Образ людини в ранніх симфоніях Валентина Сильвестрова: онтологічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru//

Образ людини в ранніх симфоніях Валентина Сильвестрова: онтологічний підхід

Щелканова Світлана Олександрівна

Виявлено онтологічні засади докорінної трансформації жанрового інваріанта симфонії шляхом аналізу концепції людини в контексті історико-стильової ґенези симфонічної творчості В. Сильвестрова. Наукова новизна полягає в апробації нового підходу до наукової інтерпретації ранньої симфонічної творчості композитора. Виявлено онтосемантичну неоднорідність композиційно-драматургічних моделей Другої, Третьої і Четвертої симфоній як свідчення відходу від типологічної нормативності. Так, концепція людини у Другій симфонії характеризує буття як звукову реальність (de natura sonoris), декларує простір контонації і відмову від антропоцентричної моделі симфонії. У Третій симфонії «Есхатофонії» образ людини увиразнює історизм як тип свідомості (homo historicus), як категорію часу, вирішальну для розуміння твору. Розкрито особливості трактування образу людини у Четвертій симфонії як ключові ознаки рефлексивної монодрами, зумовлені зміною природи драматичного конфлікту, який ґрунтується на іманентному розвитку ліричної самосвідомості музики. Онтологічні відмінності ранніх симфоній В. Сильвестрова зумовлені внутрішньою авторською мовою й увиразнені в самобутніх композиційно-драматургічних моделях. Визначення структурно- семантичних особливостей досліджуваних симфоній надає можливість осмислити філософію музики В. Сильвестрова. симфонія сильвестров людина

Ключові слова: ранні симфонії В. Сильвестрова, образ людини, онтологічні засади жанру симфонії, контонація, алеаторно-сонорна композиція, «Есхатофонія», рефлексійна монодрама.

Постановка проблеми. Композиторська творчість Валентина Сильвестрова зумовила парадигмальний зсув в українській симфонічній музиці, оригінальні шляхи долання прокрустового ложа «великої» симфонії. Докорінна трансформація її жанрового інваріанта увиразнила іманентні процеси і значення впливу внутрішньої авторської мови/мовлення, стала віддзеркаленням онтологічного питання, яке «промовляється» в дихотомії: «людина - буття», «я - всесвіт», «я - Інший». Ранні симфонії В. Сильвестрова дають вичерпне уявлення про той історичний відтинок (1960-1970). Вони порушують питання про зміну парадигми і збагачення методології аналізу новітніх симфонічних творів. Максимальна індивідуалізація форми в симфоніях авангардного періоду у творчості В. Сильвестрова сприяє розширенню аналітичного тезаурусу шляхом залучення міждисциплінарних методів пізнання музики. Доцільно застосувати онтологічний підхід, який дає змогу завдяки визначенню структурно-семантичних особливостей досліджуваних симфоній вийти на рівень осмислення філософії музики композитора. Не випадково Олександр Козаренко визначає його музичну мову як одну з «найпотужніших локальних семіотичних систем

в сенсі знаково-інформаційної зарядженості»1. Відтак, залучення методології онтологічного аналізу з урахуванням музично-семіотичного апарату сприяє осягненню ранньої симфонічної творчості митця як феномена нової онтології музики.

Досліджуючи стильові ознаки авангардного періоду творчості композитора, актуально виявити особливості трактування образу людини та його впливу на композиційно-драматургічні вирішення обраних для аналізу симфонійКозаренко О. В. Феномен української національної музичної мови. Львів : НТШ, 2000.

С. 259. У цій статті розглянемо Другу, Третю та Четверту симфонії В. Сильвестрова.. Разом із Першою симфонією (1963, 1974), «Спектрами» для камерного оркестру (1965), «Монодією» для фортепіано і симфонічного оркестру (1965) Друга (1965) і Третя «Есхатофонія» (1966) симфонії написані в авангардний період творчості (а далі - «Гімн» для шести оркестрових груп, 1967; «Медитація» для віолончелі і камерного оркестру, 1972), у яких автор послідовно втілював авангардні принципи мислення. Четверта симфонія (1974) зацікавлює дослідника як зразок онтостильової динаміки в жанровому вимірі між «рафінованим» авангардом поствебернівського штибу й акласичними тенденціями у подальшій творчості митця. Визначальними критеріями розгляду обраних симфоній є особливості стилістичної еволюції композиторського письма і вплив но- ваційних драматургічних рішень на трансформацію усталеного жанрового інваріанта (з яким порівнюються сильвестрівські тексти). Дослідження новаційності ранньої симфонічної творчості сприяє осягненню процесу онтостильової ґенези його художнього мислення і є актуальним для музикознавців, виконавців, слухачів - усіх, захоплених красою і духовною силою музики В. Сильвестрова, видатного представника української музичної культури останньої третини ХХ - початку ХХІ століть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Новаторський симфонічний стиль В. Сильвестрова досліджували О. БереговаБерегова О. М. Медитативні концепції В. Сильвестрова і О. Щетинського // Берегова О. М. Постмодернізм у камерній творчості українських композиторів ХХ сторіччя. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1999. С. 108-116., Н. Герасимова-ПерсидськаГерасимова-Персидская Н. О дискретной линеарности в современной музыке // Герасимова- Персидская Н. Музыка. Время. Пространство. Киев : Дух і літера, 2012. С. 305-312., Д. ЖалєйкоЖалєйко Д. М. Кітч та його трансформація у творчості Валентина Сильвестрова : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.03 Музичне мистецтво / Харківський нац. ун-т ім. І. П. Котляревського. Харків, 2016. 19 с., В. Задерацький, О. Зінькевич, А. ІльїнаИльина А. В. Внестилевой и индивидуальный стиль в творчестве Валентина Сильвестрова // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Вип. 38 : Музичний стиль: теорія, історія, сучасність. Київ, 2004. С. 236-242., О. Козаренко, О. МихайловаМихайлова О. Про структурно-семантичний інваріант симфоній В. Сильвестрова // Українське музикознавство : наук.-метод. зб. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1998. Вип. 28. С. 164-172., М. Нестьєва, С. Павлишин, С. СавенкоСавенко С. И. Рукотворный космос В. Сильвестрова // Музыка из бывшего СССР. Москва : Композитор, 1994. Вып. 1. С. 72-90., Т. ФрумкісФрумкис Т. И. Дух рискованной свободы: к портрету В. Сильвестрова // Музыкальная ака-демия. 2008. № 5. С. 23-35., Л. ШаповаловаШаповалова Л. В. Знаки и символы рефлексии в музыке Валентина Сильвестрова // Вестник международного славянского университета: Серия искусствоведение. Харьков, 2000. Т. 3. № 6. С. 74-77.. Водночас, рання симфонічна творчість композитора найменш вивчена в українському музикознавстві. Слід вказати на вагомий внесок О. Зінькевич1 у дослідження жанру української симфонії в дискурсі проблем традиції і новаторства. Аналіз композиційної драматургії Четвертої симфонії В. Сильвестрова надав підстави їй довести твердження про «спадкоємність за контрастом, творчу полеміку з попередниками»Зинькевич Е. С. Динамика обновления: украинская симфония на современном этапе в свете диалектики традиции и новаторства (1970-е - нач. 80-х годов). Київ : Муз. Україна, 1986. 184 с. Там само. С. 75..

В. ЗадерацькийЗадерацкий В. В. Век ХХ. Звуковые контуры времени. Москва : Композитор, 2014. С. 415-431. розглядає Другу і П'яту симфонії як констатацію двох стильових векторів творчого шляху композитора. Послідовний огляд ранніх симфоній в контексті загальної характеристики творчості В. Сильвестрова здійснила С. ПавлишинПавлишин С. С. Валентин Сильвестров. Київ : Муз. Україна, 1989. 88 с., він є на сьогодні унікальним, зважаючи, як складно ознайомитись з партитурами творів. Дослідження творчості В. Сильвестрова в семіотичному аспекті, пов'язаному з розкриттям мовної природи музики, здійснено у фундаментальній праці О. КозаренкаКозаренко О. В. Феномен української національної музичної мови. Львів : НТШ, 2000. 286 с., вона становить напрям у сучасній музикології, переваги якого зумовлені «зміною системи естетико-філософських координат»Там само. С. 3.. Такий світоглядно-методологічний напрям долає межі власне музикознавства як відповідний філософії музики.

Мета статті - виявити онтологічні засади докорінної трансформації жанрового інваріанта симфонії в ранній творчості В. Сильвестрова шляхом осягнення концепції образу людини в кожній із досліджуваних симфоній.

Виклад основного матеріалу дослідження. Ранні симфонічні твори В. Сильвестрова особливі в історії українського симфонізму. Сміливістю і щирістю висловлювання вони декларують «катастрофічне відчуття новизни»УУМПОЕЮ^ Встречи с Валентином Сильвестровым / сост. А. Вайсбанд, К. Сигов. Киев : Дух і літера, 2012. С. 145. у той час, коли новітні техніки письма були емблематикою свободи. Друга, Третя і Четверта симфонії є концептуальними в негомогенній ранній творчості композитора. Вони «долають» доцентрове тяжіння жанрового інваріанта як самобутні зразки принципово відмінних композиційно-драматургічних авторських рішень. Найбільш вагомим їх аксіологічним здобутком є не зовнішня новаційність (структура, авангардні техніки письма), а концеп- туальність, утілена у пропонованих В. Сильвестровим у кожній із симфоній відповідях (щоразу інших) на онтологічне запитання в дихотомії «людина - буття».

Розгляд засадничих чинників жанрового інваріанта симфонії з урахуванням концепції людини є найпродуктивнішим науковим концептом, закладеним Б. Асаф'євим. Осягнення природи музичного тексту симфонії набуло нової якості завдяки упровадженню М. Арановським семантичного підходу в музикознавстві. У фундаментальному дослідженніАрановский М. Симфонические искания. Проблема жанра симфонии в советской музыке 1960-1975 годов. Ленинград : Сов. композитор. 1979. 288 с. жанрово-семантичних «амплуа» частин симфонічного циклу автор на основі сталих структурних ознак ототожнив їх функції з різними аспектами буття людини, відкривши цим новий вимір у вивченні симфонізму. Трактування образу людини обрано як засадниче в цьому дослідженні, таке, що зумовлює самобутність концепцій музичної драматургії в ранніх симфоніях В. Сильвестрова. Декларування авторського слова (внутрішньої авторської мови) у новітньому типі звукообразності, що порушує кореляцію з традиційними драматургічними моделями симфонії, постає іманентною першопричиною пошуку нового симфонізму.

Друга симфонія (1965) найбільш радикально перебуває в «діалозі» з традицією великих наративів. Ключові чинники, зазвичай увиразнюючи у жанрі певний «образ людини», за М. Арановським (інтонація = мовлення, темп = пульс, дихання, метр = крок, співмірність, гармонія = синтаксис), у Другій симфонії не спрацьовують. Автор не вдається до загальноприйнятих темпових дефініцій: замість них він вказує абсолютний час звучання «умовного такту»; метроритм не є генератором стабільності, сонорність має функцією вертикалі, а основою фактурної організації стає тембр. Тематизму, у класичному розумінні (протиставлення «рельєф - фон»), немає. Інтонацій- ність, як рушій драматургічного розвитку, завдяки оперуванню новітніми техніками письма (сонорика, пуантилізм) трансформується на контонаційність1 (сon-tonatio) як утілення статичності драматургії. Сутність контонації полягає у спогляданні, «вслухову- ванні», усвідомленні звуків у статиці на рівні елементів простору. Прикметно, що безкомпромісна відмова від усталених, упізнаваних ознак симфонізму не порушила онтосемантичного осердя жанру і спричинена гносеологічними пошуками відповідного образу людини - свідка і творця науково-космічної ери 60-х років ХХ століття. Одночастинна композиція Другої симфонії не є програмною, однак у пізніших висловлюваннях В. Сильвестров визначив її семантичний модус як «космічні пасторалі»Контонація - термін І. Мацієвського (див. : Мацієвський І. В. Ігри і співголосся. Тернопіль : Астон, 2002. 172 с.). Сильвестров В. В. Дождаться музыки. Лекции-беседы. Киев : Дух і літера, 2010. С. 38-39., що свідчить про свідому відмову від антропоцентризму і психологізму. В аналізі симфонії (за відсутності усталених параметрів структурно-семіотичного аналізу) визначальною категорією є простір, який постає не лише природною умовою акустичного втілення, а значною мірою репрезентує художній образ, поетичну і конструктивну ідею. Просторові ознаки і властивості спостерігаються на рівнях графіки письма, фактури, драматургії. Сонорно-алеаторна композиція тяжіє до статичності: можна припустити, що саме споглядач (образ людини) рухається у звуковому просторі. «Симфонія без драматургічних колізій»Павлишин С. С. Валентин Сильвестров. Київ : Муз. Україна, 1989. С. 18., - так визначає аналізований твір С. Павлишин. Саме так композитор, як творець цього музичного універсуму, «розв'язує» метафізичну задачу - показ буття як об'єктивної реальності - de natura sonons (як наскрізної ідеї його раннього стильомислення, за О. КозаренкомКозаренко О. В. Феномен української національної музичної мови. Львів : НТШ, 2000. 286 с.). Образ людини - homo cognitius - трактується як суб'єкт, який, споглядаючи, пізнає об'єктивну реальність і перебуває поза межами звукокосмосу. Завдяки цьому композитор надає можливість кожному слухачеві «ототожнитися» з автором у процесі споглядання краси і досконалості навколишнього буття (завдяки космосу, який звучить).

Таким чином, підхід В. Сильвестрова до Другої симфонії є принципово відмінним від класичної образності: композитор відштовхується не від психологізму сприйняття і переживання, а від звука як об'єктивної духовної реальності, що є уні- версумом (онтологія звука). Тобто, для митця ключовою стає опора на максимальне розмежування (автономність) суб'єкта і об'єкта. Як наслідок, він констатує неосяжну онтологічну відстань між ними (відмова від зіставлення мікро- і макрокосму). Образ людини у творі втілено в екзистенційному здивуванні людини перед принципово непізнаваним буттям. Ключ до розуміння Другої симфонії міститься у зверненні жанру до його первинного значення, утіленого в етимоні «sin-phonia» як співзвуччя (на противагу усталеному розумінню жанрового інваріанту класико-романтичного типу). Такий когнітивний підхід можливий лише за умови авторської переоцінки ставлення до звука, співмірного з відповідним композиційно-драматургічним мисленням. Вирішальним є самоцінність онтологічної присутності звукової об'єктивної реальності - буття світу, який звучить.

Принципово інша концепція і, відповідно, нове трактування образу людини постає у Третій симфонії «Есхатофонії» (1966). В. Сильвестров увиразнює образ людини в дихотомії «людина - буття» шляхом історичного самоусвідомлення. Буття- як-історія осягається на противагу буттю-як-природі (de natura sonoris Другої симфонії). Така онтологічна настанова загалом показова для філософського дискурсу ХХ століття, вона становить якісно новий рівень мислення суб'єкта пізнання - homo historicus. Це підтверджують міркування О. Шпенглера щодо метафізичної природи історії: «Крім необхідного зв'язку причини та дії - я назвав би його логікою простору - у житті є ще органічна необхідність долі - логіка часу. Це є фактом глибинної внутрішньої достовірності, фактом, який привертає до себе все міфологічне, релігійне й художнє мислення, що становить сутність і ядро будь-якої історії на противагу природі»1.

Вирішальною у Третій симфонії, концепцію якої послідовно втілено у трьох частинах, постає категорія часу. У першій, найбільш масштабній частині втілено зіткнення хаосу і логосу (відповідно до традиції симфонічної драматургії, у якій семантично перша частина циклу репрезентує найвищий рівень активності дії). Форму трактовано вільно, повторень й варіювань немає, відтак - семантична невизначеність спонукає виокремити найбільш упізнаванні музичні структури. Такою постає тема трубного гласу (розділ S1 партитури), яка сприймається як умовна точка відліку, що стрімко «випрямляє» циклічну «пружину часу» й зумовлює лінеарність його плину. Друга частина, як своєрідний звуковий портрет «золотого століття» європейського музичного мистецтва - доби Класицизму, занурює в ностальгійне минуле. Панує визначена звуковисотність, є темпові дефініції (/=100), неперіодична метрич- ність (4/8 - 3/8). Використання тембру дзвоників і челести, ажурне «розмережання» партитури, репетиційність (як імітація заведеного годинника), «іграшковості» тембру музичної скриньки - викликають звукову алюзію «примари» галантного стилю. Саме для XVII-XVIII століть, у контексті механістичної революції, показове сприйняття всесвіту як налагодженого годинникового механізму. Таким чином, «Есха- тофонія» є знаковим опусом, який відкриває етап ностальгійного модусу авторського висловлювання В. Сильвестрова. Не випадково П. ГриффітсШпенглер О. Закат Европы. Очерки мировой истории : в 2 т. Т. 1 : Гештальт и действитель-ность. Москва : Мысль. 1998. С. 131. Griffiths P. Modem Music and After. New York : Oxford University Press, 2010. 456 p., автор фундаментального дослідження сучасної музики, охарактеризував музичний стиль В. Сильвестрова як «reverberation past» (відлуння минулого). Третя частина - це сонорно-алеаторна композиція, яка через відсутність структурних елементів виявляє спорідненість із Другою симфонією. Надзавданням обраної композитором стратегії виразності є пізнання потенційних можливостей музичної мови у доланні власних меж.

Щодо філософії звука, Третя симфонія відповідає фіналоцентристському зразку жанру. Її фінал утілює онтологічну настанову «руйнації» звука в контексті кла- сико-романтичної системи мислення. За С. Павлишин, «Есхатофонію» композитор мислить як «перехід музики від загибелі до відродження. У його розумінні, діалектична єдність деконструкції і конструкції втілюється в тім, що посіяне зерно мусить загинути, щоб виникло нове життя»1. Елегійний модус висловлювання, актуальний для подальшої творчості В. Сильвестрова (зокрема у зверненні до прикметних жанрів епітафії, постмузики, постсимфонії, постлюдії) свідчить про новий якісний рівень трактування образу людини в Третій симфонії.

Четверта симфонія для струнних і мідних духових інструментів (1976) - це наступний етап онтостильової динаміки жанру симфонії в дискурсі звукообразного універсуму В. Сильвестрова. Вона демонструє рух симфонізму до рефлексійного способу світовідчуття. Образ людини (homo reflexicus) у дихотомії «людина - буття» постає найвагомішим, порівняно з іншими ранніми симфоніями, як максимально суб'єктивне переживання і, водночас, як філософське занурення/мислення. Необхідність втілення якісно різного екзистенційного змісту потребує різноманітних структурно-драматургічних рішень.

Отже, Четверта симфонія - це одночастинна композиція, у якій артикулюєть- ся амбівалентний тематизм. Інтонаційна драматургія спирається на зіставлення двох образних сфер - споглядальної і дієвої (що, однак, не є ознакою конфліктності). Зміна природи драматичного конфлікту симфонії, у якому протиставлення є результатом внутрішнього визрівання ліричної свідомості музики, змінює семантичний модус симфонії. Це своєрідний процес проживання й осмислення буття «зсередини», споглядання сокровенного таїнства буття людини, її життя і смерті. Утім, тема смерті осмислюється не у трагічному вимірі, а, скоріше, як переображення (=безсмертя). Концепція Четвертої симфонії, увиразнюючи дискурс трансцендентного, віднаходить красу ліричної свідомості. У ній утілено фіналоцентристську модель (подібно до принципу сходження в Літургії). Зважаючи на рефлексійну настанову митця, пропонуємо визначити тип музичної драматургії як монодраму: «Музику почуттів і емоцій (психології “героя” та дії) змінює інша епохальна настанова в самоідентифікації культури - на показ процесу мисле-дії, на усвідомлення образу Людини, яка пізнає»Павлишин С. С. Валентин Сильвестров. Київ : Муз. Україна, 1989. С. 19. Шаповалова Л. В. Рефлексивный художник. Проблемы рефлексии в музыкальном творче-стве. Харьков : Скорпион. 2007. С. 193. Драматургічна новація монодрами ґрунтується на зміні природи драматичного конфлікту, який утілює внутрішній стан ліричної іманентної трансформації музики. Інтонаційним зерном в основі цього саморуху стає мала терція сі-бемоль - ре-бемоль, яка, починаючи з теми вступу, маркує найважливіші етапи драматургії твору. О. Зінькевич зазначає: «незмінність “мелодичного ряду” - остинантної верхньої терції (b - des), що зберігається протягом головної партії, і є лейтінтонацією симфонії»Зинькевич Е. С. Динамика обновления: украинская симфония на современном этапе в свете диалектики традиции и новаторства (1970-е - нач. 80-х годов). Киев : Муз. Україна, 1986. С. 78.. Особливо важлива роль цього елемента у досягненні ключової для драматургії твору теми сну/смерті/переходу. Транспонована (ля - до), вона багаторазово повторюється віолончелями на фоні завмерлого руху в оркестрі. Після неї проведення першої теми сприймається як «пробудження», яке трактується як синонім воскресіння («долання смерті»). Таким чином, Четверта симфонія репрезентує глибинну красу ліричної свідомості, образ людини в якій опановує новий етап утілення онтологічної дихотомії «людина - буття» на рівні homo reflexicus.

Висновки

Досліджуючи стильові ознаки авангардного періоду творчості митця, виявлено особливості трактування образу людини і його вплив на композиційно- драматургічні вирішення симфоній В. Сильвестрова. Так, свідома відмова від антропоцентризму і психологізму у Другій симфонії, як від усталених, упізнаваних ознак симфонізму, не порушила онтосемантичного осердя жанру. Композитор відштовхується від звука як об'єктивної духовної реальності, що є універсумом. Образ людини - homo cognitius - трактовано як суб'єкт, що у спогляданні пізнає об'єктивну реальність і перебуває поза межами звукокосмосу. Ключ до розуміння Другої симфонії - у зверненні жанру до його первинного значення, вираженого в етимоні «sin-phonia» як співзвуччі. Вирішальною є самоцінність онтологічної присутності звукової об'єктивної реальності - буття світу, який звучить (de natura sonoris). У Третій симфонії «Есхатофо- нії» образ людини увиразнено завдяки історичному самоусвідомленню. Буття-як- історія осягається на противагу буттю-як-природі. Така настанова - це якісно новий рівень мислення суб'єкта пізнання - homo historicus, коли вирішальною є категорія часу. Надзавдання обраної композитором стратегії виразності - пізнати потенційні можливості музичної мови у доланні власних меж. Четверта симфонія демонструє рух симфонізму до рефлексійного способу світовідчуття. Образ людини (homo reflexicus) у дихотомії «людина - буття» постає найвагомішим порівняно з іншими ранніми симфоніями. Це своєрідний процес проживання і осмислення буття «зсередини», споглядання сокровенної таїни буття. Концепція Четвертої симфонії, увиразнюючи дискурс трансцендентного, виявляє красу ліричної свідомості.

Жанрово-стилістична модуляція (і ширше - стильова еволюція художнього мислення) В. Сильвестрова відповідає вичерпності шляхів вирішення онтологічного питання, віднайдених саме в ранній творчості, передбачаючи напрями подальшого розвитку композиторського мовлення. Такий світоглядно-методологічний напрям сягає рівня філософії музики.

Список використаної літератури

Арановский М. Симфонические искания. Проблема жанра симфонии в советской музыке 1960-1975 годов. Ленинград : Сов. композитор. 1979. 288 с.

Берегова О. М. Медитативні концепції В. Сильвестрова і О. Щетинського // Берегова О. М. Постмодернізм у камерній творчості українських композиторів ХХ сторіччя. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1999. С. 108-116.

Герасимова-Персидская Н. О дискретной линеарности в современной музыке // Герасимова-Персидская Н. Музыка. Время. Пространство. Киев : Дух і літера, 2012. С. 305-312.

Жалєйко Д. М. Кітч та його трансформація у творчості Валентина Сильвестрова : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.03 Музичне мистецтво / Харківський нац. ун-т ім. І. П. Котляревського. Харків, 2016. 19 с.

Задерацкий В. В. Век ХХ. Звуковые контуры времени. Москва : Композитор, 2014. С. 415-431.

Зинькевич Е. С. Динамика обновления: украинская симфония на современном этапе в свете диалектики традиции и новаторства (1970-е - нач. 80-х годов). Київ : Муз. Україна, 1986. 184 с.

Ильина А. В. Внестилевой и индивидуальный стиль в творчестве Валентина Сильве- строва // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. Вип. 38 : Музичний стиль: теорія, історія, сучасність. Київ, 2004. С. 236-242.

Козаренко О. В. Феномен української національної музичної мови. Львів : НТШ, 2000.

286 с.

Мацієвський І. В. Ігри і співголосся. Тернопіль : Астон, 2002. 172 с.

Михайлова О. Про структурно-семантичний інваріант симфоній В. Сильвестрова // Українське музикознавство : наук.-метод. зб. Київ : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1998. Вип. 28. С. 164-172.

Павлишин С. С. Валентин Сильвестров. Київ : Муз. Україна, 1989. 88 с.

Савенко С. И. Рукотворный космос В. Сильвестрова // Музыка из бывшего СССР. Москва : Композитор, 1994. Вып. 1. С. 72-90.

Сильвестров В. В. Дождаться музыки. Лекции-беседы. Киев : Дух і літера, 2010. 368 с.

EYMnOEION. Встречи с Валентином Сильвестровым / сост. А. Вайсбанд, К. Сигов. Киев : Дух і літера, 2012. 408 с.

Фрумкис Т. И. Дух рискованной свободы: к портрету В. Сильвестрова

// Музыкальная академия. 2008. № 5. С. 23-35.

Шаповалова Л. В. Знаки и символы рефлексии в музыке Валентина Сильвестрова // Вестник международного славянского университета: Серия искусствоведение. Харьков, 2000. Т. 3. № 6. С. 74-77.

Шаповалова Л. В. Рефлексивный художник. Проблемы рефлексии в музыкальном творчестве. Харьков : Скорпион. 2007. 291 с.

Шпенглер О. Закат Европы. Очерки мировой истории : в 2 т. Т. 1 : Гештальт и действительность. Москва : Мысль. 1998. 663 с.

Griffiths P. Modern Music and After. New York : Oxford University Press, 2010. 456 p.

Размещено на Allbest.ru