Камерно-інструментальний жанр у творчості Валентина Сильвестрова

Анотація

сильвестров інструментальний жанр композиторський

У статті розглядаються твори камерно-інструментального жанру В. Сильвестрова, аналізуються стилістичні особливості, композиторська техніка, музична мова основних творів, наголошується на винятковій мистецькій вартості творчості В. Сильвестрова для розвитку української сучасної музики.

Ключові слова: камерна музика, композитор, мистецтво, музична культура, творчість.

Постановка проблеми

У зв'язку з надзвичайною популярністю жанрів камерної музики в ХХ ст. повстаємо перед проблемою самого поняття «камерності» таких творів. Адже на етапі свого зародження та формування виконання творів цього жанру передбачало камерну обстановку, та й музичні засоби таких творів були розраховані на домашнє, кімнатне музикування. В контексті сучасної музики ставлення до композицій цього жанру цілком змінилось. Композиції, що належать до «камерних» жанрів посіли чільне місце на концертній естраді, вони часто написані ультрасучасною мовою, передбачають виконання у великих концертних залах та вимагають професійно підготованих виконавців і не менш професійно ерудованих слухачів.

Аналіз досліджень і публікацій

У творчості В. Сильвестрова зустрічаємо нове ставлення до самого поняття «камерної музики». «Його творчість - це те, що називається філософією музики, її надзвичайно цінна якість - занурення у споглядання, у внутрішній світ, не лише лірика, а те, що називається «відчуттям свого „я”» ніби у часі Вічності», - так говорить про творчість В. Сильвестрова його сучасник, композитор Віталій Годзяцький. «Якби мене попросили назвати ім'я сучасного композитора, то першим я сказав би ім'я Сильвестрова. Валентин - безумовно найцікавіший композитор сучасності, навіть якщо більшості дано зрозуміти це набагато пізніше...» так писав композитор Арво Пярт про Валентина Сильвестрова:

Отже, метою статті є аналіз основних творів камерно-інструментального жанру Валентина Сильвестрова.

Виклад основного матеріалу

Камерна музика - це вид музики, призначений для вузького кола слухачів та для виконання в невеликих приміщеннях. Для неї характерна увага до внутрішнього світу особистості, цей вид музики має великі можливості для передачі ліричних емоцій і найтонших градацій душевного стану людини. Виникнення камерної музики пов'язане з практикою домашнього музикування в колі знавців-аматорів. Камерні твори виконуються соло чи в ансамблі - з двома (дует), трьома (тріо), п'ятьма (квінтет) і більше вокалістами або інструменталістами. Найпоширенішими інструментами, що застосовуються в камерній музиці, є скрипка, альт, віолончель, фортепіано, флейта. Сучасні жанри камерно- інструментальної музики остаточно сформувалися у творчості віденських класиків - Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена. Це соната, тріо, квартет, квінтет; ансамблі, в яких велика частина відводиться струнним інструментам. Камерно-інструментальна музика увібрала в себе стилістичні риси інших різновидів музичної творчості. Вже Л. Бетховен симфонізував свої квартети, робив їх більш масштабними в плані форми та змісту. А його відома «Крейцерова соната» для скрипки і фортепіано є істинно симфонічним твором за своїм емоційним запалом, монументальністю музичних образів. У творах композиторів - романтиків Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, Р. Шумана, Й. Брамса дуже яскраво проявилось ліричне начало («Пісні без слів» Ф. Мендельсона).

У першій половині XX ст. камерно-інструментальні ансамблі побутували у досить вузькому колі інтелігенції, тому музика для них не набула значного розвитку. Українські композитори створювали твори малої форми - прелюдії, етюди, поеми, цикли мініатюр, обробки народних пісень і танців для фортепіано та інших інструментів.

Камерна музика відомого українського композитора Валентина Сильвестрова характеризується пошуками тембрового співвідношення різних інструментів, застосуванням нетипових ансамблевих складів і форм, використанням прийомів полістилістики («Кіч-музика» для фортепіано, тріо для флейти, труби і челести) та ін.

Сильвестров Валентин Васильович (нар. 30 вересня 1937, Київ) - український композитор, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція в 1963 р. по класу Б. Лятошинського.

З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують О. Криса, Ґ. Кремер, О. Любимов, І. Монігетті, О. Рудін, Г. Рождественський, І. Блажков та інші. Твори Сильвестрова виходять друком у багатьох престижних видавництвах Заходу, в тому числі «М. П. Бєляєв - Петерс».

У 1960-ті роки В. Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої, всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії західноєвропейської музики та опановуючи сучасні композиторські техніки. Зокрема, композитор використовує у своїх творах додекафонію, алеаторику, сонористику. Характерним драматургічним принципом стає хвильова драматургія.

У 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» («метафоричною музикою»). У творах цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Чільне місце займає притаманне постмодернізмові звертання до стилів минулих епох.

Характерною рисою стилю Сильвестрова стає постлюдійність, характерною драматургічною рисою - превалювання періодів спаду та diminuendo, на різних рівнях композиційної структури простежується типова для постмодерністської парадигми невизначеність. Індивідуальною особливістю фактури стає наявність звукової педалі, фону, в рамках якого виникають окремі знаки алюзій.

Ще однією важливою парадигмою постмодерну, наявною у творчості Сильвестрова, є невизначеність. Вона виявляється як у відсутності чітких композиційних схем, певній спонтанності мислення, так і на рівні ритмоструктур, інтонаційних побудов і взагалі звучання, що нерідко межує з тишею.

Твори для камерного оркестру:

• «Спектри»

• Поема пам'яті Лятошинського

• Серенада

• Інтермеццо

• «Епітафія» для ф-но та струнного оркестру

• Осіння серенада для сопрано і камерного оркестру.

Камерна музика:

• 2 струнних квартети та Квартет-пікколо

• Квінтет

• «Містерія» для альт-флейти та ударних

• Тріо для флейти, труби та челести

• «Проекція на клавесин, вібрафон і дзвони»

• «Драма» для скрипки, віолончелі та ф-но

• Соната для віолончелі та ф-но

• 3 постлюдії

• Пост скриптум для скрипки та ф-но

• Епітафія Л. Б. для альта і ф-но

• Містеріозо для кларнета

• Елегія для віолончелі

Характерною рисою музики Валентина Сильвестрова як зазначає сам композитор: «вся культура у певному сенсі - епітафія, оскільки є пам'яттю про попередні покоління, через такі жанри як епітафія, постлюдія легко увійти і вести діалог на відстані - діалог з музикою минулого, з композиторам минулого та їхньою творчістю». Ця магістральна ідея «діалогу з минулим» пронизує, без перебільшення, усю творчість композитора, який присвячує буквально усе всім (згадаємо, зокрема твір «Епітафія Л. Б.», присвята Ларисі Бондаренко, для альта і фортепіано, 1999). Твори різноманітної жанрової належності Валентин Сильвестров ніби об'єднує у символічні макроцикли, де у подоланні темпоральної дистанційності виникає діалогічне поле між культурно-мистецькими феноменами та творчими персоналками різних епох.

Особлива роль у творчості композитора належить фортепіано, що пов'язано, насамперед, з індивідуальними творчими позиціями та уподобаннями митця, з імпровізаційною, спонтанною манерою компонування за інструментом. Все це спричинило й особливий підхід до трактування фортепіанної фактури як у фортепіанних, так і в камерно-інструментальних та камерно-вокальних творах. Саме тому фортепіанна фактура творів композитора, що є комплексною системою виразових засобів, потребує особливого вивчення та пізнання, адже Сильвестров відкритий світові, і численні його інтерв'ю в мережі кидають виклик критикам і музикознавцям. Він сам говорить про свою творчість, розповідає багато, детально, охоче, з теплою і простою інтонацією. І чи можуть слова бути кращими і точнішими за ті, які знайдені в цих виступах?

Говорити багато про свою музику і супутні їй події - рідкісна здатність обраних класиків музичного мистецтва. Такими були Роберт Шуман, Ігор Стравінський, Джон Кейдж. У цьому ряду Валентин Сильвестров виступає в ореолі особливо складної символіки. Він і представник покоління 1960-х, для якого освоєння нових мов у мистецтві було запорукою правдивості в житті. Він і дзен-буддійський філософ, для якого відмова від складності в техніці композиції була пов'язана з пошуком шляху в музиці. Він і постмодерніст, для якого мова стала фундаментом всієї культури. Він і поет, для якого найцікавіше починається «по той бік» мови, де мешкає «усього живого непорушний зв'язок».

В. Сильвестров, як і Стравінський, прожив досить багато стилів. Це проживання було пов'язане з примиренням минулого і сьогодення, традиції та експерименту. Але, на відміну від попередників, Валентин Васильович був завжди зосереджений не стільки на інтелектуальній грі, скільки на пошуку стрижня музичного мистецтва, того невловимого, що дозволяє вмить упізнати на слух справжню красу і натхнення. Як маркер цих пошуків, слово «музика» проникає в назви творів композитора - «Дитяча музика», «Кіч- музика», «Музика у старовинному стилі», «Лісова музика» (на вірші Г.Айги для голосу, валторни і фортепіано) і, нарешті, «Мета-музика» для фортепіано та симфонічного оркестру. Сам автор розшифровує слово «мета-музика» як «метафорична музика» і вважає цей вираз найбільш точним визначенням свого музичного стилю...

Для професійного цеху творчість Валентина Сильвестрова завжди залишалася ребусом. Музикознавці не могли не зважати на ту високу оцінку пошуків композитора, яку дав один з найбільших авторитетів «нової музики» Теодор Адорно. У той же час було очевидно, що творчість Сильвестрова абсолютно не вписується в магістральну лінію ХХ століття - презентувати «нове» в кожному опусі. В результаті з'явилися «компромісні номінації «слабкий стиль», «мовчання неактуальною мовою». Але Сильвестров не мовчав. Він просто досліджував музичну лексику і виявив, що правдивість ховається не в матеріальному, відчутному звуці, а в його обертонах і проміжках між кінцем і початком звучання. Тому композитор так багато приділяє уваги «тиші», «тихому співу», «мовчанню» і «постлюдіям» - «музиці після музики».

В музичному світі Сильвестров отримав визнання практично одразу. 1967 року він став лауреатом Міжнародної премії ім. С. Кусевицького (США), а 1970-го - лауреатом Міжнародного конкурсу композиторів Gaudeamus» (Нідерланди). У творчості композитора 1960-і були позначені вивченням техніки «нововіденської школи». Він і його друзі - композитори Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Володимир Загорцев, Володимир Губа і диригент Ігор Блажков - утворили творчу групу, яка згодом отримала назву «Київського авангарду». Згодом в одному з інтерв'ю композитор згадує: «Нас усіх сварила радянська преса, і це справді об'єднувало. Осуд був тоді знаком якості, і кожен з нас формував те середовище спілкування, в якому міг «тримати оборону». Потім композитор поступово знайшов інші принципи своєї композиції.

Соціальні винагороди прийшли до Валентина Васильовича із значним запізненням. 1989-го року йому дають звання народного артиста, перескочивши рівень заслуженого діяча мистецтв (випадок, абсолютно неможливий раніше, зауважує музикознавець Олена Зінькевич). 1995 року композитор стає лауреатом Шевченківської премії, 1997-го удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, 2007-го його нагороджено орденом Ярослава Мудрого V ступеня. Але серед слухачів творчість Сильвестрова цінують зовсім не за нагороди. Мовою аматорів - він пише «красиву» музику. Втім, сам композитор ніколи не ставив перед собою спеціально таку мету. У своїх інтерв'ю він неодноразово говорив про те, що краса ніколи і ніким не була втрачена або знайдена. Краса живе сама по собі у світі, який нас оточує: у сході сонця, деревах, траві, радості вітання, «у звичайних мирних заняттях, у яких немає злоби». На думку Сильвестрова, навіть мистецтво чоботаря пов'язане з красою, хоча воно і функціональне. Питання полягає лише в тому, чи зможемо ми поглядом, не затьмареним повсякденністю, побачити цю красу.

У творчих поглядах В. Сильвестрова поняття краси нерозривно пов'язане з поняттями істини і добра. Якщо зруйнувати цю тріаду - виходять псевдостилі, які ні до чого доброго людство не приводять, як, наприклад, стиль соцреалізму, який прагнув представити красу, при цьому обманюючи людей про реальний стан речей в їхньому житті і розмахуючи кулаками на адресу ідеологічних ворогів...

Важливість миті, моментальної дії, дбайливе ставлення до музичних думок, що з'являються, - за всім цим ми приходимо до Сильвестрова. Хоча сам композитор іронізує з приводу своєї музики: «Слухати не обов'язково. Нічого, окрім музики, там немає». Втім, звичайно ж, він лукавить, адже там є «мелодія» і «арпеджіо» - той мінімум, яким орудував Орфей.

Висновки

Невичерпні можливості для реалізації творчих ідей композитора, пов'язаних з сонорним трактуванням музичного звуку, дали твори для великого складу інструментів, тобто оркестрові твори, в яких 10 митець апелює такими категоріями як просторовість та акустика. Однак, що важливо, ці ознаки притаманні і його мініатюрним композиціям, як інструментальним, так і вокальним. Чимале місце в творчості В. Сильвестрова займають і камерно-інструментальні та камерновокальні ансамблі, в яких фортепіано посідає вагому роль. Твори для обмеженого складу виконавців, які по своїй природі є камерними, виносяться на концертну естраду та викликають пожвавлений інтерес у слухачів. І це не дивно, адже музика композитора звернена до всіх і водночас до кожного, вона провокує до самозаглиблення, до пізнання свого внутрішнього «я», звертається до глибинної людської сутності.

Отже, композитор Валентин Сильвестров сьогодні відомий і старшому поколінню, і молодим. Його музика звучить. Його голос бажаний. З ім'ям Сильвестрова виходять нові диски і видаються книжки, здається, світ полюбив його.

Бібліографія

1. Валентин Сильвестров. Дочекатися музики: Лекції-бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим. Київ: Дух і Літера, 2011. 376 с. ISBN 978-966-378-199-0.

2. Довгаленко Ніна Сергіївна (30.09.2007). Авангард в украинской музыке 1960-х годов [Авангард в українській музиці 1960-х років] (рос.). Архів оригіналу за 30.09.2007.

3. Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. Париж, 1955-2003.

4. Ильина А. Постмодернистические тенденции в музыке В. Сильвестрова.// Українське музикознавство. Вип..33. К., 2004.

5. Михайлова О. Про структурно-семантичний інваріант симфоній В. Сильвестрова // Українське музикознавство Вип. 28. К.,1998.

6. Опанасюк О. П. Творчість В. Сильвестрова в контексті інтенціональної форми художнього образу // Українське мистецтвознавство. Вип. 5. К.: ІМФЕ, 2004. С. 76-81.

7. Опанасюк О. П. Про інтенціональний стиль в музичному мистецтві. На матеріалі Другої сонати для фортепіано В. Сильвестрова // Київське музикознавство. Вип. 25. К., 2007. С. 66-76.

8. Опанасюк О. П. «Дочекатися музики» В.Сильвестрова: інтенціональний зріз // Мистецтвознавчі записки: Збір. наук. праць. Вип. 20. К.: Міленіум, 2011. С. 38-47.

9. Павлишин С. С. Валентин Сильвестров. Київ: Муз. Україна, 1989. 88 с. (Сер.: «Творчі портрети українських композиторів»).

10. С. И. Савенко. Рукотворный космос Валентина Сильвестрова // Музыка из бывшего СССР. Вып.1. М.: Композитор, 1994. С. 72-90.

11. https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/icgn/2sidlecka_praktychna_kulturologiya_ch1/content/roz13.html

12. wiki/Сильвестров_Валентин_Васильович

13. https://naukovizbirkylnma.files.wordpress.com/

14. https://books.google.com.ua/

15. http://prokofievconege.ru/

16. https://rn.day.kyiv.ua/uk/

Размещено на Allbest.ru