Хорове мистецтво у розвитку творчої особистості школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хорове мистецтво у розвитку творчої особистості школярів

Євгеній Понзель

студент ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету

Науковий керівник - Валькевич Р.А.

народна артистка України, профессор

Актуальність теми

Соціальні зміни, якими позначене наше сьогодення, відбиваються не тільки на економічному розвитку держави, але й на суспільному становленні її громадян. Одним із найважливіших завдань школи в умовах національного відродження України постає виховання гармонійної, духовно багатої та національно свідомої особистості.

Аналіз основних досліджень і публікацій

Значно збагатили науково-методичну думку і музично- педагогічну практику системи і концепції зарубіжних педагогів, один з принципів яких спрямований на розвиток творчих здібностей учнів, стимулювання їхньої фантазії, художньо-пізнавальної активності (Е.Жак-Далькроз, З.Кодай, К.Орф, Б. Трічков). У формуванні творчих здібностей дітей зазначені автори пропонували музику і рухи (Е.Жак-Далькроз), гру на музичних інструментах (К.Орф), хоровий спів (З.Кодай) тощо. Діяльність вітчизняних педагогів-музикантів ґрунтувалась на використанні творчого потенціалу фольклору у хоровому (М.Леонтович, Ф.Колеса та ін.) та хореографічному (В.Верховинець) виконавстві дітей.

Вирішенню питань творчого розвитку учнів засобами музики є наукові праці з теорії та методики мистецької освіти (Л. Дмитрісвої, Л. Горюнової, Т.Завадської, Д.Кабалевського, Л.Масол, Г.Ріпної, О.Ростовського, О. Рудницької, Л.Хлебнікової, Ю.Цагарелі та ін.), які спричинили ряд досліджень методичного спрямування з таких тем, як: музичний розвиток дітей в освітньому процесі (Т.Дябло, В.Кьон, І.Ткачук та ін.), формування творчих здібностей в процесі музичної діяльності (В.В.Рагозіна), творчого музичного мислення (Х.Василькевич), художньо-творчих інтересів (Л.Єнтіс), творчого розвитку молодших школярів засобами ігрової (М.Алєйніков, Ю.Косенко, О.Тупічкіна), трудової (В.Сьомій, В.Тименко); образотворчої (С.Діденко, В. Кардашов), художньо-масової діяльності (А.Кікоть).

Ряд праць присвячено проблемам творчої активності школярів (В.Бабій, І.Гадалова, Т.Коваленко, Г.Костюшко, В.Лабунець, О.Лобова, В.Тушева), аналіз яких виявив недостатньо опрацьований пласт дитячої хорової музики. У музичному вихованні школярів хоровий спів посідає одне з провідних місць, який унікальним чином інтегрує у собі мистецькі і педагогічні традиції.

“Золотим фондом” вітчизняної хорової спадщини стала музично-педагогічна діяльність С.Воробкевича, А.Вахнянина, І.Біликівського, К. Паньківського, М.Лисенка, М.Леонтовича, С. Людкевича, К. Стеценка, П.Козицького, А.Штогаренка, В.Верховинця, М.Гайворонського, Ф. Колесси.

Ґрунтовні праці з хорового співу належать О.Раввінову, І.Ситко, М.Сценко, Л.Скалецькому, В.Уманцю, Л.Хлєбніковій, Л.Грекову, В. Лужному, З. Жофчаку.

Сучасні шкільні програми, виконані під керівництвом А.Авдієвського, спираються на ідеї хорового виховання дітей, формування їх музичної культури на основі національних традицій.

Метою статті є обґрунтувати та експериментально перевірити ефективні організаційно-педагогічні умови та форми, методи і прийоми формування творчої особистості учнів засобами хорового мистецтва.

Виклад основного матеріалу дослідження

хорове мистецтво творчий школяр

У творчому процесі учень активно діє й відкриває щось нове для себе, а для навколишніх - нове про себе. Цю саму думку висловлює і В. М. Бехтерев, який відзначає, що дитяча творчість дає змогу мати об'єктивні дані для суджень про внутрішній світ учня і водночас допомагає усвідомити, що таке молодший школяр не лише з суб'єктивного погляду, а на підставі цього об'єктивного матеріалу.

Дуже багато уваги дитячій творчості приділяли такі видатні педагоги, як: І.П.Волков, О.А. Захаренко. Ними створено оригінальні системи виховання і навчання, в центр яких вони поставили дитину як унікальну, неповторну, самостійну особистість. Їх поєднує й чуйне ставлення до дітей, глибока повага до особистості кожного школяра і непохитна віра у дитячій обдарованості, праві на самовизначення. При цьому, головними положеннями педагогічних поглядів І. П. Волкова, О. А. Захаренка є вимога розвитку творчого потенціалу усіх вихованців.

Процес творчості вивчався багатьма дослідниками в основному в напрямі пошуків його загальної схеми, виділення основних ланок.

Так, О. М. Матюшкін [33, с.31], який у 80-х роках розробив оригінальну модель творчої обдарованості, називає такі ознаки креативних здібностей:

¦ пізнавальна мотивація, що виражається у дослідницькій, пошуковій активності;

¦ здатність долати сформовані настанови, звичні підходи, стереотипи;

¦ оригінальність;

¦ швидке виявлення розв'язання проблеми;

¦ розумова активність;

¦ чутливість до новизни стимулу тощо.

При цьому, механізм процесу творчого засвоєння знань характеризує так:

¦ створення проблемної ситуації та постановка проблеми;

¦ використання відомих способів розв'язування;

¦ розширення області пошуку способів розв'язування;

¦ реалізація знайденого принципу;

¦ перевірка розв'язку.

Велике значення у розвитку дитини належить музиці. З цим видом мистецтва діти знайомляться з перших днів свого життя, слухаючи колискові пісні, а пізніше, намагаючись видати голосом протяжні звуки, ритмічно рухатись в “такт ” музиці і ін. Саме в роки дитинства закладається основа на якій пізніше буде збудовано художні смаки людини, її уявлення, фантазія та активна естетична позиція. Потрібно зазначити, що велику роль у музичному навчанні та вихованні відіграє дитяча музика, адже століттями в народі, поруч з дорослими, складаються спеціально і дитячі пісні, хорові та інструментальні твори. Здавна думали про дітей видатні композитори И. Бах, В.Моцарт, Л.Бетховен, Р.Шуман, И.Брамс, П.Чайковський, М. Лисенко, К.Стеценко, Я.Степовий та багато інших. Вони створили досить велику кількість прекрасних творів, які відкривали і відкривають дітям шлях у світ великого мистецтва.

Протягом XII-XV ст. створюється вокально-хорова школа на національній основі. Постійна зміна ладів з використанням різноманітних прийомів композиції вносила різноманітність і справляла значний естетичний вплив на слухачів. У процесі музичного навчання і виховання використовувались також зразки народної творчості. Саме вона зберегла згадки про тісний зв'язок церковної грамоти і співу. У цей період у Києві розпочинається підготовка співаків, які стали і першими вчителями церковного співу.

Поступово в існуючі хори дорослих вводилась значна кількість хлопчиків. Дитячі голоси стали особливо необхідні з переходом від древньоруського-одноголосного співу до багатоголосся. Особливе місце відводилося хоровому співу в духовних училищах, де, як відомо, навчалося багато хлопчиків.

Якщо до кінця XVI ст. хорова справа в Україні спрямовувалась на культові потреби, то з початку XVII ст. формується нова педагогічна і виконавська школа співу, характерною особливістю якої стала спрямованість на масове естетичне виховання. У Києві з'являються приватні хори. За прикладом царського заводять хори бояри, прибічники царя, а також особи духовного сану. В ході навчання співу та при виконанні "пісне співів" цінився світлий, ніжний звук. Негативне ставлення було до грубого співу.

З середини XVII ст. в Україні було засновано спеціальні полкові школи, де теж значне місце займали заняття з хорового співу. У Запорізькій Січі було засновано спеціальну школу півчих, де вчили дітей козаків і готували кадри для козацьких полків. Як і козаки-воїни, школярі жили громадою. В них був наставник, котрий окрім виконання обов'язків учителя, дбав про виховання учнів. Тут навчали грамоті, хоровому співу та музиці і, таким чином, київські співацькі традиції набували дальшого поширення.

Поступово створювались особливі хори, які набирались із хлопчиків, юнаків, що мали добрі голоси. їх спеціально навчали виконанню складних хорових творів. У 1738 році в м. Глухові Чернігівської губернії була заснована спеціальна дитяча співацька школа. В ній були зібрані з усієї України хлопчики з хорошими голосами. Тут навчали світському (манерному) співу. За свідченням сучасників, голоси хлопчиків у глухівській школі відрізнялись особливою ніжністю і дзвінкістю.

Важливо відмітити, що поступово в процесі розвитку хорового співу складались і основи вокального виховання. З дитячих років співаки набували міцних навичок вірного і вільного звучання-цього вимагав стиль церковного співу. Застосовувалась вокалізація, вводились імпровізаційні прикраси, що розвивало гнучкість голосу.

Важливо відмітити, що музичне виховання ,навчання хоровому співу дітей в Україні ґрунтувалося на досвіді російської музичної педагогіки. Тут варто нагадати вплив ідей К.Ушинського, просвітницьку діяльність Л.Толстого, М.Пирогова, Д.Писарєва, О.Сисоєва, В.Одоєвського. У сфері хорового виховання використовувався набуток прогресивних російських педагогів методистів шкільного співу - А. Пузиревського, С Миропольського, А.Касторського, П.Мироносицького, А.Маслова та ін. Активну роботу в Києві у цій галузі проводив Д.Зарін. Загальні методисти дотримувались думки про те, що музично- хорове виховання повинно охоплювати усіх без винятку дітей незалежно від їх музичних здібностей.

Як відомо, для розвитку хорового співу в Україні, в тому числі й дитячого, багато зробив видатний український композитор М. Д.Леонтович. Працюючи в семінарії, у школі вчителем співу, він широко і активно пропагував українську народну пісню, кращі зразки європейської музики. Він мріяв про організацію музичної освіти, яка охоплювала б дітей з перших років їх перебування у школі. Ним було створено "Практичний курс навчання співів у середніх школах України" з музичними ілюстраціями.

Понад 10 років (1903-1908, 1912-1917) займався хоровим вихованням дітей К.Г.Стеценко. За спогадами сина композитора В.К.Стецепка, це було не лише керівництво хорами, а й навчання дітей музичної теорії та сольфеджіо. К.Г.Стеценко займався методикою музичного виховання і написав ряд музично-педагогічних робіт, серед яких “Шкільний співаник ” у 3-х частинах, “Початковий курс навчання дітей нотного співу ” та інші.

Дуже цікаві і оригінальні методи роботи К.Г.Стеценка з хором. Так, він вимагав, щоб учитель у навчанні співу виходив з принципу, що спів - то є продовжена голосом мова: букву, склад, слово, речення треба спочатку правильно, якісно і чітко проказати, а потім проспівати. В цей спосіб треба навчати співам для того, щоб в учнів вироблялась гарна дикція, чого більшості співаків бракує. Велику увагу К.Стеценко приділяв розвитку правильного співацького дихання, щоб під час співу “положення корпусу було цілком натуральним ”, та багато іншого.

У наступні після революційні роки належній організації музично-хорового виховання дітей в Україні сприяли композитори П.О. Козицький, А.Я. Штогаренко, В.М. Верховинець, М.О. Гайвороновський, Ф.М. Колесса, Я.С. Степовий. Оригінальну методику роботи з дітьми застосовував, зокрема, Василь Миколайович Верховинець. Цей талановитий педагог чудово поєднував спів великого хору із танцювальною групою, умів органічно пов'язати пісню з рухами.

Початок 90-х років відзначається розробкою, апробацією і виданням програм з музики для загальноосвітньої школи на національній основі, де основне місце належить хоровому співу.

Таким чином, проаналізувавши історію становлення дитячого хорового виховання в Україні, ми вважаємо:

> Хорове виховання займало головне місце у навчанні та вихованні підростаючого покоління, оскільки, протягом становлення музичного мистецтва як одного зі складових шкільних програм воно посідало одне з головних місць;

> Дитяче хорове навчання та виховання не втратило актуальності і сьогодні оскільки впливає на розвиток творчої активності завдяки тому, що це найдоступніший вид діяльності;

> Хорова діяльність у всіх своїх проявах дає можливість учням молодшої школи розвивати свої здібності та активувати свою діяльність.

Вокальними навичками є співацька установка, дихання, звукоутворення і звуковедення, дикція й чистота інтонування.

Співацька установка, створюючи сприятливі умови для виразного співу, забезпечує зручне положення корпусу, голови, правильне відкривання рота під час співу. Від неї залежать дихання і звукоутворення; крім того, вона дисциплінує І дітей, є першою організуючою ланкою колективного співу.

Під час співу важливе значення має дихання. Уміння чи невміння дихати позначається на якості звуку, чистоті інтонування й на інших характеристиках хорового звучання. Розрізняють три види співацького дихання: грудне, діафрагматичне і грудо-діафрагматичне (останнє вважають найраціональнішим). Педагоги- музиканти зазначають, що слід не акцентувати увагу дітей на диханні, а виробляти його в процесі навчання поступово, у комплексі з іншими вокальними навичками.

Важливою умовою хорового звучання є точне виконання звуків за висотою, тобто стрій і співацька інтонація. Хороший стрій у хорі залежить від того, якою мірою розвинений музичний слух учнів, від їхньої уваги та вміння володіти своїм голосом і співацькими навичками, від фізичного й емоційного стану співаків.

Готувати учнів до сприймання пісні можна також, ознайомлюючи їх з віршованим текстом. Виразно прочитавши слова, учитель проводить бесіду про зміст і настрій твору, пропонує дітям охарактеризувати відповідну музику, то виникла в їхній уяві.

Демонстрування пісні мас бути художнім, виразним. Можливі різні шляхи: виконання пісні вчителем або учнями, підготовленими заздалегідь, використання грамзапису. Бажано чергувати різні варіанти.

У роботі доцільно урізноманітнювати методичні прийоми: «проспіваймо разом з фортепіано»; «а тепер самі»; «прослухайте, як я проспіваю»; «співають тільки дівчатка»; «а тепер тільки хлопчики»; «проспіваймо всі разом». Завдяки ньому діти неодноразово чують і відтворюють мелодію та й заняття урізноманітнюється.

Для виховання ритмічного відчуття дітям потрібно прищеплювати вміння бачити логіку ритмічного розвитку, знайомити з ритмічними моделями, які виходять за рамки звичайного: синкопи, тріолі, полі ритміка, акценти та інші ритмічні фігури.

Включаючи сучасні хорові твори в репертуар колективу, варто робити розширений аналіз твору, розкриваючи технічні особливості музичної мови. Аналіз повинен розкривати виразову суть складних у виконавському відношенні технічних прийомів хорового письма. Процес розучування творів буде ефективним лише тоді, коли співаки будуть переконані, що всі технічні труднощі з художнього боку є виправданими. Тому після повного розбору твору з'являється бажання вчити даний твір, щоб почути бажаний художній ефект. Розуміння засобів хорового звучання, властивих сучасній музиці, - обов'язкова професіональна здатність диригента і виконавця.

Висновки

Творча особистість учня передбачає наявність системи творчих якостей особистості учня, яка відображає його спрямованість на творчу діяльність, характерологічні особливості, творчі уміння та індивідуальні особливості психічних процесів, які сприяють успіху в творчій діяльності і за рахунок яких людина здатна діяти як творчо-активний суб'єкт в оточуючому середовищі.

Структура творчої особистості знайшла свій вияв у рівнях - низькому, середньому та високому. Кожний наступний рівень відзначається мірою виявлення визначених показників мотиваційної сфери, особистісних якостей, здібностей та психічних процесів.

Отже, за допомогою продуманої системи вправ керівник музичного колективу або вчитель музики зможе навчити дітей відчувати красу хорового звучання найменшої частинки музичного матеріалу, навіть виконання одного звуку в залежності від емоційно-образного змісту. Особливо важливі ті вправи, які спеціально готують дітей до виконання сучасної музики, знайомлять з рисами хорового письма і виконавськими прийомами (спів чистих кварт, різних збільшених та зменшених інтервалів, хроматичних побудов, секундових поєднань). Такі вправи допоможуть освоїти мелодику сучасної мови.

Бібліографія

1. Анджейчак А. Психолого-педагогічні умови формування творчої особистості дитини в освітньо-виховних закладах // Обдарована дитина. - 2000. - № 5. - С. 8-13.

2. Барановська І.Г. Музично-естетичний розвиток підлітків //Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 16. Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики: Збірник наукових праць /Ред. кол. О.Г. Мороз, Н.В.Гузій (відповідальні редактори) та інші. Вип..4 (14). - К.: НПУ, 2005. - С. 217 - 220.

3. Борисова Т. Методика підготовки майбутніх учителів музики до естетичного виховання школярів засобами музично-театрального мистецтва: дис. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.02 / Борисова Т. - Київ, 2006. - 197 с.

4. Давидов В. В. Психологический словарь / В.В.Давидов, А.В. Запорожець. -М. : Педагогика, 1982. - 178 с.

5. Комаровська О. Художня творчість школярів у позаурочний час // Мистецтво та освіта. - 2003. - №3. - С. 20-25.

6. Комісаренко Н.О. Особливості творчої діяльності молодших підлітків у позакласній роботі // Початкова школа. - 2007. - №6. - С.6-7.

7. Конаржевский Ю.А. Системный подход к анализу воспитательного мероприятия. -Челябинск, 2001. - 93 с.

8. Масол Л. М. Методика навчання мистецтва у початковій школі. - Харків: Веста, 2006. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru