Музичний код у поезії Світлани Йовенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музичний код у поезії Світлани Йовенко

І.В. Смаглій (м. Дніпро)

За визначенням літературознавців І. Дзюби, Ю. Лавріненка, Л. Новиченка, Л. Тарнашинської, Світлана Йовенко - представниця «молодшого покоління» шістдесятників. Творчість цієї поетеси охоплює близько півстоліття, але, незважаючи на це, далеко не всі аспекти її творчості знайшли належне наукове осмислення. Зокрема, недостатньо системно проаналізовано культурологічний, інтелектуальний рівні відтвореного в ній поетичного світу як визначальної прикмети літератури «відлиги». П. Волинчук, П. Мовчан, Ю. Покальчук, Л. Скирда, Л. Таран, О. Шарварок здебільшого зупиняються на констатації тем, мотивів, розгляду форм вираження авторського «я». Тому детальне висвітлення концептуальності мистецтва, зокрема музики, у поезії С. Йовенко є актуальним.

Мета цієї статті - аналіз образного музичного коду у віршах поетеси. Завдання - виявити авторські стратегії в поетичній презентації образу музики.

Один із аспектів пізнання світу в поезії С. Йовенко - це заглиблення в культурологічний його дискурс. Культурологічна тематика, мистецтво і його вплив на людину, культурні герої є в її творчості прикметами духовного, естетичного й водночас вияву бунтівного начал, культурних традицій різних країн, з-поміж яких авторське «я» вирізняє основні, що є кодами певної країни, її духу. Наявність ознак таких традицій у моделі світу С. Йовенко зумовлена її зацікавленістю духовно-просвітніми рівнями різних країн (Європи, Середнього Сходу, Кавказ) і засвідчує жагу поетеси до пізнання світу, його законів. Культурний квест ліричного героя - квест інтелектуальний: поетично подаючи образ країни, авторка акцентує на географічних, культурних реаліях, подіях, що виокреслюють інший світ у його цілісності. Пізнання іншого світогляду через культурологічні коди з метою духовного збагачення притаманне шістдесятникам. «Шістдесятники повернули суспільству відчуття розширення життєвого простору, подолавши синдром “тунельного” (ідеологічного), вузько локалізованого

мислення, продемонстрували суспільству й офіційній владі свою позицію проти антиінтелектуалізму», - зауважує Л. Тарнашинська [16, 588].

Відтворення культурологічної атмосфери країни у фокусі авторської свідомості С. Йовенко передбачає зміну загального фону поетики, використання деталей і образів інтертекстуального, культурологічного, культурософського змісту, центричність «я» ліричного героя. Останнє зумовлює актуалізацію оповіді від першої особи. Зазвичай у поезії С. Йовенко ліричне «я» фокусує свій погляд на конкретній події чи образі митця, що скорельовані на культурологічний аспект. Позицію героїні артикульовано у словах «Цікава до життя твоїх майстрів, / байдужа до імен твоїх емірів», що демонструють її увагу до мистецтва як рушійної сили розвитку країни [7, 286].

Кодами культурологічного дискурсу у віршах С. Йовенко є не лише культура різних країн у широкому її розумінні, а й безпосередні чинники образотворчого мистецтва - музика, танець, скульптура, живопис, кінематограф. Поетично осмислюючи їх, українська поетеса експлуатує відповідні засоби відображення дійсності (колористичні, зорові, слухові тощо), спираючись на традиції письменників-модерністів. Творчості С. Йовенко притаманне поєднання словесного коду з музичним, із образотворчим мистецтвом, елементами кіно, танцю, що забезпечують інтермедіальність її поетичного стилю. На думку В. Просалової, інтермедіальність засвідчує «результат міжмистецької взаємодії, спосіб кореляції мистецьких явищ, наявність у художньому творі елементів, транспонованих з інших видів мистецтва» [14, 64].

Концепт мистецтва як виразника почуттів близький до емоціональної сфери ліричного суб'єкта. У художній реалізації мистецького коду інтровертного героя

В. Йовенко близька до теоретичних засад французького філософа А. Бергсона, який вважав, що «мистецтво прагне швидше закарбувати в нас почуття, ніж виразити їх» [1, 57]. Обраний нею ракурс культурно-духовних координат світу не випадковий. У творчому доробку української поетеси чимало рецензійно-критичних статей на теми культури, зокрема живопису («Митець Рем Багаутдінов у двобою з долею» [8]), релігії («Етичні уроки Івана-Павла ІІ на Дніпрових берегах» [5]), інтелектуально-духовного шляху України («Інтелект нації - метафора чи реальність» [6]). У своїй поезії С. Йовенко орієнтується не лише на систему образів певного мистецтва (кольори живопису, музичність ритмомелодики, образи зі світу скульптури), а й використовує відповідну мистецьку термінологію, змальовує світ митців «зсередини». Такий синкретизм образності збагачує поетику її ліричних текстів.

Д. Деркач у статті-рецензії на третю збірку поетеси - «Бузок у січні» (1977) - відзначає прагнення С. Йовенко поєднати мистецтво слова з іншими його видами - музикою, живописом. Порівнюючи її вірші з поезією Л. Скирди,

Н. Білоцерківець, дослідник виокремлює її «потяг до омузичнення віршів» [2]. Багатопланова музичність поезій С. Йовенко оприявнюється не лише у використанні нею музичних понять, образів, але й на рівні, як зазначено вище, ритмомелодики вірша. Ідучи за визначеними Н. Миш'яковою засобами відтворення музики в літературі, можна відзначити, що образ музики в поезії С. Йовенко простежується на двох рівнях її вияву: первинному (звук як складова музичного темпоритму) і вторинному (характерні риси музики як виду мистецтва) [12, 292]. На формат такого оприявлення вияву музики в поетичному мистецтві звертали увагу свого часу Аристотель, Боецій, Е. Ганслік, А. Амброс, Ф. Ніцше, І. Франко, К. Браун, Т. Адорно, В. Вольф та інші.

У поезії С. Йовенко музичність як первинний рівень музики - складова поетики тексту. Його інтермедіальність забезпечується своєрідним темпоритмом як основою мелодики вірша, що утворюється фонетичними синтаксичними, пунктуаційними, ритмічними засобами. «Чимало творів Світлани Йовенко написано так, що вони легко вкладаються в ту чи ту музикальну форму. Мелодія стає внутрішнім стрижнем вірша, який визначає ієрархію слів», - зазначає Л. Козинець [10].

Музичний код низки віршів С. Йовенко пов'язано з образом пісні, на що скорельовують їх назви («Доччина пісенька», «Пісня на зорі», «Політична пісня», «Пісня»), що передбачає зв'язок мелодії та слова. У статті «А был ли подлинник» вона наголошує на питанні «музичного паспорта поезії», відчуття якого дуже важливе для перекладача: «Хто стане заперечувати, що дихання вірша, його паузи, плавність чи переривчастість мовного потоку - це музичний паспорт поезії? Знати особливу нотну грамоту, мати безпомилковий камертон слуху - найперша заповідь перекладача, який дотримується вірності стилю» (переклад наш - І. С.) [3, 118]. Але цього поетеса вимагає й від себе як авторки поетичного слова. Музика для її ліричної героїні - «тепла хвиля», нюанси відчуттів, що прикрашають світ. У поезіях С. Йовенко музика не просто звучить, але й «говорить».

Дуалізм «мелодія - любов» є світоорганізуючим центром поезії С. Йовенко, у якій емоційно виражено душу ліричного «я». Таке розуміння музики притаманне поетам загалом, як зауважує Н. Костенко: «Сприйняття світу як музичної поліфонії - найхарактерніша риса творчої особистості поета» [11, 119].

Образ музики в поезії С. Йовенко співвіднесений із почуттям, духовним світом героїні, для неї почути музику іншого - значить зрозуміти його, покохати («Жінки, які тебе любили», «Нічого не кажи. Заграй мені!»). У поезії «Мелодія», порівнюючи музику зі сном, щастям, мрією, авторка виокремлює типологічні ознаки першої: «Легка, як сон, / примарна, ніби щастя, / підступна й сонячна, неначе мрія, - / у грудях стислось, защеміло...» [7, 422].

У поезії С. Йовенко музика - вияв душі людини («невчута музика - душа людини» [4, 89]), народу («Співає Греція. Її душа жива» [9, 19]). Це співвіднесення музики й душі наближає її текст до Сковородинівського порівняння музики з життям, до «музики сфер» піфагорійської, платонівської шкіл, представники яких тональну злагодженість мелодії вбачали в гармонійності життя, мікро- і макрокосмосу. Вираження стану душі героїні через ототожнення її з музикою наявне у вірші С. Йовенко «Музика», текст якого композиційно зорієнтований на форму нотного запису: сходинкою зазначено зміну тонів, підвищення чи зниження. Тональність тексту визначає уривчастість ритмомелодики, що посилює вагу слова чи слів на «сходинці», надаючи їм функції сольних звуків. Використовуючи чотиристопний ямб, оригінальне перенесення слів на інший рядок, еліпсис («а тіло - духові - смішна тюрма» [4, 105], окличну інтонацію («О музико в мені!» [4, 105]), поетеса досягає особливої емоційності вираження почуттів героїні. Стилістично піднесена й абстрактна лексика створюють довершену картину враження героїні від музики:

Хіба я знаю, що це і чому стоїть клубок у горлі,

і бентежність

млоїть, і тайна подих перейма, і в серці трепет,

височінь,

безмежність [4, 105].

Аналогічна архітектоніка властива поезії «Музика Мікіса Теодоракіса», де образ музики - головний компонент первинного впливу на читача (музикальний шум, що витворюється образами падіння перлин, звуку водоспаду, «чистий тон прибою», жіночого голосу) і вторинного (нарація про музичні твори «маестро» Мікіса Теодоракіса - грецького композитора і політичного діяча). Образ музики в зазначеній поезії фіксується також на рівні звукопису з постійними асонансними повторами звуків «о», «е», «і»: «котилось, / насувалось на папір. Наперегони! / Ширшало, росло, / стрімкішало, / звучало водоспадом» [9, 18]. Такі художні засоби вираження думки виявляють не лише природне чуття музики авторкою, але й дбайливий відбір лексики для певної мети.

Майстерність консонансу образного й формального рівнів вірша, мистецьке володіння словом виділяють поезію С. Йовенко в літературному процесі в Україні. Адже, як зазначав свого часу Т. Еліот, «Музика слова народжується, сказати б, у своєрідній точці перетину: передусім - на зіткненні значень слова із значеннями слів сусідніх і слів віддаленіших, на взаємодії з контекстом: не менш важливим є зіткнення у даному контексті значень слова із значеннями цього самого слова в усіх інших контекстах, тобто з більшою чи меншою кількістю асоціацій» [15, 77]. Образи музики на первинному й вторинному рівнях - особливість тексту поеми С. Йовенко «Фінські віддзеркалення» (зокрема, частини «XVI. Музичний фінал»), де піднято тему забороненої в СРСР, але популярної у Фінляндії рок-музики. У «Музичному фіналі» і поезії «Немов ласкаве сонце вечорове» музика протиставлена війні, у її образі втілено ідею пацифізму як консолідуючої і надихаючої людей сили.

Широкий тематичний діапазон музичної теми в поезії С. Йовенко охоплює і концепт оркестру як вияв вторинного образу музики («В голосі покоління», «Концерт Вівальді»). У названих віршах на основі первинної концептуалізації світу - жорсткого, непоступливого, світу-барикади - формується вторинна, антитезисна, концепція світу-оркестру. Мотив вічності, образи вогню, космічного оркестру споріднюють цей вірш із відомим твором П. Тичини «В космічному оркестрі». Характеристика світу-оркестру в поезії С. Йовенко структурується за допомогою музичних метафор («адажіо вишень», «сміх розсипає клавесин», «музики / по ранах / точні кроки» [9, 355]), образів інструментів (мандоліна, скрипка, сурма, барабан, фортепіано, клавесин, орган). Музика постає, скористаємося словами Н. Над'ярних, висловленими про поему П. Тичини, як знак «виваженості космічних сфер» [13, 9]. Її образ у поезії С. Йовенко зумовлює впорядкованість світу, взаємопроникнення людини-світу і світу-оркестру.

Отже, музичний код у поезії С. Йовенко реалізований багатовекторно. На нього спрямовують уже назви її віршів, використані в них імена співців, композиторів. Інтермедіальність на формальному рівні засвідчена своєрідною архітектонікою вірша й ритмомелодикою, поліфонічністю; первинним

і вторинним виявами музики. Образ пісні в ліричних текстах С. Йовенко розгортається до образу оркестру, у якому втілено ідею світу-оркестру, гармонійна злагодженість якого сягає космосу. Музика в її поезії корелює із духовним світом героїні, яка через метафоричний образ музики пізнає душу іншої людини.

Список використаних джерел

поетикальний мелодія йовенко вірш

1. Бергсон А. Собрание сочинений: в 4 т. / Анри Бергсон. - Т. 1. - М.: Московский клуб, 1992. - 327 с.

2. Деркач Д. Прагнення несподіваного / Дмитро Деркач // Жовтень. - 1977. - № 9. - С. 147-149.

3. Йовенко С. А был ли подлинник / Світлана Йовенко // Теория и практика перевода. - Вып. 116. - К.: Вища школа, 1989. - С. 114-119.

4. Йовенко С. Бузок у січні: [поезії] / Світлана Йовенко. - К. : Рад. письменник, 1977. - 159 с.

5. Йовенко С. Етичні уроки Івана-Павла ІІ на Дніпрових берегах / Світлана Йовенко // Вітчизна. - 2001. - № 7-8. - С. 116-124.

6. Йовенко С. Інтелект нації - метафора чи реальність / Світлана Йовенко // Вітчизна. - 2001. - № 3-4. - С. 136-142.

7. Йовенко С. Любов і Смерть: [лірика] / Світлана Йовенко. - К. : Ярославів Вал, 2010. - 720 с.

8. Йовенко С. Митець Рем Багаутдінов у двобою з долею / Світлана Йовенко // Вітчизна. - 1998. - № 11-12. - С. 149-154.

9. Йовенко С. Обличчя вітру: [поезії] / Світлана Йовенко. - К. : Дніпро, 1975. - 111 с.

10. Козинець Л. Міст у зеніт / Людмила Козинець // Літературна Україна. - 1982. - 1 липня. - С. 6.

11. Костенко Н. Українське віршування ХХ століття / Наталія Костенко. - К.: Либідь, 1993. - 232 с.

12. Мышьякова Н. Музыка как образ в русской культуре ХІХ века / Наталия Мышьякова // Вопросы литературы. - 2003. - № 4. - С. 287-301.

13. Над'ярних Н. За парадоксами бароко й футуризму / Ніна Над'ярних // Слово і Час. - 1997. - № 10. - С. 6-16.

14. Просалова В.А. Інтермедіальність як вияв між мистецької взаємодії // Інтертекстуальність художнього тексту: текстотвірний і рецептивний аспекти. Монографія / Віра Просалова, Олена Бердник. - Донецьк : Норд-Прес, 2010. - С. 62-73.

15. Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно -критичної думки ХХ ст. / [за ред. М. Зубрицької]. - Л. : Літопис, 1996. - 633 с.

16. Тарнашинська Л. Сюжет Доби: дискурс шістдесятництва в українській літературі ХХ століття / Людмила Тарнашинська. - К.: Академперіодика, 2013. - 678 с.

Размещено на Allbest.ru