Німецькі музиканти як капельмейстери Придворної капели Саксонських курфюрстів у XVI-XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра сценічного та аудіовізуального мистецтва

Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ

Німецькі музиканти як капельмейстери Придворної капели Саксонських курфюрстів у XVI-XVIII ст.

German musicians as conductors Saxon Court Chapel in XVI-XVIII centuries

придворна капела саксонські курфюрсти

Бєлявіна Наталія Дмитрівна (Beliyavina Natalia)

професор, кандидат педагогічних наук, професор,

заслужений діяч мистецтв України

У 2018 році виповнюється 470 років із дня заснування Sдchsische Staatskapelle Dresden Саксонської дрезденської державної капели, створеної в 1548 р. при дворі курфюрста саксонського Моріца (15211533). Мета: охарактеризувати творчу діяльність капельмейстерів Придворної капели Саксонських курфюрстів - Kurfьrstlich-Sдchsische Kapelle у XVI-XVIII ст.

Першим капельмейстером був Йоганн Вальтер (1496-1570), який разом із М.Лютером (1483-1546) здійснював реформу церковного співу. У 1524 р. Й.Вальтер видав першу «Музичну збірку» протестантських хоралів (2-3-голосні псалми), один з екземпляр якої був переданий М.Лютеру. А подарована ним голосова книжка, так званий, «Кодекс Лютера», складалась із творів сучасних композиторів Я. Обрехта, Жоскена Депре, Л. Зенфля та самого Й. Вальтера. У творах І. Вальтера перенесено контрапунктичний стрій на обробку духовних пісень, а Cantus firmus переходить з тенора у верхній голос.

У XVII ст. головним придворним капельмейстером у 1613-1617 рр. та органістом (до 1621 р.) був теоретик, композитор, органіст Міхаель Преторіус (1571-1621). Музика М. Преторіуса пов'язана із звичаями лютеранських церковних общин. Він пише духовні твори: меси, кантати, магніфікати, мотети, псалми (наприклад, фантазії на теми псалмів Лютера), а також мадригали, концерти для хору (у венеціанському стилі), органні твори. М. Преторіус також композитор-поліфоніст, послідовник школи О. Лассо у створенні католицької меси та мотету на основі поліфонічної техніки Cantus firmus. Відома його збірка євангелістських пісень, яка була створена з освітянською метою «Musae Sionare чи духовні концертні пісноспіви з Лютеранських та інших псалмів для виконання у церквах, як для органа і хору голосів, та і для всіляких інструментів» (1602-1610 рр.)

Найвідомішим саксонським капельмейстером є Г. Шютц (15851672), який був 55 років Oberkapellmeister у 1617-1672 роках.

Цікавим документом є гравюра із зображенням Хофкірхе старого палацу у Дрездені, де бачимо Г.Шютца в оточенні його співаків - всього 26 осіб, що розташовані навколо традиційного на той час одного на всіх великого пюпітра з нотним текстом. Оркестр розташований на центральній галереї - всього 10 осіб зі струнними (ліри, скрипки, віоли, віолончелі), духовими (корнети), ударними інструментами та двома органами по боках; на верхній галереї - великий орган, на бокових галереях - праворуч три тромбони, ліворуч три скрипаля - всього 42 музиканти плюс органісти.

Як капельмейстер Дрезденської капели Г. Шютц створював музику для капели, підбирав репертуар, керував всім музичним життям при дворі, проводив концерти та репетиції, займався підбором кадрів. Крім щоденних обов'язків у церкві та на обідах, учасники капели повинні були брати участь у розкішних карнавалах процесіях, присвячених візитам високих осіб та святах, де музиканти вдягались ще й у алегоричні костюми.

Творча зрілість композитора пройшла у період Тридцятилітньої війни (1618-1648) і тому у цей час відбувся творчий занепад капели: скорочення штату (до10 осіб), зниження оплати, зменшення концертів, а у передмові до «Маленьких духовних концертів» (1636) він пише про те, що музика в його країні занепала. Однак, у 1657 р. після реорганізації капели Г. Шютцу було присвоєно вищий титул - «von Haus aus» - «природжений капельмейстер».

Хоча Г. Шютц постійно знаходився, як придворний композитор у світському товаристві основа його творчості - духовні твори. Починав він із Збірки мадригалів на тексти італійських поетів a'capella (1611), далі «Псалми Давидові» (1619), у передмові до видання яких, розписав всі партії співаків та інструменталістів за групами, надав рекомендації капельмейстеру, однак basso continuo ще як для органа, так і для лютні та гітари; «Священні пісно співи» (1625) - чотириголосні мотети для хора та basso continuo німецькою мовою. Цей факт говорить про закріплення нового хорального стилю побутової духовної музики. «Symfoniae sacrae» - «Священні симфонії» (1629, 1647) - це кантати, де слово симфонія означає твір з інструментальним супроводом (як у Дж. Габріеллі). Духовні тексти (крім першої збірки) написані німецькою. «Маленькі духовні концерти» (1636, 1639), які написано для 1-5 голосів, тобто для ансамблів у супроводі органу чи клавесину, користувались популярністю.

Головним принципом розвитку його творів є «концертування» інструментів, а не супровід концертуючих голосів, ансамблів та хорів.

Відомий скрипаль-концертний виконавець та органіст Ніколаус (Ніколай) Адам Штрунк (1640-1700) у 1688-1700 рр. був капельмейстером придворної капели. В цей час, придворна капела складалась із 42 музикантів: 26 співаків, оркестр із 16 інструменталістів, у тому числі - 6 струнників.

Коли у 1697 р. польську придворну капелу було переведено з Варшави у Дрезден за рішенням саксонського курфюрста Августа III та короля польського Фрідріха Августа I (1670-1733) Саксонською придворною капелою керували два віце капельмейстера - поляк Яцек Ружицький та саксонець Іоганн Христофор Шмідт.

Яцек Ружицький (бл.1635-?) - співак і композитор, писав вокальні концерти, чотириголосні гімни на латинські тексти, літанії, мотети. У рукописі збереглася його «Концертна меса», «Concerto de canctis» - для двох сопрано і баса у супроводі basso continuo (органа).

Христофор Шмидт (1664-1728) - з 1696 р. він віце капельмейстер, у 1697-1717 роках стає головним капельмейстером, а після реорганізації у 1707 р. - одноосібно очолив капелу. При Х. Шмідті у 1697 р. Придворна капела складалась із 36 музикантів: 6 скрипок, 6 гобоїв, 3 фаготи, 3 труби, 1 літаври, 1 теорба та 6 виконавців на інших інструментах.

У 1717-1729 рр. - капельмейстером капели був Іоганн Давид Хейніхен (1683-1729) - композитор і теоретик, органіст і клавесиніст. Освічений музикант - вчився у Томасшуллє в Лейпцігу у кантора Й. Шеллі, брав уроки органа і клавесина у І. Кунау. У 1702-1705 рр. у Лейпцігському університеті вивчає право, а також грає у ансамблі товариства «Collegium musicum» під керівництвом Г.Ф. Телемана та Й.Ф. Фаша.

У 1710-1713 роках він подорожує по Італії (Венеція, Рим), де йшли з успіхом його опери Mario та Le passioni per troppo amore у Театрі Сан- Анджелло. У Венеції він спілкується з А.Лотті, Т.Альбіноні, Б.Марчелло, А.Вівальді, співачка Анджолетта Бьянчіні знайомить його із Фридріхом Августом, майбутнім Саксонським герцогом Августом III, якому він присвятив ораторію La Pace di Kamberga.

Більшість його творів, це сакральна музика - 12 мес, 2 реквієми, 9 магніфікатів, 30 псалмів, 6 антіфонів, 4 літанії, 3 ораторії. Серед світських творів 6 опер, 5 серенад, інструментальні сонати та концерти.

Капельмейстер, композитор, скрипаль Іоганн Георг Пізендель (16871755) - з 1712 р. у Дрезденській капелі: скрипаль, з 1728 р. - капельмейстер. Був відомим скрипалем-віртуозом свого часу - вирізнявся технікою багатоголосної гри. Вчився у А.Вівальді, який присвятив йому скрипкові сонати та концерти, зустрічався із Й.С. Бахом, Г.Ф. Генделем тощо. Написав декілька скрипкових концертів, сонат для скрипки соло, Concerto grosso та ін. Ч. Берні зауважував, що І.Г. Пізендель встановив у капелі «змішану манеру, частково французьку, частково італійську».

«Il divino Sassone» - «божествений саксонець» Іоганн Адольф Гассе (1699-1783) - головний придворний капельмейстер у 1733-1763 роках та старший капельмейстер з 1750 італійської опери у Дрездені.

Його оперний стиль: загальноєвропейський тип мелодики та акомпанементу; арія da Capo - меланхолічна лірика та мелодична винахідливість; речитатив секко та акомпагнато - без особливих оркестрових ефектів; партія оркестру - надає можливість показу вокальних даних співака-соліста; музичний ідеал - аристократична простота, блискучі ефекти.

Творчість: 56 опер і 13 інтермедій, 10 ораторій, духовна музика (2 Меси, 2 Requiem, 2 Miserere,2 Salve Regina, Te Deum), Концерти з оркестром (для флейти, клавесина, органа, скрипки і валторни), сонати для флейти чи скрипки з basso continuo, 17 сонат для чембало, тріо-сонати.

У 1755 році в оперній трупі Капели був 21 артист-вокаліст (10 сопрано, 4 контральто, 3 тенора, 4 баса). А оркестр складався із 44 музикантів: концертмейстер, 17 скрипок, 4 альта, 3 віолончелі, 2 контрабаса, 3 флейти, 6 гобоїв, 6 фаготів, 2 валторни, органіст та 2 церковні «компоністи». Оркестр у 1756 р. був дуже сильний, але, як зауважував Ч. Берні, «знаменитий оркестр розпався на початку війни, і майже кожне велике місто Європи, у тому числі і Лондон отримали декілька прекрасних і улюблених музикантів».

У 1776-1801 рр. головним капельмейстером капели був Іоганн Готліб Науман (1741-1801) - диригент, оперний композитор, учень Дж. Тартіні, падре Мартіні, член Болонської академії. Секвенція І.Г. Наумана «Dresden Amen» виконувалась у Придворній капелі, а пізніше у всіх церквах Саксонії.

У 1764 р. - він другий церковний придворний композитор, у 1765 р. - придворний камерний композитор; у 1776-1801 рр. - придворний капельмейстер із перервами; у 1786 р. - Oberkapellmeister.

Творчий доробок: італійські опери (dramma per musica, dramma giocoso, tragйdie lyrique); латиська сакральна музика - 9 Мес, окремі частини з (15 Kyrie13 Gloria14 Credo18 Sanctus; 17 Agnus Dei), 20 офферторіїв, 18 антифонів, італійські ораторії.; німецька сакральна музика - псалми; світська вокальна музика - 20 кантат, дуети, терцети, канони, арії, канцонети; світська інструментальна музика - концерти для чембало чи клавіру, скрипки, гобоїв, віоли да гамба; тріо для чембало (клавіра), флейти, скрипки, віолончелі та баса, тріо для двох скрипок та віолончелі; дуети для скрипки та баса, сонати для чембало, сонати для клавіру, дивертисменти для струнних тощо.

Таким чином, із сімнадцяти капельмейстерів, що працювали у Саксонській придворній капелі протягом XVI-XVin століть, половина - німецькі композитори та виконавці (співаки, інструменталісти), інша половина - італійські музиканти. Це було зумовлено специфікою самої капели, оскільки вона обслуговувала як світське музикування - придворні заходи та концерти у Dresdner Residenzschloss та у палаці Zwinger, італійську оперу у Hoftheatre, так і храмові відправи у Hofkirche.

Ознаки концертності у придворній музиці Саксонії: наявність високо освічених музикантів: капельмейстерів-композиторів, співаків та інструменталістів-віртуозів; освоєння світських жанрів: італійської опери (венеційського типу) та камерно-вокальних (багатоголосні пісноспіви) та камерно-інструментальних (інструментальні концерти, сонати) творів; розвиток нових жанрів духовної музики: багатоголосні твори німецької мовою (4 голоси) у супроводі інструментального ансамблю чи Basso continuo (орган, клавесину); Сакральні пісноспіви (мотети) Сакральні симфонії (кантати), Духовні концерти; Пассіони та Історії - тип ораторій на тексти Євангелія без інструментального супроводу (соліст та хор); розвиток «концертуючого» стилю інструментального ансамблю та хорових груп, голосів та інструментів.

Размещено на Allbest.ru