Музично-педагогічна діяльність М. Леонтовича та його внесок у становлення української музичної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ М. ЛЕОНТОВИЧА ТА ЙОГО ВНЕСОК У СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

Катерина Ніколенко

(студентка I курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти мистецького факультету Центрально-українського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка) Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, старший викладач Назаренко М.П.

У статті представлено та обґрунтовано музично-педагогічну діяльність М. Леонтовича та його внесок у становлення української музичної освіти. На підґрунті аналізу праць науковців визначено хронологічну послідовність його музично-педагогічної діяльності та визначено її вплив на музичну педагогіку.

Ключові слова: композитор, музично-педагогічна діяльність, музична освіта, творчість, українська музична освіта.

Постановка проблеми

Розвиток та становлення музичної освіти залежить від діяльності педагогів-музикантів, які протягом свого професійного життя роблять вагомий внесок, відкриваючи нові горизонти для розвитку музичної педагогіки. Особливо актуальним є вивчення творчої та педагогічної спадщини відомих українських композиторів, зокрема дослідження музично-педагогічної діяльності та особливостей новаторства, впровадженого М.Д. Леонтовичем в процесі творчої та педагогічної діяльності.

Аналіз досліджень і публікацій

Питання, пов'язані з творчістю та музично-педагогічною діяльністю Миколи Дмитровича Леонтовича відображаються в дослідженнях українських науковців.

Музикознавці М. Гордійчук, В. Дяченко, С. Лісецький у своїх працях висвітлили життєвий, творчий та педагогічний шлях композитора; представили аналіз особливостей форми, гармонії, поліфонії хорових обробок українських народних пісень; розкрили неповторність музичної мови творів композитора.

Мета статті. Проаналізувати процес розвитку музично-педагогічної діяльності М. Леонтовича та розкрити її вплив на розвиток української музичної педагогіки.

Виклад основного матеріалу дослідження

Микола Дмитрович Леонтович - видатний композитор, всесвітньо відомий майстер хорових творів, які засновані на кращих зразках народної української пісенності. Поєднуючи у своїй роботі композиторську, виконавську, педагогічну, музично-громадську діяльності, він зробив неоціненний внесок у розвиток музичної культури України.

На початку 20-го століття окреслилися нові шляхи в роботі для українських вчителів. У навчанні відбувся перехід від бурсацько-релігійного до народницько-українського спрямування. І саме на цій педагогічній ниві Микола Леонтович «нікому невідомий народний учитель з Поділля» [1, с. 5], розкрив свій творчий потенціал.

М. Леонтович порушив сімейну традицію, вирішивши стати шкільним учителем. Він мріяв продовжити професійну музичну освіту, проте скрутне фінансове положення не давало такої можливості. Йому довелося працювати, займатися самоосвітою й по можливості іноді консультуватися з відомими музикантами- професіоналами.

У 1899 році Леонтович закінчив духовну семінарію. В кінці серпня Микола Дмитрович приїхав працювати вчителем в село Чуків, Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області). «Крім церковно-приходської школи, існувало ще так зване двокласне училище, яке готувало вчителів для шкіл грамоті. При училищі була зразкова початкова школа, де практикувалися майбутні вчителі. Леонтович одержав сюди призначення як учитель співу і арифметики»[3, с. 44].

Працюючи у Чуківській двокласній школі вчителем творчої праці, арифметики, географії та згодом викладаючи українську і російську мови, Леонтович самостійно вдосконалював свою музичну освіту. У селі Чукові він організував невеличкий самодіяльний симфонічний оркестр, який не був передбачений кошторисом. Інструменти для цього колективу Микола Дмитрович придбав за свої кошти. Цей оркестр виконував українські народні мелодії «Дударик», «Умри, мій індику», «Чоботи», «Ой розвився», твори українських, європейських, російських композиторів та свої власні композиції. У гуртку, який він створив, приймали участь не лише учні, а й дехто з вчителів. Таким чином, цей невеликий оркестр чуківської школи, став культурним осередком тієї місцевості.

Крім роботи з оркестром, Леонтович багато працює зі шкільним хором, який був створений з його ініціативи. Коли майстерність оркестру досягла непоганого виконавського рівня, Микола Дмитрович об'єднав його з хором. Концерти цього колективу цінувалися жителями села Чуків та навколишніх сіл.

У 1901 році М. Леонтович перебуває на посаді вчителя церковного співу та чистописання у Тиврівському духовному училищі. У Тиврові він знайомиться з чарівною й освіченою дівчиною Клавдією Ферапонтівною Жовткевич (сестрою дружини Ф. Наливанського - колеги Леонтовича). Микола Дмитрович покохав її та одружився з нею 22 березня 1902 року.

Турбота про матеріальне забезпечення власної сім'ї змушує Леонтовича шукати нову роботу. Він отримує посаду вчителя співу у вчительській семінарії. І восени 1902 року Микола Дмитрович разом із дружиною переїздить до Вінниці. Крім викладання співу та хору, Леонтович починає працювати з духовим оркестром Вінницької духовної семінарії.

На новий учбовий рік, восени 1904 року, покинувши Поділля він переїхав на Донбас, де влаштувався викладачем співу, музики та деяких інших предметів у місцевій залізничній школі на станції Гришино (нині місто Покровськ Донецької області). Він одразу організував хор, до якого увійшли школярі та більш старші за віком співаки, створив невеличкий оркестр, який акомпанував солістам. Для цього оркестру Леонтович підготував репертуар, що складався з поширених на той час творів М. Лисенка, П. Ніщинського, обробок російських, польських, вірменських, єврейських пісень. Хор успішно виступав з концертами по навколишніх містечках і селах, а його керівник здобув повагу й любов оточуючих.

Під час революції 1905 року, хор робітників, який організував Леонтович, виступав на мітингах проти російського самодержавства. Така його діяльність привернула увагу поліції. Представники влади почали переслідування митця. Складна політична ситуація та смуток за рідними, яких він міг відвідувати лише на канікулах, спогади про своє дитинство, юнацькі роки, пов'язані з Поділлям, спонукали Леонтовича нарешті залишити Гришино.

У 1908 році Леонтович повернувся на Поділля у провінціальне містечко Тульчин, де з жовтня почав викладати музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі, в якому виховувалися доньки сільських священників. Як і всюди, упорядив хор, у репертуарі якого були присутні твори композиторів: Лисенка, Стеценка, Ніщинського, Глінки, Верстовського, Чайковського. Їхні партитури довелося Миколі Дмитровичу спеціально опрацювати для жіночого складу. Це був час композиторської зрілості і великих творчих звершень. У цей період М. Леонтович написав свій геніальний «Щедрик». Саме в Тульчині, Миколі Леонтовичу випала нагода звеличити українську народну пісню, створивши неповторний шедевр музичного мистецтва. Цей твір став всесвітньовідомим і був визнаний феноменом музичної і пісенної творчості європейської культури.

Микола Дмитрович часто відвідував Київ, а з 1919 року, коли було встановлено Українську Народну Республіку, він переїздить із Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор.

Після приходу більшовиків, Леонтович працює деякий час інспектором музичного відділу, у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті імені М. Лисенка. Разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії. На диригентських курсах Леонтович викладав хоровий спів, основи техніки диригування, теорію музики і контрапункт. Він часто знайомив хористів зі своїми піснями («Дозволь мені, мати», «Ой там, за горою», «Дударик»), виявляючи у них чудове уміння за доволі короткий час охопити хоровий твір загалом і створити повноцінне враження про цю композицію. Як викладач музично-теоретичних предметів, зокрема контрапункту, композитор був послідовником методологічних принципів свого вчителя Болеслава Яворського - автора теорії ладового ритму, яка була в ті часи досить поширеною,

Також Микола Дмитрович Леонтович читає лекції по школах і гімназіях, укладає педагогічні посібники «Нотна грамота» та «Підручник для навчання в школах народних», із запалом поринає у нові дослідження й експерименти з проблем співвідношення кольору й музики. Організовує симфонічний оркестр, або як він тоді звався, симфонічної республіканської капели.

На курсах працівників дошкільного виховання, також організовує кілька хорових гуртків. На цих курсах він проявив себе як досвідчений практик-методист. Тримаючи струнку послідовність, він застосовував свої методи вивчення пісень дітьми, пропонуючи їм спочатку прості, а згодом складніші пісенні зразки. Леонтович звертав особливу увагу на складові частини самої пісні - мотив, фразу, речення, період (куплет). У процесі співу дитини він враховував та розвивав почуття ритму у неї, використовуючи при цьому відбивання ритмічного пульсу руками, ногою, пальцями. Леонтович комбінував різні позиції співу, пропонуючи спів сидячи і стоячи, спів окремими групами, а потім усіх разом, і, щонайголовніше, завжди вважав за необхідне вдаватися до музично-слухової наочності, зокрема співу самого вчителя. Великого значення Микола Леонтович надавав дикції виконавця, співацькому диханню, застерігаючи від надто сильного, форсованого звуку, обстоюючи тихий або голосний спів і відповідне його застосування у виконанні пісень. А щодо добору пісень, Леонтович орієнтує вчителів співів на пісні канонічного складу, вважаючи, що їх засвоєння створює ґрунт для двоголосного співу. леонтович хоровий пісня музичний

Недовго тривала плідна діяльність Миколи Дмитровича у Київі. Історичні події 1919 року вносять свої корективи в плани митця. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, як і більшість діячів українських урядових установ, М. Леонтович, знесилений від недоїдання, полишає Київ. З великими труднощами, здебільшого пішки, повертається до Тульчина. У цьому місті Леонтович продовжив свою викладацьку діяльність у загальноосвітніх школах, заснував першу в Тульчині музичну школу, яка сьогодні названа на честь М. Леонтовича.

В місцевому жіночому єпархіальному училищі (сьогодні - середня школа-інтернат). Під час викладання у тульчинському жіночому єпархіальному училищі, він береться за написання хорової опери “На русалчин Великдень” і прагне удосконалити текст лібрето, який написала його вихованка Надія Танашевич. У 1920 році Микола Леонтович створює в Тульчині народний хор.

В творчому доробку композитора на той час було понад 200 народних пісень, які були записані на Тульчинщині та виконаних його хором - прообразом сьогоднішньої народної хорової капели Тульчинського районного будинку культури.

В 1921 році трагічно обірвалося життя Миколи Дмитровича Леонтовича. Несподівана смерть митця, стала важкою втратою для музичної культури України.

Список найвідоміших творів Миколи Леонтовича: опера «На Русалчин Великдень» (за казкою Б. Грінченка, 1919, незакінчена; 1975 М. Скорик завершив, відредагував та інструментував для сучасного складу симфонічного оркестру); хори на слова українських поетів: «Льодолом» на слова В. Сосюри, «Літні тони» на сл. Г. Чупринки, «Моя пісня» (сл. І. Білиловського), «Легенда» (сл. М. Вороного). Композиції на літургійні тексти: «Літургія св. Івана Златоустого», «Молебень», частини «Всенощної». Справжнім скарбом хорової музики є обробки українських народних пісень, яких понад 150, зокрема: «Щедрик», «Дударик», «Грицю, Грицю, до роботи», «Пряля», «Козака несуть», «Мала мати одну дочку», «Зашуміла ліщинонька», «Ой з-за гори кам'яної», «Із-за гори сніжок летить», «За городом качки плинуть», «Піють півні», «Коза», «Гра в зайчик».

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що Микола Дмитрович Леонтович зробив неоціненний внесок у становлення української музичної освіти, популяризуючи народну творчість, використовуючи у своїй творчій діяльності і педагогічній роботі прогресивні для свого часу дослідження. Його зацікавленість педагогічною діяльністю у нових соціально-політичних обставинах, спонукала Миколу Дмитровича на пошуки нових шляхів у вихованні молоді висуваючи перед ним важливі питання методичного спрямування. Майже все своє життя М. Леонтович вчителював: у школах Поділля, Донбасу, в навчальних закладах Києва. Це дало йому можливість узагальнити набутий практичний досвід у своїх працях. Його педагогічна спадщина включає понад 50 творів для дитячого хору, навчальні посібники. 48

Творчість композитора-педагога відіграла велику роль у становленні видатних українських композиторів П. Козицького, В. Дремлюги, М. Вериківського, Г. Верьовки, Л. Ревуцького, М. Скорика, Л. Дичко, Є. Станковича. М. Леонтович зробив значний внесок у становлення української музичної освіти. Як відомо, він увійшов в історію світової культури як палкий шанувальник і натхненний поет рідної пісні, як незрівнянний майстер її художнього перетворення і збагачення.

Бібліографія

1. Гордійчук М. Микола Леонтович. Творчі портрети композиторів / М. Гордійчук. - Київ: Музична Україна, 1972. - 55 с.

2. Гордийчук Н. Николай Леонтович / Н. Гордийчук. - Киев: Муз. Україна, 1977. - 135 с. - (Выдающиеся композиторы XX столетия).

3. Дяченко В. М. Д. Леонтович: малюнки з життя / В. Дяченко. - Харків: Мистецтво, 1941. - 139 с.

4. Завальнюк А. Деякі питання стилю творчості М. Д. Леонтовича / А. Завальнюк. - Вінниця, 1996.

5. Завальнюк А. М. Д. Леонтович / А. Завальнюк. - Вінниця, 1997.

6. Завальнюк А. Микола Леонтович: дослідження, документи, листи. / А. Завальнюк. - Вінниця, 2002.

7. Лісецький С. Й. Українська музична література для 6 класу ДМШ [Навчальний посібник для початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів] / С. Лісецький - Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru