Православна духовна музика у творчості сучасних українських композиторів: традиції та трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мелітопольського державного педагогічного університету

імені Богдана Хмельницького

Православна духовна музика у творчості сучасних українських композиторів: традиції та трансформації

Антоненко Маргарита Муратівна

Постановка проблеми. Церковна музика належить до найглибших і найдавніших здобутків національної культури. Протягом багатьох століть вона була своєрідним зразком для митців, продовжуючи своє яскраве буття й у творчості українських композиторів на межі ХХ-ХХІ століття. У роки незалежності України композитори виявляють значне зацікавлення духовною музикою православної традиції, що зумовлює актуальність її дослідження в музикознавчому, культурологічному й теологічному аспектах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Останнім часом автори дисертаційних досліджень часто вдаються до аналізу духовної музики українських композиторів кінця ХХ -- початку ХХІ століття, зокрема творів архієпископа Іонафана (Олена Тищенко1); Лесі Дичко (Ірина КоноваловаТищенко О. В. Літургія в українській музиці кінця ХХ -- початку ХХІ століть (до проблеми співвідношення обряду і жанру) : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво / Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. Київ, 2011. 20 с. Коновалова І. Ю. Особистісно-стильові детермінанти хорової творчості Л. В. Дичко // Культура України. Серія: Мистецтвознавство / Харківська держ. акад. культури. Харків, 2014. Вип. 47. С.220-230., Оксана ПисьменнаПисьменна О. Б. Музична мова хорових творів Лесі Дичко : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво / Львівська держ. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. Львів, 2004. 16 с.).; Віктора Степурка (Ярослава Бардашевська, Олена Тищенко, Аліна Ткаченко); Володимира Файнера (Світлана Ангеловська); Михайла Шуха (Анна Каменєва, Олена ТищенкоТищенко О. В. Літургія в українській музиці кінця ХХ -- початку ХХІ століть (до проблеми співвідношення обряду і жанру) : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства. Київ, 2011. 20 с.). Автори розглядають духовні твори цих композиторів в контексті розвитку музичного мистецтва постмодерну, здійснюють їх музично-теоретичний аналіз, виявляють жанрові і стильові особливості. Значно менше уваги надається аналізу духовної музики з точки зору її естетичної і культуротворчої ролі, канонічності і «церковності», тобто щодо її належності до літургійного, паралітургійного, позалітургійного напрямів у православній духовній музиці.

Мета статті - виявити індивідуальні стилістичні ознаки хорових творів на канонічні тексти митрополита Іонафана (Єлецьких), Ігоря Сахна, Володимира Файнера, Лесі Дичко, Віктора Степурка, Михайла Шуха, які характеризують їх творчість як таку, що належить до літургійного, паралітургійного, позалітургійного напрямів православної духовної музики.

Виклад основного матеріалу. Характеризуючи духовну музику сучасних українських композиторів, варто наголосити, що вона являє собою складну, багатопланову, різноманітну за змістом, жанрами і формами сферу музичного мистецтва, пов'язану з релігійною тематикою. Її поділяють на церковну, суто богослужбову, написану на канонічні тексти з дотриманням усіх правил і вимог церковного статуту, і світську, яка є трансформацією канонічних жанрів шляхом авторського моделювання і відповідає романтичній естетиці.

Церковного і світського композитора характеризує Світлана Хватова: «Автор церковний прагне бути причетним до загальної соборної справи, «впровадження» своїх творів у поетику канонічних наспівів. Для нього відповідність канонічним правилам -- головне прагнення, оскільки є чи не основним критерієм служіння. Вдивляючись, аналізуючи архетипові властивості канонічної структури, церковний автор спонукає до відкриття нових засобів виразності, які, не зруйнувавши, збагатять її. Автор світський -- володар власної поетики -- системи художньо-естетичних засобів. Цінність “світського” у композиторській творчості полягає в наявності індивідуального стилю»Хватова С. И. Сочинения в условиях канона // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 2: Филология и искусствоведение. Майкоп, 2012. С. 209..

Об'єктом церковного композитора є літургійна музика. Вона переважно обмежена піснеспівами, які виконуються під час богослужіння, і потребує від автора дотримання усіх канонічних вимог як у поетичних, так і музично-стилістичних. Світські композитори створюють здебільшого паралітургійну або позалітургійну музику, у якій відбувається значне оновлення й жанрова трансформація, посилення авторської позиції тощо. До паралітургійної музики православної традиції відносимо піснеспі- ви, які не є обов'язковими у православному богослужінні, не підпорядковуються канонам, вони призначені для концертного виконання під час святкових служб (зокрема хоровий концерт). Серед жанрів паралітургійної музики в українській православній традиції вирізняється духовна пісня, її всебічно аналізують у наукових працях Ю. Медведика і О. Зосім. Духовні пісні історично існували на межі паралітургійної й позалітургійної музики, адже їх традиційно виконують під час святкових церковних служб - колядки, щедрівки, великодні тропарі, пісні про святих. До позалітургійної музики належать твори на релігійні тексти, які побутують за межами церковного богослужіння. У них втілені індивідуальні композиторські задуми, співзвучні з канонами і традиціями православної духовної музики, зокрема: твори на канонічні тексти з інструментальним супроводом, твори, у яких канонічний текст змінено або не підпорядковується поетиці богослужбових текстів. Їх виконують під час різноманітних концертів і фестивалів духовної музики тощо.

Серед церковних композиторів, які працюють у жанрах православної духовної музики, привертає увагу постать митрополита Іонафана Єлецьких (нар. 1949). Його численні твори на канонічні тексти поширені в кліросній і концертно-хоровій практиці, виконують їх не лише церковні, а й світські хорові колективи. Митрополит Іонафан звертається переважно до канонічних давніх розспівів, підтримуючи цим відродження богослужбового співу. Він є автором таких масштабних хорових циклів, як «Чорнобильська літургія» та «Літургія миру».

У «Чорнобильській літургії» тексти Апостольського і Євангельського читань вимовляються сольно за мелодикою давніх розспівів, що властиво богослужбовій практиці Стародавньої Церкви. У структуру заупокійного богослужіння митрополит Іонафан додає «таємні» молитви канону Святої Євхаристії, які нині, всупереч традиції, священник читає у вівтарі. Тим самим композитор долучає віруючих до участі в таїнстві Євхаристії.

Прагнення виявити духовно-музичне багатство стародавніх мелодій характеризує всю творчість митрополита Іонафана. Зміст «Літургії Миру» становлять обробки григоріанських церковних мелодій, які мають спільну модальну, ритмічну й орнаментальну основу з візантійською співочою культурою, вони були типологічною паралеллю знаменного розспіву. Стародавні мотиви в гармонізації митрополита Іо- нафана вражають внутрішньою свободою. Спокійні, стримані інтонації наповнюють душу світлом і вірою, налаштовуючи на загальну щиру молитву. Загалом Літургію написано у православній традиції, гармонійно поєднуючи її з українською національною специфікою: насичення музичної тканини народнопісенними інтонаціями, наспівністю мелодичних ліній, використання типової хорової фактури, прийомів голосоведіння, певних тембральних ознак. «Гласова літургія» митрополита Іонафана містить ужиткові наспіви церковного осьмогласся, «Степенні антифони древніх розспівів», «З нами Бог» соловецького розспіву, «Нині сили небесні» валаамського наспіву, «Тебе одіющагося світом яко ризою» розспіву Києво-Печерської лаври, «Чертог Твій», «Плотію заснувши».

У сучасному храмовому служінні майже втрачена уставна (розспівна) форма молитви, тому для потреб сучасного богослужіння необхідно відродити, вивчити, систематизувати й адаптувати стародавні розпіви. У цьому контексті потрібно розглядати творчість Ігоря Сахна (нар. 1962), композитора, викладача, регента, візантолога, дослідника церковної музики. До його перших композиторських спроб належать створені 1988 року цикл піснеспівів вечірньої, утреньої та літургії для трьох чоловічих голосів, в основу яких - давнє грузинське церковне триголосся. Подальше захоплення стародавніми традиційними розспівами набуло відображення у піснеспівах на основі візантійського, знаменного, грузинського розспівів: збірки «Песнопения богослужебного обихода древних распевов» (1998), «Песнопения обихода грузинской церкви» (1999), «Богослужебно-певческий обиход-минимум» (2004), «Псалмодия» (2005). На думку С. Хватової, літургійна музика І. Сахна, «поряд із творами О. Львова,

С. Смоленського, П. Турчанінова, є зразками богослужбової православної музики»1.

Одним із напрямів діяльності І. Сахна є розшифрування невменної нотації і запис п'ятилінійною стародавніх церковних рукописів, адаптація пісень різних православних традицій до церковнослов'янського тексту. Особливу увагу митець приділяє дослідженню традиції візантійської церковної музики. На його думку, вона «не тільки зберігається у вигляді музейного експонату, а й донині живе, продовжує розвиватися і як незамінний елемент цілого повноцінно функціонує на призначеній їй царині» Сахно І. Л. Візантійський богослужебний спів на сучасному етапі : співвідношення усної та письмової традицій : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво. Харківський нац. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. Харків, 2013. С. 1..

Регентську діяльність І. Сахна можна вважати новаторською. Очоливши 1990 року хор храму «Трьох Святителів» (м. Харків), він вилучив зі співочої практики авторські твори, замінивши їх стародавнім співом. У храмі склалася традиція виконання піснеспівів трьох співочих напрямів Православної церкви: одноголосний «столповой» розспів, візантійський спів і грузинське церковне триголосся. Глибина й багатство стародавніх ужиткових розспівів захоплюють автора, для якого головним критерієм богослужбового співу є виконання молитви відповідно до світоглядно- релігійних канонів православ'я. Створений 1990 року під керівництвом І. Сахна ансамбль стародавнього співу «Стрітення» здійснює активну концертну діяльність, поширюючи й популяризуючи красу стародавнього співу.

Серед сучасних українських церковних композиторів вирізняється постать Володимира Файнера (нар. 1966). Він понад двадцять років композитор присвятив вивченню старовинного хорового письма, написав майже 130 літургійних творів. За його словами, у його творчості втілено «світовідчуття глибоко церковної людини, яка пройшла серйозний шлях практичного вивчення історії християнської духовної музики: візантійські, болгарські і давньоруські розспіви, середньовічне багатоголосся і європейські поліфонічні школи, від нідерландців до Баха...»1.

Творче натхнення В. Файнера викликане застосуванням рухомо- контрапунктичних і фугованих форм, різних видів варіювання, насиченням поліфонічними прийомами богослужбових творів. Поліфонія строгого стилю -- «це основна сфера моєї музично-дослідницької і творчої діяльності. Вивчення коріння греко- слов'янського мелосу і європейських шкіл ХУ-ХУШ століть привело до усвідомлення можливості глибокого синтезу культур».

Відтворення або ілюстроване втілення цього методу переконливо здійснені в опусах, які викликають значне зацікавлення у сучасних регентів. Яскравим прикладом є «Літургія в хорально-поліфонічному стилі» (2012). Автор висловлює побажання щодо виконавської інтерпретації літургії: «Задум моїх творів загалом передбачає рівний, спокійний, переважно споглядальний характер. У нотах не випадково відсутні позначення нюансів, динамічних відтінків. Це не лінощі автора, це специфіка стилю. Як і у грі на органі, тут градації динаміки утворюються самим голосоведінням». Композитор наголошує на тому, що чоловічим голосам краще співати фальцетом, ніж форсувати звук, а хору потрібно досягти спокійного, суворого, прозорого звучання. Це звернення композитора до регентів і півчих налаштовує на правильну інтерпретацію його творів і відповідне відтворення авторської ідеї.

Композиції В. Файнера розраховані на професійний склад музично освічених виконавців, адже мелодичні лінії досить складні інтонаційно і ритмічно, часто трапляються перетини голосів, секвенції. Зокрема: «Благослови, душе моя», «Трисвяте» потребують вивчення кожного голосу окремо, а потім їх поєднання в умовах поліфонічної фактури. Аналізуючи творчість В. Файнера, С. Ангеловська зазначає: «.У циклі В. Файнера “Всенощна в поліфонічному стилі” виявлено орієнтацію як на традиції церковного співу західних поліфоністів Відродження, так і на стильові здобутки вітчизняних співочих традицій Бароко й Класицизму (канту й хорового концерту), народнопісенну кантилену. Фрагментарність виявлення музично-виражальних ознак дозволяє безпомилково виявити напрям стильового вектору в той чи інший момент звучання, що дає змогу припустити значну роль еклектизму в церковно- музичній творчості В. Файнера»1. хоровий канонічний духовний композитор

Композиції В. Файнера призначенні як для богослужбового, так і для концертного виконання, що надає їх літургійної і паралітургійної функцій. Незважаючи на переважно негативне ставлення теоретиків богослужбового співу до форми фуги в літургійних піснеспівах, твори В. Файнера користуються широко популярні серед українських регентів. Це зумовлено передусім намаганням автора донести до слуха- ча-парафіянина живе, щире почуття смиренного благоговіння і молитовне спрямування до Всевишнього.

Окрім суто «церковних» композиторів, духовну музику православної традиції пишуть композитори «світські», які цілком індивідуально і своєрідно тлумачать образний зміст, жанр і форму загалом. Вони пишуть твори для різноманітних виконавських складів й досить часто відображають гуманістичне світобачення, християнську мораль композитора. Їхні духовні твори на канонічні тексти, і навіть літургії опуси часто мають концертний характер, тому їх виконання під час богослужіння є лише епізодичним, бо ставлення до них духовенства досить суперечливе. Та завдяки демократичності церковної служби і реформі богослужбової мови (церковнослов'янську мову замінено українською літературною) Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви (нині об'єднана Православна церква в Україні) музика сучасних українських композиторів активно впроваджується в обряд. Сучасний стан української духовної музики певною мірою подібний до початку ХХ століття, коли утворення УАПЦ викликало бурхливий розвиток української духовної музики, впровадження у церковну службу літургійних і паралітургійних творів українською мовою М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Демуцького, П. Козицького та ін.

Відродженню української традиції авторської духовної музики сприяла і творчість Лесі Дичко (нар. 1939), окремою віхою в якій є Перша, Друга й Урочиста Літургії, написані на канонічні тексти. Однак вони мають специфічні авторські жанрово-стилістичні ознаки, яскраве емоційне забарвлення, що характеризує їх як паралі- тургійні. Літургія № 1 для однорідного хору та соло сопрано створена 1989 року. Музична мова й фактура літургійних творів складна -- індивідуалізація тематизму, сонорна техніка, складні акордові вертикалі й ладо-гармонічні утворення, атональні співзвуччя і кластери, елементи гетерофонії, паралелізми. Поряд із сучасною композиторською технікою, композиторка звертається до українських народно-пісенних традицій, надаючи Літургії яскравого національного колориту. Літургія № 2 для солістів та мішаного хору є зразком монументалізації жанру. Цей твір має 27 частин і звучить майже дві години. На думку І. Коновалової, «концептуальна художня ідея втілена засобами конфліктної драматургії за допомогою вокально-хорової темброво- фонічної колористики, переважає вільне авторське бачення релігійної образності, що позначилося на вільному трактуванні канонічного тексту та формотворенні»Ангеловська С. Д. Східний і західний вектори у формуванні композиторського стилю В. Файнера // Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство / Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. Київ : Міленіум, 2017. Вип ІІ (9). С. 148. Коновалова І. Ю. Особистісно-стильові детермінанти хорової творчості Л. В. Дичко // Культура України. Серія: Мистецтвознавство / Харківська держ. акад. культури. Харків, 2014. Вип. 47. С. 227..

«Урочиста літургія» становить яскравий зразок авторського трактування стародавніх богослужбових мелодій. Поряд із середньовічними православними наспівами, проступають ознаки українського бароко, строгість класичних форм. Стилістичні особливості музики минулих епох поєднуються з яскравою, насиченою емоційними барвами авторською музичною мовою. Загалом наголосимо на специфічному концертному трактуванні жанру Літургії у творчості Л. Дичко, на вдалому поєднанні стилізації народнопісенних традицій, церковної мелодики і сучасної композиторської техніки.

Духовна музика є одним із провідних жанрів у творчості Віктора Степурка (нар. 1951). Його твори на канонічні тексти характеризуються експериментаторськими пошуками нових елементів власної оригінальної музичної мови, вони належить переважно до позалітургійного напряму. В. Степурко є автором першої української православної меси -- «Богородичні догмати XVII ст.» (2003) для солістів, мішаного хору, органу і симфонічного оркестру. Її написано на канонічні тексти мелодій з ось- могласного циклу Ірмологіонів. Аналізуючи «Богородичні догмати XVII ст.», А. Ткаченко зазначає: «Авторське трактування літургійного жанру зберігає основні смислові акценти тексту, а органічне використання інструментального супроводу надає твору яскравої колористики і звукописної повноти»1. Цей твір є яскравим зразком асиміляції музичних традицій православ'я й католицизму, містить ознаки кантатно-ораторіального жанру.

В. Степурко написав три літургії -- «Літургія сповідницька» (2004), «Літургія сповідальна» (2015), «Літургія Іоанна Златоустого» (2011). Найбільш наближеним до богослужбових норм і канонів є «Літургія Іоанна Златоустого». Автор дотримується передусім драматургічної цілісності православного богослужіння, на відміну від інших циклів і творів на канонічні тексти, він не використовує в літургії музичних інструментів. В. Степурко поєднує різні музично-стильові напрями, звертається до народнопісенного матеріалу, традицій солоспіву, давніх розспівів і, водночас, застосовує сучасні музично-стилістичні засоби. Літургія написана староукраїнською писемною мовою.

Я. Бардашевська, аналізуючи цей твір В. Степурка, відзначає: «Не звертаючись до конкретних зразків давніх розспівів, не вдаючись до стилізації, цитування чи відверто-однозначного наслідування знахідок будь-кого з визначних попередників та сучасників, композитор формує напрочуд самобутню семіосферу. Всі піснеспіви містять винятково авторський матеріал, майстерність показу якого зумовлений синтезом і розспівів, і фольклорних пісенних джерел, і аранжувань давніх наспівів у традиціях «нової школи», і нових стилістичних тенденцій в руслі нової сакральності »Ткаченко А. І. Українська сакральна монодія в сучасній композиторській творчості : авто- реф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 03 Музичне мистецтво / Львівська нац. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. Львів, 2016. С. 10. Бардашевська Я. М. Образно-семантичні засади хорової творчості Віктора Степурка (на матеріалі хорів а cappella) : дис. ... канд. мистецтвознавства :17.00.03 Музичне мистецтво

/ Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2017. С. 129.

У «Літургії сповідницькій» та «Літургії сповідальній» досить вільно, в індивідуальній стилістичній манері трактується богослужбовий канон і його складові. Це, по суті, світська музика на духовну тематику, що належать до позалітургійного напряму.

Серед творів В. Степурка виділимо ще два цикли, наближені до літургій -- «Київські фрески» на канонічні тексти із 14 частин і 10-частинний цикл акафістів та антифонів XVII століття «Похвала святим преподобним Антонію та Феодосію Печер- ським». Останній написаний на замовлення Української православної церкви.

Багатолітня плідна робота В. Степурка в жанрі біблійного псалму увінчалася створенням двох монументальних циклів -- «Псалми Давидові» та «Монологи віків». Музична мова цих творів містить постмодерні композиційні засоби. Композитор майстерно впроваджує в духовну хорову музику a cappella різні сольні музичні інструменти. Це, з одного боку, суперечить традиціям української православної духовної музики, а з іншого, -- канонічний текст насичується потужною енергетикою, сприймається більш емоційно. У духовній музиці В. Степурка на канонічні тексти унікально розкрито сакральну тематику, втілено авторські ідеї.

Значну частину творчості Михайла Шуха (1952--2018) становлять сакральні музичні жанри . Композитор написав значну кількість творів на православні канонічні тексти. Найбільш масштабним є цикл «Літургічні славослів'я Іоанна Златоуста» для мішаного хору (2007).

«Літургічні славослів'я Іоанна Златоуста» містять 17 незмінних піснеспівів літургійного циклу православного богослужіння. Мелодичну основу хорових творів становлять традиційні церковні розспіви (грецький, знаменний). Утім, автор звертається і до католицьких розспівів доби Середньовіччя, зокрема до григоріанського хоралу. Творам характерна надмірна концертність, опора на традиції українського церковного хорового багатоголосся (духовний хоровий концерт), сучасна постмодерна стилістика, відображена в мелодико-гармонічних зворотах, кластерах, подекуди - у невизначеному тональному плані, орнаментиці, синкопованих і пунктирних ритмах, інших ритмічних фігураціях, які не характерні для канонічних традицій православної духовної музики. А. Каменєва зазначає, що «Літургічні славослів'я Іоанна Златоуста» М. Шуха: «Мають самобутню музичну мову, якій притаманні різні жанрово-стилістичні ознаки, що увиразнюють усталені в історичній практиці моделі традиційної церковної культури, зокрема, елементи знаменного розспіву як утілення православної церковної традиції <...> елементи партесного співу, які втілюють стилістику духовного концерту <...> елементи середньовічно-католицької традиції»1. Дослідниця доходить висновку, що цикл є «світським твором високодуховного змісту, з урахуванням можливостей концертної форми сучасної комунікації».

Зазвичай до духовних належать твори, написані на богослужбові, біблійні тексти, твори релігійного характеру, вони можуть бути як літургійні, так і паралітургійні та поза літургійні, але всі вони належать до різних напрямів духовної музики, перший з яких сягає корінням богослужбової, решта -- світської концертної музики.

Висновки. Музика українського православ'я в соціокультурному просторі кінця ХХ -- початку ХХІ століття зазнає відродження і значного оновлення. До її написання звертаються композитори церковні (митрополит Іонафан, І. Сахно, В. Файнер) і світські (Л. Дичко, В. Степурко, М. Шух). Творчість церковних композиторів належить переважно до літургійного напряму, вона пов'язана з багатовіковими традиціями богослужбової практики, відповідає канонічним вимогам як у поетичному, так і в музично-стилістичному плані. Світські композитори вдаються до індивідуального втілення, жанрової трансформації, до поєднання канонічних засад православної музики з національним фольклором, сучасною музичною мовою, їхні твори належать до паралітургійного і позалітургіного напрямів.

Список використаної літератури

1. Ангеловська С. Д. Східний і західний вектори у формуванні композиторського стилю В. Файнера // Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство / Нац. акад. кер. кадрів культури і мистецтв. Київ : Міленіум, 2017. Вип ІІ (9). С. 148-154.

2. Бардашевська Я. М. Образно-семантичні засади хорової творчості Віктора Степурка (на матеріалі хорів а cappella) : дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво / Прикарпатський нац. ун-т ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 2017. 224 с.

3. Каменєва А. С. «Літургічні славослів'я Іоанна Златоуста на канонічні тексти» М. Шуха: жанрово-стилістичний та виконавський аспекти // Культура України. Серія: Культурологія : зб. наук. пр. / Харківська держ. акад. культури. Харків, 2016. Вип. 54. С. 87-95.

4. Коновалова І. Ю. Особистісно-стильові детермінанти хорової творчості Л. В. Дичко // Культура України. Серія: Мистецтвознавство / Харківська держ. акад. культури. Харків, 2014. Вип. 47. С. 220-230.

5. Письменна О. Б. Музична мова хорових творів Лесі Дичко : автореф. дис. . канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво / Львівська держ. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. Львів, 2004. 16 с.

6. Сахно І. Л. Візантійський богослужебний спів на сучасному етапі : співвідношення усної та письмової традицій : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво / Харківський нац. ун-т мистецтв ім. І. П. Котляревського. Харків, 2013. 14 с.

7. Тищенко О. В. Літургія в українській музиці кінця ХХ -- початку ХХІ століть (до проблеми співвідношення обряду і жанру) : автореф. дис. . канд. мистецтвознавства : 17.00.03 Музичне мистецтво / Нац. муз. акад. України ім. П. І. Чайковського. Київ, 2011. 20 с.

8. Ткаченко А. І. Українська сакральна монодія в сучасній композиторській творчості : автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства : 17.00.03 03 Музичне мистецтво / Львівська нац. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. Львів, 2016. 250 с.

9. Хватова С. И. Сочинения в условиях канона // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 2: Филология и искусствоведение. Майкоп, 2012. С. 208-214.

Анотація

Розглянуто стилістичні особливості хорових творів митрополита Іонафана (Єлець- ких), І. Сахна, В. Файнера, Л. Дичко, В. Степурка, М. Шуха, написаних на канонічні тексти, які належать до літургійного, паралітургійного, позалітургійного напрямів православної духовної музики. Застосування культурологічного, історичного і порівняльного методів дало можливість виявити у духовних творах українських композиторів використання традиційних і поставангардних технік, розкрити значення їх творчості у відродженні духовної музики православної традиції наприкінці ХХ -- на початку ХХІ століть. Запропоновано розрізняти творчість композиторів, які працюють у жанрах православної богослужбової музики, на церковну (митрополит Іонафан, І. Сахно, В. Файнер) і світську (Л. Дичко, В. Степурко, М. Шух). Церковні композитори створюють літургійну музику, це переважно піснеспіви, які виконуються під час богослужіння і потребують від автора дотримуватися всіх канонічних вимог як поетичних, так і музично-стилістичних. Світські композитори пишуть переважно паралітур- гійну або позалітургійну музику, значно оновлену й жанрово трансформовану. Це піснеспіви, які не є обов'язковими у православному богослужінні, не підпорядковуються канонам, вони призначені для концертного виконання під час святкових служб (зокрема хоровий концерт). Серед жанрів паралітургійної музики в українській православній традиції вирізняється духовна пісня. Духовні пісні історично побутували на межі паралітургійної й позалітургійної музики, адже їх традиційно виконують під час святкових церковних служб -- колядки, щедрівки, великодні тропарі, пісні про святих. До позалітургійної музики належать твори на релігійні тексти, які побутують за межами церковного богослужіння. У них утілені індивідуальні композиторські задуми, співзвучні з канонами і традиціями православної духовної музики, зокрема: твори на канонічні тексти з інструментальним супроводом, твори, у яких канонічний текст змінено або він не підпорядковується поетиці богослужбових текстів. Їх виконують під час концертів і фестивалів духовної музики тощо.

Ключові слова: духовна музика православної традиції, церковний композитор, світський композитор, літургійний напрям, паралітургійний напрям, позалітургійний напрям.

Антоненко М. М. Православная духовная музыка в творчестве современных украинских композиторов: традиции и трансформации. На материале хоровых произведений на канонические тексты митрополита Ионафана (Елецких), И. Сахно, В. Файнера, Л. Дычко, В. Степурко, М. Шуха выявлены индивидуальные стилистические особенности их творчества, связь с литургийным, паралитургийным, внелитургийным направлениям в православной духовной музыке. Применение культурологического, исторического и сравнительного методов позволило проанализировать особенности творчества украинских композиторов, использование в духовной музыке традиционных и поставангардных техник, рассмотреть значение их творчества для возрождения духовной музыки православной традиции в конце ХХ -- начале XXI века. Обосновано определение церковных (митрополит Ионафан, И. Сахно, В. Файнер и др.) и светских (Л. Дычко, В. Степурко, М. Шух и многие др.) композиторов, которые обращаются к жанрам православной богослужебной музыки. Исследуемый период характеризуется расширением их творческих поисков в богослужебной музыке и в духовно-концертной. С одной стороны, создаются литургийные произведения, предназначены для богослужебной практики и отражают традицию; с другой -- произведения паралитургийного и внелитургийного направления, в которых православная духовная музыка трансформируется, находит выражение в достаточно свободной компоновке канонических текстов и иными составляющими. К жанрам паралитургийной музыки в украинской православной традиции относится духовная песня. Духовные песни исторически существовали на грани паралитургийной и внелитургийной музыки, ведь их традиционно исполняют во время праздничных церковных служб -- колядки, щедривки, пасхальные тропари, песни о святых. К внелитургийной музыке принадлежат произведения на религиозные тексты, бытующие за пределами церковного богослужения. В них воплощены индивидуальные композиторские замыслы, созвучные канонам и традициям православной духовной музыки, в частности: произведения на канонические тексты с инструментальным сопровождением, произведения, в которых канонической текст изменен или не подчинён поэтике богослужебных текстов. Их исполняют во время концертов и фестивалей духовной музыки.

Ключевые слова: духовная музыка православной традиции, церковный композитор, светский композитор, литургийное направление, паралитургийное направление, внелитургийное направление.

The relevance and scientific novelty of the research. The review of Ukrainian music of the independence period shows the considerable interest of the national composers in the spiritual music of the orthodox tradition. This field of art is historically very important for the national tradition, which determines the relevance of its research in the fields of musicology, culture and theology. Within the framework of the study, a distinction is made between “church” and “secular” composers who work in the genres of orthodox liturgical music.

Methodology of research consists in the application of cultural, historical and comparative methods, which allowed us to analyze the peculiarities of the work of Ukrainian composers in the context of using traditional and avant-garde techniques in sacred music, to consider the significance of their work in the light of the revival of the sacred music of the orthodox tradition in the late 20 -- early 21 centuries.

Findings and conclusions. The development of music of Ukrainian orthodoxy in the sociocultural space of the late 20 -- early 21 centuries is taking place in the context of its revival and significant renewal. Composers are divided into church (Metropolitan Ionafan, I. Sakhno, V. Fainer, etc.) and secular (L. Dychko, V. Stepurko, M. Shukh and many others.). The work of church composers relates mainly to the liturgy. They strive to create compositions taking into account the centuries-old traditions of liturgical practice adhering to canonical requirements both in poetic and musical-stylistic terms. The creative search for secular composers leads to individualization of creative incarnations, genre transformation, a combination of the canonical foundations of orthodox music with national folklore and modern musical language, and belongs to the paraliturgical and extra-liturgical directions.

The significance of the research. The analysis of choral works on the canonical texts of Metropolitan Ionafan, I. Sakhno, V. Fainer, L. Dychko, V. Stepurko, M. Shukh reveals individual stylistic features that characterize their creativity in terms of their belonging to the liturgical, paraliturgical and extra-liturgical directions of orthodox spiritual music.

Keywords: sacred music of orthodox tradition, church composer, secular composer, liturgical direction, paraliturgical direction, extra-liturgical direction.

Размещено на Allbest.ru