Диригентська школа Миколи Малько у науковому просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диригентська школа Миколи Малько у науковому просторі

Мартинюк Анатолій Кирилович -

кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Постановка та обгрунтування актуальністі проблеми

Прикметною ознакою сьогодення є розвій музично-виконавської та педагогічних шкіл, які виступають важливим чинником інтеграції українського музичного мистецтва в європейський та світовий соціокультурний простір. Розробка концептуальних і методологічних основ проблеми музично-виконавських і педагогічних шкіл, вивчення видатних постатей музичного мистецтва як феномену української культури ХХ - початку ХХІ столітть є важливим процесом професійної готовності майбутніх учителів музики до художньо-творчої діяльності [7, с. 69-72]. Сучасний етап розвитку музичної освіти характеризується появою низки наукових праць, в яких обґрунтовується статусна роль визначних персоналій національної музично-педагогічної та виконавської школи в контексті культуротворчих та освітніх процесів сьогодення. Становлення українського диригентсько-виконавського мистецтва в першій чверті ХХ століття тісно пов'язане з іменем Миколи Андрійовича Малька.

В спогадах сучасників і низці наукових праць видатного митця постає як самобутній художник великого обдарування, глибокий інтерпретатор музичної класики і музичних творів композиторів ХХ століття, людина широкого гуманітарного світогляду, енциклопедичних знань і високої культури. Особистість М. А. Малька, основні етапи його творчої діяльності, концептуальні засади музично-виконавської естетики та диригентської педагогіки розкриваються в наукових розвідках українських учених, таких як В. Рожок, Ю. Ложков, Г. Макаренко.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання диригентського мистецтва розкриваються у монографіях Т. Смирнової «Вища диригентсько-хорова освіта в Україні: минуле та сучасність» (2002), О. Бенч «Павло Муравський. Феномен одного життя» (2002), Д. Ревуць- кого «Микола Лисенко. Повернення першоджерел» (2003), С. Лісецького «Хоровий диригент Семен Дорогий» (2004), А. Лащенка «З історії київської хорової школи» (2007), М. Бурбана «Українські хори та диригенти» (2007), Л. Пархоменко «Кирило Стеценко» (2009), В. Корнійчука «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки: художньо-документальна повість» (2012), Г. Карась «Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття» (2012), наукове дослідження Л. Кияновської «Син століття. Микола Колесса в українській культурі ХХ віку. Сім новел з життя артиста» (2003). Вагомим внеском в українську освіту і музикознавство є навчальний посібник В. Рожка «Історія українського диригентського виконавства: творчість Стефана Турчака» (2013). Глибиною наукового аналізу вирізняються монографії визначного вченого, такі як «Стефан Турчак. Митець, артист, громадянин» (1994), «Сонячний маестро» (2006), де всебічно представлено творчий шлях видатної Особистості і гідно оцінено її внесок у розвиток національної музичної культури.

Мета статті - проаналізувати диригентську школу М. А. Малька у науковому просторі.

диригентська школа миколи малько

Виклад основного матеріалу дослідження

Для формування широкого гуманітарного кругозору М. А. Малька, велике значення мало навчання на історико- філологічному факультеті Петербурзького університету, який він закінчив у 1906 році, де вивчав музичне мистецтво у М. Римського-Корсакова (клас композиції), М. Черепніна (клас диригування) та М. Лаврова (клас фортепіано). Глибокий відбиток його художнього світогляду залишили уроки з циклу інших музично - теоретичних дисциплін, які проводили О. Глазунов і К. Лядов. Інтелектуал з широкими прогресивними поглядами та переконаннями М. Малько з 1906 року активно співпрацював з відомими столичними газетами, виступаючи зі статтями з проблем історії, філософії та громадської політики. З 1920-х років він здійснював педагогічну діяльність у вищих навчальних музичних закладах України та Росії, практично закладав професійну диригентську освіту у колишньому Радянському Союзі. У 1922 році М. Малько організував при композиторському відділенні Московської консерваторії трирічний клас обов'язкового диригування, для котрого склав програму. Пізніше він започаткував спеціальне диригентське відділення в Київському музично - драматичному інституті.

Після завершення навчання в консерваторії видатний диригент удосконалював свою диригентську майстерність в Німеччині у відомого музиканта Фелікса Мотля, який у той час очолював Мюнхенський оперний театр. У своїх споминах про Фелікса Мотля, Микола Малько зазначав, що він був для нього улюбленим виконавцем і високим зразком музичного діяча. Фелікс Мотль у свій час був учнем Ріхарда Вагнера, саме тому у творчій діяльності диригента виразно простежується спадкоємність з художніми традиціями визначного німецького композитора. Музично-виконавська естетика та педагогічні принципи цієї школи отримають в подальшому глибокий відбиток у різнобічній діяльності Миколи Малька. Торкаючись її суто педагогічного аспекту, зазначимо що розроблені Миколою Мальком концептуальні засади диригентської освіти в нашій країні, мали своїм зразком налагодження цієї справи в Німеччині.

Важливим етапом творчої діяльності відомого митця була робота в Харківському музично-драматичному інституті, далі він організовує диригентський клас у Київському музично-драматичному інституті імені М. Лисенка, а також здійснює керівництво симфонічним оркестром і викладає в консерваторії. М. А. Малько був неперевершенним виконавцем не тільки музичної класики, а й новітньої симфонічної музики [6]. Під його керуванням прозвучали твори таких композиторів як Шонберг, Мійо, Онеггер, Шрекер, Хіндеміт і ін. Серед найважливіших пріоритетів виконавської діяльності диригента була музика Скрябіна, Стравінського, Мясковського. Микола Малько був першим інтерпретатором Першої і Другої симфонії Д. Шостаковича.

Наприкінці 30-х років офіційна критика виступила із різкими заявами проти новітніх течій в музичному мистецтві. Ці обставини змусили М. А.Малька емігрувати за кордон. Диригентська і педагогічна діяльність видатного диригента в країнах Європи була надзвичайно плідною. Він виступав із самими уславленими симфонічними оркестрами Лондона, Відня, Берліна, Мюнхена, Туріна, Глазго, Праги, Варшави.Так, у Копенгагені ним було створено симфонічний оркестр, проводився Міжнародний конкурс диригентів імені Миколи Малька.

У передмові до книги Фелікса Вейнгартнера «О дирижировании» (1926 р.) М. Малько висловлює думку про необхідність наукових досліджень в галузі диригентського мистецтва. Взірцем для наслідування він вбачав налагодження цієї справи в Німеччині, де вже до кінця ХІХ ст. сформувались диригентські школи, була створена та видана наукова праця, в якій видатний німецький диригент стверджує основну ідею виконання.

Наслідком багаторічних роздумів М. А. Малька стала книга «Основы техники дирижирования», яка була задумана як перша частина великої праці «Основы дирижирования». М. А. Малько розглядає диришування як найскладніший і найважчий вид музичного виконавства, що обумовлено, перш за все, специфікою функціонування оркестрового та хорового колективу як виконавського організму. Вбачаючи в диригентові музиканта-виконавця, автор зауважує необхідними якостями останнього диригентське обдарування, високу музичну культуру та глибокі знання. Вплив диригента на колектив повинен бути багатовекторним, тобто має спонукати виконавців до здійснення певних дій та нейтралізувати прояви волі окремих виконавців, що не співпадають із задумом диригента.

Узагальнюючи погляди М. А. Малька щодо репетиційного процесу, вкажемо на те, що його специфіку він вбачає в тому, що диригенту доводиться роздвоювати свою увагу, тобто проводити репетицію не лише для художнього колективу, а також для себе, усвідомлювати велику кількість нових проблем, які виникають під час ходу репетиційних занять.

Розглядаючи диригування як складну психофізіологічну діяльність, М. А. Малько наголошує на необхідності певної фізичної підготовки диригента і зауважує, що вона тісно пов'язана з завданнями диригентської техніки і має на меті координацію вольового імпульсу та викликаного ним руху у взаємодії з ритмічним почуттям і музичною свідомістю диригента.

Специфіку методики диригування М. А. Малько виклав у науковому дослідженні «Диригент та його паличка» якому належить чільне місце серед світових методичних посібників. Підкреслимо, що диригування - це один із найскладніших видів музичного виконавства. Однак, деякі музиканти вважають, що це не мистецтво і навчатись йому не потрібно, інші переконують, що цьому навчитися можуть тільки особливо обдаровані люди. На думку М. Малька, «щоб стати за оркестровий пульт, потрібно пройти всю підготовчу роботу в класі з диригування, отримати певні диригентські практичні навички. Адже диригентом можливо стати лише у процесі систематичної, щоденної, кропіткої праці» [3].

Важливе місце в праці М. А. Малька належить проблемам тактування. Автор вказує на те, що технічна і художня спрямованість в диригуванні як і у всякому іншому виді музичного виконавства, настільки тісно пов'язані між собою, що інколи їх важко відділити одна від одної. В концентрованому вигляді всі елементи диригентської техніки, за авторською думкою, знаходять своє відображення у відтворенні агогіки. Дослідження виражальних можливостей різноманітних елементів диригентської техніки дозволило вченому сформулювати її сутність як втілення логічного смислу музики, починаючи від найменшої структурної побудови і закінчуючи архітектонікою всього твору в сукупності всіх його ознак. Наукові праці М. А. Малька, підтверджують, що теоретичні принципи диригентської техніки становлять цілісну систему формування диригента. Підкреслимо універсальність цієї системи, інноваційний характер багатьох положень.

З іменем М. Малька пов'язано формування методичної літератури в галузі виховання диригентів, основу якого заклали учні видатного митця. Вихованцями диригентського класу М. Малька є визначні диригенти-педагоги М. Канерштейн, Б. Хайкін, Л. Гінзбург, І. Мусін, ідейними учнями можна вважати С. Казачкова, К. Кондрашина. Цей перелік провідних радянських «ідеологів» диригування опосередковано вказує на джерела методичної школи в галузі цього виду виконавства. Про це свідчить, в першу чергу, спільність у принципах побудови рекомендаційного матеріалу, здебільшого одностайність щодо понятійного апарату та основних принципів роботи. Але цей фон завжди забарвлюється індивідуальністю автора, неповторністю процесу його становлення як диригента і вихователя. [2, с. 35]

Важливим пріоритетом багатогранної творчої діяльності М. А. Малька був розвиток диригентської освіти в Музично- драматичному інституті імені М. Лисенка. Розроблена ним система навчання диригентів вирізняється новаторськими рисами і вражає своєю маштабністю. З цього приводу, видатний диригент зазначав: «Справа розвивається за моїм планом: у мене - диригування (теорія і практика), читання партитур, транспонування, транспозиція, історія партитури (поки що у вигляді розвитку окремих теоретичних проблем); гра на оркестрових інструментах; виховання голосу (Енгелькрон); теоретичні предмети (ладовий ритм, поліфонічний стиль та ін.)» [5, с. 11-32].

Яскравою сторінкою в історії національної музично-виконавської школи стала творча співпраця М. А. Малька з хоровою капелою «Думка», якою в той час керував Нестор Городовенко. Улютому 1924 року видатний диригент запропонував капелі співучасть у виконанні Дев'ятої Симфонії Л. Бетховена.

Репетиційний процес під керівництвом Майстра диригування вирізнявся особливою увагою до вірного відтворення метроритмічної структури творів та досягнення інтонаціїної чистоти звучання. З цього приводу, доктор мистецтвознавства Л. Пархоменко у науковому дослідженні про М. А. Малька відзначає, що «у березні 1924 року диригент прочитав артистам хору цикл лекцій про дикцію і міміку; у квітні - проводив практичні заняття з метою покращення дикції» [4, с. 74-99]. Співпраця з видатним диригентом розширила світоглядні і виконавські обрії хорового колективу. Окрасою його репертуару стали такі шедеври світової музичної класики, як: частини з ораторії Й. Гайдна «Чотири пори року»; «Тиша на морі та Щаслива подорож», Фантазія для хору й оркестру Л. Бетховена, «Пісні долі» Й. Брамса, «Іспанські пісні» та «Цигани» Р. Шумана. Довершена інтерпретація хорової музики отримає визнання європейської критики.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Підсумовуючи вищезазначене, слід констатувати, що висвітлення методики М. А. Малька з предмету «Диригування» дадуть змогу покращити якість навчального процесу. Особливості диригентської професії обумовлює певні чинники, а саме: складність художнього колективу як живого виконавського організму, складність та обмеженість тривання репетиційного процесу визначають особливе місце диригента як виконавця. Сумарна дія цих та інших чинників обумовлює високі вимоги до розвитку музичного мислення диригента. Оволодіння основами диригентської техніки надає розвиток високоморальної особистості.

Проведене дослідження відкриває перспективу для більш глибокого вивчення педагогічних умов підвищення якості професійної підготовки майбутнього педагога-музиканта.

Список джерел

1. Димченко С. Внесок Миколи Малька у становлення та розвиток диригентського мистецтва в Україні / С. Димченко // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. 2013. № 1. С. 138-145.

2. Лошков Ю. Генеза та становлення диригентського виконавства в Україні: Монографія / Ю. І. Лошков. Х: ХДАК, 2007. 221 с.

3. Малько Н. Основы техники дирижирования / Николай Малько. Л.: Музыка, 1965. 219 с.

4. Пархоменко Л. Микола Малько - Павло Маценко: діалог поза Україною. Студії мистецтвознавчі. НАНУ. ІМФЕ ім. М. Рильського. Київ: Вид-во ІМФЕ. Ч. 2(14). 2006. С. 74-99.

5. Раабен Л., Шерман И. Н. А. Малько - жизнь, дирижерская и общественная деятельность / Л. Н. Раабен, И. Шерман // Н. А. Малько. Воспоминания. Статьи. Л.: Музыка, 1972. С. 1132.

6. Рожок В. Історія українського диригентського виконавства: творчість Стефана Турчака: навчальний посібник / Володимир

Рожок; до 100-річчя Національної музичної академії імені П.І. Чайковського. Київ: НМАУ іл. П. І. Чайковського, 2013. 328 с.

7. Черкасов В. Формування професійної готовності майбутніх учителів музики до художньо-творчої діяльності. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Вип. 174. Кропивницький, 2019. С. 69-72.

REFERENCES

1. Dimchenko, S. (2013). Vnesok Mykoly Mal'ka u stanovlennya ta rozvytok dyryhents'koho mystetstva v Ukrayini. [Mykola Malko's contribution to the formation and development of conducting art in Ukraine].

2. Loshkov, Y. (2007). Heneza ta stanovlennya dyryhents'koho vykonavstva v Ukrayini .[Genesis and formation of conductor's performance in Ukraine].

3. Malko, М. (1965). Osnovy tekhnyky dyryzhyrovanyya. [Fundamentals of conducting technique].

4. Parkhomenko, L. (2006). Mykola Mal'ko - Pavlo Matsenko: dialoh poza Ukrayinoyu. [Mykola Malko - Pavlo Matsenko: dialogue outside Ukraine. Art studies]. Kyiv.

5. Raaben, L., Sherman, I. (1972). М. А. Mal'ko - zhyzn', dyryzherskaya y obshchestvennaya deyatel'nost'. [N. A. Malko - life, conducting and social activities].

6. Rozhok, V. (2013). Istoriya ukrayins'koho dyryhents'koho vykonavstva: tvorchist' Stefana

Turchaka. [History of Ukrainian conductor's performance: creativity of Stefan Turchak]. Kyiv.

7. Cherkasov, V. (2019). Formuvannya profesiynoyi hotovnosti maybutnikh uchyteliv muzyky do khudozhn'o-tvorchoyi diyal'nosti.[Formation of professional readiness of future music teachers for artistic and creative activity].Kropyvnytskyi.

Размещено на Allbest.ru