Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут мистецтв

Використання оригінальних сучасних технічних прийомів у творах для баяна, акордеона

Підготував Бобильов Володимир,

спеціальність: Музичне мистецтво.

Науковий керівник - Ходоровська Ірина Миколаївна,

викладач кафедри музикознавства та музичної освіти

Музика - це одна з царин світового мистецтва, яка, як би це дивно не звучало, ще має шляхи розвитку та дослідження. Скільки епох вже відбулося, скільки музичних творів написано, скільки дослідників посвятили своє життя цій стихії, але ще багато незвіданого пласту закладено під словом «музика». Про це особливо свідчить винайдення нових виражальних, виконавських способів і прийомів гри на музичних інструментах. Багато таких прийомів мають однакове застосування у деяких родинах інструментів, але існують і такі, котрі можливі тільки для одного інструмента. До таких належать баян та акордеон. У цій роботі я розгляну як спільні для інших інструментів, так і притаманні тільки для цього інструмента технічні прийоми(ефекти), які стали актуальними у композиторів оригінальних творів й виконавській майстерності за останні 40-50-х років.

1.Вібрато(італ. vibrato - коливання) - художньо-технiчний засiб виразностi, притаманний практично всім iнструментам симфонiчного оркестру; баянно-акордеонне вiбрато - це засiб художньої виразностi, який видобуваєься швидкими або повiльними пульсуючими мiкродинамiчними коливаннями звуку. Прийом зазвичай досягається двома шляхами: а) натискання клавiш пальцями правої руки + пульсацiя кистi лiвої руки; б) натискання клавiш + тремтiння передплiччя, кистi, пальцiв правої руки, якi обiймають гриф. Спостереження за еволюцiєю «вiбрато» в українськiй баяннiй музицi свiдчить, що до певного перiоду ми нe знаходимо прикладiв цього прийому в оригiнальнiй музицi у жодного з українських композиторiв. В перший раз цей сонорний винахiд виникає в «Траурнiй музицi» («Musicа Funebre», 1978) В. Зубицького. Цiкавий спосiб виконання вiбрато знаходимо в «Сюїтi для баяна» Biктopa Власова (1982), де воно здiйснюсться завдяки коливанням борин мixa (пальцями правої руки). Цей популярний прийом у своїх творах для баяна, акордеона використав напевно кожен композитор, хоча б один раз. музичний композитор виконавський гра

2.Тремоло(iтал. tremolo - тремтячий, англ. bellouls shahe - буквально танок мixa, трясiння міха) - швидке повторювання одного звуку на окремих iнструментах(домрi, смичкових, литаврах, та iн.); швидке багаторазове черryвання двох несумiжних звукiв або акордiв. Зупиняємось на першому рiзновидi тремоло, коли воно виконується при натиснутих клавiшах. Цей рiзновид баянного(акордеонного) тремоло виконується рiзноспрямованими рухами мixa в повiльному, помiрному, або швидкому темпi. У професiйнiй сферi тремоло як специфiчний акордеонний штрих мixa мiцно увiйшов у практику в оригiнальнiй баяннiй лiтературi, а у новiй музицi він набуває рiзноманiтних модифiкацiй завдяки композиторсько-виконавським пошукам сонорних засобiв для виразу нових сфер у музицi: iрреальних, фантастичних, вiртуальних шляхом комбiнування тремоло із:

· специфiчними баянно-акордеонними тембрами, котрі звучанням нагадують інші iнструменти («пiкколо», «фагот», «кларнет», «гобой», «концертiно» та їx комбiнацiями);

· замiною акордiв традицiйної мажоро-мiнорної системи на бiльш складнi акорди-комплекси;

· кластерами у низькiй i високiй теситурах;

· почерговою грою на рiзних клавiатурах, завдяки чому виникає ефект стерео-тремоло;

Сьогоднi вci рiзновиди тремоло широко застосовуються композиторами як засiб, притаманний оригiнальнiй акордеоннiй музицi i такий, що не перекладається на iншi iнструменти. Яскравим прикладом застосування цього прийому є Партита №3 А.Білошицького. Її четверта частина «Toccata-affanata» повністю виконується прийомом тремоло.

3.Рикошет(франц. recochet - вiдбиток, вiдскок). Характерним моментом при виконаннi рикошета є pівнoмipнe чергyвання ударiв верхньої частини мixa та нижньої. У вiтчизняному баянному мистецтвi цей штрих вперше був застосований Фрідріхом Лiпсом у Сонатi №2 («Дитяча симфонiя в дусі Гайдна»), яку написав Владислав 3олотарьов (1971). Ф. Лiпс згадує: «Коли на початку 90-их на Мiжнароднiй радi в Кастельфiдардо(Iталiя) ми з М. Еллегардом запропонували обговорити питання стосовно стандартизації умовних позначень у баяннiй лiтературi, говорячи про рикошет, деякi захiднi колеги дещо зневaжливо говорили, що обговорювати позначення рикошету немає нiякої потреби, бо ним користуються тiльки росiйськi (!) баянiсти, тому й вносити його до списку позначок немає нiякого сенсу…». Практика спростувала цей помилковий вердикт: рикошет став одним з поширених штрихiв мixa у баянно-акордеонному виконавствi, прикладом збагачення сучасної звукової баянної палiтри. Той же Ліпс не тільки вводить цей штрих у твори, а й систематизує рiзновиди рикошетiв(тридольний, чотирьохдольний, п'ятидольний), пояснюючи способи їх виконання. «Рикошет мixa» чудово сполучається з iншими сонорними ефектами, зокрема - з кластерами, i, таким чином, виникають вже нові синтезованi звукоутворення. Прикладом знову таки може бути 4 частина з Партити А.Білошицького. Особлива складність полягає ще й у тому, що в одному епізоді відбувається швидкий перехід з тремоло на рикошет. Також цей прийом можна простежити у творі Б.Мирончука - «Циганський король».

4.Пульсацiя - piвномірна ритмiзацiя витриманого тону, що виникає завдяки поштовхам лiвої руки(ремінь, корпус), або правої(гриф) чи лiвої ноги. Баянна пульсацiя виникла як iмiтацiя-аналог електронної, де вона закладена в пам'ятi синтезатора як запрограмований ефект. Вiдомо, що цей специфiчно акордеонний(баянний) штрих-прийом виник саме в українськiй оригiнальнiй лiтературі («Partita Сопсеrtаntа» №3 А. Бiлошицького i Соната №2 В. 3убицького). Відомий сучасний акордеоніст українського походження Микита Власов гарно використовує цей прийом у своєму виконанні п'єси Ф.Анжеліса - «Ритмічна скринька».

5. «Стерео-пульсація» - прийом, виконання котрого відбувається між двома клавіатурами. Такий сонорний ефект неможливий для виконання на жодному з вiдомих музичних iнструментів. Завдяки звичайнiй репетицiї з почерговим виконанням одного i того ж тону на двох рiзнотембрових i акустично рiзноспрямованих клавiатурах виник саме в новiй музицi. Biн створює неповторну темброво-акустично-фонiчну перспективу - звукопис загадкових природних явищ, космiчної нескiнченостi, iн.

6. «Кластер»(англ. cluster - скупчення). В музицi це багатозвуччя, що дає суцiльне заповнення акустичного простору або утворення шуму. На баянi кластери виходять завдяки натисканню на клавiатуру кулаком, долонню, лiктем. Як сонорний ефект з'являється в неоавангарднiй акордеонній музицi: спочатку в захiднiй, а згодом i у вiтчизнянiй. Першi приклади цього ефекту як епiзодичного знаходимо в «Партиті» Вл. 3олотарьова в найбiльш напружених кульмінацiях для пiдкреслення емоцiйного афектy найвищої напруги. В цьому ж твopi деякi кластери сполучаються з мiховим тремоло. С. Губайдулiна у «De рrоfuпdis» створює вже кластерну серiю, так звану гру кластерами, використовуючи для цього увесь теситурний дiапазон баяна. Окpiм цього вона поєднує кластер з glissaпdo, створюючи новий сонорний прийом - «глісандо кластером». Також їх використовують як заключний акорд у деяких віртуозних невеликих п'єсах, особливо це притаманно для творів А.П'яццоли.

7. «Нетемпероване глiсандо»(або ж детонація звуку за М.Давидовим) - один із самих «ексклюзивних» винаходiв творцiв нової акордеонної музики, який має такі рiзновиди: низхiдне глiсандо, коли основний тон знижується до пiвтону i бiльше вниз (бiльш розповсюджений i легкий для виконання на баянi/акордеонi) i висхiдне - «в'їзд» в основний тон, як правило в дiапазонi не меншому за пiвтону (бiльш складний прийом для виконання i використовується не так часто). Iнодi низхiдне i висхiдне глiсандо чергуються, i тодi виникає безперервне глiсандування, що iмітує cтруннi або духовi iнструменти, губну гармонiку. У захiднiй оригiнальнiй лiтературi знахолимо зразки «нетемперованого глiсандо» i в партiях лiвої клавiатури («Три експромта» Р. Де Смета). Яскраво цей прийом використав вищезгаданий український баяніст Б.Мирончук у 3 частині Джаз-рок партити - «Amorosamente». Також він присутній в імпровізації К.Стрельченка на тему джазової пісні «Have you met miss Jones?”.

8. «Роздвоєння yнicoнy» - прийом електронної імітації (при уважному розглядi цього модерн-акордеонного винаходу знаходимо аналог в унiкальному монгольському спiвi). Сонорний ефект тут забезпечується бездоганним виконанням нетемперованого глiсандо одного тону з yнicoнy, який спочатку звучить на двох клавіатурах. У «Спалахах» А. Нордхейма нетемпероване глiсандо вiдбувається на звуці «ре» правої клавiатури при витриманому тонi тієї ж висоти на лiвiй клавiaтypi. При роздвоєннi виникає суто акордеонна тон-пульсацiя, нiби iмiтацiя мерехтiння загадкових вогникiв на воднiй поверхнi або зiрок у далекому кocмoci, отже, маємо своєрiдний фантастичний звукопис. Роздвоєння тона в стереофонiчному вiдтвореннi не можливе для виконання на буль-якому iншому iнcтpyмeнтi (перекладення, транскрипції тощо) i є одним з головних компонентiв специфiчного акордеонного «модерн - інтонування».

Наступна група сонористики - так званi шумовi ефекти. Їx можна подiлити на двi пiдгрупи: «гру міха» i «ефекти перкусії».

9. «Гра повітрям» вперше застосована вiдомим датським композитором П. Ньоргордом в його «Анатомiї Сафарi» (ч. «Respiration» - «Дихання»). Саме за цю можливість «дихати» i полюбила баян С. Губайдулiна, яка використала iї у своїй п'ятичастиннiй coнaтi «Et Expecto». Слiдом за цим, «гpy повітрям» починають застосовувати й iншi композитори в спiвпрацi з модерн-акордеонiстами, зокрема тандемами С. Беринський - Ф. Лiпс, Л. Самодаєва - I. Єргiєв, В. Власов - В. Мурза, iн. Кожен мix разом з виконавцем «дихає» по-своєму: на розтиск i стиск; тому на рiзних iнстpyментax виникає особливий подих, окpiм того, гра повітрям комбінується з рiзними штрихами мixa: деташе, тремоло, рикошет.

10. «Ефекти перкусії» вперше з'являються у тепер вже хрестоматiйному для модерн-акордеонiстiв творі «Анатомiя Сафарi» П. Ньоргорда, - в алеаторичному аспектi як шумове продовження вiртуозного пасажу з тридцять других (беззвучнi удари кiнчиками пальцiв по клавiшах в темпi prestіssimo). В цьому ж твopi композитор зробив спробу розширити панораму перкусії перенесенням ударiв на тембровi регiстри (клацання регiстрами), що згодом сприяло проростанню цiєi iдеї до використання вcix частин iнстpyментa в тембрально-шумовiй площинi. В сучаснiй акордеоннiй музицi для цих ефектiв дуже часто використовується мix, лiвий пiвкорпус, решiтка правого пiвкорпуса, та ін.(О. На Юн Кін Імпровізація на тему І.Дунаєвського «Капітан» у виконанні автора, або ж Б.Мирончука). Як вказує Є.Дербенко, «... в музицi для баяна, створенiй за oстаннi десятилiття, помiтний пошук нових тембрових засобiв, що розширюють сферу виражальних можливостей iнстpyмента. Серед них у творах деяких композиторiв зустрiчаються прийоми, пов'язанi з iмiтацiєю ударних інструментів - великого i малого барабанiв, бонгiв, трiщалок, iн....»

12. «Гра регiстрами» - звуковий ефект змiни тембрових фарб шляхом переключання тембрових регiстрiв на витриманому звучаннi тону, акорду. Цей специфiчно баянно-акордеонний ефект став можливим завдяки реконструкцiї iнстpyментів, а саме - введенню так званих пiдборідкових регістрів у моделях iнструментів 70-х poків. Серед українських композиторiв першим цей прийом використав В. Власов.

Серед яскравих творів, які поєднали у собі цілу низку різних сучасних прийомів, можна також виділити: В.Новіков Парафраз на тему "Розпрягайте хлопці коней"; О. На Юн Кін Танго "Ревность" на тему Я. Гаде; Веніамін Тольба Козак-фантазія, Музика з опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", транскрипція та виконання П.Фенюка; Віктор Власов Цикл "П'ять поглядів на країну ГУЛАГ", Є.Дербенко «Старий мотив», В.Новіков-Тізол «Караван», та багато інших.