілка зазнала значного удосконалення. Над реконструкцією сопілки працювали такі відомі майстри музичних інструментів, як Є. Бобриков, В. Зуляк, І. Скляр.

Репертуар сопілкарів складають жваві та протяжні пісенні й танцювальні мелодії. Раніше основне місце в їхньому репертуарі займала танцювальна музика (метелиці, гопаки, козачки, коломийки, польки). Тепер репертуарний матеріал виконання сопілкарями є і для слухання.

Денцівка - український народний інструмент, схожий на сопілку, але відрізняється від неї призматичною формою та косим зрізом губника. Вона має 5 ігрових отворів. Денцівка поширена на Західній Україні.

Флейта Пана - це багатоствольна поздовжня флейта давнього походження, що складається із трубочок різної довжини.

Кувиці - народний багатоствольний духовий інструмент типу поздовжньої флейти, яка складається з низки трубочок, різних за довжиною, але однакового діаметра.

Окарина (віл італ. - гусеня) - духовий інструмент, подібний до флейти з корпусом яйцеподібної форми. Має патрубок із свистковим отвором для видобування звуку. Для зміни висоти тону в корпусі окарини є 7-10 ігрових отворів, що дозволяють отримувати діатонічний звукоряду діапазоні нони.

Жалійка - найпростіший і найдавніший духовий інструмент. Широка частина рогу тварини служить розтрубом. Вузька частина утворена із дерев'яної циліндричної трубки, на якій розташовані ігрові отвори (від 3 до 6). У другому кінці трубки (губнику) знаходиться пищик з очерету або гусячого пера. Ріжок (так його ще називають) має діатонічний звукоряд в межах октави. Стрій - До-мажор. Жалійка має сильний і різкуватий звук. В інструментальних ансамблях використовується рідко.

Ріжок - інструмент, який можна зустріти в окремих областях України (Полтавській, Чернігівській, Сумській, на Поділлі). Народні зразки зустрічаються з різною кількістю ігрових отворів (від 2-3 до 6) або навіть без них. За полтавським зразком, ріжок утворений із дерев'яної циліндричної трубки, вставленої у зрізаний і просвердлений вужчий кінець коров'ячого рогу. В другому кінці трубки (губнику) знаходиться очеретяний пищик або подвійна тростина. Стрій - До-мажор. Звучить ріжок подібно до російської жалійки.

Трембіта - український народний інструмент типу дерев'яної труби довжиною до 3 метрів із надзвичайно сильним звуком. Поширена на Західній Україні, на Закарпатті та Прикарпатті. За допомогою трембіти мешканці цих гірських районів подають сигнали на великі відстані.

Волинка - старовинний народний інструмент, відомий в Росії, Україні, Польщі, Болгарії, Шотландії та інших країнах. Волинка складається із декількох трубок, що кріпляться до торби або пухиря з повітрям. Одна (рідше дві) трубка має ігрові отвори і на ній можна виконувати нескладні мелодії, інші трубки під час гри видають безперервний монотонний низький звук (органний пункт, бурдон) на тоніці або домінанті, звідки і пішов вираз - „тягнути волинку“. Під час гри виконавець тримає волинку під пахвою або перед собою, натискаючи на торбу.

Варган - язичковий інструмент, на Україні більш відомий як дримба. Пластинчатий варган виготовляється з дерева (бамбуку) чи металу з тонким язичком, що виковується з заліза. Язичок закріплюється посередині дуги. При грі варган притискається до зубів, ротова порожнина служить резонатором для звуку, що виникає внаслідок защипування.

1.3 Ударні народні музичні інструменти

У музичному побуті українського народу ударні інструменти такого великого значення, як в інших народів, не мають. Їх, як правило, використовують тільки в інструментальних ансамблях та оркестрах.

На Україні існує три види ударних інструментів: бубон, барабан, тулумбас, або литавра.

Бубон (або решітко) - найбільше поширений серед народів Далекого, Середнього і Близького Сходу. Форма бубна загальновідома - це широкий обруч, з одного боку якого натягнута шкіра. В обручі зроблені прорізи, в які вміщені на дротику по парі мідних або латунних тарілочок, а в середині обруча перехресно закріплені дротини із начепленими на них бубонцями і дзвіночками. Всі ці брязкальця при найменшому поштовху дають цілий „букет“ металевого дзвону. Від того, як ударяти по шкірі - м'якою частиною долоні, кісточками пальців або дерев'яною колотушкою, - та від місця удару залежить характер звука.

Бубон - ритмічний інструмент. Уся багата, життєрадісна, святкова звучність бубна знаходить своє краще застосування в музиці танцювального характеру, де він підтримує темп, метро ритм, додає виконанню запалу, створює яскраві динамічні ефекти. Хоча тривале звучання бубна швидко стомлює і надокучає.

Малий, або військовий барабан добре відомий всім.

Найскладніші, найхимерніші ритми, які тільки можна уявити, малий барабан відтворює з граничною чіткістю. Його сухий, різкий звук можна безмежно підсилювати, почавши від ледве чутного, способом дробу (тремоло). Широко застосований в арміях всіх часів і народів, малий барабан природно набув „військового обличчя“ і використовується в музиці, коли треба відтворити або підкреслити військові та войовничі образи.

Надзвичайно яскраво зобразив Д. Шостакович у своїй Сьомій („Ленінградській“) симфонії картину фашистської навали. Одноманітний, механічно-ритмічний стукіт малого барабана, повільно посилюючись, створює вражаючий образ потворної військової машини, що несе руйнування і смерть.

Тарілки - пара металічних дисків у формі дуже положистого конуса з подібною до невеличкої піали опуклістю у вершині. Звук одержують, ударяючи тарілки одна об одну. Якість звука залежить від самого інструмента. Найкращими вважають так звані „турецькі“ тарілки, тому що турки дійсно володіють секретом виготовлення найкращих у світі тарілок. Легенди про золоті чи срібні домішки у мідному сплаві, з якого зроблені тарілки, переконливо спростовуються хімічними аналізами. Що ж до способу виготовлення, то він і є секретом турецьких майстрів, який і досі не можуть розкрити європейські та американські музичні підприємства.

Кількість прийомів видобування звуків при грі на тарілках невелика.: поодинокі удари і тремоло м'якою колотушкою, металічною паличкою, дротяним віничком та різної сили удари одна об одну - ось майже всі „хитрування“, можливі на тарілках.

Звучанням тарілок користується М. Римський-Корсаков у ІІ картині опери „Садко“, коли змальовує появу Царя Морського. Вода в озері коливається все сильніше й сильніше, розбуркана стихія розверзається, і з глибини з'являється грізний владика морів.

Пригадаємо ще фінал з Четвертої симфонії П.Чайковського - зрозуміло, що звучання тарілок є істотним елементом того святкового, тріумфального настрою, яким пройнята геніальна музика фіналу.

Великий барабан теж називають турецьким. Тут назва вже не зв'язана з секретами виготовлення. У результаті найскладнішої взаємодії багатьох призвуків звук барабана має характер рокоту, нагадує віддалений вибух, тремоло ж його нагадує грім, сильний уривчастий удар - гарматний постріл.

Великий барабан - циліндр, обтягнутий із двох боків шкірою. В народній ансамблевій практиці застосовується барабан із маленькою тарілочкою, закріпленою зверху на його ободі. Грають на ньому спеціальною дерев'яною палицею з м'якою колотушкою на кінці. В народних інструментальних ансамблях виконавець чергує удари в барабан із ударами по тарілочці або б'є лише по тарілочці колотушкою чи маленьким металевим прутиком. На великому барабані можливий широкий діапазон динаміки від pp до громоподібного ff.

Тулумбас, або литавра свого часу був невід'ємною частиною воєнного побуту козаків Запорізької Січі. Ним скликали раду козаків чи старшин, повідомляли про загрозу ворогів, а іноді навіть передавали різноманітні накази по козацькому кошу чи полку під час бою.

Тулумбаси були найрізноманітніших розмірів. Були й такі, в які били відразу вісім чоловік. Стабільних розмірів тулумбаси не мають. Проте їх буває в основному три: великі, середні та малі.

Структура тулумбаса така: мідна чаша (чан) обтягнута з відкритої сторони шкірою. Натягується шкіра (а при потребі й регулюється) системою гвинтів. Добувають звук ударами по шкірі колотушкою.

В сучасній виконавській практиці цей ударний інструмент значного поширення не набув. Незважаючи на те, що тулумбас не зустрічається в музичному побуті України, використання його в оркестрах українських народних інструментів конче потрібне.

Цілу гаму світлих дзвінких звуків дає металофон.

Цей інструмент походить від дзвіночків і подекуди зберіг стару назву - дзвіночки. Набір дзвіночків - незручний і громіздкий інструмент. І саме ця обставина стала причиною створення незрівнянно зручнішого, компактного металофона - набору невеличких масивних, прямокутної форми довгастих пластинок з гартованої сталі. Грають на металофоні двома молоточками. Можна було б грати на ньому з такою ж швидкістю, як і на литаврах, але цього не дозволяє робити тривалий сильний звук пластинок: звуки „нашаровуються“ один на один, змішуються, виникає хаотичне гудіння. Саме тому цьому інструментові доручається розмірена, легка музика.

На відміну від металофона, необмежена, просто фантастична швидкість можлива на ксилофоні. Побудований він аналогічно металофону, тобто являє собою набір пластинок, теж прямокутних і довгастих та досить масивних, але дерев'яних. Вони дають сухі, надзвичайно короткі, мертвенні, але досить сильні й різкі звуки. Протяжне звучання досягається, як і на литаврах, методом тремоло. Ксилофон - блискучий, іскрометний, віртуозний інструмент. Життєрадісні й гумористичні, гротескні й химерні звучання - така оркестрова сфера ксилофона. Його використовують обережно, бо уривчастий, характерний звук швидко стомлює.

Холодний, „порожній“ звук ксилофона дуже влучно застосував К. Сен-Санс (1835-1921) у „Танці смерті“. Р. Глієр (1875-1956) доручив ксилофонові сольну партію у легкому витонченому „Китайському танці“ в балеті „Червона квітка“.

Трикутник являє собою сталевий прут сантиметрів 70-75 завдовжки, трохи товщай за олівець, зігнутий у формі незамкненого трикутника; під час гри його підвішують на шворці. Звучить від ударів по ньому металевою паличкою.

Поодинокі, акцентовані звуки різної сили, чіткі, не дуже швидкі ритмічні фігури - такі форми застосування світлого металічного звучання трикутника.

Іспанським народним інструментом вважають кастаньєти, які в дійсності, як і багато інших інструментів, належать багатьом народам і походять з первісних брязкалець, зроблених із черепашок. Формою сучасні кастаньєти нагадують стулки черепашок. Вони зроблені з сухого, твердого дерева, обернені одна до одної заглибинами і легко сполучені шнурком. Вдаряючись одна об одну, стулки дають гострий сухий стук. Треба зазначити, що звучання кастаньєт швидко стомлює слухача, й тому ними користуються зрідка.

Маракаси - парний інструмент латиноамериканського походження, що виготовляється з порожнього кокосового горіха, у який засипалися камінці та зерна маслин. Сучасні маракаси - з металу, дерева, пластмаси та засипаного всередину дробу. Звук видобувається струшуванням. Широко застосовуються на музичних заняттях в дитячому садку та в початкових класах загальноосвітніх шкіл.

Вертушка - народний шумовий інструмент, звук якого видобувається засобом обертання.

Група інструментів, які не дають звуків певної висоти, звичайно складається з трикутника, кастаньєт, бубна, малого барабана, тарілок та великого барабана. Всі ці інструменти мають певні основні тони, але їх важко визначити, бо супроводжуються вони великою кількістю сильних призвуків (так званих обертонів). Таким чином, разом із основним тоном звучить цілий складний акорд, тони якого зміщуються, породжують нові комбінаційні тони. В результаті відчуття висоти звуків, що їх дають перелічені інструменти, лишається дуже непевним, приблизним, відносним. Висота звуків тут втрачає своє значення, на перший план виступає характер, колорит звучання.

Усі перелічені інструменти більшою або меншою мірою розповсюджені в сучасному побуті українського народу. Деякі з них, зокрема, бандура, цимбали, сопілка, піддані значним удосконаленням. З діатонічних інструментів вони перетворилися на хроматичні, розширився їх стрій, збагатилися звукові можливості.

Старовинні народні музичні інструменти, про які йшлося вище, мають велике значення в сучасному житті та в подальшому розвитку музики, зокрема народної, яка широко застосовується в музичній практиці. Хоча вони тоді були недосконалими, і в колишньому вигляді зараз не використовуються, але все ж вони були початком і основою в розвитку сучасних українських народних інструментів. Музичні інструменти постійно удосконалюються і сучасні інструменти повинні задовольнити принципи розвитку музичної практики.

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ З ГРИ НА НАРОДНИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТАХ

Педагогічна доцільність гри на народних музичних інструментах на уроках музики в загальноосвітній школі полягає в тому, що:

1) цей вид діяльності допомагає забезпечити зв'язок із музичним вихованням;

2) сприяє розвиткові музичного слуху: звуковисотного, ладового, тембрового, ритмічного;

3) дає змогу дітям виявити себе, особливо тим, хто не вміє чисто інтонувати, компенсувати їхній слабко-розвинений музичний слух;

4) викликає позитивні емоції в дітей.

Можливі різні варіанти застосування народних музичних інструментів у класі. Наприклад, учитель каже: „Один ряд сьогодні буде оркестром“. Важливо, якому саме рядові доручити це, адже бути оркестрантами хочуть усі діти. З одного боку, можна вибирати тих, хто краще поводиться, адже оркестранти - люди дисципліновані й акуратні (виховний момент). З іншого боку, можливо, саме гра в оркестр і буде чинником, що дисциплінує. Учитель, спостерігаючи за школярами, визначає, кому можна доручити грати на звуковисотних інструментах, а кому поки що на шумових.

Якщо в школі є багато різних народних музичних інструментів, можна створити оркестр. Бажано, щоб інструментів із тихим звучанням було більше (цитри, металофони), оскільки вони зручніші для гри й точніші за своїм строєм. Оркестр може складатися з металофонів - 5-7, цитр - 6-8, тріол - 2-3, акордеонів - 1-2, кастаньєт і трикутників - по 2-3, бубнів, барабанів, тарілок - по одному інструменту. Якщо це клас-оркестр, то інструменти, що звучать низько, розташовують праворуч, високо - ліворуч, позаду - ударні. Можливий оркестр ксилофоністів. Він може звучати і під акомпанемент фортепіано.

Діти повинні не тільки знати назви інструментів, а й вміти охарактеризувати їхнє звучання. Наприклад, барабан гримить, як травневий грім; металофони дзвенять, як весняні краплі; цитри - ніжні й кришталеві, мов перший сніжок.

Цікаве й корисне творче завдання - супроводжувати на дитячих музичних інструментах пісню або твір під час слухання музики. Створюючи колективними зусиллями партитуру акомпанементу, бажано враховувати наступне:

· сильні долі виконувати яскравіше, слабкі - тихіше (якщо на них не передбачено акцент);

· іноді можна заповнити акомпанементом паузу в мелодії;

· коли музика розвивається й наближається до кульмінації, доцільно не лише посилити звучання, а й ускладнити супровід;

· змінюючи супровід у кожній частині, можна показати його форму.

У виконанні подібних завдань учителю допоможуть художній смак і почуття міри.

2.1 Організація навчання в початкових класах

Використання на уроках музики народних інструментів є однією з найдоступніших форм музичного виховання дітей.

Граючи на мелодичному інструменті, учні, що інтонують нечисто, швидше розвивають свій музичний слух. Проспівати гаму або тетрахорд по ступенях легше, якщо, скажімо, двоє учнів співають, а двоє - грають на інструментах.

Завдання бувають також групові. Для цього вчитель розміщує дітей у такий спосіб: найкраще посадити дітей, що інтонують нечисто (друга група), на перші дві-три парти кожного ряду, а дітей із кращим слухом (перша група) - позаду них. Тоді учні другої групи легше виправляють свої помилки, адже вони добре чують правильне звучання інструментів і голоси учнів першої групи, які чисто інтонують.

На початку заняття діти другої групи за допомогою інструментів настроюють клас на ноту ля. Перша група співає вправу, друга - грає.

Вчитель стежить, щоб учні першої групи співали фразу на одному диханні, а учні другої - грали її чисто і ритмічно.

Пісні, вивчені на уроці, бажано виконувати на святкових ранках за участю більшості учнів класу.

Народні інструменти корисно застосовувати і під час слухання музики. Твори або уривки мелодії, які легко запам'ятовуються, під час гри вчителя на фортепіано перша група співає на складі „лю“ або „ду“, а друга відтворює ритмічний малюнок на ударних народних інструментах.

Народні інструменти допоможуть вчителеві також під час індивідуальної роботи з нечисто інтонуючи ми дітьми. Учень самостійно вчиться грати і співати вправу, вчитель контролює, дає завдання.

Найпоширенішою формою позакласного музичного виховання учнів є робота з ними в хорі та інструментальному гуртку, до участі в яких залучаються здебільшого діти з розвиненим музичним слухом і певними вокальними даними. Якщо використати народні інструменти, коло учасників таких гуртків значно розшириться.

Приймаючи учнів до вокально-інструментального чи інструментально-хорового колективу, вчитель перевіряє їхні голоси, музичний слух і пам'ять, чуття ритму і відповідно до цього будує навчання. Дітей з вокальними навичками включають до складу вокальної групи, а учнів, що інтонують не зовсім чисто і не мають вокальних навичок, - до інструментальної. Згодом всі учні повинні навчитися гри на інструментах.

Велике значення має правильний добір репертуару. Треба враховувати дитячі смаки та інтереси, а також технічні можливості молодших школярів. З усіма дітьми, особливо із тими, хто інтонує нечисто, слід проводити роботу, поступово ускладнюючи репертуар для розвитку музичного слуху, пам'яті, голосу. Діапазон пісень для учнів 1 - 3-х класів повинен відповідати природі голосового апарата дитини цього віку і можливостям більшості народних інструментів. Бажано вибирати мелодичний малюнок без стрибків, темп - помірний. Цим вимогам відповідають народні пісні. Швидко й легко запам'ятовуються також пісні композиторів Д. Кабалевського, А. Філіпенка, К. Мяскова та інших.

Для ритмічного акомпанування можна рекомендувати „Польку“ М. Глінки, „Сміливого вершника“ Р. Шумана, „Неаполітанську пісеньку“ П. Чайковського.

Після вироблення навичок гри у ритмічному ансамблі діти знайомляться з мелодичними інструментами: вони повинні знати, якій ноті відповідає струна або пластинка, як швидше їх знаходити, як правильно видобувати звук (тримання паличок тощо).

Через деякий час учні вчаться сольфеджувати твір або кілька тактів твору з репертуару ансамблю. Сольфеджіо в таких групах буває своєрідним: учні не співають, а вимовляють назву ноти, водночас тактуючи лівою рукою (показуючи її тривалість), а правою - повільно грають на інструменті, бажано, на такому, щоб звільнити ліву руку (піаніно, металофон). Інколи 2-3 учні тактують, а решта - грає. Коли учні вивчать вправу, вчитель співає її, а учні, граючи на інструментах, засвоюють темп.

Репетиція повинна починатися з розспівування, інструменталістам доручається брати першу ноту музичної фрази чи виконувати цілком всю вправу.

Включення дітей, які нечисто інтонують, у розспівування є дуже корисним для їхнього музичного розвитку: голосові зв'язки напружуються під час слухання та відтворення звука. Річ у тім, що більшість „гудошників“ розмовляє низьким звуком - „гудуть“, тому важливо привчити їх до високих розмовних інтонацій, до слухання та співу вправ, у яких мелодія, починаючись з верхнього звука, йде вниз. Після розспівування (7-8 вправ)вчитель, перевіривши звучання хору та оркестру, починає роботу над ансамблем. Партію фортепіано доручають двом учням.

З усього сказаного можна зробити висновок, що народні інструменти корисні в школі. Вправи на чисте інтонування з використанням народних інструментів, імпровізації, складання мелодій, акомпанування - все це сприяє активному музичному розвитку дітей.

2.2 Використання народних музичних інструментів на уроках музики в старших класах

Музичні здібності учнів класу, рівень їхньої підготовленості неоднакові. Тому вже на перших заняттях в старших класах учитель перевіряє слух, пам'ять кожного учня, зокрема увагу під час сприйняття, здатність до відтворення мелодії, і відносить його до певної групи:

1) діти, які чисто інтонують без супроводу;

2) діти, які чисто інтонують із супроводом;

3) діти, які чисто інтонують із супроводом, але помиляються;

4) діти, які нечисто інтонують.

Найчисленнішою в старших класах є друга група (у молодших - третя). В процесі систематичних занять кількість учнів кожної групи змінюється: деякі з них переходять із другої групи в першу, з третьої - в другу, з четвертої - в третю.

На уроках музики в цих класах важливе значення має робота школярів із інструментами-іграшками. Вона дає вчителю змогу диференціювати навантаження учнів, а учням - навчитися самостійно виконувати завдання, виявити свої творчі здібності.

Граючи на цих інструментах, діти швидше і легше засвоюють музичну грамоту, в них розвивається чуття ритму, тембровий та гармонічний слух. Вчитель підбирає найбільш досконалі інструменти-іграшки, які мають досить широкий діапазон та зручні за розміром. Це можуть бути хроматичний металофон, цитра, цимбали, ксилофон, „Мелодія“, баян, акордеон, тріскачка, бубон, трикутник тощо.

Розглянемо можливі варіанти використання інструментів-іграшок на уроках музики.

Вокально-артикуляційні вправи. Перша і друга групи співають, а третя і четверта скандують, декілька учнів третьої або четвертої групи грають на інструментах.

Вправу починають з голосної, потім переходять до складу із дзвінким приголосним. Співають у висхідному та низхідному звукорядах діатонічної або хроматичної гами.

Вправи для розвитку співацького дихання:

а) на „раз“ - глибокий вдих; на „два“ - затримка дихання, на „три“, „чотири“, „п'ять“ - повільний видих. Вправу слід повторити три-чотири рази;

б) на „раз“, „два“ - глибокий вдих; на „три“ - затримка дихання, на „чотири“ - „сім“ - видих. Вправу слід повторити три-чотири рази.

Усі ці вправи можна виконувати із супроводом будь-якого ударного інструмента:

Хоровий спів. Під час виконання пісень діти першої і другої груп набувають вокально-хорових навичок, самоконтролюють звучання, дихання, дикцію тощо. Учні третьої і четвертої груп виконують партії супроводу.

Нижче наводимо приклад нескладної інструментовки.

У процесі розучування акапельних пісень можна виконати на народних музичних інструментах акорд для тональної настройки або уривок із якої-небудь партії.

Наприклад, у пісні В. Верховинця „Встала весна“ першу партію виконує „Мелодія“, другу - баян:

Два акорди для тональної настройки до акапельної пісні М. Лисенка „Ходить гарбуз по голоду“ виконують на струнних інструментах:

Учням дуже подобаються імпровізації. Вчити їх імпровізувати треба вже в молодших класах. Але, як зазначає Д. Кабалевський, імпровізації в умовах школи можуть розвинути „інертне відтворення елементарних музичних штампів“. Цього слід уникати.

Навчання дітей імпровізації - тривалий процес, який вимагає від учителя наполегливості і терпіння. Систематичні заняття обов'язково вплинуть на розвиток творчих здібностей дитини.

У старших класах рекомендуємо такі творчі завдання:

1. Складання ритмічного супроводу під час слухання музики чи співу.

2. Складання другого чи третього голосу.

3. Програвання (спів) власної мелодії або уривка з музичного твору, доповненого однією чи кількома фразами.

4. Імпровізація музики до казки.

5. Імпровізація музики на окремі вірші.

Перед початком імпровізації вчитель проводить бесіду про певний вид роботи, аналізує літературний текст, розкриває образ героя, з'ясовує, яка музика відповідає даному характеру - мажорна чи мінорна, визначає темп - швидкий чи помірний.

Для імпровізації, як і для всієї самостійної роботи, треба розвивати в учнях самоконтроль, само оцінювання, без чого не буває розвитку творчих здібностей.

Теоретичні знання, набуті учнями в процесі навчання, допомагають їм осмислити музичні твори, які вони співають чи слухають. Кожний твір має свій розмір, ритм, лад та ін., розуміння яких сприяє усвідомленню засобів виразності, внутрішнього слуху.

І тут також велику користь принесуть народні музичні інструменти. Граючи на інструменті, дитина усвідомлює співвідношення нотного запису (графічного) та музично-слухового сприйняття. Розглянемо уривок з пісні Л. Шварта „Пісня про веселого барабанщика“, яку діти вивчають у 4-му класі.

Музика - маршового характеру, пунктирний ритм відтворює барабанний дріб.

Мінорний лад сприймається „на слух“, а ключовий знак фа-дієз підказує тональність - мі-мінор. Звертають на себе увагу динамічні відтінки: мелодія звучить на меццо-форте, а ударні грають на піано. Все це учні вчаться аналізувати, адже уривок треба правильно проспівати по нотах або зіграти на інструменті.

Українська народна пісня „Ой, літає соколонько“ в обробці Г. Верьовки (5-й клас) також написана в мі-мінорі, але виконується в повільному темпі, має інший ритмічний малюнок:

На цьому прикладі зручно продемонструвати терцію у мелодичному та гармонічному викладі, повторити знак альтерації - дієз, ноту з крапкою, лігу та ін.

Сольфеджування уривка та гра на народних інструментах перевіряється індивідуально і по групах. На всіх етапах можна застосовувати музичні ігри. Ось деякі з них.

„Впізнай пісню“.

а) Ведучий відтворює на ударному інструменті ритмічний малюнок пісні;

б) ведучий показує плакат із нотним записом пісні;

в) ведучий грає на інструменті другий голос пісні.

„Хто швидше?“

Ведучий записує на дошці мелодію пісні. Учні вивчають її декілька хвилин, потім ноти витирають. Виграє той, хто встиг запам'ятати та правильно просольфеджувати або програти мелодію.

Ведучий пише на дошці ритмічний малюнок. Виграє той учень, який придумає найкращу мелодію відповідно до малюнка.

„Пісня“. За певний проміжок часу (пошепки) скласти мелодію пісні, яка переходить від парти до парти. Виграє той ряд, який складе за колективним рішенням, найкращу пісню.

Отже, використання на уроках музики народних інструментів сприяє формуванню самостійності, самоконтролю, розвитку уваги, сприйняття, відтворення, пам'яті, мислення.

2.3 Експериментальна частина

Експериментальне дослідження було проведене в 4-А класі Луцької школи-гімназії №18.

Завдання творчого характеру:

1. Створити інструментальний супровід до твору Е. Гріга „Ранок“ (слухання музики) з використанням звуковисотних інструментів (ксилофони, металофони, трикутники, тарілки та кастаньєти).

2. у зв'язку з теорією свободи творчості постає запитання: чи можливо такі вправи виконувати спонтанно?

1. Результати творчого завдання:

Із завданням справилося:

Вибіркова сукупність	Хлопчики	Дівчатка
28	8	12

2. Ймовірно, талановита дитина змогла би справитися з таким завданням завдяки інтуїції. Але, як показує досвід, без опори на знання, тобто без навчання, якість виконання подібних завдань невисока.

3. Чим більше в дітей знань, досвіду, чим сформованіші виконавські навички, тим кращий результат у цьому виді діяльності.

ВИСНОВКИ

Курсова робота досліджувала одну із актуальних проблем сучасної педагогічної науки, а саме проблему з методики музичного виховання „Особливості використання народних музичних інструментів на уроках музики в загальноосвітній школі“.

А в своїй курсовій роботі ми прийшли до наступних висновків та узагальнень:

Скарби музики потрібні людям. І ми, музиканти, мріємо про те, щоб музика завжди була необхідною частиною всіх людей на землі. Я зовсім не закликаю всіх стати музикантами за спеціальністю. Звичайно, ні! Є багато чудових професій, потрібних, цікавих, захоплення якими в юності переходить у пристрасть. Ви можете стати фізиком, хіміком, сталеваром, слюсарем, художником, лікарем… Але що б ви не вибрали в майбутньому, хотілося би, щоб музика завжди супроводжувала вас на життєвому шляху.

Людина, яка володіє музичним інструментом, може передати цілу гаму почуттів, настроїв, емоцій за допомогою звуків. Але можна своє бачення музичного твору виразити і словами.

Вчитель може написати замітку в стінну газету про літературно-музичний вечір, проведений у школі, про свої враження від прослуханої опери чи концерту. В шкільний газеті цікаво розповісти про новини музичного життя, нагадати про пам'ятні музичні дати, ювілеї видатних музикантів. Ці матеріали будуть більш насиченими, якщо проводити паралелі з іншими видами мистецтва.

Не слід упускати можливості поговорити про музику. Нехай це буде повідомлення в класі, присвячене круглій музичній даті, де можна виступити і як лектор, і як виконавець.

В ЗОШ ми використовували такі музичні інструменти: бубни, барабани, трикутники, ріжки, молоточки, дудки, а також цитри, сопілки, трембіти, волинки, металофони, ксилофони та багато інших. Кожен із перелічених інструментів має свої особливості побудови та гри на ньому, проте, коли об'єднати їх в одне ціле, то вийдуть ансамблі або оркестри народних інструментів, які ми слухаємо із задоволенням.

Симфонічні, камерні, духові, народні оркестри, фольклорні хори… можна назвати безліч колективів, які об'єднують десятки тисяч людей, захоплених музикою. Це прекрасно, тому що те, що вони щиро дарують слухачам, повертається до них у зміненому вигляді, вони живуть у радісній атмосфері мистецтва.

Вчителю дана велика справа на землі - йому доручено і довірено дітей. Коли розповідаєш про твір, композитора чи про музику загалом, молодшим школярам відкривається віконце у світ музики. А вчитель дістає величезне задоволення від того, що подарував їм ці хвилини, проведені з мистецтвом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бортник Є.О. Струнний інструментарій Слобідської України в минулому і сучасному // Музична Харківщина. - Харків. - 1990.

2. Вертков К. К вопросу об украинской кобзе // Проблемы музыкального фольклора народов СССР. - М., 1973.

3. Грабович О. Думи як символічний код переказу культурних цінностей // Родовід. - 1993. - №5.

4. Грица С.Й. Мелос української народної епіки. - К., 1979.

5. Грица С.И. Украинская песенная эпика. - М., 1990.

6. Грица С. Українські думи в міжетнічному діалозі. - Родовід. - 1995. - Ч.11.

7. Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. - К., Наукова думка, 1967.

8. Іваницький А. Українська народна музична творчість. - К., 1990.

9. Кошелев В. Скоморохи: инструментоведческий аспект // Вопросы инструментоведения. - СПб., 1993.

10. Нолл Вільям. Моральний авторитет та суспільна роль сліпих бардів в Україні // Родовід. - 1993. - Ч. 3.

11. Ткаченко Г. Основи гри на бандурі // Родовід. - 1995. - Ч. 11.

...