Хоровий твір Вольфганга Амадея Моцарта №3 "Tuba Mirum" із католицької траурної меси "Реквієм"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хоровий твір

Вольфганга Амадея Моцарта

№3 «Tuba Mirum»

із католицької траурної меси «Реквієм»

Місто, 2019



1. Загальні відомості про твір та його автора

1.1 Відомості про автора музики Вольфганга Амадея Моцарта

(27 січня 1756 - 5 грудня 1791)

Вольфганг Амадей Моцарт (з нім. Wolfgang Amadeus Mozart) народився 27 січня 1756 року в родині Леопольда Моцарта, що був одним з відомих музичних педагогів Європи.

Геніальна обдарованість дозволила Моцарту вже з чотирирічного віку писати музику, дуже швидко оволодіти мистецтвом гри на клавірі, скрипці, органі. Батько вміло керував заняттями сина. У 1762-71 роках він організував гастрольні поїздки.

Перебуваючи 1770 року у Римі Моцарт був удостоєний аудієнції папи Климента XIV - вражений талантом 14-річного музиканта, папа нагородив його однією з найвищих католицьких відзнак - Орденом Золотої шпори.

У поїздках Вольфганг знайомився з музикою різних країн, освоюючи характерні для епохи жанри.

Та незважаючи на талант сина, не знайшовши для Вольфганга відповідного місця служби в Італії, Вольфганг були змушені повернутися в Зальцбург, де він цілком віддався композиції: в цей час з'являються симфонії, дивертисменти, твори церковних жанрів, а також перший струнний квартет - ця музика незабаром забезпечила автору репутацію одного з найталановитіших композиторів Австрії.

Моцарт одружується на Констанці Вебер і згодом знайомиться з Йозефом Гайдном - це знайомство переростає у міцну багаторічну дружбу та значний творчий взаємний вплив.

У 1784 році Моцарт стає масоном, цей крок безпосередньо відбивається на його творчості та подальшому житті. У той час багато відомих у Європі вчених, поетів, письменників, музикантів входили в масонські ложі (Гайдн також був масоном), масонство розповсюджувалося і в придворних колах.

У цей час Моцарт починає тісно співпрацювати з придворним лібреттистом Л. да Понте. Тут з'являються два оперних шедевра Моцарта - «Весілля Фігаро» (1786 рік) і «Дон-Жуана» (1788 рік). Тріумф останньої опери можна вважати вершиною творчого шляху геніального композитора.

Останніми безсмертними творіннями моцартівського генія стали опера «Чарівна флейта» і скорботний величний Реквієм, не завершений композитором.

Раптовість смерті Моцарта, таємничі обставини замовлення Реквієму (як з'ясувалося, анонімне замовлення належало якомусь графу Ф. Вальзаг-Штуппаху, який мав намір видати його за свій твір), поховання в загальній могилі - все це дало привід до поширення легенд про отруєння Моцарта, які не отримали жодних підтверджень.

Втілюючи характерні риси віденської класичної школи, Моцарт узагальнив досвід італійської, французької, німецької культури, народного і професійного театру, різних оперних жанрів і ін.

Творчість геніального австрійського композитора Моцарта вражає своєю багатогранністю. Проживши неповних 36 років, він створив безліч творів у всіх існуючих в його епоху жанрах і формах. Але, на відміну від Гайдна, основне значення якого полягало в області інструментально-симфонічної та камерної музики, Моцарт залишив у всіх жанрах, в яких він писав, твори неминущого значення. Його симфонії, опери, твори для хору з оркестром, квартети, тріо, сонати, концерти однаково значні і досі вважаються найвищим рівнем музичної думки. Як музикант він синтезував усі досягнення минулого, довівши до досконалості всі музичні жанри і перевершивши майже всіх своїх попередників.

1.2 Жанр твору

Реквієм - від першого слова лат. тексту «Requiem aeternam dona eis, Domine» - «Спокій вічний дай їм, Господи»

Траурна заупокійна меса, присвячена пам'яті покійних. Від урочистій католицької меси відрізняється відсутністю деяких частин ("Gloria" - "Слава", "Credo" - "Вірую"), замість яких вводяться інші (спочатку "Requiem", далі "Dies irae" - "День гніву", "Tuba mirum" - "Чудова труба", "Lacrimosa" - "Слізна", "Offertorio" - "Принесення дарів" , "Lux aeterna" - "Вічне світло" та ін.) Саме призначення і зміст реквієму обумовлює його скорботно-трагічний характер.

Як і меса, спочатку реквієм складався з мелодій григоріанського хоралу, які виконувалися в унісон; при цьому у виборі мелодій існували різні місцеві традиції. Уже в XV столітті стали з'являтися багатоголосні обробки цих мелодій.

Перший такий реквієм, створений композитором т.зв. 1-й франко-фламандської школи Г. Дюфаї (1 пол. XV ст.), не зберігся. У даному жанрі працювали композитори XVІ століття на чолі з О. Лассо і Палестріною. У 1570 римською церквою був строго регламентований склад Реквієму.

Будучи по тексту пов'язаний з католицькою церковною заупокійної службою, Реквієм в його найбільш видатних зразках придбав поза культового значення і, як правило, звучав не в церквах, а в концертних залах.

До жанру Реквієму зверталися також композитори XІX століття. Серед них - Л. Керубіні, Ф. Ліст, А. Брукнер, А. Дворжак, Ш. Гуно, К. Сен-Сані, Г. Форе. Найбільш видатні, що набули широкого поширення Реквієму цього часу належать Г. Берліозу (1837) і Дж. Верді (1873). Особливе місце займає "Німецький реквієм" Брамса (1868).

1.3 Короткі відомості про «Реквієм» Моцарта та католицький літургійний текст

Одного вечора Моцарта відвідав незнайомець, одягнений у все чорне. Він замовив Реквієм - заупокійну месу. Замовник залишав гонорар і термін виконання замовлення на розсуд композитора, запропонував хороший завдаток, але імені свого не повідомив. Моцарт погодився: виснажений постійним безгрошів'ям, вкрай непрактичний в життєвих питаннях, він не міг відмовитися. Відразу почалася робота. Але композитор не міг позбутися думки, що заупокійну месу він пише для самого себе. Зберігся його лист, в якому хворобливий стан відображено з трагічною силою: «У моїй голові хаос, лише насилу збираюся з думками. Образ незнайомця не хоче зникнути з очей моїх. Я безперервно бачу його. Він просить, він наполягає і вимагає роботи від мене. Я продовжую писати, бо твір музики стомлює мене менше, ніж бездіяльність. Більше мені нема чого боятися. Відчуваю - мій стан підказує мені це, - мій час настав. Я повинен померти. Я відчуваю це з такою впевненістю, що мені не потрібно доказів. Я перестаю радіти своєму таланту. А яке прекрасне було життя! Його початок обіцяв чудові перспективи. Але нікому не дано змінити визначеного долею. Треба слухняно схилитися перед волею Провидіння. Отже, я закінчую свою похоронну пісню. Я не маю права залишити її незавершеною. Відень, 7 вересня 1791 року».

Незрозуміла хвороба з кожним днем ??посилювалася. Незважаючи на це, Моцарт працював вкрай напружено. «Чарівна флейта» була закінчена, 30 вересня відбулася її прем'єра. Після цього Моцарт ще склав Маленьку масонську кантату, яку сам диригував в середині листопада. Страждання ставали все сильнішими. Коли сили зовсім залишали композитора, він диктував своєму учневі Францу Зюсмайер, що жив в його будинку. У перших числах грудня була написана Lacrimosa. Увечері 4 грудня зібралися біля ліжка хворого друзі заспівали її. Моцарт виконував партію альта, але розридався і не зміг продовжувати. На наступний день його не стало. Останній написаний ним номер - Hostias. Решта номерів Реквієму, Sanctus (Свят, свят Господь Бог Саваот), Benedictus (Благословен, хто йде в ім'я Господнє) і Agnus Dei (Агнець Божий, який несе всі гріхи світу, даруй Ти їм упокій), дописані Зюсмайер. Висновок повертає, з іншим текстом, моцартівську музику першої частини.

«Смерть застала його під час роботи над Реквіємом, - згадував Зюсмайер. - Так що закінчення його твору було доручено багатьом майстрам. Одні з них, перевантажені справами, не могли віддатися цій праці. Інші ж побоялися скомпрометувати свій талант зіставленням з моцартівським генієм. Зрештою справа дійшла до мене, бо було відомо, що ще за життя Моцарта я нерідко програвав або спільно з ним наспівував складені номери. Він дуже часто обговорював зі мною розробку цього твору і повідомив мені весь хід роботи і основи інструментування. Я можу лише мріяти про те, щоб знавці хоча б подекуди знайшли сліди його незрівнянних повчань, тоді моя робота в якійсь мірі вдасться».

Прем'єра Реквієму відбулася 14 грудня 1793 в Відні, в церкві Цистерцианців.

Через кілька років стало відомо ім'я таємничого замовника: це був такий собі граф Вальзег, меломан-любитель, який мав звичку купувати чужі твори і видавати їх за свої. Реквієм йому був потрібен, щоб вшанувати пам'ять покійної дружини, і на початку XIX століття, коли в пресі з'явилося повідомлення про майбутній друк Реквієму, він зажадав у вдови Моцарта «відшкодування збитків»!

Реквієм Моцарта - одне з найвидатніших творінь людського генія, натхненний гімн Господу. Його глибина і серйозність, драматизм і піднесеність, зворушливість та яскравість нікого не можуть залишити байдужим.

1.4 Літературно-стилістичний аналіз поетичного тексту

Tuba mirum spargens sonum, per sepulcra regionum, coget omnes ante thronum.

Mors stupebit et natura,

Cum resurget creatura,

judicanti responsura.

Liber scriptus proferetur in quo totum continetur, unde mundus judicetur. Judex ergo cum sedebit quidquid latet apparebit:

nil inultum remanebit. Quid sum miser tunc dicturus,quem patronum rogaturus, cum vix justus sit securus?

Поразительный зов трубы разнесётся повсюду в мире в могилах, каждого призывая к престолу. Застынут в изумлении смерть и природа, когда восстанет творение, отвечая Судящему.

Будет прочитана книга, в которой записано всё, по ней мир будет судим.

Итак, когда Судия воссядет, - кто ни скрылся, тот появится:

никто не останется без наказания.

Что тогда скажу я, несчастный, кого попрошу в защитники, когда нет справедливости?

Автор перекладу на сучасну російську мову

- Валентина Катеринич

Реквієм написаний на канонічний латинський текст заупокійної меси. Реквієм складається з 12 частин, зміст їх - благання про дарування спокою, спасіння душі і картини Страшного Суду.



2. Музично-теоретичний аналіз

2.1 Структура хорового твору та ладо-гармонічний аналіз

Основна тональність - сі бемоль мажор. Гармонічна мова досить проста, зі строгим поліфонічним забарвленням. У творі є різноманітні короткочасні переходи в тональності першого споріднення.

№3 починається з 2-тактового вступу (в оригіналі частина починається розкладеним тризвуком без супроводу з соло тромбону), який дає солісту-басу можливість налаштуватися на майбутню тональність. В 2-му такті вступає бас в тональності сі бемоль мажор. Ця частина звучить бадьоро та в розповідному характері. В оркестрі цю партію постійно дублюють духові (basso continuo), які наполегливо повторюють мелодійну лінію. Фермата у 7 такті -- єдине можливе місце для каденції.

В 18 такті бас завершує свою партію і на його останній ноті динамічно та емоційно вступає тенор в тональності фа мінор. Рух акомпанемента дрібними тривалостями передає стан крайнього збудження, а чергування тривалостей з крапкою та форшлагів звучить, як інтонації призиву до дій та рішучого настрою.

В 34 такті вступаю партія альт, яка звучить в тональності ре мінор (основна тональність всього «Реквієму»). Дана партія пом'якшує попередні емоції, тепер музика починає звучати світло та майже безтілесно.



Дуже скоро, уже в 44 такті, приєднується партія сопрано. При вступі благаючих ніжних фраз жіночого голосу, слухачам здається, що начебто темп сповільнюється, мелодійна лінія згладжується, ритмічний малюнок вирівнюється. Але насправді, це враження складається від того, що сопрано співає висхідні секвенції, із доволі великими цезурами у високій теситурі (до2-фа2, та ре2-соль2), які складаються лише з двох нот (інтервали в.4. в тональності сі бемоль мажор).

На тексті Cum vix justus sit securus («Коли і праведник не є певним») твір переходить у гомофонну структуру чотирьох голосів соло. «Cum» та «vix» артикулюються на сильних долях 1 та 3 такту без супроводу у той час, як на слабких 2 та 4 долях відповідають скрипки та Continuo. Такі «зупинки» (що виходячи з тексту може трактуватися як зупинка перед Страшним Судом) інколи звучать просто приглушено (sotto voce), потім forte і одразу знову piano. Після чого crescendo веде до кінцевої каденції та завершує твір в початковій тональності.



Моцарт був новатором свого часу. Його «Реквієм» - це дивовижний і рідкісний в музиці XVIII століття приклад колористичного письма, коли тембровими фарбами і засобами гармонії створюється ефект все більшого занурення. літургійний поетичний хоровий моцарт

2.2 Метро-ритм. Розмір твору

Розмір постійний, С (4/4). Він властивий духовній музиці з акомпанементом. Особливістю ритмічного малюнка є значна кількість четвертних та восьмих тривалостей, рідше зустрічаються половинні з крапкою та четвертні з крапкою. Цей ритмічний малюнок є дуже типовим для традиційної музики класицизму та є візиткою карткою Моцарта. У цілому, ритмічний малюнок хорових партій не складний. Подібний ритм дозволяє слухачеві відчути настрій, яким керують оповідачі-солісти.

У творі також зустрічаються форшлаги, що надають характеру виконання риси покладистості (наприклад, партія альта - 36-39 такти):



2.3 Фактура

Наприкінці твору солісти співають разом і застосовують гомофонно-гармонічний склад, коли усі партії співають одночасно, утворюючи акорди. Не дивлячись на те, що твір написаний лише для 4-х виконавців, слухач має можливість чути насичену музику завдяки акомпанементу, який влучно, без перебільшення доповнює вокальні партії. Це все завдяки тому, що фактура достатньо щільно прописана автором.



3. Вокально-хоровий аналіз

3.1 Тип та вид хору

№3 «Tuba mirum» із заупокійної меси «Реквієм» Вольфганга Амадея Моцарта написаний для 4-х солістів хору (бас, тенор, альт та сопрано) з акомпанементом.

3.2 Діапазон партій солістів

Сопрано : ля 1 - соль 2;

Альт : ре 1 - ре 2;

Тенор : сіЃу м - ляЃу 2;

Бас : фав - ре 1.

Можна переконатися, наскільки майстерно Моцарт уникає перевантаження голосів, обходячись діапазонами партій, що майже не перевищують однієї октави.

3.3 Теситурні умови викладення хорових партій твору

Хоча теситурні умови в хорових партіях досить зручні й розташовують за досягненням природного загально-хорового ансамблю, хор повинен бути готовим до застосування штучного ансамблю.

3.4 Інтонаційні особливості та інтонаційні труднощі мелодичного та гармонічного строю

На стрибках не варто міняти вокальну позицію, адже співакам потім важко чисто інтонувати потрібні звуки. Насамперед, стрибки повинні бути добре вивчені на non legato.

Коли партії досить довго співають на одному звуці, необхідно злегка інтонаційно підтягувати звук догори.

При виконанні стрибків співаки нерідко акцентують верхній звук висхідного стрибка. Для даного твору потрібно вміти володіти точною інтонацією, аби твердо атакувати звук. Наприклад, найважчим місцем є хід на ундециму (одинадцята сходинка або іншими словами - кварта після октави) в партії басів в 10 такті:

3.5 Ансамбль хору

Головними ансамблевими труднощами будуть змінна структура вертикалі й виконання плавних коливань. Потрібно вимагати, щоб співаки виконували стрибки на опорі, акуратно, не «під'їжджали» до звуку.

Хормейстер повинен навчити хористів правильно і досить ритмічно вимовляти текст, дотримуючись правил орфоепії. Шиплячі, свистячі й сонорні звуки потрібно проговорювати коротко і легко. Звук Р у співі вимовляється потрійно твердо - «Cum resurget creatura».

Тембровий ансамбль передбачає єдину манеру звукоутворення.



4. Виконавський аналіз

4.1 Темп та динамічний план твору

Темп твору Andante (в темпі кроку), він добре відповідає змісту тексту. Агогічні нюанси присутні в місцях з ферматами, в основному вживаються при завершення партії, перед початком вступу наступного соло.

Динаміка контрастна: p > mp > f > p > sotto voce > f > p.

4.2 Диригентсько-виконавський аналіз та труднощі

У творі витримується опорний образ. Повтор останньої стрічки в партії бас та останнього проведення (квартет) використовується автором, щоб наполегливістю відкрити образ статичності та внутрішньої сили. За рахунок цієї статичності, інтонації потужної енергетики твору розростаються.

У хоровій тканині твору інтонаційні перегукування з традиційним старовинним співом пов'язані зі свідомим прагненням композитора наблизити мелодику до духовності, строгості та певної покірності в характері музичного твору. В мелодичних інтонаціях відчутна емоційна насиченість, хоральність.

До виконавських труднощів можна віднести ходи на ундециму (одинадцята сходинка або іншими словами - кварта після октави) в партії басів, тому що в партії оркестру немає звуків, які б передбачали або підтримували його, на відміну від інших голосів, чиї партії дублюються струнними. Отже, потрібні попередня відпрацювання чистого інтонування цього інтервалу і подальший постійний контроль його виконання, так само як і контроль за чистим звучання зменшеного септаккорда на початку кожної ланки секвенції при вступі інших голосів хору.

Текст на латинській мові так само становить одну з труднощів у виконавському плані. Крім контролю чіткої дикції хормейстеру слід донести до виконавців не тільки переклад цього тексту, а й ідею твору в цілому.

Для виконання даного твору необхідний великий або середній склад професійного або досвідченого самодіяльного хорового колективу. Особливу увагу слід приділити підготовці чоловічих партій хору через високу теситури їх партій.

При диригуванні хормейстеру слід:

· Звернути увагу на чіткий показ ауфтакти для басів і тенорів при їх імітаційному вступ, а так само для сопрано і альтів у другому проведенні їх теми (перекличка) в 1й частини

· Звернути увагу на пунктир в партіях чоловічих голосів в 1й частини

· Уникати суєти і прискорення темпу при посиленні звучності в 1й частини, так само як і розгонистого жесту

· Звернути увагу на ясний показ сповільнень перед вступом жіночого хору в 1й частини

· Дотримуватися рівний темп у 2й частини (допоможе відчуття Тріольний пульсації в партії струнних в оркестрі)

Вокально-хорові навички, що здобуваються виконавцями в процесі роботи над цим твором:

· Розширення діапазону чоловічих голосів

· Ланцюгове дихання і граничне legato

· Виразне виконання на тихій гучності та неяскравій динаміці

· Тембровий ансамбль

· Чисте інтонування зменшених і збільшених інтервалів, хроматичних ходів і септаккордів



Висновки

Значення твору з точки зору сучасного хорового мистецтва неможливо переоцінити: новаторство в області гармонії, яскраве колористичне письмо, блискуче використання прийому взаємопроникнення вокальної та інструментальної партій, сильний емоційний вплив при використанні мінімальних засобів виразності.

В Реквіємі Моцарта в кінці XVIII століття зазвучали такі поєднання, які абсолютно виводять композитора з середовища його сучасників і переносять його в індивідуалістичне мистецтво XIX століття, в саме осердя трагедійності: плач про втрачений рай, про навіки зниклу ясність та цілісність світогляду, охоплення життя єдиним поглядом розуму.

Музика Моцарта пов'язує невидимою ниткою розуму народи, століття, світи. Для науки людству міць впливу музики генія не згасає, а з століття в століття набирає силу і вплив на противагу нестримного розмаху сил розтління, жадібності, злочинності, нелюдяності. Солісти, що виконують цей твір, безперечно долучаються до шедеврів світової музичної культури.

Размещено на Allbest.ru

...